Змінені стани свідомості

Винятково важливим для виявлення психофізіологічних закономірностей функціонування психіки є вивчення змінених станів свідомості. Це поняття охоплює досить широке коло явищ. Зміни в стані свідомості виникають у людини у звичайних умовах життєдіяльності, наприклад, при переході від пильнування до сну. Зміни станів свідомості можливі в умовах ускладненої трудової діяльності: наприклад, в умовах високогір'я при низькому змісті кисню в повітрі й інших важких екологічно неадекватних умовах. Поряд із цим існують і штучно викликувані змінені стани свідомості, такі як медитація й гіпноз.

Медитація. Існують різні види медитації, однак психофізіологічні дослідження проводилися лише для деяких з них. Одним з найпоширеніших методів медитації є так називана трансцендентальна медитація (ТМ). Аналіз біострумів мозку перед медитацією, у стані ТМ і після медитації показує, що спектр частот биопотенциалов мозку під час медитації нагадує проміжний стан між частотними спектрами, характерними для пильнування й дрімоти. За іншим даними, під час ТМ медитації реєструється більше регулярний і высокоамплитудный альфа-ритм у порівнянні з пильнуванням і дрімотою, без вираженої межполушарной асиметрії. При ТМ збільшується когерентность альфа-ритму особливо в лобових відділах, а на більше пізніх етапах медитації альфа ритм переходить у тета-ритм. Останнє пов'язане із тривалістю медитационной практики.

· Ппро сукупності даних, отриманих при вивченні ЭЭГ активності в процесі медитації, відзначається наступна послідовність подій:

1. На початку медитації зростає амплітуда альфа-ритму, однак на цьому тлі нерідко виникає депрессия альфа-ритма.

2. У міру поглиблення стану виникають тета-розряди, що часто перемежовуються з альфа, особливо в індивідів з яскравим медитативним досвідом.

3. У глибокій медитації (самадхи) спостерігаються високочастотні бета-розряди 20-40 Гц.

4. Наприкінці медитації навіть при відкритих очах домінує альфа-ритм.

На підставі поліграфічної реєстрації фізіологічних показників ряд дослідників затверджує, що медитація характеризується більше низьким рівнем пильнування в порівнянні зі станом релаксації. При цьому, згідно прийнятим у психофізіології поданням, высокоамплитудный альфа-ритм із тенденцією до урежению повинен відбивати стан релаксації, знижений рівень пильності, однак для стану медитації це невірно.
Інший розповсюджений вид медитації — дзен-медитация, характеризується спокійним і пильним зосередженням. Об'єкти, на які спрямована увага під час медитації, сприймаються без яких-небудь емоційних реакцій або когнітивних оцінок. Можливо, незалежність від минулого досвіду й неможливість неузгодженості між актуальним враженням й очікуваною подією спричиняється відсутність емоційної реакції. Неузгодженості не відбувається, тому що відсутній прогноз, що опирається на минулий досвід, і всі події виявляються дорівнює очікуваними або дорівнює несподіваними.

Необхідно підкреслити, що під час дзен медитації зберігається активний контакт із зовнішнім миром, принаймні на перцептивном рівні. Доказом цьому служить особливості зміни ЭЭГ. У звичайному стані свідомості при закритих очах будь-який несподіваний сигнал викликає реакцію десинхронизации — блокаду альфа- ритму на кілька секунд із наступним відновленням. Відомо, що орієнтовна реакція має здатність вгасати: при багаторазовому повторенні того ж самого сигналу через рівні проміжки часу реакція десинхронізації стає усе більше короткої й зрештою загасає. Кожен наступний сигнал сприймається як зовсім ідентичний попередній.
У стані ж дзен-медитации, як би часто не повторювався сигнал вгасання реакції, активації не наступає: блокада альфа-ритму триває щораз дві секунди. Отже, сигнал щораз сприймається як новий і викликає активну орієнтовну реакцію, що свідчить про відносну сталість рівня пильнування.
По деяких припущеннях, альфа-ритм, найбільше часто регистрируемый при медитації, по своєму функціональному значенню не аналогічний альфа-ритму спокійного пильнування. Даний ритм, як уважає В. С. Ротенберг, відбиває високу варіативність і невпорядкованість образного мислення, що домінує під час медитації. Завдяки цьому, послу сеансу медитації відзначається почуття відпочинку, зменшення фізичної й психічної напруги й стомлення, підвищується психічна активність і загальний життєвий тонус.

Межполушарная асиметрія й медитація. Великий інтерес викликають дані, накопичені в результаті досліджень медитації й межполушарной асиметрії за допомогою ЭЭГ методу. Згідно так називаної "правополушарной теорії медитації", процес медитації змінює стани свідомості тим, що загальмовує пізнавальні функції, пов'язані з домінантним (лівим) півкулею, відкриваючи більші можливості для правополушарных функцій. Так, було показано, що початкова стадія медитації пов'язана з більшою дезактивацією лівої півкулі, чим правого, що приблизно пов'язане з тим, що медитація "виключає" вербальні, логічні розумові функції й почуття часу, властивій лівій півкулі, а замість починає домінувати права півкуля, відповідальне за цілісне сприйняття навколишнього, що перебуває за межами мови й логіки.
Найбільш важливої і яскравою ЭЭГ-характеристикой медитації є тенденція до усередині- і межполушарной синхронізації ЭЭГ. Більше того, високий ступінь погодженості білатеральної активності спостерігався в медитирующих не тільки протягом самої медитації, але і як медитационный послеэффект. Причому ЭЭГ синхронизация у медитації істотно вище, ніж у стані сну або дрімоти, але в стадії БДГ ЭЭГ синхронізація настільки ж висока, як і при медитації. Останнє дозволяє припустити наявність психофізіологічної подібності між БДГ сном і медитацією. Причому ряд дослідників затверджують, що медитація може істотно зменшити час БДГ сну в медитирующих і може навіть служити його заміною, але проте не тотожна сну.

Важливо підкреслити, що в процесі медитації досягається своєрідна "порожнеча" свідомості — стан, що не піддається вербализованному опису. До формування сучасних подань про різні типи мислення медитационная практика представлялася містичної. Прогрес у науці вимагає вивчення особливих станів свідомості й докладного аналізу комплексних даних, одержуваних у цих станах.

Гіпноз. Це особливий стан свідомості, що виникає під впливом сугестії, включаючи й самонавіяння. Можна припустити, що гіпнотичні зміни свідомості також можуть бути пояснені відносним домінуванням образних компонентів мислення.

Дійсно, до об'єктивних проявів гіпнозу відносять три категорії фактів:

1. Здатність до спрямованої регуляції вегетативних функцій, що неможливо у звичайних станах свідомості (наприклад, запалення й некроз тканини при вселянні опіку, зміна частоти пульсу при вселянні емоцій різного роду й т.п.). Показано, що подібні здатності до регуляції вегетативних функцій відзначаються при використанні систем з біологічним зворотним зв'язком.

2. Можливість впливати на неконтрольовані свідомістю психічні процеси - збільшення обсягу пам'яті, зміна змісту сновидінь, галлюцинаторные подання й т.п.

3. Підвищена творча активність як у стані гіпнозу, так й у постгипнотическом стані.

Всі ці прояви можуть бути обумовлені сполученням обмеження вербально-логічних компонентів мислення з розкріпаченням його образних компонентів, що підтверджується значимим зрушенням ЭЭГ активації в правополушарном напрямку при входженні высокогипнабельных суб'єктів у стан гіпнозу. У цілому для гіпнотичних станів описані два варіанти змін: по-перше, гиперсинхронизация альфа-ритму, наявність коротких спалахів тета-ритму й збереження альфа-ритму при відкритих очах, по-друге, така ж ЭЭГ картина, як у стані пильнування. Оскільки сам гіпнотичний стан може бути різної глибини, те й ЭЭГ картина цих станів може бути досить полімодальної — від екзальтації альфа-ритму до його придушення.
Є дуже велика подібність між ухваленням рішення в стані гіпнозу й при патології, пов'язаної з розщепленням мозку. Останнє дає підставу припускати, що гіпноз являє собою аналог функціонального розщеплення мозку, при якому за результати дії випробуваного відповідають механізми правополушарных форм активності.

Грудки. Грудки визначається як стан глибокого порушення свідомості, що характеризується гнобленням функцій ЦНС, порушенням регуляції життєво важливих центрів у головному мозку. У людини, що перебуває в грудці, повністю відсутні реакції на зовнішні подразники, загальмовані всі рефлекси, відсутня моторика.
По ступені важкості розрізняють три стадії коми. Для легкого коматозного стану характерна схоронність деяких рефлексів (наприклад, сухожильних) і реакцій. При незначному розладі дихальної функції й серцевої діяльності утруднене ковтання. Порушено діяльність корково-підкіркових відділів.
При вираженій комі відсутні реакції на зовнішні подразники, звичні рефлекси не викликаються. Однак відзначається наявність патологічних рефлексів, зокрема, порушується робота видільних систем. Процес подиху здобуває патологічні форми, що супроводжується серцевою аритмією, слабким пульсом і зниженням артеріального тиску. До зниження активності коркових і підкіркових функцій додається гноблення стовбурних і зниження спинальных функцій.
Глибока кома характеризується симптомами, що вказують на поразку підкірковий^-підкіркових-підкіркові-корково-підкіркових, бульбарных і спинальных функцій. Мають місце грубі порушення процесу подиху й серцевої діяльності. Як особливий стан виділяється позамежна кома, вона являє собою штучне продовження вегетативних функцій організму після настання "мозкової" смерті. Це продовження досягається штучною вентиляцією легенів, медикаментозним стимулюванням кровообігу. При цьому повністю порушені всі психічні функції, а электроэнцефалограмма представлена рівною лінією.

Дата добавления: 2015-07-11