Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду.

Читайте также:
  1. III А. Витрати діяльності 1 страница
  2. III А. Витрати діяльності 2 страница
  3. III А. Витрати діяльності 3 страница
  4. III А. Витрати діяльності 4 страница
  5. III. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності.
  6. N33 Теорія діяльності в працях А.Н. Леонтьєва
  7. V. Запишіть 2 приклади вчинення замаху на злочини, передбачені статтями розділу ІІІ Особливої частини КК України (складіть фабули).

Завідомо незаконні затримання, привід, арештабо тримання під вартою (ст. 371 КК). У статті 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бу­ти заарештований або утримуватися під вартою інакше ніж за вмо­тивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, вста­новленому законом.

У статті 155 КПК України передбачено, що взяття під варту можливе лише у випадках, коли законом за вчине­ний злочин передбачено покарання у виді позбавлення волі, причо­му, як правило, на строк понад три роки.

Підставою для взяття під варту є наявність достатніх даних, які свідчать, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може сховатися від слідства і суду або буде займатися злочинною діяльністю чи перешкоджати встановленню істини, а також із метою забезпечення виконання вироку.

Взяття під варту може бути застосовано і до підозрюваного до пред'явлення йому обвинувачення, яке повинно бути пред'явлене протягом деся­ти днів. Закон вважає злочинними сам по собі незаконний арешт чи незаконне тримання під вартою особи, яка вже раніше була арешто­вана.

Затримання особи провадиться у точній відповідності з положеннями статей 106, 1061, 115 і 1652 КПК, арешт і тримання під вартою у відповідності із статтями 1652 і 1653 КПК.

Саме порушення цих вимог арешту, тримання під вартою або затримання утворить злочин, передбачений ст. 371 КК. Наприклад, такий злочин матиме місце, коли арешт або затримання застосовуються при відсутності до цього фактичних даних або за злочин, який не ка­рається позбавленням волі, а також, наприклад, коли арешт або за­тримання продовжується після встановлених КПК строків, або три­мання під вартою має місце без відповідного судового рішення.

Незаконність приводу має місце, коли привід здійснений без достатніх підстав або застосований до особи, яка не підлягає такому приводу, або вчинений без відповідної постанови судових, слідчих або прокурорських органів.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умис­лом, коли особа усвідомлює, що діє незаконно і бажає цього. Закон спеціально говорить про завідомо незаконний арешт, затримання або привід, виключаючи тим самим відповідальність за ст. 371 КК за по­милку або через необережність при вчиненні цих слідчих дій.

Суб'єкт цього злочину – робітник органів дізнання, слідчий, прокурор, суддя.

У частині 3 ст. 371 КК встановлена підвищена відповідальність за зазначені дії, якщо вони спричинили тяжкі наслідки (наприклад, самогубство, тяжку хворобу заарештованого) або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах (наприклад, з ме­тою підвищення по службі).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 371 КК – позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 371 КК – обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або по­збавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 371 КК – позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обій­мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Притягнення завідомо невинного до кримінальної відпо­відальності (ст. 372 КК). Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. То­му притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідально­сті є грубим порушенням Конституції і являє собою зловживання тими владними повноваженнями, що надані службовим особам у сфері кримінального судочинства,

З об'єктивної сторони притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності може виявитися у пред'явленні обвинувачення особі при відсутності події злочину або складу злочину в її діях або при недоведеності участі особи у вчиненні злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли постанова про притягнення як обвинувачуваного пред'явлена особі для ознайомлення, тобто з моменту пред'явлення обвинувачення.

З суб'єктивної сторони цей злочин припускає лише прямий умисел – завідоме знання суб'єкта про те, що ним притягається до відповідальності невинний, і бажання вчинити такі дії.

Суб'єктами цього злочину є слідчі і прокурори та інші уповноважені законом особи. Судді за такі дії відповідають за ст. 375 КК.

У частині 2 ст. 372 КК передбачений кваліфікований вид цього злочину, тобто притягнення завідомо невинного до відповідальності, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяж­кого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів об­винувачення або іншою фальсифікацією (наприклад, використання підроблених документів, знищення або вилучення зі справи доказів, що виправдують особу тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 372 КК – обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 372 КК – позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Порушення права на захист (ст. 374 КК). Пункт 6 ст. 129 Кон­ституції України відносить до одного з найважливіших принципів правосуддя право обвинувачуваного на захист. Відповідно до цієї статті в ст. 374 КК встановлена кримінальна відповідальність за по­рушення цього принципу.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається:

1) - у недопу­щенні чи ненаданні своєчасно захисника (наприклад, захисник не допущений до участі в допиті обвинувачуваного або не був нада­ний обвинувачуваному в момент пред'явлення обвинувачення);

2) - в іншому грубому порушенні права підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного на захист (наприклад, позбавлення підозрюваного права принести скаргу на дії органів дізнання, або позбавлення чи істотне скорочення часу на ознайомлення обвинувачуваного з мате­ріалами закінченої слідством кримінальної справи, невручення під­судному копії обвинувального висновку, ненадання останнього сло­ва підсудному тощо).

Суб'єктивна сторона цього злочину – тільки прямий умисел, при якому особа усвідомлювала, що грубо порушує право на захист, і бажала цього.

Суб'єкт цього злочину спеціальний – особа, яка проводить діз­нання, слідчий, прокурор або суддя.

У частині 2 цієї статті встановлені кваліфікуючі ознаки цього злочину: засудження внаслідок зазначених порушень невинної у вчиненні злочину особи; вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; настання внаслідок порушень інших тяжких наслідків (наприклад, самогубство потерпілого, його тяжка хвороба, заподіян­ня йому значної майнової шкоди тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 374 КК – штраф від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести міся­ців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 374 КК – позбавлення волі на строк від трьох до семи років з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосуд­ного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК). Консти­туція України (ст. 129) встановлює, що судді при здійсненні право­суддя незалежні і підкоряються лише закону. Порушення суддями цього принципу є неприпустимим, тим більше шляхом вчинення злочину, передбаченого ст. 375 КК.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається в постановленні суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення з ци­вільних справ, ухвали або постанови з кримінальних, цивільних і адміністративних справ. Для складу злочину не має значення, винесе­не неправосудне рішення колегіальним органом, тобто судом, або суддею, який діє одноосібне. Не має значення і те, якою судовою ін­станцією винесене рішення (першою, апеляційною чи касаційною).

Неправосудним вважається рішення, що не відповідає вимогам законності й обгрунтованості. Особливо небезпечні випадки вине­сення обвинувального вироку невинному або виправдання винного, застосування м'якого покарання до особи, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин, або, навпаки, суворого – до особи, яка вчинила злочин невеликої тяжкості.

Злочин слід вважати закінченим з моменту підписання і проголошення відповідного судового рішення, незалежно від того, було чи не було воно потім виконано.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умис­лом, тобто винний завідомо знає, що виносить неправосудне рішен­ня і бажає цього.

Суб'єктом цього злочину можуть бути лише судді будь-якої су­дової інстанції і засідателі, які брали участь у розгляді справи.

Якщо винесення неправосудного рішення супроводжувалося вчиненням будь-якого іншого злочину, наприклад, одержанням ха­бара, відповідальність настає за сукупністю злочинів.

Частина 2 ст. 375 КК передбачає кваліфікований вид даного злочину – спричинення ним тяжких наслідків (наприклад, призначення тривалих строків позбавлення волі, які відбув засуджений, тяжка хвороба або самогубство засудженого у результаті винесення тако­го рішення), а також наявність корисливих мотивів чи інших осо­бистих інтересів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 375 КК – обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 2 ст. 375 КК – позбавлення волі на строк від п'яти до вось­ми років.

Втручання в діяльність судових органів (ст. 376 КК). З об'єк­тивної сторони цей злочин полягає у впливі на суддю в будь-якій формі з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення.

Втручання може полягати, наприклад у проханні, адресованому судді, у дачі йому вказівок, у критиці в засобах масової інформації до розгляду справи у суді. Для складу злочину не має значення, за допомогою яких за­собів (обіцянки різних вигід, погрози тощо) і в якій стадії процесу, В діяльності суду якої інстанції здійснюється втручання.

Злочин слід вважати закінченим незалежно від того, чи вдалося винному пере­шкодити всебічному, повному й об'єктивному розгляду конкретної справи або добитися винесення незаконного рішення. Якщо такий вплив супроводжувався погрозами, насильством, знищенням майна суддів або засідателів, кваліфікація настає за сукупністю злочинів – за статтями 376, 377 і 378 КК.

Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел, пов'я­заний із спеціальною метою – перешкодити виконанню суддями і засідателями службових обов'язків або добитися винесення непра­восудного рішення у справі.

Суб'єкт цього злочину – будь-яка особа. Якщо такою є особа, яка впливає на суди з використанням свого службового становища, то відповідальність настає за ч. 2 ст. 376 КК. У цій же статті передба­чена і така кваліфікуюча ознака, як вчинення втручання, яке пере­шкодило запобіганню злочину чи затриманню особи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 376 КК – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 376 КК – позбавлення права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до п'яти років або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397 КК). Таке втручання є своєрідним порушенням права на захист.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається:

1) - у вчиненні в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності за­хисника чи представника особи з надання правової допомоги;

2) - порушенні встановлених законом гарантій їх діяльності та про­фесійної таємниці.

Так, наприклад, захиснику відмовляють у надан­ні можливості ознайомитися з необхідними йому для захисту доку­ментами або порушують таємницю його побачення з підзахисним. Це можуть бути і випадки, коли захисникові або законному пред­ставникові перешкоджають родичі потерпілого чи підсудного або ін­ші особи прибути до встановленого часу на розгляд справи. Якщо такі дії пов'язані з погрозами або насильством відповідальність до­датково настає за ст. 398 КК.

Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.

Суб'єкт цього злочину – будь-яка особа, у тому числі і праців­ники правоохоронного органу (наприклад, конвоїр, секретар суду). У частині 2 ст. 397 КК передбачена кваліфікуюча ознака цього злочину: вчинення його службовою особою з використанням свого службово­го становища.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 397 КК – штраф від ста до двох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні ро­боти на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 397 КК – штраф від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбав­ленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльні­стю на строк до трьох років.

 


Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 159 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)