Соціально-філософська концепція Т. Гоббса

Представником емпіричного напряму філософії Нового часу був англійський філософ Томас Гоббс, послідовник Френсіса Бе-кона, засновник семіотики¹. Головними працями, що репрезенту­вали його філософські погляди, були «Левіафан», «Про тіло», «Про людину» та ін.

У цих та інших творах Томас Гоббс виступив як автор ори­гінальної теорії держави, одним з перших висунув ідею, згідно з якою в основі виникнення держави лежить суспільний дого­вір. Розмірковуючи над предметом філософських досліджень, він дійшов висновку, що філософія має займатися досліджен­ням причинно-наслідкових зв'язків, які існують у природі. Він вважав, що метою філософії повинні бути практичні резуль­тати на користь людині. У традиційній для філософії Нового часу дискусії між емпіризмом і раціоналізмом Гоббс стояв на боці емпіризму, критикував раціоналістичну філософію Рене Декарта, а у світоглядних позиціях був послідовним ма­теріалістом.

У теорії пізнання Томас Гоббс обстоює ідею, згідно з якою всі уявлення про світ — це результат співвідношення розуму з об'єктивно існуючими в світі предметами. Головними мето­дами пізнання оточуючого світу він вважав як індукцію, так і дедукцію, а джерелом знань про навколишній світ — його чуттєве сприйняття з подальшим переробленням на «сигнали» й «знаки» розуму. Таким чином, говорив Гоббс, безпосеред­нім об'єктом пізнання світу є не самі предмети матеріально­го світу, а уявлення про них. Ці уявлення і є «знаками», або

«мітками».

Томас Гоббс розробив систему класифікації знаків. Вона скла­далася із сигналів, звуків живої природи, що віддзеркалюють пе­вні наміри або дії, які використовує людина для спілкування (мі­ток), природних знаків («сигналів природи»), комунікативних знаків (різноманітних слів), штучних закодованих знаків (науко­вої термінології, релігійних понять, жаргону тощо) і, нарешті, знаків знаків — узагальнених понять.

Аналізуючи антропологічні проблеми, Гоббс зазначав, що основною цінністю людського існування є прагнення людини до самозбереження (бажання за будь-яких умов уникнути смер­ті). Зважаючи на те, що самозбереження — це найвища цін­ність, то основою людської діяльності стає егоїзм. Він не має меж, і кожна людина сама вирішує, що для неї добре, а що —

погано.

Як зазначалося, Томас Гоббс активно досліджував характер взаємодії держави й суспільства. Цю проблему він вважав однією з головних у філософії, адже остання повинна допомогти людині реалізувати її потреби та інтереси в умовах конкретного держав­ного устрою. Держава уособлює волю всіх. Носієм державної вла­ди стає одна людина або група людей, їхня влада є неподільною й необмеженою. Щоб виконувати свої функції, держава повинна бути сильною, агресивною, безжалісною (подібно до чудовиська Левіафана, що знищує все на своєму шляху) до всього, що загро­жує її життєдіяльності, прогресивному розвитку. Найвищий обов'язок носіїв державної влади — це діяльність на користь на­роду. Для збереження єдності держави можуть бути використані релігія й церква, але за умови їх повного підкорення загальноде­ржавним інтересам.

Але матеріаліст Гоббс відкидав істинність християнських догматів, заперечував віру в Бога, чудеса, посмертні муки грі­шників тощо. Він уважав, що церковнослужителі — це люди несповна розуму, а саму Біблію називав збіркою алего­рій. Учений заважував, що причини релігії слід шукати в самій людині.

Отже, поряд з досягненнями Т. Гоббса в теорії пізнання та вченні про природу й людину найвищим надбанням його філо­софської творчості стало наукове

Дата добавления: 2015-07-08