Писемне мовлення. Усне мовлення

Усне мовлення

Мова існує у двох формах – усній і писемній. Первинним щодо виникнення, звичайно, було усне мовлення. Воно передувало появі писемного мовлення.

Люди у процесі спілкування використовують обидві форми мов-лення, які тісно взаємопов'язані між собою. Розвинене усне мовлен-ня – основа для успішного розвитку писемного мовлення. А розви-нене писемне мовлення позитивно впливає на усне мовлення.

Обидві форми мовлення тісно пов'язані з мисленням.

Але кожна з форм мовлення, за переконаннями багатьох учених, має і свої специфічні ознаки:

Усне слово – це слово живе, ви-разне, інколи спонтанне. В усному мовленні не завжди є час для добо-ру найбільш точного слова. Сказа-не слово не можна виправити

В усному мовленні добір засобів повинен відповідати вимогам стилю

Слово в усному мовленні май-же завжди супроводжується інтонацією, мімікою, жестами. Вони є засобом для усного мов-лення

В усному мовленні використову-ються частіше речення простіУсне мовлення розраховане на слухача, що знаходиться перед очима оратора. Порядок слів у реченні вільний, зустрічаються повторення окре-мих слів, словосполучень, частин речень, неповні речення, вставні слова тощо. Порядок слів часто прямий, повто-рення слів автори намагаються уни-кати.

Зіставлення двох форм мовлення дає підстави стверджувати, що писемне мовлення значно складніше від усного.

Писемне мовлення

Мова існує у двох формах – усній і писемній. Первинним щодо виникнення, звичайно, було усне мовлення. Воно передувало появі писемного мовлення.

. У писемному мовленні завжди по-передньо обдумується кожне слово, кожна фраза. Написаний текст можна перечитати, виправити.

Це мовлення розраховане на сприйняття слухом. Писемне мовлення – це графічне мовлення, розраховане на зорове сприйняття.

. У писемному мовленні ясності і виразності правильно дібраних мов-них елементів сприяють характерні для даної форми мовлення додаткові засоби.

Важливу роль у писемному мовленні виконує порядок слів (уживається для логічного розвитку від відомого до но-вого і для чіткої побудови речення).

. У писемному мовленні добір засобів повинен відповідати не тільки літературній нормі, а й вимогам сти-лю, до якого належить текст.

. Важливим засобом для написаного є розділові знаки, без яких інколи зрозуміти правильно написане про-сто неможливо.

В усному мовленні вживаються здебільшого неповні речення. Характерною ознакою писемно-го мовлення є повні і закінчені ре-чення, які розміщені у логічній послідовності.

.

7. іншомовна лексика у професійному мовленні

Українська лексика за своїм походженням неоднорідна. Лексика сучасної української мови складається з власне українських слів та запозичених з інших мов. Власне українські слова виникли в період самостійного існування нашої мови, це лексеми, яких немає в інших мовах, а в нашій вони є найчисленнішим розрядом, наприклад: віхола, линути, мрія, людина, мати, родина, дім, жінка.

В різні періоди існування в українську мову входили слова з інших мов. У сфері професійного спілкування спеціалістів сільського господарства вони мають широке застосування. У ветеринарії широко поширилися слова латинського походження: ветеринарія, імунітет, фермент, кров, інфаркт; грецького походження: діафрагма, патологія, діагностика, синдром, гіпертонія; з німецької: терапія, профілактика, кома, фельдшер.

8. Терміни та їх місце у діловому мовленні

Спеціальні слова або словосполучення, що дають точне визначення чи пояснення предметам, явищам, діям з якої-небудь галузі знання — науки, культури, техніки, політики, економіки, називаються термінами. Терміни мають точне, конкретне значення й тому позбавлені образності, емоційно-експресивного забарвлення.

Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство, справочинство); запозичується із інших мов (бланк, бюджет); утворюється за допомогою власних слів та іншомовних або із запозичених складників (фотокамера, фототелеграф, фототелетайп) тощо.

Значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Ось чому вони (терміни) і повинні вживатися лише в зафіксованому значенні.

Кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні вживаються у медицині, технологічні — в техніці і т. д. Проте деякі терміни мають кілька значень, зокрема в діловодстві

9. професійна лексика

Професійна лексика – це слова, що вживаються переважно лише в колі фахівців з тих чи інших спеціальностей для позначення знарядь праці, процесів, інструментів, матеріалів, дій і так далі. Це досить велика кількість слів, однак вони мають обмежене коло вживання і часто зрозумілі лише спеціалістам. Знання професійної лексики допомагає як у створенні образів у художній літературі та засобах масової інформації, так і в опануванні професії. Наведемо деякі приклади професійної лексики: вчителі: юристи:

Крім професійних слів, що є частиною літературної мови існує й професійний сленг, відомий в межах галузі або, навіть, одного лише підприємства, заводу чи організації. Для вивчення професійної лексики можна використовувати спеціальні галузеві словники або живе спілкування із фахівцями.

Виникають професіоналізми і як розмовні неофіційні замінники вже існуючих у певній галузі термінів. Це загальнозрозумілі слова, але вони не є літературними.

10. книжні та іншомовні слова у документах

Книжна лексика характерна для стилів, які функціонують здебільшого в письмовій формі, це - діловий, науковий, художній і публіцистичний. Книжне забарвлення мають терміни, слова, що виражають загальнонаукові поняття й уживаються в широкому значенні.

Серед книжних слів є чимало таких, що характеризуються незначним відтінком книжності. Слід бути обережними й уважними під час використання у діловому мовленні іншомовних слів. Якщо іншомовні слова можна замінити відповідними українськими, то їх вживання - недоречне. Якщо ж іншомовні слова ввійшли до активного словника міжнаціонального спілкування, тоді їх можна використовувати в окремих ділових паперах, що стосуються питань угоди чи міжнародних проблем.

апелювати — звертатися брокер — посередник валюта — грошова одиниця в країні

Слід бути обережними й уважними під час використання у діловому мовленні іншомовних слів. Якщо іншомовні слова можна замінити відповідними українськими, то вживання іншомовних - недоречне. Якщо ж іншомовні слова ввійшли до активного словника міжнаціонального спілкування, тоді їх можна використовувати в певних ділових паперах, що стосуються питань угоди чи міжнародних проблем.

Щоб правильно вживати іншомовні слова, варто керуватись такими правилами:

а) не ставити утекст іншомовні слова, коли є відповідники в українській мові;

б) вживання іншомовного слова в діловодстві допустиме лише в тому значенні, в якому воно зафіксоване в словниках;

в) не рекомендуємо користуватись водному і тому ж документі іншомовним словом і його українським відповідником. Бажано користуватися в таких випадках національною мовою, що значною мірою полегшить ведення справочинства.

Подаємо ряд слів іншомовного походження, що часто вживаються в діловому мовленні, і, на жаль, не завжди доречно.

11. логічна послідовність документів

Логічна послідовність як необхідна ознака кожного ділового документа реалізується за допомогою причинно-наслідкових зв'язків у межах одного речення чи в повному тексті. Крім причинно-наслідкових зв'язків, логічна послідовність може виражатися за допомогою протиставлення.

Важливим у документі може бути й суворе дотримання певної послідовності викладу матеріалу, підкреслення наступності чи черговості подій або явищ. Це досягається за допомогою слів: спочатку, водночас, потім тощо.

Загальна логічна послідовність документів досягається за допомогою слів на позначення результативності (таким чином, у результаті, отже, тощо). Наприклад: Отже, ліцензійна торгівля охоплює переважно електротехнічну й електронну промисловість, загальне машино-, приладобудування, автомобільну, авіаракетну промисловість, хімію й нафтохімію, біотехнологію, ресурсозберігаючі технології (підр.).

12. Загальні вимоги до мовних засобів ділових паперів

Основною вимогою до мовних засобів є їх зрозумілість для широкого загалу.

Це загальновживані слова, терміни з різних галузей народного господарства, значення яких зафіксовані у словнику.

Залежно від характеру основного змісту документа (прохання, запит,.подяка тощо) добираються відповідні мовні структури з відповідним добором слів, що найточніше виражають зміст документа, роблять його дійовим і впливовим.)

Ділове листування, документи є відбиттям суспільних відносин нашого життя. Ось чому постає питання і про етикет ділових паперів. Найголовнішим виявом етикету є їх достовірність, переконливість.

У ділових документах, де є звертання до офіційної особи, використовують певні форми ввічливості за допомогою слів шановний, високошановний, вельмишановний.

Відокремлений дієприслівниковий зворот може надати документу значення повнішої інформації, вичерпної відповіді. Наприклад: Прочитавши Ваші оповідання, редакція журналу повідомляє, що вони потребують доопрацювання.

Надмірна ввічливість, нав'язування своїх методів чи принципів у вирішенні того чи іншого питання не сприяють позитивному результату. •

13. Граматична форма ділових паперів

Офіційні назви посад, професій - іменники чоловічого роду, тому в ділових паперах слід вживати саме їх. Залежні слова від найменування професій узгоджуються у формі чоловічого роду.
У ділових документах не вживають узгодження типу: наша голова наказала, старша інженер поїхала, головна лікар порадила тощо.

Не рекомендується називати осіб за місцем проживання та їх професією типу: сільчани, городяни, заводчани, дистанційники, поштарі, вживаються: мешканці села, мешканці міста, робітники заводу, службовці станції, працівники пошти.
Досить часто в ділових паперах замість множини зустрічається однина.
априклад: Полтавські фермери зібрали великий урожай цукрового буряку, соняшнику, картоплі.
Іноді в ділових документах іменники, що означають речовину (вода, олія, сіль, нафта, вино тощо), набувають форм множини.
Наприклад: На цьому підприємстві можна придбати сухі вина, мінеральні води, технічні мастила.
Чимало помилок у вживанні давального відмінка іменників Так, іменники чоловічого роду мають переважно закінчення -ові, -еві: ректорові, директорові.
Багато помилок припадає і на вживання родового відмінка однини іменників чоловічого роду, де одні закінчуються на -а, -я (документа), інші на -у, -ю (протоколу, принципу, факту). У випадках сумніву, слід заглянути до словника.

Мовці часто плутають синтетичну й аналітичну форми прикметників: замість повніший, вичерпніший або більш повний, більш вичерпний кажуть більш повніший, більш вичерпніший.

14. вставні слова та вирази в діловому мовленні

Слова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вони не пов'язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови.

Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено.

В усному діловому мовленні вживання вставних слів і словосполучень не створює зайвої інформації. Використання цих конструкцій допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачам —краще сприйняти сказане. В діалогічному мовленні надмірне вживання вставних слів створює враження некомпетентності, низької мовної культури.

За своїм значенням вставні слова і словосполучення діляться на три групи:

1. Вставні слова і словосполучення, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. 2. Вставні слова і словосполучення, що вказують на те, кому належить висловлена думка (самому мовцеві чи комусь іншому). 3. Вставні слова і словосполучення, що вказують на зв'язок висловлюваного з контекстом.

15. писемне ділове мовлення

Це мовлення, зафіксоване на папері. Характер писемного мовлення впершу чергу визначається відсутністю співрозмовника в момент висловлення думки. Одиницею п. м. є текст, який членується на абзаци, речення в яких перебувають в тісних смислових та граматичних зв'язках між собою.

Писемне ділове мовлення є вторинним відносно усного мовлення.

Писемне мовлення фіксується графічними знаками й сприймається зором. Графічні знаки - різноманітні: знаки алфавітів різних мов, цифри, умовні позначки, малюнки і графіки.

Писемне мовлення дає можливість зафіксувати висловлення, забезпечити збереження і відтворення мовлення у просторі і часі.

В ділових паперах проявляється такі риси, як традиційність і консерватизм, а також правила побудови ділових паперів, правила вживання стійких словосполучень, …

Чітке дотримання прийнятих норм ділового спілкування (будова, набір реквізитів, правильне використання слів - рекомендуємо, наказую, доповідаю, гарантуємо, прошу, ухвалити…).

Логічність формування думки, чіткість і послідовність викладу, членування тексту відповідно до будови ділового паперу.

Стислість вираження думки, строга відповідність слова його значенню, об'єктивність викладу фактів.

16. Складні випадки керування в службових документах

Ділові документи потребують максимальної стислості й точності передачі інформації. Будь-які відхилення від правил викладу змісту призводять до серйозних помилок.

Особливо уважно потрібно ставитись до дієслів, що можуть керувати різними відмінками.

Найчастіше помиляються тоді, коли при дієсловах, які керують різними відмінками, вживають спільний додаток різної форми. Наприклад: повідомляти новини сесії Верховної Ради України, інформувати про новини Верховної Ради України.

Поширеними є помилки у стійких словосполученнях, викликані змінами окремих слів. Наприклад: Довести для відома всіх громадян (замість: довести до відома всіх громадян).

Особливо уважно слід ставитись до близьких за значенням слів, що потребують різних відмінкових форм.

При складаКні відповідних ділових документів треба звертати увагу і на відтювідні прийменники, особливо при використанні усталених словосполучень типу покладається

Дуже складним є використання прийменників для, на. Щоб уникнути помилок, треба використовувати прийменник на, коли йдеться про сферу вживання.

17. іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова в професійному мовленні

Здебільшого в ділових паперах не обходяться без цифрових даних, назв, що потребують особливого оформлення.

Так, однозначні числа, що не мають посилань на одиниці вимірювання, у ділових паперах записують словами.

Складні чи складені числівники записують цифрами.

Складні слова, де перша частина позначається цифрою, можуть бути написані так: 50-процентний і 50%, 100-кілометровий і 100-км. Щодо вживання займенників, то всі документи пишуть від першої особи множини, хоча сам займенник ми пропускають.

Наприклад: Повідомляємо...; Просимо...; Надсилаємо... Якщо цей займенник потребує форми давального відмінка, його також не вживають. Наприклад: Повідомляємо, що одержані машини працюють нормально.

Іменник

Назви осіб за професією, посадою, званням та ін., як правило, утворюють паралельні форми чоловічого й жіночого роду (тракторист – трактористка, учитель – учителька, викладач – викладачка, працівник – працівниця тощо).

Офіційними, основними назвами посад, професій і звань служать іменники чоловічого роду: секретар, бухгалтер, водій, комбайнер, директор, професортощо. У ділових офіційних документах вони вживаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником (зарахувати п.Іванову О.М. на посаду лаборанта; звільнити п.Іванову О.М. від виконання обов’язків диспетчера та ін.).

Прикметник

У діловому стилі кількісно переважають відносні прикметники (якісних значно менше).

Проте оскільки якісні прикметники все ж вживаються, то доводиться утворювати від них ступені порівняння (тобто форму для вияву більшої чи меншої міри якості). В українській мові ці форми можуть бути однослівними, синтетичними (високий, вищий, найвищий) і двослівними, аналітичними (високий, більш високий, найбільш високий).

У діловому стилі ступінь більшого чи меншого вияву якості передається звичайно аналітичною формою

Числівник

У ділових паперах доводиться мати справу з величезною кількістю числових назв.

Основні правила запису числівників (числових назв):

1. Простий кількісний числівник, який називає однозначне число 2. Складні і складені числівники звичайно записують цифрами, крім тих випадків, коли ними починається речення (порівняйте: 3. Цілі числа, які виражаються кількома знаками, прийнято записувати, розбиваючи їх на класи з допомогою пропусків.

Дієслово

Найпоширенішою дієслівною формою в ділових паперах є дієслово теперішнього часу із значенням позачасовості, яке стоїть упершій або третій особі множини (ми вимагаємо, дирекція звертається).

Надзвичайно поширена як у писемній, так і в усній мові така помилка у вживанні особових форм дієслова: дуже часто вживають упершій особі дієсловопробачатися (извиняться). Не слід говорити пробачаюсь (извиняюсь); значно краще - вживати ці дієслова удругій особі: пробачте, вибачте (укр.), извините, простите (рос.) або описово: (я) прошу

18. складні випадки правопису в документації

Ділові документи відзначаються складністю правопису окремих слів, словосполучень і цілих речень.

Щоб уникнути непорозумінь і впевнено складати ділові папери й користуватися ними, варто пригадати деякі загальні поради, наприклад, з питання правопису географічних назв, прізвищ, імен та по батькові.

Так, географічні назви, що складаються з двох чи трьох слів, пишуть з великої літери, а їхні родові позначення — з малої, наприклад: Азовське море, Байкало-Амурська магістраль, Весела слобода, Велике Ведмеже озеро, Брістольська затока.

Проте коли втаких географічних назвах слова море, магістраль, затока не сприймаються як родові позначення, їх так само пишуть з великої літери: Ярославів Вал, Красні Ворота, Гола Пристань, Біла Церква.

У ділових паперах не відмінюються географічні назви,^що складаються з двох слів.

Написання великої літери.

У ділових паперах доводиться найчастіше зустрічатися з такими випадками написання через дефіс:

У зв'язку з обмеженістю місця в документі, багато слів і зворотів пишеться в ньому скорочено. Правила скорочення слів у текстах ділових паперів закріплено державним стандартом.

19. особливості використання службових частин мови у професійному мовленні

Частини мови — це слова, що характеризуються спільними лексичними ознаками, властивими їм граматичними категоріями, синтаксичними функціями і засобами словотвору. Наприклад: іменникам притаманне лексичне значення загальної предметності (земля, поле, степ); прикметникам — ознаки (синій, житній, високий); числівникам — кількості (дев'ять, одинадцять, двісті); займенникам —наближення до імен (я, ви); дієсловам —дії, процесу, стану (їхати, шукати, вивчати); прислівникам — ознаки цієї дії чи процесу (добре, спокійно, весело) тощо.

Частини мови за основним значенням і граматичними формами поділяються на самостійні та службові. Слова, які мають лексичне і граматичне значення, виступають членами речення й утворюють речення, а також називають предмети, поняття, прикмети, якість, кількість, порядок дії й стан предмета — називаються повнозначними (самостійними).

Слова, які не мають лексичного значення і виконують у мові допоміжну роль (виражають різні відношення між повнозначними словами), з'єднують слова та речення, надають їм певних відтінків значення — називаються неповно-значними (службовими). Службові частини мови не є членами речення.

Окремою частиною мови є вигуки та звуконаслідування, які виражають емоційну реакцію мовця, спонукання. Вони не належать ні до повнозначних, ні до службових слів.

Повнозначні частини мови

1. Іменник 2. Прикметник3. Числівник4. Займенник5. Прислівник6. Дієслово (включаючи дієприкметник та дієприслівник)

Неповнозначні частини мови

1. Прийменник 2. Сполучник 3. Частка 4. Вигук

Дата добавления: 2015-07-08