Тивер — серцевина Держави антів

У результаті взаємодії дуальних етносів виникла потужна нація, в якій органічно поєднались свобода, повага до людини, вірав єдиного Бога і чітка державна організація. Згідно з легендами, антською державою керувала духовна каста укрів (мудреців) [74]. Тому це начебто була не просто держава, а Свята Земля, свого роду Мекка хрис­ти­­янського світу і центр європейської культури [75].

Ритуальні зображення на кераміці. Півд.-зах. Україна, III—IV ст. н. е. * Нагорі: символіка циклу, який складається з 4-х фаз, тривалістю 4+3+2+1=10. Сварга (свастика) — знак Сина Божого, а також символ творчого, атаку­ючого, чоловічого начала. Внизу: символ виокремле­ної, захищеної з чотирьох сторін світу святої землі — “тетрагону”, “України”

Таким чином, етнос галілеян-тиве­рій­ців став батьків­ським етносом, який у II—III ст. вступив у етнотворчу взаємо­дію з материнським етносом. Галілеяни-тиве­рійці— прямі нащадки сучасників, друзів і учнів Ісуса Христа — принесли в Україну живі спогади про втіленого Бога і його вчення, підкріплені страшним досві­дом виконання Його пророцтв. Відбулось заплідненняукра­їн­­ського етносу нового циклу (419—951). Приблиз­но через сто­ліття він народився під іме­нем народу антів, ім’я якого було про­сла­в­лене по всій Євразії. За свідчен­ням гот­ського істо­рика Йордана, серцевиною Ант­ського (тобто богатир­ського) союзу була земля між Дніпром і Дністром[76], відома також як Тивер. З часом римська назва — “тиверці” — забулась, а залиши­лась самоназва “галілеяни—галичани”.

Після взаємодії галілеян з кіль­кісно переважаючим місцевим насе­лен­ням архе­тип “Адмініст­­ратор” поступово розчинився в етнічному морі “Миро­творця”. Нинішня Галичина — це типовий “Миротворець”, як і Україна в цілому. Що лишилось у сьогоднішніх галичан від їхніх предків-галілеян, так це незнищима, глибоко укорі­нена в свідомість і підсвідомість потреба в україн­ській держав­ності. Про це, серед іншого, засвідчили і Галицько-Волинське князівство (яке проіснувало ціле століття після падіння Києва у 1240 році), і героїчний опір Української Повстанської Армії аж до кінця 1950-х років (знову війна на два фронти — як і 2 тис. тому в Галілеї), і пасіо­нарність галичан у перші роки незалежності України, і навіть результати президентських виборів — коли галичани проявляли готовність терпіти будь-який режим, аби лише була українська держава. Лишився ще один незнищимий архетип — культ матері Ісуса Христа галілеянки Діви Марії і вперте переконання у тому, що Христосбув їхнім одноплемінником.

Як показав Микола Чмихов, початок нового 1596-річного циклу знаменує величезні соціальні перетворення. У нашому випадку формування нового українського етносу і держави Антів збіглося в часі з виникненням феномену слов’янства. Згідно з працями Йордана та інших тогочасних істориків, анти як найсильніші зі слов’ян розташовувалися між Дністром і Дніпром, між Чорним морем і Поліссям[77]. “ Їхньою прабатьківщиною було, найімовірніше, межиріччя Вісли і Дніпра ”, — пише видатний чесько-амери­канський дослідник слов’янства Франтішек Дворнік. “ Одна їх частина, можливо, була керована сарматською верхівкою, званою антами...”[78]. Тобто з IV ст. на зміну самоназві “гали” приходить ім’я “слов’яни”.

Дата добавления: 2015-11-26