Частина перша. 17 страница

В результаті відбулося твоє самоствердження. Здавалося б, мета досягнута, рухатися далі, начебто, і потреби вже немає...

Переглянемо ще раз...

Ти живеш у власному, окресленому умовними межами, світі. Ти звик до нього, тобі в ньому зручно. Але потрапивши одного разу, не важливо, у п’ять чи в п’ятдесят років, у світ, раніше тобі невідомий, створений не людськими руками, а Провидінням, ти завмираєш здивований, зачарований безмежжям простору та форм життя і починаєш розуміти, що до цього моменту ти, власне кажучи, жити ще й не починав; твоє буття починається лише зараз, і ти, немов та губка, починаєш всотувати у себе нечувані і небачені тобою раніше враження.

Таке розмаїття в Природі: ліси, луки, степи, пустелі, гори та моря – і наскільки все це різне!Ти в захопленні; ти все намагаєшся, але безуспішно, осягнути суть побаченого. Де там; тобі б навчитися бачити, бо навіть спостерігати – не так просто, як може здатися на перший погляд. І ось саме це – навчитися вміти бачити – виявляється першим завданням уроку, що його дала тобі Природа.

Весь під владою перших вражень, ти починаєш досліджувати цей, ще невідомий тобі, світ. Твоїх п’яти органів відчуттів тобі не досить, навички далеких-далеких пращурів безповоротно втрачені. У таких випадках на допомогу людині приходять винайдені нею знаряддя.

Кажуть: хочеш допомогти непристосованій до життя людині – не давай їй спійману рибу, дай їй краще вудку, аби вона ту рибу могла спіймати сама. Дурниці... Правильним буде навчити її самостійно робити вудку, бо якщо отримана за просто так вудка зламається – чи зможе ця людина зробити нову?

Спілкування з Природою неможливе без уміння людини працювати власними руками: лише самостійно змайструвавши вудку, ти робиш хиткий, невпевнений, хай і маленький, але свій перший крок у пізнанні світу.

Дев’яносто п’ять відсотків інформації про світ Людина отримує через зір. Ти на все життя запам’ятаєш свої перші, дитячі ще, враження від побаченого. Перед твоїми очима розгортається неосяжна картина земного буття; буття, в котрому, виявляється, так тісно сплелися між собою світи лугового коника і вранішньої роси, смугастого окунчика і зеленого латаття, красуні-вивільги і крислатої верби, і всі вони, до того ж, переплітаються із твоїм власним світом. Побачити усе це і пов’язати одне з другим означає зробити не просто черговий крок, а швидше навіть підйом на одну сходинку вгору.

До всього, раптом з’ясовується: як багато, часом, значать у нашому житті символи, ці стовпи, на котрі надійно спирається наш духовний світ! І озираючись назад, ти розумієш, що чи не найпершим символом деснянського світу стала для тебе батьківська пасіка. Лише вісім літ поталанило тобі бувати на ній, але в пам’яті вона назавжди залишилась уособленням спокою, миру та злагоди, ідеалом земного буття, а Бджола – прямо-таки зразком для наслідування. Саме на пасіці тобі несподівано, нехай і з чужої підказки, далося перше розуміння сили усих отих земних зв’язків на прикладі такої маленької Бджоли і такої неосяжної Планети: хіба просто знайти ще один, подібний до цього, величний приклад взаємозалежності?

Символи... А що може бути символом Десни? Що у твоїй уяві вирізняє її з-поміж інших річок, озер, ставків, – інших водойм взагалі? Для тебе особисто ця відмінність полягає у деснянській гатці. Уявна простота цієї, здавалося б, примітивної споруди такою є лише для людини необізнаної. Бо у гатці – її конструкції, виборі місця і способу лову знайшло своє втіленя глибинне розуміння ріки її першим винахідником-рибалкою. Варто лише навчитися тобі ловити в гатці – і ти вже маєш усі підстави вважати, що в своєму пізнанні деснянського світу піднявся на другу, чи й третю сходинку. А скільки ж іще їх там, попереду!

Минають перші враження, засвоюються перші уроки. Настає черга вивчення правил. Так, виявляється, свої правила існують і тут. Пізніше, значно пізніше, ти зрозумієш, що Природа не любить надмірностей: насправді, нам для життя потрібно зовсім небагато. Вміти задовольнятися малим – то є ціла філософія. Якою б тонкою та благенькою не виглядала звичайна вудка, але при умілому з нею поводженні її запасу пружності та міцності цілком достатньо аби витягнути навіть велику рибу і, в той же час, один необережний поспішний рух призведе до втрати здобичі, а то й вудки. І ось уже можна говорити про перше правило: май терпіння та витримку – і навіть з обмеженими можливостями ти отримаєш від Природи усе необхідне тобі для життя та щастя.

Виявляється, не так вже й просто з першого разу засвоїти правила, по котрим живе Природа. Часом ти навіть не здогадуєшся, що ось саме оцей випадок і є правилом. Ти ходиш і ходиш по колу, щоразу повертаючись до початку, аж доки тебе не осяє здогадка: та це ж і є правило!

Оглянімося назад, на своє життя: ми раз по раз у власному повсякденні робимо і робимо одні і ті ж помилки, добре ще, коли не з одними і тими ж наслідками. І кожного разу клянемося: це вже востаннє! А насправді наше замкнене коло повинне б стати витком: повернення до висхідної точки має відбуватися на більш високому рівні осягнення Буття.

Ходити по колу – у цьому, насправді, немає нічого поганого, головне, щоб воно не було замкненим. У Природі весна завжди переходить у літо, за літом настає осінь, за нею суне зима. Мудра Природа дає нам зміни для перепочинку і усвідомлення зробленого. Ми ніяк не навчимося цим користуватися, розливаючи на весь світ свою досаду: ледь налаштувалися, щойно взялися до роботи, розігналися, а вже потрібно гальмувати.

А тим часом, у білій Німоті зими, здавалося б, мертвій, насправді – невмирущій, замислюється Природою, зароджується нове Буття... Тш-ш-ш...

І ось із нічого, із великої зимової Німоти, із Тиші, що сама по собі вже є таїною, раптом розливається на весь світ неміряна стихія, котра викликає і трепет, і страх, і захват. Ти спостерігаєш це диво природи тиждень, другий,...п’ятий, бачиш, як із того білого Нічого з’являється на світ Божий безліч нових життів і усим єством своїм починаєш відчувати в повітрі присутність невидимої, але чітко тобою усвідомлюваної Енергії буття, що плодить і плодить безупину нові життя. А осередком цієї Енергії, її носієм, є ріка, котру надалі ти вже сприймаєш, як живу істоту, як матінку-Десну і віднині для тебе повінь є основоположним символом будь-якої ріки, котрий набув дійсно сакрального змісту.

Вищий ступінь спостереження – відсторонене споглядання. Це не так вже й просто, як може видатися, але коли це, зовсім несподівано, виходить у тебе вперше, – отоді ти починаєш дивитися на світ зовсім іншими очима і тільки під час споглядання ти здатен побачити справжню Красу світу і закохатися в неї на все життя – яка досконалість у всьому! Це вже не просто підйом на чергову сходинку: це так, неначе ти вийшов нарешті із темної гущавини на освітлений сонцем, заквітчаний луговий простір і вже вдивляєшся у далеку сизо-зелену стіну верб: а що там, за нею?

І ще одне золоте правило природи засвоєне тобою: хочеш досягти успіху – зосередься на чомусь одному. Варто було тобі це зрозуміти, і ось, будь ласка, черговий рубіж, котрий так довго здавався тобі недосяжним, подолано! Проте, горизонт так само далекий, а омріяні вершини ще тільки синіють в далині.

А тут, чи не вперше у житті, ти робиш і свій вибір: плес чи круча, спокій чи рух, мілководдя і простір чи глибина і обмеження, і неважливо, що саме на цей вибір впливає – твій темперамент, твоє внутрішнє бачення Краси, чи щось іще, про що можна сказати: „лягло на душу”. Суттєво інше: цей вибір визначить усе твоє подальше життя у деснянськім світі, та й не лише у деснянськім.

Чим би ти не займався, якій справі не навчався б, завжди приходить час твого першого іспиту, коли ти маєш самостійно доводити найсуворішому екзаменаторові – Природі, самому Життю, що не марнував часу у навчанні і є гідним високої оцінки. Тут неможливо когось обдурити чи домовитись, або, що ще гірше, – дати взятку. Здав – означає не мало, не багато: отримав тим самим право на життя – без перебільшення!

Коло за колом, виток за витком – саме з цього складається наше життя. Ситуація повторюється для нас раз за разом лише з однією метою – щоб ми угледіли певне правило, дотрималися його і таким чином перейшли на більш високий рівень свого розвитку.

Ти навчився робити власними руками необхідні тобі знаряддя; навчився спостерігати, бачити взаємопов’язані речі, терпляче чекати і мати витримку; ти зробив вибір своєї мети і тепер націлений на її досягнення; ти вмієш робити висновки зі своїх спостережень; хтозна звідки – інтуїтивно, підсвідомо чи з досвідом, але до тебе приходить розуміння того, що відбувається там, під водою, у недосяжній тобі стихії; нарешті, ти навчився бачити красу Природи і завдяки цьому вона стала для тебе розрадою, джерелом задоволення та навіть натхнення – одним словом – щастям.

В результаті відбулося твоє самоствердження. Здавалося б, мета досягнута, рухатися далі, начебто, і потреби вже немає...

Та це ще тільки приказка, – казка десь попереду.

Дата добавления: 2015-07-11