В 16-17 в.в. понятие детерминизм начинает приобретать новый смысл — смысл обусловленности — и употребляется в этике для выражения позиции, противостоящей «свободе воли». В 17 в. в период выработки элементарных понятий механики происходит сближение понятия детерминизм и причинности, устанавливается тесная связь категории закономерности и причинности, закладываются основы механистического детерминизма. Успехи механики закрепляют представления об исключительно динамическом характере закономерностей, об универсальности причинной обусловленности. Причинность становится формой выражения законов науки, содержанием детерминистской формы объяснения явлений.
Полное и гармоническое слияние механической причинности и детерминизм происходит в концепции детерминизм Лапласа. Центральной становится идея о том, что всякое состояние Вселенной есть следствие предыдущих и причина последующих ее состояний. Сформированное им понятие причинно-следственных цепей, последующее отождествление этого понятия с понятием связи состояний и теоретико-механическим представлением о движении окончательно утверждают универсальный объяснительный статус лапласовского детерминизма.
Переход науки к исследованию в нач. — сер. 19 в. системных природных и социальных объектов обусловил изменение идеалов аналитического, поэлементного характера познания; расхождение принципа причинности и принципа детерминизм; обнаружилась сложная по структуре абстрактно-теоретическая форма принципа детерминизм в научном исследовании.
Современное философское и методологическое осмысление детерминизм раскрывает взаимосвязь философского и естественнонаучного статусов (аспектов) этого принципа. Философский детерминизм фиксирует разнообразные формы взаимосвязей и взаимоотношений явлений объективной реальности: генетические (причинно-следственные) и статистические, пространственные и временные, связи состояний и коррелятивные связи, функциональные и целевые.
В изменении структуры познавательной деятельности участвуют новые категориальные детерминистские схемы. Исследование вероятностных процессов микромира в физике, целесообразного характера развития живых систем в биологии, явлений социального порядка обнаружило ограниченность причинного типа объяснений, привело на рубеже 19-20 в. в. к формированию философского и естественнонаучного индетерминизма.
Индетерминизм полностью или частично отрицает существование причинно-следственных связей и возможность их детерминистского объяснения.
Детерминизм в науке
Всё определено в этом мире и ничто не в состоянии этого изменить. Однако, всякое действие вызывает следствие подобно всему тому, что происходит в этой жизни. На принципе детерминизма построена вся классическая физика, за исключением термодинамики и молекулярной физики. Детерминизм подразумевает выполнение обратимости времени, то есть частица придёт в исходное состояние, если обратить время. Каждая траектория единственным образом определяется начальными условиями. Всё это находится в замечательном согласии с экспериментальными данными макромира.
Причинность является производство причиной следствия. Причинность есть внутренняя связь между тем, что уже есть, и тем, что им порождается, что ещё только становится. Этим Причинность принципиально отличается от др. форм связей, для которых характерен тот или иной тип упорядоченной соотнесенности одного явления другому. Причинность объективна; она есть присущее самим вещам внутреннее отношение. Причинность всеобща, т.к. нет явлений, которые не имели бы своих причин, как нет явлений, которые не порождали бы тех или иных следствий.
Связь причины и следствия является необходимой.
В процессе причинения происходит перенос материи и движения от причины к следствию.
Классическая физика основывалась на механическом понимании причинности: причиной искомого состояния объекта является некоторое его исходное состояние и его взаимодействия за исследуемый отрезок времени. Предсказания солнечного и лунного затмений, времени противостояния планет и т.п. служили важным обоснованием этой концепции.
Развитие современной физики, и прежде всего квантовой механики, привело к существенному видоизменению, обобщению категории Причинность. Вероятносная причинность.
Б. Рассел: Причинность совпадает с любым законом, позволяющим делать какой-либо вывод по одной группе явлений о другом явлении
Каузальность (лат. causalis) - т.е. причинность; причинная взаимообусловленность событий во времени. Детерминация, при которой при воздействии одного объекта (причина), происходит соответствующее ожидаемое изменение другого предмета, объекта (следствие). Одна из форм отношения, характеризующаяся генетичностью, необходимостью. Каузальность выполняет важнейшую методологическую роль в научном и повседневно-бытовом познании. На основании ее понятия строились механицистская картина мира, концепции детерминизма (Лаплас,Спиноза). Начиная с Юма критикуется за тот пункт, что следствие не всегда содержится в причине, либо предпосылке. Отрицая объективность каузальности, Юм указывал на субъективность восприятия ее как таковой. Отрицание необходимой каузальности, признание нелинейности развития - важные презумпции в философии постмодерна и синергетике.
21. Синергетика та її роль у формуванні сучасної наукової картини світу
Синергетика - вивчення природних явищ на основі принципу самоорганізації. За Хакеном, синергетика займається вивченням систем, що складаються з величезної кількості частин, компонентів чи підсистем, які складним чином взаємодіють між собою. Взаємодія між такими компонентами знаходиться в стані нестабільності.
Синергетику цікавить питання про те, як саме системи чи їх частини проводять зміни, цілком обумовлені процесами самоорганізації. Парадоксальним здавалося те, що при переході від невпорядкованості до впорядкованості усі системи поводяться схожим чином. Системи, що саморозвиваються, знаходять внутрішні форми адаптації до навколишнього середовища. Умови нерівноваги спричиняють корпоративну поведінку елементів, які в умовах рівноваги поводилися автономно. Синергетичні системи на неорганічному рівні утворюють впорядковані просторові структури. На рівні одноклітинних організмів взаємодіють за допомогою сигналів. На рівні багатоклітинних організмів - багатогранна кооперація. Робота головного мозку - "шедевр кооперації клітин".
Синергетика використовує математичні моделі для опису нелінійних процесів, встановлює, які процеси самоорганізації відбуваються в суспільстві та природі, якого типу нелінійні закони керують цими процесами і за яких умов, встановлює, на яких стадіях еволюції хаос може грати позитивну роль, а коли негативну. Застосування синергетики обмежене:
Вона вивчає лише масові процеси, але не індивідів
Не враховує роль фактора свідомості духовної сфери
Застосовна до вивчення процесів, що детерміновані невеликою кількістю фактів (але при розвитку ця кількість зростає).
Системи, що складають предмет вивчення синергетики, можуть бути різноманітної природи, і вивчатися спеціально різними науками (фізика, хімія, біологія). Але ці науки вивчають системи різними, специфічними для них, способами, що робить результати такого вивчення недоступними для інших наук. Синергетику ж цікавлять загальні закономірності еволюції систем довільної природи. Вона описує цю еволюцію "інтернаціональною" мовою, встановлює ізоморфізм між явищами, описаними різними науками, але такими, що зводяться до спільної моделі. Синергетика - щось типу інтерфейсу між науками, вона дозволяє досягнення однієї науки робити доступними для інших наук. Синергетика - метанаука, що підмічає та вивчає загальний характер закономірностей, які до цього вивчалися різними науками.
Раніше складні системи вивчалися в двох різних аспектах. Перший підхід - розділити систему на частини і вивчати їх окремо, будуючи гіпотези про структуру чи функціонування системи в цілому (редукціонізм). Інший підхід - вивчення системи в цілому, не зважаючи на взаємодію її складових (холізм). Синергетика наводить міст між цими підходами. Вона пропонує підхід проміжного рівня - макроскопічні процеси виникають самі собою, в наслідок самоорганізації частинок на мікроскопічному рівні.
Основна роль синергетики - комунікатор між науками, вона перекладала діалект наук на "високу латинь" міжнаукового спілкування. Оскількі синергетика - міждисциплінарний напрямок, вона мусить бути відкритою, готовою до діалогу. Діалогічність - ще одна риса синергетики. Процес дослідження світу перетворився з добування знеособленої інформації на живий діалог дослідника з природою. При цьому роль дослідника є значною.
22. Проблема реальності в інформатиці. Віртуальна реальність.
Проблема віртуальної реальності: якщо віртуальна реальність - штучна, створена реальність, то саме в такій реальності людина живе з самого початку. Людина за своєю природою - не зовсім природна істота. Вона існує символічно, а тому і весь її світ також дещо штучне. Світ міфів і саг, літописів, культури в цілому - світ штучний, створений людиною, і в цьому розумінні віртуальний.
Поняття штучної реальності було введене вперше М. Крюгером в 1960-х рр. В 1989 Я. Ланьєр ввів популярний сьогодні терін "віртуальної реальності". Віртуалістика - філософський підхід, що вивчає віртуальні реальності. Це поліонтологічний підхід (реальностей є багато). Ще є моноонтологічний підхід (реальність одна, природна).
Властивості віртуальної реальності:
Породженість. Віртуальна реальність породжується активністю реальності, зовнішньої по відношенню до неї.
Актуальність. Віртуальна реальність існує актуально, лише "тут і тепер", поки активна реальність, що породжує її.
Автономність. В віртуальній реальності свій час, простір, закони існування.
Інтерактивність. Віртуальна реальність може взаємодіяти зі всіма іншими реальностями, в тому числі і з тією, яка її породжує.
В віртуалі людина може бути творцем, творити нову реальність - будувати наочний образ не лише того, що може бути матеріалізовано, а і того, що не може бути здійснено.
В віртуалі протікає розгортання творчого замислу не лише в формі зорових образів, а й у формі звуків, які супроводжуються різними відчуттями та емоційними станами.
Віртуальна реальність - вторинна реальність, яка певним чином відображає первинну, замінює її. Вона не є реальним об"єктом, проте може викликати реальні ефекти (банківський працівник, що оперує значками і цифрами на екрані, купляє чи продає акції підприємства, що призводить до реальних наслідків).
Перша історична форма віртуалізації - міф.
Друга форма - наукова картина світу - первинна реальність, яку ми сприймаємо за допомогою відчуттів, заміщується науковою картиною світу.
Соціотехнічна форма - основою віртуалізації стають засоби масової інформації і популярного мистецтва (кіно, ТБ, естрада), що несуть масові кліше.
Сучасна віртуальна реальність - модельне відображення дійсної реальності за допомогою технічних засобів, що створюють ілюзію цієї реальності.
Комп’ютерна віртуальна реальність - інтерактивне середовище, створене за допомогою комп"ютера. Вона має графічні, акустичні, пластичні та інші властивості. В неї користувач занурюється як глядач чи творець.
Для людини, яка взаємодіє з комп"ютером у віртуальній реальності, символічна складова стає настільки сильною, що затуляє всі інші реалії життя (людина відчуває себе супергероєм, шпілячи в ком"ютерні іграшки, і з готовністю відмовляється від спроб пережити щось подібне в реальності).
Небезпечні сторони. Людина поступово розчиняється в штучній, створеній нею реальності. Вона все більше залежить від неї (людина стає безпорадною, коли виходить з ладу якась електроніка, і вона стикається з первинною реальністю).
Наслідки:
Нові інформаційні технології відкривають небачені раніше можливості для розвитку інтелектуальної діяльності.
Докорінним образом змінюється навколишній світ людини та її сприйняття.
З’являються нові соціальні проблеми та ризики, серед яких однією з найважливіших проблем є пробема забезпечення інформаційної безпеки.
23. Поняття кіберпростору Інтернет і його філософське значення.
Кіберпростір часто уявляють як гіпермережу децентралізованих мережних структур відкритого доступу. У цьому аспекті головними рисами кіберпростору є відкритість, компетентність, демократичність, готовність визнати та виправити помилки, оперативність реагування.
Інколи кіберпростір розглядають як гіпертекст, тобто вербальну структуру. Головними характеристиками стають зв’язність, конструктивність, повнота, структурованість.
Кіберпростір - соціотехнічна система. В нього включаються не лише блоки інформації, але і люди, представлені своїми проекціями (породжені ними тексти, повідомлення, зображення тощо). Кіберпростір хоча і існує десь в розподіленій мережі, проте ніде "тут" і "зараз". Тому він може бути уподіблений до віртуального світу.
Людина в кіберпросторі постає безтілесним створінням. Людина - віртуальне тіло, якого насправді нема, але в Інтернеті можуть існувати його біографія, дописи, твори тощо. За допомогою кіберпростору можна опинитися там, де "насправді" нас нема (у фізичному розумінні), взяти участь в дискусії чи комунікації. Людина може перенести своє віртуальне тіло у потрібне місце та час, взяти участь у конференції, а потім повернутися до дому, звідки вона, як реальне тіло, і не виходила. В кіберпросторі суттєвим є анонімний зв’язок. Людина може сформувати свій образ на власний розсуд. До кіберпростору не можуть бути застосовані закони жодної країни.
Кіберпростір використовується не лише у науці, а й в популярному мистецтві. Наприклад, у фільмі "Матриця" сама матриця виступає таким кіберпростором. В книзі "Лабиринт отражений" (С. Лук’яненко) кіберпростором виступає Діптаун, віртуальне місто. Реальною є всесвітня мережа, на основі якої будується це віртуальне місто, куди люди можуть входити за допомогою певних пристроїв.
Інтернет використовується у всіх проявах людського життя. Застосовують його і у філософії:
Використання інформаційних порталів
Використання сайтів наукових установ філософії, філософських організацій, факультетів тощо
Використання Інтернет-проектів, форумів, конференцій, присвячених філософії
Використання електронних бібліотек та каталогів
Використання електронних енциклопедій, словників, довідників.
24. Концепція інформаційного суспільства. Мережеве суспільство. Проблема особи в інформаційному суспільстві.
Інформаційне суспільство - соціологічна та футуристична концепція, яка стверджує, що головним фактором суспільного розвитку є виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації. Це різновид теорії постіндустріального суспільства.
Послідовники концепції інформаційного суспільства пов’язують його становлення з домінуванням четвертого, інформаційного сектора економіки (після господарства, промисловості та економіки послуг). Капітал та праця поступаються місцем інформації та знанню. В інформаційному суспільстві класи заміняються соціально недиференційовними "інформаційними спільнотами" (Е. Масуда). Традиційним громіздким корпораціям Тоффлер протиставляє маленькі економічні форми - індивідуальну діяльність на дому, "електронний котедж". Вони входять в загальну структуру інформаційного суспільства. Висувається проект глобальної електронної цивілізації - на базі синтезу телебачення, комп’ютерної служби та енергетики (Дж. Пелтон). Комп"ютерна революція поступово призводить до заміни традиційного друку електронними книгами, змінює ідеологію, перетворює безробіття на забезпечене дозвілля (Х. Еванс). Перспектива розвитку демократії пов’язується з розповсюдженням інформаційної техніки - кабельна мережа, що забезпечить двосторонній зв"язок громадян з владою. Ця концепція зустріла критику з боку гуманістично орієнтованих філософів та вчених, що вказують на негативні наслідки комп"ютеризації суспільства.
Поява цифрових мереж створила основу мережевого інформаційного суспільства. Медіалізація суспільства, дигіталізація (я хотів написати це слово =Р) всіх сторін життя, а також швидкий розвиток мережних технологій поклали початок новій парадигмі, що йде слідом за капіталістичною. Тривалість інкубаційного періоду інформаційної парадигми залежить від часу, який необхідний для адаптації людей до інформаційних технологій, які розвиваються дуже інтенсивно.
Термінологія класів мережного суспільства ще не встановилася. Проте умовно його можна поділити так. Вищий клас - нетократія:
Куратори мереж. З одного боку нетократія розділена конкуруючими за ексклюзивні знання мережами, які очолюють куратори, а з іншого боку - об’єднана мережею єдиного кураторіату, що здійснює мережне керування світом.
Етерналісти. Етерналісти формулюють стратегії та знання (філософію суспільства), які потім використовуються кураторами в практичній діяльності.
Нексіалісти. Базуючись на досягненнях етерналістів, вони втілюють внутрішньо- та міжмережеву підприємницьку діяльність в інтересах нетократії.
Нижчий клас, існування якого нетократія заперечує так само, як буржуазія заперечувала існування пролетаріату, є консьюмтаріат - пролетаріат споживачів. До складу цього ж класу фактично потрапляють і капіталісти, зайняті традиційним виробництвом - розподілом.
Проблеми особи
Необхідність по-новому осмислити процес здобуття особистістю своєї ідентичності. Це пов’язано насамперед зі зміною ролі інформації в житті людини. В інформаційному суспільстві відбувається збільшення кількості інформації. При цьому вона розуміється як основний ресурс, джерело суспільних благ, засіб досягнення багатства та процвітання.
Формування, духовне становлення людини проходить уже не в традиційних рамках, коли соціальний статус батьків майже автоматично визначав суспільну та духовну долю кожної людини. В інформаційному суспільстві кожна особа має свободу вибору свого майбутнього. Тому серйозну небезпеку становлять ті культурологічні архетипи (або просто "чуваки"), які не служать розвитку суспільства, сприяють моральному розкладенню, падінню моралі.
Втрата особистістю можливості орієнтуватися у мінливому зовнішньому світі, перенасиченому інформацією, може сформувати потребу у використанні різноманітних засобів втечі від дійсності (cuban honey, afgan honey =)... Наркота, алкоголь), а також призвести до надмірного захоплення віртуальними світами, що знижує здатність взаємодії з навколишнім об’єктивним світом.
Для того, аби уникнути цих проблем, держава мусить:
Розвивати механізми для забезпечення прав та свобод особистості
Розвивати ті культурологічні архетипи, які зберігають зв’язок з історією та культурою людства, але водночас адекватні до змін
Залучати в процес інформатизації якнайширших шарів суспільства
Виробити справедливу міждержавну систему розподілу праці у сфері, що розглядається.
25. Аксіологічні проблеми сучасної науки
Развитие техногенной цивилизации подошло к критическим рубежам, которые обозначили границы этого типа цивилизационного роста. Это обнаружилось во второй половине XX в. в связи с возникновением глобальных кризисов и глобальных проблем.
Проблема выживания в условиях непрерывного совершенствования оружия массового уничтожения.
Проблема нарастания экологического кризиса. Два аспекта человеческого существования — как части природы и как деятельного существа, преобразующего природу, — приходят в конфликтное столкновение. Старая парадигма, будто природа бесконечный резервуар ресурсов для человеческой деятельности, оказалась неверной.Грозящая экологическая катастрофа требует выработки принципиально новых стратегий научно-технического и социального развития человечества, стратегий деятельности для коэволюции человека и природы.
Проблема сохранения человеческой личности, человека как биосоциальной структуры в условиях растущих и всесторонних процессов отчуждения. Человек, усложняя свой мир, все чаще вызывает к жизни такие силы, которые он уже не контролирует и которые становятся чуждыми его природе.
Проблема сохранения личности приобретает в современном мире еще одно, совершенно новое измерение. Впервые в истории человечества возникает реальная опасность разрушения той биогенетической основы, которая является предпосылкой индивидуального бытия человека и формирования его как личности.
Социальная ответственность в ракурсе биоэтики:
Стрессовые нагрузки, канцерогены, засорение окружающей среды серьезно трансформируют человека и разрушают его здоровье, ухудшают генофонд. Проблемы биоэтики возникли на стыке биологии и медицины. Ряд проблем вызван отношением к пациенту только как к объекту исследования или медицинской практики. К проблемной сфере относят взаимоотношения «врач — пациент». В условиях возрастающей формализации обязанностей врача, пациент предстает в роли носителя определенного заболевания, лишаясь всей полноты своих индивидуальных и социальных качеств.
В 70-х гг. XX в выделилась биоэтика экспериментирования на животных. В настоящее время идет процесс выработки основных критериев, допускающих эксперименты не только на человеке, но на животных.
С увеличением технизации медицины расширяются технологические возможности контроля и вмешательства в естественные проблемы зарождения, протекания и завершения человеческой жизни. Различные методы искусственной репродукции человека, замены пораженных органов и тканей, замещение поврежденных генов, активное воздействие на процессы старения приводят к тому, что во всех подобных случаях возникают пограничные ситуации, когда достижения НТП не прогнозируемы в их последствиях.
Генная инженерия дает возможности вмешиваться в генетический код человека и изменять его. Этот путь мыслится как позитивный в случаях лечения ряда наследственных болезней. Однако возникает опасность злоупотребление этими возможностями.
Проблемы манипуляции над человеческой психикой, воздействия на человеческий мозг составляют особую группу проблем.
Острой проблемой современности является технология клонирования.
Этическое регулирование науки и появление высокого уровня этической культуры, оцениваемые сегодня как жизненная необходимость, являются важной предпосылкой будущего развития науки. Это будет способствовать обеспечению качества моральности современной науки. Ученый должен проникнуться сознанием своей ответственности за судьбу человечества.
26. Традиційне та техногенне суспільства
А. Тоэнби описал 21 цивилизацию. Все их можно разделить на 2 большие группы: техногенные и традиционные.
Различия традиционной и техногенной цивилизаций носят радикальный характер:
Традиционные общества хар-ся:
замедленными темпами социальных изменений;
в культуре первостепенное значение имеют традиции, опыт предков, образцы и нормы
инновации не воспринимаются как высшая ценность;
ограничивается существование инноваций традицией;
человек воспринимается как часть целого, единого, группы;
(Лютий) наука займає соціокультурне місце;
(Лютий) екстенсивний просторовий розвиток.
Некоторые черты этих обществ сохранились до наших дней в основном в так называемых государствах 3-го мира, но рано или поздно столкновение с техногенной цивилизации приводит к коренным изменениям культуры, образа жизни и т.д.
(Лютий) Вади традиційного суспільства:
патріархальність, чи тоталітарність(хоча у техногенному теж є приклади);
ворожість до інновацій.
Основные черты техногенной цивилизации («западная»):
основной критерий при анализе - скорость разнообразных изменений;
главная ценность - инновация;
существует понятие автономной человеческой личности;
человек тесно не привязан ни к какой группе людей;
основная задача человека - переделка внешнего мира и в первую очередь природы для удовлетворения своих потребностей;
(Лютий) знищення індивідуального простору особистості;
(Лютий) перевага матеріальних цінностей над духовними;
(Лютий) відбувається атомізація суспільства;
наука - одна из высших ценностей цивилизации и культуры;
наука воздействует не только на сферу производства, но и почти на все сферы и виды человеческой деятельности;
(Лютий) виділяється нова функція науки - функція соціальної сили(наука стає методом впливу на усі сфери суспільства);
(Лютий) світ стає тісним, глобальним, віртуальним;
(Лютий) мінливість індивідуального розвитку (легка зміна культури соціальних ролей, релігії);
(Лютий) інтенсивний та часовий розвиток.
Техногенная цивилизация возникла в 15-17 столетиях н.э. в Европейском регионе. В дальнейшем этот тип осуществил определенную экспансию на весь окружающий мир. Существовавшие ранее традиционные цивилизации либо были поглощены техногенной, либо превратились в гибриды техногенной и традиционной.
Собственно развитие техногенной цивилизации начинается в 17 веке и проходит 3 стадии.
Предындустриальная (17-18)
Индустриальная (19-20)
Постиндустриальную (конец 20-21 век)
Предпосылки техногенной цивилизации:
античная культура, которая подарила 2 великих открытия:
способ регуляции социальных связей (античная демократия)
начало теоретической науки, первым образцом которой считается «Евклидова геометрия» (Степин)
Европейское средневековье - особое понимание человека и его роли в мире: «Человек – это образ и подобие Божье. Единственное существо обладающее разумом, способное проникнуть в тайны бытия».
В эпоху Ренессанса закладывается культурная матрица техногенной цивилизации. Человек - творец.
Важнейшей основой постиндустриальной жизнедеятельности становится прежде всего развитие техники, технологии, причем не только путем стихийно протекающих инноваций в сфере самого производства, но и за счет генерации все новых научных знаний и их внедрения в технико-технологические процессы.
Техногенная цивилизация оказалась динамичной, подвижной, агрессивной, т.к. она поглощает традиционные общества и культуры, оттесняет их на периферию.
(Лютий) Розвиток техногенної цивілізації підходить до критичної межі. Глобальні проблеми:
виживання(живих зараз більше усіх померлих разом);
вичерпання ресурсів планети;
проблема збереження людської особистості, як біосоціальної структури (відчуження людини від природи; зміна природи призводить до зміни і людини теж).
Незважаючи на підвищення якості умов життя людей, принесене техногенною цивілізацією, постає питання чи не завелику ціну за це заплачено.
(Лютий) Українське суспільство треба віднести до неофеодалізму (селяни і робітники + олігархи).
27. Сцієнтизм та анти сцієнтизм
Сциентизм - концепция, заключающаяся в абсолютизации роли науки в системе культуры, в идейной жизни общества. В качестве образца науки Сциентизм обычно рассматривает естественные и точные науки.
Сциентизм не является строго оформленной системой взглядов, он представляет собой идейную ориентацию и проявляется по разному: от подражания точным наукам(применение искусственно математического символизма, аксиоматическое построение в анализе философско-мировоззренческих или социально-гуманитарных проблем, система дефиниций, логическая формализация) – до абсолютизации естественных наук как единственного знания и отрицания философско-мировоззренческой проблематики как лишенной познавательного смысла и значения (неопозитивизм).
(Лютий) Характеристики сцієнтизму:
Культ науки, як найвищої цінності суспільства;
Наука виступає, як культурно-світоглядний зразок;
Основний метод пізнання математико-природничий;
(Інтернет)Решения всех проблем человечества(в том числе и морально-этических, метафизических) заключаются в науке;
(Інтернет)Единственными верными научными методами являются методы наук и что они должны быть применимы в гуманитарных и социальных науках.
(Інтернет) "Для сциентизма характерно преувеличение роли науки в познании окружающего мира и человека, объявление ее вершиной развития культуры, убеждение в ненужности других сфер культуры" (О. Конт).
Антисциентизм считает возможности науки ограниченными в решении проблем человеческого существования, в крайних проявлениях оценивает науку враждебной человеческому существованию.Антисциентизм как альтернатива сциентизму подвергает науку и технику критике и скептически оценивает их возможности решить фундаментальные проблемы человека и социума. Он получил выражение в экзистенциализме, теориях Франкфуртской школы, в различных концепциях контркультуры и в экологических движениях
(Лютий) Характеристики антисцієнтизму:
засудження науково технічної революції;
висвітлення негативних наслідків наукової діяльності людства;
повернення до традиційного аграрного цивілізаційного типу;
загроза "людського фактору", як основної причини руйнівних процесів
(Internet) Приводятся разные драматические сценарии развития человечества, которые ведут к катастрофе вызванной научными достижениями неправильно применёнными человечеством.
(Інтернет)Майкл Полани: "современный Сциентизм сковывает мысль не меньше, чем это делала церковь."
Еще в добу Ренесанса Жан-Жак Руссо писал: "Через сколько ошибок, в тысячу раз более опасных, чем польза, приносимая истиною, нужно пройти, чтобы этой истины достигнуть".
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 23 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |