Володимир Григорович Чепелюк

(ветеран війни, інвалід ВВ війни, офіцер запасу)

У розмові з Володимиром Григоровичем Чепелюком мені було цікаво знати, як він у складі воїнів 240-ї дивізії форсував р. Прут. Ось як він розповів:

«5 квітня о 6.30 год. розірвав ранкову тишу постріл сигнальної ракети передового загону і почалося форсування річки Прут. Це було поблизу села Ванчиківці. У цей час вирушив у наступ 842 стрілецький полк. Серед воїнів був і командир полку Ковтун. Десь через годину він телефонував командиру дивізії про успішне форсування р. Прут. Під щільним вогнем німці стали здавати позиції одну за одною. Це був нечуваний масовий героїзм наших воїнів під час форсування річки. Кожен прагнув бути попереду, першим подати руку братньої допомоги й народу Румунії.

При форсуванні річки я був, хоч важко поранений, але продовжував вести щільний кулеметний вогонь зі свого ДШК по відступаючих ворожих частинах, цим самим я прикривав нашу піхоту. За тиждень мене знайшли у госпіталі і за мужність та відвагу вручили Орден слави 3-го ступеня.

…Давно відгриміли останні замки Великої Вітчизняної війни, але ці спогади залишаться назавжди. Адже наша колишня 240-ва стрілецька дивізія однією з перших увійшла на державний кордон і з визвольною місією пішла на захід, звільняючи від німецько-фашистських загарбників Румунію, Угорщину, Чехословаччину.

Правду сказано у пісні «Честное слово, ребята, хоть годы летят и летят, погоны солдатские сняты, а я все-же сердцем солдат».

Зустріч зі старшиною окремої зенітно-кулементної роти Чепелюком Володимиром Григоровичем запам’яталася мені назавжди, особливо той епізод, як вони наступали від Оратівки. Ось епізод бою:

«Гітлерівці чинили впертий опір. Коли наші бійці зайняли окопи і траншеї противника, він відкрив сильний артилерійський вогонь. Фашистська піхота складалась головним чином з першої піхотної дивізії «СС», була озброєна найновішими автоматами і кулеметами. Вона перейшла в контратаку і, не рахуючись з великими втратами, увірвалась в траншеї, закидаючи гранатами наших бійців.

Перша стрілецька рота першого батальйону просунулась набагато вперед і зав’язала бій біля будинку лісника. Бій був нерівним.
У противника – до батальйону піхоти. Наша рота виявилась в тилу ворога і була оточена. Гинули бійці: командир роти Герой Радянського Союзу старший лейтенант Бонзі Авксентійович Сордія, учасник форсував до Дніпра, тримався до останнього.

Його поховали на висоті, що неподалік від хутора Німеччини, біля дороги на Оратів. Згодом перехоронили в братську могилу в центрі с. Фронтівки».

Ось такі факти повідав мені ветеран Великої Вітчизняної війни Чепелюк Володимир Григорович.

Дата добавления: 2015-07-08