Акція. Її наслідки

Щойно за чотири роки після,,Украинского Вестника" робить Університет нову спробу. Приступає до видання нового журналу, яким 1824 р. стає,,Украинский Журнал". Редактором цього нового журналу призначив Університет П. Гулака-Артемовського, що пізніше був ректором Університету, та проф. О. Складовського. Через недугу П. Гулак-Артемовський примушений був зректися редакторської праці, залишаючись співробітником. Таким чином редактором журналу залишився сам О. Складовський.

Програма нового журналу охоплювала такі розділи:

1) все, що торкається історичних відомостей, успіхів в науці і мистецтві, хліборобстві, торгівлі, промисловості та інших достопам'ятностей України;

2) всі роди прозаїчної творчости;

3) всі роди поетичної творчости;

4) різне.

Програма ця в практиці набрала характеру наукових викладів філософічних теорій, якими цікавилися того часу вчені та літератори, і зокрема викликала зацікавлення клясичною літературою. І хоч студії української історії та різні дослідження, що з нею зв'язані, разом із того сучасним станом життя в Україні і було заповіджено в програмі на першому місці, здійснення їх, коли і побачимо на сторінках “Украинского Журналу", то все ж в далеко меншому розмірі, аніж то було на сторінках його попередника, а до того ж, коли і траплялися на ці теми, то носили вони характер більш описово-дослідний і місцевий. Правда, були ще праці, що все ж збуджували в громадянстві інтерес до української старовини, але менше захоплювали і поглиблювали національне почуття, що виходило б поза межі вужчої батьківщини – Слобожанщини. Проте можна було зустріти тут і винятки. Одним з таких винятків була хоча б така праця, як,,Взгляд на поему под названием –,,Войнаровский". Не є це критична праця, лише виклад змісту поеми К. Рилєєва з цитатами з неї. Але можна бачити в ній, як глибоко співчував автор вкладеному в цю поему почуттю любови до України.Серед наукових і літературних кіл суспільства „Украинский Журнал" користувався атестацією ліпшого в ті часи наукового органу. Та, не зважаючи на це, все ж мусів він 1825 р. припинити своє існування. Був це час, коли реакція на чолі з кн. Голіциним розправляла свої крила. На куратора шкільної округи і Університету висунено було 3. Карнієва, послідовника лихої пам'яті куратора казанської шкільної округи Магницького, а почесним членом Харківського Університету став не менш відомий в історії Росії граф Аракчеев. Все імена, що самі за себе промовляють.

“Харьковский Демокрит”

Представником другої течії в молодій українській журналістиці був часопис –,,Харьковский Демокрит", що виходив у Харкові 1816 р. Назву цього журналу, можна думати, – було запозичено від сатиричного місячника,,Демокрит", що 1815р. виходив у Петербурзі.

Свою появу,,Харьковский Демокрит" завдячує одному з перших вихованців Харківського Університету В. Масловичу (1793-1841), який був і його редактором. Батько Масловича був за походженням серб. Мати – українка з роду Познанських, приятелів відомого етнографа грузина Цертелева, що посвятився українським етнографічним студіям. Ще за студенських часів виявив В. Маслович нахил до літературних студій і творчости (зокрема його студії над історією байки).

Приступивши до видання,.Харьковського Демокрита", в передмові до нього він зазначив:

,.3а особливий свій обов'язок вважаю, щоб цей журнал поповнювався творами нашої країни".

За змістом журнал цей можна поділити на такі відділи 1) гумор, байки, епіграми, оди тощо; 2) оповідання, казки, подорожі; 3) різні пісні; 4) забави, шаради.

Матеріяли цих відділів появлялися мовами українською та російською.

Масловича постійно тягнуло до української поезії, до української мови й літератури. Українська мова стала його рідною мовою і він заповнював своїми творами сторінки часопису, що часом зраджували його гострий язик.

З тих творів згадати хоч такі, як поема про Харька, засновника Харкова, на підставі народних переказів, п. з. „Засновання Харькова"; сатиричну поему на українське життя п. з.,,Утаіда", в якій можна помітити вплив Котляревського;,,Песнь Семейству", що поза російським заголовком написана була доброю українською мовою, та інші.

Крім самого Масловича містили тут свої твори Гр. Квітка-Основ'яненко, Срезневський, Говорський та інші.

Вийшло,,Харьківского Демокрита" шість чисел. Перестав виходити в зв'язку з виїздом Масловича з Харкова.

Повстання декабристів 1825 р., польське повстання 1830 р., рух за кордоном, все це занепокоїло російський уряд. Маючи за собою вже досвід і традицію в боротьбі з українством, звернув він увагу на українське життя і став на шлях його чергового приборкання, бо побоювався розвитку його національного вияву і розвитку.

Наслідком цього стає те, що понад тридцять років не бачимо вже на східноукраїнських землях жадного українського часопису.

Дата добавления: 2015-07-08