Протягом розвитку психологічної науки в рамках різних її напрямків виникали теорії, що мали на меті пояснення сутності пам'яті та її закономірностей. Ці теорії звертали увагу на різні аспекти

16

Аналіз теорій пам’яті.

Протягом розвитку психологічної науки в рамках різних її напрямків виникали теорії, що мали на меті пояснення сутності пам'яті та її закономірностей. Ці теорії звертали увагу на різні аспекти проблеми дослідження процесів пам'яті.

Асоціативна теорія розкриває залежність процесів пам'яті від характеристик матеріалу, що запам'ятовується. В основі пояснення механізмів пам'яті в цій теорії лежить поняття асоціації. Між явищами, що запам'ятовуються, встановлюється зв'язок, або асоціація, яка потім впливає на відтворення матеріалу. При пригадуванні людина відшукує ланцюжок зв'язків, який приведе до потрібного матеріалу. Відтворення деякого факту веде до відтворення факту, із ним асоціативно пов'язаного, а запам'ятовується те, що пов'язане із вже наявним в пам'яті матеріалом. При дослідженнях пам'яті в межах асоціативної теорії були встановлені типи утворення асоціацій: асоціації за схожістю (зв'язок виникає між подібними фактами), за суміжністю (зв'язок виникає між фактами, що слідують в часі один за одним), за контрастом (зв'язок виникає між фактами, які відрізняються, протилежні один до одного).

Гештальтпсихологічна теорія підкреслює залежність процесів пам'яті від способів організації і структуризації матеріалу, що запам'ятовується. Чим чіткіше буде організовано матеріал, тим простіше його запам'ятати. При цьому наголошується на активній ролі людини в структуризації матеріалу шляхом ритмізації, перебудови, об'єднання або, навпаки, роз'єднання його різних частин.

В біхевіористичній теорії закономірності процесів пам'яті розглядаються, як подібні до закономірностей утворення рухових навичок. Асоціації для біхевіористів - це елементи досвіду людини, що створюються в результаті научіння. Як і для формування рухових навичок, так і для формування навичок збереження матеріалу в пам'яті потрібні вправи. В рамках цієї теорії встановлено, що на ефективність закріплення матеріалу впливає кількість вправ, проміжок часу між вправами, обсяг матеріалу та індивідуально-психологічні властивості людини, яка запам'ятовує матеріал.

За когнітивною теорією пам'ять розглядається, як деяка структура, призначена для обробки інформації. Ця структура складається із різних блоків, що відповідають за розпізнавання інформації, побудову когнітивної карти, збереження отриманої інформації і за відтворення її в певному вигляді. Процеси переробки інформації (об'єднання, доповнення, зміна та інші) забезпечують належні зміни інформації в блоках і перехід її із одного блоку в інший.

В діяльнісній теорії розглядається залежність процесів пам'яті від діяльності людини. За цією теорією, закономірності запам'ятовування, збереження і відтворення певної інформації визначаються змістом та структурою діяльності людини із цією інформацією, мотивами, що лежать в основі цієї діяльності, ставленням людини до неї.

В даній теорії пам'ять розглядається як вид діяльності, а саме, як мнемічна діяльність. Ця діяльність складається із мнемічних дій, спрямованих на запам'ятовування, збереження і відтворення матеріалу. За допомогою цих дій людина конструює мнемічний образ матеріалу або його уявлення.

Таким чином, асоціативна теорія пояснює закономірності процесів пам'яті зв'язком між елементами матеріалу, який запам'ятовується, гештальтпсихологічна теорія - організацією матеріалу, біхевіористична - характеристиками вправ по закріпленню матеріалу. Діяльнісна теорія підкреслює роль зв'язку між пам'яттю та діяльністю людини та не заперечує досягнення інших теорій пам'яті.

Класифікація і види пам’яті.

Захарактером психічної активності, що переважає в діяльності, пам'ять поділяють на рухову, емоційну, образну та словеснологічну. Така класифікація була вперше запропонована П.П. Блонським. Хоча в реальному житті дані види пам'яті нерозривно пов'язані один з одним, П. П. Блонському вдалося визначити відмінності між окремими видами пам'яті.

Рухова (моторна) пам'ять — це запам'ятовування, зберігання та відтворення різних рухів. Вона є підґрунтям для формування різного роду трудових та практичних навичок, у тому числі навичок ходьби, письма тощо. Моторна пам'ять дуже важлива для життя людини, оскільки в разі її відсутності людина щоразу вчилася б здійснювати відповідні рухи. При відтворенні рухів останні не завжди повторюються точно в такому самому вигляді, як раніше. Найточніше рухи відтворюються за тих умов, за яких вони виконувалися раніше. У нових, незвичних умовах рухи відтворюються з деякими відхиленнями. Це пояснюється тим, що рухи відтворюються не ізольовано від того, з чим вони були пов'язані раніше, а лише на підґрунті утворених раніше зв'язків.

Рухова пам'ять онтогенетично виникає дуже рано: її перші вияви відносяться до перших місяців життя дитини. Спочатку вона виявляється тільки в рухових умовних рефлексах, що виробляються у дітей. Пізніше запам'ятовування та відтворення рухів починають набувати усвідомленого характеру, пов'язуються з іншими психічними процесами, зокрема мисленням. До кінця першого року життя рухова пам'ять досягає такого рівня розвитку, який необхідний для засвоєння мови.

Емоційна пам'ять — це пам'ять на емоції та почуття. Вона полягає у здатності запам'ятовувати та відтворювати почуття. Як відомо, емоції сигналізують про задоволення потреб та інтересів людини, її стосунків з навколишнім світом. Тому емоційна пам'ять займає важливе місце в житті та діяльності людини. Почуття, які людина пережила і які зберігаються в її пам'яті, виступають своєрідними сигналами, що спонукають до дій (у випадку, якщо вони пов'язані з позитивними емоціями) або утримують віддій (якщо вони пов'язані з негативними переживаннями).

За силою почуття з часом можуть бути сильнішими або слабшими за початкові. Так, горе змінюється смутком, сильна радість — спокійним задоволенням: образа, пережита раніше, може підсилюватися при кожній згадці, страх — зростати тощо.

З часом може змінюватися і зміст почуттів. Так, подія, зіпсована дрібними неприємностями, з часом згадується як досить приємна.

Перші вияви емоційної пам'яті у дитини можна спостерігати в кінці першого півріччя життя: дитина радіє або плаче тоді, коли лише бачить те, що раніше викликало у неї радість або страждання. Але ранні вияви емоційної пам'яті суттєво відрізняються від пізніших. Ця відмінність полягає в тому, що на ранніх етапах емоційна пам'ять носить умовно-рефлекторний характер, на вищих - є свідомою пам'яттю.

Образна пам'ять — це пам'ять на уявлення, картини природи та життя, а також звуки, запахи, смаки тощо. Сутність її полягає в тому, що сприйняте раніше відтворюється потім у формі уявлень. Цьому виду пам'яті властиві всі особливості, якими характеризуються уявлення: блідість, фрагментарність, нестійкість. Тому відтворення сприйнятого раніше нерідко не повністю відповідає оригіналу, причому з часом ці розбіжності поглиблюються.

Легкість відтворення образу залежить від двох чинників: по-перше, від його змістових особливостей, його емоційного забарвлення та загального стану людини в момент сприймання; по-друге, від стану людини в момент відтворення.

Точність відтворення значною мірою визначається мірою використання мови при сприйманні. Те, що у ході сприймання було названо, описано словом, відтворюється чіткіше і точніше.

Образну пам'ять поділяють на зорову, слухову, дотикову, нюхову, смакову. Подібний поділ ґрунтується на переважанні того чи іншого типу відтворюваних уявлень.

Образна пам'ять починає виявлятися у дітей дещо пізніше, ніж попередні види пам'яті. Якщо зорова, слухова пам'ять добре розвинена і відіграє провідну роль у житті людини, то дотикова, нюхова та смакова пам'ять деякою мірою носить професійний характер. Останні види пам'яті особливо інтенсивно розвиваються у специфічних умовах діяльності, досягаючи своєї досконалості в умовах компенсації або заміщення, зокрема у сліпих, глухих тощо.

Словесно-логічна пам'ять — це запам'ятовування та відтворення думок. Людина запам'ятовує думки, які в неї виникають у процесі обмірковування, пам'ятає зміст прочитаної книги, розмови з друзями.

Особливість цього виду пам'яті полягає в тому, що думки не існують без мови, тому пам'ять на них називається словесно-логічною. Вона виявляється у двох випадках; по-перше, у випадку, коли необхідно запам'ятати та відтворити тільки смисл даного матеріалу, а точне відтворення всіх виразів не потрібне; по-друге, у випадку буквального заучування думок та висловів. Останній випадок є прикладом не логічного, а механічного запам'ятовування.

Логічне та механічне запам'ятовування відрізняються одне від одного. Логічне запам'ятовування дає змогу на підставі аналізу матеріалу виокремити його смисл як стислу схему всього матеріалу і запам'ятати його. Пізніше у випадку необхідності суб'єкт відтворює смисл і на його ґрунті може відтворити весь матеріал, але вже „своїми словами". Механічне запам'ятовування полягає у легкому заучуванні матеріалу та його відтворенні без смислової обробки. Останній випадок часто спостерігається в практиці навчання учнів та студентів і називається „зазубрюванням". Такий вид запам'ятовування малопродуктивний, оскільки завчений таким чином матеріал швидко забувається (після відповіді на уроці, складання іспиту, заліку тощо) і не використовується у подальшій практичній діяльності.

Але, незважаючи на це, не слід нехтувати механічним запам'ятовуванням, оскільки воно відіграє важливу роль при вивченні деяких навчальних дисциплін, зокрема іноземної мови. Дослідження показують, що діти краще заучують матеріал напам'ять, краще пам'ятають деталі, але гірше виокремлюють смисл матеріалу. У дорослих все відбувається навпаки. Це можна пояснити насамперед різним рівнем розвитку мисленнєвих процесів, які беруть участь у виокремленні смислу матеріалу.

У словесно-логічній пам'яті головна роль відводиться другій сигнальній системі, оскільки словесно-логічна пам'ять — специфічно людський вид пам'яті, на відміну від рухової, емоційної та образної, які в найпростіших формах існують у тварин. Спираючись на розвиток інших видів пам'яті, словесно-логічна пам'ять стає провідною для людини, і від рівня її розвитку значною мірою залежить розвиток інших видів пам'яті.

2. За характером мети діяльності пам'ять поділяють на мимовільну та довільну.

Мимовільна пам'ять — це запам'ятовування та відтворення матеріалу, яке здійснюється без вольових зусиль, без контролю з боку свідомості, автоматично. При цьому суб'єкт не ставить перед собою спеціальної мнемічної мети запам'ятати чи пригадати матеріал.

Довільна пам'ять передбачає свідому постановку мети запам'ятати матеріал та вимагає певних вольових зусиль.

Мимовільне запам'ятовування не обов'язково є слабшим, ніж довільне. Буває, що мимовільно запам'ятований матеріал відтворюється краще, ніж матеріал, який спеціально запам'ятовувався. Наприклад, мимовільно запам'ятована фраза або зоровий образ часто запам'ятовується надійніше, ніж у випадку, коли людина спеціально намагається запам'ятати.

3. За тривалістю закріплення і збереження матеріалу (у зв'язку з його роллю та місцем у діяльності) виокремлюють короткочасну, довготривалу та оперативну пам'ять.

Короткочасна пам'ять - це вид пам'яті, який характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням. У випадку короткочасної пам'яті частіше за все суб'єкт не використовує спеціальних мнемічних прийомів, хоча вона вимагає певних вольових зусиль. Виявом короткочасної пам'яті є випадок, коли людину просять запам'ятати ряд слів за малий проміжок часу і відразу відтворити їх.

Існують індивідуальні відмінності в обсязі короткочасної пам'яті. Обсяг короткочасної пам'яті характеризує здатність механічно, тобто без використання спеціальних прийомів, запам'ятовувати інформацію. Завдяки короткочасній пам'яті не відбувається перевантаження довготривалої пам'яті.

Довготривала пам'ять полягає у набуванні, закріпленні та відтворенні знань, умінь та навичок, розрахованих на довготривале їх збереження і наступне використання в діяльності.

Крім довготривалої та короткочасної виокремлюють ще й оперативну пам'ять (П.І. Зінченко, Г.В. Рєпкіна), під якою розуміють пам'ять, що забезпечує запам'ятовування, збереження й відтворення інформації, необхідної для досягнення мети певної конкретної діяльності. Коли людина виконує яку-небудь складну дію, то здійснює її частинами. При цьому вона утримує в пам'яті деякі проміжні результати до того часу, поки має з ними справу. У міру просування до кінцевого результату конкретний „відпрацьований" матеріал може забуватися. Будь-яка більш-менш складна дія виконується аналогічним чином. Частини матеріалу, якими оперує людина, можуть бути різними (дитина починає читати спочатку по складах, складаючи букви, далі слова — складаючи склади). Об'єм цих частин, або оперативних одиниць пам'яті, істотно впливає на успішність виконання певної діяльності. Цим визначається значення формування оптимальних оперативних одиниць.

Виокремлені види пам'яті взаємопов'язані між собою. Без гарної короткочасної пам'яті неможливе нормальне функціонування довготривалої пам'яті, оскільки короткочасна пам'ять виступає своєрідним фільтром, який пропускає лише необхідну інформацію в довготривалу пам'ять. При цьому перехід інформації з короткочасної в довготривалу пам'ять пов'язаний з певними особливостями. Зокрема в короткочасну пам'ять потрапляють переважно останні п'ять — шість одиниць інформації, одержаної через органи чуття. Перехід з короткочасної в довготривалу пам'ять здійснюється завдяки вольовим зусиллям. Причому результати досліджень свідчать про те, що в довготривалу пам'ять можна перевести інформації більше, ніж дозволяє індивідуальний обсяг короткочасної пам'яті. У результаті відбувається нарощування загального обсягу матеріалу, що запам'ятовується.

Психологічна характеристика рухової, емоційної, образної та словесно-логічної пам’яті.

Види пам'яті. За змістом психічної активності, переважаючій у мнемічній діяльності, розрізняють види пам'яті: рухова (моторна), образна, емоційна, словесно-логічна.

Рухова пам'ять – це запам'ятовування, збереження і відтворення різних рухів і їх систем; служить основою для формування рухових умінь і навиків (ходьба, водіння).

Рухова (або моторна) пам'ять виявляється дуже рано. Це, перш за все, пам'ять на позу, положення тіла. Вона лежить в основі багатьох професійних навичок, які поступово стають автоматичними, тобто здійснюються без залучення свідомості й уваги. Люди з розвинутою рухової пам'яттю краще засвоюють матеріал не на слух чи при читанні, а при переписуванні тексту. Це один із способів вироблення грамотності. Досягаючи повного розвитку раніше інших форм, рухова пам'ять у деяких людей залишається провідною на все життя, в інших, провідну роль грають інші види пам'яті.

Образна пам'ять – запам'ятовування, збереження, відтворення образів предметів, що сприймалися, і явищ дійсності (зорова, слухова, дотикова, нюхова і смакова).

Образна пам'ять - це пам'ять на уявлення, пам'ять на картини природи, звуки, запахи, смаки. Цей вид пам'яті може бути зорової, нюхової, слухові, смакові і ін Як відзначає Р.М. Грановська, відмінна особливість образної пам'яті в тому, що в період утримання образу в пам'яті він зазнає певної трансформації. Виявляються такі зміни: деяке спрощення (опускання деталей), деяке перебільшення окремих деталей, перетворення фігури в більш симетричну. У процесі збереження, образ може трансформуватися і за кольором. Ясніше і яскравіше відтворюються зорові образи, що рідко зустрічаються, незвичайні, несподівані.

Емоційна пам'ять – пам'ять на пережиті відчуття і емоційні стани. Пережиті відчуття не зникають безслідно, а запам'ятовуються і відтворюються за певних умов.

Емоційна пам'ять - це пам'ять на почуття. Емоційна пам'ять визначає відтворення певного чуттєвого стану при повторному впливі тієї ситуації, в якій даний емоційний стан виник вперше. Сильні, емоційно забарвлені враження, людина зберігає найдовше. Вважається, що чуттєва пам'ять, на основі якої розвивається емоційна пам'ять, є вже у шестимісячної дитини і досягає свого розвитку до трьох-п'яти років. На ній ґрунтується обережність, симпатія і антипатія, а також первинне почуття впізнавання (знайоме і чуже). Досліджуючи стійкість емоційної пам'яті, В.М. Мясищев встановив, що коли школярам показували картини, то точність запам'ятовування залежала від емоційного ставлення до них 0 позитивного, негативного чи байдужого. При позитивному відношенні вони запам'ятовували всі 50 картин, при негативному - тільки 28, а при байдужому - всього - 7.

Словесно-логічна пам'ять – запам'ятовування, збереження, відтворення думок, понять.

Словесна пам'ять формується в процесі прижиттєвого розвитку слідом за образною і досягає найвищої сили до 10-13 років. Відмінною рисою її є точність відтворення і значно більша залежність від волі. Відтворити зоровий образ не завжди в нашій владі, в той час, як повторити фразу значно простіше. Однак при словесному збереженні спостерігається спотворення.

Психологічна характеристика сенсорної, короткочасної та тривалої пам’яті.

Процес запам'ятовування можна поділити на етапи, які відрізняються тривалістю збереження інформації (мал.1). Виділяють три таких етапи і відповідно до них розрізняють сенсорну, короткочасну і довготривалу пам'ять.

Мал.1. Графік тривалості різних видів пам'яті

Сенсорна пам'ять - збереження інформації на час, потрібний для виконання завдання; здійснюється на рівні окремих нервових центрів і пов'язана з надходженням нервових імпульсів від органів чуттів (сенсорних систем) до кори кінцевого мозку. Вона зберігає інформацію лише на частки секунди. У цей час вищі відділи мозку сприймають сигнали, що надійшли з довкілля. Якщо цього не відбувається, то менш ніж за секунду ці сліди стираються, і сенсорна пам'ять заповнюється новими сигналами.

Інформація, якщо вона привернула увагу людини, передається в короткочасну пам'ять, де вона зберігається короткий термін (від кількох секунд до кількох хвилин). Цей час потрібний для розв'язання миттєвих задач. Якщо інформація не повторюється, вона зникає з пам'яті, не залишаючи відчутних слідів. Встановлено, що мозок людини одночасно може переробити і запам'ятати лише певний обсяг інформації. Він становить 7+2 інформаційні сигнали (слова, предмети, символи тощо). Наприклад, ми легко запам'ятовуємо номер телефону, який зазвичай не перевищує сім цифр.

Важлива для людини інформація з короткочасної пам'яті переводиться в довготривалу. Перехід інформації із короткочасної в довготривалу пам'ять називають процесом об'єднання слідів пам'яті.

Довготривала пам'ять забезпечує тривале збереження знань, образів, переживань, які запам'ятовуються після багаторазового їхнього повторення і відтворення. Це глибинна пам'ять, що зберігає найважливіше і найпотрібніше. Звичайно, у потрібний момент ми не завжди можемо відтворити те, що не дуже пов'язане з нашою діяльністю. Проте доведено, що інформація, яка потрапила в довготривалу пам'ять, може зберігатися годинами, днями, місяцями, роками і навіть протягом життя людини. Якби цього не відбувалося, ми не змогли б здобувати знання. Особливо міцно закладені в пам'яті події, що відбулися під впливом сильних емоцій.

Порівнюючи функції короткочасної і довготривалої пам'яті, можна сказати, що в короткочасній пам'яті ми «живемо», а в довготривалій - зберігаємо знання, які надають сенс нашому існуванню. Саме звертання до минулого досвіду, яке необхідне для розуміння сьогоднішнього, і є функцією довготривалої пам'яті.

Психологічна характеристика мимовільної, перехідної, довільної пам’яті. Метапам’ять.

Мимові́льна па́м'ять — це запам'ятовування і відтворення інформації, за якого відсутня спеціальна мета щось запам'ятати; один з видів пам'яті^[1]. Цей вид пам'яті з'являється в ранньому дитинстві і обслуговує процес набуття дитиною певних навичок. Мимовільна пам'ять є підґрунтям для виникнення довільної, що починає розвиватися набагато пізніше, і удосконалюється у взаємодії із нею.

Мимовільна - здійснюється без мети, без вольового зусилля, вона завжди є наслідком певної практичної діяльності людини. Успішно використовується у всіх методах активного навчання. Мимовільна - є генетично обумовленою.

Довільна пам'ять - протікає з чіткою постановкою мети щось запам'ятати, відтворити, пригадати. Дає можливість людині керувати своєю пам'яттю.

Довільна пам'ять є продуктом особливої, мнемічної діяльності, спрямованої на запам'ятовування. Ця діяльність характеризується наявністю мнемічної мети, сукупності мнемічних дій, часто супроводжується вольовими зусиллями.

Перехідна (зовнішньо опосередкована) пам'ять характеризується використовуванням зовнішніх засобів (дитячий малюнок - усне мовлення - письмове мовлення) для керування своїми уявленнями.

Метапам'ять - найвищий рівень онтогенезу пам'яті, який спостерігається в осіб інтелектуальної праці. Цьому виду пам'яті притаманні: симультанність запам*ятовування (збіг в часі запам'ятовування і сприймання), повнота, точність і лабільність мнемічного образу, готовність до вибіркового симультанного відтворення, висока організація мнемічних дій. Окрім того, метапам'ять щільно пов'язана з творчою уявою.

Дата добавления: 2015-11-04