Організаційно-правові форми і типи торгових підприємств

У всіх країнах з ринковою економікою існує велика кількість різноманітних підприємницьких підприємств, або як прийнято їх на­зивати фірм, класифікація яких здійснюється за якісними і кількісни­ми параметрами.

Основним якісним параметром при такому розмежуванні є форма власності, на якій засноване підприємство (фірма), наприклад, індивідуальної, приватної, сумісної, державної. Разом з цим розмежу­вання за якісними параметрами може здійснюватися за характером і змістом діяльності (виробничі, торгово-комерційні, торгово-вироб­ничі); за способом входження в різні міжфірмові спілки (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, об'єднання іт.д.).

За призначенням у галузі торгівлі — оптові, роздрібні, оптово-роздрібні.

Основним кількісним параметром класифікації підприємств-фірм виступає чисельність працівників і обсяг продукції, що випускається і реалізовується.

Відповідно до цього критерію всі підприємства (фірми) діляться на малих (до 200 чоловік), середніх (не більше 500) і крупних (понад 500 чо­ловік). Інший критерій — річний оборот капіталу — в Україні поки що не визначений. У Німеччині, наприклад, до малих відносяться під­приємства з річним оборотом не більше 25 тис. євро.

Досвід формування комерційних підприємств західних країн пока­зує, що які б критерії в класифікації не використовувалися, зрештою все зводиться до одиничного або групового виробництва і володіння. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що основними ор­ганізаційними формами підприємств є індивідуальні і колективні.

Особливість індивідуального підприємництва полягає в тому, що бізнесмен діє на свій страх і ризик, під повну особисту відповідальність. До них відносяться підприємства засновані на приватній власності і праці фізичної особи (індивідуальні, приватні, сімейні).

Індивідуальне підприємство грунтується на власності окремого громадянина, без права найму робочої сили.

Сімейне підприємство грунтується на власності і праці громадян — членів однієї сім'ї, що проживають разом і що ведуть сумісне госпо­дарство.

Приватне підприємство грунтується на власності окремого грома­дянина, з правом найму робочої сили.

Особливість колективного підприємництва полягає в тому, що партнери, члени колективу, несуть солідарну відповідальність за ре­зультати фінансово-господарської діяльності. Колективне підпри­ємництво здійснюється на основі різних форм колективної і державної власності і виступає на ринку у вигляді акціонерних товариств, різних господарських товариств, фірм, об'єднань і т.д., які відрізняються мето­дами формування Статутної фундації і складом засновників.

Акціонерне товариство відповідно до Закону України «Про госпо­дарські товариства» признається (визначається) як товариство, статут­ний капітал якого поділений на певну кількість акцій рівної номіналь­ної вартості. Загальна номінальна вартість випущених акцій, складова статутна фундація (капітал) товариства, не може бути менше суми еквівалентної 1250 мінімальних заробітних плат, визначуваній на мо­мент створення акціонерного товариства.

Акціонери відповідають за зобов'язання товариства тільки в межах акцій, що належать їм. Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу.

Закрите АТ є підприємством (фірмою), акції якого розподіляються між власниками, засновниками і не можуть розповсюджуватися у вільному продажу. Це товариство може бути реорганізовано у відкрите відповідно до чинного законодавства шляхом внесення змін в Статут товариства і таким чином одержати право на вільний продаж акцій.

Відкрите АТ є фірмою, акції якого розповсюджуються (а не роз­поділяються) по відритій підписці, а також шляхом купівлі-продажу на біржі. Купити акцію і стати акціонером може будь-яка людина. Та­кий тип АТ є найпоширенішим в країнах з ринковою економікою.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — це таке товари­ство, яке має статутну фундацію, розділену на частини (частки), розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники товариства несуть відповідальність за результати господарсько-фінансової діяль­ності в межах їх внесків. На обмежений характер відповідальності указує

абревіатура «ЛТД», яка часто ставиться в назві тієї або іншої фірми. Це одна з найпоширеніших форм партнерства на Заході.

Мінімальний розмір статутної фундації ТОВ не повинен бути мен­шим суми, еквівалентної 1625 мінімальних заробітних плат, визначу­ваній на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

ТОВ функціонує на основі Статуту і засновницького договору, прийнятого на зборах всіх учасників. Самим найвищим органом уп­равління ТОВ є збори учасників. Загальні збори обирають свого голо­ву і встановлюють термін виконання ним своїх повноважень. Звичайно збори збираються 2 рази на рік. Вони вважаються повноважними, як­що на них присутні 60% голосів, а з питань вимагаючи одноголос­ності — всі учасники. Одноголосність потрібна для визначення основ­них напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання, змін у статуті, виключенні учасників з товариства.

У товаристві створюється виконавчий орган — дирекція, підзвітна зборам учасників і здійснююча поточну діяльність. Контроль за діяльністю дирекції здійснює ревізійна комісія, яка обирається на зборах учасників.

Товариство з додатковою відповідальністю характеризується тим, що засновники цього товариства, на противагу товариства з обмеже­ною відповідальністю, несуть солідарну відповідальність за зо­бов'язання товариства не тільки внесками до статутного фонду, а й усім своїм майном в кратному розмірі до вартості внесків.

Повне товариство створюється на основі пайової власності його засновників, що займаються сумісно підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання товариства всім своїм особистим майном.

Командитне товариство — об'єднання декількох громадян і (або) юридичних осіб, створене на основі договору між ними для спільної господарської діяльності, яке включає дійсних членів і членів-вкладників командиторів. Дійсні члени товариства несуть повну солідарну відповідальність за його зобов'язання всім своїм майном, а члени-вкладники (командитори) — в межах їх вкладів у капітал товариства.

У російській економіці ця форма підприємництва відома під на­звою «товариства на віру». В Україні набула обмеженого поширення. Фермерське (селянське) господарство є формою підприємництва гро­мадян України, які займаються виробництвом,

переробкою і ре алізацією сільськогосподарської продукції. Воно створюється звичай­но, з найближчих родичів, які компактно проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію та досвід роботи в сільсько­му господарстві.

Виробничий кооператив — організаційно-правова форма колек­тивного підприємництва, створювана добровільним об'єднанням не менше 5 (п'яти) громадян на основі їх особистої праці.

Майно кооперативу формується з паїв вступаючих в нього членів, які несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу. Найбільше поширення кооперативи набули в будівництві житла, сільському господарстві, виробництві споживчих товарів, рибальстві.

Державне підприємство — виробниче підприємство, створюване державою для виконання певних завдань. До таких можна віднести: залізницю, пошту, оборонне підприємство і ін.

Розглянуті товариства є формою функціонування підприємниць­ких підприємств (фірм), заснованих на колективній власності і парт­нерських відносинах. Спільними у них є способи і методи організації, наявність найвищого органу — освіти, виконавчого (дирекція), кон­трольного (ревізійна комісія) органів.

Відмінності — у відповідальності за результати господарсько-фінансової діяльності, в наявності документів, що регламентують їх роботу (ТОВ керуються статутом і засновницьким договором, а командитне — засновницьким договором).

З метою підвищення ефективності своєї роботи підприємства ма­ють право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, на­укову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Підприємства можуть об'єднуватися в:

асоціації — договірні об'єднання, створені з метою постійної коор­динації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого із її учасників;

корпорації — договірні об'єднання, створені на основі подібності виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням окре­мих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного із учасників;

консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового і бан­ківського капіталу для досягнення загальної мети;

концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, на­укових організацій, транспорту, банків, торгівлі і т.д. на підставі по­вної фінансової залежності один від одного або групи підприємців.

Виробничі об'єднання (ВО) ~ об'єднання промислових підприємств на основі однорідних технологій виробництва продукції, з цент­ралізацією фінансових, виробничих і облікових функцій.

Науково-виробничі об'єднання (НВО) — об'єднання наукових, техно­логічних, конструкторських і виробничих підприємств на чолі з на­уково-дослідницькою організацією. НВО покликане забезпечити впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу і створення безперервності циклу серійного випуску виробів: наука — технологія — дослідний зразок -масове виробництво.

Фінансово-промислові групи (ФПГ) — об'єднання промислових підприємств, наукових, конструкторських організацій, товариств страховок і торгових підприємств на чолі з банком.

Об'єднання підприємств має свої позитивні і негативні аспекти діяльності. Переваги: централізація інвестицій, а отже, відносне ско­рочення їх обсягів (з розрахунку на одиницю потужності), обмеження ділового ризику, більш ефективне використовування матеріально-технічної бази і фінансових ресурсів, скорочення витрат виробництва, доступ до високих технологій, активне просування продукції на рин­ку. Недоліки: наявність бюрократичної верхівки, можливі внутрішні суперечності, великі терміни освоєння вкладених засобів.

Перераховані типи підприємств, засновані на колективній формі власності і партнерських стосунках, як в країнах Заходу, так і в Україні функціонують у сфері середнього і крупного бізнесу.

Проте в галузях ринкової економіки наймасовішим сектором, який визначає темпи економічного розвитку, складає основу сучасної ринкової інфраструктури, є малий бізнес. В умовах економіки Ук­раїни розвиток мережі підприємств малого бізнесу необхідний для створення нормальних конкретно-ринкових відносин і активізації структурної перебудови, що передбачає в першу чергу розвиток ви­робництва товарів народного споживання, торгівлі, громадського харчування, сфери послуг, де переваги дрібних підприємств виявля­ються особливо явно.

Суб'єктами малого бізнесу виступають як окремі громадяни, так і підприємства.

Малий бізнес включає підприємства індивідуальні, сімейні, при­ватні, фермерські господарства, які можуть функціонувати на правах малого підприємства сюди входять і малі підприємства незалежно від форм власності, якщо кількість працюючих не перевищує:

у промисловості і будівництві — до 200 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери — до 50 чоловік;

у науці і науковому обслуговуванні — до 100 чоловік;

у роздрібній торгівлі і громадському харчуванні — до 15 чоловік;

в інших галузях невиробничої сфери — до 25 чоловік.

МП можуть створюватися як на новому місці, так і шляхом виділення з якогось підприємства.

Перспективність підприємств малого бізнесу зумовлена такими

чинниками:

• низькими витратами на виробничу інфраструктуру і управлінські

потреби;

• більш повним завантаженням і високою продуктивністю живої

праці і обладнання, невеликими інвестиціями в устаткування;

• високою швидкістю обігу авансованого капіталу;

• швидкою адаптацією до особливостей і характеру місцевого ринку;

• низькими питомими витратами на транспорт і послуги;

• мобільністю в ухваленні виробничих рішень під впливом
кон'юнктури ринку — перепрофілювання виробництва.

Лекція № _

З дисципліни “Комерційна діяльність на ринку товарів та послуг”

Дата добавления: 2015-07-20