Спосіб виробництва: продуктивні сили та виробничі відносини.

Засоби виробництва – сукупність предметів праці та засобів праці. Для того щоб засоби виробництва привести до дії, необхідна робоча сила. Робоча сила – це здатність людини до праці. Продуктивні сили – сукупність засобів виробництва і робочої сили. У будь-якому суспільстві при будь-якому розвитку техніки робоча сила залишається головною продуктивною силою. Продуктивні сили – це чинники, які забезпечують перетворення речовини природи в продукти відповідно до потреб людей, створюють матеріальні та духовні блага, визначають зростання продуктивності праці. Існують також суспільні продуктивні сили, до яких відносять поділ праці, кооперацію. Продуктивні сили суспільства включають усю сукупність чинників, які характеризують взаємодію людини й природи. У сучасних умовах до продуктивних сил відносять науку та інформацію. Люди здійснюють процес виробництва не поодинці, між ними створюються певні економічні виробничі відносини. Виробничі відносини – це відносини, які об’єктивно формуються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і духовних благ.Відносини, які складаються в процесі виробництва, визначають, якими будуть відносини розподілу, обміну й споживання. Виробництво, розподіл, обмін і споживання тісно пов’язані між собою, їх неможливо розглядати як окремі, незалежні один від одного процеси. Так, виробництво є одночасно і процесом споживання засобів виробництва і робочої сили. Обмін і розподіл частиною входять до безпосереднього процесу виробництва. Спосіб виробництва – сукупність, взаємозв’язок, єдність продуктивних сил і виробничих відносин, які склалися в суспільстві.Відомі наступні способи виробництва: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний. Продуктивні сили, як відношення людей до природи, створюють зміст способу виробництва, виробничі відносини – його соціальну форму. Виробничі відносини можуть бути такими, що сприяють розвитку продуктивних сил, а можуть і гальмувати їхній розвиток.

4.Економічні закони та їх об’єктивний характер. Економічний закон – це зв’язок, взаємозалежність явищ і процесів економічного життя, що є необхідними, суттєвими і постійно повторюються. Закони відображають суттєві аспекти економічної реальності, а в економічних явищах сутність скрита, спотворена (аналогія – Сонце начебто рухається навколо Землі, а насправді все навпаки). Економічні закони об’єктивні, вони внутрішнє притаманні виробничим відносинам, згідно з цими законами здійснюється розвиток виробничих відносин. Економічні закони не залежать від волі та свідомості людей, їх неможливо створити або відмінити. На відміну від законів природи, які є вічними, існували ще до появи людей, економічні закони – історичні, проявляються лише в економічній діяльності людей, і деякі з них існують лише на певних відрізках історичного розвитку людства. Існують такі види економічних законів: 1. загальні економічні закони, що діють на всіх етапах розвитку суспільства (закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил, закон підвищення потреб людей, закон зростання продуктивності праці); 2. економічні закони, що діють в декількох способах виробництва (закон вартості); 3. економічні закони, що діють тільки в межах одного способу виробництва, специфічні (закон додаткової вартості).

5.Визначення предмета політичної економії. Функції політичної економії. Політична економія – наука про розвиток суспільно-виробничих, тобто економічних відносин між людьми в їх тісному взаємозв'язку з продуктивними силами суспільства. Вона вивчає закони, що керують виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних і духовних благ у людському суспільстві на різних ступенях його розвитку.В 17 ст., у період становлення капіталістичного ладу виникла політична економія. Першим використав термін “пек” Антуан Монкретьєн –французький представник меркантилізму. Відома його робота “Трактат політичної економії”. Відомі різні етапи розвитку п.е. 1. Школа меркантилістів: цікавились сферою обігу, де реалізуються товари, пропонували для збагачення держави вивозити товарів більше, ніж ввозити. 2. Школа фізіократів: вивчали сферу виробництва, переважно, сільське господарство. Вони вважали, що джерелом багатства є природа. 3. Представники класичної буржуазної політекономії, встановили, що джерелом багатства суспільства є труд, що виробляє товари у всіх галузях матеріального виробництва. На основі теорії Сміта і Рікардо була розроблена економічна теорія Маркса. У системі суспільних відносин Маркс виділив в якості провідних-виробничі відносини, а в якості вторинних-політичні, правові. Люди виробляють матеріальні блага спільно, тобто вступають між собою в певні відносини. В марксистській теорії ці відносини отримали назву “виробничі відносини” – це об’єктивні, матеріальні, тобто незалежні від волі і свідомості людей, відносини між ними, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Об’єктивність виробничих відносин пояснюється: 1) необхідністю створювати матеріальні блага, а тому вимушеністю вступу у певні виробничі відносини; 2) характер, рівень розвитку, тип виробничих відносин не залежать від волі і бажання людей, а залежать від характеру і рівня розвитку продуктивних сил. Маркс розглядав виробничі відносини і економічні закони на різних ступінях розвитку суспільства. Функції: 1.методологічна – теоретичні положення політекономії є основою конкретних економічних наук (економічна статистика, економіка труда, підприємства, менеджмент); 2.пізнавальна – пояснює сутність, закони, принципи ек. діяльності; 3.практична – дає наукове обґрунтування економічної політики держави. 4.виховна – формує економічний спосіб мислення.

6.Товарне виробництво: причини виникнення і основні риси. Натуральне господарство – такий тип господарства, в якому продукти праці виробляються лише для задоволення власних потреб виробників, виробництво відбувається у відповідності із потребами, що відомі членам господарської одиниці (общини, родини) ще до початку виробництва і кожний виробник отримує конкретне завдання по задоволенню суспільної потреби, його конкретна праця вже в процесі її виконання безпосередньо виступає як частка суспільної праці, як безпосередньо суспільний труд, а продукт праці поступає у споживання шляхом прямого розподілу. Товарне виробництво – це така організація суспільного господарства, коли продукти виробляються економічно відокремленими виробниками, які спеціалізуються на випуску одного якогось продукту, і для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів, що приймають форму товарів. Суспільний розподіл праці – це відокремлення різних видів трудової діяльності. З історії людства відомі 3 крупних етапи у розвитку суспільн. розподілу праці - відокремлення скотарства від землеробства, відокремлення ремісництва від землеробства, відокремлення торгівлі в особливий вид діяльності. Просте товарне виробництво базується на приватній власності дрібних товаровиробників на засоби виробництва і результати їх особистої праці. Нема експлуатації людини людиною – працює власник засобів виробництва і члени його родини. Капіталістичне товарне виробництво – найбільш розвинута система товарного виробництва, не тільки продукти праці, але й здібність людини до праці (робоча сила) – стає товаром. Товарне виробництво при капіталізмі набуває всеохоплюючий характер. Спостерігається експлуатація найманих робітників капіталістами, які є приватними власниками засобів виробництва і результатів найманої праці.

7.Просте і капіталістичне товарне виробництво: загальні риси та відмінності. Товарне виробництво – це така організація суспільного господарства, коли продукти виробляються економічно відокремленими виробниками, які спеціалізуються на випуску одного якогось продукту, і для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів, що приймають форму тов. Суспільний розподіл праці – це відокремлення різних видів трудової діяльності. З історії людства відомі 3 крупних етапи у розвитку суспільного розподілу праці – відокремлення скотарства від землеробства, відокремлення ремісництва від землеробства, відокрем-ня торгівлі в особливий вид діяльності. Просте товарне виробництво базується на приватній власності дрібних товаровиробників на засоби виробництва і результати їх особистої праці. Нема експлуатації людини людиною – працює власник засобів виробництва і члени його родини. Капіталістичне товарне виробництво – найбільш розвинута система товарного виробництва, не тільки продукти праці, але й здібність людини до праці (робоча сила) – стає товаром. Товарне виробництво при капіталізмі набуває всеохоплюючий характер. Спостерігається експлуатація найманих робітників капіталістами, які є приватними власниками засобів виробництва і результатів найманої праці. Загальні риси: продукт виробляється як товар; вони засновані на суспільному поділі праці - спеціалізації і економічній відокремленості товаровиробників. Відмінності: Головна відмінність капіталістичного товарного виробництва від простого товарного виробництва: перетворення робочої сили в товар, експлуатація найманих робітників. Просте: Засоби виробництва, як правило, належать тому, хто виробляє товар, самому товаровиробникові. Продукт праці є власністю товаровиробника. Ремісник (майстер) працює сам, поруч з ним – підмайстер та учні. Наймана праця не застосовується. Капіталістичне: Засоби виробництва, як правило, не належать виробнику, а є власністю капіталіста. Товар належить не тому, хто його виробив, а капіталістові. Функціонує на основі найманої праці.

8.Товар та його властивості: споживна вартість і вартість. Мінова вартість. Товар – це продукт людської праці, виготовлений для купівлі-продажу, для обміну. Товар повинен задовольняти певну потребу людини, він має бути корисним. Споживна вартість - здатність товару задовольняти ту чи іншу людську потребу. Товар повинен бути корисним не для того, хто його виробив, а для іншої особи, тобто, для того щоб продукт праці став товаром, необхідно створити суспільну споживну вартість. Для того щоб продукт був товаром, він повинен мати здатність обмінюватися на інший товар. Вартість -суспільна праця втілена у товарі і виявлена за допомогою обміну.Це внутрішня властивість товару, вона тісно пов’язана з міновою вартістю але не дорівнює їй. Мінова вартість – здатність товару обмінюватися в певних пропорціях на інший товар. Обмінюються різні споживні вартості. Те, що товари відрізняються різними властивостями, мають різні споживні вартості, не є достатньою основою для обміну. Для того щоб обмін міг відбутися, товари повинні бути кількісно співставленні: при обміні один товар прирівнюється до іншого. Для цього у всіх товарів має бути щось спільне. Спільним у всіх товарів є те, що вони виступають як продукти людської праці. Уречевлена в товарі суспільно необхідна праця утворює вартість товару. Між споживною вартістю і вартістю існує протиріччя: корисність товару повинен визначити покупець, для цього товар необхідно продати, тобто повинен відбутися акт обміну, у процесі якого і виявить себе вартість. Споживна вартість може бути реалізована як така, тільки якщо вона прийме форму вартості, тобто якщо товар буде продано. Існування кожного товаровиробника залежить від того, чи буде вирішено протиріччя між споживною вартістю і вартістю. Наприклад, 30 кілограмів борошна можна обміняти на один кілограм кави. Обмінюються різні споживні вартості. Дійсно, немає сенсу обмінювати мішок цукру на мішок цукру.

9.Подвійний характер праці, втіленої в товарі. Товар має двоїсту природу, тобто виступає одночасно як споживна вартість і вартість тому, що праця, втілена в товарі, сама має двоїсту природу. Конкретний труд – це труд, що здійснюється в певній корисній формі, і створює споживну вартість товару. Якщо абстрагуватись від конкретних видів труда, то в труді залишиться тільки одне спільне – він є витрачання робочої сили у фізіологічному сенсі (енергії, м’язів, нервів). Абстрактний труд -суспільний труд, незалежно від його конкретної форми, що є джерелом вартості. Його характеризують 2 моменти: 1. це матеріальне явище, реальна витрата робочої сили у фізіологічному сенсі; 2. це суспільне і історичне явище. Витрата робочої сили у фізіологічному сенсі була й буде у будь-якому суспільстві, але форму абстрактного труда вона набуває тільки в умовах товарного виробництва, де спеціалізація і відокремленість виробників обумовлюють необхідність обміну продуктами, а, отже, їх прирівнювання. Цього нема в умовах натурального господарства, де праця в її конкретній формі доказує свою суспільну значущість. Конкретний труд існує при всіх формах господарства, а роздвоєння труда на конкретний і абстрактний - це специфіка товарного господарства. Безпосередньо приватний труд – труд економічно відокремлених, роз’єднаних приватною власністю виробників, які заздалегідь, до обміну не знають чи будуть комусь потрібні продукти їх праці Скрито суспільний характер труда означає, що його суспільний характер в процесі виробництва не проявляється, він виявляється лише в процесі обміну товарів. Між абстрактною (суспільною) і конкретною (приватною) працею існує протиріччя, яке є основним протиріччям товарного виробництва. Воно вирішується тільки в процесі обміну, якщо обмін відбувся, це означає, що конкретна (приватна), праця прийняла форму абстрактної (суспільної) праці. Від вирішення чи не вирішення між суспільною і приватною працею залежить існування кожного товаровиробника. Протиріччя між абстрактною та конкретною, приватною та суспільною працею знімається (або не знімається) на ринку. Протиріччя між приватним та суспільним характером праці є основним протиріччям товарного виробництва.

10.Величина вартості. Індивідуальний та суспільно-необхідний робочий час. Величина вартості товару визначається суспільно-необхідною працею чи часом, витраченим на його виробництво. Вона залежить від кількості праці, тобто робочого часу, необхідного для його виробництва. Кожний виробник витрачає на створення товару індивідуальний робочий час. Чим вищі затрати праці, чим більше часу потрібно для виготовлення товару, тим більша його вартість. Однак різні товаровиробники, які виробляють однорідні товари, працюють при неоднаковій технічній оснащеності виробництва і мають неоднакову кваліфікацію і природний хист. Тому затрати праці на виготовлення однакових товарів у них будуть різні (індивідуальні затрати).Цей час може співпадати або не співпадати з суспільно необхідним робочим часом (СНРЧ), який визначає величину суспільної вартості товару. СНРЧ характеризують 3 моменти: 1. СНРЧ – робочий час який потрібний для виготовлення будь-якої споживної вартості при суспільно нормальних умовах виробництва і при середньому в даному суспільстві рівні умілості і інтенсивності праці. Це типовий час, який витрачають на виробництво основної маси даного товару. 2. СНРЧ – це час відтворення товару в сучасних умовах – в ринкових цінах будуть враховуватись і компенсуватись лише сучасні типові витрати на товар, а не ті, що були типовими місяць чи рік тому. 3. СНРЧ, що був витрачений окремим виробником – це частина загальної суми часу, необхідного для задоволення певної суспільної потреби. СНРЧ формується об’єктивно, незалежно від волі і бажання товаровиробників через механізм ринкової конкуренції. Величина вартості товару знаходиться в прямо пропорційній залежності від інтенсивності праці і в обернено пропорційній - від її продуктивності. Фактори, що впливають на величину вартості: Продуктивність праці – здатність будь-якого конкретного труда створювати в одиницю часу певну кількість споживних вартостей (вимірюється кількістю матеріальних благ, що виробляють за одиницю часу). Інтенсивність праці – напруженість праці, що визначається ступенем витрачання робочої сили в одиницю часу. Висновки. 1) Вартість 1 товару зворотно пропорційна продуктивності праці (чим більша продуктивність праці, тім менша вартість 1 товару); 2) При зростанні інтенсивності праці понад суспільно нормал. рівнем вартість 1 товару не зміниться (визначається суспільно нормальним, середнім рівнем).

11.Продуктивна сила праці та інтенсивність праці, їх вплив на величину вартості. Величина вартості товару залежить від кількості праці, тобто робочого часу, необхідного для його виробництва. Чим вищі затрати праці, чим більше часу потрібно для виготовлення товару, тим більша його вартість. Однак різні товаровиробники, які виробляють однорідні товари, працюють при неоднаковій технічній оснащеності виробництва і мають неоднакову кваліфікацію і природний хист. Продуктивність праці -це здатність конкретного труда створювати в одиницю часу певну кількість споживних вартостей. Вона показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення працезатрат. У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці. Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва. Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо. Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці — це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

12.Форма вартості та її історичний розвиток. Виникнення грошей. Мінова вартість -здатність товару обмінюватись в певних пропорціях на інші товари. Х тов. А = У тов. В. Оскільки товари прирівнюються і обмінюються, остільки їм притаманне щось спільне, на основі чого можливо визначити їх кількісні співвідношення. Цим спільним не може бути споживна вартість, тому що в якості споживних вартостей товари різнорідні, їх неможливо порівнювати. Загальним є те, що всі товари-продукти труда, результати використання абстрактного труда робочої сили. У товара 2 властивості: споживна вар і вар. Мінова в.–не самостійна властивість товару, а форма прояву вартості. Вартість – це втілений в товарі абстрактний суспільно необхідний труд, це суспільне відношення між товаровиробник. по прирівнюванню речей. 2 властивості товару створюють суперечливу єдність. Споживна вартість є матеріальним носієм вартості, без корисності продукт труда не може мати вартості. З іншого боку, споживна вартість товару може бути використана лише після реалізації її вартості в процесі обміну. Гроші – це товар, що стихійно виділився із світу товарів і виконуючий специфічну суспільну функцію загального еквівалента (здатний обмінюватись на будь-який товар). Виникнення грошей - тривалий історичний процес, пов'язаний з розвитком товарного виробництва і обігу товарів. Перші випадки обміну припадають ще на первіснообщинний лад. Для цього періоду характерна проста, випадкова або одинична форма вартості: Х тов. А = У тов. В. У наведеному прикладі товар А відіграє активну роль, оскільки виражає свою вартість у товарі В, знаходиться у відносній формі вартості. Йому протистоїть товар - еквівалент, який виконує пасивну роль. Ця форма вартості змінюється повною або розгорнутою: Х тов. А = У тов. В, або = Z тов. С, або = V тов. D… Тут вартості кожному товарові, що знаходиться у відносній формі вартості, протистоїть безліч інших товарів, що перебувають у еквівалентній формі вартості щодо нього. Більш розвинута форма - загальна форма вартості. Товарний світ стихійно виділив із свого середовища 1 товар, споживна вартість якого стала виконувати роль форми вартості всіх товарів, тобто з’явився загальний еквівалент. Роль загального еквівалента виконував то один товар то інший – скот, зерно, хутро. Розвиток цієї форми вартості привело до появи грошової форми вартості, коли загальний еквівалентна форма міцно зрослась з натуральною формою одного товару – золота.

13.Сутність і функції грошей. Внутрішнє протиріччя товару між споживною вартістю і вартістю, що проявляється в міновому відношенні, отримує розв’язування шляхом роздвоєння на два полюси: на одному полюсі – гроші, що виражають вартість всіх товарів, на другому полюсі – всі інші товари. Гроші – це товар, що стихійно виділився із світу товарів і виконуючий специфічну суспільну функцію загального еквівалента (здатний обмінюватись на будь-який товар). 1) Головна функція грошей – гроші як міра вартості. Її сутність полягає в тому, що вартість всіх товарів виражається в золоті, в грошах. Гроші доставляють товарному світу матеріал для виразу вартості. 2) Гроші як засіб обігу. Гроші виступають посередником в обігу товарів: Т – Г – Т. Для виконання цієї функції потрібні реальні гроші. Коли гроші починають виконувати функцію посередника в обміні товарів, то простий безпосередній обмін товарів (бартерна угода) Т –Т перетворюється в процес товарного обігу Т – Г – Т. Паперові гроші успішно виконують функцію засобу обігу, якщо держава гарантує їх суспільну значимість і вони забезпечені товарами, дорогоцінними металами. 3 ) Гроші як засіб накопичення. Гр., виступаючи загальним купівельним засобом, викликають прагнення у товаровиробників до їх накопичення. Виходячи із обігу, гроші перетворюються у скарб. Цю функцію виконують тільки повноцінні гроші – золото, бо паперові гроші можуть знецінитись. 4) Гроші як засіб платежу. Функція зв’язана з розвитком кредитних відносин. В момент платежу за товар, що проданий у кредит, гроші виконують цю функцію. Поза сферою товарного обігу цю функцію вони виконують при виплаті зарплати, стипендії, сплаті податків. 5) Гроші як світові гроші. Гроші приймають участь в обігу, в платежах не тільки в межах країни, але й між країнами.

14.Закон вартості. Функції закону вартості. Закон вартості відображає суттєві зв’язки між абстрактним суспільно необхідним трудом товаровиробників, вартістю і ціною товарів. Сутність закону вартості полягає в тому, що товари обмінюються еквівалентно, як рівні кількості втіленого в них абстрактного суспільно необхідного труда, що створює їх вартість. Закон вартості лежить в основі руху цін на ринку. Функції закону вартості: 1.Цей закон є стихійним регулятором виробництва, він здійснює розподіл суспільної праці по галузям та видам виробництва (недостатня пропозиція певного товару призведе до зростання ціни – більше товаровиробників будуть його виробляти, і якщо товару буде більше, ніж треба для задоволення суспільної потреби, то ціна почне падати). 2. Закон сприяє розвитку продуктивних сил (товаровиробники удосконалюють виробництво, намагаючись скоротити індивідуальний робочий час по відношенню до суспільно необхідного робочого часу, що визначає вартість товарів, це дозволяє отримувати більші доходи). 3. Закон приводить до диференціації, розшарування товаровиробників на багатих і бідних, що обумовлює перехід від простого товарного виробництва до капіталістичного товарного виробництва. Закон вартості проявляється через коливання цін навколо суспільної вартості товару під впливом зміни співвідношення між пропозицією товарів і попитом на них. Якщо обсяг попиту перевищує обсяг пропозиції, то ціна відхиляється вгору від вартості товару. Якщо обсяг пропозиції перевищує обсяг попиту, то ціна відхиляється вниз від вартості товару. І тільки при однакових обсягах попиту і пропозиції ціна буде однакова з вартістю товару.

Дата добавления: 2015-08-05