Розвиток освіти у Галицько-Волинському князівстві

Покровителем освіти і письменства виступав волинський князь Володимир Василькович, "книжник великий і філософ".
Високий рівень освіти у Галицько-Волинській Русі засвідчують грамоти, що вийшли з князівської канцелярії. Дві з них — грамота Володимира Васильковича 1289 р. і Мстислава Даниловича 1289 р. — збереглись у складі Галицько-Волинського літопису. В оригіналі збереглись також грамоти останніх галицько-волинських князів Андрія і Лева Юрійовичів та Юрія II. З боярських грамот відома лише одна — грамота Дмитра Детька, управителя і старости Руської землі у 1341 — 1342 pp., з документів — лист громадян м. Володимира-Волинського 1324 р. Грамоти написані виразним почерком, їх текст складений за всіма правилами, що регламентували написання документів у добу Середньовіччя.
Те, що грамотні люди були не лише серед князів і бояр, а й серед ремісників, купців, дружинників, засвідчують клейма літер на глиняному посуді, свинцевих пломбах, які слугували товарними або митними знаками, на побутових речах — пряслицях, кістяних ручках ножів. Під час археологічних розкопок у Звенигороде Перемишлі, Галичі знайдено бронзові писала — "стилуси" для писання на вощених табличках, що застосовувались для навчання грамоті у тодішніх школах.
Поширенню освіти на руських землях сприяв розвиток шкільництва, започаткований Володимиром Великим. Ще з XI ст. існували церковно-парафіяльні школи на Волині — у Луцьку, Холмі, Овручі. Про рівень шкільництва на Волині засвідчує такий факт: князь Святослав посилав дружинника Василія на Волинь оглянути місцеві школи й ознайомитись з їхнім станом.
З ураховуванням державних потреб у тогочасних школах окрім письма, читання, арифметики, вивчали іноземні мови, головно грецьку і латинську. Давали також певні відомості з географії, природознавства, історії. З поширенням письма виникла потреба в перекладах та укладачах оригінальних місцевих книг і збірників. З уваги на це школи давали учням початкові знання з риторики, стилістики, теорії літератури. Навчали в школах також музики та співу. Навчання велося старослов'янською мовою.
З розвитком освіти і культури зростала потреба в книгах. Центром переписування книг став Володимир-Волинський. Саме тут була здійснена нова редакція Кормчої книги — збірки церковних та світських правових норм, що поширювались в Україні та Білорусі. Книги переписувались також в Онуфріївському та Святоюрському монастирях у Львові.
З-поміж рукописних книг того періоду згадується збірник повчань Єфрема Сиріна, списаний якимось Йовом у часи правління Володимира Васильковича. До пам'яток писемності Галицько-Волинської Русі XII —XIV ст. належать Христинопільський Апостол, Бучацьке, Галицьке, Холмське Євангеліє, переписані ченцем Васильком при дворі Лева Даниловича.
Визначною пам'яткою писемності Галицько-Волинської Русі є Галицько-Волинський літопис. Він ґрунтується на джерелах, які засвідчують йогозв'язок із загальною тенденцією світової історіографічної культури Середньовіччя, з європейською традицією, а також визначають те, що становить його унікальність.
До цих джерел передусім слід віднести Святе Письмо. В літописі трапляються численні цитати з Біблії, сюжети, взяті з Вічної Книги, які дають змогу провести певні паралелі до описуваних подій. Проте цим зв'язок з Біблією не обмежується: саме на Святому Письмі грунтується своєрідна "філософія історії" літопису. Історичні факти і події є не стільки відображенням реальності, скільки спробою осмислити її на тлі вічності, одвічного божественного закону, який і визначає цю реальність. Історію літопис осмислює крізь призму одвічних моральних цінностей, головною з яких виступає добро. Цей притаманний Середньовіччю ланетизм — аналіз будь-якої проблеми буття крізь призму моралі, етики — настільки яскраво виражений у літописі, що, на думку М.Грушевського, епіграфом до нього могли б стати слова з візантійського "Хронографа" — "Добродіянья въ вики святяться". "Се та ідея, яка проводить ним на протязі цілої його праці: закріпити і передати вікам добрі діла, в розумінні героїчних, політичних, а передусім — воєнних подвигів" (М.Грушевський). Очевидно, саме це пояснює незвичну для сучасного читача неуважність до хронології — вона може порушуватись, якщо цього потребує логіка моралізатора.

Дата добавления: 2015-08-13