Вставні конструкції як засіб етикетної модуляції мовлення

В етикетному мовленні важлива роль належить вставним словам (словосполученням, реченням). Вони формально не пов’язані з членами речення і не розкривають його змісту, а є засобом підкреслення важливості того, про що йде мова, для оцінки вираженої в ньому думки, висловлення побіжних зауважень тощо.

З етикетного погляду доцільно, щоб вставні слова і словосполучення стосувалися не тільки 1-ї особи (адресанта). Коли мовець постійно говорить по-моєму, на мій погляд, на мою думку, як мені бачиться, як мені видається, я так думаю тощо, це створює враження про нього як про егоцентричну (від лат. ego – „я” + центр) особу, що бачить лише себе. Так само небажано користуватися тільки словами і словосполученнями, які не вказують на особу: безперечно, звісно, розуміється, само собою зрозуміло, цілком певно, тому що ставлення до змісту мовлення, до предмета розмови в адресанта й адресата не завжди й не у всьому збігається. Коли адресант стверджує про щось, що само собою зрозуміло, то це аж ніяк не означає, що воно настільки ж зрозуміле для адресата або що ці вставні слова якось допоможуть йому це зрозуміти. Навпаки, вони можуть викликати негативну реакцію.

Високий рівень етикетності властивий вставним словам контактно-інтимізувального типу, за допомогою яких адресант звертається до адресата, „кооперується” з ним: знаєш(-єте); віриш(те); погодься(тесь); погодьмось; будьмо відверті; між нами (кажучи) тощо.

У писемному мовленні вставні слова й словосполучення вживають не так часто, як в усному, де окремі мовці вставляють їх ледь не в кожному висловленні, до того ж, кілька разів. Хто з нас не чув, а часом і не підраховував слів-паразитів розумієш(-єте), так би мовити; бачиш(ите); потворних суржикізмів таскать (рос. „так сказать”), канєшна („конечно”); панімаш („понимаешь”). Цими словами мовці заповнюють паузи. Проте заповнення фонетичної порожнечі тут аж ніяк не означає заповнення порожнечі значеннєвої, радше навпаки.

У спілкуванні зі співрозмовниками (аудиторією) адресант має тримати в полі уваги не тільки те, що він говорить, але й те, до кого говорить: апелювати до його (їх) обізнаності, привертати його (їх) увагу до найважливіших слів, викликати бажане оцінно-емоційне ставлення то того, що повідомляється, тощо. Це позитивно впливає на сприйняття повідомлення й особливо на підтримання етикетного контакту зі співрозмовником (аудиторією). Для цієї мети можуть бути використані стандартизовані головні речення типу Ви (добре; напевно; очевидно) знаєте, що...; Вас, мабуть (напевно; можливо) зацікавить, що...; Зверни (-іть) увагу на те, що (хто; як; коли; чого...).

Контактно-інтимізувальні засоби треба і синтаксично, і лексично урізноманітнювати, щоб не набридати співрозмовникові (аудиторії) однаковими конструкціями і тими самими словами. Як сказав один французький поет і блискучий знавець рідної мови, „слово може бути повторене в тексті не раніш, як через двісті слів”. Це стосується і вставних слів та словосполучень.

Дата добавления: 2015-07-20