5.Серед колективних суб'єктів адміністративного права слід, у першу чергу, виділити органи виконавчої влади. Місце органів виконавчої влади як суб'єктів адміністративного права визначаєься метою діяльності, а це - забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина. Механізм реалізації законів є механізмом самої виконавчої діяльності. Органи виконавчої влади посідають особливе місце у системі суб'єктів адміністративного права. По-перше, вони є основними (після Президента України) функціонально-галузевими носіями виконавчої влади в державі, а статус органу виконавчої влади закріплюється за ними в нормативному порядку; по-друге, є найважливішою складовою органів державного управління і державного апарату в цілому (як відомо, державний апарат, крім органів державного управління, об'єднує управлінські структури законодавчої влади, органи правосуддя, прокуратури та інші державні органи); по-третє, вони об'єднані єдиним керівництвом і підпорядкуванням, внаслідок чого діють узгоджено і цілеспрямовано; по-четверте, кожен з органів цієї системи наділений державою специфічною компетенцією у сфері державного управління і реалізації державної виконавчої влади; по-п'яте, система органів виконавчої влади справляє регулюючий вплив на всі сфери державного і суспільного життя; по-шосте, в рамках своєї компетенції органи виконавчої влади самостійні в організаційному та функціональному відношеннях; по-сьоме, здійснюється специфічний вид державної діяльності, яка за своїм юридичним змістом є виконавчо-розпорядчою. На основі зазначеного можна сформулювати визначення органу державної виконавчої влади -- це носій державної виконавчої влади, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління і має юридичний (нормативно зафіксований) статус органу державної виконавчої влади. Крім того в адміністративно-правовій науці дають і інші визначення, так під органом виконавчої влади визнають частину державного апарату (організацію), яка має власну структуру та штат службовців і в межах установленої компетенції здійснює від імені й за дорученнм держави функцію державного управління в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах суспільного життя. Органи виконавчої влади мають усі найважливіші ознаки державних органів, але, крім того, вони мають і власні специфічні риси, обумовлені завданнями та особливим характером державного управління. До ознак органів виконавчої влади відносяться:
система органів виконавчої влади та управління заснована на законі ієрархії, тобто підпорядкованості, підконтрольності, підзвітності нижчестоящих державних органів влади вищестоящим.
кожен орган виконавчої влади, діючи від імені та за дорученням держави, має певний правовий статус, виступає носієм відповідних повноважень, релізація яких забезпечує йому досягнення мети виконавчо-розпорядчої діяльності. органи виконавчої влади наділено необхідною оперативною самостійністю, що виражається в їх компетенції - предметах відання, правах, обов'язках, територальних межах діяльності кожного окремого органу.кожен орган виконавчої влади має офіційне найменування та повноваження використовувати різні атрибути з державною символікою.діяльність цих органів має вторинний, підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер, бо вони здійснюють свої функції на підставі й на виконання закону.будучи частиною державного апарату, органи виконавчої влади маюь власну внутрішню структуру й штат службовців.орган виконавчої влади становить собою організацію - колектив людей - державних службовців, який сформований шляхом їх призначення або конкурсного відбору на посаду для здійснення конкретної виконавчо-розпорядчої діяльності в юридично-владній формі.органи виконавчої влади відрізняються від органів законодавчої та судової влади за своїм цільовим призначенням, функціями, характером діяльності, порядком утворення і взаємовідносинами між різними органами, складом службовців та порядком заміщення ними посад, формами й методами здійснення своїх юридично-владних повноважень.органи виконавчої влади відрізняються від підприємств, об'єднань, установ, організацій, у тому числі й державних тим, що мають державно-владні повноваження по відношенню до вищезазначених суб'єктів та керують ними.
Сутність органів виконавчої влади розкривається через з'ясування їх осноних функцій:1) Соціально-політична - спрямовує владно-адміністративну діяльність виконавчих органів на неухильне виконання законів та актів, а також здійснення безпосереднього керівництва об'єктами управління. 2) Правозастосувальна - полягає у розробці і фактичному здійсненні організаційних заходів, спрямованих на забезпечення втілення приписів правових норм в життя. 3) Правоохоронна функція - забезпечення реалізації правозастосувальної діяльності і належну поведінку всіх учасників керованих процесів. 4) Контроль і нагляд - здійснюється в таких формах як забезпечення податкової і митної політики, аудит, наглядова діяльність за функціонуванням конкретних об'єктів. 5) Координаційна - співробітництво і погодження дій учасників і зменшення сфери безпосереднього адміністративного розпорядництва.
Чітку вказівку на види органів виконавчої влади містить Конституція України. За ст. 113 вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України; ст. 114 вказує на існування центральних органів виконавчої влади (міністерств); ст. 118 визначає місцеві державні адміністрації як місцеві органи виконавчої влади. Крім зазначених у Конституції України, чинне законодавство наділяє статусом органів виконавчої влади без подальшого його уточнення Раду міністрів Автономної Республіки Крим (п. 1 ст. 35 Конституції Автономної Республіки Крим) і міліцію (ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 p.). Таким чином, органи виконавчої влади України поділяються на: а) вищий; б) центральні; в) місцеві; г) спеціальні. До спеціальних доцільно віднести Раду міністрів Автономної Республіки Крим і міліцію.
1. Поняття “орган виконавчої влади” є похідним від ширшого поняття “державний орган” (або “орган державної влади”). В цьому розумінні орган виконавчої влади є окремим видом державних органів. На них поширюються всі загальні риси поняття державних органів. Це означає, що кожний окремий орган виконавчої влади: - створюється з метою безпосереднього здійснення конкретного виду державної діяльності; - виконує діяльність, що характеризується чітко визначеною державою спрямованістю, цілями, завданнями та функціями, певним обсягом компетенції (прав і обов'язків); - реалізовує свою діяльність з допомогою визначених державою методів і форм; - має певну організаційно-правову форму, внутрішню структуру і зовнішні зв'язки. Крім цього, органи виконавчої влади мають і певні особливі ознаки, зумовлені їх належністю до відносно самостійної частини державного механізму (апарату) — системи органів виконавчої влади. Ця система органів має досить поширену назву — “апарат державного управління”
2. Види органів виконавчої влади Класифікація видів органів виконавчої влади можлива за різними критеріями (ознаками). Зокрема, ці органи поділяються на види залежно від: характеру компетенції (або змісту функцій) — на органи загальної, галузевої, функціональної або змішаної компетенції; сфери дії — на органи управління економікою, соціально-культурним розвитком, в адміністративно-політичній сфері; способів прийняття владних рішень — на колегіальні та єдиноначальні (одноособові) і т. ін. Найважливіше значення має класифікація видів органів виконавчої влади в Конституції України. Вона виділяє за критерієм організаційно-правового рівня наступні види: 1) вищий орган у системі органів виконавчої влади — Кабінет Міністрів України; 2) центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ) — міністерства та інші органи; 3) місцеві органи виконавчої влади — обласні (Київська і Севастопольська міські), районні державні адміністрації.
ОБЖ
2. Повітряна ударна хвиля, що виникає внаслідок вибухів легкозаймистих і вибухових речовин, має такі параметри фактору ураження: Надмірний тиск у фронті ударної хвилі Тривалість фази тиску Імпульс фази тиску. Хвиля тиску в ґрунті, що виникає внаслідок вибухів легкозаймистих і вибухових речовин, має такі параметри фактору ураження: максимальний тиск, час дії тиску, час збільшення тиску до максимуму. Сейсмічна вибухова хвиля, що виникає внаслідок потужних вибухів речовин, має такі параметри фактору ураження: швидкість розповсюдження хвилі, максимальне значення масової швидкості ґрунту, час наростання напруги у хвилі до максимуму. Хвиля прориву гідротехнічних споруд, що виникає внаслідок прориву гребель, шлюзів, дамб тощо, має такі параметри фактору ураження: швидкість хвилі прориву, глибина хвилі прориву, температура води, час існування хвилі прориву. Уламки, осколки, що виникають під час вибухів легкозаймистих та вибухових речовин, мають такі параметри фактору ураження: маса уламку, осколка, швидкість розлітання уламків, осколків. Екстремальний нагрів середовища, що виникає під час пожеж, вибухах легкозаймистих та вибухових речовин, має такі параметри фактору ураження: температура середовища, коефіцієнт тепловіддачі, час дії джерела екстремальних температур. Теплове випромінювання, що виникає під час пожеж, вибухах, має такі параметри фактору ураження: енергія теплового випромінювання, потужність теплового випромінювання, час дії джерела теплового випромінювання. Йонізуюче випромінювання, що виникає під час аварій(катастроф) з викидом радіоактивних речовин, має такі параметри фактору ураження: активність радіонуклідів у джерелі, щільність радіоактивного забруднення місцевості, концентрація радіоактивного забруднення, концентрація радіонуклідів. Активність радіонукліда у джерелі йонізації – це радіоактивність, що дорівнює відношенню числа мимовільних ядерних перетворень у джерелі за малий інтервал часу до цього інтервалу. Щільність радіоактивного забруднення місцевості – це ступінь радіоактивного забруднення місцевості. Токсична дія – це дія, що виникає під час аварій(катастроф) з викидом ХНР і має такі параметри фактору ураження: концентрація небезпечної хімічної речовини у навколишньому середовищі, щільність хімічного зараження місцевості та об’єктів. Щільність забруднення небезпечними хімічними речовинами – це ступінь хімічного зараження місцевості. Більшість параметрів кожного фактору джерела техногенної надзвичайної ситуації має міжнародну позначку і одиницю вимірювання – як у системі СІ, так і поза системою. Саме тому потрібно бути уважними з одиницями вимірювання під час виміру показників. НС техногенного характеру відбуваються у кожному населеному пункті, районі, області, або регіоні держави. Найнебезпечнішими з них є: Аварії(катастрофи) з викидом радіоактивних, хімічно - або біологічно-небезпечних речовин. Вибухи ти пожежі Прорив водосховищ, на транспорті, в промисловості тощо. Небезпечними є й такі транснаціональні аварії(катастрофи)як аварія на ЧАЕС та хімічно небезпечних об’єктах.
5. Гідродинамічні аварії - це аварії на гідротехнічних спорудах, коли вода поширюється з великою швидкістю, що створює загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру. Характерним для катастрофічного затоплення при руйнуванні гідроспоруд є значна швидкість поширення (до 25 км/год), висота (до 20 м) та ударна сила (до 10 тонн на см2) хвилі прориву, а також швидкість затоплення всієї території. Гідродинамічні аварії та пов'язані з ними НС переважно виникають внаслідок аварій на гідротехнічних спорудах при їх руйнуванні (прориві). За останні 60...70 років відбулося більше тисячі авари і великих гідротехнічних споруд. Причини їх різні, але найчастіше аварії відбуваються через руйнування підвалин, перевищення розрахункової максимальної скидної витрати, тобто внаслідок переливу води через греблю. Причини гідродинамічних аварій: природні явища або стихійні лиха (землетрусу, обвали, зсуви, зруйновані греблі паводковими водами, розмив ґрунтів, урагани й т.п.);, техногенні фактори (руйнування конструкцій спорудження, помилки в проектуванні й експлуатації, зношування й старіння встаткування, порушення режиму водозбору й ін.);ЧС воєнного часу: сучасні засоби поразки (ССП) і терористичні акти. Наслідки гідротехнічних аварій: пошкодження та руйнування гідровузлів; загибель людей;утворення зони катастрофічного затоплення місцевості. Найважчими наслідками супроводжуються гідродинамічні аварії, які спричиняють катастрофічні затоплення. Зона катастрофічного затоплення – це частина зони затоплення в межах якої поширюється хвиля прориву, що викликає масові втрати людей, затоплення значної кількості населених пунктів, втрати с/г тварин, посівних площ, руйнування будинків і споруджень. У зоні катастрофічного затоплення можуть виявитися небезпечні виробничі об'єкти. Значні ділянки місцевості через 15-20 мін звичайно виявляються затопленими шаром води товщиною від 0,5 до 10 м і більше. Час, протягом якого території можуть перебувати під водою, коливається від декількох годин до декількох доби.
Основні уражаючи чинники катастрофічного затоплення:
Хвиля прориву гідротехнічних споруд виникає внаслідок прориву гребель, шлюзів, дамб тощо, має наступні параметри фактору ураження:
• швидкість хвилі прориву;
• глибина хвилі прориву;
• температура води;
•час існування хвилі прориву.
Хвиля прориву утвориться в нижньому б'єфі в результаті прориву греблі й стрімкого падіння величезних мас води, що змітають усе на своєму шляху. Швидкість хвилі прориву 3 - 25 км/год (у горах до 100 км/ч); висота хвилі - 2 - 12 м. Довготривалі наслідки гідродинамічних аварій пов'язані із залишковими факторами затоплення - наносами, забрудненням, змивом ґрунту.
ОБЖ
3. Промислова аварія1 – це аварія на промисловому об’єкті, в технічній системі або на промисловій установці[11]. Промислова аварія2 – це подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя та здоров’я людей та спричиняє руйнування будівель,споруд, обладнання, транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю. Це вихід з ладу машин, механізмів, пристроїв, комунікацій внаслідок порушення технології виробництва, правил безпеки, помилок, що були зроблені під час проектування, будівництва, а також внаслідок стихійних лих. Згідно з розмірами та завданою шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії. Особливо важкі спричиняють великі руйнування та супроводжуються чисельними жертвами. Найчастіше промислові аварії відбуваються на гірничо-металургійних комплексах(шахтах, кар’єрах), теплових та атомних електростанціях та хімічних заводах. Наслідки аварій такі: за кожен мільйон тонн видобутого вугілля в Україні гинуть троє гірників. Окрім того, найбільше забруднюють довкілля саме підприємства гірничовидобувної та збагачувальної галузей промисловості[8]. За даними Мінекобезпеки в Україні щороку утворюється 550-560 млн м3 відходів. Так на 1т заліза припадає 1т порожньої породи. На 1т міді – до 200т, на 1т вісмуту та молібдену – до двох тисяч тон відходів. Промисловими вважають родовища уранових руд, у яких вміст урану становить не менш як 0,1%, решта – відходи. Катастрофа – це великомасштабна аварія, що спричинює дуже важкі наслідки для людей, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови середовища існування. Глобальні катастрофи охоплюють великі регіони і цілі континенти, а їхній розвиток ставить на межу існування всю біосферу, якої зараз залишилося трохи більше 15%(решта - техносфера).[2] Суттєво змінюють умови довкілля теплові електростанції, металургійні та хімічні заводи. На частку електростанцій припадає 35% сумарного забруднення води і 46% забруднення повітря. ТЕС викидають у повітря сполуки сірки, вуглецю і азоту. Для отримання 1квт/год. електроенергії теплові електростанції витрачають близько 3л води(атомні – ще більше – 6-8л). Стічні води ТЕС створюють не лише хімічне, а й теплове забруднення. Найбільші наслідки аварій і катастроф – це хімічні виробництва: аміаку, кислот, фосфоричних добрив, хлору, пестицидів, дусту, каустичної соди, ртуті. Найбільших збитків завдає використання пестицидів – щорічно у світі їх використовують близько 4 млн. т, проте лише один відсоток досягає мети, тобто, впливає безпосередньо на шкідників. Решта вимивається у ґрунти та водойми і згодом впливає на наші організми. За даними ВООЗ, 80% хвороб викликає забруднена вода. Втрата міцності гірських порід з подальшим зміщенням їх(деформацією), створенням проваль та руйнуванням будівель і споруд виникає внаслідок вивітрювання осадами та підземними водами, системними поштовхами і нерозважливою господарською діяльністю людини. Обсяг зсувів та проваль, що виникають під час техногенних катастроф, знаходяться в межах від декількох сотень до багатьох мільйонів кубічних метрів. Яскравим прикладом можуть слугувати провалля до 100м площею в 16га, що утворилися 13 червня 2010р на Криворіжжі поблизу шахти в Орджонікідзе. Це місто стоїть на техногенних порожнинах, що виникли внаслідок видобутку залізної руди(лише протягом останніх 10 років підземним способом було видобуто 480 тон руди, а протягом 1965- 1990 видобуто 2,6 млрд. т руди). Державною програмою лише на розробку цих підземних порожнин на п’ять років було спрямовано 100млн грн. У таких умовах у кар’єрах, що є наближеними до порожнин, щорічно відбувається 24-48 вибухів обсягом кожного від 300 до 800 тон вибухових речовин. Вчені вважають, що недільний обвал – це початок великого кінця, бо навіть маленький землетрус створить біду аж до руйнування будинків міста, а не застарілої ферми, як зараз.
ОБЖ
1.Техногенні небезпеки – це небезпеки, пов’язані з використанням транспортних засобів, експлуатацією транспортних комунікацій, використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, хімічних речовин, небезпечних гідродинамічних об’єктів та різними видами випромінювання. Станом на 2005 рік Державний реєстр потенційно небезпечних об’єктів(ПНО) містить відомості про 9000 об’єктів, до переліку яких входять промислові підприємства, шахти, кар’єри, магістральні газо-, нафто- і аміакопроводи, гідротехнічні споруди, вузлові залізничні станції, накопичувачі та полігони промислових відходів, місця зберігання небезпечних речовин. Основну частину ПНО складають пожежонебезпечні(6460), та вибухонебезпечні об’єкти (5771), велику частку також складають радіаційно-небезпечні(355), хімічно-небезпечні(1177), та біологічно-небезпечні(291). За оцінкою експертів, комплексне навантаження у Дніпропетровській області, де розміщені сотні об’єктів, є одним з найвищих у світі [11]. Фактори ураження техногенних небезпек класифікують за генезою та за механізмом дії. Генеза – це виникнення і подальший розвиток факторів ураження. Фактори ураження джерел техногенних небезпек за ґенезою розмежовують на фактори прямої дії(первинні) та побічної дії(вторинні). Первинні фактори ураження безпосередньо викликані виникненням джерела техногенної надзвичайної ситуації. Вторинні фактори ураження викликані змінами об’єктів навколишнього середовища і первинними факторами ураження. Фактори ураження джерел техногенних небезпек за механізмом дії поділяють на фактори Фізичної дії Хімічної дії До факторів ураження фізичної дії належать: повітряна ударна хвиля, хвиля тиску в ґрунті, сейсмічна вибухова хвиля, хвиля прориву гідротехнічних споруд, уламки або осколки, екстремальне нагрівання середовища, теплове випромінювання, іонізуюче випромінювання[15]. До факторів ураження хімічної дії також належить токсична дія небезпечних хімічних речовин.
ОБЖ
4. Нині будь-який транспортний засіб – це джерело підвищеної небезпеки. Небезпечні події на транспорті поділяються на аварії(катастрофи) залежно від виду транспорту: повітряний, залізничний, морський, річковий, автотранспорт. Визначальними ознаками транспортних аварій є: Віддаленість місця аварії (катастрофи) від великих населених пунктів, що ускладнює збір достовірної інформації та надання першої медичної допомоги потерпілим. Ліквідація пожеж на території залізничних станцій та вузлів Важкодоступність під’їздів до місця катастрофи та труднощі з використанням інженерної техніки Необхідність відправлення великої кількості потерпілих до інших місць у зв’язку зі специфікою лікування Труднощі зі встановленням кількості пасажирів, що виїхали з різних міст та опинилися на місці аварії(катастрофи) Прибуття родичів з різних міст, організація їхнього розташування, обслуговування(харчування, послуги, зв’язок) Організація пошуку решти загиблих чи речових доказів шляхом прочісування місцевості. Люди, що добре підготовані, знають про можливі аварійні ситуації, а також про те, що робити в разі їх виникнення, припустяться меншої кількості помилок під час справжньої аварійної ситуації, що може врятувати їхнє життя. Окрім того, особи, що добре обізнані з вимогами до транспортування та маркування небезпечних вантажів, практично усувають аварії та катастрофи під час перевезення небезпечних вантажів. Перевезення небезпечних вантажів – це діяльність, пов’язана із переміщенням небезпечних вантажів від місця їх виготовлення чи зберігання до місця призначення, що включає підготовку вантажу при транспортуванні засобів та екіпажу, приймання вантажу, здійснення вантажних операцій та короткострокове зберігання вантажів на усіх етапах переміщення[18]. Місця зберігання небезпечних вантажів – це спеціально облаштовані місця(майданчики, складські приміщення чи споруди), де зберігаються прийняті до чи після перевезення вантажі. Маршрути перевезення небезпечних вантажів – це залізничні шляхи, автомобільні дороги, водні шляхи, морський та повітряний простір, де дозволено рух транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі. Перевізник небезпечних вантажів зобов’язаний: Приймати небезпечні вантажі до перевезення, якщо вантажі та документи на них відповідають встановленим вимогам. В разі дорожнього перевезення забезпечувати надання водіям свідоцтв про допуск до перевезення небезпечних вантажів. Перевізник небезпечних вантажів повинен мати дозволи Державтоінспекції «на перевезення…» та «на зберігання…» цих вантажів. Фасування, пакування та маркування здійснюється за відповідними вимогами стандартів. Так, для вибухових речовин(ВР) патронованих та не патронованих за ДСТУ 14839.20-72. Непатроновані сипучі ВР пакують у мішки з поліетилену рукавного типу за ДСТУ 10354-73. У випадку, коли ВР складають у ящики, їх додатково пломбують. Колір оболонки патронів ящиків та мішків встановлюють залежно від галузі застосування ВР: для відкритих робіт – білий колір, для шахт, небезпечних по газу і пилу – червоний, для шахт по вугіллю – жовтий, для нафтових шахт – зелений. Тара повинна мати таке маркування: Найменування продукції, товарний знак заводу, кольорова смуга, номер місця і партії, номер пакувальника, місяць і рік виготовлення. Знак якості, якщо продукт йому відповідає, вага нетто та брутто, попереджувальні написи «не кидати», «берегти від зволоження та нагрівання». Автомобілі(«підйомник»)залежно від типу небезпечного вантажу крім номерного знаку маркують додатково відповідними попереджувальними знаками, на яких вказують клас небезпечної речовини: Клас1 – вибухові речовини та вироби; клас 2 – гази; клас 3 – легкозаймисті розчини; клас 4.1 легкозаймисті тверді речовини;клас 4.2 – речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 – речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 – речовини, що окислюють; клас 5.2 – органічні пероксиди; клас 6.1 токсичні речовини; клас 6.2 – інфекційні речовини; клас 7 – радіоактивні матеріали; клас 8 – корозійні речовини; клас 9 – інші небезпечні речовини та вироби
6.Виконавчу владу на місцевому територіальному рівні тобто в областях, районах, містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські та районні в містах Києві і Севастополі державні адміністрації. Місцеві (територіальні) органи (підрозділи) міністерств та інших ЦОВВ також здійснюють визначені законодавством функції виконавчої влади.
Правовою основою організації та діяльності місцевих органів виконавчої влади є положення статей 118 і 119 Конституції України, згідно з якими виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, а також відповідні положення майбутніх законів "Про місцеві державні адміністрації", "Про Кабінет Міністрів України" та "Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади" Метою реформування місцевих органів виконавчої влади є: підвищення ефективності здійснення державної політики уряду на територіальному рівні;
спрямування їх діяльності на забезпечення реалізації прав і свобод громадян, розширення видів державних (управлінських) послуг та підвищення їх якості;
гармонійне поєднання загальнодержавних та місцевих інтересів з урахуванням особливостей територіального розвитку; сприяння становленню та розвитку місцевого самоврядування на основі його чіткого функціонального розмежування з повноваженнями виконавчої влади. Місцеві державні адміністрації є єдиноначальними органами виконавчої влади загальної компетенції, що уособлюються головами місцевих державних адміністрацій. Згідно з пунктом 10 статті 106 Конституції України голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняються з посади Президентом України. При здійсненні своїх повноважень вони відповідальні перед главою держави і Кабінетом Міністрів України. Районні державні адміністрації також підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Голови місцевих державних адміністрацій формують їх склад та приймають рішення, які повинні відповідати Конституції України, іншим актам законодавства. Основними напрямами діяльності місцевих державних адміністрацій законодавче мають бути визначені такі:
виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;
забезпечення законності і правопорядку, додержання прав і свобод громадян; загальний нагляд за дотриманням Конституції та інших актів законодавства України;
реалізація державних і регіональних програм соціально-економічного і культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин — також програм їх національно-культурного розвитку; розроблення проектів відповідних бюджетів, забезпечення їх виконання та звітування про виконання бюджетів і програм;
взаємодія з органами місцевого самоврядування; реалізація інших, наданих державою, а також делегованих відповідними радами, повноважень.
У діяльності обласних державних адміністрацій має бути підвищена ефективність контрольно-наглядових функцій за додержанням Конституції і законів, а також щодо здійснення державного управління і місцевого самоврядування з одночасним посиленням у діяльності районних державних адміністрацій значення розпорядчо-виконавчих функцій.
До сфери контрольно-наглядової діяльності державних адміністрацій доцільно, зокрема, віднести:
збереження і раціональне використання державного майна; додержання фінансової дисципліни, порядку ведення обліку та звітності, виконання державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належне і своєчасне відшкодування збитків, заподіяних державі; використання та охорона земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів; охорону пам'яток історії та культури, збереження житлового фонду; одержання виробниками продукції стандартів, технічних умов та інших вимог, пов'язаних з її якістю та сертифікацією;
додержання санітарних та ветеринарних правил, правил збирання, утилізації і захоронения промислових, побутових та інших відходів, додержання правил благоустрою населених пунктів;
додержання архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів; виконання правил торгівлі, побутового, транспортного і комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів;
додержання законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров'я, материнства і дитинства, сім'ї, молоді та неповнолітніх, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту; додержання громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту та дорожнього руху;
додержання законодавства про державну таємницю та інформацію. Місцевим державним адміністраціям відповідно до законів України можуть передаватися (делегуватися) для здійснення окремі повноваження органів виконавчої влади вищого рівня. Надання таких повноважень повинне супроводжуватися передачею місцевим державним адміністраціям відповідних фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень. Реформування організації та діяльності місцевих державних адміністрацій необхідно проводити поступово з урахуванням загальних тенденцій перетворення структурних та функціональних засад всієї системи органів виконавчої влади та інституту державної служби.
Особливу увагу слід приділити поетапності здійснення змін на рівні обласних державних адміністрацій, які є ключовою ланкою у реалізації державної політики уряду на територіальному рівні.
У міру накопичення досвіду функціонування місцевих державних адміністрацій обов'язково відпрацьовуються шляхи і засоби запровадження нової моделі організації державних адміністрацій обласного рівня, яка передбачає, що на заключному етапі реформування (орієнтовно з 2000 року) вони мають бути побудовані за наступною схемою:
а) голова обласної державної адміністрації повинен мати статус політичного провідника єдиної державної політики в регіоні. Голова обласної держадміністрації призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України; б) перший заступник, заступники голови обласної державної адміністрації повинні мати (за аналогією із заступниками міністрів) статус державних службовців з деякими особливостями, які мають бути визначеними Законом України "Про державну службу". Вони призначаються головою облдержадміністрацій за погодженням, відповідно, з Першим віце-прем'єр-міністром України або з Віце-прем'єр-міністром України з конкретного напрямку його функціональних повноважень з урахуванням кандидатур, запропонованих керівним органом управління державною службою; в) сфери відання та відповідальності заступників голови обласних державних адміністрацій, як правило, повинні відповідати розподілу функціональних повноважень між віце-прем'єр-міністрами України. Це є підставою для обмеження кількості заступників голови обласної державної адміністрації;
г) запроваджується посада Секретаря обласної державної адміністрації, який повинен здійснювати адміністративно-оперативне керівництво апаратом цієї адміністрації. Призначення на цю посаду здійснюється головою облдержадміністрації з врахуванням кандидатур, поданих керівним органом управління державною службою, за погодженням із Державним секретарем, а звільнення з посади у порядку, визначеному у законодавстві про державну службу; д) між посадовими особами обласної державної адміністрації повноваження повинні бути розмежовані таким чином, щоб голова адміністрації був максимально звільнений від вирішення поточних, оперативних питань та зосереджували увагу на проблемах розроблення і здійснення державної політики з урахуванням специфіки відповідного регіону (регіональної політики). Районні державні адміністрації організовуються з урахуванням того, що функції голів цих адміністрацій за своїм змістом не мають ознак політичної діяльності. Відповідно до цього голови районних державних адміністрацій повинні мати статус державних службовців. Згідно з частиною 10 статті 106 і частиною IV статті 118 Конституції України вони призначаються на посади і звільняються з посад Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. У подальшому, з огляду на перспективи розвитку інституту державної служби, кандидатури на зазначені посади повинні пропонуватися керівним органом управління державною службою. Перебування їх на посаді не повинне обмежуватися строком повноважень Президента України, що забезпечить стабільність становища цих посадових осіб, їх певну незалежність від політичних змін. Важливим питанням реформування місцевих органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (далі — місцеві органи) є забезпечення чітких субординаційних зв'язків між цими органами та органами виконавчої влади вищого рівня. При цьому треба зазначити, що важливою особливістю правового статусу місцевих державних адміністрацій є те, що в ньому певним чином поєднуються повноваження загальної та спеціальної компетенції. Зокрема, повноваження спеціальної компетенції здійснюють структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, до відання яких віднесені питання галузевого чи функціонального управління на відповідній території (наприклад, управління охорони здоров'я, фінансове управління тощо). З огляду на це серед місцевих органів виділяються органи двох типів: перший тип — органи, що підпорядковані міністерствам та іншим ЦОВВ, хоч і мають певні зв'язки з місцевими державними адміністраціями; другий тип — органи, що підпорядковані голові відповідної державної адміністрації і водночас мають враховувати вимоги реалізації завдань відповідного міністерства чи іншого ЦОВВ. Згідно із зазначеними типами місцевих органів визначається різний характер їх відносин з іншими органами виконавчої влади, а також порядок призначення керівників.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 23 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| 1.Понятие зобов'язання і його ознаки . Підстави виникнення зобов'язань | | |