|
Читайте также: |
Прокляття - це повне й невідворотне відлучення від Бога. Отже, проклятий - це створіння, яке назавжди позбавлене Бога.
Ісус Христос навчає нас, що відлучення є першим покаранням для грішників, котре перевищує усі решта. Пригадаймо собі слова вироку, які Ісус Христос скаже їм на Божому Суді: “Ідіть від Мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його” (Мт. 25, 41). В іншому місці, повчаючи євреїв, запевнив що до Царства Небесного входять через тісну браму: сказав: “Геть від Мене всі ви, що чинити неправду! Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у Царстві Божім, себе ж самих викинутих назовні” (Лк. 13, 27-28; пор. Мт. 7, 23).
Отже, першим словом вироку Найвищого Судді, котре означатиме перше знамення пекла, буде відлучення від Бога, позбавлення Бога, осудження Бога або іншими словами: прокляття.
Обмеженість нашого розуму та брак живої віри не дозволяють нам у цьому житті ані змірити, ані збагнути, скільки жаху і розпачу містить у собі цей вирок. Людина створена для Господа Бога. Вона створена для Бога, як око для світла, як серце для любові. Однак серед безлічі занять й зайвих турбот цього світу ми не відчуваємо цього, і все, що бачимо, чуємо, терпимо й любимо, відддаляє й відвертає нас від Бога - нашої єдиної кінцевої мети.
По-іншому у потойбічному світі. Там, після смерті, правда вступає у свої права. Кожен залишається сам на сам перед Богом, Тим, Ким і для Кого він був створений, Котрий єдиний може бути і має бути його життям, його щастям, відпочинком, насолодою, любов’ю й усім. Тож, можеш збагнути, в якому стані перебуває людина, яка раптом раз і назавжди втрачає своє життя, щастя, любов, одним словом - усе. Можеш уявити несподівану й бездонну порожнечу, в котрій опиниться істота, яка була створена для любові, для володіння Тим, Кого її позбавили!
Монах-єзуїт, отець Сюрен, відомий у XVII ст. своїми чеснотами, науками, майже 20 років жив у цьому жахливому стані відлучення від Бога. Прагнучи визволити від диявольської одержимості бідну святобливу черницю, якій не могли зарадити три місяці молитов, умертвлень та еґзорцизмів, священик у своєму безмежному милосерді попросив Бога звільнити нещасну й перенести на нього тягар одержимості. Господь вислухав його прохання і диявол одразу ж вселився у тіло та упродовж багатьох років жорстоко мучив отця. Сам отець Сюрен після свого визволення описав все, що тільки міг пригадати про надприродній стан, коли диявол заволодів його тілом і душею, даючи йому сповна відчути розпач проклятого.
“Здавалося, - пише він, - що уся моя сутність, всі сили моєї душі і члени мого тіла з невимовною силою поривалися до Господа Бога, якого я визнавав своїм найвищим щастям, нескінченним добром, єдиною метою мого існування. Але разом з цим я відчував, що якась сила, незважаючи на мій опір, відривала і тримала мене здалеку від Нього. Створений, щоб жити, я відчував, що мене віддаляють від правди і світла. Створений для любові, я був відсторонений від неї Створений для добра, я був занурений у безодню зла.
Страх і розпач, що стискали моє серце, можна було б порівняти зі станом стріли у польоті, котру з великою силою випустили до певної цілі, натомість, якась сила неустанно відпихає її назад. Це лише слабкий і блідий образ страшної дійсності, яка називається прокляттям. З прокляттям неодмінно пов’язаний розпач. Це той самий розпач, котрий Ісус Христос у Св. Євангелії називає “черв’яком”, що точить проклятих.
Краще усе втратити, аніж потрапити у пекло, “де черв’як їхній не вмирає й вогонь не вгасає” (Мк. 9, 48).
Цей черв’як проклятих - це докори сумління й розпач. Їх називають черв’яком, бо як у гнилому тілі мерця народжуються черв’яки, так з’являються вони й в проклятій душі з гнилизни гріха. Ми ж у змозі створити собі лише слабке уявлення цих докорів й розпачу. Адже у цьому світі нема нічого досконалого: зло тісно переплетене з добром, а добро із злом. Й навіть, якщо наші докори й розпач досягли апогею, у них завжди жевріє надія. Це стосується й будь-якого терпіння, духовного чи тілесного. Дарма, що це видається неможливим. Проте у вічності все досконале: тож, якщо можна так висловитися, зло таке ж досконале, як і добро, без найменшої надії на порятунок, бо зло абсолютне - відносного тут не існує. Ти розумієш, що означає розпач без промінчика надії? Що означають слова та думка: “Я загинув добровільно, загинув навіки, загинув за марні миттєві дрібниці! А я ж міг, як й інші спастися!”
“Вони його уздрівши, збентежаться страхом жахливим... і, стогнавши в тривозі духу, промовлять... Отож - ми збилися з правдивої дороги... Ми наситилися стежками беззаконня і погибелі... Господньої ж дороги - ми не пізнали. І що нам допомогла гординя? Що нам принесло багатство разом з пихою? Усе те, немов тінь, минуло... лукавство наше нас поглинуло” (Муд. 5, 2-14). Але цього ще замало. До розпачу приєднується ще ненависть - плід прокляття: “Ідіть від Мене геть, прокляті! (Мт 25, 41).
Що це за ненависть? Ненависть супроти Господа Бога! Страшна ненависть проти безконечного Добра, безмежної Правди, Доброти і Краси, проти Миру, проти Мудрості, проти вічної Досконалості! Ненависть непримиренна і диявольська, ненависть надприродна, що поглинає усю силу духа і серця, усе єство проклятого.
Проклятий не міг би ненавидіти Бога, коли б йому було це дано, як блаженним у Небі, бачити Господа віч-на-віч в усій Божій досконалості, в усій невимовній Його величі. Але в пеклі такого Бога не дано побачити. Прокляті споглядають лише страшні наслідки Його справедливості у своїх стражданнях. Тому вони ненавидять Бога, як ненавидять кару й прокляття, яке їх спіткало.
Минулого століття у місті Месині священик, проводячи еґзорцизм над одержимим, запитався у диявола: “Хто ти?”
- Я істота, яка не любить Бога, - відповів злий дух.
У Парижі під час іншого сеансу еґзорцизму на запитання священика: “Де ти?” - почув:
- Вічно у пеклі!
- Не бажаєш обернутися у ніщо?
- Ні, хочу лише ненавидіти Бога вічно! - відповів йому з люттю диявол.
Так міг би відповісти кожен з проклятих. Вони ненавидять Того, Кого мали б вічно любити.
Хоч не один поцікавиться: “Невже Бог може проклясти мене, адже Він - Любов?” Та це не Господь проклинає грішника. Грішник сам скидає себе у безодню прокляття.
До страшного вироку доброта Бога не причетна. Його виносять лише Божественна святість і справедливість. Бог такий ж святий, як і добрий, а справедливість Його однаково безмежна у пеклі, як милосердя й доброта у Небі. Тож не ображай святості Бога і не будеш проклятий. Проклятий отримує лише те, що вибрав собі сам всупереч усім ласкам Бога. Надав перевагу злу, і отримав зло. У вічності ж зло називається пеклом. Якщо б він вибрав добро, мав би його вічно.
Отже, перше знамення пекла, перша ознака страшної дійсності, яку називають пеклом - це осудження і Боже прокляття з розпаччю й ненавистю проти Господа.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 66 | Нарушение авторских прав