Серія Вища освіта в Україні М. П. Лукашевич, М. В. Туленков 2 страница

функціонування і розвиток соціальних спільнот, груп, організацій і соціальних процесів

про соціальні відносини як механізми взаємо­зв'язку між спільно­тами і між особис­тістю і спільнотами

про закономірності соціальних дій і соціальної поведінки людей

особистості

спільноти

32Н

соціальні

групи

"ТУ

класи

нації

Об'єктивні і суб'єктивні умови і фактори

Рис. 1.2. Соціологія — наука про суспільство Тому соціологію розуміють і як науку про закономірності становлення, розвитку і функціонування соціальних спільнот, про ті соціальні відно­сини і соціальні процеси, що виникають у суспільстві під час взаємодії великих соціальних груп.

1.2. Визначення об'єкта соціології

Суспільство як об'єкт дослідження соціології розглядається у двох аспектах.

По-перше, як соціальний організм, що складається із взаємопов'язаного комплексу соціальних утворень, тобто соціальних інститутів, соціальних спільнот, соціальних груп та індивідів. Кожен з компонентів цього комплексу є відносно самостійним суб'єктом суспільного життя, виконує певні функ­ції і перебуває у взаємодії з іншими компонентами. Відповідно до цього соціологія вивчає суть соціального, закономірності та якісні характерис­тики кожного компонента і всього суспільства в цілому як соціального орга­нізму, а також різноманітні соціальні процеси, що в ньому відбуваються.

По-друге, суспільство — об'єкт дослідження соціології — розглядається як найскладніша природно-історична соціальна система. Суспільство як велика соціальна система являє собою органічну спільність виробничих сил і виробничих відносин, соціальної, політичної, економічної і духовної сфер.

Взаємодія різних соціальних груп людей, їхня діяльність у різних сферах суспільного життя — економічній, соціальній, політичній, духовній (або ідеологічній) — за визначальної ролі способу виробництва надає розвиткові тієї чи іншої суспільної спільноти характеру природничо-історичного про­цесу. Кожна із зазначених сфер суспільного життя виконує певні функції: економічна — функцію матеріального виробництва, соціальна — соціалі­зації, політична — соціального управління та контролю, ідеологічна — духовного продукування.

Це зумовлює складність об'єкта соціології — людського суспільства, його специфіку, особливості, характер функціонування та розвитку. У ви­вченні суспільства, соціальних явищ та соціальних процесів соціологія ґрунтується на основних наукових принципах.

Передусім ідеться про принцип історизму. Це означає, що, по-перше, усі соціальні явища та процеси в суспільстві розглядаються як системи, що мають внутрішню структуру; по-друге, вивчається процес їх функціо­нування та розвитку; по-третє, виявляються специфічні зміни та законо­мірності переходу їх з одних якісних станів в інші.

Наступний принцип соціології — принцип соціального детермінізму, який відображає всебічний взаємозв'язок та взаємозумовленість соціаль­них явищ. Він відрізняється від економічного детермінізму тим, що врахо­вує вплив не тільки економічної підсистеми, яка є "кінцевою причиною" всіх соціальних явищ та процесів, а й інших підсистем — політичної, ідеологічної тощо. Соціальний детермінізм означає також зумовленість будь-якого соціального явища або процесу всією сукупністю відносин, а не тільки окремими їх різновидами, наприклад, економічними відноси­нами, хоч останні і є визначальними. Взаємний вплив безпосередньо по­в'язаних структур конкретних соціальних систем, наслідком якого є їх взаємна зміна, має діалектичний характер.

Соціологія базується також на діалектичному принципі наукового піз­нання суспільства та його соціальних систем. Його суть полягає в тому, що суспільство розглядається як живий організм, який перебуває в по­стійному розвитку. Для його вивчення потрібні об'єктивний аналіз вироб­ничих відносин, що становлять дану суспільну систему, дослідження законів її функціонування та розвитку.

Таким чином, в соціології органічно поєднуються генетичний (конкретно-історичний) та структурно-функціональний підходи до аналізу як різних соціальних систем окремо, так і загалом суспільної системи як їх сукупності.

Кожна із соціальних систем, у свою чергу, включає багато інших під­систем. Соціальні системи перегруповуються, одні й ті ж індивіди мо­жуть бути елементами різних систем. Кожна з них, узята ізольовано або у зв'язку з іншими, розглядається як відносно незалежна.

У свою чергу індивід не може не рахуватись із законами тієї соціаль­ної системи, до якої належить. Тією чи іншою мірою він бере на озброєн­ня її норми та цінності, тобто соціалізується. Його діяльність, таким чи­ном, стає соціально визначеною. Разом з тим у суспільстві існують різні види, варіанти й форми соціальної діяльності та поведінки, між якими можливий вибір, а отже, і вияв активності людини.

Попри те, що соціальні системи складаються з елементів, які мають різні індивідуальні якості, тобто елементи однієї соціальної системи мо­жуть бути не тотожними за своїми якостями елементам іншої, обидві сис­теми можуть мати загальні інтегральні властивості. Однотипні інтегральні властивості соціальних систем є основою їх типологізації, виділення різ­них типів соціальних груп, спільнот, інститутів, організацій тощо.

Покладення в основу класифікації соціальних систем типу соціальних зв'язків дає підстави для виділення таких елементів суспільної системи, як соціальні групи (соціальні відносини), соціальні інститути (інституціо-нальні зв'язки), система соціального контролю (зв'язки соціального кон­тролю), соціальні організації (організаційні зв'язки).

Дослідження на базі наукової теорії соціального розвитку конкретного стану соціальних систем, соціальних явищ і процесів зумовлює форму­вання спеціального наукового знання — соціологічного. Залежно від цього визначається і його об'єкт: суспільство, соцієтсшьні й соціальні системи, соціальні спільноти, соціальні інститути, соціальні групи, соціальні про­цеси в їх конкретному стані та взаємодії. Значення цих понять будуть роз­криті в наступному розділі "Соціологічні закони і категорії".

1.3. Предмет соціологічної науки

Розглянуті категорії і поняття дають можливість підійти до визначен­ня предмета соціології. Адже саме соціальні явища і процеси, виникнен­ня різних форм спільного життя людей, характер людських спільнот, яви­ща і процеси, що в них відбуваються, виникають на основі взаємодії лю­дей. Сили, які об'єднують і руйнують ці спільноти, зміни, що відбува­ються в них, особливо соціальні зміни, пов'язані з радикальними пере­твореннями в суспільстві. Усе це й становить предметну сферу соціології (див. рис. 1.3). Вона вивчає процеси і стереотипи індивідуальної і групо­вої взаємодії, форми організації соціальних груп та відносини між ними, вплив груп на індивідуальну поведінку. Соціологія досліджує і пояснює, як і чому люди підпорядковують свою активність вибору спільних раціо­нальних шляхів, як інтегрована у взаємодії індивідуальна діяльність лю­дей перетворюється на цілеспрямоване соціальне життя суспільства.

Слід зауважити, що складність і багатовимірність предметної сфери відбивається на визначенні предмета соціології. У сучасній літературі існує кілька поглядів на предмет соціології. На думку В. Іванова, соціо­логія в якості предмета вивчає соціальні відносини. При цьому він їх тлу­мачить широко, включаючи в сферу дослідження громадянського суспіль­ства відносини між групами людей, які посідають різне становище в сус­пільстві, різняться ступенем участі в економічному й духовному житті, джерелами доходів, структурою особистого споживання, рівнем індиві­дуального розвитку, типом суспільної свідомості, способом життя.

Соціолог В. Ядов розглядав як ключову предметну категорію соціоло­гії соціальну спільноту. Соціологія, на його погляд, — це наука про ста­новлення і функціонування соціальних спільнот, соціальних організацій і процесів як модулів, наука про соціальні відносини як механізми взаємо­зв'язку і взаємодії між різними соціальними спільнотами, наука про законо­мірності соціальних явищ і масової поведінки.

Одночасно сформувалася й інша позиція, що належить, зокрема, А. Ка-бищі та ін., згідно з якою базисною предметною категорією соціології є поняття соціальна структура. Збагачуючи гуманістичну спрямованість соціології, Ж. Тощенко пропонує включити в предмет соціології реальну суспільну свідомість з усіма суперечностями її розвитку: діяльність, реа­льну поведінку людей як предметне втілення (за формою і змістом) знань, установок, ціннісних орієнтацій, потреб та інтересів, що фіксуються в реальній свідомості; умови, в яких розвиваються, здійснюються реальні свідомість і діяльність, поведінка людей.

Відомий соціолог М. Руткевич запропонував визначати соціологію як на­уку про суспільство, як систему, що перебуває в постійному розвитку. Пред­метом соціології він вважав загальні закономірності розвитку суспільства. Поширену в західній соціології думку найбільш інтегровано узагальнив американський соціолог Н. Смелзер, який вважав, що соціологія — це науко­ве дослідження суспільства і соціальних відносин, спосіб вивчення людей.

Аналіз наведених поглядів на предмет соціології показує, що визна­чення предмета соціології має ґрунтуватись на узагальненні цих та інших позицій, а також відображати інтегрований погляд на сутність соціології як науки. Саме з таких позицій визначає предмет соціології російський соціолог Г. Осіпов в Енциклопедичному соціологічному словнику. На його думку, "соціологія — це наука про загальні та специфічні закони й законо­мірності розвитку і функціонування історично визначених соцієтальних систем, про механізми дії та форми прояву цих законів у діяльності особис­тостей, соціальних груп, класів, народів".

Слід зауважити, що у світовій соціології склалося п'ять головних під­ходів до спостереження і пояснення різних груп соціальних фактів, які визначають предметну сферу соціологічної науки.

Перший підхід — демографічний. Це питання народжуваності, смерт­ності, міграції, а також пов'язана з цими процесами діяльність людей, їхня поведінка [27, с.698].

Другий підхід — психологічний, що пояснює поведінку індивіда в рам­ках його особистого життя, тобто за допомогою мотивів, помислів, зви­чаїв, звичок, соціальних установок, думок, оцінок людини самої себе.

Третій підхід — "спільнотний", коли вивчаються двоє і більше людей, які становлять групу чи організацію. Цей підхід є основним при вивченні колективної поведінки, наприклад, дії натовпу або реакції аудиторії.

Четвертий підхід — "відносний". При такому підході суспільне життя вивчається не через конкретних людей, а через специфікацію їхніх взаємо­відносин, зумовлених їхньою соціальною роллю. Роллю називається пове­дінка, якої чекають від людини, коли вона посідає певне становище в гру­пі. У суспільстві існують сотні ролей — політик, виборець, робітник, се­лянин, службовець, споживач, керівник тощо. Поведінка людини знач­ною мірою зумовлена цими ролями.

П'ятий підхід — культурологічний. Його застосовують при аналізі поведінки, використовуючи культурологічні поняття, наприклад, гро­мадські норми і правила, суспільні цінності. Під цим кутом зору правила поведінки, або норми, розглядаються як регулятори вчинків окремих людей і діяльності певних соціальних груп.

Кожен з цих підходів найефективніше застосовується для дослідження певного спектра предметної сфери соціології, тому соціологу необхідно вміти орієнтуватись при виборі методу на те, під яким кутом зору до­сліджується те чи інше соціальне явище. У той же час сукупність методів визначає обсяг самого предмета соціології, вимагає віднесення до нього і динаміки поведінки людини, і способів взаємодії людей та їхніх думок. Тут ідеться про поведінку не лише окремих індивідів, а й соціальних груп та спільнот, про способи взаємодії між окремими людьми, соціальними група­ми і спільнотами, процеси економічної, політичної і духовної соціалізації, діяльність соціальних інститутів, механізми прояву масової свідомості.

Таким чином, соціологія за допомогою свого інструментарію забезпе­чує аналіз і оцінку, діагностику соціальних явищ, визначає, якою мірою діють позитивні й негативні тенденції, наскільки ті сили, на які треба спи­ратися, рухаючись до мети, готові до наступного кроку і в чому не готові, які сили протидіють цьому тощо. Наукове пізнання й оцінка реального стану сил соціального процесу визначає їхні можливості, а його всебічна діаг­ностика і є найважливішим завданням соціології. У зв'язку з цим слід мати на увазі, що в будь-якому стані кожного соціального явища присутні моменти минулого, теперішнього й майбутнього. Взаємодія і взаємозв'я­зок цих трьох моментів соціального явища в конкретній ситуації його здійснення визначають характерну особливість предмета соціології.

Цим зумовлюється одна з найважливіших особливостей предметної сфери соціології як науки — постійно виявляти реальну картину стану і характеру змін у соціальній структурі суспільства: від особистості, сім'ї, колективу тощо до суспільства в цілому, розкриваючи й оцінюючи склад­ну і мінливу розстановку суспільних сил у процесі соціального й еконо­мічного розвитку країни, оновлення всіх сфер життя суспільства.

Друга особливість предмета соціології полягає в тому, що він відо­бражає не лише суть і стан соціального явища, а й закономірність пере­творення цього стану в нову якість. Так, специфіка предмета соціології визначається і необхідністю, і законами перетворювальної практики в царині соціального буття суспільства. Звідси — розуміння специфіки со­ціальних знань. Воно не обмежується лише пізнанням та оцінкою реаль­ної ситуації і тих сил, що її визначають.

Слід наголосити, що визначальною властивістю предмета соціологіч­ного знання є й те, що він являє собою всю сукупність зв'язків і відносин, які називаються соціальними. А оскільки ці зв'язки та відносини в кож­ному конкретному соціальному об'єкті завжди організовані особливим чином, то об'єкт соціологічного знання завжди виступає як соціальна система. Тому головним завданням соціології є типологізація соціальних систем, дослідження зв'язків і відносин кожного соціального об'єкта на рівні закономірностей, отримання конкретного наукового знання про меха­нізми дії та форми вияву цих закономірностей у різноманітних соціаль­них системах для цілеспрямованого управління їхньою поведінкою.

Отже, поняття соціального, соціальних дій, зв'язків, відносин і проце­сів, способу їх організації є вихідним моментом для розуміння специфіч­них особливостей предмета соціологічного знання, а поняття соціальних закономірностей — для розуміння сутності предмета соціології.

Поряд із цим соціологія розробляє теорію, методологію, особливі спо­соби, прийоми і процедури, що забезпечують сприятливі зміни для суспіль­ного розвитку в тій чи іншій складній соціальній системі або ситуації.

Перед соціологією стоїть надзвичайно важливе і дуже складне за­вдання, пов'язане з розробкою цілісної системи соціологічного знання, а також соціальних технологій з метою підвищення ефективності усієї перетворювальної практики, характеристик способу життя, найповнішого розквіту потенціалу кожної особистості. Адже перетворювальна діяль­ність у галузі соціального буття суспільства, як і будь-яка перетворювальна діяльність взагалі, передбачає знання механізмів функціонування соціаль­них процесів та їх науково обґрунтованого використання при створенні соціальних технологій, розробці прогнозів і практичних рекомендацій для ухвалення державних та управлінських рішень.

У змісті предмета соціології важливе місце посідають також генезис, структура і залежності функціонування громадської думки в конкретних умовах життєдіяльності людей, окремих соціальних спільнот і суспільства в цілому. Громадська думка — це активний вияв стану громадської свідо­мості людей на всіх рівнях соціальної організації суспільства. Тому знання змісту, функцій і структури громадської думки стосовно того чи іншого факту, події, механізму її утворення, поширення і функціонування у кон­кретній ситуації має істотне значення для практичної діяльності людей.

Таким чином, предметом соціології є соціальні дії, явища, зв'язки, відносини і процеси, що відбуваються в суспільстві, а також закономір­ності виникнення й функціонування соціальної реальності, тобто оточу­ючого нас соціального життя. Водночас, визначальною властивістю пред­мета соціології є те, що він являє собою усю сукупність дій, зв'язків, від­носин, явищ і процесів у суспільстві, що мають назву соціальних.

1.4. Основні функції соціології

Місце і роль соціології у практичній діяльності людей, у життєдіяль­ності суспільства в цілому реалізується через ті функції, які вона виконує. Функції соціології, таким чином, визначають основні її обов'язки перед суспільством, найважливішу спрямованість і коло її діяльності. Головни­ми функціями соціології є пізнавальна, практична, теоретична, описова, інформаційна, прогностична, управлінська, гуманістична й ідеологічна.

Пізнавальна функція пов'язана з вивченням закономірностей соціаль­ного розвитку, тенденцій зміни різних соціальних явищ і процесів. Особ­ливе місце тут належить соціологічним теоріям середнього рівня, які на основі соціологічних досліджень розкривають закономірності й перспек­тиви розвитку суспільства, дають наукові відповіді на актуальні проблеми сучасності, вказують шляхи й методи соціального перетворення світу.

Практична функція визначається ступенем участі соціології у розробці практичних рекомендацій і пропозицій щодо підвищення ефективності управління різними соціальними процесами та суспільством у цілому.

Практична функція соціології тісно пов'язана з пізнавальною. Єдність теорії і практики — характерна риса соціології.

Теоретична функція полягає у концентрації, поясненні, поповненні та збагаченні наявного соціологічного знання, в розробці законів, категорій і методів цієї науки на основі дослідження соціальної діяльності.

Описова функція соціології передбачає систематизацію, опис, нагро­мадження одержаного дослідницького матеріалу у вигляді аналітичних розвідок, різного роду наукових звітів, статей, книг. У них відтворюється реальна картина соціального об'єкта, що вивчається. При виконанні цієї роботи вимагається висока моральна чистота і добропорядність ученого, бо на основі таких матеріалів робляться практичні висновки і ухвалю­ються управлінські рішення. Ці матеріали є джерелом виміру, відрахунку, порівняння для майбутніх поколінь.

Інформаційна функція — це збирання, систематизація та нагромаджен­ня соціологічної інформації, яку одержують у результаті проведення до­сліджень. Соціологічна інформація — найоперативніший вид соціальної інформації. У великих соціологічних центрах вона концентрується в па­м'яті ЕОМ. її використовують соціологи, керівники державних та інших установ для управління суспільством, соціальними процесами і явища­ми, соціальною діяльністю людей.

Прогностична функція полягає у підготовці соціальних прогнозів. Со­ціологічні дослідження завершуються обгрунтуванням короткострокового, середньострокового чи довгострокового прогнозу досліджуваного об'єкта. Короткостроковий аналіз спирається на виявлену тенденцію, а також на зафіксовану закономірність і відкриття фактора, який вирішальним чи­ном впливає на прогнозований об'єкт. Відкриття такого фактора — це склад­ний вид наукової роботи. Тому в соціологічній практиці частіше використо­вуються короткострокові та середньострокові прогнози.

Управлінська функція соціології пов'язана передусім з використанням знань для розробки і створення ефективних моделей управління різнома­нітними соціальними системами та інститутами, соціальними процеса­ми і об'єктами.

Гуманістична функція соціології полягає в розробці цілей соціального розвитку, формуванні соціальних ідеалів і цінностей, програм науково-технічного й соціокультурного розвитку суспільства.

Ідеологічна функція випливає з об'єктивної участі соціології в духов­ному житті суспільства, виробленні перспектив його розвитку, поширенні наукової ідеології серед населення, підготовці висококваліфікованих і компетентних кадрів спеціалістів.

Слід зазначити, що в практиці суспільного життя ці функції реалі­зуються значною мірою завдяки розгалуженій та багаторівневій струк­турі соціологічного знання.

Резюме

1. Термін "соціологія" походить від латинського слова зосіеїаз (суспільство) та грецького Іодоз (слово, вчення). Уперше цей термін запровадив у науко­вий обіг французький учений Огюст Конт наприкінці 30-х років XIX ст.

2. Соціологія є науковим знанням про суспільство. Це означає, що вона використовує наукові способи вивчення дійсності, а також принципи, методи й засоби, розроблювані у процесі еволюції наукового знання, становлення й розвитку різних природничих та суспільних наук.

3. Соціологія відрізняється від інших наук про людину і суспільство сво­їм специфічним кутом зору, який визначає її предметну сферу. Сут­ність соціологічного підходу полягає в тому, що соціологія співвідно­сить досліджувані суспільні явища зі станом суспільства загалом, а також розглядає місце кожного конкретного явища в системі суспіль­них відносин і людських взаємодій.

4. Багатоманітні дефініції соціології зводяться до того, що соціологія визнача­ється як наука про закономірності становлення, розвитку і функціону­вання соціальних спільнот, про ті соціальні відносини і соціальні процеси, що виникають у процесі взаємодії великих соціальних груп у суспільстві.

5. Об'єктом соціологічного пізнання є соціальна реальність, тобто повсяк­денне життя суспільства.

6. Предметом соціології є різноманітні дії, зв'язки, відносини, явища й процеси, що відбуваються в суспільстві, а також закономірності виник­нення й функціонування соціальної реальності або навколишнього со­ціального життя. Визначальною властивістю предмета соціології є те, що він являє собою усю сукупність дій, зв'язків, відносин, явищ і про­цесів у суспільстві, що мають назву соціальних.

7. Функції соціології зумовлюють основні її обов'язки перед суспільством, найважливішу спрямованість і коло її діяльності. Найголовнішими функ­ціями соціології є пізнавальна, практична, теоретична, описова, інфор­маційна, прогностична, гуманістична, ідеологічна й управлінська.

|щ] Список використаної та рекомендованої літератури

1. АронР. Зтапьі развития социологической мьісли / Общ. ред. П. С. Гуре-вича — М.: Политика, 1992.

2. Волков Ю. Г., Мостовая И. В. Социология: Учебник для вузов /Под ред. В. И. Добренькова. — М.: Гардарики, 1998.

3. Гіденс Е. Соціологія — К.: Основа, 1999.

4. Дюркгейм 3. Социология. Ее предмет, метод, предназначение: Пер. с фр. — М.: Канон, 1995.

5. Кравченко А. И. Социология. Справ, пособие — М.: Мос.Лицей, 1996.

6. Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Социология: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2002.

7. Мигович І. І. Основи соціології. — Ужгород: Патент, 1996.

8. Попова І. М. Соціологія. Пропедевтичний курс.— К.: Тандем, 1996.

9. Сірий Є. В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії: Навч. посіб. — К.: Атіка, 2004.

10. Смелзер Н. Социология. — М.: Феникс, 1994.

11. Сорокин П. Система социологии. — Пг, 1920.

12. Соціологія: Загальний курс: Навч. посіб. /ПічаВ. М. — К.: Каравела, 2000.

13. Соціологія. Навч. посібник / За ред. С. О. Макєєва — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1999.

14. Социология: наука об обществе: Учеб. пособ. / Под ред. В. П. Андру-щенко, Н. И. Горлача. — X.: Рубикон, 1996.

15. Социология на пороге XXI века: новьіе направлення исследований / Под ред. С. И. Григорьева, Ж. Кознен-Хуттера. — М: Интеллект, 1998.

16. Социология: Учебник / Отв. ред. П. Д. Павленок. — М.: Книготорго­вий центр "Маркетинг", 2002.

17. Социология: Знциклопедия / Сост. А. А. Грицанов, В. Л. Абушенко,
Г. М. Евелькин и др. — Минск: Книжньй Дом, 2003.

18.Судаков В. И. Социологическое познание: современньїе тенденции и стимуль развития. — Д.: ДГУ, 1995.

19. ТернерДж. Структура социологической теории. — М: Прогресе, 1985.

20. Тощенко Ж. Т. Социология. — М.: Прометей, 1994.

21. Туленков Н. В. Социология как наука об обществе: Конспект лекции по

социологии. — К.: УГУФВС, 1994.

22. Фролов С. С. Социология. — М.: Логос, 1996.

23.Харчева В. Г. Основи социологии: Учебник. — М.: Логос, 1997. 24. Черниш Н. Й. Соціологія: Курс лекцій. — Львів: Кальварія, 1996. 25.Шаповал М. Загальна соціологія. — К.: УЦДК, 1996. 26. ЩепаньскииЯ. Злементарньїе понятия социологии. — М.: Прогресе, 1969. 21.3нциклопедический социологический словарь/Под общ. ред. Г. В. Оси-

пова. — М.: ИСПИ РАН, 1995. 28.Якуба О. О. Соціологія: Навч. посіб. —X.: Константа, 1996.

2 3

Розділ 2. СТРУКТУРА СИСТЕМИ
СОЦІОЛ ОГІЧНОГО ЗНАННЯ

ЙЗгІ В результаті вивчення цього розділу Ви повинні вміти:

/ розкрити структуру системи соціологічно­го знання і дати характеристику її складових елементів;

/ показати, як і коли виникли соціологічні теорії середнього рівня; / визначити причини розриву між загально-соціологічним та конкретно-соціологічним рівнями соціології або конкретно-соціологіч­ними (емпіричними) дослідженнями; / показати, як класифікуються соціологічні теорії середнього рівня і дати загальну характеристику.

2.1. Визначення структури соціологічного знання

Система соціологічного знання має складну структурну будову. З од­ного боку, це відображення складності як об'єкта, так і предмета соціо­логії. При найширшому визначенні виокремлюють дві предметні зони: мікро- і макрорівень. Предметом мікросоціології є індивіди, мотиви та акти поведінки, той зміст, що його люди вкладають у взаємодію, тобто все те, що, у свою чергу, створює і змінює суспільство. Макросоціологія зосереджує увагу на типових прикладах поведінки, що є ключем до розу­міння суспільства в цілому. Це структури, які включають сім'ю, релігію, політичний, економічний устрій суспільства

З іншого боку, складність структури соціологічного знання зумовлена особливостями виникнення та розвитку соціології як науки. Адже виник­ла вона в результаті конкретизації соціальної філософії, спеціалізації та кооперації суспільних наук і розвитку емпіричних соціальних досліджень. При цьому два основних напрями — теоретичний і емпіричний — про­довжували розвиватись незалежно один від одного. Як стверджує російсь­кий соціолог Г.Осіпов, до кінця XIX ст. теоретичні та емпіричні соціальні дослідження практично не були взаємопов'язані [29, 698].

У процесі розвитку соціології теоретичний напрям, що базувався на соціальній філософії, утворився як загальносоціологічний рівень соціоло­гічного знання, або рівень загальносоціологічних теорій. На цьому рівні досліджуються проблеми соціально-філософського осмислення найзагаль-ніших питань розвитку і функціонування суспільства загалом та місця в ньому людини, а також гносеологічні проблеми соціології, питання побу­дови соціальних структур та моделей соціальних спільнот і процесів, здій­снюється розробка методів вивчення соціальних процесів і явищ тощо.

Теоретичну соціологію становлять різноманітні концепції, що розгля­дають усю сферу соціального життя суспільства як соціальну систему, со­ціальні спільноти, соціальні відносини, процеси, інститути, що дають свої інтерпретації. Соціологічна теорія охоплює на високому рівні абстра­гування причинні зв'язки в розвиткові соціальних явищ, описує соціальні взаємозв'язки в загальному вигляді. специфічними компонентами є такі:

1) система загальних і специфічних законів, що виражають і за­кріплюють типові, відносно постійні зв'язки в суспільстві, його соціаль­них інститутах і внутрішніх системах, у структурі соціальних відносин;

2) система постулатів, аксіом та інших тверджень стосовно соціаль­ного життя суспільства, поведінки людей, способів взаємодії;

3) логіка висновків та доказів, що використовується для обґрунтуван­ня соціальних прогнозів, тенденцій та закономірностей розвитку соціаль­ного життя суспільства, його соціальних інститутів і структурних ланок;

4) загальносоціальний і власне соціологічний понятійно-категоріаль­ний апарат;

5) система обґрунтувань і диференційованого підходу до аналізу об'єк­та і предмета досліджень (як у фундаментальних, так і в прикладних до­слідженнях);

6) система пізнавальних методів, технологій і процедур, що забезпечу­ють повноту описання, пояснень і передбачень соціальних явищ, процесів та відносин на тому чи іншому рівні соціальної організації суспільства;

7) емпірична база з великою кількістю зафіксованих соціальних фактів, що потребують генералізації та теоретичної інтерпретації.

Упорядкована система перевірених висловлювань, тверджень та доказів дає можливість упевнено будувати моделі соціальних процесів, структуро-логічних схем, виявляти динаміку поведінки людей у тих чи інших сферах життєдіяльності суспільства.

У теорії інтегруються також результати соціального

досвіду та емпіричних досліджень і цим самим заново висвітлюються або до­датково характеризуються ті чи соціальні об'єкти, вивіряється надійність соціальних прогнозів шляхом накладення теоретичних моделей на моделі кон­кретних соціальних процесів, одержаних емпіричним шляхом, і навпаки.

Дата добавления: 2015-11-04