|
Читайте также: |
Значну регулятивну роль у навчанні відіграє здійснення контролю за якістю оволодіння виучуваним матеріалом і спонукання учнів до самоконтролю.
Контроль здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних та інших практичних робіт, шляхом проведення опитування, заліків, екзаменів.
Самоконтроль реалізується у вигляді самоперевірок учнями ступеня засвоєння вивченого матеріалу, правильності виконання вправ шляхом зворотніх дій, оцінки реальності отриманих відповідей у задачах і т.п.
Контроль і самоконтроль забезпечують функціонування зворотного зв’язку у навчальному процесі, одержування вчителем інформації про ступінь труднощів, типові недоліки, що викликає необхідність внесення змін до методів, форм, засобів навчання.
Суть регулювання полягає також в тому, щоб на кожній стадії навчання стежити за її відповідністю цільовим установкам і завданням процесу навчання, а також для врахування індивідуальних особливостей і здібностей школярів.
6. Оціночно-результативний компонент.
Оцінка і самооцінка навчально-пізнавальної діяльності учнів дозволяють встановити відповідність досягнутих у процесі навчання результатів поставленим цілям і завданням навчання, визначити успіхи учнів, виявити недоліки в їх роботі, встановити причини відхилень, проектувати нові завдання.
4. Структура діяльності вчителя та учнів у процесі навчання.
Роль вчителя у навчальному процесі:
- виступає як організатор і керівник навчально-пізнавальної діяльності учнів;
- створює умови, за яких учні можуть найбільш раціонально і продуктивно вчитись (навчальна дисципліна, психологічний клімат, чергування занять, нормування домашніх завдань);
- виступає як джерело знань і умінь у навчальному процесі;
- виступає як вихователь, піклується про розумовий, інтелектуальний розвиток учнів;
- здійснює контроль за навчальною роботою учнів.
Структура діяльності вчителя у процесі навчання.
I. Визначення цілей і завдань навчальної діяльності учнів.
II. Формування потреб у знаннях і мотивів навчальної діяльності.
III. Визначення і реалізація змісту матеріалу, що підлягає засвоєнню.
IV. Визначення та організація форм, методів, засобів навчання.
V. Контроль і регулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів.
VI. Оцінка результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів.
Діяльність учнів у процесі навчання має три взаємопов’язані стадії (етапи).
1 етап – засвоєння знань.
Засвоєння знань – навчально-пізнавальна діяльність учнів, спрямована на свідоме і міцне оволодіння знаннями.
Етапи засвоєння знань
1. Сприймання – відображення у свідомості зовнішніх властивостей, якостей і ознак предметів та явищ, що безпосередньо впливають на орган чуття. Результат сприймання – формування уявлень.
2. Осмислення – вищий ступінь розуміння; це мисленнева діяльність, у процесі якої учень розкриває сутність предметів і явищ, формує наукові поняття.
3. Запам’ятовування не повинно зводитися до механічного зазубрювання.
2 етап – організація вправ на застосування знань на практиці та формування умінь і навичок.
На цьому етапі застосовуються різні види вправ у певній послідовності. Перехід до наступних видів вправ передбачає постійне наростання труднощів і складності завдань, підвищення самостійності учнів у їх виконанні і творчий підхід до їх вирішення:
- послідовність вправ;
- підготовчі вправи;
- вступні вправи;
- пробні вправи;
- тренувальні вправи (за зразком);
- творчі вправи;
- контрольні вправи.
3 етап – повторення, узагальнення і систематизація вивченого матеріалу з метою поглиблення знань та удосконалення практичних умінь та навичок.
Узагальнення і систематизація є складними взаємопов’язаними процесами.
Види узагальнення і систематизації:
- первинне (під час сприймання навчального матеріалу);
- локальне (на етапі осмислення нового матеріалу);
- тематичне (в кінці вивчення теми);
- підсумкове (в кінці вивчення курсу).
5. Закономірності процесу навчання.
Для успішного здійснення процесу навчання важливо знати не лише його суть, але й ті глибинні закономірності, які лежать в основі процесу навчання.
Найбільш загальною науковою категорією є “закономірність”, яка означає наявність взаємозв’язку між явищами, який може бути ще не пізнаним до кінця.
“Закон” – строго зафіксована і досліджена закономірність.
Закономірність – це об’єктивний, суттєвій, постійний зв’язок піж педагогічними явищами, реалізація якого забезпечує розвиток процесу навчання по висхідній лінії.
Закономірності, які діють у навчальному процесі, поділяються на загальн і і специфічні (конкретні).
Загальні закономірності пояснюють суть процесу навчання в цілому, встановлюючи взаємозв’язки між його найголовнішими компонентами, факторами, умовами.
Головний об’єктивний педагогічний закон – відповідність рівня розвитку навчання і освіти рівневі розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, науково-технічному, соціальному, культурному і духовному прогресу суспільства.
Загальні закономірності.
I. Закономірність цілей навчання. Цілі навчання залежать від рівня і темпів розвитку суспільства, рівня розвитку і можливостей педагогічної науки та практики.
II. Закономірність мотивації навчання. Результативність навчання зумовлюється: а) внутрішніми мотивами (стимулами) навчання; б) зовнішніми (суспільними, економічними, педагогічними) умовами і стимуляторами.
III. Закономірність змісту навчання. Зміст навчання залежить від: а) суспільних потреб, мети освіти, цілей, завдань навчання; б) вікових можливостей учнів; в) рівня розвитку теорії і практики навчання; г) матеріально-технічних і економічних можливостей навчальних закладів.
IV. Закономірність методів навчання. Ефективність дидактичних методів залежить від: а) знань і навичок використання методів; б) завдань навчання; в) змісту навчання; г) віку учнів; д) навчальних можливостей учнів; є) матеріально-технічного забезпечення; ж) організації навчального процесу.
V. Закономірність управління навчанням. Продуктивність навчання спричиняється: а) інтенсивністю зворотних зв’язків у процесі навчання: б) обгрунтованістю регулюючих впливів.
VI. Закономірність результату навчання. Кінцевий результат процесу навчання залежить від: а)результатів попередніх етапів навчання; б) характеру і обсягу матеріалу, що вивчається; в) організаційно-педагогічного впливу педагогів; г) здатності учнів до навчання; д) часу навчання.
Конкретні (специфічні) закономірності конкретизують загальні закономірності, розвивають окремі аспекти системи навчання.
Конкретні закономірності навчання.
Гносеологічні закономірності:
1) розумовий розвиток учнів прямо пропорційний засвоєнню обсягу взаємопов’язаних знань, умінь, досвіду творчої діяльності;
2) продуктивність засвоєння знань, умінь прямо пропорційна потребі вчитися;
3) результати навчання прямо пропорційні умінню учнів вчитися;
4) продуктивність засвоєння знань, умінь прямо пропорційна обсягу практичного застосування знань, умінь;
5) продуктивність засвоєння залежить від рівня проблемності навчання, інтенсивності включення учнів у розв’яканні посильних і значущих для них навчальних проблем.
Дидактичні закономірності:
1) продуктивність засвоєння обсягу знань, умінь зворотно пропорційна складності виучуваного матеріалу. Формуючих дій;
2) результати навчання прямо пропорційні усвідомленню цілей навчання учнем;
3) результати навчання прямо пропорційні значимості для учнів змісту, який засвоюється;
4) результати навчання залежать від методів і засобів, які застосовуються;
5) навчання шляхом діяльності у 6-7 разів продуктивніше, ніж шляхом слухання.
Організаційні закономірності:
1) ефективність навчання залежить від організації;
2) результати навчання прямо пропорційні ставленню учнів до своїх навчальних обов’язків;
3) результати навчання прямо пропорційні працездатності учнів та вчителів;
4) розумова працездатність дітей залежить від стану здоров’я, режиму розумової діяльності, статі, віку, пори року, дня тижня, часу доби;
5) розумова втома веде до гальмування органів чуття: 4 години навчальних занять знижують поріг чуттєвості аналізаторів у 2 рази;
6) активність розумової діяльності учнів залежить від розкладу навчальних занять, місця в ньому уроків фізкультури і праці.
6. Принципи і правила навчання.
Із закономірностей навчання витікають принципи і правила навчання.
Дидактичні принципи – це вихідні положення, які визначають зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до загальних цілей і закономірностей.
Правило навчання – це опис педагогічної діяльності, що базується на конкретному принципі.
Сучасні принципи зумовлюють вимоги до всіх компонентів навчального процесу – цільового, стимуляційно-мотиваційного і т.д.
1. Принцип спрямованості навчання на вирішення завдань освіти, розвитку і виховання.
Правила навчання:
1) Роз’ясніть учням цілі і завдання майбутньої роботи, поясніть важливість і значення, розкрийте перспективу.
2) Навчайте так, щоб учень виконував навчальні дії не механічно, а розумів, чому, що і як треба робити.
2. Принцип науковості.
Правила навчання:
1) Впроваджуйте у навчання найновіші досягнення науки.
2) Застосовуйте найновішу наукову термінологію.
3) Розкривайте генезис наукового знання.
4) Не обходьте спірних наукових проблем, в разі необхідності і доцільності організуйте дискусію.
3. Принцип наочності – “золоте правило дидактики”.
1) Усе, що можна, представляти для сприймання чуттями, а саме: видиме – зором, почуте – слухом, запахи – нюхом; що підлягає смаку – смаком; доступне відчуванню – шляхом дотику (Я.А.Коменський).
2) Застосовуйте сучасні засоби наочності: навчальне телебачення, відеозапис, кодослайди, поліекрану проекцію.
3) Використовуйте наочність не лише для ілюстрації, а й у ролі самостійного джерела знань.
4. Принцип свідомості і активності.
1) Пам’ятайте, що головними є не предмет. Який ви викладаєте, а особистість, яку ви формуєте.
2) Вивчайте і використовуйте індивідуальні інтереси своїх учнів, розвивайте і спрямовуйте їх у руслі суспільних потреб.
3) Навчіть учнів учитися.
4) Навчаючи, використовуйте всі види і форми пізнавальної діяльності. Об’єднуйте аналіз з синтезом, індукцію з дедукцією, зіставлення з протиставленням, застосовуйте аналогію.
5. Принцип доступності.
1) У навчанні треба рухатися від легкого до важкого, від відомого до невідомого, від простого до складного (Я.А.Коменський).
2) Навчаючи, виходьте з рівня підготовки і розвитку учнів.
3) Навчайте доступно, переконливо, емоційно.
4) Поганий учитель повідомляє істину, залишаючи її недоступною для розуміння, хороший – вчить її знаходити (А.Дістервег).
6. Принцип міцності.
1) Не слід змушувати вивчати на пам’ять те, що не сприйнято добре розумом (Я.А.Коменський).
2) Дайте можливість учням розглянути матеріал з різних сторін і точок зору.
3) Міцність запам’ятовування навчальної інформації у вигляді системи знань вища міцність розрізнених знань.
7. Принцип зв’язику теорії з практикою, з життям.
1) Пояснюйте учням життєве значення, виконуваної ними роботи.
2) Наводьте приклади із життя, із суспільного і особистого досвіду учнів для ілюстрації наукових положень.
8. Принцип систематичності і послідовності.
1) Вимагайте від учнів засвоєння системи знань, умінь, навичок з кожного розділу і з усієї програми.
2) Якщо система знань порушена, негайно ліквідуйте прогалини. Щоб попередити неуспішність.
3) В кінці теми, розділу, курсу обов’язково проводьте уроки узагальнення і систематизації.
9. Принцип диференціації та індивідуалізації навчання.
Диференціація – це комплекс заходів, що забезпечують кожному учневі гарантію прогресу у навчанні на межі його можливостей.
Індивідуалізація – це така організація навчального процесу, при якій вибір методів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до навчання.
Правила навчання:
1) Постійно вивчайте психічні, фізичні, навчальні можливості учнів, а також реальний рівень їхніх досягнень, враховуючи це у процесі навчання.
2) Аналізуйте зміст навчання з метою пристосування певних його порцій до можливостей окремих груп учнів.
3) Застосовуйте не лише фронтальні, групові, масові форми і методи роботи з учнями, але й індивідуальні, здійснюючи їх підбір в залежності від індивідуальних особливостей учнів.
Тема 3. Наукові основи змісту, методів та форм навчання.
План
Література:
В сучасній світовій науці освіта розуміється як соціокультурне утворення, за допомогою якого передаються найважливіший людський досвід, культурні надбання.
Таким чином освіта – суспільно або самостійно організований цілеспрямований процес і результат становлення особистості.
Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості.
Сучасні завдання освіти – формування цілісної людини в гармонії всіх її культурних якостей.
У минулому завдання – передача знань і вмінь, - розвиток психологічних механізмів оволодіння знаннями і вміннями, - передача духовних цінностей.
Система освіти повинна увесь час розв’язувати проблему оптимальної передачі індивіду культурних надбань, що постійно накопичуються – це потребує динамічних змін у змісті освіти.
На сучасному етапі спостерігається екстенсифікація освіти – перехід від локалізованої в часі освіти до періодичної та безперервної протягом усього життя.
Головною функцією освіти є передача підростаючим поколінням культури, соціального досвіду старших поколінь з метою їх засвоєння, використання, розвитку та примноження.
Соціальний досвід містить 4 елементи:
1) знання про природу, суспільство, мислення, техніку і способи діяльності;
2) досвід здійснення способів діяльності. Який втілюється в уміннях і навичках особистості;
3) досвід творчої пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, що постають перед суспільством;
4) досвід ставлень до світу, до самого себе, система емоційної, вольової, моральної, естетичної вихованості.
Для відтворення і подальшого розвитку культури до змісту шкільної освіти необхідно внести всі вказані елементи культури.
Тому зміст освіти – система наукових знань, інтелектуальних і практичних умінь та навичок; досвід здійснення способів творчої діяльності, пошукової роботи; морально-духовний досвід поколінь.
Фактори, що зумовлюють формування змісту освіти.
Об’єктивні фактори:
1. Система потреб (соціальних і особистісних), яка нерозривно пов’язана з системою цілей. Соціальні цілі – вимоги суспільства до загальної освіти, особистісні – формування основних сторін особистості. На нинішньому етапі реформування української школи, коли освіта повинна стати основою побудови нової демократичної держави, культурного та духовного відродження, становлення демократичного суспільства і ринкових відносин, виникає необхідність поєднання суспільних і особистісних інтересів, необхідність зробити освіту осбистісно значимою і одночасно орієнтованою на задоволення суспільних потреб.
2. Соціальні та наукові досягнення. Проміжок масу від появи нового наукового відкриття або нової соціальної ідеї до початку її систематичного вивчення в школі невпинно скорочується. Кожні 10-15 років кількість наукових знань, які вивчаються в школі, подвоюється.
3. Педагогічні можливості учнів (можливість учня запам’ятати, осмислити, зрозуміти, засвоїти).
4. Рівень матеріально-технічного оснащення та методичного забезпечення навчального процесу.
Суб’єктивний фактор – теж має важливе значення для визначення змісту шкільної освіти.
Методологічні позиції вчених на трактування питання розумового розвитку учнів зумовили розвиток у дидактиці протилежних поглядів на питання змісту освіти. Які представлені у теоріях формальної освіти, теорії матеріальної освіти, теорії дидактичної утилітаризму, проблемно-комплексній теорії структуралізму.
Теорія формальної освіти.
Засновник Д.Локк (XVII ст.), Й.Песталоцці, Е.Кант, Й.Гербарт (XVIII - XIX ст.).
Сутність поглядів – джерелом знань є розум, головним завданням освіти – розвиток розумових здібностей учнів, а не набуття фактичних знань – в основі освіти предмети, що забезпечують гімнастику розуму (латинська мова, математика), недооцінка предметів природного циклу.
Теорія матеріальної освіти.
Виникла в кінці XVIII – на початку XIX ст., представник англійської філософії Р.Спенсер (1820-1903).
Пізнання не може вийти за межі безпосереднього досвіду, джерелом знань є лише досвід.
Головним критерієм визначення змісту освіти є практична значимість знань, а не їхній розвиваючий вплив (освіта кваліфікованих робітників, бізнесменів, економістів, тощо).
Дидактичний утилітаризм (Д.Дьюї) виходить із пріоритету індивідуальної та суспільної діяльності учня.
Відкидання навчальних курсів, учні самі визначають кількість та якість навчання, разом з учителем складають проект своєї діяльності – метод проектів (20-ті роки XX ст.).
Проблемно-комплексна теорія (польський вчений Суходольський Д.).
Вивчення матеріалу повинно здійснюватися комплексно, в основі вивчення – розгляд проблем, вирішення яких потребує активної пізнавальної діяльності та використання знань з різних галузей науки і практики.
Теорія структуралізму (польський вчений Сосницький К.): зміст освіти – решітка з великих структур.
Наукові вимоги до формування змісту освіти.
1. Мета і завдання виховання, які суспільство ставить перед школою. Ця мета визначена у Законі України “Про освіту”: “Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання і фізичне вдосконалення”.
2. Гуманістична спрямованість змісту освіти. Тобто пріоритет загальнолюдських цінностей, здоров’я людини, її вільний розвиток.
3. Науковість змісту освіти.
4. Послідовність змісту освіти полягає у плануванні змісту, який розкривається по висхідній лінії.
5. Взаємозв’язок між окремими навчальними предметами. Установлення і розкриття міжпредметних зв’язків створює цілісне уявлення про взаємозалежність наук.
6. Зв’язок з життям забезпечує дієвість знань, умінь та навичок, можливість їх застосування на практиці.
Характеристика навчальних планів сучасної школи.
У шкільних навчальних планах реалізуються основні ідеї та положення Державної національної програми “Освіта” щодо повнішого врахування кардинальних змін у всіх сферах суспільного життя, реформування змісту освіти (гуманізації та національної спрямованості змісту освіти).
Проблеми сучасних навчальних планів:
- проблема необхідності підвищення науковості змісту освіти при збереженні його доступності;
- необхідність розширення обсягу знань з багатьох предметів, уведення нових дисциплін при нестачі навчального часу.
Принципи побудови сучасних навчальних планів:
- спрямованість структури навчальних планів на реалізацію головних цілей освіти і виховання;
- системності;
- безперервності;
- наступності.
Забезпечують рівні права особи у здобутті середньої і вищої освіти.
Найважливіша соціальна вимога до навчального плану як державного документу є створення учням умов для вільного, без перешкод, переходу від одного ступеня освіти на інший.
- принцип єдиної школи – вимагає щоб результат навчання в усіх типах середніх навчальних закладів відповідав єдиному рівню вимог, достатніх для продовження безперервної освіти;
- принцип диференціації навчання зумовлює різноманітність, різноваріативність навчальних планів відповідно до запитів та здібностей учнів. Розвиток мережі профільних і спеціалізованих шкіл. Класів з поглибленим вивченням окремих предметів, ліцеїв, гімназій, коледжів, кооперативних і приватних шкіл.
Компоненти навчальних планів. Для забезпечення органічної єдності мети держави і суспільства у галузі виховання підростаючого покоління у змісті освіти виділяють 2 компоненти: державний і шкільний.
Термін “метод” – означає спосіб діяльності, спрямований на досягнення поставленої мети.
Методи навчання – основні способи досягнення певної дидактичної мети (засвоєння знань, понять, вироблення певної навички або уміння).
Отже, методи навчання – це способи взаємопов’язаної діяльності вчителя та учнів, за допомогою яких здійснюється процес навчання, тобто озброєння учнів знаннями, практичними уміннями і навичками.
Метод навчання визначає характер і спосіб діяльності вчителя і учнів. Тому метод навчання являє собою упорядковану систему взаємопов’язаних прийомів педагогічної діяльності вчителя і навчально-пізнавальної діяльності учнів.
Будь-який метод навчання є сукупністю окремих компонентів.
Прийом навчання (основний компонент) – це складова частина або окрема сторона методу навчання, завдяки якій реалізуються окремі дидактичні завдання.
Наприклад, метод вправ складається з прийомів:
- показ вчителя, як необхідно застосовувати знання на практиці;
- повторення показаних дій учнями;
- тренування учнів по формуванню і удосконаленню умінь і навичок.
Прийом навчання включає цілеспрямовану діяльність вчителя і учня, дії яких складаються з кількох операцій.
Метод навчання покликаний вирішувати основну дидактичну мету, а прийоми, дії, операції – конкретні завдання, які спрямовані на досягнення основної мети. Наприклад: проблемний метод роботи з підручником може бути реалізований завдяки наступним прийомам:
- створення проблемної ситуації;
- самостійний аналіз тексту учнями;
- робота з ілюстраціями;
- фіксування в зошитах основних понять;
- складання плану, тез, конспектів.
Отже, кожний метод навчання є цілісною дидактичною системою зі складною структурою, яка включає прийоми навчання, прийоми розумової та фізичної діяльності, мотивації, творчого підходу (проблемно-наукова і конструктивна діяльність) моделювання.
Структура методів навчання:
- змістові компоненти (оволодіння учнями новою інформацією);
- мотиваційні (формування мети);
- практичні;
- корекційні (корекція, наприклад, діяльності учнів).
Функції методів (призначення).
Виділяють такі основні загально-педагогічні функції методів навчання:
- освітня функція полягає в тому, щоб оптимально сприяти формуванню високо-освітньої, ерудованої, особистості з високим культурним рівнем. Наприклад, з метою формування у учнів пізнавальної самостійної роботи, евристичну бесіду, проблемно-пошукові завдання;
- виховна функція реалізується завдяки прийомам, що акцентують увагу учнів на основних виховних ідеях, оцінюванні природних і суспільних явищ, моральних якостей літературних персонажів, естетичної цінності матеріальних об’єктів, з другої сторони – методи навчання повинні сприяти організації гуманних взаємовідносин між вчителем та учнями та між самими учнями;
- розвиваюча функція полягає в цілеспрямованому розвитку особистості. Наприклад, проблемний виклад нового матеріалу, лабораторних, практичних робіт більше сприяють розумовому розвитку, ніж репродуктивні методи;
- мотиваційна функція полягає у формуванні внутрішніх стимулів учіння, підтримці і закріпленні пізнавального інтересу на кожному уроці. Наприклад, (прийоми) посилення контрастності у викладі матеріалу, показ парадоксальності у явищах, створення ефектів, які породжують подив, інтерес до знань, позитивних емоцій;
- контрольно-корекційна функція передбачає аналіз результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів (методи контролю і самоконтролю).
Сукупність методів викладання того чи іншого предметі є методикою викладання. У методиці викладання кожного предмета відбивається його специфіка. Проте дидактичні категорії є спільними для всіх навчальних предметів і в їх основу покладено класифікацію методів навчання.
Поняття про засоби навчання.
Ефективність застосування різних методів навчання інтенсифікація викладання та учіння значною мірою залежить від матеріально-технічного оснащення навчального процесу, від ефективного застосування на уроці засобів навчання.
Засоби навчання – це джерела або спеціальні пристосування, які допомагають вчителю організувати навчально-пізнавальну діяльність учнів (допомагають вчителю вчити, а учням вчитись).
До засобів навчання належать слово вчителя, підручники, навчальні посібники, додаткова література, наочні посібники, навчальне обладнання, технічні засоби навчання, спеціальні засоби програмованого навчання, навчальне телебачення.
Класифікація методів навчання в залежності від характеру діяльності учня (Е.Я.Голант):
1 – активні (робота з книгою, лабораторний метод);
2 – пасивні (розповідь, лекція, пояснення, екскурсія).
Бабанський виходячи з цілісного підходу до методів навчання виділяє три основні групи методів:
I. методи організації навчально-пізнавальної діяльності;
II. методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності;
III. методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.
Кожна група цих методів ділиться на підгрупи і окремі методи.
Словесні, наочні, практичні, (в залежності від характеру передачі і засвоєння інформації).
Індуктивні, дедуктивні (логіка викладання і засвоєння матеріалу).
Репродуктивний і проблемно-пошуковий (аспекти мислення), дослідження.
Самостійна робота і робота під керівництвом викладача (аспекти управління навчанням).
Словесні: розповідь, лекція, бесіда, пояснення, інструктаж.
Розповідь, види:
- розповідь-вступ;
- розповідь-виклад;
- розповідь-заключення.
Умови ефективного застосування розповіді: продумування плану, вибір раціональної послідовності розкриття теми, вдалий підбір прикладів і ілюстрацій, підтримання емоційного тонусу викладу.
Бесіда. Прийоми – постановка питань (основних, додаткових, навідних); обговорення відповідей учнів; корегування відповідей; формування висновків.
Наочні.
Методи ілюстрацій (показ плакатів, карт, замальовок на дошці, картин, портрети відомих вчених, альбоми).
Метод демонстрацій (демонстрація дослідів, показ кінофільмів, діафільмів, кіно фрагментів).
Прийоми: показ, обговорення результатів проведених спостережень, ілюстрацій.
Взаємозв’язок словесних і наочних методів.
Практичні.
Прийоми: постановка завдань, планування виконання, управління процесом виконання, стимулювання, регулювання і контролю, аналіз результатів практичної роботи.
Вправи: письмові, усні, фізичні, коментовані вправи.
Лабораторні роботи, дослідження,спостереження.
Виконання трудових завдань у майстернях.
В залежності від розкриття логіки змісту навчального матеріалу:
- індуктивний – від фактів до узагальнень, висновків, розвиток абстрактного мислення;
- дедуктивний – від сприйняття загальних положень, формул, законів до засвоєння наслідків, розвиток абстрактного мислення.
В залежності від рівня творчої активності школярів в пізнанні навих явищ і законів:
- репродуктивні – активне сприйняття, запам’ятовування і відтворення інформації;
- проблемно-пошукові – прийоми: створення проблемної ситуації (питання, завдання, експеримент, дослід), обговорення можливих підходів, підтверджує правильність викладання.
Методи самостійної роботи.
I.
Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.
Методи стимулювання інтересу до навчання:
- створення ситуації інтересу (педагогічний гумор);
- стимулювання змістом навчального матеріалу;
- пізнавальні ігри (ігри-подорожі, комп’ютерні ігри, вікторини, дидактичні ігри, рольові ігри, брейн-ринг, Що? Де?Коли?, гра в бізнес);
- навчальні екскурсії.
Методи стимулювання обов’язку і відповідальності:
- роз’яснення мети навчання предмета;
- вимоги до вивчення предмета (як себе вести на уроці);
- заохочення і покарання (об’єктивна оцінка, усне схвалення, осудження).
II.
Методи контролю і самоконтролю:
- спостереження за роботою учнів на уроці;
- усний;
- письмовий;
- лабораторний;
- самоконтроль;
- машинний контроль.
Бінарні методи навчання.
При розгляді навчального процесу як єдиного цілого виникає необхідність виділення бінарних (тобто подвійних) методів, коли метод і форма зливаються в одне ціле.
Цю групу методів обґрунтував А.М.Алексюк.
Класифікація.
Словесна форма:
- словесно-інформаційний;
- словесно-проблемний (постановлення проблем);
- словесно-евристичний (пошуковий рівень);
- словесно-дослідницький.
Наочна форма:
- наочно-інформаційний;
- наочно-проблемний;
- наочно-практичний;
- наочно-евристичний;
- наочно-дослідницький.
Практична форма:
- практично-проблемний;
- проблемно-евристичний;
- практично-дослідницький.
Навчання як процес цілеспрямованої передачі і засвоєння знань можна здійснювати в різних формах. Категорія “форма навчання” належить до основних у дидактиці.
Під формою розуміють спосіб існування і зовнішнього виразу змісту певного явища, а також внутрішню організацію цього змісту.
Форми навчання відображають зовнішню сторону організації навчального процесу, а методи навчання – його внутрішню змістовно-процесуальну сторону.
Методи і форми навчання взаємопов’язані: методи реалізуються в формах навчання; форми забезпечують організацію та функції існування методів.
Форма навчання охоплює систему елементів та стійких зв’язків між ними. До загальних структурних елементів форм навчання відносяться навчально-виховна мета, характер роботи вчителя та учнів, кількість учнів, тривалість, місце навчання, а також порядок його здійснення.
Форма навчання - це зовнішній вираз узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі (Бабанський).
Однак, слід зазначити, що до цього часу в науці немає повної єдності дослідників у тлумаченні даного терміну. Зміст категорії “форма навчання” може бути розкритий через зміст понять “система навчання”, “форма навчального заняття”, “форма навчальної роботи учнів на занятті”.
Система навчання визначає організацію вивчення змісту освіти в часі, просторі, яка передбачає: розподіл навчального матеріалу за роками та протягом року, місце навчання, контингент учнів, приоритетні форми навчальних занять, роль учителя в організації навчально-пізнавальної діяльності учнів. У відповідності з системою “План Трампа” кількісний склад учнів змінюється: лекції читаються для 100 і більше слухачів, поглиблений розгляд питань здійснюється в малих групах (15-20 чоловік), 40% навчального часу відводиться на індивідуальну роботу; педагогічне керівництво навчальним процесом здійснюють різні викладачі (одні – лекції, інші - практичні) застосовують три форми навчальних занять – лекції і практичні, семінарські заняття, індивідуальні заняття подібно до вузівської.
Важливим компонентом системи навчання є навчальне заняття. Навчальне заняття – це обмежена в часі, здійснювана в певному місці з певною групою учнів ланка навчального процесу, в межах якої досягається завершена, але часткова дидактична мета.
Можливі різні форми, тобто способи організації занять.
Суть форм навчального заняття визначається провідними видами навчально-пізнавальної діяльності учнів та їх поєднанням, а також характером керівництва цією діяльністю з боку вчителя. Наприклад, семінар характеризується високим рівнем самостійності учнів на всіх етапах його підготовки і проведення; основними видами діяльності учнів є робота над літературою, використання додаткових джерел інформації для виконання поставленого завдання, оформлення результатів самостійної роботи у вигляді конспекту, реферату, доповіді, тез, виступ з повідомленням на занятті, участь у дискусії, аналіз, рецензування виступів інших учнів. Педагогічне керівництво діяльністю учнів має опосередкований характер і передбачає складання плану семінару, визначення основних питань для обговорення, розподіл пізнавальних завдань між учнями, підбір літератури, консультування учнів, а під час заняття – коригування відповідей, організація і спрямування дискусії, підведення учнів до правильних висновків.
Третя складова змісту категорії “форма навчання” форма навчальної діяльності учнів на занятті.
Розрізняють колективну та і ндивідуальну форму навчальної діяльності учнів.
Колективна форма навчальної діяльності передбачає наявність спільної мети, об’єднання зусиль учнів для її досягнення, розподіл функцій і обов’язків між учасниками діяльності, співробітництво, засноване на взаємодопомозі, відповідальність кожного за результати праці перед колективом.
Індивідуальна форма характеризується тим, що кожен її учасник працює незалежно від інших відповідно до своїх навчальних можливостей у притаманному йому темпі, результати його роботи не позначаються на результатах роботи інших учнів.
В межах колективної та індивідуальної форм розрізняють різновиди:
| Форми навчальної діяльності учнів на занятті | |||||
| Колективна | Індивідуальна | ||||
| Колективно-фронтальна | Колективно-групова | Робота в парах | Індивідуально-фронтальна | Індивідуально-групова | Індивідуальна |
Урок засвоєння нових знань.
1. Організаційна частина.
2. Перевірка домашнього завдання, активізація і корекція опорних знань.
3. Повідомлення теми, мети, завдань уроку, мотивація навчальної діяльності.
4. Сприймання і первинне усвідомлення нового матеріалу (усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків).
5. Узагальнення і систематизація (застосування знань у різних навчальних ситуаціях).
6. Підсумок уроку, домашнє завдання, оцінювання учнів.
Урок формування умінь та навичок.
1. Організаційна частина.
2. Перевірка домашнього завдання, актуалізація опорних знань і практичного досвіду учнів (підготовчі завдання).
3. Повідомлення теми, мети, завдань уроку, мотивація навчальної діяльності.
4. Вивчення нового матеріалу (вступні вправи).
5. Первинне застосування набутих знань (пробні вправи).
6. Застосування знань, формування навичок (тренувальні вправи, творчі справи).
7. Підсумок уроку, домашнє завдання.
Урок узагальнення і систематизації знань.
1. Організаційна частина.
2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку, мотивація навчальної діяльності.
3. Відновлення і корекція опорних знань.
4. Повторення і аналіз основних фактів.
5. Узагальнення і систематизація понять (засвоєння системи знань, застосування знань для пояснення нових фактів і виконання практичних завдань).
6. Засвоєння провідних ідей і теорій.
7. Підсумок уроку, домашнє завдання.
Урок перевірки і корекції знань, умінь та навичок.
1. Організаційна частина.
2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку, мотивація навчальної діяльності (довести необхідність використання у житті набутих знань, умінь, навичок).
3. Перевірка знань учнями фактичного матеріалу, вміння розкривати причинно-наслідкові зв’язки (бесіда, усне опитування).
4. Перевірка знань учнями основних понять, законів, правил (письмова робота 8-10 хвилин, індивідуальні опитування (чи уміє пояснити, аргументувати, наводити приклади)).
5. Перевірка глибини осмислення знань, ступеню їх узагальнення (письмове опитування, складання, заповнення таблиць).
6. Застосування знань у стандартних умовах (задачі, вправи, пізнавальні завдання, що виконуються за зразком, відомими способами).
7. Застосування знань у нестандартних умовах (комплексні творчі письмові роботи).
8. Підсумок уроку, домашнє завдання.
Комбінований урок.
1. Організаційна частина.
2. Перевірка домашнього завдання (перевірка письмового домашнього завдання наявності, правильності, повноти і акуратності виконання, перевірка змісту і результатів домашнього завдання, методи – читання результатів або взаєморецензування; усна перевірка – фронтальна бесіда, індивідуальне опитування, тести).
3. Повідомлення теми, мети, завдань уроку, мотивація навчальної діяльності.
4. Сприйняття і усвідомлення нового матеріалу.
5. Осмислення, узагальнення і систематизація знань.
6. Застосування знань на практиці.
7. Підсумок уроку, домашнє завдання.
Важливою умовою підвищення ефективності навчального процесу є контроль навчально-пізнавальної діяльності, в ході якого відбувається систематичне одержання вчителем об’єктивної інформації про хід навчально-пізнавальної діяльності учнів, про рівень засвоєння навчального матеріалу.
Психолого-педагогічною основою контролю навчально-пізнавальної діяльності учнів є принцип прямого і зворотного зв’язку в системі інформації, що лежить в основі навчального процесу.
Контроль навчально-пізнавальної діяльності означає виявлення, встановлення та оцінювання знань учнів, тобто визначення об’єму, рівня і якості засвоєння навчального матеріалу, виявлення успіхів у навчанні, прогалин у знаннях, навичках та уміннях учнів з метою внесення необхідних корективів у процес навчання, для вдосконалення його змісту, методів, прийомів, засобів, форм організації.
Складовою частиною контролю є перевірка результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів, завдяки якої – виявити знання, уміння і навички учнів, порівняти їх з вимогами, визначеними у навчальних програмах.
Метою перевірки є оцінювання знань, умінь та навичок учнів. Останнім етапом контролю є виставлення учителем оцінки (балу).
| Контроль |
| ¯ |
| Перевірка |
| ¯ |
| Оцінювання |
Основні завдання контролю – виявлення рівня (правильності, об’єму), дієвості засвоєних учнями знань, одержання інформації про характер пізнавальної діяльності, про рівень самостійності і активності учнів у навчальному процесі, визначення ефективності методів, форм і способів їх учіння.
Функції контролю:
1) Функція керівництва навчально-пізнавальною діяльністю учнів. Контроль не завжди супроводжується виставленням оцінок. Може виступати як спосіб підготовки учнів до сприйняття нового матеріалу, виявлення готовності учнів до засвоєння нових знань. Актуалізація опорних знань. В процесі контролю формуються і удосконалюються практичні уміння і навички;
2) Дидактична функція контролю полягає у виявленні недоліків у навчально-пізнавальній діяльності учнів, позитивному досвіду, встановленні їх характеру і причин з метою усунення цих недоліків;
3) Виховна функція сприяє підвищенню відповідальності за виконану роботу (учителя і учнів), привчанню школярів до систематичної праці, акуратності у виконанні навчальних завдань, формуванні позитивних моральних якостей, привчання до виконання своїх навчальних обов’язків.
Види контролю навчально-пізнавальної діяльності.
На різних етапах навчання застосовуються різні види контролю знань, умінь та навичок учнів, які відрізняються між собою за дидактичною метою.
Попередній контроль здійснюється з діагностуючою метою перед вивченням нової теми, розділу, на початку навчального року, чверті. Мета – виявити загальний рівень підготовленості учнів з предмету, виявити рівень підготовленості до сприйняття нової теми. Виявляється рівень оволодіння учнями головними поняттями, на основі результатів планується пояснення, повторення (повторне пояснення).
Поточний контроль є складовим елементом кожного комбінованого уроку, здійснюється на різних його етапах. Головне призначення – оперативне одержання об’єктивних даних про рівень засвоєння учнями навчального матеріалу та якість навчально-виховної роботи на уроці. Вчитель визначає раціональні, ефективні методи і прийоми навчальної роботи, здійснює керівництво навчальною діяльністю учнів. Передбачає перевірку і оцінку знань, умінь та навичок учня з урахуванням всіх видів його роботи на уроці і вдома. Поточна оцінка виставляється у формі поурочного балу у класний журнал і щоденник.
Періодичний контроль. Дидактична мета – встановити рівень оволодіння учнями системою певних знань, умінь та навичок. Проводиться після вивчення логічно завершеної системи навчального матеріалу (теми, розділу). Різновид – тематичний контроль.
Підсумковій контроль. Контроль навчально-пізнавальної діяльності учнів за тривалий термін навчання (чверть, півріччя, рік). Різновид – заключний (контроль в кінці навчального року в школі). Підсумковий контроль враховує результати поточного, тематичного і періодичного видів контролю. Особлива форма підсумкового контролю – заліки та екзамени.
В залежності від використання навчальних машин:
- без машинний;
- із застосуванням навчальних машин:
1) комп’ютерний контроль (ЕОМ) – створення навчальних, контрольних програм;
2) програмований контроль – на навчальних машинах.
Методи контролю знань, умінь та навичок.
Методи контролю навчально-пізнавальної діяльності – це способи одержання зворотної інформації про зміст та характер навчально-пізнавальної діяльності учнів, про рівень ефективності діяльності вчителя.
В практиці роботи школи застосовуються такі методи контролю знань, умінь та навичок.
I. Усне опитування учнів.
Усне опитування – виявлення рівня знань учнів шляхом прямого контакту з ними під час бесіди.
Етапи усного опитування:
1. Постановка вчителем питань (усних завдань).
Види питань (завдань):
- репродуктивні (“розповісти про...”, “пояснити...”, “охарактеризувати...”);
- реконструктивні (“знайти спільні властивості...”, “чому...”);
- творчі (“скласти комплексну характеристику...”, “скласти розповідь на тему:..., використовуючи іншомовні слова”);
- проблемні (Що могло б сказати кожне слово про себе, якби йому запропонували заповнити кунецьку анкету? 1) звідки походить; 2) вік; 3) сфера застосування).
Різновид – відповіді на поставлені раніше запитання.
2. Підготовка учня до відповіді, виклад знань.
3. Корекція і самоконтроль викладених знань по ходу відповіді.
4. Аналіз та оцінювання відповіді.
Форми усного опитування:
- індивідуальне;
- фронтальне.
II. Письмове опитування – виявлення знань, умінь, навичок учнів шляхом самостійних письмових та графічних робіт.
Види:
- письмові завдання (з поданого тексту виписати погрупно слова, які належать до самостійних частин мови; відтворити основні етапи життя та діяльності Т.Г.Шевченка);
- словникові диктанти;
- вибіркові диктанти;
- контрольні диктанти;
- перекази;
- твори;
- графічні завдання: наприклад,
1) скласти зведену таблицю аналізу слів тексту за формою: слово, запитання, лексичне значення, граматичне значення, роль у реченні;
2) скласти схему....
- текстова перевірка знань (газета).
Види письмових робіт:
- короткочасні (10-15 хвилин);
- тривалі (1-2 уроки).
III. Комбіноване опитування – одночасне поєднання різних форм та видів усного і письмового опитування: письмові завдання 4 учні, тексти – 2 учні, фронтальне опитування за опорним плакатом, робота з дидактичними картками. Ущільнене опитування.
IV. Програмоване опитування. Суть полягає у пред’явленні учнів однакових вимог у процесі перевірки знань, що забезпечується застосуванням однакових по кількості і складності контрольних завдань. Аналіз відповідей та оцінювання знань здійснюється за допомогою перфокарт та контролюючих машин. Диференціювати завдання.
V. Екзамени, заліки.
Дидактичні вимоги до проведення екзаменів у школі:
- організація передекзаменаційного повторення матеріалу (навчити систематизувати, узагальнювати матеріал, ознайомити з прийомами);
- попереднє ознайомлення з переліком питань до екзамену; з вимогами до відповідей на екзамені; з наочністю, яку можна буде використовувати;
- з метою психологічної адаптації необхідно показати, а не тільки розповісти як буде проходити екзамен (опитати по білетах кілька учнів, детально проаналізувати їх відповіді, навчаючи на кращих прикладах);
- ознайомити з приміщенням, де буде проходити екзамен.
Методика проведення екзаменів:
- гігієнічні вимоги (чисте повітря, світло);
- вступне слово екзаменатора, директора, завуча (порядок проведення екзамену, правила поведінки, побажання успіху);
- порядок здачі екзамену (хто хвилюється - перший);
- уважно слухати відповіді, не перебивати, не нав’язувати своєї логіки відповіді;
- тривалість усної відповіді 10 хвилин (6 клас) – 20 хвилин (11 клас);
- на письмових екзаменах дозволити користуватися текстами (без критичних матеріалів);
- оцінювання (проблемне запитання: Яка оцінка є вирішальною – річна чи екзаменаційна?).
Модуль III. Теорія виховання
Дата добавления: 2015-07-20; просмотров: 201 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Структура процесу навчання. | | | Тема 1 Суть процесу виховання |