Зберігання речей у готелі

Спецільні види зберігання

ЦК України, на відміну від цивільних кодексів, що були чинними раніше, має найбільш розгалужену систему норм, які регламентують суспільні відносини з приводу зберігання речей. Практично всі правові системи світу у цивільних кодексах передбачають спеціальні види зберігання, і Україна не є винятком. Законодавець урахував потреби господарського обігу, а також досвід інших країн при регулюванні правовідносин зі зберігання. ЦК України містить главу 66 "Зберігання", яка складається з § 1 - загальні положення про договір зберігання; § 2 - який регламентує особливості зберігання на товарному складі; § 3 - спеціальні види зберігання. Аналіз спеціальних видів зберігання надає можливість дійти висновків, що, по-перше, в усіх випадках зберігачем є спеціальний суб'єкт: ломбард; банк; організація, підприємство транспорту, яке має камери схову; організація, яка надає своїм відвідувачам послуги по зберіганню речей у гардеробі; готель або прирівняна до нього організація; суб'єкт, який надає послуги по зберіганню речі, яка є предметом спору; суб'єкт підприємницької діяльності, який має бокси, гаражі, а також спеціальні стоянки; суб'єкт підприємницької діяльності, який надає послуги по охороні особи чи майна; по-друге, більшість спеціальних видів зберігання мають ознаки публічного договору, а отже, на них поширюється дія ст. 633 ЦК України.

Зберігання речі у ломбарді

Термін "ломбард" походить від назви області в Італії - Ломбардії. Перший ломбард у 1462 р. заснував чернець-францисканець Барнабе де Терне, який уперше кошти благодійного банку почав видавати у вигляді безпроцентної позики під заставу рухомого майна.

Договір зберігання речі у ломбарді належить до договорів про надання послуг. Таким чином, до договору зберігання речі у ломбарді застосовуються норми глави 63 "Послуги. Загальні положення" (статті 901-907 ЦК України). Однак слід враховувати ст. 955 ЦК, яка встановлює пріоритет спеціальних норм окремих видів зберігання над загальними нормами. До послуг, що їх надає ломбард, зберігання входить як додаткове зобов'язання. Дії зі зберігання речей належать до супутніх ломбардних послуг, а головна функція ломбарду - надання грошових кредитів під заставу майна на умовах закладу (ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 р., зі змінами). Тому деякі правила, які регулюють заставні відносини в ломбарді, поширюються і на зберігання там речей. Послуги ломбарду щодо зберігання можна порівнювати з послугами заставодержателя при заставі рухомого майна (закладі).

Зобов'язання зі зберігання речей у ломбарді є двостороннім, оплатним та строковим.

Сторонами у цьому договорі є, з одного боку, професійний зберігач - ломбард. Це фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений термін і під відсоток та надання супутніх послуг (відповідно до Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 26 квітня 2005 р. № 3981). Другою стороною є споживач ломбардних послуг - фізична особа, що потребує особливого захисту як слабша сторона договору. Такі правовідносини, як уже зазначалося, формально підпадають під дію ст. 633 ЦК України "Публічний договір".

Платність за договором зберігання речей у ломбарді полягає в оплаті фізичною особою цієї послуги ломбарду. Крім того, якщо плату за зберігання не передбачено умовами договору, то її враховує зберігач при оплаті загальних послуг ломбарду. А у разі якщо річ, яку поклажодавець не забрав із ломбарду по закінченні трьох місяців від дня, коли сплинув строк договору зберігання, ломбард продає цю річ і також вираховує із суми плату за зберігання. Якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різницю повертають поклажодавцеві.

Об'єктом зберігання у ломбарді може бути тільки рухома неспоживча річ особистого призначення, в тому числі вироби з дорогоцінних металів та каміння, тобто річ, яка не є товаром у значенні речі-товару, наведеному у § 2 цієї глави (статті 956-966 ЦК України). Перелік предметів, що їх ломбарди приймають у заставу і на зберігання, визначають державні органи, які здійснюють ліцензування діяльності ломбардів.

Ломбард не має права користуватися та розпоряджатися речами, які перебувають на зберіганні. Ломбард як професійний зберігач також відповідає за втрату, нестачу чи пошкодження речі у розмірі втраченого майна, а за пошкодження предмета - в розмірі суми, на яку знизилась вартість заставленого майна, крім випадків, коли доведено, що це сталося внаслідок дії непереборної сили (ст. 48 ЗУ "Про заставу").

Річ, яку здають до ломбарду на зберігання, оцінюється за згодою сторін. Ця оцінка має бути проведена відповідно до звичайних цін, що склалися на аналогічні речі такого роду і якості на момент укладення договору (ч. 4 ст. 632 ЦК).

Якщо предметом договору зберігання є дорогоцінні метали у виробах, необхідно також ураховувати вимоги Інструкції про порядок виконання операцій з дорогоцінними металами, що скуповуються у населення у виробах і брухті, затвердженої постановою Нацбанку України від 21 травня 2003 р. № 206.

Держфінпослуг вимагає від ломбарду мати власне або орендоване приміщення, призначене для надання фінансових послуг, у тому числі окреме приміщення для зберігання заставленого майна, яке має бути оснащене необхідними засобами безпеки, зокрема охоронною сигналізацією та/або відповідною охороною.

Факт укладення договору зберігання речей у ломбарді посвідчується видачею фізичній особі - поклажодавцю іменної квитанції, яка, не є цінним папером. Іменна квитанція має містити істотні умови договору зберігання речі у ломбарді. Ця норма кореспондує з ч. 1 ст. 937 ЦК України про форму договору зберігання.

За загальним правилом, іменну квитанцію не можна передавати іншим особам. Передача іменних квитанцій іншій особі з правом одержання з ломбарду майна, зданого на зберігання, дозволена за умови видачі володільцем квитанцій довіреності, оформленої у встановленому порядку. Поклажодавець має право доводити наявність між сторонами відносин зі зберігання, навіть коли квитанцію загублено. На підтвердження факту укладення договору зберігання мають існувати інші письмові докази. У разі втрати іменної квитанції на здане в ломбард майно можна також видавати дублікати. Це здійснюється за письмовою заявою власника майна після пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу.

Істотною умовою договору зберігання речі у ломбарді є страхування ломбардом за свій рахунок на користь поклажодавця зданої на зберігання речі. Згідно з ч. 3 ст. 967 ЦК України прийняте на зберігання майно ломбард зобов'язаний застрахувати в повній сумі його вартості за оцінкою, яку було зроблено за згодою сторін при прийманні майна. Згадане положення отримало підтвердження у ч. 2 ст. 10 ЗУ "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р., зі змінами: "ломбард зобов'язаний страхувати прийняте в заставу майно за рахунок заставодавця за оцінкою, яка за згодою сторін проводилась при прийнятті майна в заставу". Держфінпослуг, у свою чергу, зобов'язує ломбард, що бажає набути статусу фінансової установи, мати укладений агентський договір зі страховою компанією щодо страхування майна, яке приймається у заставу та/або на зберігання. ЗУ "Про заставу" (ст. 12) і ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (ст. 6) визначають істотні умови договору про надання фінансових послуг та договору застави, які також слід враховувати при укладенні договору зберігання речі у ломбарді.

Таким чином, страхування речі є особливим обов'язком, який покладається на ломбард як на професійного зберігача.

Другим особливим обов'язком ломбарду є зберігання речі, яку поклажодавець не забрав з ломбарду, на тих самих умовах. Згідно з ч. 1 ст. 938 ЦК України ломбард зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого договором. У разі не-витребування зданого на зберігання майна у зазначений в іменній квитанції строк за відсутності письмової заяви про продовження строку зберігання ломбард зберігає це майно протягом трьох місяців. Тільки по закінченні цього строку ломбард може продати річ у порядку, встановленому законом.

Зберігання цінностей у банку

Крім банківських операцій банки мають право укладати з клієнтами ряд супутніх правочинів. Існують різні види договорів за участю банку як професійного зберігача, передбачених ЦК. По-перше, це договір на зберігання цінностей. У цьому разі банк приймає на зберігання цінні речі без забезпечення будь-яких особливих умов зберігання. По-друге, це договір про надання індивідуального банківського сейфа (його частини або спеціального приміщення). Останній, у свою чергу, поділяється на такі різновиди:

o договір про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;

o договір про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком.

При укладенні договору на зберігання цінностей у банку поняття "цінність" є родовим стосовно таких понять, як документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності, що мають індивідуальні ознаки. Діяльність банків з відповідального зберігання цінностей клієнтів підлягає ліцензуванню з боку Нацбанку, згідно з постановою Правління Нацбанку "Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій" від 17 липня 2001 р. № 275, із змінами. Крім того, Нацбанк установлює технічні вимоги та вимоги до організації охорони приміщень комерційних банків, де має здійснюватись зберігання цінностей клієнтів, згідно з постановою Правління Нацбанку "Про затвердження Положення про вимоги щодо технічного стану та організації охорони приміщень банків України" від 17 вересня 2003 р. № 403. Такий вид зберігання вперше регулюється ЦК України.

При цьому законодавець урахував особливості обігу цінних паперів, тому ч. 2 ст. 969 ЦК України передбачає, що поклажодавець може уповноважити банк на вчинення правочинів із цінними паперами, прийнятими на зберігання. Цей вид банківської послуги має свої особливості. Діяльність комерційних банків щодо цінних паперів регламентується ст. 47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р., постановою Правління НБУ "Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій", а також рішенням ДКЦПФР від 18 травня 1999 р. № 104 та постановою Правління Нацбанку від 18 травня 1999 р. № 239, якими затверджено Положення щодо організації діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів. Згідно з цими положеннями до професійної діяльності на ринку цінних паперів, яку можуть проводити банки, належить депозитарна діяльність зберігача цінних паперів, торгівля цінними паперами, ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, управління цінними паперами. Таким чином, банк може здійснювати за дорученням клієнтів такі операції зі зданими на зберігання цінними паперами, як їх продаж, міна, перереєстрація прав чи обмежень за ними на користь третіх осіб та інші операції відповідно до зазначених положень.

Факт укладення договору зберігання посвідчується іменним документом, за пред'явлення якого цінності, що зберігаються, повертаються поклажодавцю або його довіреним особам. Цей документ не є цінним папером, а лише підтверджує факт укладення договору.

Договір зберігання цінностей у банку є оплатним. Умови договору визначають самі сторони з урахуванням загальних положень ЦК України про зберігання, оскільки спеціальних вимог до цього виду зберігання закон не встановлює.

При укладенні договору про надання індивідуального банківського сейфа передбачаються особливі умови зберігання, оскільки поклажодавець використовує індивідуальний банківський сейф для зберігання цінних речей. Поділ на різновиди визначається участю банку в розміщенні та вилученні цінностей з сейфа.

Особливістю договору про надання індивідуального банківського сейфа, який охороняється банком, є те, що банк безпосередньо приймає від поклажодавця цінності під їх опис, контролює їх розміщення у сейфі та вилучення з нього. Банк здійснює зазначений опис цінностей та несе відповідальність за псування цінностей з вини банку.

У банківських сейфах або спеціальних приміщеннях дозволяється зберігати різноманітні речі, за винятком зброї, токсичних, радіоактивних, наркотичних, вибухонебезпечних речовин, а також інших предметів, зазначених у договорі.

Банк гарантує зовнішню недоторканність індивідуального сейфа та виключає можливість доступу до нього третіх осіб. Сторони при роботі з сейфом щоразу мають робити оцінку розміщених у ньому цінностей. Доступ клієнта до індивідуального сейфа здійснюється за наявності у клієнта ключа від сейфа, особливої картки, яка дозволяє ідентифікувати клієнта, або іншого знака чи документа, який посвідчує право клієнта на доступ до сейфа і до того, що в ньому перебуває. У договорі може бути обумовлено і право клієнта працювати в банку з цінностями, які зберігаються в індивідуальному сейфі.

Для надання індивідуального банківського сейфа в тимчасове користування банк повинен мати сховище для індивідуальних сейфів, технічний стан якого відповідає нормативно-правовим актам Нацбанку та має сертифікат відповідності Держстандарту України (постанова Правління Нацбанку "Про затвердження Положення про вимоги щодо технічного стану та організації охорони приміщень банків України"). Під сховищем розуміють спеціальне приміщення, в якому встановлено індивідуальні сейфи для тимчасового зберігання цінностей клієнтів і технічні ознаки якого відповідають чинному законодавству України. Функціонування сховища для індивідуальних сейфів забезпечують уповноважені співробітники банку згідно з наказом, а також посадовою інструкцією.

Банк є професійним зберігачем, діяльність якого підпадає під загальні положення про зберігання (гл. 66, статті 936-955). Поклажодавцями є фізичні та юридичні особи, які уклали з банком договір про надання у тимчасове користування індивідуального сейфа для зберігання цінностей.

Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком, є оплатним і строковим.

Особливістю договору про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком, є те, що цей різновид договору необхідно кваліфікувати як змішаний договір, який включає елементи договору оренди (сейф надається клієнту в користування без контролю з боку банку того, що розміщує там клієнт), і елемент послуг, пов'язаних з охороною (банк зобов'язаний забезпечити загальний режим обмеженого доступу до охоронюваного об'єкта).

Сторонами цього договору є банк і наймач.

Банк - комерційна юридична особа, для якої надання послуг зі зберігання входить до переліку послуг у сфері банківській діяльності. Отже, банк - це спеціальний суб'єкт. Мотивом при наданні послуг зі зберігання цінностей без відповідальності за вміст сейфу є те, що банк, здійснюючи свої головні функції, пов'язані з прийняттям і зберіганням цінностей, уже зазнав необхідних витрат на забезпечення системи охорони (найм персоналу, обладнання спеціальних приміщень і технічне оснащення) і тому надання ще однієї послуги, яку можна позначити як додаткову, не пов'язане зі значними витратами, а може принести лише прибуток.

Наймачем (орендарем, клієнтом) може бути фізична та юридична особа.

Мотивом клієнта є інтерес розмішувати цінності в сейфі, який розташований у спеціально обладнаному охоронюваному приміщенні. При цьому банк не перевіряє, які саме речі має намір зберігати у сейфі клієнт: це є обов'язковою умовою конфіденційності договору про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком. Банк не здійснює опис цінностей, що їх зберігає клієнт у сейфі, та не несе відповідальності за псування цінностей не з вини банку. Збитки, завдані банку через характерні властивості цінностей, які перебувають на зберіганні в індивідуальному банківському сейфі (хімічна реакція, вибух тощо), клієнт відшкодовує у повному обсязі згідно з умовами договору та чинним законодавством.

Договір укладається у простій письмовій формі. Оскільки банк надає можливість користуватися сейфом без контролю зі свого боку, він може передбачити в тексті договору будь-які обмеження, наприклад заборонити розміщувати в сейфі токсичні, отруйні та інші хімічні речовини, наркотичні засоби, зброю тощо. Предмет, який може бути розміщений наймачем у сейфі, має оціночну "цінність". Його вартість може бути суб'єктивною. Майном, що його передає в користування банк, є сейф і ключ. Останній передається не тільки в користування, а й у володіння.

Головними обов'язками наймача є: оплата послуг, дотримання правил щодо користування ключем, дотримання формальних вимог про порядок допуску до спеціального приміщення та перебування в ньому.

Головним обов'язком банку є надання наймачу в користування справного сейфа.

Спільний режим користування сейфом є однією з характерних особливостей цього договору. Можливість користуватися сейфом, надана не тільки орендареві, а й іншим особам, яким наймач може довірити користування сейфом, закріплюється в тексті договору.мбарду налається право, а не обов'язок реалізувати річ.

Зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту

Законодавець, регламентуючи питання, пов'язані зі зберіганням речей у вищезазначених місцях, розрізняє:

o договір на послуги зі зберігання речей безпосередньо в камерах схову загального користування;

o договір про зберігання речей в автоматичних камерах схову.

Необхідно зазначити, що стосовно останнього різновиду договору має місце така сама ситуація, що й із договором про надання індивідуального банківського сейфа, який не охороняється банком. Це є змішаний договір з елементами майнового найму (оренди), тобто автоматична камера схову надається у користування без контролю з боку транспортної організації, підприємства, а також з елементами послуг, пов'язаних з охороною. Організація, підприємство транспорту забезпечують охорону автоматичних камер схову та відповідають за їх технічну справність.

Користування автоматичними камерами схову регламентується Правилами користування автоматичними камерами схову самообслуговування, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 10 липня 1996 р. № 230. Автоматичні камери схову самообслуговування (АКСС) призначені для короткочасного зберігання (протягом 2 діб) ручної поклажі.

Договір зберігання у стаціонарних камерах схову загального користування підпорядковується загальному режиму зберігання.

Камера схову - це спеціально обладнане приміщення для короткочасного зберігання ручної поклажі, багажу пасажирів (Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України від 28 липня 1998 р. № 297, із змінами).

Правила користування камерами схову затверджує Міністерство транспорту України. Витяги з цих Правил, розпорядок роботи вивішуються в приміщенні камер схову до відома пасажирів.

До камер схову дозволяється здавати ручну поклажу в будь-якій упаковці, а деякі речі (наприклад пальто, лижі, ранець, ковзани) можуть бути прийняті без упаковки. До ручної поклажі належать предмети і речі, незалежно від виду упакування, які легко переносити і розміри яких дозволяють без проблем розмістити їх у призначених для цього місцях. Фрукти, овочі, ягоди, гриби та інші сільськогосподарські продукти приймаються на зберігання у будь-якій тарі, яка гарантує їх збереження при перенесенні.

За природне псування зданих на збереження продуктів, які швидко псуються, зберігач не відповідає. Забороняється здавати і приймати на зберігання тварин і птахів, вогнепальну зброю, вибухові, вогненебезпечні, легкозаймисті, їдкі та отруйні речовини, а також речі, що можуть зіпсувати або забруднити речі інших пасажирів. Забороняється зберігати в ручній поклажі грошові суми, облігації, документи, коштовності.

Договір зберігання речей у камерах зберігання транспортних організацій має всі ознаки публічного договору, хоча в законі прямо про це не сказано. Більше того, спеціально підкреслюється, що камери зберігання зобов'язані приймати на зберігання речі не лише пасажирів, а й інших осіб незалежно від того, мають вони проїзні документи чи ні. Сторони договору: професійний зберігач - транспортна організація, поклажодавець - фізична особа.

На підтвердження прийняття речі на зберігання до камери схову (крім автоматичних камер) поклажодавцеві видається квитанція або номерний жетон. У разі їх втрати річ, здана до камери схову, видається поклажодавцеві після надання доказів, що річ належить йому. Після того речі з камери схову видаються власнику під розписку за пред'явленням паспорта та опису, вартість втраченого жетона сплачує пасажир.

Специфічною ознакою договору зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту є гранична сума відшкодування збитків у разі втрати, нестачі або пошкодження речей поклажодавця. Вона визначається оцінкою речі, яка має зазначатися за згодою поклажодавця в отриманій ним квитанції.

Строк зберігання визначають транспортні статути, інші акти законодавства і видані відповідно до них правила. Однак положення про строк є диспозитивним, його можна змінювати за згодою сторін. По закінченні строку зберігання встановлюється пільговий режим - три місяці. Якщо протягом цього часу власник не забере своїх речей, вони підлягають реалізації згідно із законодавством України.

Зберігання речей у гардеробі організації

Гардеробом вважається спеціально обладнане та огороджене місце для зберігання верхнього одягу й інших речей відвідувачів і працівників організації. Організації зобов'язані забезпечувати зберігання верхнього одягу, головних уборів у місцях, спеціально відведених для цього (ч. 2 ст. 975 ЦК).

Але деякі вчені, наприклад М. Брагінський1, небезпідставно вважають, що правила про зберігання у гардеробах організацій поширюються і на зберігання речей (верхнього одягу, головних уборів тощо), яких фізичні особи не здали на зберігання до місця, відведеного для цього в організаціях (наприклад, на вішаках у залі, у непрацюючому гардеробі без видачі номерного жетона тощо).

Специфіка договору зберігання речей у гардеробі організації полягає у тому, що незалежно від того, платно чи безоплатно надаються послуги, зберігач речі зобов'язаний уживати всіх необхідних заходів для збереження речі непошкодженою. Більше того, за умови безоплатного зберігання на зберігача покладається обов'язок дбати про річ, як про свою власну (ч. 2 ст. 942 ЦК).

Відповідно до ч. 4 ст. 946 ЦК безоплатне зберігання речі може бути передбачене установчим документом юридичної особи або договором. Оплату за зберігання верхнього одягу та інших речей в гардеробі може бути встановлено лише тоді, коли це окремо обговорювалося сторонами або обумовлено іншими очевидними засобами при передачі речі на зберігання. Необхідно звернути увагу на те, що положення цієї статті застосовуються у разі зберігання верхнього одягу, головних уборів у місцях, спеціально відведених для цього, в закладах охорони здоров'я та інших закладах (сфери культури, освіти тощо).

На підтвердження факту укладення договору зберігання речі у гардеробі організації поклажодавцю видається номерок, жетон або інший легітимаційний знак (ч. 3 ст. 937 ЦК), що прирівнюється до простої письмової форми договору зберігання.

Головний обов'язок зберігача - повернути річ, яку було передано на зберігання. Однак у разі коли поклажодавець оскаржує тотожність речі, яку було прийнято на зберігання, і речі, яку було повернуто йому, закон допускає підтвердження за допомогою свідчень свідків (ч. 3 ст. 949 ЦК). Зберігач має право відмовитися видати річ пред'явнику жетона, якщо у нього виникли сумніви щодо особи поклажодавця, і зажадати додаткових доказів, які засвідчують право володільця жетона на отримання речі.

На зберігання речей у гардеробі організації поширюються норми загальних положень про зберігання, а також загальних положень про послуги (статті 901- 907, 936-955 ЦК).

Зберігач, тобто організація, де було залишено річ, зобов'язана вжити всіх заходів для належного зберігання. У разі втрати речі організація-зберігач має відшкодувати збитки за наявності своєї вини (умислу чи необережності). При цьому відповідно до ст. 614 ЦК України організація зобов'язана довести відсутність своєї вини (інакше її вважатимуть винною у втраті речі).

Відповідно до ч. 2 ст. 906 ЦК збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлено договором.

Якщо договір зберігання речі у гардеробі організацій був оплатним, відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві, відбувається з урахуванням підстав, наведених у ст. 951 ЦК.

Правова характеристика договору зберігання речей у гардеробі організації: двосторонній, здебільшого має безоплатний характер.

Зберігання речей пасажира під час його перевезення

Договір зберігання речей пасажира під час його перевезення є публічним згідно з ч. 3 ст. 936 ЦК і змішаним, оскільки застосовується разом із договором перевезення пасажира та багажу.

Правила зберігання речей пасажира під час його перевезення регламентуються нормативними актами залежно від виду перевізника. Зокрема, на залізничному транспорті це Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту від 28 липня 1998 р.

Цей різновид договору зберігання є двостороннім. Сторони договору: з одного боку - власник відповідного транспортного засобу (перевізник), зокрема літака, судна, потяга, рейсового автобуса, таксі тощо, з іншого - поклажодавець, тобто пасажир.

Об'єктом цього договору може бути ручна поклажа, тобто речі пасажира, які під час його перевезення мають перебувати у спеціально відведених для цього місцях (багажних відділеннях). Виняток становлять коштовності та гроші.

Факт передачі речі зберігачу-перевізнику може посвідчуватися квитанцією або іншими документами (ст. 937 ЦК).

Розмір відповідальності перевізника за втрату, нестачу або пошкодження багажу, речей, які є у пасажира, встановлюють окремі нормативні акти відповідно до виду транспорту. Наприклад, обов'язок дбати про зберігання ручної поклажі, що перевозиться разом із пасажиром, покладається на пасажира. Однак провідники вагонів не звільняються від обов'язку вживати всіх залежних від них заходів для запобігання пошкодженню поклажі пасажирів (п. 3.1.2 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України). Розмір відповідальності повітряного перевізника визначається відповідно до ст. 93 ПК України від 4 травня 1993 р., зі змінами.

На деяких видах транспорту перевізник зобов'язаний застрахувати свою відповідальність щодо відшкодування збитків, заподіяних багажу (ст. 103 ПК України).

Зберігання речей у готелі

За договором зберігання речей у готелі у правовідносини вступають дві сторони: зберігачем є готель або аналогічні заклади розміщення, а поклажодавцем - споживач готельних послуг, фізична особа, яка потребує особливого захисту як слабша сторона договору.

Готель або аналогічні заклади розміщення - це майнові комплекси, які складаються з 7 та більше номерів, що підпорядковуються єдиному керівництву та згруповані за категоріями згідно зі списком названих послуг.

Готель - це підприємство будь-якої організаційно-правової форми власності, яке надає готельні послуги відповідно до Правил користування готелями та аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджених наказом Державної туристичної адміністрації України від 16 березня 2004 р. № 19.

Споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір замовити послуги для власних потреб, тобто будь-яка фізична особа, яка уклала договір на проживання у готелі. Згідно із ЗУ "Про туризм" до цих правовідносин застосовується законодавство з питань захисту прав споживачів.

Готельні послуги поділяються на основні та додаткові. Основні включають послуги готелю (проживання та харчування), що входять до ціни номера (місця) і надаються споживачу згідно з укладеним договором. Договір про надання основних готельних послуг споживачу вважається укладеним після оформлення документів на проживання (заповнення анкети, реєстрації) та посвідчується розрахунковою квитанцією або іншим розрахунковим документом.

Додатковими вважаються послуги, які не належать до основних послуг готелю, їх споживач замовляє та сплачує додатково за окремим договором (наприклад користування сейфом, Інтернетом тощо).

Незважаючи на те, що готелі, залежно від номенклатури надаваних послуг, матеріально-технічного забезпечення, місця розташування, кваліфікації персоналу, поділяються на категорії, існують вимоги, зафіксовані Державним стандартом 28681.4-95 як мінімальні та обов'язкові.

Готель має скласти перелік додаткових, у тому числі зберігальних, послуг та прейскурант на них. Зазначена інформація повинна доводитися до відома споживачів українською та іноземними мовами (на розсуд готелю).

Готель несе відповідальність перед споживачем за втрату, нестачу або пошкодження речей, які було внесено до готелю. Річ вважається внесеною до готелю, якщо її передано працівникам готелю на зберігання (до камери схову, сейфа) або вона перебуває у відведеному для споживача приміщенні - готельному номері. Це правило є імперативним і не може бути зміненим за домовленістю сторін.

Особливостями договору зберігання речей у готельному номері є те, що, на відміну від інших видів зберігання, поклажодавець - фізична особа, яка тимчасово проживає у готелі, - не передає речі на зберігання готелю із зобов'язанням їх повернути, а зберігає володіння ними. Закон не вимагає і спеціальної домовленості про зберігання речей.

За зберігання грошей або інших цінностей (цінних паперів, коштовностей) готель відповідає лише в тому разі, якщо він прийняв їх на зберігання шляхом розміщення в камерах схову або в готельному сейфі з видачею відповідної квитанції або іншого знака.

У разі втрати чи пошкодження речі споживач зобов'язаний негайно повідомити про це готель.

Якщо до закінчення терміну проживання споживач не висунув своїх вимог до готелю, вважається, що його речі не було втрачено чи пошкоджено. Повідомлення вважатиметься негайним до закінчення терміну проживання у готелі.

У разі виявлення забутих речей готель також зобов'язаний негайно повідомити про це їх власника (за умови, що він відомий). Забуті речі зберігаються у готелі протягом шести місяців, після чого передаються до відповідних державних органів для реалізації або знищуються, про що складається акт установленої форми.

Відповідно до ч. 4 ст. 975 ЦК положення про зберігання речей у готелі поширюються на зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає.

Дата добавления: 2015-10-28