Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Полеміка ,,Основи з іншими часописами і виданнями

Читайте также:
  1. Дискусія й полеміка як різновиди суперечки.
  2. Особливості туризму для осіб з вадами зору, слуху та іншими фізичними вадами.

Праці М. Костомарова та П. Куліша в „Основі" не раз викликали відгуки різних часописів, на які „Основа" давала нележну відповідь. Серед таких відповідей (статтей) в першу чергу треба згадати М. Костомарова: „Правда москвичам о Руси" та „Правда Полякам о Руси" і П. Куліша: „Ответ московському „Дню" та „Полякам об украинцах".

Першу статтю Костомарова викликано було виступом московського часопису „День" статтею I. Б.-ва п. з. „Корень русской народности", з приводу праці Костомарова: „Две русские народности". Зо всією силою наукової історичної арґументації спростовує Костомарів у своїй відповіді твердження опонента, як ненаукові і виразно тенденційні в розв'язанні російсько-українського питания. Відповідаючи, Костомарів висловив між іншим думку, що стаття I. Беляева не випадок, але що вона є початком низки подібних виступів. I не помилився. 3 них тільки на сторінках того ж „Дня" незабаром появилися статті того ж автора (I. Б.-ва) п. з. „Много-ли правди в „Правде москвичам о Руси".

Та особливий відгук у російській журналістиці викликала стаття Костомарова: „О преподавании на южнорусском язике". Підносячи цю справу, автор був свідомий того, що проти неї „восстанут". I дійсно чекати не довелося. Початок дав „Русский Вестник" М. Каткова, що в статті А. Іванова п. з. „О малорусском литературном язике и об обучении на нем", виступаючи проти порушеної справи і взагалі розвитку української літературної мови, кличе на допомогу собі „незацікавлений" авторитет... жидівського часопису „Сион" з його поглядом на „великі загальнолюдські цілі", шлях до яких вбачає лише під стягом спільної літературної мови, якою для українця мусить бути „общерусский язик".

До статтей полемічного характеру можна віднести також і статтю М. Костомарова п. з. „Историческая неправда и западно-российский патриотизм". Викликана була вона виходом першої книжки „Вестника Западной и Югозападной России" Говорського, який став найзапеклішим речником проти всього українського і українства.

Були це виступи, що знайшли собі таку оцінку в устах одного з російських учених, – Ол. Пипіна, який в своїй історії рус. етнографії (т. IV) писав.1

Відповіді П. Куліша, викликані були так само часописом „День", де опубліковано було статтю п. з. „О степени самостоятельности малорусской литератури". Автором цієї статті був Соковенко, який поставив своїм завданням довести...." всю безпідставність п. п. малоросів утопістів мати свою окрему літературу".

На цей виступ і була відповіль Куліша в статті: „Ответ московскому „Дню".

Відгукнувся „День" і статтю Н. Чернишевського п. з. „Национальная безтактность" („Современник"), в якій Н. Чернишевський виступив проти москвофільських тенденцій в українському суспільстві західніх земель, що відбилися в часописі „Слово" (Львів). Відгукнувся „День" статтею славіста Ламанського п. з. ,, Русский патриотизм" з виразним виступом проти самостійности української літератури, назвавши думку про її можливість величезною „неле­постью" (нісенітницею).



„Основа" не могла промовчувати зневаги окупанта і на її сторінках появилася стаття П. Житецького під такою самою назвою, а саме: „Русский патриотизм". Визначається ця стаття глибиною суспільної думки, виразним формуванням українського національного світогляду и являла собою, ніби маніфест українства, в якому автор такими словами кваліфікує твердження Ламанського:

„Глибоко обурює душу цей легкодумний присуд, в якому неповага до народу огидно сполучається з панським нерозумінням його сил, природности самосітйного розвитку".

Ширша полеміка розвинулася навколо жидівського питания в Україні. Початком до неї послужив лист до редакції „Основи" одного з представників жидівства, що заховався за підписом „П-в". Покликаючись на те, що „Основа" вживає назви „жид" замість „єврей", автор листа вказував, що ця назва ("жид") – „сделалась нарицательним словом вообще всякого плута и мошенника", а тому він звертався в імені жидів до редакції не вживати цієї назви. „Основа" опублікувала цей лист з пояснениям, що в назву „жид" вона нічого образливого не вкладає, бо вважає її власним іменем народу. Коли ж з назвою жид в'яжуться наприязні настрої серед українського на­роду, то редакція пояснює це, з одного боку, істориними причина­ми, а з другого – тим, що живучи серед української людности, жидівс-тво ніколи не шукало з нею зв'язку, не зробило і кроку до наближення з нею, а, навпаки, діяло „проти духу і користи нашого народу." На це відгукнувся згаданий вже жидівський часопис „Сион" 2 статтею п. з. „Основа и вопрос о национальностях". Особливу увагу було тут звернено на уступ, в якому „Основа" підкреслювала, що „Для нації нічого не може бути більш шкідливим, як існування серед неї інших народностей, які тримаються осторонь і байдужі до її долі, або що ще гірше, – намагаються підпорядкувати її своїй владі чи своему впливові. „У цьому уступі „Сион" побачив... проповідь знищення та заклик до вигнання тих народностей, згадав про цьому і про інквізицію, і про варварство і т. д. Тут же розвинув свої погляди на українські змагання, виразно ставши на бік „Общерусскости" культури та висловивши думку, що жидівство в Україні готове до асиміляції, але не з українцями, лише з великоросами, бо, мовляв, своїх відвічних особливостей воно може зректися тільки в користь цілого, а не якоїсь частини.

Загрузка...

Стаття викликала гостру відповідь П. Куліша. „Передовие жиди", в якій він вказував, що „поступові жиди, щодо збирання землі Русской випереджують самих Іванів московських". Підкресливши ціль, піднятої „Сионом" полеміки, та методи, до яких „Сион" вдався, Куліш заявив, що, мовляв, з „такими літераторами" українці надалі не можуть мати діла.

„Сион" на це відповів тим, що звернувся до російської преси, віддаючи їй справу на суд. Ця преса не примусила довго просити себе. Не чекаючи на думку щодо такого способу розв'язки полеміки і на згоду другої сторони, ретельно взялася вона розсуджувати жидів з українцями.

Появилися відповідні статті і вироки. Одним з перших був „Русский Вестник", як представник правого крила; визнавши становище „Основи" „несправедливим", він у категоричній формі виніс свій засуд для Куліша і для „Основи". Не забарилося підтримати його і „Русское Слово", що займало місце ніби на лівому крилі російської суспільної думки. А за ним обізвався навіть „Современник" у своему додатку („Свисток"), про відгук якого на сторінках „Основи" появилося слушне іронічне завваження. „Руская Реч", що виходила в Москві за редакцією Є. Тур, визнала винними і „Основу" і „Сион", підкресливши більшу вину – за „Сионом". Зрештою відгукнувся ще і „Рус. Инвалид" статтею п. з. „Основа и Сион".

Останнім у полеміці забрав голос М. Костомарів, вмістивши в „Основі" статтю п. з. „Иудеям". Спинившись на перебігу дискусії та піддавши її аналізі, вказав він на методи, яких вживав „Сион". Були це методи свавільного препарування цитат, закидів та наклепів, що носили характер доносів з обвинуваченням в сепаратизм! і реакційності. Костомарів зрештою зазначав, що надалі можна вживати замість небажаної для жидів назви – „жид", назви „иудей" (юдеї), але в жадному разі – „єврей", що має ширше значения, такс саме як, напр., слов'яни, що включає кілька народів з їх власними іменами.

Не менш цікавими були виступи „Основи" в справі польсько-українських взаємин. Авторами їх були М. Костомарів, П. Куліш та Вол. Антонович.

Однією з перших була стаття Костомарова: ,, Правда полякам о Руси". Розгортала кона думки, висловлені ним же в „Основі" в статті: „Ответ на виходки гезети „Chas" (Краків) и журналу „Revne onteporaine"

Тут він в рішучин спосіб виступив проти теорії польського публіциста Духінського, підтриманої послідовниками, що зводилася до твердження: „Нема Руси, а є тільки Польща і Москва", при чому Польща, що обіймає всі українські і білоруські землі, а український народ ніщо інше, як провінціяльна відміна народу польського, як мазури, краков'яни тощо. Подібну ж назву, а саме: „Полякам об украинцах" має стаття Куліша. Спинившись на польсько-українських взаєминах, вказує він, що „Я" польське і „Я" українське впродовж століть розійшлися так далеко, що поляк при всьому старанні не може вжитися в натуру українця, а українець, не зважаючи на всі приваблювання, вжитися в натуру поляка не хоче".

Зрештою історична своїм змістом і наслідками „Сповідь" („Моя исповедь") В. Антоновича, характеризувавши поведінку поляків на українських землях, прийшов він до висновку остаточного розриву з польськістю і повернення свого роду до українства, ставши українським патріотом.

Проти виступів „Основи" польське суспільство не знайшло в себе сил устояти. Замість гідної дискусії воно вибрало шлях до російської адміністрації із закликом захистити його від гайдамач-чини, революції, нагадуючи при цьому про небезпеку українських змагань та українського сеператизму для самої Росії.

 


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 81 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Програма перших українських часописів | Акція. Її наслідки | Історичне тло. Перші спроби. | Видання періодичного органу | Мовна боротьба. її характер. Причини. Відхід і роля Якова Головацького | Оря Галицька". Її редактори, її характер і доля | Журнал „Лада" С. Шеховича. Відгук на нього українського суспільства | Зоря Галицька" за редакцією С. Шеховича | Занепад „Зорі Галицької' та її остаточне припинення | Іван Раковський та його органа |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Пробудження другої половини| Як українське суспільство зустріло ,, Основу"?

mybiblioteka.su - 2015-2017 год. (0.006 сек.)