Теорії емоцій

Проблеми походження і функціонального значення емоцій в поведінці людини і тварин представляють предмет постійних досліджень і дискусій. В даний час існує декілька фізіологічних теорій емоцій.

Біологічна теорія Дарвіна. Одним з перших, хто виділив регуляторну роль емоцій в поведінці ссавців, був видатний природодослідник Ч. Дарвін. Проведений ним аналіз емоційних виразних рухів тварин дав підстави розглядати ці рухи як своєрідний прояв інстинктивних дій, виконуючих роль біологічно значущих сигналів для представників не тільки свого, але і інших видів тварин. Ці емоційні сигнали (страх, загроза, радість) і супроводжуючі їх мімічні і пантомімічні рухи мають адаптивне значення. Багато хто з них виявляється з моменту народження і визначається як природжені емоційні реакції.

Кожному з нас знайомі міміка і пантоміміка, супроводжуюча емоційні переживання. По виразу обличчя людини і напрузі його тіла досить точно можна визначити, що він переживає: страх, гнів, радість або інші відчуття.

Отже, Дарвін першим звернув увагу на особливу роль в прояві емоцій, яку грає м'язова система організму і насамперед, ті її відділи, які беруть участь в організації специфічних для більшості емоцій рухів тіла і виразів обличчя. Крім того, він вказав на значення зворотного зв'язку в регуляції емоцій, підкреслюючи, що посилення емоцій пов'язане з вільним зовнішнім їх виразом. Навпаки, придушення всіх зовнішніх ознак емоцій послаблює силу емоційного переживання.

Проте, окрім зовнішніх проявів емоцій, при емоційному збудженні спостерігаються зміни частоти серцевого ритму, дихання, м'язової напруги і так далі Все це свідчить про те, що емоційні переживання тісно пов'язані з вегетативними зрушеннями в організмі. Яка природа цього зв'язку і які фізіологічні механізми лежать в основі емоційного переживання?

Теорія Джеймса-Ланге - одна з перших теорій, що намагалися зв'язати емоції і вегетативні зрушення в організмі людини, супроводжуючі емоційні переживання. Вона припускає, що після сприйняття події, що викликала емоцію, людина переживає цю емоцію як відчуття фізіологічних змін у власному організмі, тобто фізичні відчуття і є сама емоція. Як затверджував Джеймс:" ми сумуємо, тому що плачемо, сердимося, тому що завдаємо удару, боїмося, тому що тремтимо".

Теорія неодноразово піддавалися критиці. Насамперед наголошувалося, що помилкове само початкове положення, відповідно до якого кожній емоції відповідає свій власний набір фізіологічних змін. Експериментально було показано, що одні і ті ж фізіологічні зрушення можуть супроводжувати різні емоційні переживання. Іншими словами, фізіологічні зрушення мають дуже неспецифічний характер і тому самі по собі не можуть визначати якісну своєрідність і специфіку емоційних переживань. Крім того, вегетативні зміни в організмі людини володіють певною інертністю, тобто можуть протікати повільніше і не встигати слідувати за тією гаммою відчуттів, які людина здатна іноді переживати майже одномоментно (наприклад, страх і гнів або страх і радість).

Таламічна теорія Кеннона-Барда. Ця теорія як центральна ланка, відповідальна за переживання емоцій, виділила одне з утворень глибоких структур мозку - таламус (зоровий горб). Згідно цієї теорії, при сприйнятті подій, що викликають емоції, нервові імпульси спочатку поступають в таламус, де потоки імпульсациі діляться: частина з них поступає в кору великих півкуль, де виникає суб'єктивне переживання емоції (страху, радості і ін.). Інша частина поступає в гіпоталамус, який, як вже неодноразово мовилося, відповідає за вегетативні зміни в організмі. Таким чином, ця теорія виділила як самостійна ланка суб'єктивне переживання емоції і співвіднесла його з діяльністю кори великих півкуль.

Активаційна теорія Ліндслі. Центральну роль в забезпеченні емоцій в цій теорії грає активуюча ретикулярна формація стовбура мозку. Активація, що виникає в результаті збудження нейронів ретикулярної формації, виконує головну емоціогенну функцію. Згідно цієї теорії, емоциогенний стимул порушує нейрони стовбура мозку, які посилають імпульси до таламуса, гіпоталамуса і кори. Таким чином, виражена емоційна реакція виникає при дифузній активації кори з одночасним включенням гіпоталамічних центрів проміжного мозку. Основна умова появи емоційних реакцій - наявність активуючих впливів з ретикулярної формації при ослабленні кіркового контролю за лімбічною системою. Передбачуваний активуючий механізм перетворить ці імпульси в поведінку, що супроводиться емоційним збудженням. Ця теорія, зрозуміло, не пояснює всіх механізмів фізіологічного забезпечення емоцій, але вона дозволяє пов'язати поняття активації і емоційного збудження з деякими характерними змінами в біоелектричній активності мозку.

Біологічна теорія П.К. Анохина, як і теорія Дарвіна, підкреслює еволюційний присувальний характер емоцій, їх регуляторну функцію в забезпеченні поведінки і адаптації організму до навколишнього середовища. Згідно цієї теорії, в поведінці живих істот умовно можна виділити дві основні стадії, які, чергуючись, складають основу життєдіяльності: стадію формування потреб і стадію їх задоволення. Кожна із стадій супроводиться своїми емоційними переживаннями: перша, в основному, - негативного забарвлення, друга, навпаки, позитивною. Дійсно, задоволення потреби, як правило, пов'язане з відчуттям задоволення. Незадоволена потреба завжди є джерелом дискомфорту. Таким чином, з біологічної точки зору емоційні відчуття закріпилися як своєрідний інструмент, утримуючий процес адаптації організму до середовища в оптимальних межах і застережливий руйнівний характер недоліку або надлишку яких-небудь чинників для його життя.

Отже, суть біологічної теорії полягає в наступному: позитивний емоційний стан (наприклад, задоволення якої-небудь потреби) виникає лише в тому випадку, якщо зворотна інформація від результатів досконалої дії точно збігається з очікуваним результатом, тобто акцептором дії. Таким чином, емоція задоволення закріплює правильність будь-якого поведінкового акту в тому випадку, якщо його результат досягає мети, тобто приносить користь, забезпечуючи пристосування. Навпаки, неспівпадання отримуваного результату з очікуваннями негайно веде до неспокою і пошуку, який може забезпечити досягнення необхідного результату, і, отже, до повноцінної емоції задоволення. З погляду Анохина, у всіх емоціях, починаючи від грубих нижчих і закінчуючи вищими, соціально обумовленими, використовується одна і та ж фізіологічна архітектура.

Інформаційна теорія емоцій вводить в коло емоційних явищ поняття інформації. Емоції тісно пов'язані з інформацією, яку ми отримуємо з навколишнього світу. Зазвичай емоції виникають із-за несподіваної події, до якої людина не була готова. В той же час емоція не виникає, якщо ми зустрічаємо ситуацію з достатнім запасом потрібних відомостей. Негативні емоції виникають найчастіше із-за неприємної інформації і особливо при недостатній інформації, позитивні - при отриманні достатньої інформації, особливо коли вона виявилася краще очікуваною.

З погляду автора цієї теорії П.В. Симонова, емоція - це віддзеркалення мозком людини і тварин якоїсь актуальної потреби (її якості і величини), а також вірогідності (можливості) її задоволення, яку мозок оцінює на основі генетичного і раніше придбаного індивідуального досвіду. У найзагальнішому вигляді правило виникнення емоцій можна представити у вигляді структурної формули: Е = f (П (Ін - Іс)...), де Е - емоція, її ступінь, якість і знак; П - сила і якість актуальної потреби; (Ін - Іс) - оцінка вірогідності (можливості) задоволення потреби на основі природженого і онтогенетичного досвіду; Ін - інформація про засоби, прогностично необхідні для задоволення потреби; Іс - інформація про засоби, які має в своєму розпорядженні суб'єкт в даний момент.

З "формули емоцій" видно, що невелика вірогідність задоволення потреби веде до виникнення негативних емоцій. Навпаки, зростання вірогідності досягнення мети, тобто задоволення потреби в порівнянні з прогнозом, що раніше був, приводить до виникнення позитивних емоцій.

Ця теорія на перший план висуває оцінну функцію емоцій, яка завжди є результатом взаємодії двох чинників: попиту (потреби) і пропозиції (можливості задоволення цієї потреби).

Теорія диференціальних емоцій. Центральним положенням цієї теорії є уявлення про існування деякого числа базисних емоцій, кожна з яких володіє властивими тільки їй мотиваційними і феноменологічними властивостями.

· Базисні емоції (радість, страх, гнів і ін.) ведуть до різних внутрішніх переживань і різних зовнішніх проявів і можуть взаємодіяти один з одним, послаблюючи або підсилюючи одна іншу.

Кожна емоція включає три взаємозв'язані компоненти:

о нейронну активність мозку і периферичної нервової системи (неврологічний компонент);

о діяльність поперечно-смугастої мускулатури, що забезпечує мімічну і пантомімічну виразність і зворотний зв'язок в системі "тіло/обличчя-мозок" (виразний компонент);

о суб'єктивне емоційне переживання (суб'єктивний компонент). Кожен з компонентів володіє певною автономністю і може існувати незалежно від інших.

На жаль, теорія диференціальних емоцій не дає задовільного пояснення тому, як актуалізується та або інша емоція, які зовнішні і внутрішні умови її пробудження. Крім того, недоліком цієї теорії є нечіткість у визначенні власне базисних емоцій. Їх число коливається від чотирьох до десяти. Для виділення використовуються еволюційні і кросськультурниє дані. Наявність схожих емоцій у людиноподібних мавп і людей, а також у людей, що виросли в різних культурах, свідчить на користь існування ряду базисних емоцій. Проте здатність емоційних процесів вступати у взаємодію і утворювати складні комплекси емоційного реагування утрудняє чітке виділення фундаментальних базисних емоцій.

Нейрокультурна теорія емоцій була розроблена П. Екманом в 70-і рр. ХХ ст. Як і в теорії диференціальних емоцій, її початковим положенням є уявлення про шість основних (базисних) емоцій. Згідно цієї теорії, експресивні прояви основних емоцій (гніву, страху, печалі, здивування, огиди, щастя) універсальні і практично не чутливі до дії чинників середовища. Іншими словами, всі люди практично однаково використовують м'язи особи при переживанні основних емоцій. Кожна з них пов'язана з генетично детермінованою програмою руху лицьових м'язів.

Проте прийняті в суспільстві норми соціального контролю визначають правила прояву емоцій. Наприклад, японці зазвичай маскують свої негативні емоційні переживання, демонструючи позитивніше відношення до подій, ніж це є в реальності. Про механізм соціального контролю прояву емоцій свідчать так звані короткочасні вирази обличчя. Вони фіксуються під час спеціальної кінозйомки і відображають реальне відношення людини до ситуації, чергуючись з соціально нормативними виразами обличчя. Тривалість таких справжніх експресивних реакцій складає 300-500 мс. Таким чином, в ситуації соціального контролю люди здатні контролювати вираз обличчя відповідно до прийнятих норм і традицій виховання.

Зі всього вищевикладеного виходить, що єдиною загальноприйнятої фізіологічної теорії емоцій не існує. Кожна з теорій дозволяє зрозуміти лише деякі сторони психофізіологічних механізмів функціонування емоционально-потребностной сфери людини, виводячи на перший план проблеми: адаптації до середовища (теорії Дарвіна, Анохина), мозкового забезпечення і фізіологічних показників емоційних переживань (таламічеськая і активаційні теорії, теорія Екмана), вегетативних і гомеостатичних компонентів емоцій (теорія Джемса-ланге), впливи інформованості на емоційне переживання (теорія Симонова), специфіки базисних емоцій (теорія диференціальних емоцій).
Різноманіття не узгоджених один з одним підходів ускладнює відтворення цілісної картини і свідчить про те, що поява єдиної логічно несуперечливої теорії емоцій, мабуть, справа віддаленого майбутнього

Дата добавления: 2015-07-11