1. Норми літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні.

1. Норми літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні.

Норми літературної мови	Регулюють правильність	Приклади
Орфоепічні	вимови звуків, звукосполучень, наголошення слів	[ве^идец^,:а], [шчи'пйти], [но^ушу], [к'іхтї], [і^иноо%]9 позйочі, добрддій
Орфографічні	написання слів	пів'яблука, пів-Європи, бриньчати, деренчати
Лексичні	вживання слів у властивих їм значеннях, правильне поєднання слів	будь-яке (любе - непр.) питання, випрасував (погладив - непр.) одяг, наступна (слідуюча - непр.) зупинка
Граматичні	творення слів, уживання форм слів, побудови слів і речень	по містах і селах (по містам і селам - непр.), згідно з наказом, відповідно до наказу (згідно наказу - непр.), найбільший (самий більший - непр.)
Стилістичні	використання мовних засобів, властивих певному стилю	Ти (з якого питання - непр.) чому плачеш? Серед проблем, якими займається колектив, чільне місце (займає - непр.) посідає...
Пунктуаційні	вживання розділових знаків

2. Державна (офіційна) мова — правовий статус мови, вживання якої обов’язкове в офіційних документах та загалом в публічних сферах суспільного життя в державі (законодавство, управління, судочинство, освіта тощо).

Державна мова постає як мова національності, яка самовизначилася в даній державі. Вживання державної мови закріплюється традицією або законодавством.

Національна мова — мова соціально-історичної спільноти людей, спільна мова нації, яка разом з іншими ознаками (спільність території, культури, економічного життя та ін.) характеризує конкретну націю. Національна мова виявляє постійну тенденцію до єдності й обов'язково має літературну форму існування. Це мова, яка складалася на території держави багато тисячоліть.

Літерат́урна мóва — це оброблена, унормована форма національної мови, як в писемних так і в усних різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, стилістичною диференціацією.

Загальнонародна мова-це мова,що охоплює діалекти, просторіччя, фольклорні елементи, жаргонізми тощо;тобто це мова,яку використовує народ у спілкуванні.

3. Документ — основний вид ділового мовлення, що фіксує та передає інформацію, підтверджує її достовірність, об’єктивність.

Документ — це матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

Документи виконують офіційну, ділову й оперативну функції, оскільки вони — писемний доказ, джерело відомостей довідкового характеру.

Відтворюють документи на папері, фотоплівці тощо.

Види документів:

за найменуванням — заяви, листи, телеграми, довідки, службові записки, інструкції, тощо;

за походженням — службові (офіційні) та особисті;

за місцем виникнення — внутрішні і зовнішні;

за призначенням — організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо особового складу;

за напрямком — вхідні й вихідні;

за формою — стандартні (типові) й індивідуальні;

за строками виконання — звичайні (31 день), термінові (7 днів), дуже термінові — з позначенням «дуже терміново» (визначений строк виконання);

за ступенем гласності — секретні й несекретні;

стадіями створення —

- оригінал — це основний вид документа, перший і єдиний його примірник;

- копія — точне відтворення оригіналу (помітка «Копія»);

- дублікат — другий примірник оригіналу при його втраті; дублікат як і оригінал мають однакову юридичну силу;

- витяг (виписка) з документу — відтворення деякої частини документу.

за складністю — прості й складені;

за строками зберігання — постійного (75 років), тривалого (понад 10 років) і тимчасового (до 10 років) зберігання;

за технікою відтворення — рукописні й відтворені механічним способом;

за носієм інформації — оформлені на папері, диску, фотоплівці тощо.

Науковий стиль – це мова науки, техніки, освіти. Мета мовлення: - повідомлення про результати наукових досліджень. Основні ознаки:

- ясність(зрозумілість) і предметність тлумачень;

- логічна послідовність і доказовість викладу;

- об'єктивний аналіз;

- точність і лаконічність висловлювань;

- аргументація і переконливість тверджень;

- детальні висновки.

Науковий стиль має такі підстилі:

1)власне науковий (монографія, рецензія, наукова доповідь, курсова й дипломна роботи, реферат, тези). Який у свою чергу поділяється на науково-технічні тексти та науково-гуманітарні;

2)науково-популярний, мета якого дохідливо і доступно викладати інформацію про наслідки наукових досліджень у журналах, книгах тощо;

3)науково-навчальний – реалізується у навчальних підручниках, лекціях, бесідах і не виключає елементів емоційності.

Можна виділити наступні жанри наукової прози: монографія, журнальна стаття, рецензія, підручник (навчальний посібник), лекція, доповідь, інформаційне повідомлення (про що відбулася конференції, симпозіумі, конгресі), усне виступ (на конференції, симпозіумі і т. д.), дисертація, науковий звіт.

Анота́ція (лат. annotatio — зауваження, помітка) — короткий виклад змісту книги, статті, розробки, звіту тощо.

Те́за (грец. θέσις) — 1. Положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести.

- Положення, що коротко й чітко формулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимось.

Тези — коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо.

Заява — це документ, у якому приватна чи посадова особа звертається з проханням тобто пропозицією на адресу установи чи посадової особи. Офіційне повідомлення в усній формі, в якому викладається певне прохання, теж називається заявою. За місцем виникнення розрізняють заяви внутрішні і зовнішні, які бувають від організацій, установ (службові) та особисті.

Заяви бувають:

· зовнішні:

· особисті, у яких обов'язково зазначається повна домашня адреса чи дані документа (паспорта, військового білета, посвідчення та ін.). Подаючи їх, слід уникати абревіатур та скорочень (окрім загальноприйнятих);

· службові, у яких подається повна поштова та юридична адреса установи, підприємства з усіма належними реквізитами.

· внутрішні, де не є обов'язковими викладені вище вимоги.

Заява може бути:

— простою (викладається тільки прохання);

— мотивованою (вказується мотивація прохання);

— складною (заява містить додатки).

Реквізити: У заяві реквізити рекомендується розташовувати в такій послідовності:

· адресат(назва установи або посада, прізвище та ініціали керівника у давальному відмінку, на ім'я яких подається заява);

Ліворуч вказується назва організації чи установи, куди подається заява (назва установи або посада, прізвище та ініціали керівника у давальному відмінку, на ім'я яких подається заява).

· адресант(назва установи або посада, прізвище, ім'я, по батькові у родовому відмінку (іноді адреса і паспортні дані) особи, яка звертається із заявою);

Нижче у стовпчик - назва професії, місце роботи, прізвище, ім'я, по-батькові, адреса того, хто подає заяву. Якщо заява адресується до тієї організації, де працює адресант, домашню адресу не зазначається. (назва установи або посада, прізвище, ім'я, по батькові у родовому відмінку (іноді адреса і паспортні дані) особи, яка звертається із заявою);

· назва виду документа;

Нижче реквізиту адресат посередині рядка слово "Заява" пишеться з великої літери й крапка не ставиться.

· текст; З великої літери й з абзацу починається текст заяви, де чітко викладається прохання з коротким його обгрунтуванням.

· підстава (додаток): перелік документів доданих до заяви на підтвердження її правомірності. Цей реквізит застосовується у написанні складної заяви.

Після тексту заяви ліворуч вміщується дата, а праворуч - підпис особи, яка писала заяву.

· дата;

· підпис.

Заява пишеться власноручно в одному примірнику. Різновидами заяви є заява-зобов’язання (прохання про надання позики), заява про відкриття рахунка, про притягнення до відповідальності тощо.

Автобіографія — це документ, у якому особа, яка складає
його, подає опис свого життя та діяльності.
Основна вимога до такого документа — досягти
вичерпності потрібних відомостей і лаконізму викладу.
Кожне нове повідомлення починається з абзаца.
Реквізити:
прізвище, ім'я, по батькові у називному відмінку;
дата, місце народження;
відомості про навчання;
відомості про трудову діяльність;
відомості про громадську роботу;
короткі відомості про склад сім'ї;
дата і підпис автора.

Резюмé — вид документа, в якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність та професійні успіхи й досягнення особи, яка його складає.

Реквізити резюме

1. Назва документа.

2. Прізвище, ім'я та по батькові особи, яка складає резюме.

3. Контакти.

4. Мета складання резюме.

5. Досвід роботи.

6. Освіта.

7. Знання мов.

8. Дата, підпис.

Характери́стика — документ, який містить відомості про ділові якості працівника й відгуки про його службу, суспільну діяльність. Власник може вимагати службову характеристику тільки у випадках, передбачених законодавством.

Реквізити:

· Назва виду документа.

· Заголовок (прізвище, ім'я, по батькові у родовому відмінку особи, якій видається характеристика; рік або повна дата народження; посада;при потребі — місце проживання).

· Текст, який містить такі відомості:

— трудова діяльність працівника;
— ставлення до службових обов'язків та трудової дисципліни;
— моральні якості (риси характеру, ставлення до інших членів колективу);
— висновки;
— призначення характеристики (при потребі).

· Дата складання.

· Підпис керівника установи (при потребі — інших відповідальних осіб).

· Печатка.

Службовий лист – це один з різновидів інформаційних документів для писемного спілкування й оперативного управління процесами діяльності організацій, установ та їх структурних підрозділів. Загальноусталений принцип побудови змісту службового листа: вступ, докази, висновки й закінчення.

Вступ має містити виклад причин і безпосереднього приводу, що спонукав написати листа. Докази мають містити наведення фактів, цифрових даних і логічних висновків, які й повинні переконати адресата у правомірності постановки питання й необхідності позитивного розв’язання його. Основним і неодмінним структурним елементом змісту листа є висновок (закінчення), де викладають суть питання, основну думку: згоду чи відмову, пропозицію чи прохання тощо.

За функціональними ознаками службові листи поділяються на два типи:

· листи, що потребують відповіді – листи-запити, листи-прохання, листи-пропозиції, листи-звернення, листи-вимоги;

· листи, що не потребують відповіді – листи-відповіді, листи-попередження, листи-розпорядження, листи-відмови, листи-нагадування, листи-подяки, листи-підтвердження, листи-запрошення, комерційні, супровідні, гарантійні, рекламні, рекомендаційні та інформаційні листи.

За кількістю адресатів розрізняють звичайні, циркулярні та колективні листи.

Звичайний і колективний листинадсилаються наодну адресу, тільки останній укладається від імені декількох організацій чи установ.

Циркулярний – завжди надсилається керівною установою до своїх структурних підрозділів, філій тощо.

За змістом і обсягом листи поділяються на прості (одноаспектні) і складні (багатоаспектні). До багатоаспектних листів відносять листи, у яких одночасно висловлено і прохання, і гарантію, і нагадування. За тематичною ознакою листи поділяють на адміністративно-господарські, виробничі, пропагандиські тощо.

За структурними ознаками розрізняють листи стандартні і нестандартні.

Електронне листування можна організувати в межах локальної мережі

Наукова робота – це самостійно виконане наукове дослідження певної проблеми, яке відповідає науковим принципам, має певну структуру, містить результат власного пошуку, власні висновки.

Загальнонаукові прийоми дослідження ґрунтуються на методах філософії і включають:

- аналіз і синтез;

- індукцію і дедукцію;

- аналогію і моделювання;

- абстрагування і конкретизацію;

- системний аналіз.

Дата добавления: 2015-11-04