Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. тепер вона збагатилася досвідом і знає: результат та істина сприйняття — це його

Л. Свідомість 95

тепер вона збагатилася досвідом і знає: результат та істина сприйняття — це його розпад, відображення від істини в собі. Таким чином, свідомість виразно ус­відомлює, як, по суті, сконструйоване її сприйняття, що, власне, не є простим чистим осяганням: адже у своєму осяганні вона водночас відображується, від­бившись від істини, в собі. Це повернення свідомості в себе безпосередньо пов'язане з чистим осяганням (адже воно виявилося суттєвим для сприйняття) і змінює істину. Водночас свідомість усвідомлює, що цей аспект належить їй, і бере його на с е б е -, завдяки цьому вона зберігає істинний об'єкт у чистоті. Таким чином, ми маємо тепер, як і у випадку чуттєвої віро­гідності, такий аспект сприйняття, коли свідомість змушена повернутися в себе, проте не в тому розу­мінні, в якому це відбувалось у попередньому випад­ку, коли істина сприйняття неначе припадала на свідомість. А д ж е свідомість тут радше усвідомлює, що неістина, яка постає в процесі сприйняття, припадає на неї. Але завдяки цьому усвідомленню свідомість здатна скасувати цю неістину: вона відрізняє своє осягання істини від неістини свого сприйняття, ви­правляє цю неістину і, тією мірою, якою сама здійс­нює цю корекцію, істина як істина сприйняття при­падає на саму свідомість. Отже, метод свідомості, який нам треба тепер розглянути, сконструйований так, що свідомість не просто сприймає, а усвідомлює своє відображення в собі й відрізняє його від просто­го осягання.

Почнімо з того, що я усвідомлюю річ як одне і маю утримувати її в цьому її справжньому визначенні. Як­що в процесі сприйняття трапляється те, що супере­чить цьому, я повинен приписати цю суперечливість своїй рефлексії. У процесі сприйняття виринають і різні властивості, що видаються властивостями речі, проте ми знаємо, що річ — це одне, і усвідомлюємо, що це розмаїття, внаслідок якого вона припиняє бути одним, припадає на нас. Отже, ця річ, фактично, тіль­ки біла для наших очей, також щипає наш язик, та­кож кубічна для нашого чуття дотику й т. ін. Все роз­маїття цих аспектів походить не з речі, а з нас, і вони

розпадаються в нас, бо око як орган цілковито відріз­няється від язика і т. д. Таким чином, ми є загальним середовищем, де ці елементи відокремлюються та іс­нують для себе. Отже, завдяки тому, що таку визначе­ність, як бути загальним середовищем, ми вважаємо за свою рефлексію, ми зберігаємо самототожність та істину речі, її буття одним.

Але ці різні аспекти, які свідомість бере на себе, є, кожен для себе, коли "їх розглядати як такі, що існу­ють у загальному середовищі, визначеними. Біле існує лиш у протиставленні з чорним і т. д., а річ — це одне саме тому, що протиставлена іншим речам. Вона, проте, відкидає інші речі не через те, що є одним: адже бути одним — це загальні самовідносини, тож річ, будучи одним, радше тотожна всім речам, — а відкидає їх тільки внаслідок своєї визначеності. Та­ким чином, самі речі визначені в собі і для себе й ма­ють властивості, якими вони відрізняються від інших речей. Оскільки властивість — це власна властивість речі, або якась визначеність самої речі, річ має бага­то властивостей. Бо, по-перше, річ істинна, існує са­ма в собі, а те, що є в ній, — це її власна сутність, а не те, що існує через щось інше; по-друге, визначені вла­стивості існують не через інші речі і не для інших ре­чей, а властиві самій цій речі; проте вони є визначе­ними властивостями саме в цій речі тому, що 'їх кіль­ка і вони відрізняються одна від одної; по-третє, оскільки вони перебувають, таким чином, у речовос-ті, вони існують у собі і для себе й байдужі одна до одної. Тож насправді сама річ біла, а також кубічна, також їдка і т. ін., а отже, й річ — це також, або за­гальне середовище, де співіснують зовні одна від од­ної багато властивостей, не впливаючи одна на одну і не скасовуючи одна одну; отак узята річ буде такою, якою вона є насправді.

Що ж, при такому способі сприйняття, свідомість водночас усвідомлює, що вона відображується та­кож у собі і що у сприйнятті постає й момент, проти­ставлений також. Цей момент, проте, це — єдність речі з самою собою, єдність, яка викидає з себе від­мінність. Отже, саме цю єдність свідомість має взяти

Дата добавления: 2015-07-10