Читайте также:
|
Не тільки держава, а й громадянське суспільство чи окремий громадянин є суб'єктами діяльності у вимірі національного. Коли державно-політичний вплив здійснюється головним чином силою закону і відповідних адміністративних інституцій, то громадянське суспільство може впливати через моральну оцінку, засудження або схвалення. Одним з базових моральних регу-лятивів виявляється принцип терпимості або, точніше, толерантності, сфера дії якого не обмежується національними питаннями. Він має силу й щодо релігійних, певною мірою -ідеологічних, політичних та інших взаємин. У чому ж полягає сутність толерантності? Які її основні різновиди?
Досить часто толерантність ототожнюють з терпимістю. Поняття терпимості походить від дієслова «терпіти» — стійко без нарікань переносити фізичні або моральні страждання; витримувати; миритися з чимось неприєм-
103 Див. докладніше: Perlin G. Canadian Politics. A Critical Appraisal. - P. 31-44.
ним, важким, сподіваючись на краще. Толерантність-терпимість має зі чення обтяжливої і вимушено пасивної реакції на будь-яке зовнішнє пі разнення, наприклад, на національне гноблення. Внутрішнього позитиві го змісту поняттю толерантності ще донедавна зазвичай не надавали.
В такому контексті проголошення ООН Всесвітнього року толерантне (1995) здатне було викликати здивування: з якої причини те, що не є одн начно позитивним, підноситься до рівня загальнолюдської норми? Чс заклики до толерантності останнім часом все частіше з'являються в прол вах провідних українських політиків? Щоб відповісти на ці запитання, і ротко розглянемо еволюцію толерантності та її сприйняття.
Розуміння толерантності як терпимості є традиційним, але не вичерпні Ще британський філософ XVII ст. Дж. Лок дійшов висновку: досконала • лерантність — це не тільки свідоме та позбавлене негативного забарвлен визнання державою свободи когось «іншого» самому вести свої громад? ські або приватні справи у будь-який спосіб, який відповідає встановлен законом межам. Це ще й захист з боку держави свободи кожного пересічі го громадянина від будь-якого нелегітимного її обмеження104.
Міркування Дж. Лока грунтувались на визнанні свободи як невід'ємне права людини і неприпустимості втручання держави у справи віросповідг ня. З цієї, зокрема, причини толерантність є наслідком прийняття фуні ментальних цінностей ліберальної демократії. Водночас, Дж. Лок не зл< живав суто умоглядними міркуваннями. Його висновки випливали з у: гальнення реальних процесів, пов'язаних з пошуками шляхів усунення t безпечного для країни протистояння між прихильниками англікансьі церкви та різноманітними іновірцями-дисентерами, осередки яких виник в середині XVII ст. під час революційних подій. Коли 1689 р. британськ парламент ухвалив Акт терпимості, досить швидко з'ясувалося, що легіти не співіснування кількох церков зовсім не лише не веде до анархії й утра керованості, як вважали раніше, а, й робить державу сильнішою. Так то; рантність вперше продемонструвала свій потенціал як дієвий інструмент і сягнення політичної злагоди.
Надалі поняття толерантності було поширене не тільки на стосунки гр мадянина і держави з приводу релігійної віри, а й на відносини між більш тю суб'єктів суспільних відносин у різноманітних вимірах суспільного ж\ тя, в тому числі й у вимірі національного.
Сьогодні розуміння толерантності поглиблюється далі. Наприклг французький філософ П. Рікер відзначає необхідність не тільки гарант вання свободи легітимному «іншому», а й надання слабкому «іншому» пе них переваг для самореалізації. Точніше, бажане збільшення переваг д
104 Див.: Локк Дж. Опьітоверотерпимости//Локк Дж. - Соч. вЗ-хт. - Москва, 1988. -Т. З С. 68 та ін.
слабшого має бути компенсоване зменшенням шкоди для сильнішого в
ОПОЗИЦІЇ105.
Від толерантності-терпимості як вимушено пасивної реакції на «інше» — через, щонайменше, нейтральне сприйняття та захист «іншого» там, де воно не вступає в суперечність з правом на свободу думки і слова, світогляду і віросповідання — до свідомого надання слабкому «іншому» певних переваг у самореалізації. Такі вже осягнуті людством метаморфози толерантності. Але їх сприйняття в повному обсязі вимагає не тільки мудрості, але й мужності.
Чому мужності? Тому, що досконала толерантність потребує, як було вже зазначено, підтримки опонента. Такий акт не завжди можливий. Він неприйнятний тоді, коли маєш справу з категорично антитолерантним суб'єктом або з суттєвим виходом за межі терпимого, окреслені загальнолюдськими цінностями (наприклад, з навмисним аморальним вчинком або кримінальним злочином). Але і в іншому випадку людину не залишає відчуття тривоги: а якшо той, хто завдяки твоїй толерантності підсилиться, буде небезпечним тобі, твоїй родині, нації або державі? Навіть коли людина або її позиція є сильними настільки, щоб не лякатися жодної зовнішньої загрози, залишається загроза внутрішня, якої уникнути неможливо. Вона полягає в «утраті твердого грунту піч ногами» через деабсолютизацію власної точки зору та визнання права на вільну самореалізацію «іншого». Передбачити такого типу ситуацію й осягнути можливості її цивілізованого подолання — складне й психологічно нелегке завдання. Проте уникнути його розв'язання в суспільстві, що прагне демократичного перетворення, не можна. Адже нове завжди з'являється на світ опозиціонером наявному, усталеному, зазвичай ще сильному. Ігнорувати, знищувати слабкі паростки нового означає вбивати своє майбутнє.
Сучасне розуміння толерантності видається плідним дороговказом у подоланні суперечностей, наявних в Україні, наприклад, з мовної проблеми. Позиції української мови в сучасній Україні є потенційно сильнішими за позиції російської мови в тому аспекті, що її проголошено державною. У цьому конституційному статусі українська мова має бути універсально вживаною і безумовно підтримуваною владою як необхідний атрибут української державності. Разом з тим, владні інституції мусять не тільки уникати адміністративного обмеження законних прав російськомовної спільноти на мовну й культурну самобутність, але й забезпечувати реальні можливості для її вільного культурно-мовного розвитку.
З іншого боку, з історичних і сьогоденних обставин, розглянутих вище, російська мова в повсякденному вжитку фактично ще залишається сильнішою, за винятком центральних і західних областей нашої країни. Виходячи
Див. докладніше: Рикер П. Терпимость. Нетерпимость. Неприемлемое // Collegium. — Київ, 1995. - №1-2. - С. 3-14.
з принципу толерантності (не кажучи вже про правовий аспект питання), російськомовні громадяни мали б ставитися до вивчення та вживання української не як до загрози з боку іншої культури, а як до доцільного засобу підтримки слабшого.
Оскільки опанування державної мови є цілком відповідним наявному етнічному — українському — осердю політичної нації, то цей процес сприяє подальшій її консолідації. Крім того, він створює підстави для найширшого функціонування демократичних інститутів, а також збільшує комунікативний простір і якість спілкування громадян країни. Тим самим в Україні підвищуватимуться реальні гарантії рівноправності, свободи і взаємної поваги та довіри між громадянами, незалежно від їх етнонаціональної та культурно-мовної ідентичності.
Висновки_____________________________________
За умов демократії принциповою рисою буття окремої людини або тих чи інших людських спільнот є багатоманітність і суперечливість. Разом з тим, демократичний лад передбачає певну єдність і можливість узгодження різноманітних проявів соціальної активності. Загальна проблема полягає в оп-тимізації єдності багатоманітного, яка ніколи не може дійти кінця; почасти вона має здійснюватися силою розуму, а почасти — через традиції життєдіяльності, що виникають спонтанно.
На шляху становлення незалежної демократичної України різноманітні проблеми національного виміру виявляються вельми актуальними. Зокрема, дотепер не тільки відчувається недовершеність становлення української нації, але й бракує менш-більш чітких і зрозумілих широкому загалові науково-політичних засад подальшого поступу.
Сьогодні вчені розрізняють етнічну, політичну й повномасштабну нації. Остання існує тоді, коли етнічні та політичні ознаки настільки тісно взаємопов'язані, шо спільнота набуває нової якості та нового рівня консолідації.
Поняття «українська нація* має два нетотожних значення. Це, по-перше, та повномасштабна українська нація, яка остаточно конституювалася у 1991 р. через набуття українським етносом власної незалежної та суверенної держави. По-друге, це українська політична нація, яка виникла тоді ж на підставі волевиявлення усього населення УРСР щодо створення нової держави — України.
Повномасштабна українська нація є цінністю сама по собі і для себе. Разом з тим вона служить тим етнічним осердям української політичної нації, без якого остання не існувала б взагалі як визнаний своєрідний член світової спільноти.
Найближчим часом розвиток української повномасштабної нації та української політичної нації має набути характеру взаємоузгодженого симбіозу двох нетотожних, але й нероздільних культурно-політичних сутностей. В іншому випадку Україні загрожуватиме фізичне й історичне забуття.
Націоналізм полягає у почутті та в розумінні особистістю або спільнотою належності до нації й у наявності більш-менш свідомого та інтенсивного їх прагнення піднести культуру, добробут, державність своєї нації.
Український етнічний націоналізм пов'язаний з інтересами власне українства. Український громадянський націоналізм спрямовується на висловлення та захист прав та інтересів усіх громадян держави, незалежно від їх етнічного походження.
Концептуальні підстави націоналізму та ліберальної демократії розбігаються по суті — як особливе й універсальне. Повного збігу цінностей та принципів «сім'ї» особливих націоналізмів і всезагальної ліберальної демократії ніколи досягти не можна, проте розумної взаємодії і оптимального «тут-і-зараз» балансу завжди прагнути слід.
Зважена націоналістична і ліберально-демократична ідеології не є a priori несумісними, більше того, вони можуть плідно доповнювати одна одну і поєднуватися. Реальна політична проблема полягає у тому, щоб під привабливими гаслами самовизначення або захисту державності своєї нації не упасти у фанатичний націоналізм тоталітарного ґатунку — у шовінізм.
Не може бути повноцінного громадянина України, який не володіє державною мовою, а тим паче — ставиться до неї зверхньо. Володіння й вживання української — необхідна ознака лояльності до нації й держави. З іншого боку, недалекоглядна позиція тих українців, які не хочуть визнавати законних прав інших мов, криє у собі загрозливі наслідки, адже вона здатна послабити суспільство зсередини, підірвати процес синхронного поступу української повномасштабної та української політичної нації.
Політична стабільність в Україні значною мірою залежатиме від здатності держави сприяти природній еволюції мовних процесів, у тому числі природності мовного виховання.
Демократія виробила низку найзагальніших підходів щодо державно-політичної оптимізації багатоманітних і суперечливих міжнаціональних взаємин. Федералізм і північноамериканський мультикультуралізм є прикладами такої оптимізашї, придатними для певних конкретних суспільств, але й повчальними для інших.
Північноамериканський мультикультуралізм - це політика заохочення й підтримки культурного плюралізму різних етносів, етнічних груп, емігрантських родин або окремих осіб, при одночасному стимулюванні їх інтеграції в
єдину політичну націю. У постійних пошуках оптимального балансу багатоманітних і суперечливих інтересів з виміру національного, мультикультуралізм грунтується на визнанні фундаментальних цінностей і принципів демократії.
Якщо державно-політичне оперування з культурною багатоманітністю здійснюється головним чином через силу закону, то громадянське суспільство здатне впливати через моральну оцінку: засудження або схвалення, підтримку або опір. Одним з базових моральних регуляторів виявляється принцип терпимості або, точніше, толерантності. Сфера його дії не обмежується національними питаннями. Він має силу й щодо інших стосунків між відмінними культурами або особами (релігійних, певною мірою — ідеологічних, політичних та ін.).
Від толерантності-терпимості як вимушено пасивної реакції на «інше» — через, щонайменше, нейтральне сприйняття та захист «іншого» там, де воно не вступає в суперечність з правом на свободу думки і слова, світогляду і віросповідання тощо — до свідомого надання слабкому «іншому» певних переваг у самореалізації. Такі осягнуті людством метаморфози толерантності.
Контрольні запитання______________________
10. Назвіть об'єктивні та суб'єктивні ознаки націй.
11. Чим відрізняється етнічна нація від політичної? Наведіть приклади по
літичних націй.
12. Що є спільного у політичної і повномасштабної націй? Наведіть прик
лади повномасштабних націй.
13. Що таке етнічна група? Чим відрізняється етнічна нація від етнічної
групи? Наведіть приклади етнічних націй і етнічних груп в Україні.
14. Роз'ясніть поняття «низької (дикої)» та «високої (садової)» культур за
Е. Гелнером. Наведіть приклади творів «дикої» та «садової» культур.
15. Як розрізнення «дикої» та «садової» культур пов'язане з розрізненням
націй?
7. Чи може нація існувати без власної унормованої мови? Відповідь
обгрунтуйте.
1. Чим відрізняється національна держава від багатонаціональної? Моно
культурна держава від багато культурної? Чиє Україна монокультурною дер
жавою? Національною державою? Відповіді обгрунтуйте.
2. В чому полягає наукове, позбавлене ідеологічного забарвлення, розу
міння націоналізму? Чи можна вважати націоналістом Т. Шевченка? Відпо
відь обгрунтуйте.
3. 
Прокоментуйте висловлювання М. Міхновського: «Головна причина
нещастя нашої нації — брак націоналізму серед широкого загалу її». Чи згод
ні ви з ним з погляду на реалії сьогодення?
4. Вкажіть основні фази еволюції національної свідомості (за схемою
Гроха) і проілюструйте їх прикладами з історії України.
5. Коротко охарактеризуйте український інтефальний (організований)
націоналізм (генеза, основні ідеї, історична роль, суттєві вади).
6. Що таке шовінізм? Як ви його оцінюєте?
7. За яких основних умов націоналізм є сумісним з фундаментальними
цінностями ліберальної демократії?
8. Охарактеризуйте основні демократичні державно-політичні підходи
до оптимізації становища національних меншин. Які з них є застосовними
до ситуації в Україні?
9. Вкажіть сильні та слабі сторони федералізму в уладнаині міжнаціо
нальних або міжетнічних взаємин. Наведіть відповідні приклади.
10. Що таке культурний плюралізм? Наведіть його приклади.
11. В чому полягає сутність канадського мультикультуралізму? Чи можна
політику мультикультуралізму беззастережно перенести в Україну? Відпо
відь обгрунтуйте.
12. В чому полягає принцип толерантності? Які форми цього принципу
відомі з історії?
13.Які висновки випливають з принципу толерантності щодо розв'язан
ня мовної проблеми в Україні?
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 89 | Нарушение авторских прав