Читайте также:
|
З давніх-давен природжена слабкість людського духа неохоче погоджується з тією страшною таємницею вічного прокляття і вічного покарання проклятих. Вже у часи Іова і Мойсея, тобто сімнадцять або вісімнадцять століть до Різдва Христового, слабі душі й нечисте сумління говорили про пом’якшення, навіть про кінець пекельного покарання. Читаємо у книзі Іова: “Глибинь стає, мов голова сива” (Іов 17, 24), тобто пекельна безодня видається вичерпаною, близькою до кінця.
Нічого не змінилося й сьогодні. Таке прагнення пом’якшення й зменшення пекельних мук має своїх проповідників й захисників. Проте вони глибоко помиляються, бо, по-перше, це припущення існує лише у марній уяві й прямо суперечить словам Ісуса Христа й Церкви, а, по-друге, опирається на абсолютно викривленому понятті природи вічності. Муки проклятих ніколи не матимуть кінця, позаяк це просто неможливо, щоб вони колись закінчилися чи обернулися на користь. Цьому суперечить сама природа вічності.
Що ж таке вічність? Вічність - це не час, який складається з окремих миттєвостей, які, почергово поєднуюючись, творять хвилини, години, дні, роки й сторіччя. З часом можна змінитися, бо існує час для змін. А якщо немає ані днів, ані хвилин, ані секунд, то, зрозуміло, неможливо переходити з одного стану в інший. Саме так у вічності. Вічність - це спосіб тривання й існування, що абсолютно відрізняється від того, з яким стикаємося на цьому світі. Знаючи це, ми все ж неспроможні осягнути. Це таємниця майбутнього життя, таємниця тривання Господа Бога, в якій і ми братимемо участь.
“Згідно із загальновизнаною думкою, - говорить св. Тома, - “вічність єдина й неподільна”. У ній немає століть, котрі б долучилися до попередніх. Адже століття - це абсолютно земна форма усвідомлення часу, яка немає жодного відповідника у вічності.
Отже, сама сутність вічності, котра немає нічого спільного з послідовністю окремих миттєвостей часу, унеможливлює будь-яку зміну чи то на краще, чи то на гірше.
Тому пекельні муки незмінні. А позаяк закінчення або пом’якшення передбачають видозміну, робимо висновок, що пекельні муки - вічні й незмінні і будь-яке припущення щодо їх пом’якшення - це лише свідчення людської слабкості й плід химерної уяви.
Усі ці розважання про пекло, любий читачу, можливо, занадто для сприйняття, але якщо ти глибше над цим задумаєшся, то неодмінно переконаєшся в їхній правдивості. У будь-якому разі, розуміємо ми чи ні, слід без вагань покладатися на твердження нашого Спасителя, Ісуса Христа, і сповненим віри сказати: “Вірую у потойбічне життя, безсмертне і вічне для всіх без винятку. Для достойних у небесному щасті, для проклятих у пекельних муках”.
Св. Августин, роздумуючи про вічність, в котрій Бог, нескінченний у Своєму милосерді й справедливості, очікує на кожне сотворіння, прагнув якомога глибше пізнати цю таємницю. То, здавалося йому, він близький до кінцевої мети, то знову заблукав у нетрях таємниці. Якось йому з’явився сивий старець у яскравому світлі слави.
Це був св. Єронім, який саме у цю мить у місті Вифлиємі відійшов у вічність. Св. Августин здивувався цій небесній з’яві, старець же промовив: “Людське око ніколи не бачило, людське вухо не чуло, ані людське серце не зрозуміє того, що ти прагнеш збагнути”.
Така вона, таємниця вічності, чи то для Неба, чи пекла. Ми повинні лише вірити зі смиренням й розважливо використовувати кожну хвилину на цьому світі, щоб коли надійде час, змогли потрапити у щасливу вічність і завдяки Божому милосердю уникнути вічності у пеклі.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 60 | Нарушение авторских прав