Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Історичний рівень досвіду

Читайте также:
  1. Академічний рівень
  2. Г) рівень безробіття треба знизити.
  3. Г) рівень інфляції 12% в рік є надто високим.
  4. Діалектичний та історичний матеріалізм
  5. Етносоціальні процеси та рівень життя населення України у 60 - КО-ті роки.
  6. Завдання № 2943, розділ 77, рівень 2, тип 1, час 120
  7. Завдання № 3170, розділ 80, рівень 1, тип 1, час 60
К

оли в Німеччині та в інших європейських країнах на початку XIX сторіччя сучасний націоналізм переживав свою першу добу розквіту, він уявлявся силою, що давала можливість народам кон­тиненту порвати пута політичної та соціальної неволі. Як ідеологія, що написала на своїх прапорах самовизначення народів, націоналізм узако­нював вимогу власної державності. Він пробуджував надії і сподівання.

Один із чільних провідників рано утвореного грецького руху за незалежність князь Александр Іпсиланті, що перебував на російській службі, в лютому 1821 року, на початку повстання греків" проти осман­ського панування, звернувся до своїх земляків із палким закликом. У ньо­му мовилося:

«Підійміть очі, братове! Гляньте, в якому жалюгідному становищі ви перебуваєте, ваші храми опоганено, ваших дочок віддано на поталу хти­вим варварам, хати сплюндровано, поля спустошено, ви самі стали як ті бідолашні раби! Чи ж не настав нарешті час скинути нестерпне ярмо, визволити батьківщину! Відкиньте все негрецьке, підійміть прапори, пе­рехрестіться і ви всюди переможете, і порятуєте вітчизну та церкву від наруги безбожників. Хто з вас, шляхетні греки, не запалає бажанням звільнити вітчизну від кліки?»

І далі:

«Але насамперед має запанувати дух одностайності. Багатші з нас по­винні пожертвувати частку свого майна, священики, навчаючи і наводячи приклади, додати народові мужності, а ті, хто служить по чужих дворах, і цивільні, і військові, хай залишать свою службу, хоч би якому урядові вони підлягали. Усі вони мають спільно змагатися за велику мету і тим самим сплатити вітчизні свої давні борги. Усі вони, як годиться шляхетним чоло­вікам, повинні негайно озброїтися, і я обіцяю вам невдовзі перемогу, а з нею і щасливу долю. Поведіть проти тих розніжених рабів, тих наймитів мужній народ, покажіть себе справжніми нащадками стародавніх героїв»1.


Звільнення від залежності і пригноблення...

Греки, так само як інші балканські народи, жили вже не одне сто­річчя під турецьким пануванням. Як християни вони в державі султана зазнавали дискримінації, але в економіці і навіть в адміністрації Османсь­кої імперії посідали чільні позиції. Умови життя в них були непевні, але не найгірші. Колонії грецьких купців і торговців існували в усіх великих містах східного Середземномор’я. Хоч греки в Османській імперії могли безперешкодно пересуватися куди хотіли і мали з того чималу економіч­ну користь, у них, як і в їхніх північних сусідів, рівнобіжно з дедалі ви­разнішим занепадом османської центральної влади зростало прагнення до більшої політичної свободи. Під впливом Французької революції та її ідей наприкінці XVIII сторіччя вибухнули війни та повстання проти турків, першим наслідком яких було надання 1815 року обмеженої полі­тичної автономії Сербії2).

Успіх сербів надихнув греків на посилення боротьби за зміну полі­тичного status quo на теренах, які вони вважали грецькою землею. Зак­лик Іпсиланті – типове свідчення про ці прагнення і про риторику, що йшла з ними в парі. Наведені там аргументи повторювалися, тільки з незначними відмінами, у програмах інших національних рухів у Європі XIX сторіччя. Вони раз по раз виринають із просто-таки втомливою монотонністю і пізніше, аж до антиколоніальних рухів у Азії та Африці після Першої світової війни. Що ж то були за аргументи?

Заклик Іпсиланті до боротьби проти чужинецького османського панування апелював до солідарності народу, до діянь міфічних героїв його історії, до жертовності одиниць. Іпсиланті вимагав служіння вітчизні і усвідомлення в собі «грецького», вкладаючи невідомо який зміст у це слово. Він обіцяв перемогу над турками, а «з нею і щасливу долю». Цими обіцянками він цілком відверто намагався збудити у греків надію на кра­ще життя в незалежній грецькій державі, що, проте, як економічна оди­ниця давала грекам (і це вже тоді було неважко зауважити) куди меншу можливість виявити себе, ніж Османська імперія, яка простягалася на три континенти. Але така оцінка ситуації з погляду економіки в тодішній дискусії ще не відігравала ніякої ролі. Вища мета грецького націоналіз­му – власна державність – переважала всі інші питання. У 20-ті роки XIX сторіччя здавалося, що здійснення цієї мети вочевидь наблизилось, бо визвольна боротьба греків викликала в Європі симпатію і підтримку, насамперед у ліберальної громадськості Західної Європи3’. Вона вбача­ла в націоналізмі дійовий засіб для зміни зашкарублих політичних та соціальних відносин у роки реставрації після Віденського конгресу.

Для народів Азії та Африки націоналізм ще й приблизно через 130 років після початку грецького руху за незалежність зберігав значення


Петер Альтер

сили, що революціонізує суспільство. Однак у Європі ставлення до на­ціоналізму від часів князя Іпсиланті дуже змінилося. У Європі націоналізм уже не здавався провісником і супутником «Весни народів», силою, що здатна привести європейські народи до кращого майбутнього і до тако­го ладу, коли всі держави житимуть між собою в мирі. У середині XX сторіччя націоналізм став деструктивною силою. Для європейців націо­налізм означав тепер найперше «могутній потяг до панування», «праг­нення поставити свій народ чи свою державу перед усіма, над усіма і надати їм вагу коштом інших народів»2. Після Другої світової війни пе­реважна більшість європейців ототожнювала націоналізм із войовничою агресією, нестерпним прагненням розширити свої володіння та расиз­мом. Націоналізм сприймали як вияв ідеології, що завдавала Європі тяж­ких страждань.

«З усіх ненависних мені лих націоналізм я, мабуть, ненавиджу най­дужче, – писав 1952 року британський письменник і видавець Віктор Ґоланч у своїй автобіографії. – Націоналізм – національний егоїзм, який воліє думати категоріями свого народу, а не категоріями гуманності, – є породженням зла, бо зосереджується на відносно неважливих речах (як хтось живе, якою мовою він говорить, яка його культура, які в нього ознаки «крові») і не бере до уваги того простого факту, що хтось є люди­ною... Націоналізм призводить до заздрощів, до прагнення розширити свою державу, до гноблення, сутичок і, врешті, до війни»3.

Ґоланч був сучасником націоналізму, що цілком утратив свій по­чатковий визвольний та ліберальний характер і виявив себе як екстре­містська ідеологія, що мала моторошний вплив на співжиття європей­ських народів, – особливо це стосується німецького та італійського націо­налізмів, які пригноблення, ба навіть знищення інших націй проголоси­ли своєю програмою, а в 30-х та 40-х роках і здійснили її. Після досвіду зі спотвореним націоналізмом фашистського режиму в Італії та націонал-соціалізмом у Німеччині націоналізм з погляду європейців є морально неприйнятним явищем.

Негативна оцінка націоналізму після 1945 року, яка недвозначно проглядається в Ґоланча, ще й сьогодні в Європі чималою мірою визна­чає ставлення до нього. Часто навіть на раніші форми вияву націоналіз­му ретроспективно накладають моральний вердикт. Зміну ставлення до націоналізму особливо чітко видно в німців, для яких він у повоєнні роки був ґрунтовно дискредитований. Вони спізнали на собі, у що вилився під час Першої світової війни націоналізм німецької імперії і як безмірно перебільшений націоналізм «Третього рейху» з його радикальною полі­тикою народності і раси призвів до зруйнування заснованої щойно 1871


Звільнення від залежності і пригноблення...

року німецької національної держави. Нове ставлення до націоналізму, діаметрально протилежне до колишнього, згодом породило в західній частині Німеччини схильність недооцінювати все ще велике значення націоналізму в інших частинах світу. Проте глибше ознайомлення з на­ціоналізмом та його історією утримало б кожного дослідника від бажання розглядати його насамперед під враженням націонал-соціалізму та са-мознекровлення Європи у Другій світовій війні. Націоналізм як політич­ний принцип, що сьогодні тим більше відіграє вирішальну роль у внутрішній та зовнішній політиці багатьох держав і не втратив своєї здат­ності мобілізувати маси проти внутрішніх і зовнішніх ворогів, можна ще довго розглядати як такий, що зберіг своє значення.


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 104 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Національна ідея чи ідея нації? | Об’єктивне розуміння національної ідеї | Зміст національної ідеї в Дмитра Донцова | Про деякі публікації на тему національної ідеї в 90-х роках | Примітки | ГАНС КОН | ДЖОН ПЛАМЕНАЦ | EHTOHI Д. СМІТ | Культурний і політичний націоналізм | Політика культурного націоналізму |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Культурний націоналізм як рух модернізації| Націоналізм рісорджіменто

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)