Складові елементи життя на віру

(4) Не всяке життя на віру має однакову суспільну вагу чи ту саму мотивацію. Коли хтось пробує описати його позитивні риси поруч з їхніми загальними негативними рисами – відтермінуванням, зневагою чи відкиданням подружнього союзу – вирізняються деякі елементи. Перш за все, існує чисто фактичний характер стосунків. Слід зазначити, що ці утворення передбачають cпівжиття, яке включає статеві стосунки (що відрізняє їх від інших форм співжиття) та відносну тенденцію до стабільності (на відміну від непостійних та випадкових форм співжиття). Життя на віру не передбачає подружніх прав та обов’язків, і воно не відзначається стабільністю, яка ґрунтується на шлюбних узах. Для нього характерна тверда постанова не брати на себе жодних зобов’язань. В результаті цього визначальною рисою життя на віру є нестабільність, яку породжує можливість припинення співжиття. Існує також певна більш-менш виразна “обіцянка” “взаємної вірності”, але на час тривання стосунків.

(5) Деякі випадки життя на віру є виразним результатом чіткого вибору. “Пробні” союзи звичні серед тих, хто планує в майбутньому одружитися, але за умови, що вони матимуть досвід цього союзу не вступаючи в шлюб. Це своєрідний “умовний крок” до одруження схожий до “пробного” шлюбу[4], але відмінний від нього, оскільки, передбачає суспільне визнання.

Дехто живе разом, виправдовуючи такий вибір економічними чинниками або ж бажанням уникнути юридичних труднощів. Справжні ж мотиви дуже часто набагато глибші. В основі використання такого підтексту дуже часто лежить ментальність, яка дуже низько цінує сексуальність. На це впливає більшою чи меншою мірою прагматизм та гедонізм, так само як і концепція любові, відокремлена від будь-якої відповідальності. Це дозволяє уникати стабільності, зобов’язань а також прав та обов’язків, які передбачає справжня подружня любов.

В інших випадках, життя на віру закладають між собою розлучені люди, і тому це альтернатива подружжя. Через законодавство, яке сприяє розлученню, поняття подружжя втрачає свою ідентичність в сумлінні особи. В цьому контексті слід вказати на брак довіри до інституту подружжя, що іноді з’являється внаслідок негативного пережиття осіб, які були травмовані попереднім розлученням або ж розлученням своїх батьків. Це сумне явище з суспільної точки зору починає набувати ваги в економічно краще розвинених країнах.

Нерідко люди, які живуть разом життям на віру, відкидають подружжя через ідеологічні причини, яких вони не приховують. Тоді це вибір альтернативи, певним способом вираження своєї сексуальності. Ці люди розглядають шлюб як щось, що потрібно відкинути, як таке, що суперечить їхній ідеології, як “неприйнятну форму зловживання людським добробутом” або ж навіть як “могилу пристрасного кохання”. Це вирази, які свідчать про брак знання справжньої природи людської любові і посвяти, а також шляхетності та краси постійності та вірності людських стосунків.

(6) Не завжди “життя на віру” – це результат чіткого і впевненого вибору. Іноді особи, які живуть разом в такий спосіб, визнають, що вони толерують цю ситуацію. В деяких країнах зростання кількості таких союзів викликана незадоволенням шлюбом не з ідеологічних причин, а через брак відповідного виховання відповідальності, що є результатом бідності і маргіналізації їхнього середовища. Проте брак довіри до подружжя може також бути спричинений становищем сім’ї, особливо в країнах третього світу. Слід взяти до уваги ще один важливий фактор – це несправедливість та гріховні структури. Переважання маскуліністичної культури в поєднанні з расистським підходом дуже загострюють і так складну ситуацію.

За таких обставин не дивно зустріти “життя на віру”, де партнери з самого початку в принципі прагнуть справжнього (автентичного) життя разом, розглядають себе поєднаними як чоловік і дружина і докладають зусиль, щоб виконувати обов’язки, схожі до подружніх[5]. Бідність, яка часто є результатом економічної нестабільності, та недосконалість освітньої системи створюють серйозні перешкоди, які утримують їх від формування справжньої сім’ї.

В інших місцях співжиття (впродовж більш-менш довгого періоду) часто триває до зачаття першої дитини. Такі звичаї пов’язані із дуже міцними прадавніми і традиційними практиками деяких регіонів Африки та Азії і з так званим “поетапним шлюбом”. Ці практики суперечать людській гідності, їх важко викоренити, вони створюють негативну моральну ситуацію з характерною і добре окресленою проблемою. Цей тип союзу не слід ототожнювати із “життям на віру”, яке нас тут цікавить (яке формується на узбіччі традиційної культурної антропології) і кидає виклик інкультурації віри в третьому тисячолітті християнської ери.

Складність і різноманітність проблеми життя на віру можна чітко побачити, якщо взяти до уваги, наприклад, те, що в деяких випадках його безпосередня причина пов'язана із системами соціальної захищеності та всезагального добробуту. Приміром, це проблема в найбільш розвинених країнах, де літні люди формують такі союзи, оскільки бояться, що шлюб накладе на них податковий тягар або ж призведе до втрати пенсії.

Дата добавления: 2015-10-13