Висновки до розділу 2.

Таким чином, на підставі вище зазначеного можна зробити висновок, що зміст права власності на природні ресурси є сукупність трьох головних правомочностей щодо них: права володіння, права користування і права розпорядження.

Право володіння природними ресурсами – це забезпечена юридичними нормами можливість фактично і безперешкодно, хоча і з дотриманням вимог законодавства, впливати на них. Це гарантована належність власнику, яка означає невід’ємність природних ресурсів від власників без згоди останніх або без належних на те підстав, це визнання їх абсолютних прав на природні об’єкти і ресурси та недопущення впливу на них інших осіб.

Право володіння – це гарантія подальшого розпорядження природними ресурсами та їх використання.

Право користування природними ресурсами – це використання їх корисних властивостей, забезпечене наявністю юридичних норм щодо такого.

Право розпорядження природними ресурсами – це визнана за власником і грантована йому можливість учиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення або стану природних об’ктів, визначення їх юридичної долі.

Підставою виникнення права власності на природні ресурси вважається юридичний факт набуття права во­лодіння, користування та розпорядження конкретним при­родним ресурсом.

Відповідно до норм Цивільного кодексу України пра­во власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Воно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або не­законність набуття права власності не встановлена судом.

Громадяни України набувають право власності на при­родні ресурси на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із державної і комунальної власності; приватизації; паювання; прийняття спадщини.

В Україні іноземні громадяни та особи без громадян­ства також можуть набувати право приватної власності на природні ресурси. Підставами зазначеного є укладан­ня цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, ренти, дарування, міни тощо); викуп земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; прийняття спадщини.

Проте відповідно до норм чинного законодавства Укра­їни не усі природні ресурси можуть перебувати у приват­ній власності іноземних осіб та осіб без громадянства. Так, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. Подібне положення закріплено у Лісовому кодексі України: “ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, під­лягають відчуженню протягом одного року”.

Право комунальної власності на природні ресурси може виникнути в результаті передання їх із приватної чи дер­жавної власності. Крім того, безхазяйні природні ресурси, а це ті, які не мають власника або їх власник невідомий, від­повідно до норм Цивільного кодексу України, після спли­ву одного року з дня взяття їх на облік за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територі­альної громади, можуть бути передані за рішенням суду у комунальну власність.

Право державної власності на природні ресурси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, об­ласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центральних органів виконавчої влади з питань природ­них ресурсів, відповідно до закону. В державну власність можуть бути передані природні ресурси у разі виникнення суспільних потреб або суспільної необхідності.

.

Дата добавления: 2015-07-11