Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Структура філософського знання.

Читайте также:
  1. III. Структура процесса мышления.
  2. III. Структура Студенческого совета
  3. IV Структура действия
  4. IV. Структура ОСС університету та їх повноваження
  5. XIII. Структура РО
  6. А. Формирование собственного информационного потока, не зависящего от жестко контролируемого властями, конкурирующими структурами и т. п.
  7. Автомобиля и его структура.

Онтологія (гр. суще) – вчення про буття, його сутність, форми, фундаментальні принципи та категорії. Данай термін введений в 1613 р. Гоклініусом.

Пошук начала буття: Фалос – „вода” – Анансімен – „повітра”; Анансімандр – „апейрон”; Демокріт – „Атоми”; Платон – сукупність „ідей”. Субстанція(основа сутність): Матеріальна (Спіноза); Духовна (Лейбніц);

Матеріальні і духовні субстанції (Декарт).

3 світоглядні парадигми:основні філ. напрямки 1. матеріалізм; 2. ідеалізм або спіритуалізм 3. Дуалізм

Гносеологія – теорія пізнання.

Теорія пізнання – розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, його функціонування та умови і критерії його істинності й достовірності.

Категорії: Форми чуттєвого і раціонального; Форми емпіричного і теоретичного пізнання; Істинна; Абстракція; Узагальнення.

Існують два підходи до визначення, що є джерелом людських знань – відчуття чи розум:

Сенсуалізм (емпіреум) – відчуття (Д. Локк, Дж. Брлі, Д. Юм) – людські відчуття, сприйняття є джерелом людських знань. Таке твердження близьке до: „досвід є джерелом знань” – емпіризм. Раціоналізм – розумний (Р. Декарт, Г. Лейбніц, Б. Спіноза) – джерелом знань є розум.

Аксіологія – вчення про цінності.

Аксіологія - філософська теорія загальнозначущих принципів, які визначають вибір людьми напрямку їхньої діяльності, характер їх вчинків.

Цінності, як філософська категорія відображають певні аспекти, сторони явищ дійсності, пов’язані з соціальною і культурною діяльністю людини і суспільства.

Розрізняють предметні і суб’єктні цінності.

Об’єктом ціннісного відношення є природа, окрема людина, суспільство, духовна сфера людини та суспільства.

Методологія – шляхи дослідження і знання

1. вчення про методи пізнання та перетворення дійсності.

2. сукупність прийомів дослідження, які застосовуються в певній галузі знань.

Становлення відбулось у філософії Нового Часу (17-18 ст.).

Бекон – обґрунтовує метод індукції;

Декарт, Спіноза, Лейбніц – метод дедукції.

Сучасна класифікація методів і прийомів пізнання враховує як своєрідність, так і зв’язок різних методів: конкретних наук, загальнонаукових, емпіричного пізнання, загально філософських.


5. Філософія і наука. Методи філософії.

Вже на ранніх етапах існування філософії її тлумачили як специфічний різновид знання – мудрість. Мудрість – знання „про причини і начала”, про „сутність”, „про суще як таке взагалі” – Аристотель.

Філософія є знанням загального, що зближує її з такою формою суспільної свідомості, як наука. Філософія, як наука, прагне логічно обґрунтувати свої положення, довести їх, виразити у теоретичній формі. Подібно до науки філософія протистоїть релігії – формі суспільної свідомості, що апелює до віри, хоча деякі філософські вчення змістовно виявляються близькими до релігії. Однак наука і філософія є різними формами людської свідомості. Наука схоплює загальне, як таке, саме по собі, безвідносно до людських інтересів і оцінок.

Філософія обов’язково враховує зацікавленість людини в результатах пізнавальних зусиль. Отже предметом філософії є світ у цілому, у своїх найзагальніших закономірностях, розглянутий під кутом зору суб’єкт-об’єктного відношення.

Методом називається система результативних принципів практичної або пізнавальної діяльності. Це система вказівок стосовного того, що і як треба робити. Людські знання відіграють методологічну роль неоднаково. Розподіляються знання на дві групи:

1. нормальні, у яких йдеться про правила, норми дій чи поведінки;

2. описові або дескрипційні (лат. Опис), у яких описується різноманітні явища чи процеси.

Філософія – знання дескриптивне.

Дескриптивне знання теж може виконувати методологічну функцію, але при умові, що воно відповідним чином проаналізоване перекладене в нормативну площину.

Філософія має специфічні методи:

1. Діалектика – філософський метод, за яким всесвіт і різні його сфери розвиваються шляхом якісних змін, боротьби протилежних сил, сторін на основі універсального зв’язку всіх явищ, об’єктів процесів.

2. Метафізика – це метод, протилежний діалектиці. Це наука про надчуттєві принципи і начала буття (сферу трансцендентального(той, що виходить за границі)). Метафізика може зближуватися то з наукою, то з релігією.

3. В Англії все 20 століття домінує Аналітичний (розложення, розчленування) метод. Він націлений на аналіз мови і понятійної структури наукового і повсякденного знання.

4. У першій половині 20 століття в Німеччині, а згодом у Франції та США значні позиції завоював Феноменологічний метод. Він орієнтований на аналіз проблем людської свідомості і буття людини.

5. Метод філософського Структуралізму, орієнтується на вивчення структури та їх елементів у різних сферах культури: історії, мові, соціальних установках та ідеях, уявленнях тощо.

Наука – об’єктивно істотне знання що приведене в систему і логічно обґрунтоване.

Спільне: Об’єкт дослідження (людина і оточуючий її світ); Відображення світу у загальних поняттях. Противага релігії

Відмінне Ф: 1. Досліджує світ в цілому, 2. виходить за рамки досвіду, 3. дає оцінку знанню. Філософське знання має свою специфіку, яка докорінно відрізняє його від конкретно-наукового знання. Річ у тім, що коли наукове знання на певному етапі історичного розвитку є точним, однозначним і тому загальноприйнятим для всіх людей, то філософське знання є поліфонічним, плюралістичним). Це означає, що на одні і ті ж самі питання в різних філософських школах даються різні (неоднакові) відповіді, які, що суттєво важливо, мають рівноцінне значення. Інакше кажучи, в філософії не існує однозначних загальноприйнятих положень.

Відмінне Н: 1. досліджує реальний об’єкт, 2. „нагромадження знання не навчає мудрості” Геракліт


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 125 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ВВЕДЕНИЕ | ОСНОВНЫЕ ПРИНЦИПЫ СОСТАВЛЕНИЯ МАТЕРИАЛЬНОГО БАЛАНСА | ПРИМЕР РАСЧЁТА МАТЕРИАЛЬНОГО БАЛАНСА | Материальный баланс на 1 т целевого продукта | Мощность | ЗАДАНИЯ ДЛЯ КОНТРОЛЬНЫХ РАБОТ | ПРО СКЕРУВАННЯ СТУДЕНТА НА ПРАКТИКУ | Філософія і світогляд. Специфіка філософського знання. | Філософія в системі людської культури. | Особливості світосприйняття в культурі та філософії Стародавнього Китаю. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Історичний розвиток предмету філософії.| Особливості світосприйняття в культурі та філософії Стародавньої Індії.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)