Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. І Ісредмова 53

І Ісредмова 53

конкретне чи реальне, воно однаково опускається до чогось мертвого, бо є лише предикатом якогось ін­шого існування; воно не відоме як іманентне життя цього існування, і ми не знаємо, як у тому існуванні виявляється притаманний йому і характерний тільки для нього процес самоформування й вираження. От­же, завдання додати головне формальна тяма поли­шає іншим. Замість проникати в іманентний зміст предмета, тяма завжди оглядає ціле і стоїть понад одиничним існуванням, про яке вона говорить, тобто взагалі його не бачить. Але ж наукове пізнання вима­гає радше не зважати на життя об'єктів, або, що озна­чає те саме, розглядати внутрішню необхідність цих об'єктів і виражати її. Заглибившись отак у свій об'­єкт, пізнання забуває про той поверховий огляд, що є лише поворотом знання від змісту до себе самого. Але, занурившись у свій матеріал і наслідуючи рух цього матеріалу, пізнання знову повертається до себе, але не раніше, ніж зміст в усій своїй повноті втяг­неться в себе, спроститься до визначення, опуститься до рівня якогось аспекту того існування й перейде в свою вищу істину. В результаті цього процесу постає просте ціле, що саме оглядає весь свій зміст, і постає воно з багатства, в якому, здається, загубилося його відображення.

Загалом через те, що, як сформульовано вище, суб­станція сама в собі є суб'єктом, будь-який зміст — це своє відображення в собі. Пробування [Bestehen], або субстанція кожного існування — це його самототож-ність, бо його нетотожність із собою була б його роз­падом. Але самототожність — це чиста абстракція, а така абстракція — це мислення. Коли я кажу якість, я говорю про просту визначеність; завдяки якості якесь існування відрізняється від іншого існування або як­раз і є існуванням; воно існує для себе або існує з со­бою завдяки цій простоті. Але. внаслідок цього воно і є, по суті, мисленням. Під цим слід розуміти, що бут­тя — це мислення; саме в цьому виявляється прозір­ливість, що здебільшого має тенденцію уникати зви­чайних позбавлених поняття розмов про тотожність мислення і буття. Отже, завдяки тому, що пробування

якогось існування — це самототожність, або чиста абстракція, воно є своєю власною абстракцією, або ж якраз і є своєю нетотожністю з собою і розпадом, — своєю власною внутрішньою суттю [Innerlichkeit] і і ю в е р н е н н я м до себе, — своїм становленням. Завдяки такій природі сутнього і тією мірою, якою воно має таку природу в очах знання, це знання — не діяль-і іість, яка трактує зміст як щось чуже, не відображен-ия-в-собі, спрямоване від змісту; наука — це не той ідеалізм, що заступає догматизм утвердження, наби­раючи форми догматизму запевнення, або догмати­зму впевненості в собі. Оскільки знання бачить, як зміст повертається у свою власну внутрішню суть, діяльність знання радше занурюється в цей зміст, бо ця діяльність — іманентне Я змісту, і водночас вона повертається в себе, бо ця діяльність — чиста самото-тожність в іншості; отже, діяльність знання — це хит­рощі, що дають змогу, нібито утримуючись від діяль­ності, приглядатись, як визначеність та її конкретне життя, і то саме там, де, як йому здається, воно дося­гає самозбереження і утверджує свої власні інтереси, робить щось цілком протилежне: спричиняє свій розпад і перетворюється на момент цілого.

Якщо вище значення тями було сформульоване з погляду самоусвідомлення субстанції, то на основі щойно сказаного її значення розкривається з погляду визначення субстанції як сутнього. Буття — це якість, самототожна визначеність, або визначена простота, визначена думка; це буття з погляду тями. Через те воно є vouq, що ним, на думку Анаксагора, передусім і мала бути сутність. Ті, хто йшов після нього, розуміли природу буття набагато визначенішим способом як єібос; або ібєа, тобто як визначену загальність, як вид. Термін "вид" видається надто звичайним і неадекват­ним для ідей краси, святості та вічності, що такі мод­ні за нашої доби. Але насправді слово "ідея" виражає не менше і не більше, ніж слово "вид". Проте нині ми часто бачимо, що термін, який точно визначає якесь поняття, відкидають і віддають перевагу якомусь ін-шому5 що вже лише завдяки своєму іншомовному по­ходженню затемнює та затуманює поняття і через те

Дата добавления: 2015-07-10