Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Торговий капітал. Сутність та особливості.

Читайте также:
  1. Зародження українського козацтва: причини та сутність. Реєстрові козаки
  2. Маргінальність, її сутність та зміст
  3. Маргінальність, її сутність та зміст.
  4. Перетворення грошей у капітал. Загальна формула капіталу та її протиріччя.
  5. Протореклама як початковий етап розвитку рекламної комунікації: сутність, джерела виникнення.
  6. Різноманітність і сутність глобальних проблем сучасності: філософський аналіз.
  7. Соціальні закони та їх особливості. Класифікація соціальних законів

Торговий капітал -відокремлена частина промислового капіталу, перетворена форма товарного капіталу, що обслуговує процес реалізації товарів, які були вироблені в капіталістичному суспільстві. Функція товарного капіталу – реалізація втіленої в товарі вартості в тому числі додаткової вартості. Особливості: 1. Спеціалізація на обігу сприяє прискоренню реалізації товарів, економії на витратах обігу (треба менше складів, контор, магазинів…). 2. Прискорюється оборот промислового капіталу – для промисловця він завершується після продажу товарів торговцю, у цьому зв’язку збільшується дійсно використаний протягом року змінний капітал, тобто буде більша маса додаткової вартості. Таким чином, торговий капітал опосередковано сприяє зростанню додаткової вартості. Промисловий капітал в процесі кругообороту приймає форми грошового, продуктивного та товарного капіталу. Г – Т< Р.с. і З.в. … П… Т' – Г'

Кажучи про позитивну роль торгового капіталу, слід мати на увазі й те, що цей капітал може сприяти загостренню протиріч капіталістичного виробництва, зокрема протиріччя між виробництвом і споживанням, оскільки він опосередкує зв’язок між цими сферами. Добре, якщо виробники отримують від торгового капіталу точну інформацію про зміни потреб, споживацького попиту, але він може створювати й фіктивний попит на товари, сприяючи виробництву продуктів труда, які неможливо реалізувати. Окрім того, може бути невиправдане підвищення роздрібних цін у зв’язку з надмірним зростанням витрат обігу, особливо на рекламу.

 

41.Виробництво і обіг. Витрати обігу і їх види. Рух торгового капіталу відображає формула: Г - Т - Г'. Авансуються гроші на купівлю товарів з метою отримання більших грошей. Такий же вигляд має загальна формула капіталу, в якій передбачається процес виробництва. Але торговий капітал під час свого руху не проходить сферу виробництва, він увесь час знаходиться у сфері обігу, де не створюється додаткова вартість, тут лише відбувається зміна форм вартості (грошової на товарну, товарної на грошову). Додаткові витрати обігу фактично нічим не відрізняються від витрат виробництва, тому що пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу. До них відносять витрати на транспортування, розфасовку, упаковку, зберігання товарів. Праця робітників, які виконують ці операції, є продуктивною, вона зберігає стару вартість С і створює нову вартість (v + m). Продавши товари у відповідності з повною вартістю, торговці повертають капітал, що був авансований на додаткові витрати обігу і отримують на нього середній прибуток також як і промисловий капітал. Чисті витрати обігу – непродуктивні витрати, що зв’язані з зміною форм вартості, вони не збільшують вартості товарів. До них відносять витрати на наймання продавців, касирів, бухгалтерів, на рекламу, купівлю канцелярських речей. Робітники, які виконують операції, що потребують чистих витрат обігу, не створюють ні вартості, ні додаткової вартості. Згідно марксистській теорії, чисті витрати обігу компенсуються за рахунок додаткової вартості.

 

42.Позичковий капітал: сутність, джерела та особливості. Позичковий капітал – це відокремлена частина промислового капіталу, капітал-власність, що виступає в якості своєрідного товару, який має специфічну форму руху Г- Г', і дозволяє його власнику отримувати у вигляді проценту частину середнього прибутку. Історичним попередником позичкового капіталу при капіталізмі був лихварський капітал, який панував в докапіталістичних способах виробництва. Лихварські позики, головним чином, надавалися крупним землевласникам, рабовласникам і феодалам, які їх використовували для купівлі предметів розкоші, будівництва палаців, організації бенкетів і розважальних заходів і т.п.. Селяни і ремісники також використовували позикові грошові кошти при сплаті податків, ренти, покупках товарів першої необхідності. Капіталістичне виробництво створює умови для знищення монополії лихваря. Так, торговці і промисловці, з одного боку, пред'являють попит на грошовий капітал, а з іншого — самі його виносять на грошовий ринок. Банки, в свою чергу, мобілізують грошові доходи і заощадження всіх верств населення і надають їх в позику. Кредитна система покриває попит на грошовому ринку при мінімальному позичковому відсотку. Всі ці обставини забезпечують функціонування і розвиток позичкового капіталу. Особливості: 1.Позичковий капітал виступає в якості товару особливого роду.Споживна вартість позичкового капіталу як товару полягає в здатності приносити додаткову вартість. В процесі споживання цього товару його споживна вартість не тільки не зникає, але й, навпаки, зростає – гроші, що функціонують як капітал, приносять додаткові гроші. Покупець – позичальник позичкового капіталу не стає його власником, він не оплачує його вартість, а платить за користування ним. Процент як ціна позичкового капіталу – ірраціональний вираз, тому позичковий капітал як товар має двоїсту вартість: по-перше, він має вартість (позичковий капітал – гроші, отже вони мають вартість); по-друге, він має ціну, що якісно відрізняється від вартості. 2.Позичковий капітал має специфічну форму руху Г- Г'. Промисловий капітал приймає та скидає 3 функціональні форми: грошову, продуктивну і товарну. Торговий капітал приймає та скидає 2 форми – грошову і товарну. Позичковий капітал, з точки зору кредитора, представляється як капітал, що постійно знаходиться в грошовій формі: Г- Г' – це ірраціональна форма дійсного руху позичкового капіталу. В дійсності позичковий капітал проходить більш довгий шлях кругообороту, потрапляючи до рук промислових або торгових капіталістів.

 

43.Позичковий процент. Норма позичкового проценту: сутність, джерело, норма, тенденція. Позичковий капітал функціонує як капітал для обох завдяки тому, що середній прибуток, отриманий при використанні позичкового капіталу, ділиться між функціонуючим капіталістом і капіталістом – власником позичкового капіталу. Перетворення однієї частини середнього прибутку в процент (що привласнює кредитор), обумовлює перетворення другої частини в підприємницький дохід (що привласнює позичальник). На поверхні капіталістичного суспільства додаткова вартість виступає саме в цих формах. Процент і підприємницький дохід – це перетворені форми додаткової вартості.В цих формах зовсім не видний додатковий труд найманих робітників матеріального виробництва як джерело доходів грошових і функціонуючих капіталістів. В проценті і підприємницькому доході видні лише відносини між двома групами капіталістів. Процент як перетворена форма додаткової вартості представляється породженням капіталу-власності, начебто гроші породжують гроші. Підприємницький доход як перетворена форма додаткової вартості представляється породженням капіталу-функції, здається “зарплатою”, винагородою функціонуючому капіталісту за його активність, управлінську діяльність. Норма позичкового проценту – це ціна за позичені гроші, що визначається в грошах, отриманих за рік, в розрахунку на одну позичену гривню чи іншу грошову одиницю. Вона вимірюється вираженим у % відношенням суми річного доходу, отриманого на позичений капітал до позичкового капіталу. Норма позичкового проценту = Річний дохід, отриманий на позичковий капітал / Позичковий капітал х 100%. Рівень позичкового проценту регулюється співвідношенням попиту на позичковий капітал та його пропозицією. Чим більше попит і менше пропозиція – тим вище рівень позичкового проценту і навпаки. Межі позичкового проценту не можуть бути виведені із загальних економічних законів, бо він –лише частка середнього прибутку.

 

44.Банки, їх роль, функції та операції. Види банків. Банківський прибуток. Банк – це кредитно-фінансова установа, фінансовий посередник, що організує і здійснює рух позичкового капіталу, приймає депозити від одних індивідів та фірм і передає їх у борг іншим. Функції: 1) перетворюють грошову форму промислового і торговельного капіталів у позичкову форму; 2) акумулюють доходи різних верств населення і перетворюють їх у позичковий капітал; 3) виступають посередниками у передачі позичкових капіталів функціонуючим капіталістам; 4) створюють додаткові купівельні та платіжні засоби і перетворюють їх у капітал (випуск банкнотів, банкнот – це вексель на банкіра, за яким пред’явник у будь-який час може отримати гроші і яким банкір замінює приватні векселі; банкнот без обмежень може обмінюватись на реальні гроші, тому він починає замінювати їх в товарному обороті, банк може віддати банкноти у позику, перетворивши їх у позичковий капітал; інша форма створення додаткових засобів обігу – впровадження депозитів, які дозволяють клієнтам в межах позики розплачуватись чеками). Банки здійснюють пасивні і активні операції. Пасивні операції – утворення банківських ресурсів. Банки збирають в суспільстві вільні гроші – функціонуючих капіталістів, рантьє, заощадження найманих робітників та пенсіонерів + власний капітал банків. Активні операції – розміщення банківських ресурсів. Основні операції комерційних банків: 1.Залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів.2.Розрахункове та касове обслуговування клієнтів.3.Операції з цінними паперами.4.Видавання поручительств, гарантій та інших зобов’язань. 5.Факторингові операції (факторингова компанія, фірма-фактор, спеціалізується на торгових боргах, управляє боргами, викуповує їх, надає кредити під дебіторську заборгованість; послуги фактора 0,7 – 2% купівельної вартості боргів клієнта). 6.Лізинг (строкове, цільове та платне користування майном: лізингодавець передає лізингоодержувачу рухоме та нерухоме майно, тобто будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, офісне обладнання…). 7.Довірчі операції. 8.Надання консультаційних послуг. Залежно від характеру виконуваних функцій капіталістичні банки бувають: 1)комерційні (займаються кредитуванням промисловості і торгівлі); 2)емісійні (займаються випуском банкнотів - Нац.банк України); 3) банки специфічного призначення, такі як іпотечні, зовнішньоторговельні і сільськогосподарські банки. За свою діяльність банки отримують прибуток. Розрізняють валовий і чистий прибуток банку. Валовий банківський прибуток - це різниця між сумами стягуваних і виплачуваних банком відсотків. Чистий прибуток банку дорівнює його валовому прибутку мінус витрати по веденню операцій.

45.Кредит, його сутність і форми. Капіталістичний кредит представляє собою форму руху позичкового капіталу. Функції:1.він є найбільш гнучким засобом переливу капіталів між галузями у відповідності з суспільними потребами, через кредит відбувається вирівнювання норми прибутку, утворення середньої норми прибутку, на чому ґрунтується все капіталістичне виробництво; 2.сприяє економії на витратах обігу у зв’язку з взаємним заліком боргових зобов’язань, широким використанням кредитних грошей (в т.ч. електронні варіанти); 3.сприяє централізації і концентрації капіталу. 2 основні форми кредиту: комерційний і банкірський. Комерційний кредит – кредит, що функціонуючі капіталісти надають один одному при продажі товарів у вигляді відстрочки виплати грошей за отримані товари. В цих угодах використовують векселя – це різновид письмових боргових зобов’язань. Капіталіст, який отримав вексель, може використати його для розрахунку зі своїми кредиторами, таким чином векселі перетворюються у форму кредитних грошей. Комерційний кредит обмежений якісно і кількісно – функціонуючий капіталіст може його отримати тільки у капіталіста, який займається виробництвом потрібних йому товарів, а не у будь-якого іншого капіталіста; окрім того, цей кредит не може перевищити вартість товарного капіталу конкретного капіталіста. Банкірський кредит, що надається в грошовій формі, долає обмеження комерційного кредиту. Через певний час функцію видачі банкірського кредиту почали виконувати, головним чином, банки. Роль: Безумовно, з розвитком ринкових відносин в Україні роль кредиту у суспільстві підвищуватиметься. Дедалі більшого значення набуває кредит у забезпеченні населення якісним житлом, побутовою технікою, створенні можливостей для отримання освіти та задоволення інших соціальних потреб. Кредит сприяє прискоренню розвитку України.

 

46.Акціонерний капітал. Поява акціонерних товариств була об’єктивно обумовлена розвитком продуктивних сил. Справа у тому, що окремим капіталістам не під силу будівництво об’єктів, в яких виникла гостра необхідність по мірі розвитку науково-технічного прогресу, – залізниць, каналів, портів, крупних підприємств з дорогим, сучасним обладнанням. Не міг вирішити цю проблему і банківський кредит, що обмежений розмірами індивідуальних капіталів позичальників і строками, котрі найчастіше недостатні для окупності крупних інвестиційних проектів. Акціонерні товариства стали тією формою централізації індивідуальних капіталів, що подолала межі банківського кредиту і забезпечила розвиток продуктивних сил на основі крупних конкурентоспроможних підприємств. Акціонерне товариство -це підприємство, що об’єднує багато індивідуальних капіталів і особистих заощаджень громадян за допомогою випуску і продажу акцій. Капітал, що формується на основі продажу акцій, є колективною власністю акціонерного товариства, а не окремих його членів. Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, на яких обирають правління товариства, визначають основні напрямки розвитку фірми, вирішують питання про розподіл прибутку і т.д. Ступінь впливу окремих акціонерів на хід справ в акціонерному товаристві залежить від кількості акцій, що їм належать та дають право голосу. Фактично товариством керує власник контрольного пакету акцій. Види акцій:1.Прості акції – акції, що надають право участі в управлінні акціонерним товариством (право голосу) і приносять дивіденди за рахунок прибутку, який залишився після виплат по привілейованим акціям. 2. Привілейовані акції – акції, що дають їхньому власнику право на першочергове отримання дивіденду, котрий відраховується від чистого прибутку фірми у вигляді фіксованого проценту до номінальної вартості акції, на пріоритетну участь в розподілі майна акціонерного товариства у випадку його ліквідації. 3.Іменні акції – акції, відомості про які фіксуються в книзі реєстрації акцій. 4.Акції на пред’явника – акції, що належать їхньому фактичному власнику і не закріплюються за конкретним суб’єктом. Курс акції- це капіталізований дивіденд, який у середньому дорівнює такій сумі грошового капіталу, котра, якщо віддати її у позику, принесе доход (у формі позичкового проценту), який дорівнює дивіденду, що отримують по акції. Засновницький прибуток- це різниця між сумою продажних цін акцій і вартістю реально функціонуючого капіталу акціонерного товариства. Україні важливо в ході реформ, приватизації власності, зробити ставку на акціонерні товариства для забезпечення розвитку пріоритетних, високотехнологічних, конкурентоспроможних галузей національної економіки. Проблеми:1. з низьким рівнем ефективності приватизації – її здійснення не забезпечило формування відповідального господаря, якій був би зацікавлений в інвестиційній діяльності, прискореному оновленні виробництва, його реальному оздоровленні; 2. з формами, в яких вона проходить в нашій країні, що відображає недоступність пересічним громадянам найбільш вигідних об’єктів власності; 3. з обманом з боку ряду довірчих товариств і страхових компаній, які відібрали у багатьох людей їхні скромні заощадження; 4. з невиплатою багатьма акціонерними компаніями дивідендів; 5. з серйозними перепонами для залучення в українську економіку нових вітчизняних та іноземних інвесторів із-за нестабільності нашого законодавства, що регулює підприємницьку діяльність; зростання корупції та злочинності в економіці.

 

47.Акції, їх види. Курс акцій. Акція – це цінний папір без встановленого терміну обігу, що свідчить про внесення його власником паю в акціонерний капітал, і надає йому право отримувати доход у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Власник акції є співвласником акціонерного товариства, тому поділяє з іншими акціонерами всі підприємницькі ризики цього товариства. Повернути кошти, що були вкладені в акції, він може лише продавши ці цінні папери. Види: 1. Прості акції – акції, що надають право участі в управлінні акціонерним товариством (право голосу) і приносять дивіденди за рахунок прибутку, який залишився після виплат по привілейованим акціям. Право власника простої акції на відповідну частку майна у разі ліквідації товариства забезпечується після забезпечення прав власників облігацій та привілейованих акцій. 2. Привілейовані акції – акції, що дають їхньому власнику право на першочергове отримання дивіденду, котрий відраховується від чистого прибутку фірми у вигляді фіксованого проценту до номінальної вартості акції, на пріоритетну участь в розподілі майна акціонерного товариства у випадку його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, бо ці акції не дають право голосу. 3. Іменні акції – акції, відомості про які фіксуються в книзі реєстрації акцій (ім’я власника, час придбання акцій та їх кількість у даного акціонера). 4. Акції на пред’явника – акції, що належать їхньому фактичному власнику і не закріплюються за конкретним суб’єктом. Курс акції – це капіталізований дивіденд, іншими словами, він у середньому дорівнює такій сумі грошового капіталу, котра, якщо віддати її у позику, принесе доход (у формі позичкового проценту), який дорівнює дивіденду, що отримують по акції. Курс акції= дивіденд/позич.%*100%. Засновницький прибуток – це різниця між сумою продажних цін акцій і вартістю реально функціонуючого капіталу акціонерного товариства. Шляхи отримання: 1) продаж акцій по курсу, що набагато вище номіналу; 2) випуск в продаж акцій на загальну суму, що значно перевищує вартість реального капіталу. Фіктивний капітал – капітал, що представлений в цінних паперах, які не мають власної вартості, не виконують реальних функцій в процесі відтворення, у зростанні промислового капіталу, однак надають право їхнім власникам привласнювати частину додаткової вартості у вигляді дивідендів або процентів.

 

48.Земельна рента та її особливості. Рента і орендна плата. Земельна рента -надлишок прибутку над середнім прибутком, що передає капіталіст-орендар землевласнику за користування його землею. Феодальна рента: 1.Відображає відносини між 2 класами: феодали і кріпосні селяни. 2.Передбачає позаекономічний примус до праці (особиста залежність робітників від хазяїв). 3.Рента охоплює весь додатковий продукт і, часом, навіть частку необхідного продукту. Капіталістична рента: 1.Відображає відносини між 3 класами: капіталісти, землевласники, наймані робітники. 2.Передбачає економічний примус до праці (не найняли на роботу – нема коштів для існування). 3. Рента охоплює лише частину додаткового продукту. Загальне: в обох випадках земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності. У c/г земля як засіб виробництва грає вирішальну роль. Її привласнення і господарювання складає істоту земельних стосунків. Землевласник не вкладає свої капітали в обробку землі, а передає цю функцію орендарям. Орендар купує засоби виробництва, необхідні для обробки землі і найманих робітників, які і оброблятимуть землю. Наймані робітники створюють додатковою вартість і вона буде поділена між власником землі і капіталістом орендарем. Одну частину додаткової вартості у вигляді прибутку отримує орендар, а іншу отримує землевласник. Оренда землі - це землекористування, при якому власник передає свою ділянку на певний термін іншій особі (орендареві) для ведення господарства. Орендна плата включає в себе земельну ренту (плата за користування землею); амортизаційні відрахування на споруди, будівлі, що були створені до укладання орендної угоди; позичковий процент за тимчасове користування чужим капіталом (втіленим в цих спорудах та будівлях).

 

49. Рента та орендна плата. Ціна землі та її динаміка. Земельна рента -надлишок прибутку над середнім прибутком, що передає капіталіст-орендар землевласнику за користування його землею. Феодальна рента: 1.Відображає відносини між 2 класами: феодали і кріпосні селяни. 2.Передбачає позаекономічний примус до праці (особиста залежність робітників від хазяїв). 3.Рента охоплює весь додатковий продукт і, часом, навіть частку необхідного продукту. Капіталістична рента: 1.Відображає відносини між 3 класами: капіталісти, землевласники, наймані робітники. 2.Передбачає економічний примус до праці (не найняли на роботу – нема коштів для існування). 3. Рента охоплює лише частину додаткового продукту. Загальне: в обох випадках земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності. Орендна плата включає в себе земельну ренту (плата за користування землею); амортизаційні відрахування на споруди, будівлі, що були створені до укладання орендної угоди; позичковий процент за тимчасове користування чужим капіталом (втіленим в цих спорудах та будівлях). Ціна землі -капіталізована земельна рента. Землевласник продає землю за таку суму, котра при наданні в позику при даному рівні позичкового проценту, принесе йому таку ж суму грошей протягом року, що й рента, тільки у вигляді позичкового проценту. Ціна землі має тенденцію до зростання у зв’язку із зростанням диференційної ренти в умовах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та прояву тенденції позичкового проценту до зниження.

 

50.Диференційна рента 1і 2. Ділянки землі розрізняються між собою: 1) по природній плодючості; 2) по розташуванню від ринків збуту. Умовно розрізнюють кращі, середні, гірші ділянки. Капітали, що орендують кращі і середні ділянки, отримують додатковий прибуток як різницю між суспільною ціною виробництва (вона співпадає з індивідуальною ціною виробництва продукції з гірших ділянок) і більш низькою індивідуальною ціною виробництва. Лише в тому випадку, коли диференційований додатковий прибуток, що отримано на кращих і середніх ділянках, передається орендарем власнику землі, він перетворюється в диференційну ренту І. Причиною диференційної ренти є монополія на землю як на об’єкт господарства. Диференційною рентою ІІ називається рента, яка виникає внаслідок того, що збільшення плодючості в результаті додаткових затрат капіталу неоднакове на різних землях, а суспільна ціна виробництва регулюється найменш продуктивними затратами капіталу. При додаткових вкладеннях капіталу в кращі та середні ділянки виробляється додаткова продукція, індивідуальна ціна виробництва якої нижча, ніж на гірших ділянках, котрі регулюють суспільну ціну виробництва. В результаті утворюється додатковий прибуток і, відповідно, диференційна рента ІІ на кращих і середніх ділянках. 1.умова виникнення – різниця в плодючості землі і розташуванні ділянок від ринку збуту, або різна продуктивність додаткових затрат капіталу в ту ж ділянку землі; 2.причина виникнення – монополія на землю як на об’єкт господарства; 3.джерело – високопродуктивний труд найманих робітників на кращих і середніх ділянках, що створює надлишкову додаткову вартість; 4.механізм утворення – різниця між суспільною ціною виробництва (співпадає з індивідуальною ціною виробництва продукції з гірших ділянок) і більш низькою індивідуальною ціною виробництва на кращих і середніх ділянках землі.

Загальні риси: причина виникнення - монополія на землю як об’єкт господарювання, їх джерело- це додаткова вартість, створена найманими с/г робітниками. Відмінності: 1) др1 виникає на основі екстенсивного господарювання, др2-інтенсивного ведення господарства; 2)др1 цілком привласнюється землевласником, др2 частково і тимчасово (до закінчення терміну оренди); 3)др1 утворюється тільки на кращих і середніх землях, др2 може виникати навіть на гірших землях.

51. Монополія на землю як об'єкт капіталістичного господарювання і диференційна рента. Капіталіста, який веде господарство на більш плодючій або ближче розташованій до ринку землі, його конкуренти не можуть позбавити додаткового прибутку, бо кількість кращих земельних ділянок довільно збільшити неможливо, вони обмежені самою природою. Висока природна плодючість або близьке розташування від ринку збуту – це вільно не відтворюваний фактор виробництва, такого роду перевага не може бути усунута в результаті конкуренції. Більш висока продуктивність труда на кращих ділянках монополізується капіталістом-орендарем внаслідок чого він отримує додатковий прибуток, котрий перетворюється в диференційну ренту. Капітали, що орендують кращі і середні ділянки, отримують додатковий прибуток як різницю між суспільною ціною виробництва (вона співпадає з індивідуальною ціною виробництва продукції з гірших ділянок) і більш низькою індивідуальною ціною виробництва. Лише в тому випадку, коли диференційований додатковий прибуток, що отримано на кращих і середніх ділянках, передається орендарем власнику землі, він перетворюється в диференційну ренту І. Диференційною рентою ІІ називається рента, яка виникає внаслідок того, що збільшення плодючості в результаті додаткових затрат капіталу неоднакове на різних землях, а суспільна ціна виробництва регулюється найменш продуктивними затратами капіталу. 1 особливість ціноутворення в с/г: регулюючою суспільною ціною виробництва є типова індивідуальна ціна виробництва продукції з гірших ділянок. 2 особливість ціноутворення в с/г: сільськогосподарська продукція продається не по ціні виробництва, а по вартості.

52.Монополія приватної власності на землю. Абсолютна земельна рента. Абсолютна рента є економічною формою реалізації монополії приватної власності на землю. Вона утворюється на всіх землях. 1)умова виникнення – більш низька органічна будова капіталу в сільському господарстві, у порівнянні з промисловістю; 2)причина виникнення – монополія приватної власності на землю; 3)джерело – додатковий труд найманих сільськогосподарських робітників, що створює надлишкову додаткову вартість; 4)механізм утворення – різниця між вартістю товару і ціною виробництва. Монополія приватної власності на землю перешкоджає вільному переливу капіталу в сільське господарство, а, отже, й перерозподілу додаткової вартості, що виробляється в цій галузі, на користь галузей промисловості. Створена в сільському господарстві додаткова вартість залишається в ньому завдяки цій монополії: землевласник не дає в оренду гірші ділянки землі поки ринкова ціна не підніметься до рівня вартості продукції, що включає всю додаткову вартість, а не лише середній прибуток.

 

53.Відтворення індивідуального та суспільного капіталу. Суспільний капітал -це сукупність всіх індивідуальних капіталів, розглянутих в їх всебічному зв’язку і взаємозалежності. Сукупний суспільний продукт - вартість сукупності всіх матеріальних благ, вироблених у сфері матеріального виробництва протягом року. ССП має певний склад по вартості і по натуральній формі. ССП, як і будь-який товар, вироблений в капіталістичних умовах по вартості складається з: ССП = C + V + m. По натуральній формі ССП складається з засобів виробництва і предметів споживання. В основі цього розрізнення лежить різна функціональна роль, різне економічне призначення засобів виробництва і предметів споживання (для виробничого чи особистого споживання). Засоби виробництва призначені для виробничого споживання, а предмети споживання - для особистого. У відповідності з цим і все матеріальне виробництво розпадається на 2 підрозділи: І підрозділ – сукупність галузей, що виробляють засоби виробництва; ІІ підрозділ – сукупність галузей, що виробляють предмети споживання. Сутність проблеми реалізації ССП полягає в тому, щоб показати, яким чином для кожної частини ССП, з урахуванням її вартісної і натуральної форми буде знайдено іншу частину цього продукту, що замістить її. Іншими словами: проблема реалізації полягає у відшкодуванні складових частин ССП по вартості і по натуральній формі, у визначенні умов, які необхідні для цього. Основні передумови теорії реалізації, з яких виходив Маркс: 1) розділення ССП на складові по вартості і по натуральній формі; 2) припущення, що є “чистий капіталізм”, тобто не враховується дрібне (просте) товарне виробництво, що базується на праці власника засобів виробництва; 3) припускається, що ціни товарів дорівнюють їхньої вартості; 4) абстрагування від зовнішньої торгівлі; 5) припущення, що основний капітал споживається протягом 1-го року і його вартість цілком переноситься на річний продукт; 6) припущення, що m′ = 100%; 7) припущення, що органічна будова капіталу не змінюється.

54.Річний продукт суспільства і його вартісна та натурально-речова форми. Сукупний суспільний продукт -вартість сукупності всіх матеріальних благ, вироблених у сфері матеріального виробництва протягом року. ССП, як і будь-який товар, вироблений в капіталістичних умовах по вартості складається з: ССП = C + V + m. По натуральній формі ССП складається з засобів виробництва і предметів споживання. В основі цього розрізнення лежить різна функціональна роль, різне економічне призначення засобів виробництва і предметів споживання (для виробничого чи особистого споживання). Засоби виробництва призначені для виробничого споживання. Предмети споживання призначені для особистого споживання. У відповідності з цим і все матеріальне виробництво розпадається на 2 підрозділи: І підрозділ – сукупність галузей, що виробляють засоби виробництва; ІІ підрозділ – сукупність галузей, що виробляють предмети споживання. Сутність проблеми реалізації ССП полягає в тому, щоб показати, яким чином для кожної частини ССП, з урахуванням її вартісної і натуральної форми буде знайдено іншу частину цього продукту, що замістить її. Іншими словами: проблема реалізації полягає у відшкодуванні (компенсації) складових частин ССП по вартості і по натуральній формі, у визначенні умов, які необхідні для цього.

 

55.Просте відтворення суспільного капіталу. Умови реалізації. Просте капіталістичне відтворення означає відновлення капіталістичного виробництва в незмінних масштабах – вся додаткова вартість використовується на особисте споживання капіталістів (не відбувається нагромадження капіталу). Сутність проблеми реалізації ССП полягає в тому, щоб показати, яким чином для кожної частини ССП, з урахуванням її вартісної і натуральної форми буде знайдено іншу частину цього продукту, що замістить її. Іншими словами: проблема реалізації полягає у відшкодуванні (компенсації) складових частин ССП по вартості і по натуральній формі, у визначенні умов, які необхідні для цього. Основні передумови теорії реалізації, з яких виходив Маркс: 1) розділення ССП на складові по вартості і по натуральній формі; 2) припущення, що є “чистий капіталізм”, тобто не враховується дрібне (просте) товарне виробництво, що базується на праці власника засобів виробництва; 3) припускається, що ціни товарів дорівнюють їхньої вартості; 4) абстрагування від зовнішньої торгівлі; 5) припущення, що основний капітал споживається протягом 1-го року і його вартість цілком переноситься на річний продукт; 6) припущення, що m′ = 100%; 7) припущення, що органічна будова капіталу не змінюється. Умови реалізації ССП при простому капіталістичному відтворенні: 1) І (V + m) = ІІ C Знову створена вартість у І підрозділі повинна дорівнювати вартості спожитих засобів виробництва в ІІ підрозділі, причому по натуральній формі І (V + m) - ця частка ССП повинна бути у вигляді засобів виробництва для ІІ підр. 2) І (C + V + m) = І C + ІІ C Вартість продукту І підр. повинна дорівнювати вартості спожитих засобів виробництва в обох підрозділах. Іншими словами: в І підр. треба виробити стільки засобів виробництва і в такому асортименті, щоб забезпечити відтворення спожитих засобів виробництва в обох підрозділах. 3) ІІ (C + V + m) = І (V + m) + ІІ (V + m) Вартість продукту ІІ підр. повинна дорівнювати знову створеної вартості в обох підрозділах. Іншими словами: в ІІ підр. треба виробити стільки предметів споживання і в такому асортименті, щоб забезпечити особисте споживання найманих робітників і капіталістів обох підрозділів.

56.Розширене відтворення. Умови реалізації при розширеному відтворенні. Розширене капіталістичне відтворення означає відновлення процесу виробництва у збільшеному масштабі за рахунок нагромадження капіталу, тобто процесу перетворення частини додаткової вартості у капітал.Додаткова вартість у цьому випадку розпадається на 3 частини, що відбувається в обох підрозділах: m: →C m(додатковий постійний капітал) → V m(додатковий змінний капітал) →mоск (додаткова вартість, що використовується для особистого споживання капіталістів, їхній дохід). Умови реалізації ССП при розширеному капіталістичному відтворенні: 1) І (V + V m + mоск) = ІІ (C + C m) Сума початкового змінного капіталу, додаткового змінного капіталу І підр. і додаткової вартості, призначеної для особистого споживання капіталістів І підр., повинна бути рівною сумі початкового постійного капіталу і додаткового постійного капіталу ІІ підр. 2) І (C + V + m) = І (C + C m) + ІІ (C + C m) Вартість продукту І підр. повинна бути рівною сумі початкового і додаткового постійних капіталів обох підрозділів. Іншими словами: в І підр. має бути вироблено стільки засобів виробництва і в такому асортименті, щоб забезпечити відтворення спожитих засобів виробництва в обох підрозділах, а також залучення у виробництво додаткових засобів виробництва. 3) ІІ (C + V + m) = І (V + V m + mоск) + ІІ (V + V m + mоск) Вартість продукту ІІ підр. повинна бути рівною сумі початкового і додаткового змінних капіталів І і ІІ підр. і додаткової вартості, що використовується на особисте споживання капіталістів обох підрозділів. Іншими словами: ІІ підр. має забезпечити предметами споживання в необхідній кількості і асортименті раніше зайнятих робітників і додатково залучених у виробництво робітників І і ІІ підр., а також капіталістів обох підрозділів.

 

57.Національний доход та фактори його зростання. Національний доход –знову створена вартість (V + m) в масштабах суспільства за рік, або – це частина сукупного суспільного продукту (ССП), що залишається після відшкодування спожитого постійного капіталу.Національний доход по вартісній формі -V + m, тобто еквівалент вартості робочої сили і додаткова вартість. Національний доход по натуральній формі – це предмети особистого споживання і засоби виробництва.Згідно марксистській теорії, джерелом НД є труд найманих робітників сфери матеріального виробництва. У зв’язку з проблемою виробництва НД, Маркс розглядав проблему продуктивного і непродуктивного труда.Продуктивний труд в системі капіталістичного виробництва – найманий труд, який здійснюється в результаті обміну робочої сили на змінний капітал і не тільки відтворює цей капітал але й виробляє додаткову вартість для капіталіста. Головна ознака продуктивного труда – виробництво додаткової вартості. З точки зору капіталістичної форми суспільного виробництва труд, що приносить прибуток, є продуктивним трудом незалежно від сфери застосування – і в матеріальному і в нематеріальному виробництві. Таким чином, труд артиста, перукаря, чи продавця, які працюють на капіталіста, хоча безпосередньо не створюють ні вартість, ні додаткову вартість, є продуктивним, бо приносить прибуток, забезпечує самозростання капіталу. Отже, на більш конкретному рівні абстракції головною ознакою продуктивного труда в умовах капіталізму є забезпечення капіталістів прибутком. Фактори зростання НД:1. величина часу, що був відпрацьований в матеріальному виробництві (число робітників, число відпрацьованих протягом року днів, інтенсивність труда); 2. зростання продуктивності труда – при незмінності інших факторів вона приводить до збільшення кількості споживних вартостей, в яких втілюється НД, і не позначається на вартості НД, бо продуктивність праці – це характеристика конкретного труда як джерела споживної вартості, а не абстрактного труда як джерела вартості.

 

58.Виробництво, розподіл і перерозподіл національного доходу. Національний доход –знову створена вартість (V + m) в масштабах суспільства за рік, або – це частина сукупного суспільного продукту (ССП), що залишається після відшкодування спожитого постійного капіталу. Джерелом НД є труд найманих робітників сфери матеріального виробництва. Початковий розподіл НД відбувається між основними класами капіталістичного суспільства: він розпадається на зарплату найманих робітників і додаткову вартість в її конкретних формах – підприємницький доход, позичковий процент, земельна рента, – що привласнюють капіталісти та власники землі. Перерозподіл НД відбувається шляхом: 1.оплати послуг непродуктивної сфери; 2. сплати податків як головного джерела доходів держави; 3. сплати членських внесків в різні товариства. Після розподілу і перерозподілу в грошовій формі НД розпадається на: 1) фонд споживання (особисте споживання і утримання підприємств непродуктивної сфери); 2) фонд нагромадження – джерело нагромадження капіталу, розширення виробництва.

59.Циклічний характер відтворення в ринковій економіці. Економічні кризи настають періодично – при екстремальному розвитку протиріч і наслідком кризи є тимчасове розрішення цих протиріч ціною часткового руйнування продуктивних сил. Економічний цикл – період між двома кризами або чергування спадів і підйомів в діловій активності. Економічний цикл включає в себе 4 фази: криза, депресія, пожвавлення, підйом. Криза -різке порушення існуючої макроекономічної рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Спостерігається надлишкове накопичення капіталу, яке проявляється як надвиробництво товарів. Пропозиція товарів перевищує платоспроможний попит. Ціни падають. Прибутки скорочуються. Депресія -фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. Падіння виробництва припиняється, відбувається просте відтворення, створюються передумови зростання. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. Пожвавлення розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку. Підйом -обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня й економіка вступає у фазу піднесення. Ціни, прибуток, зарплата, процент – зростають. Інтенсивно розширюється виробництво, зростають зайнятість і фонд зарплати. Види:1.Малі цикли (Кітчина) тривалістю 3-5 років. 2.Середні цикли (Жюгляра) тривалістю 7-11 років. 3.Цикли Кузнеця з періодом приблизно в 20-22 роки.. 4.Великі цикли Кондратьєва або довгохвильові цикли з тривалістю 40-60 років. Особливості економічних криз в сучасних умовах: 1. Менш глибокі кризи як наслідок антикризового регулювання держави. 2. Не чітко виражені фази циклу. 3. Надвиробництво продуктивного, а не товарного капіталу. 4. Криза 2008-2009 рр. супроводжувалась негативним впливом на економічні процеси фінансового (в т.ч. фіктивного) капіталу, занадто ризикованих спекулятивних операцій з метою отримання високих прибутків.

 

60. Економічні кризи. Матеріальна причина періодичності. Криза це різке порушення існуючої макроекономічної рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Спостерігається надлишкове накопичення капіталу, яке проявляється як надвиробництво товарів. Пропозиція товарів перевищує платоспроможний попит. Ціни падають. Прибутки скорочуються. Позичковий процент високий – нема чим сплачувати борги бо не вдалось реалізувати товари й зростає попит на кредит. Виробництво згортається. Курси цінних паперів падають. Деякі підприємці розорюються (банкрутства стають масовими), зростає безробіття, знижується зарплата. Основне протиріччя капіталізму -між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення його результатів. Конкретні форми прояву основного протиріччя капіталізму: 1.Протиріччя між виробництвом і споживанням. Ціль виробництва®максимізація додаткової вартості®розширення виробництванатикається на межу в реалізації товарів, яка пов’язана з обмеженістю фонду зарплати найманих робітників (яким визначається платоспроможний попит основних покупців – найманих робітників). Вироблені товари суспільство не може спожити, тому що основна маса споживачів – найманих робітників не може їх купити (фізичні можливості є, а фінансів не вистачає). 2.Протиріччя між планомірною організацією виробництва на кожному окремому підприємстві і анархією виробництва в масштабах капіталістичного суспільства. На підприємстві спостерігається планомірність – узгодженість дій, свідома підтримка пропорцій. За межами підприємств – не узгоджені дії, анархія. Криза настає тоді, коли анархія виводить виробництво за межі споживання. 3.Протиріччя між класом капіталістів і класом найманих робітників. Ці класи мають свої економічні інтереси. У розвинутих країнах намагаються запобігти конфронтації, вирішити питання шляхом компромісів, але й там бувають страйки. Матеріальна основа періодичності криз -відтворення, відновлення основного капіталу. Оновлення основного капіталу-фактор подолання кризи (воно об’єктивно необхідне для підвищення норми прибутку), а кінець кінцем саме воно приводить до надлишкового накопичення виробничих потужностей, надвиробництва товарів і наступної кризи. Оновлення основного капіталу закінчується його надлишковим нагромадженням (додаткові капіталовкладення не приносять очікуваного прибутку).

61.Концентрація і централізація виробництва та капіталу. Капіталістичний спосіб виробництва проходить у своєму розвитку дві стадії: домонополістичну і монополістичну. Перехід з першої стадії в 2-у відбувався у кінці 19 - на поч. 20 ст. Закономірності переходу: -вільна конкуренція веде до розвитку процесів накопичення, концентрації і централізації капіталу і на цій основі утворюються великі підприємства, що мають технічну перевагу, високу продуктивність праці, -загострення конкурентної боротьби поглиблює і розширює процеси концентрації і централізації виробництва, поглинаючи дрібні підприємства і об'єднуючи великі в найбільші. Концентрація і централізація виробництва призводять до утворення монополістичних об'єднань. Концентрація капіталу - збільшення розмірів індивідуальних капіталів шляхом накопичення, тобто капіталізації частини додаткової вартості. Цей процес призводить до зростання як індивідуального, так і усього громадського капіталу. Централізація капіталу - збільшення розмірів капіталу шляхом злиття декількох індивідуальних капіталів. Її об'єктивна необхідність зв'язана з процесом усуспільнення виробництва. Монополія - об'єднання підприємців, що зосередили у себе виробництво і збут значної частини продукції однієї або декількох галузей господарства і що завдяки цьому отримали можливість визначати монопольні ціни і привласнювати монопольний прибуток. Монополії виникають по-різному і мають різні форми. Монопольна ціна - може бути монопольно високою і монопольно низькою; конкретна ринкова ціна, штучно напружена або занижена монополіями і використовувана останніми в якості засобу забезпечення монопольного надприбутку. Монопольний прибуток - специфічна форма прибутку. Вона кількісно і за змістом, умовами і джерелам відрізняється від середнього прибутку і від звичайного надприбутку. Монопольно високий прибуток привласнюється не окремими підприємцями і не тимчасово, а монополіями і більш менш постійно. Джерела монопольного прибутку: 1)Додаткова вартість, в тому числі надлишкова додаткова вартість, що створюється робітниками підприємств монополії в межах країни й за кордоном – в іноземних філіалах даної фірми і в дочірніх фірмах; 2)Частина додаткової вартості виробленої робітниками немонополізованих підприємств; 3)Частина додаткового продукту і навіть необхідного продукту в грошовому вираженні, що створили дрібні товаровиробники; 4)Частина національного доходу і національного багатства інших країн.

 

62.Сутність і форми монополістичних об’єднань. Монополія - велике підприємство, фірма або об' єднання, що концентрує значну частину виробництва і збуту певного виду продукції, пануючи на ринку. Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для собі цін і, як результат, отримують більш високі прибутки. Отже, найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку. Таке домінування дає змогу підприємцю самостійно, або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть два основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на крупних підприємствах. Існує також інший шлях, внаслідок якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі централізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об' єднання компаній або поглинання фірмами- переможцями банкрутів. Формами монополістичних об' єднань є картель, синдикат, трест, концерн, конгломерат. Картель - це об' єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку шкірного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту. Синдикат - це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а означати, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів реалізація продукції здійснюється через спеціально створену загальну збутову контору. Трест - це об' єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва та виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, тобто відбувається об' єднання виробництва, збуту, фінансів, управління, а в залежності від суми вкладеного капіталу власники окремих підприємств, що входять до складу тресту, отримують акції тресту, які дають їм право брати доля в управлінні і привласнювати відповідну частку прибутку. Концерн - міжгалузеве об'єднання підприємств, пов'язаних техніко-економічно і перебувають під єдиним фінансовим контролем (зазвичай через скупку акцій). Він, як правило, охоплює підприємства багатьох галузей промисловості, будівництва, транспорту, включає торгові підприємства та фінансово-кредитні організації. Конгломерат - об'єднання підприємств, компаній різних галузей господарства, часто навіть не пов'язаних техніко-економічно, не мають один з одним функціональних зв' язків, але перебувають під єдиним фінансовим контролем. На чолі конгломератів, як і концернів, зазвичай стояти великі банки.

 

63.Фінансовий капітал. Зрощування монополістичного банківського з монополістичним промисловим капіталом приводить до виникнення фінансового капіталу, що включає в себе всі форми капіталу. Укрупнення виробництва викликає збільшення розмірів вкладів, що знаходяться в банках, і зростає попит на крупний кредит, тому процес усуспільнення виробництва, підвищення рівня концентрації і централізації виробництва та промислового капіталу сприяє концентрації і централізації банківського капіталу (концентрація за рахунок зростання власного капіталу банку і за рахунок вкладів; централізація – приєднання до певного банку інших банків). Це приводить до утворення банківських монополій. Банківські і промислові монополії зрощуються шляхом системи участі (купівля акцій один одного) і особистої унії банкірів і промисловців (представники банків є членами правлінь промислових корпорацій і навпаки). Основною формою фінансового капіталу є фінансово-промислова група, що об’єднує банківських, промислових та інших фірм шляхом довготермінового фінансування: відносини системи участі та особистої унії. На чолі цих груп стоїть фінансова олігархія, капіталістична еліта. До неї відносять і вищих менеджерів. Особливим видом панування монополій є фінансова олігархія (влада небагатьох). Організаційною формою фінансової олігархії є фінансова група, що репрезентує і контролює мережу корпорацій, об'єднаних між собою взаємними інтересами. Головні методи панування фінансової олігархії - це система участі, що зв'язує окремі підприємства в єдине ціле шляхом купівлі акцій банківських компаній промисловими капіталістами і навпаки, та особиста унія — представники банківського капіталу мають місця в правлінні промисловими компаніями і навпаки.

 

64.Міграція капіталу: сутність, можливість, необхідність, основні форми, наслідки. На початку ХХ століття вивезення капіталу за кордон починає переважати вивезення за кордон товарів. Це зв’язано з появою «надлишкового» капіталу, надлишок капіталу має відносний характер: в своїй країні його можливо було б використати, але це не принесло б монопольного прибутку, тому – експорт капіталу. Капітал вивозять як в економічно слабо розвинуті країни, так і в розвинуті країни. Після ІІ світової війни капітал почали вивозити переважно в розвинуті капіталістичні. В слабо розвинуті країни капітал вигідно вивозити із-за недостачі капіталів, відносно низької ціни на землю, низької зарплати, дешевої сировини. Однак там можуть бути й непривабливі для іноземного капіталу нестабільна політична та економічна обстановка, політичні перевороти, недостатньо розвинута ринкова інфраструктура, дефіцит високих технологій та висококваліфікованої робочої сили. Тому капітал прямує в розвинуті країни. Вигоди: 1) подолання митних бар’єрів (створення товарів в своїх філіалах в інших країнах, уникнення виплати мита); 2) проникнення в нові галузі виробництва, що базуються на передовій техніці, технології, організації виробництва, і приносять надлишкову додаткову вартість у формі додаткового прибутку; 3) економія на витратах виробництва із-за різниці в зарплаті найманих робітників. Вивезення капіталу відбувається в підприємницькій формі (3/4 експорту капіталу) і позичковій формі. Підприємницька форма – створення за кордоном власних філіалів і фірм-дочок, придбання контрольного пакету акцій іноземних фірм. Позичковий капітал вивозиться у вигляді позик і кредитів як приватних, так і державних. Вивезення капіталу має суперечливий вплив як на свою економіку, так і на економіку країн, куди вивозять. Наслідки для країн, куди вивозять капітал: прискорення розвитку виробництва, створення нових робочих місць, однак може посилюватись однобічний розвиток економіки (сировинний напрям, екологічно небезпечні виробництва). Наслідки для країн, що вивозять капітал: збільшення прибутків із-за кордону сприяє зростанню інвестицій та розвитку виробництва і в межах власної країни; в той же час вивезення капіталу означає відволікання економічних ресурсів від забезпечення суспільних потреб в певній країні, що може викликати застій національної економіки, особливо небезпечне явище – вивезення тіньового капіталу – відмивання за кордоном брудних грошей. Вивезення капіталу підготовляє виникнення міжнародних монополій – могутність монополій розповсюджується на світовий ринок, виходить за рамки окремих країн. В основі - зростання концентрації виробництва і капіталу.

 

 

 


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 443 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Введение | Глава 1. Базовая модель взаимодействия открытых систем OSI. Уровни протоколов | Глава 2. Классификация топологических элементов сети. | Оборудование локальных сетей | Маршрутизаторы как средство объединения локальных сетей | Протокольный стек TCP/IP. | Локальные сети малых предприятий | Протоколы | Спосіб виробництва: продуктивні сили та виробничі відносини. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Перетворення грошей у капітал. Загальна формула капіталу та її протиріччя.| Контроль за рекламной деятельностью. Органы, осуществляющие контроль, и механизмы контроля.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.02 сек.)