Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

З багатоманітністю національного. Федералізм

Читайте также:
  1. Толерантність як демократичний принцип оперування з багатоманітністю

Базовими об'єктами державного оперування у вимірі національного опозиції «більшість — національна меншина» та «меншина — меншина». Ал природа елементів цих опозицій в різних країнах може бути якісно відмін ною. Так, в України більшість — це повномасштабна українська нація, а на ціональна меншина - це, наприклад, частина російського етносу (етнічн група), яка оселилась в країні порівняно пізно. Канада є державою не пов номасштабної, а політичної нації. Більшість тут становлять не аборигени, а нащадки англійських колоністів, тоді як корінні народи опинились у ролі національних меншин.

Модель оперування з багатоманітністю національного залежить від етнс національного складу населення конкретної країни. Тому завдання і підхс ди національної політики в Україні відрізняються від відповідних завдань підходів у Канаді або Швейцарії. Наприклад, політика мультикультуралізм:

яка поширена і має певні досягнення у країнах Північної Америки, для України є цікавою і, можливо, у чомусь повчальною, проте для механічного копіювання вона навряд чи прийнятна. Беручії до уваги застереження такого гатунку, розглянемо деякі важливі підходи до оптимізанії міжнаціональних, а ширше — міжкультурних стосунків національного виміру, вироблених і апробованих у країнах усталеної демократії.

Демократія виробила чотири найзагальніші способи державно-політичної оптимізації багатоманітних і суперечливих міжнаціональних взаємин: федералізм, пропорційний розподіл ресурсів і влади, договірне заміщення посад у владних структурах представниками різних етно-національних спільнот, гарантованість прав національних меншин"'.

Федеральне виокремлення етносу — національної меншини — є одним із способів здійснення його права на самовизначення, прийнятих у демократичних державах. Через федеральну організацію центральна державна влада передає вагомим меншинам на території їх компактного проживання більші або менші контрольні повноваження, можливість здійснювати управлінські функції різних рівнів і використовувати територіальні ресурси. Національні федеральні одиниці мають встановлену законом автономність та певні ознаки державності, наприклад, кордони, владні інституції, систему освіти, право збирати і використовувати частину податків тощо. Федеративний принцип закладений в основу державності багатонаціональної (і, в зазначеному раніше розумінні — багатокультурної) Росії. У США й Канаді застосовано форму територільного федералізму. Натомість Україна, як уже мовилось, — унітарна держава (ст. 2), хоч у її складі виділено Автономну Республіку Крим, яка є територіальною, а не національною одиницею. Наявність АРК порушує «чистоту» унітарності української держави, проте не перетворює її у федеративну (подібне маємо й в інших унітарних країнах, наприклад, Гренландія або Фарерські острови в Данії).

Територіальна концентрація національної меншини завдяки лише просторовому відокремленню від інших зменшує ймовірність конфліктів на ет нонаціональному грунті. Через федеральне самовизначення меншина отримує можливість повнішої культурної або політичної самореллізації. Проте федералізація містить у собі не тільки позитивні, але й негативні потенції, особливо тоді, коли вона має штучний та/або примусовий характер. Федералізація може вступати в суперечність із правом людини на свободу пересування і обрання собі місця проживання в межах кордонів кожної держави1''1"'. Вона здатна порушити усталені в державі господарські або економічні зв'язки, розподіл ринку праці, політичну та іншу керованість. Нарешті, недобросовісні політики можуть використати гасло федерального виокремлення або

99 Див.: Diamond L. Three Paradoxes of Democracy // The Global Resurgence of Democracy. —
2-nd ed. / L. Diamond and M. F. Plamters (eds.). - Baltimore. 1996. - P. 121.

100 Див.: Загальна декларація прав людини. — Київ, 1995. - С. 7.

набуття незалежної державності як інструмент досягнення власних цілей, які зовсім не відповідають оптимізації національною і, ширше, соціального буття тієї чи іншої меншини.

18.3.2. Пієнічношчерикапський лнультикультуралізлі

Поняття «мультикультуралізм» найчастіше вживається для позначення різновиду державної національної політики, який набув розвитку у Канаті та США1". Об'єктивні підстави блгатокультурності тут були закладені ше в XVI-XVIІ ст., коли перші європейські переселенці (іспанці, англійці, французи) прибули до Нового Світу та вступили в контакти з його корінними народами. Сьогодні на теренах Канали, наприклад, живуть представники понад 70 культур — етносів і етнічних груп, які розмовляють шістдесятьма мовами. Серед них англійці, французи, шотландці, українці (близько 3%). нащадки аборигенів та ін.

Разом з тим, для США і Канади дотепер суттєвим залишається чинник імміграції. Тому поряд з проблемою уладнання взаємин між усталеним складом етносів і етнічних груп, актуальною для цих країн є проблема інтеграції новоприбулих. Політика мучьтикультуралізму охоплює принципи і засоби розв'язання обох зазначених проблем. Узагальнюючи, можна сказати, що об'єктом цієї політики є усякий культурний плюралізм. Розглянемо канадський різновид мультикультуралізму.

Вперше мультикульгуралізм став офіційною складовою політики, що її проводив уряд Канади, у 1971 р. А вже наступного року було призначено спеціального міністра, що відповідав за цей напрямок діяльності. У 1982 р. визнання багатокульгурності та рівноправності усіх людей було включено до Конституції Канади, а саме в Хартію прав і свобод. Нарешті, в 1988 р, уряд країни ухвалив Канадський акт про багатокульгурність, спрямований на заохочення економічних і політичних організацій Канали до того, щоб вони були відповілальнішими та завжди враховували багатокультурний характер країни. Крім заходів федерального центру, уряди провінцій, починаючи з І971 р., розробляють відповідну власну політику та здійснюють місцеві програми. Ця активність зазвичай грунтується на фундаментальних цінностях демократії, сприяє утвердженню толерантності у міжетнічних взаєминах.

Політика мультикультуралізму в Канаді спрямована проти прояьів расизму, ксенофобії, етнічної упередженості. Проте визнання основних прав лгслині! в цьому випадку зовсім ис виключає цілеспрямованого форму-ізання у новоприбулих почуття належності до єдиної політично!' нації™. Та-

101 Існує й ширше розуміння нього терміна, описане наприкінці підрозділу «Нація т

держава». І0' Див. докладніше: Kymlicka W. Multicultural Citizenship. - Oxford, 1995. - P. 14-15 etc..

кої мети досягають через обов'язкове вивчення усіма іммігрантами, за винятком тільки людей зовсім похилого віку, принаймні однієї з двох державних мов — англійської або французької. Цей «мультикультуралізм у межах білінгвізму» не є проявом культурного насильства, адже вживання рідної мови у родинах, місцевих етнічних асоціаціях та інших відповідних ситуаціях не тільки не забороняється, а й заохочується. Оволодіння загальноприй-нятною мовою (краще — мовами) є природною умовою залучення до комунікативного простору нації, ефективного функціонування у ньому. Крім того, обов'язковою для новоприбулих є національна лояльність, участь у діяльності усталених державно-політичних інституцій.

Політика мультикультуралізму не є «чарівною паличкою», яка здатна водночас розв'язати усі проблеми національного виміру. Достатньо згадати історію змагань за самовизначення Квебеку, населення якого становлять переважно франкофони. Впродовж останніх ЗО років кількість сепаратистів потроху зростала, проте вони завжди залишались у меншості. Поміркована політика федерального центру призводить до того, що більшість квебекців не підтримує радикалів, хоч і використовує націоналістичні гасла для піднесення статусу і політичної ваги Квебеку у складі Канади103.

Отже, мультикультуралізм є такою етнонаціональною політикою, яка заохочує і реально підтримує культурний плюралізм різних етносів, етнічних груп, емігрантських родин або окремих осіб, разом з тим домагаючись їх інтеграції в єдину політичну націю. У постійних пошуках оптимального балансу багатоманітних і суперечливих інтересів з виміру національного, мультикультуралізм грунтується на визнанні фундаментальних цінностей і принципів демократії.


Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 59 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)