Михайле Олександровичу!

Напередодні 69-ї річниці Великої Перемоги пише Вам Кулинич Сергій, учень 10-А класу Староостропільського НВО. Я, як і мої ровесники, знаю війну з уроків історії, художніх фільмів, книг. З раннього дитинства з великим інтересом довгими зимовими вечорами я бігав до Вас, сивочолий ветеране, аби послухати цікаві розповіді про лихоліття війни… Давно закопані окопи, зарубцювались Ваші рани, але пам'ять щоразу повертається до минулого, адже те, що звідано Вами і пережито, не забудеться ніколи. Я завдячую Вам життям за Ваші рани, недоспані ночі, за пролиту кров, за прямий погляд в очі смерті.

Я пам’ятаю Ваші розповіді про п’ять невимовно довгих років, протягом яких Ви крок за кроком наближали Велику Перемогу, замерзаючи на засніжених полях Росії, переправляючись через поля Білорусії, форсуючи Дніпро, прокладаючи Дорогу життя через Ладогу… Заради Перемоги, заради Ваших рідних, заради життя Ви боронили рідні місця, йшли в атаку та звільнили під смертельним вогнем не тільки Батьківщину, але й усю Європу. Вам було дуже нелегко в ті воєнні роки і важко сьогодні. Даються взнаки і об палена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби й рани, а тепер ще й втрата зору.

У довічному боргу моє покоління перед Вами, мужній ветеране. Вам пощастило пройти через горнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги та свого славного 95-річного ювілею. Про що ж Ви задумалися, сивий воїне-визволителю? Від чого стікає кров’ю Ваше змучене болем серце. Ви, як ніхто інший, знаєте, що війна була не лише бідою, що обпалила своїм вогнем кожну оселю, але й суворим випробуванням, що виявило силу духу і моральну велич людини, істинна ціна яких з роками розкривається все повніше.

Гордість обіймає моє серце, коли пригадую Ваші розповіді про зустріч пам’ятної весни 1945 року на синьому Дунаї і в Золотій Празі. Разом зі своїми товаришами Ви простягли на щедрих долонях народам Європи мир, волю і життя. Що б про Вас не говорили сьогодні, та я знаю – не завойовником, а визволителем прийшли Ви в Європу. Богом даровано Вам зустріти і славне шістдесятидев’ятиліття Великої Перемоги. Держава вшановує Ваші подвиги і віддає належне Вашому героїзму. Ваші розповіді про війну для мене не просто слова, а уроки життя, уроки мужності. Саме Ви вчили мене пам’ятати про тих, хто не повернувся з війни. Адже вони не хотіли її, проте гинули, не думаючи про смерть, про те, що не побачать більше ні сонця, ні квітів, ні дітей, що підуть з життя, не попрощавшись. Знаєте, вдивляючись у травневе небо, мені здається, що воїни-солдати дивляться зі смутком вечірніми зорями-очима на мене, ніби чекають вибачення. Пробачте, мужній воїне-визволителю, невихованих молодиків, що глумляться над святинями. Ви багато що пробачали, пробачте ж ще раз нерозумним дітям – не всі ж ми такі.

Я мрію 9 травня разом з Вами прийти до пам’ятника загиблим воїнам аби подякувати за те, що обдарували мене щасливим дитинством і юністю, тихим подихом вітру, шелестом перших весняних листочків, що передали мені у спадок найдорожче – мирне життя. Я завдячую усім воїнам вічною пам’яттю та шаною, бо саме пам'ять залишає нас Людьми.

Дорогий ветеране! Ваша життєва мудрість, відвага, ставлення до громадянського обов’язку – це високий приклад для наслідування. Я обіцяю бути гідним Вашого життєвого подвигу, усіма своїми справами утверджувати мир, злагоду та суспільну гармонію на Українській землі.

З безмежною вдячністю, Сергій.

Кулинич Сергій,

Дата добавления: 2015-07-08