Альтернативні види палива та електроенергії

Для забезпечення економіки України паливно-енергетичними ресурсами важливого значення набуває виробництво та споживання альтернативних видів рідкого та газового палива на основі залучення нетрадиційних джерел та видів енергетичної сировини. До нетрадицій­них джерел та видів енергетичної сировини належить сировина рос­линного походження, відходи, тверді горючі речовини, нафтові, газові, газоконденсатні родовища, важкі сорти нафти, природні бітуми тощо, виробництво і переробка яких потребує застосування принципово но­вих технологій.

До альтернативних видів рідкого палива належать:

• горючі рідини, одержані під час переробки твердих видів палива (вугілля, торфу, сланців);

• спирти, олії, інше рідке біологічне паливо, одержане з біологічної сировини;

• горючі рідини, одержані з промислових відходів, стічних вод та інших відходів промислового виробництва;

• паливо, одержане з нафти і газового конденсату нафтових, газових та газоконденсатних родовищ непромислового значення, якщо воно не належить до традиційного виду палива.

До альтернативних видів газового палива належать:

• газ (метан) вугільних родовищ, а також газ, одержаний у про­цесі підземної газифікації та підземного спалювання вугільних пластів;

• газ, одержаний під час переробки твердого палива (кам'яне та буре вугілля, горючі сланці, торф);

• газ, що міститься у водоносних пластах нафтогазових басейнів з аномально високим пластовим тиском, а також у газонасичених водоймищах і болотах;

• газ, одержаний з природних газових гідрантів;

• біогаз, генераторний газ, інше газове паливо, одержане з біологіч­ної сировини;

• газ, одержаний з промислових відходів (газових викидів, стіч­них вод промислової каналізації, вентиляційних викидів, відходів вугільних збагачувальних фабрик тощо).

Використання нетрадиційних джерел та видів енергетичної сиро­вини для виробництва альтернативних видів рідкого та газового палива спрямовано на забезпечення економії паливно-енергетичних ресурсів.

Для забезпечення виробництва альтернативних видів палива ство­рюються організаційно-економічні умови для підприємництва на ос­нові державного захисту інтересів підприємця, умови для розвитку науково-технічної бази виробництва та впровадження нових наукових досягнень у цій сфері. Обов'язковою умовою є створення системи дер­жавних стандартів: впровадження економічних важелів і стимулів для підприємств, діяльність яких пов'язана з впровадженням ресурсозбері­гаючих технологій при використанні альтернативних видів палива; стимулювання інвестиційної діяльності тощо.

Для забезпечення стабільності у розвитку економіки окремих ре­гіонів використанню альтернативних джерел енергії приділяється знач­на увага. До альтернативної енергії відносять енергію, виробленою з альтернативних джерел, це електрична, теплова та механічна енергія, яка виробляється на об'єктах альтернативної енергетики і може висту­пати товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Машинобудування відноситься до провідних галузей промисло­вості. На машинобудівельних підприємствах створюються засоби праці для підприємств інших галузей економіки, використовуючи досягнення наукових досліджень, передовий вітчизняний досвід та досвід розви­нутих країн. Діяльність цих підприємств спрямована на виготовлення машин і обладнання, що забезпечують загальне зростання обсягів ви­робництва та продуктивності праці, зниження собівартості продукції.

Ефективність роботи підприємств машинобудівельної галузі залежить від сукупності організаційно-економічних та соціальних факторів. Серед них — спеціалізація та кооперування виробництва.

Хімічна промисловість має надзвичайно складну галузеву струк­туру, що охоплює близько двохсот взаємопов'язаних виробництв з вели­кою номенклатурою продукції. Підприємства хімічної промисловості випускають продукцію більш як 100 тис. найменувань, об'єднані у чо­тири великих групи галузей: неорганічна або основна хімія, хімія ор­ганічного синтезу, гірничо-хімічна та фармацевтична промисловість.

На регіональне розміщення підприємств хімічної промисловості впливають такі фактори, як наявність споживачів виготовленої продук­ції, а також паливно-енергетичних, водних та інших ресурсів. На розта­шування хімічної промисловості впливає також технологічний фактор. Якщо виробництво не схильне до внутрішньогалузевого комбінуван­ня і являє собою технологічно самостійні спеціалізації підприємства, воно зосереджується практично на всій території України. Таким є ви­робництво мінеральних добрив, фарб, лаків, переробка пластмас.

Навпаки, якщо комбінування є необхідною умовою функціону­вання підприємств, їхнє розміщення має форму взаємопов'язаних виробництв-комплексів. Таким є нафтохімічні комплекси, що вироб­ляють полімерні матеріали та напівфабрикати для їхнього одержання, барвники та неорганічні хімікати.

Виробництву мінеральних добрив належить важлива роль підпри­ємств хімічної промисловості. У структурі виробництва мінеральних добрив переважає випуск азотних добрив, що наближений до цент­рів коксу та переробки природного газу.

Деревообробна промисловість включає заготівлю, механічну розробку й хімічну переробку деревини. Механічна обробка включає лісопиляння, виробництво фанери, будівельних деталей, стандартних будинків, меблів, деревоволокнистих та деревостружкових плит, сір­ників. До складу деревообробної промисловості входить лісохімія, де переважає хімічна технологія, а також целюлозно-паперова про­мисловість, де поєднується механічна та хімічна технологія.

Деревообробна промисловість України сформувалась під впливом цілої низки факторів. Обмеженість лісових ресурсів помітно впливає на розміри та внутрішньогалузеву структуру деревообробної підгалузі, що посідає провідне місце в межах лісової, деревообробної та целюлозно-па­перової індустрії. На неї припадає більша частина виробників та товарної продукції

На основі переробки лісу та інших рослинних ресурсів, а також вторинної сировини створена целюлозно-паперова промисловість. Го­ловними центрами целюлозно-паперової промисловості є: Жидачів, Рахів, Херсон, Ізмаїл, Обухів, Корюківка, Малин, Полінка, Великий Бичків, Перечни, Свалява, Коростень тощо.

Целюлозно-паперова промисловість виготовляє більше 150 видів продукції, але не повністю задовольняє потреби держави і населення в папері. В Україні не виробляються зовсім або виробляються в недо­статній кількості таких окремих видів паперу, як газетний, офсетний, пергамент та ін.

Легка промисловість — галузь промисловості, до складу якої вхо­дять підприємства, що виготовляють предмети народного споживання: тканина, одяг, взуття тощо. Продукцію легкої промисловості викорис­товують підприємства нафтохімічної промисловості, при виготовленні транспортних засобів: літаків, автомобілів, суден, залізничних вагонів, в інших галузях промислового виробництва.

У складі легкої промисловості виділяють чотири основних на­прями діяльності: текстильна, швейна, шкіряно-хутрова, взуттєва промисловості.

Підприємства легкої промисловості розташовані в усіх обласних центрах та інших містах на території України.

В результаті докорінної трансформації економічних відносин, широкомасштабної приватизації підприємства легкої промисловості опинилися в кризовому стані. Наявність застарілої техніки, відсутність інвестицій, спад виробництва в результаті наявності конкуренції з боку аналогічних закордонних підприємств, які поставляють свою продук­цію за відносно низькими цінами — такі характерні ознаки стану під­приємств легкої промисловості. Покращення економічного стану га­лузі можливе тільки в результаті обґрунтованого державного впливу, застосування ефективних економічних важелів стимулювання.

До складу сільськогосподарського виробництва включають дві комп­лексні галузі: рослинництво та тваринництво.

У складі рослинництва виді­ляють такі конкретні галузі як зернове виробництво, виробництво технічних культур, виробництво картоплі, овочеводство, виноградарство, виробниц­тво спеціальних культур, кормовиробництво.

У складі тваринництва виді­ляють: м'ясо-молочне виробництво, свинарство, вівчарство, птахівництво.

Транспортна галузь включає такі види транспорту: залізничний, автомобільний, водний (морський, річковий), авіаційний, трубопровід­ний, міський електротранспорт (в тому числі метрополітен).

На території кожного регіону сформовані певні співвідношення у розвитку окремих галузей виробничої сфери і в залежності від пріо­ритетності окремих галузей, визначається економічне спрямування. У випадку, якщо промисловість у загальній валовій продукції займає провідне місце, то вважають, що район має промислове спрямування. Якщо питома вага сільського господарства в регіоні більша, то він має сільськогосподарське спрямування. Крім того, територіальна структу­ра та просторове розташування промисловості має різні форми, серед яких головне місце займає територіально-виробничий комплекс (ТВК). До складу ТВК входить сукупність взаємопов'язаних сфер діяльності, яка формується в межах компактної території з врахуванням природно-географічних та соціально-економічних особливостей функціонування.

Запропонований в темі 1 підхід до формування регіонального поділу території України враховує об'єктивно сформо­ваний склад територіально-виробничих комплексів, їх спрямованість та особливості просторової концентрації виробничих об'єктів різних галузей економіки, наявність міжрегіональних та внутрішніх еконо­мічних зв'язків, розгалуженість транспортної системи та інші факто­ри. За сукупністю цих особливостей виділені Поліський, Подільський, Степовий, Карпатський, Донбаський регіони. В окрему територіальну обособленість виділені Крим та м. Київ.

Крім територіально-виробничих комплексів на території кожного регіону можуть виділятися

промислові райони,

промислові вузли, цен­три, пункти.

У розвитку виробничої сфери, виробництва матеріальних благ на території окремих регіонів є спільні риси, а також суттєві відмін­ності у природно-географічному розташуванні, наявності природних ресурсів, засобів виробництва та їх енергетичним та інформаційним забезпеченням, наявності людського потенціалу, досягнень науково-технічного прогресу тощо.

Дата добавления: 2015-07-20