Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Стаття 175. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат

Читайте также:
  1. Билет №23. Генотип как единое целое. Ядерная наследственность. Закономерности наследования внеядерных генов. Цитоплазматическая наследственность у про- и эукариот.
  2. В случаях и в порядке, предусмотренных законом и уставом корпорации, получать информацию о деятельности корпорации и знакомиться с ее бухгалтерской и иной документацией;
  3. В соответствии с Законом о государственной тайне не подлежат засек-
  4. В установленных законом случаях договором может быть предусмотрено, что право собственности на возведенное здание или сооружение возникает у собственника земельного участка.
  5. В чем разница между конституционным и обычным федеральным законом?
  6. В) Объединяющий символ как динамическая закономерность
  7. Виплати продукцією інших виробників, отриманої по бартерним (товарообмінним) операціях в області зовнішньоекономічної діяльності

1. Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більш як за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, - карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат, - карається штрафом від тисячі до півтори тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.

Об’єктивна сторона злочину виявляється в безпідставній невиплаті громадянам заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат більше ніж за один місяць, вчиненій умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності. Безпідставність невиплати має місце в тих випадках, коли об’єктивно немає причин, що не дозволяють зробити виплати. Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мотиви та мета можуть бути різними і не впливають на кваліфікацію.

Суб’єкт злочину спеціальний: керівник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності.

Частина 2 ст. 175 передбачає відповідальність за те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для цих виплат, наприклад, використання коштів з фондів зарплати для придбання обладнання, для ремонту тощо.

Частина 3 ст. 175 встановлює пільгову норму — особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.

 

81. Юридичний аналіз основного складу злочину „Порушення недоторканості житла”. Кваліфіковані види цього складу злочину.

Стаття 162. Порушення недоторканності житла

1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, - караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Безпосереднім об’єктом цього злочину є конституційне право громадянина на недоторканність житла.

Об’єктивна сторона злочину виражається в діях, які полягають: у незаконному проникненні до житла чи до іншого володіння особи всупереч її волі або в незаконному проведенні в них огляду чи обшуку; в незаконному виселенні чи інших діях, що порушують недоторканність житла громадян.

Незаконним є будь-яке проникнення до житла всупереч чинному законодавству. Проникнення до житла сторонніх можливо лише за добровільною згодою власника на таку дію. Якщо згоду було отримано в результаті насильства або погроз, то виключається і правомірне проникнення. Незаконним вважається обшук, здійснюваний особами, які не мають на це права або вчинений із порушенням КПК України, тобто особами, які за певних умов мають на це право, але в цьому випадку не були наділені необхідними повноваженнями (наприклад проведення обшуку працівниками міліції без санкції суду).

Відповідно до ч. 3 ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Незаконне виселення має місце у разі, якщо воно здійснюється без законних підстав, тобто без судового рішення, що набрало законної сили. Незаконним також слід вважати виселення, що здійснено не уповноваженими на те особами.

Під іншими діями, що порушують недоторканність житла громадян, слід розуміти будь?яке інше вторгнення до житла всупереч волі осіб, які там проживають, за винятком випадків крайньої необхідності.

Цей злочин вважається закінченим із моменту вчинення однієї із зазначених у цій статті дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-ти річного віку, а за ч. 2 — також службова особа.

У частині 2 ст. 162 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства, чи з погрозою його застосування.

Під насильством слід розуміти фізичне насильство, як небезпечне, так і безпечне для життя і здоров’я потерпілого, в тому числі й таке, що заподіяло потерпілому легкі тілесні ушкодження. Погроза застосування насильства виражається в залякуванні потерпілого застосуванням до нього фізичного насильства і має бути реальною.

 

82. Юридичний аналіз складу злочину „Порушення недоторканності приватного життя”.

Стаття 182. Порушення недоторканності приватного життя

Незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації, - караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують недоторканність приватного життя. Предмет злочину — конфіденційна інформація про приватне життя особи, яка може міститися в творі, що публічно демонструється, або творі, виданому в засобах масової інформації, а також на різних матеріальних носіях: папері, касетах, дискетах, фотографіях тощо. До конфіденційних належать такі відомості, які становлять особисту або сімейну таємницю особи, а також будь-які інші відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці. Потерпілим від злочину може бути будь-яка особа, без згоди якої збиралася або розповсюджувалася подібна конфіденційна інформація.

Об’єктивна сторона злочину виражається в одній із таких дій, вчинених без згоди особи: а) незаконному збиранні конфіденційної інформації щодо цієї особи; б) незаконному зберіганні такої інформації; в)незаконному використанні конфіденційної інформації; г) незаконному поширенні вказаної інформації; д) поширенні конфіденційної інформації в публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації.

Під незаконним збиранням конфіденційної інформації слід розуміти збір не уповноваженим на це суб’єктом відомостей про приватне життя іншої особи, що містять його особисту або сімейну таємницю. Збирання інформації може здійснюватися з будь-яких джерел: із документів, бесід з родичами, сусідами, знайомими потерпілого тощо, як відкрито, під пристойним приводом, так і таємно, з використанням підслуховуючих, відеозаписуючих пристроїв, інших технічних засобів.

Незаконне зберігання вказаних відомостей — це будь-які умисні дії, пов’язані із перебуванням конфіденційної інформації у володінні винного (зберігає матеріальні носії при собі, в приміщенні, тайнику, інших місцях), незалежно від тривалості зберігання. Незаконне використання або поширення конфіденційної інформації — це різні види застосування відомостей без згоди потерпілого. Зокрема, під поширенням слід розуміти повідомлення відомостей про приватне життя особи, складових особистої або сімейної таємниці хоча б одній третій особі. Одним із видів поширення конфіденційної інформації є її оголошення в публічному виступі на зборах, мітингу, засіданні тощо, в творі, що публічно демонструється, — тобто їх відтворення на аудіо- та відеозаписі, в суспільному місці; або шляхом обнародування цих відомостей в засобах масової інформації: друкованих, по радіо чи телебаченню тощо.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення хоча б однієї з зазначених дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років.

 

83. Юридичний аналіз складу злочину „Грубе порушення законодавства про працю”.

Стаття 172. Грубе порушення законодавства про працю

1. Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю - караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, - караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

Об’єктивна сторона цього злочину передбачає встановлення, по-перше, порушення конкретної норми трудового законодавства; по-друге, доведеності грубого характеру цього порушення.

Поняття «грубе порушення» має оціночний характер і в кожному конкретному випадку його слід встановлювати, виходячи з кількості потерпілих, тяжкості можливих наслідків, тривалості, систематичності порушень, злісності мотивів тощо. Наприклад, грубим порушенням вважатиметься систематичне порушення тривалості робочого часу, ненадання протягом тривалого часу відпустки, на яку має право працівник, ненадання передбачених законом пільг, компенсацій, незаконне накладення матеріальної відповідальності тощо.

Суб’єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі. При цьому незаконне звільнення передбачає як обов’язкову ознаку наявність особистих мотивів (наприклад помста за критику тощо). Інше грубе порушення законодавства про працю може здійснюватися за будь?якими мотивами.

Суб’єкт злочину спеціальний — особа, на яку покладено обов’язок дотримання трудового законодавства: службові особи, наділені правом прийому та звільнення, керівники підприємств, установ, організацій, власники, уповноважені ними особи, незалежно від форм власності.

Частина 2 ст. 172 встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до 14-ти років або дитину-інваліда.

 

84. Поняття, загальна характеристика та система злочинів проти власності.

Злочини проти власності - це суспільно-небезпечні, передбачені КК Укр. (Розділ VI ОЧ КК) винні діяння, вчиненні суб’єктами злочинів, які посягають на власність, спричиняючи істотну шкоду потерпілим.

Ці злочини становлять одну із найпоширеніших груп злочинних посягань, спрямованих на одне із важливих соціальних благ – право власності, яке здійснюється власником за своєю волею і включає право володіти, розпоряджатись і користуватись своїм майном. Це право є непорушним і охороняється Конституцією Укр., ін. законами, а також КК Укр.

КК Укр. в рівній мірі захищає права будь-якого власника (держави, колективу чи прив. особи).

Родовим об’єктом цієї групи злочинів є власність. Це виплаває із назви Розділу VI ОЧ КК. Власність як економіко-правова категорія – історично визначена сусп. форма привласнення матер. благ, перш за все засобів виробництва.

В Укр. є три форми власності – державна, колективна і приватна – щодо яких встановлений однаковий крим-правовий режим захисту.

Безпосередніми об’єктами в злочинах проти власності м. б.:

- право держ. власності

- право колект. власності або

- право приват. власності

в залежності від того, на яку власність здійснено злочинне посягання.

Додатковими об’єктами у злочинах цієї групи м. б. безпека життя (розбій, вимагання), здоровя (грабіж, розбій, вимагання), громадський порядок, екологічна безпека тощо.

Предметом абсолютної більшості цих злочинів є чуже майно) це таке майно, що не перебуває у власності чи законному володінні винного). Майно – це речи матер. світу, яким притаманні спец. ознаки фізичного, економічного та юридичного ха-ру.

Предметом шахрайства і вимагання є не тільки майно, а й право на нього, а предметом вимагання – ще і будь-які дії майнового хар-ру. Право на майно посвідчують певні документи, що мають правове значення, тт. встановлюють право на майно, або ж звільняють від обов’язків майнового хар-ру (договір дарування, доручення на право користування тощо). Під інш. діями майнового хар-ру розуміють: послуги, які надаються безоплатно вимагачеві (ремонт, реставраційні роботи, будівництво будинку, надання безоплатно транспорту, тур. чи санатор. путівок тощо).

Об’єктивна сторона злочинів проявляється у:

- викрадення (крадіжка і грабіж)

- напад з метою заволодіння чужим майном із застосуванням насильства, що є небезпечним для життя і здоровя або погрозою ним (розбій)

- вимагання

- шахрайство

- привласнення, розтрата, заволодіння майном шляхом зловживання служб. особи.

- вчинення інш. дій, спрямованих на порушення права власності (ст. 192 – 198 КК).

Злочини проти власності можна поділити на три групи:

1. Корисливі злочини з ознаками розкрадання (крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство, вимагання, привласнення, розтрата, заволодіння майном з використанням служб. особою служб. становища).

2. Корисливі злочини без ознак викрадення)заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою – ст. 192КК, незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї – ст. 193КК та придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом - 198КК).

3. Некорисливі злочини (умисне знищення або пошкодження майна – ст. 194КК, умисне пошкодження об’єктів електроенергетики – ст. 199-1, погроза знищення майна – ст. 195КК, необережне знищення або пошкодження майна – ст. 196КК, порушення обов’язків щодо охорони майна – ст. 197КК).

Суб’єктом злочинів цієї групи м. б. загальний з 16 років, загальний з 14 років, спеціальний (напр., службова особа, що зловживає служб. становищем –ст. 191КК, особа, який доручено зберігати чи охороняти чуже майно – ст. 197КК інш.).

Суб’єктивна сторона хар-ся, як правило, прямим умислом, корисливими мотивом та метою.

Некорисливі злочини проти власності м. б. вчинені як умисно, так і з необережності.

Кваліфікуючі ознаки цієї групи злочинів можна поділити на дві групи:

- ті., що притаманні більшості злочинів (корисливим з ознаками розкрадання): повторність, попередня змова групою осіб, значний розмір, великий або особл. великий розміри викрадення майна, організована група, проникнення в житло, сховище чи інш. приміщення.

- ті, що хар-ть окремі склади злочинів цієї групи: застосування насильства чи погроза застосування насильства, вчинення дій з використанням ЕО техніки тощо.

З метою реалізації конят. Гарантій захисту всіх форм власності від злочинних посягань, однакового та правильного застосування судами закон-ва про відповідальність за злочини проти власності та запобігання судових помилок при розгляді справ цієї категорії, Пл. ВСУ видав постанову № 10 від 06.11.09 «Про судову практику у справах про злочини проти власності».

 

85. Поняття, форми та види розкрадання чужого майна.

Під розкраданням слід розуміти – незаконне безоплатне, з корисливою метою вилучення чужого майна у спосіб, передбачений крим. законом, в свою користь або в користь ін. осіб.

За способами вилучення чужого майна розкрадання поділяють на такі форми:

- Таємне викрадення (крадіжка –ст. 185КК)

- Відкрите викрадення (грабіж – ст. 186КК)

- Розбій (ст.. 187КК) – напад, поєднаний із застосуванням небезпечного для життя потерпілого насильства чи з погрозою таким насильством з метою заволодіння чужими майном.

- Шахрайство (ст. 190КК) – заволодіння чужим майном шляхом обману або зловживання довірою

- Привласнення (ст. 191КК) – протиправне безоплатне утримання або неповернення чужого майна

- Розтрата (ст. 191КК) – незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, обмін тощо) винним чужого майна

- Заволодіння чужим майном шляхом зловживання служб. особою своїм служб. становищем (ч. 2 ст. 191КК)

- Вимагання (ст. 189КК) – вимога передачі чужого майна, поєднана з погрозою насильства

- Викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання (ст..188-1 КК)

Форми між собою розрізняються:

- за способом вилучення чужого майна

- за предметом посягання

- за суб’єктом злочину

- за ступенем насильства, що м.б. застосоване при заволодінні чужим майном

- за моментом закінчення злочинного посягання.

Корисливі злочини проти власності, зокрема розкрадання, поділяють ще на види. Критерієм такого поділу служить істотність шкоди, яка завдається потерпілому. Визначається така шкода економічним показником, тт. вартістю викраденого майна.

- кримінально-каране (є ще адміністративне правопорушення)

- у значних розмірах

- у великих розмірах

- у особливо великих розмірах. Див. прим. до ст. 185КК

Ці ознаки впливають на ступінь тяжкості вчиненого злочину, кваліфікацію та на вибір виду і міри покарання.

 

86. Юридичний аналіз основного складу злочину „Крадіжка”

Відноситься до корисливих злочинів з ознаками викрадення.

За ступенем тяжкості основний вид складу «крадіжка» (проста крадіжка) – злочин середньої тяжкості.

Сусп. небезпечність злочину в тому, що порушуються в результаті посягання права власника володіти, користуватись і розпоряджатись своїм майном.

Безпосереднім об’єктом крадіжки є право власності (державної, колективної чи приватної).

Предметом є чуже майно, тт. таке майно, що не перебуває у власності чи законному володінні винної особи (не є власниками майна колективних підпр-в, підпр-ств, заснованих на власності об’єднань громадян, Акціонерних товариств члени їх, а тому заволодіння таким майном утворює відповідно крадіжку).

Не визнається предметом крадіжки майно, набуте подружжям за час шлюбу і яке перебуває у спільній сумісній власності.

Не є чужим для осіб, що ведуть селянське (фермерське господарство) майно такого господарства.

У пост. Пл. ВСУ № 10 від 06.11.09 у п. 2 визначено «предметом злочину проти власності (а значить – і крадіжки) є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи: речі (рухомі і нерухомі), грошові кошти, цінні метали, ціні папери тощо, а також право на майно та дії майнового хар-ру, електрична та теплова енергія.

Об’єктивна сторона крадіжки – таємне викрадення чужого майна, тт. здійснюючи яке винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи ін. осіб (п. 3 пост. №10).

Таємність означає, що майно винна особа викрадає не тільки за відсутністю потерпілого (чи інш. осіб), але і у присутності, але і у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні).

Викрадення є таємним і тоді, коли воно відбувається у присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно, а також тоді, коли викрадене вчиняється в присутності особи, який доручено майно, але вона перебуває у такому стані, що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, стан сп’яніння) (п. 3 пост. № 10).

Закінченою крадіжка вважається з моменту, коли винний вилучив майно і мав реальну можливість розпоряджатись чи користуватись ним (інакше – замах на крадіжку).

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи інш. особами і незважаючи на це, продовжені винним з метою заволодіти майном, слід кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погрози ним – залежно віх хар-ру насильства чи погрози – як грабіж чи розбій (п. 4 пост № 10).

Коли винна особа застосовує насильство з метою уникнення затримання, то буде інша крим-прав. оцінка (напр., замах на крадіжку і легкі тілесі ушкодження – сукупність злочинів).

Суб’єктом крадіжки є фізична, осудна (або обмежено осудна) особа, яка досягла 14 років (ч. 2 ст. 22КК).

Суб’єктивна сторона крадіжки хар-ся умислом (прямим) на викрадення таємно чужого майна. Умислом охоплюється як спосіб вилучення чужого майна, так і факт, що майно є чужим для винного.

Крім прямого умислу, суб’єктивна сторона крадіжки має таку ознаку як корисливий мотив.

Із змісту дій винного випливає і мета таких дій – незаконне збагачення за рахунок чужого майна або себе або ін. осіб.

 

87. Юридичний аналіз складу злочину:„Грабіж”. Кваліфіковані види цього складу злочину.

Безпосередній об’єкт – право власності.

Предмет – див. відповідь до № 107.

Об’єктивна сторона грабежу – відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інш. осіб, які усвідомлюють протиправний хар-р дій винного, який, в свою чергу, усвідомлює, що його дії помічені і оцінюються як викрадення (абз. 2 п. 3 пост № 10).

За об’єктивними ознаками і ступенем небезпечності розрізняють

- простий грабіж (основний склад – ч. 1 ст. 186КК), і

- насильницький грабіж (ч. 2 ст. 186КК у частині «грабіж, поєднаний з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я або з погрозою такого насильства)

Різниця між ними в тому, що в першому випадку винний обмежується тим, що спрямовує свої зусилля безпосередньо на майно (щоб викрасти його), а в другому – ще і застосовує насильство, тт. впливаючи таким чином і на потерпілого.

Насильство має бути при цьому таким, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого і охоплює:

- умисне заподіяння легкого тіл. ушкодження (без наслідків)

- ін. насильницькі дії (удари, побої, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечні для життя чи здоров’я в момент заподіяння. (повністю охоплюються ч. 2 ст. 186КК) – див. п. 5 пост. № 10.

Закінченим грабіж є з моменту, коли винний вилучив відкритим способом чуже майно і мав реальну можливість розпоряджатися чи користуватись ним (п. 4 пост. № 10)

Суб’єктом грабежу є фізична, осудна особа, яка досягла до вчинення цього злочину 14 років.

Суб’єктивна сторона грабежу хар-ся прямим умислом (особа усвідомлює не тільки незаконність вилучення чужого майна, а й спосіб – відкрито). Та корисливий мотив (в свою чи на користь ін. осіб).

Кваліфіковані види при вчиненні грабежу:

- поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я (фізичне насильство)

- погроза застосувати таке насильство (психічне насильство)

- повторно

- за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 186КК0, а також

- поєднаного з проникненням у житло, ін. приміщення чи сховище,

- значна шкода потерпілому (ч. 3 ст. 186КК)

- вчинений у великих розмірах (ч. 3 ст. 186КК)

- вчинений в ос. великих розмірах або організованою групою осіб (ч. 5 ст. 186КК)

Зміст кваліфікуючих ознак розкривається у пост. Пл ВСУ № 10 від 06.11.09:

п. 20 - повторне вчинення

п. 22 - проникнення в житло, інше приміщення чи сховище

п. 24 - за попередньою змовою групою осіб

п. 27 - значна шкода, великий та особливо вел. розмір.

 

88. Відмінність грабежу від крадіжки і розбою.

  грабіж крадіжка розбій
за способом вилучення майна відкрито таємно напад, поєднаний з насильством, що є небезпечним для життя чи здоровя  
за моментом закінчення з моменту, коли винний вилучив майно і мав реальну можливість скористатись або розпорядитись ним з моменту нападу з метою заволодіти чужим майном  
за характером застосованого насильства не є небезпечним насильство (ч. 2 ст. 186КК) насильство не застосовується насильство є небезпечним для життя потерпілого  

 

89. Юридичний аналіз складу злочину:„Розбій”. Кваліфіковані види цього складу злочину.

Стаття 187. Розбій

1. Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій), - карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, - карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна.

3. Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, - карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна.

4. Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, - карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Розбій (ст. 187) є найбільш небезпечним злочином проти власності. Його обов’язковим додатковим об’єктом виступають життя і здоров’я потерпілих.

Об’єктивна сторона розбою полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Насильство має реальний характер: здатне придушити волю потерпілого і примусити його передати майно винному.

Під фізичним насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, розуміється легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості, тяжке тілесне ушкодження, замах на вбивство, вбивство. Однак слід зазначити, що замах на вбивство та вбивство, що супроводжували розбій, не охоплюються цим складом і вимагають додаткової кваліфікації за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115.

До насильства як обов’язкової ознаки розбою належить і насильство, небезпечне для життя в момент заподіяння. Специфіка його у тому, що реальна небезпека для життя існує для потерпілого лише в момент застосування насильства, фактично воно не приводить до настання смерті. Наприклад, здушення шиї, застосування електроструму, скидання з висоти тощо.

Фізичне насильство може бути як відкритим, так і таємним (завдання удару потерпілому, який спав).

Психічне насильство — це погроза заподіяти вказане фізичне насильство або погроза вбивством. Додаткової кваліфікації за ст. 129 тут не потрібно. Насильство при розбої є способом заволодіння майном і, як правило, передує йому. Однак воно може застосовуватися і після заволодіння майном для його утримання. Насильство, небезпечне для життя чи здоров’я, застосоване винним із метою уникнути затримання, вимагає самостійної кваліфікації за сукупністю з крадіжкою чи грабежем.

Тривалий час суперечливим у судовій практиці було питання про можливість віднесення до насильства, небезпечного для життя чи здоров’я, давання потерпілому, з метою вилучення у нього майна, наркотичних, психотропних речовин, що призвели до його несвідомого стану. Пленум Верховного Суду України визнав, що, якщо такі засоби були застосовані без згоди потерпілого (всупереч його волі) і містили в собі небезпеку для його життя чи здоров’я, про що знав винний, то такі дії кваліфікуються як розбій.

Розбій належить до усічених складів злочинів, тому вважається закінченим із моменту нападу, тобто з моменту застосування насильства, незалежно від того, чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні.

Кваліфікуючими ознаками розбою є: вчинення його за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187); поєднання розбою з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. 3 ст. 187); спрямування розбою на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинення його організованою групою, або поєднання із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187). Ці ознаки аналогічні тим, які розкриті при аналізі крадіжки, за винятком двох. Це розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, і розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Розбій вважається повторним лише тоді, коли йому передував розбій або бандитизм. Вчинення раніше крадіжки, грабежу чи інших корисливих злочинів, пов’язаних із обертанням чужого майна, повторності розбою не утворюють. Заподіяння в процесі розбою тяжких тілесних ушкоджень охоплюється ч. 4 ст. 187 і додаткової кваліфікації за ст. 121 не потребує, навіть якщо вони потягли за собою смерть потерпілого.

 

90. Юридичний аналіз складу злочину „Шахрайство”.

Стаття 190. Шахрайство

1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, - карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Предметом шахрайства є не тільки майно, а і право на майно.

Об’єктивна сторона цього злочину виражається у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Обман — це повідомлення неправдивих відомостей або замовчування відомостей, які мають бути повідомлені, з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може виражатися в усній, письмовій формі, у використанні підроблених документів.

Зловживання довірою — це вид обману, що полягає у використанні винним довірливих відносин із власником або іншою особою, основаних на родинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах.

Особливості шахрайства полягають у тому, що потерпілий, будучи введеним в оману, зовні добровільно передає винному майно або право на майно. Тому обман або зловживання довірою за часом передують передачі майна або права на майно і формують у потерпілого усвідомлення правомірності такої передачі. Наприклад, винний за фальшивим документом отримує грошовий переказ. Таким чином, обман чи зловживання довірою є способом зовні законного, за згодою потерпілого, отримання майна або придбання права на майно.

Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а вилучення відбувалося таємно чи відкрито, то складу шахрайства немає. Винний має відповідати за крадіжку або грабіж (наприклад, особа під виглядом телефонного майстра, пред’явивши підроблене посвідчення, проникає до квартири, а потім непомітно викрадає зі стола золоту обручку. У цьому випадку він має відповідати за крадіжку і використання підробленого документа).

Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном або придбання права на майно. Обман, що не призвів до заволодіння майном, визнається незакінченим шахрайством. Наприклад, якщо винний підробив документ для заволодіння чужим майном, але був затриманий, вчинене буде готуванням до шахрайства; якщо ж він був затриманий при пред’явленні такого документа з метою заволодіння майном, то це буде замахом на шахрайство.

Частина 2 ст. 190 передбачає відповідальність за шахрайство, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому; ч. 3 — за шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій із використанням електронно-обчислювальної техніки; ч. 4 — за вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.

Специфічною ознакою шахрайства, таким чином, є спосіб обману: шляхом незаконних операцій із використанням електронно-обчислювальної техніки. Небезпечність такого шахрайства полягає у тому, що ця техніка значно полегшує вчинення шахрайства, дозволяє заволодівати значними коштами, завдаючи непоправної шкоди власникам. Всі інші ознаки тотожні за своїм змістом тим, що було викладено при аналізі крадіжки.

 

91. Юридичний аналіз основного складу злочину „Вимагання”. Кваліфіковані види цього складу злочину.

Стаття 189. Вимагання

1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, - карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років із конфіскацією майна.

4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, - карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Вимагання (ст. 189) має своїм безпосереднім додатковим об’єктом відносини у сфері охорони безпеки життя, здоров’я, честі, гідності, особистої недоторканності потерпілих.

Предметом вимагання є не тільки майно, а й право на майно, а також дії майнового характеру. Право на майно — це документ, що дозволяє отримати в свою власність майно (наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо).

Дії майнового характеру — це, наприклад, вимога підвищити в посаді, видати безкоштовну путівку на курорт тощо.

Об’єктивна сторона вимагання виражається у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру, поєднаній із погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Отже, діяння полягає в активній поведінці та може виявлятися в незаконній вимозі: а) майна; б) права на майно; в) вчинення будь-яких дій майнового характеру, на які винний не має права.

Потерпілими можуть бути: власник; особа, якій майно ввірено на законній підставі; близькі родичі цих осіб (батьки, діти, бабуся, дідусь, сестри, брати).

Спосіб вимагання — це погроза заподіяння шкоди потерпілому або його близьким родичам, зміст якої може бути різним. Це не тільки погроза насильством, хоча вона зустрічається найчастіше, а й обмеженням прав, свобод або законних інтересів вказаних осіб, пошкодженням чи знищенням їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (наприклад, розголосити дані про усиновлення потерпілим дитини, про наявність захворювання, про інтимне життя, про злочинну діяльність тощо). Ці відомості можуть бути дійсними або вигаданими, ганебними або не такими. Погроза може бути виражена усно, письмово, жестами, демонстрацією зброї тощо. У будь-якому разі важливо встановити, що винний, застосовуючи погрозу, прагне до того, щоб у потерпілого склалося переконання про реальність, дійсність реалізації цієї погрози, якщо він не виконає пред’явленої вимоги. Тому, навіть у тому випадку, якщо винний і не думав розголошувати відомості або погрожував непридатною зброєю або її макетом, а потерпілий сприймав таку погрозу як реальну, — вчинене є вимаганням.

При вимаганні суб’єкт злочину вимагає передати майно в майбутньому (завтра, через тиждень). При цьому саму погрозу також звернено в майбутнє: її буде реалізовано лише після того, як не буде виконано вимогу. У потерпілого є час прийняти певне рішення — виконувати чи не виконувати цю вимогу.

Вимагання вважається закінченим із моменту пред’явлення вимог, тобто з моменту погрози. Якщо винний при відмові потерпілого від виконання вимоги з помсти реалізував свою погрозу та умисно заподіяв потерпілому або його близьким родичам шкоду, необхідна кваліфікація за сукупністю певної частини ст. 189 і відповідної статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за фактично спричинену шкоду (наприклад статті 122 або 194).

Частина 2 ст. 189 передбачає відповідальність за вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому. У частині 3 кваліфікованим визнається вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, а в ч. 4 — вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження.

Такі кваліфікуючі ознаки, як повторність, вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб, завдання значної шкоди або майнової шкоди у великих або в особливо великих розмірах, вчинення вимагання організованою групою або з погрозою вбивства або спричинення тяжких тілесних ушкоджень (тобто погроза насильством, небезпечним для життя чи здоров’я), за своїм змістом аналогічні ознакам крадіжки та розбою, розглянутим раніше.

Кваліфікуючими ознаками, специфічними для вимагання, є: вчинення вимагання службовою особою з використанням свого службового становища; пов’язане з пошкодженням чи знищенням майна (ч. 2 ст. 189); з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи (ч. 3), а також поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4). У всіх цих випадках загальним є те, що вимагання пов’язане з реальним завданням шкоди потерпілому: вимога передати майно, право на майно, вчинити дії майнового характеру в майбутньому підкріплюється негайним, у момент вимоги, фізичним насильством, а також пошкодженням або знищенням майна. Ці дії відіграють роль залякування, попередження про серйозність вимоги, реальну можливість виконання погрози, якщо вимогу не буде виконано. Вказане насильство охоплюється складом вимагання та не потребує додаткової кваліфікації.

 

92. Відмінність розбою від вимагання

  РОЗБІЙ ВИМАГАННЯ
1. За способом вилучення майна напад, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоровя потерпілого вимога передати майно, поєднана з погрозою, насильством, розголошенням відомостей, пошкодженням чи знищенням майна тощо
2. Погроза застосування насильства   негайно, в момент розбійного нападу   в майбутньому, у разі невиконання вимоги
3. За предметом посягання   чуже майно - чуже майно - право на майно - дії майнового хар-ру
4. За потерпілими від злочину   особа, яка зазнала розбійного нападу - власник майна - особи, у яких майно знаходиться під охороною чи у їх віданні - їх близькі родичі
5.За характером насильства   небезпечне для життя чи здоров’я - насильство, що не є небезпечним - насильство, що є небезпечним - погроза вбивством - заподіяння тяжкого тіл. ушкодження.

 

93. Відмінність насильницького грабежу від розбою та від вимагання.

  насильницький грабіж розбій вимагання
1. за предметом посягання   Чуже майно   Чуже майно - Чуже майно - право на майно - дії майнового хар-ру
2. за способом вилучення майна   Відкрите викрадення Напад із застосуванням небезпечного насильства   Вимога, поєднана з погрозами
3. за потерпілими Особа, яка зазнала істотної шкоди від грабежу   Особа, яка зазнала розбійного нападу - власник - особи, у віданні чи під охороною яких було майно - близькі родичі
4. за характером насильства Не є небезпечним для життя чи здоровя Є небезпечним для життя і здоровя - і таке - і таке - погроза вбивством  
5. за метою погрози Як спосіб отримати майно негайно в момент контакту з потерпілим Погроза спрямована на майбутнє (як спосіб залякування)

 

94. Юридичний аналіз основного складу злочину „Умисне знищення або пошкодження майна”. Кваліфіковані види цього складу злочину.

Стаття 194. Умисне знищення або пошкодження майна

1. Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

Безпосереднім об’єктом цього злочину є відносини власності з належності матеріальних благ (при знищенні майна) і використання матеріальних благ (при пошкодженні майна). Додатковим об’єктом злочину (ч. 2 ст. 194) виступає життя і здоров’я людини.

Предмет злочину — майно, що належить державним, колективним організаціям, а також індивідуальне чи приватне майно. Воно може бути рухомим і, на відміну від викрадення, заволодіння і привласнення чужого майна, нерухомим — будівлі, споруди, обладнання тощо. Майно як предмет злочину повинно мати товарну, мінову вартість. При цьому воно має бути для особи, яка вчиняє цей злочин, чужим — тобто належати на праві власності іншій особі, на це майно винний не має ні дійсного, ні уявного права.

Знищення і пошкодження спеціальних видів майна або природних багатств в їх природному стані вимагає кваліфікації за іншими статтями КК. Зокрема, знищення або пошкодження лісових масивів та зелених насаджень, незаконна порубка лісу, умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду, за наявності ознак складу злочину, підлягає кваліфікації за ст. 245 або ст. 246, або ст. 252; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів — за ст. 277; нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури — за ст. 298. Застосовуються спеціальні норми (статті 290, 292, 347, 352, 399 і 411) і у випадках знищення чи пошкодження інших спеціальних видів майна. Стаття 194 тут не застосовується, за винятком випадків, якщо знищення або пошкодження спеціальних видів майна підпадає під ознаки ч. 2 ст. 194 і карається більш суворо, ніж передбачено санкціями спеціальних норм.

Об’єктивна сторона злочину полягає у знищенні або пошкодженні чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах.

Знищення чужого майна — це такий протиправний руйнуючий вплив на майно, внаслідок якого воно повністю втрачає свою споживчу або економічну цінність, приведення його до такого стану, за якого воно взагалі не може бути використане за своїм призначенням, причому втрачені майном властивості не може бути відновлено. Предмет — майно (речі, гроші, цінні папери, будівлі, споруди тощо) — внаслідок знищення перестає існувати як таке.

Пошкодження чужого майна полягає в такому протиправному впливі на предмет, внаслідок якого він частково, не в повному обсязі втрачає свої споживчі властивості та економічну цінність і при цьому істотно обмежується можливість його використання за призначенням. Пошкоджене майно може бути відновлене і знову набути тимчасово або частково втрачених корисних якостей для використання його за функціональним призначенням лише за необхідних фінансових, трудових та

інших витрат.

Суспільно небезпечні наслідки як ознака об’єктивної сторони злочину полягають у шкоді у великих розмірах. Шкода у великих розмірах — поняття оціночне, яке уточнюється у кожному конкретному випадку, з урахуванням матеріального становища потерпілого. Між знищенням або пошкодженням чужого майна і заподіяною шкодою має бути встановлено причинний зв’язок.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується умисною формою вини — прямий або непрямий умисел.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, а за ч. 2 ст. 194— особа, яка досягла 14-річного віку.

Частина 2 ст. 194 передбачає відповідальність за те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Щодо загибелі людей (людських жертв) та інших тяжких наслідків має бути необережна форма вини. Якщо при знищенні або пошкодженні чужого майна особа бажала або свідомо допускала настання смерті потерпілого або настання інших тяжких наслідків (наприклад спричинення тяжкого тілесного ушкодження), вчинене потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 194 і за відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за злочин проти життя та здоров’я особи.

 

95. Юридичний аналіз злочину „Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем”.

Стаття 191. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем - карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, - караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, - караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Цей злочин характеризується особливим ставленням винного до майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні, або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого ставлення винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження. Іншими словами, суб’єкт злочину на законній підставі здійснює повноваження щодо майна. Суб’єкт привласнення і розтрати може бути як приватною особою — експедитором, комірником, водієм приватної машини, агентом з нерухомості тощо (ч. 1 ст. 191), так і службовою особою (ч. 2 ст. 191).

Привласнення — це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння над ним як над власним. Тому час невиконання вимоги про повернення свідчить про закінчення привласнення.

Розтрата — це незаконне безвідплатне відчуження, використання, витрачення майна, яке було ввірено винному чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо). Найчастіше за все розтрата слідує за привласненням, є наступним після привласнення етапом злочину. Але розтрата може бути і не пов’язаною з привласненням. Наприклад, коли комірник незаконно, з корисливою метою передає майно третім особам.

Розтрата вважається закінченою з моменту відчуження, витрачення майна. На відміну від привласнення, при розтраті, на момент пред’явлення вимоги про повернення, ввіреного майна у винного немає.

Частина 2 ст. 191 передбачає, крім того, відповідальність за заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за умови, що майно, яким винний заволодіває, не ввірено йому, не перебуває в його безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища суб’єкт злочину має право оперативного управління цим майном.

Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарчі функції для незаконного та безоплатного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо. Наприклад, службова особа, зловживаючи своїм службовим становищем, незаконно отримує премії, надбавки до зарплати тощо. Закінченим цей злочин визнається з моменту незаконного, безоплатного заволодіння майном.

Кваліфікуючими ознаками цього злочину є: вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 3 ст. 191); у великих розмірах (ч. 4 ст. 191); в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 191). Всі ці ознаки аналогічні тим, які було розглянуто при аналізі крадіжки.

 

96. Юридичний аналіз складу злочину: „Контрабанда”. Кваліфіковані види цього складу злочину.

Стаття 201. Контрабанда

1. Контрабанда, тобто переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, а так само контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України, - карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією предметів контрабанди.

2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

П р и м і т к а. Контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Безпосередній об’єкт злочину — суспільні відносини у сфері державного регулювання переміщення товарів та інших предметів через митний кордон України і внесення до бюджету мита та зборів. Додатковий безпосередній об’єкт — суспільна безпека — при контрабанді озброєння; а також здоров’я населення — при контрабанді отруйних, сильнодіючих, радіоактивних речовин.

Предметом контрабанди можуть бути будь-які товари, а також історичні та культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні або вибухові речовини, зброя і боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а також стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України.

Товари — будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні цінності, культурні цінності), електрична, теплова та інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком транспортних засобів, що використовуються суто для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України.

Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів тягне відповідальність за ст. 305 КК.

Об’єктивна сторона злочину виражається в незаконному переміщенні предметів контрабанди через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю.

Таке переміщення товарів є злочином за умови, що воно вчинене у великих розмірах, тобто якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 201). Для незаконного переміщення інших предметів великі розміри не є обов’язковими.

Митний кордон — це межі митної території України. Митний кордон збігається з державним кордоном України або з межами територій спеціальних митних зон. Поняття митної території, митного контролю та спеціальних митних зон визначено у Митному кодексі України (МК).

Переміщення предметів поза митним контролем означає: 1) поза місцем розташування митного органу; 2) поза часом здійснення митного оформлення; 3) з використанням незаконного звільнення від митного контролю внаслідок зловживання службовим становищем службовими особами митного органу.

Переміщення предметів із приховуванням від митного контролю здійснюється: 1) з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів; 2) шляхом надання одним товарам вигляду інших; 3) із поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві дані

Злочин вважається закінченим із моменту незаконного переміщення предметів через митний кордон України.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 201 передбачає відповідальність за контрабанду, вчинену за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за контрабанду.

див. Постанова Пленуму ВСУ від 3 червня 2005 року N 8 “Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил”.

 

97. Юридичний аналіз основного складу злочину „Шахрайство з фінансовими ресурсами.” Кваліфіковані види цього складу злочину.

Стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами

1. Надання громадянином-підприємцем або громадянином - засновником (учасником) або службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності - карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини у сфері надання фінансових ресурсів і податкових пільг. Додатковими об’єктами можуть виступати власність або відносини з формування дохідної частини державного та місцевого бюджетів.

Предмет злочину – неправдива інформація, що надається вказаним у цій статті адресатам і в конкретному випадку має юридичне значення як підстава для прийняття рішення щодо надання фінансових ресурсів чи податкових пільг. Ця інформація може неправдиво відображати фінансово-економічний стан або певні сторони діяльності суб’єкта господарювання, мету отримання коштів чи засоби забезпечення їх повернення тощо.

Об’єктивна сторона злочину полягає у наданні завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам із метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі, якщо немає ознак злочину проти власності.

Надання неправдивої інформації спрямоване на введення вказаних адресатів в оману для незаконного одержання в такий спосіб субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків.

Під іншими кредиторами слід розуміти тих суб’єктів відносин у сфері господарської діяльності, які згідно із законодавством мають право надавати кредити суб’єктам господарювання.

Субсидія – це допомога у грошовій або натуральній формі, що надається за умови цільового призначення для стимулювання певної діяльності. Субвенція – це фінансова допомога, яка надається для цільової реалізації конкретних програм, проектів і підлягає поверненню у разі нецільового використання. Дотація – це надання суб’єктам господарської діяльності бюджетних коштів за умови їх безповоротності, для покриття виробничих витрат, збільшення обсягів виробництва, реалізації та підвищення якості продукції тощо. Кредит – це грошова чи товарна позика, що надається кредитором позичальникові за умови повернення у певний строк і, як правило, зі сплатою відсотків.

Надання суб’єктам господарювання субсидій, субвенцій, дотацій та кредитів за рахунок бюджетних коштів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України, Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік та окремих спеціальних нормативних актів.

Пільги щодо податків – це повне або часткове звільнення від сплати всіх або окремих податків (загальнодержавних чи місцевих), які передбачено законодавством про оподаткування, зокрема, Законом України «Про систему оподаткування» у редакції від 18 лютого 1997 р.

Злочин вважається закінченим із моменту надання завідомо неправдивої інформації.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, який характеризується усвідомленням особою неправдивості інформації ще до фактичної передачі її адресату та поєднаний із метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків.

Зміст і спрямованість умислу особи, мотив, мета та момент їх виникнення мають вирішальне значення для відмежування цього злочину від злочинів проти власності. Якщо у момент надання неправдивої інформації особа мала за мету безвідплатно звернути чуже майно на свою або інших осіб користь (наприклад одержати кредит і не повертати його), вчинене кваліфікується як незакінчене або закінчене шахрайство (ст. 190). Мотивом цих дій є прагнення особи незаконно збагатити себе чи

інших осіб за рахунок чужого майна. Якщо такий умисел було спрямовано на привласнення лише частини одержаних коштів або він виник після фактичного незаконного їх одержання – вчинене кваліфікується як злочин проти власності і за ст. 222.

Суб’єкт злочину — громадянин—підприємець або засновник чи власник суб’єкта господарської діяльності, службова особа суб’єкта господарської діяльності.

У частині 2 ст. 222 передбачено відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, що в п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 218). Така шкода може полягати в нецільовому використанні субсидій, субвенцій чи дотацій, неповерненні кредиту, ненадходженні до бюджетів коштів у вигляді податків тощо.

При відмежуванні цього злочину від ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212) слід враховувати: 1) у ст. 222 йдеться про пільги тільки щодо податків, а у ст. 212 – також про збори та інші обов’язкові платежі; 2) є відмінності між цими злочинами за колом суб’єктів, зокрема, за ст. 212 може нести відповідальність також громадянин, який не є підприємцем, причому це може бути пов’язано з отриманням пільг щодо прибуткового податку з громадян шляхом вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 222.


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 74 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ознаки, що характеризують зміст вини | Відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу | Стаття 13. Закінчений та незакінчений злочини | Стаття 30. Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації | Відмінність | Стаття 36. Необхідна оборона | Значення уявної оборони | Стаття 40. Фізичний або психічний примус | Стаття 65. Загальні засади призначення покарання | Юридичний аналіз складу злочину „Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання”. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Стаття 152. Зґвалтування| Влажность

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.078 сек.)