|
Необхідно також зазначити, що соціологічною наукою значна увага приділяється виробленню певних технологій врегулювання конфліктів, управління ними. Завдання суб'єктів управління конфліктом у тому й полягає, щоб не допустити його поширення і зменшити його негативні наслідки. Суб'єктом управління конфліктом може бути як одна з його сторін, так і третя сторона, що не бере участі у ньому, але зацікавлена у його врегулюванні. При цьому, хто б не був суб'єктом управління соціальним конфліктом, важливо знайти ефективні способи та методи врегулювання конфліктних
Цьому можуть сприяти наступні організаційні заходи. По-перше, зробити соціальні конфлікти (насамперед тіньові, неявні, латентні) надбанням гласності, максимально відкритими. Це дасть змогу контролювати хід протікання конфлікту і вчасно реагувати на процеси, що відбуваються в ході протиборства сторін. По-друге, знизити ступінь соціально-психологічного напруження, щоб перешкодити появі детонізуючих ситуацій у відносинах між конфліктуючими сторонами.
Аналіз також показує, що процес розв'язання соціального конфлікту — доволі складна справа. Він може розвиватись різними шляхами, а також використовувати різноманітні методи, які розроблені теорією соціального управління. Серед них найчастіше застосовують такі загальні ме-тодиуправління конфліктом.
1. Метод уникнення конфлікту — може виражатися у відході з політичної арени того чи іншого політичного діяча або у погрозі відходу, в уникненні зустрічей із супротивником тощо. Однак уникнення конфлікту не означає його ліквідацію, тому що залишається невирішеною сама причина.
2. Метод переговорів — дає змогу уникнути застосування насильства. У процесі переговорів сторони обмінюються думками, що неминуче знижує гостроту конфлікту, а також допомагає зрозуміти аргументи сторін, об'єктивно оцінити співвідношення сил і умови примирення. Переговори дають можливість більш ретельно розглянути альтернативні ситуації, домогтися взаєморозуміння, прийти до згоди, консенсусу, відкрити шлях до співробітництва.
3. Метод посередництва — це процедура примирення. У ролі посередників можуть виступати як організації, так і приватні особи, а функції посередників можуть виконувати не тільки урядові, а й будь-які інші установи та організації. Практика підтверджує, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його участі згода була б неможливою. Так, у складних міжнародних соціальних конфліктах роль посередників часто-густо виконують лауреати Нобелівської премії. Така практика наочно демонструє ті високі вимоги, що висуваються до особистості посередника (авторитет, моральність, професійна компетентність, високий інтелект
4. Метод відкладання — нерідко означає поступитися своїми позиціями. Ця дія досить поширена у соціальній практиці. Але тут важливо підкреслити, що сторона, яка поступилася своїми позиціями, у міру нагромадження певних сил і зміни ситуації на свою користь зробить, як правило, спробу повернути втрачене.
5. Метод третейськогорозгляду, або арбітраж — зазвичай за такого розгляду керуються нормами законів, у тому числі міжнародного права.
Пошук шляхів виходу із конфліктних ситуацій сприяє виробленню також інших методів розв'язання соціальних конфліктів. Осмислення природи і змісту суспільних конфліктів дало змогу вченим і практикам виробити рекомендації, що можуть допомогти у прискоренні процесу розв'язання конфлікту:
• під час переговорів пріоритетними мають бути лише ті питання, що стосуються змісту конфлікту;
• сторони повинні прагнути до усунення психологічної та соціальної напруженості;
• необхідно демонструвати взаємоповагу один до одного;
• учасники переговорів мають гласно і переконливо розкривати позиції один одного і свідомо створювати атмосферу публічного обміну думками;
• усі учасники переговорів повинні прагнути до консенсусу.
Поряд із зазначеними існує ще й ціла низка ефективних способів управління конфліктними ситуаціями, які у сучасній теорії соціального управління поділяють на дві категорії: структурні та міжособистісні методи управління конфліктами.
І. Серед структурних методів управління конфліктами найчастіше використовують такі:
1. Методроз 'яснення вимог — один із найкращих методів управління,
що дає змогу запобігати дисфункціональним конфліктам. Полягає у роз'яс-
ненні того, яких результатів очікують від кожної людини або підрозділу
організації. Тут повинні бути згадані такі параметри, як рівень досягну-
тих результатів, хто надає і одержує різну інформацію, яка система повно-
важень і відповідальності, а також чітко визначені цілі, політика, проце-
дури і правила спільної діяльності.
2. Методкоординаціїта інтеграціїспільнихдій—Уґрунтується назасто-суванні координаційного механізму. Один із найпоширеніших тут механізмів ланцюг команд. Як відзначали М. Вебер і представники адміністративної школи управління, встановлення ієрархії повноважень упорядковує взаємодію людей, процес прийняття рішень і проходження інформаційних потоків усередині організації. В управлінні конфліктною ситуацією дуже корисні й такі засоби інтеграції, як управлінська ієрархія, використання спеціальних служб, що здійснюють зв'язок між функціями, а також між-функціональні цільові групи, наради між відділами і підрозділами.
3. Метод загальноорганізаційних та комплексних цілей — передбачає об'єднання спільних зусиль двох або більше людей, груп, відділів або підрозділів організації для досягнення певної мети.
4. Метод системи винагород — застосовується з метою здійснення
впливу на поведінку і дії людей, щоб уникнути дисфункціональних нас-
лідків. Не менш важливо, щоб система винагород не заохочувала неконс-
труктивну поведінку і дії окремих осіб або груп.
II. Серед міжособистісних методів управління конфліктами можна виокремити такі:
Метод відхилення — характеризується тим, що людина (або група) намагається ухилитися від конфлікту. Один із способів розв'язання конфлікту — не потрапляти в ситуації, що провокують виникнення протиріч, а також не вступати в обговорення питань, що мають великі розбіжності.
2. Метод згладжування — характеризується поведінкою, яка диктується переконанням, що не варто сердитися. Особа, яка застосовує цей метод, намагається не випустити із себе, тобто зовні, ознаки конфлікту, апелюючи до потреби в солідарності. У результаті може наступити мир, але проблема залишиться. Більше не існує можливості для прояву емоцій, але вони живуть усередині і накопичуються.
3. Метод примусу — використовуються спроби змусити іншу сторону прийняти свою точку зору за будь-яку ціну. Той, хто намагається це зробити, не цікавиться думкою інших. Особа, що використовує цей метод, зазвичай поводиться агресивно і для впливу на інших, як правило, використовує силу влади. Конфлікт у такий спосіб можна взяти під контроль, показавши, що володієш найсильнішою владою, придушуючи свого супротивника, вимагаючи від нього поступитися перед керівником.
4. Метод компромісу — характеризується прийняттям точки зору іншої сторони, але лише до певної міри. Здатність до компромісу високо цінується в управлінських ситуаціях, оскільки часто-густо надає можливість швидко розв'язати конфлікт, задовольнивши обидві сторони. Однак використання методу компромісу на початковому етапі конфлікту, що виник унаслідок прийняття важливого рішення, може зашкодити діагнозу проблеми і скоротити час для пошуку альтернативи.
5. Метод розв'язання проблеми — визнання розбіжностей в думках і готовність до ознайомлення з іншою точкою зору, щоб зрозуміти причини конфлікту і знайти вірний курс дій, прийня гний для всіх. У складних ситуаціях, де розмаїтість підходів і достовірна інформація є істотними для ухвалення розсудливого і вірного рішення, появу конфліктуючих думок потрібно навіть заохочувати і управляти ситуацією, використовуючи цей метод.
Інші методи управління конфліктами теж можуть з успіхом обмежувати або запобігати конфліктним ситуаціям, але вони не приведуть до оптимального вирішення суперечливих питань, оскільки не всі точки зору протилежних сторін можуть бути вивчені однаково ретельно.
9.6. Соціальні конфлікти у сучасному українському суспільстві
Соціальні конфлікти отримують своєрідний прояв у сучасній українській дійсності. Сьогодні українське суспільство переживає системну кризу, причини якої різноманітні та неоднозначні. Зміни у суспільних відносинах супроводжуються небаченим розширенням сфери прояву соціальних конфліктів. У них втягуються не тільки великі соціальні групи, а й нерідко цілі регіони, як однорідні у національному відношенні, так і населені різними етнічними спільнотами. Конфліктами, як показує аналіз, охоплені майже всі сфери життя українського суспільства — соціальна, економічна, політична, духовна, конфесійна тощо.
Ці конфлікти породжені реальними соціальними протиріччями, що виникли в ході поглиблення кризового стану суспільства. Нерідко відбуваються "неприродні" зіткнення, тобто штучно створені й навмисне провоковані, особливо у сфері міжнаціональних, міжрегіональних і міжконфесійних відносин. Результатом часто бувають страйки, зіткнення, у які проти своєї волі можуть бути втягнені великі соціальні
Конфлікти на основі об'єктивно виникаючих протиріч, якщо вони вчасно вирішуються, сприяють суспільному прогресу. При цьому соціальні протиріччя, що служать джерелом конфліктних колізій, можна поділити на два основні види. З одного боку, це протиріччя, що породжені соціально-економічним станом значної частки членів нашого суспільства. У ході поглиблення цих протиріч відбувається зіткнення різних соціальних груп, інших етносів. Ці протиріччя виявляються насамперед у непомірних контрастах багатства і бідності, процвітання деяких осіб і зубожіння більшості населення. З іншого боку, це політичні протиріччя, зумовлені неприйняттям політики влади. Сьогодні це протидія багатьох суспільних сил курсу уряду, орієнтована на зміну суспільно-політичного ладу.
Головне, що характеризує соціальні процеси в Україні в останні роки, — це явна дезінтеграція сформованих раніше соціальних структур і зв'язків. Намітився процес переходу від інтеграції та диференціації одного типу до інтеграції та диференціації іншого типу. У результаті глибоких економічних і соціально-політичних перетворень українського суспільства, починаючи з 90-х років XX ст., його соціальна структура змінилася. Утворюються нові соціальні групи, які можна розглядати як клас власників і підприємців; буржуазія заявила про себе створенням власних політичних організацій і кардинальною зміною відносин власності. Існують і такі групи, як номенклатурна бюрократія, "тіньовики", формуються нові маргінальні групи. В нашій країні відбувається масштабна "деком-позиція" соціальної структури. елементам притаманна все більша розбіжність у характері праці, розмірах доходів, рівні освіти, доступу до влади і т. ін. Поширюється соціальна нерівність, яка фактично й породжує безліч конфліктів.
Очевидно, що при розмаїтті факторів, що впливають на конфліктність у нашому суспільстві, основну роль відіграють протиріччя між трьома основними структурами суспільства й усередині них. Ідеться про владу (законодавчу, виконавчу, судову), підприємництво (державне, колективне, приватне, українсько-іноземне, компрадорське, спекулятивне, мафіозне) і виробників (різних груп інтелігенції, службовців, робітників, селян, фермерів, студентства, ветеранів праці тощо).
Динаміка соціальних процесів у сучасному українському суспільстві зумовлена докорінними протиріччями, породженими ще у період перебудови, що носять все гостріший характер. Це протиріччя між декларованим відновленням і подальшим руйнуванням суспільного організму; між прагненням увійти до цивілізованого науково-технічного прогресу і катастрофічно поглинаючою кризою економіки, науки, культури, освіти; між обіцяною свободою, демократією і посилюючим відчуженням народу від власності, від управління державою.
Соціальних протиріч виникло, як бачимо, значно більше, і стали вони
гострішими, а багато з них набрали форму соціальних антагонізмів. Антаго-
ністичне протиріччя виразилося насамперед у конфронтації прихильників
соціалістичного і капіталістичного шляхів розвитку. Це протиріччя стало
стрижнем усіх сфер нашого суспільного життя, що спричиняє нерідко жорсткі
і непримиренні конфлікти. Більшість людей, відчувши на собі тягар станов-
лення ринкових відносин, вступають у відкриті конфлікти з адміністрацією.
Очевидний конфлікт усередині інтелігенції. Частина інтелігенції, яка брала
участь у зміні соціально-політичного курсу, ввійшовши до урядових струк-
тур і зайнявши там лідируюче становище, утвердитися при владі
новим класам. По суті, створився альянс частини інтелігенції із номенкла-
турною елітою. Варто сказати і про вітчизняну буржуазію. Вона тільки фор-
мується як клас, але її конфлікт з іншими класами і соціальними групами
вже розгортається навколо розподілу кредитів, механізмів приватизації, по-
даткового законодавства тощо. Сьогодні кожна група промисловців і підпри-
ємців на всіх рівнях (у центрі й регіонах) прагне реалізувати свої інтереси,
використовуючи лобістський тиск на виконавчу і законодавчу гілки влади.
Можна погодитися з думкою окремих дослідників про те, що в сучасній Україні конфлікт став повсякденною реальністю. Країна перетворилася на поле дії соціальних конфліктів, починаючи з міжетнічних, міжконфесійних і закінчуючи соціально-масовими конфліктами, що виявляються в багатьох страйках. Це підтверджують насамперед могутні страйки шахтарів, працівників науки, учителів тощо.
Починаючи з 1992 р. багато конфліктів стало виникати і в регіонах країни. Вони були зумовлені не протистоянням рядових працівників і адміністрації, а протистоянням населення і трудових колективів центральним органам влади і управління. Основна спрямованість страйкового руху останнього періоду — це боротьба за підвищення рівня життя. Переважають вимоги про підвищення заробітної плати, ліквідації заборгованості по зарплаті й виплаті пенсій. Водночас усе голосніше лунають вимоги, пов'язані із відстоюванням працюючими свого права власності на майно підприємств.
Майже завжди поряд з економічними вимогами висуваються й політичні вимоги. Не можна не враховувати, що у робітничому русі взаємодіють річні сили, які дотримуються різних політичних орієнтацій. Усе це політизує дії трудових колективів. Трудові конфлікти часто-густо є реакцією на перекоси в економічній і соціальній політиці уряду, на його невміння усвідомити наслідки прийнятих рішень. Основний зміст конфліктів у соціально-економічній сфері пов'язаний із перерозподілом власності і становленням ринкових відносин, що неминуче призводять до поляризації соціальних груп.
Численні конфлікти в економічній сфері пов'язані ще й з тим, що у країні дотепер відсутня чітка законодавча база розв'язання трудових суперечок. Комісії примирення та арбітражі не виконують свої функції, а адміністративні органи в окремих випадках не виконують досягнутих угод. Усе це не сприяє розв'язанню трудових конфліктів, а тому постає завдання створити більш продуману законодавчу систему для врегулювання.
Конфлікти у соціально-політичній сфері — це конфлікти з приводу перерозподілу влади, домінування, впливу, авторитету. Вони можуть носити як прихований, так і відкритий характер. Основними конфліктами у сфері влади можна назвати такі:
1. Конфлікти між основними гілками влади (законодавчої, виконавчої і судової) у країні, в Автономній Республіці Крим і в областях. На вищому рівні цей конфлікт проходить по лінії протистояння, з одного боку, президента й уряду, а з іншого — Верховної Ради і рад народних депутатів усіх рівнів.
2. Внутрішньопарламентські конфлікти між фракціями та іншими політичними формуваннями Верховної Ради і всередині них.
3. Конфлікти між політичними партіями з різною ідеологічною і літичною спрямованістю.
4. Конфлікти між різними ланками і "кланами" всередині управлінського апарату.
Політичні конфлікти — це цілком нормальне явище в житті будь-якого
суспільства. Існуючі в суспільстві партії, рухи, лідери мають свої уявлен-
ня про вихід із кризи і відновлення суспільства. Це знаходить висвітлення
в програмах. Але вони не зможуть реалізувати доти, поки перебу-
вають поза сферою державної влади. Потреби, інтереси, цілі, домагання великих політичних груп і рухів можуть бути реалізовані насамперед за допомогою використання важелів державної влади. Саме тому державна влада, політичні інститути України є ареною гострої політичної боротьби.
Протиріччя між законодавчою і виконавчою гілками влади переходять у конфлікт лише при певному стиканні об'єктивних і суб'єктивних факторів. При цьому боротьба носить нерідко "верхівковий", елітарний характер.
Конфлікти у верхніх ешелонах виконавчої і законодавчої влади розв'язуються переважно силовими прийомами, тиском, погрозами, обвинуваченнями тощо. Сучасна соціально-економічна й політична ситуація в Україні значною мірою сприяє конфліктному сценарію розвитку подій. Важливо розуміти обставини, що спричинили конфлікт, і прагнути до пом'якшення умов його протікання, не допускати, щоб він викликав насильницькі дії з боку тієї чи іншої сторони.
Помітне місце в сучасному суспільному житті посідають міжнаціональні, міжетнічні та міжконфесійні конфлікти. У їх основі лежить боротьба за права й інтереси етнічних, національних і релігійних громад. Часто ці конфлікти пов'язані зі статусними, територіальними і майновими претензіями. Є підстави вважати, що конфліктність у сфері міжнаціональних, міжетнічних і міжконфесійних відносин має свою логіку походження і розвитку. Так, у свідомості живих поколінь зберігаються образи, що виникли ще у минулі часи, і вони в силу нинішніх несправедливостей (у якій би формі вони не виявлялися) не в змозі перебороти почуття національної ворожнечі. Тому проблема урахування і реалізації етнічних інтересів населення країни має важливе значення. Уявлення про ущемлення національних інтересів і претензії націй на пріоритетні права, зокрема кримських татар, є одним із джерел суспільної напруженості. З розпадом СРСР ця проблема не зникла. Інколи такі конфлікти навмисно провокують націоналістичні, сепаратистські, а також фанатично-релігійні сили.
Зазначимо, що конфлікти в Україні, хоча вони і відбуваються в різних сферах суспільного життя та іменуються політичними, економічними, національними і т. ін., у широкому сенсі належать до соціальних конфліктів. Це значить, що йдеться про протиборство між соціальними спільнотами і соціальними групами, тобто соціальними силами, що переслідують свої цілі та інтереси.
Найбільш відкритою формою вираження соціального конфлікту можуть бути різні масові дії: висування вимог до влади з боку незадоволених соціальних груп; використання суспільної думки в підтримку своїх вимог чи альтернативних програм; прямі акції соціального протесту. Масовий протест — це активна форма конфліктної поведінки. Він може бути організованим або стихійним, прямим або непрямим, набувати характеру насильства чи ненасильства. Організаторами таких масових протестів виступають, як правило, політичні організації і так звані групи тиску.
Формами вираження протесту можуть бути мітинги, демонстрації, пікетування, кампанії цивільної непокори, страйки, голодування, прогули і т. ін. Кожна з цих форм використовується у певних цілях. Організатори акцій соціального протесту повинні чітко усвідомлювати, які конкретні завдання можна вирішити за допомогою тієї чи іншої акції і на яку суспільну підтримку вони можуть розраховувати. Так, гасло, що є достатнім для організації пікетування, навряд чи можна використати для організації кампанії цивільної непокори.
Отже, як показує проведений аналіз, соціальні конфлікти все більше стають нормою соціальних відносин. В Україні відбувається процес формування деякого проміжного типу економіки, де буржуазний тип відносин, заснованих на приватній власності, поєднується із відносинами державної власності і державною монополією на певні засоби виробництва. Створюється суспільство з новим співвідношенням класів і соціальних груп, де все більше зростатимуть розбіжності в доходах, статусі, культурі, освіті і т. ін. А оскільки конфлікти в нашому житті неминучі, то вкрай необхідно навчитися ефективно управляти ними, а також прагнути до розв'язання з найменшими втратами для суспільства.
Резюме
Соціологічна теорія досліджує природу і закономірності виникнення та протікання соціального конфлікту як суспільного явища, типологію конфліктів, соціальну роль, способи запобігання та розв'язання, а також методи управління ними. 2. Об'єктом соціологічної теорії конфлікту є конфлікт як суспільне явище і фактор розвитку соціальної системи, що виникає у суспільстві між суб'єктами соціальної взаємодії.
Предмет соціологічної теорії конфлікту — закономірності і процеси виник-
нення, протікання і розв'язання соціальних конфліктів, їх соціальні ознаки та
конфліктні відношення, що виникають між людьми у ході взаємодії.
4. Під соціальним конфліктом, як правило, розуміється зіткнення протилежних інтересів, цілей, позицій, цінностей або поглядів суб'єктів соціальної взаємодії (індивідів соціальних груп, класів тощо). У соціології конфлікт розглядається як невід'ємне явище суспільного життя, що призводить до соціальних змін, і яким необхідно вміти управляти.
5. Роль соціального конфлікту у житті суспільства розкривається за допомогою таких його позитивних функцій, як розрядки напруженості, комунікативної, консолідуючої, інформаційної тощо.
6. Серед основних типів соціального конфлікту виділяють функціональні і дисфункціональні, особистісні і міжособистісні, конфлікт між особистістю і соціальною групою, міжгрупові і міжкласові, а також політичні, економічні, соціокультурні, міжнаціональні, міжетнічні, міжконфесійні, міжнародні тощо.
7. Суб'єктом соціального конфлікту є окрема людина або соціальна група, яка здатна створювати конфліктну ситуацію і самостійно впливати на
хід конфлікту ВІДПОВІДНО до своїх інтересів. До суб'єктів соціального конфлікту належать три види соціальних груп: первинні, вторинні і треті.
8. Механізм соціального конфлікту у статичному вимірі містить такі елементи: конфліктна ситуація, учасники конфлікту, об'єкт конфлікту. У динаміці механізм соціального конфлікту поділяється на такі стадії: прихована стадія, стадія інциденту, стадія активних дій, стадія завершення конфлікту, стадія його розв'язання.
9. В основі більшості соціальних конфліктів лежать такі причини, як ресурси, що необхідно розподілити, взаємозалежність завдань, які необхідно вирішувати в ході колективної праці, різниця у цілях, інтересах, цінностях, манерах поведінки, рівні культури, освіті, життєвому
ді, а також неефективні комунікації між людьми.
Серед основних методів розв'язання соціальних конфліктів виокремлю-
ються такі: метод уникнення, метод переговорів, метод посередництва,
метод відкладання, метод третейського розгляду, або арбітраж. Також
існує ще дві категорії методів управління структурні та між-
особистісні. Структурні методи включають: метод роз'яснення вимог, метод координації та інтеграції спільних дій, метод загальноорганіза-ційних та комплексних цілей, метод системи винагород. Міжособистіс-ні методи охоплюють такі, як метод відхилення, метод згладжування, метод примусу, метод компромісу, метод розв'язання проблем. Особливості соціальних конфліктів у сучасній Україні зумовлені трансформаційними процесами, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя і пов'язані з переходом до демократичного ринково-підприємницького суспільства.
[ДДІСписок використаної та рекомендованої літератури
1. Авксентьев В. А. Зтнические конфликтьі: история и типология //Социол. исслед. — 1996. — № 12.
2. Андреенкова Н. В., Воронченкова Г. А. Развитие трудових конфликтов в Рос-сии в период перехода к рьшочной зкономике //Социол. исслед. — 1993. -№8.
3. Гегель Г. Философия права. — М.: Мьісль, 1990.
4. Дарендорф Р. Тропьі из утопии: Пер. с нем. — М.: Праксис, 2002.
5. Дарендорф Р Злементьі теории социального конфликта //Социол. исслед.
- 1994. — №5.
6. Дмитриев А. В., Кудрявцев В. Н., Кудрявцев С. В. Введение в общую теорию конфликтов. — М.: Юрид. литр-ра, 1993.
7. Дмитриев А. В. Конфликт на российском распутье // Социол. исслед.
— 1993. —№9.
8. Запрудский Ю. Г. Внутри конфликта // Социол. исслед. — 1993. — № 7.
9. ЗдравомьісловА. Г. Социология конфликта: Россия на путях преодо-ления кризиса. —М.: Аспект-Пресс, 1995.
10. Здравомислов А. Г. Фундаментальньїе проблеми социологии конфликта и динамика массового сознания // Социол. исслед. — 1993. — № 8.
М.ИвановВ. Н. Межнациональньїе конфликтьі: социально-психологичес-
кий аспект // Социол. исслед. — 1992. — № 8. \2.ИвановВ. Н. Конфликтология: Проблеми становления и развития //
журн. — 1994. — № 7-8. ХЗ.КрасновБ. И. Конфликти в обществе //Социально-полит. журн. —
1992.—№6-7.
ІА.КозєрЛ. Функции социального конфликта. — М.: Идея-Пресс, 2000. \5.КравченквА. И. Социология: Учебник. —М.: Логос, 1999.
16.Лукашевич Н. П., ТуленковН. В. Социология: Учеб. пособ.—К: МАУП, 2002.
17.Лукашевич Н. П., ТуленковН. В. Введение в социологию.—К.:МАУП, 1996.
18.Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004.
19.МесконМ, АльбертМ., Хедоури Ф. Основи менеджмента.-М.Дело, 1992. 20.НайденоваЛ. И. Социологические теории конфликтов и їх разрешения
журн. — 1994. — № 1—2. 21.НечипоренкоЛ. А. Буржуазная социология конфликта. —М.: Политиз-
дат, 1982.
22. Основи социологии: Хрестоматия /Авт. кол. под рук. В. И. Астаховой.
— X.: Прапор, 1997. ІЗ.ПеребеносюкВ. П., Бебешкіна І. Є. Соціальні конфлікти і молодь. —
К.: Наук, думка, 1994. ІЛ.РайтнерП. Теория конфликта // Полис.— 1991. — № 5. 25.Семенов В. С. Россия в сети конфликтности: между взривом и согла-
сием // Социол. исслед. — — № 8.
26. СкоттД. Г. Конфликти, пути их преодоления.—К.: Внешторгиздат, 1991.
27. Соціальний конфликт: современние исследования.—М.: ЮНИОН, 1991.
28. Туленков Н. В. Социология конфликта и девиантного поведения: Конспект лекции по социологии. - К.: УГУФВС, 1994.
29. Фишер Ф., Юри У. Путь к согласию или переговори без поражения. —
М.: Наука, 1992.
30. Фролов С. С. Социология: Учебник. М.: Логос, 1996.
ЗІ.ХарчеваВ. Г. Основи социологии: Учебник. — М.: Логос, 1997.
32. Чумиков А. Н. Управление конфликтом и конфликтное управление как но-вие парадигми мишления и действия //Социол. исслед. — 1995. — № 3.
1 33
ТТІ.111
СПЕЦІАЛЬНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ
Спеціальні соціологічні теорії являють собою відповідну підсистему соціологічного знання та пізнання соціальної реальності, одну з основних структурних ланок соціологічної науки. Вони вивчають соціальні закони та закономірності становлення, функціонування і розвитку соціальних спільнот, тобто те, що безпосередньо становить предмет та пов'язане з категоріями "соціальне", "соціальні відносини", "соціальна сфера" тощо.
Спеціальні соціологічні теорії, на відміну від галузевих, характеризуються вищим рівнем абстракції, що дає можливість розглядати один і той же соціальний об'єкт, ту чи іншу соціальну спільноту під відповідним кутом зору, а також виділяти в ній той чи інший аспект (рівень, грань) соціального об'єкта, що вивчається.
Вони також конкретизують теоретичні положення загальносоціологіч-ної теорії, здійснюючи перехід від загальних концептуальних понять до операціональних, за допомогою яких вдається більш предметно виміряти і оцінювати різноманітні соціальні явища, процеси, відносини тощо.
Спеціальні соціологічні теорії опосередковують зв'язок між загальними та галузевими теоріями, утворюючи, таким чином, концептуальне ядро соціологічного знання.
По-перше, у них фактично розроблюються власне соціологічні категорії, що утворюють своєрідну матрицю категоріально-понятійного апарату
По-друге, як наслідок цього, у спеціальних соціологічних теоріях формується предмет соціології, що має не менш складну структуру, ніж предмет таких наук, як фізика, біологія, економіка тощо.
Нарешті, по-третє, як наслідок двох попередніх пунктів, у спеціальних соціологічних теоріях відображається специфіка соціологічного знання як особливого типу знання, який неможливо порівняти з науковим знанням.
Тому спеціальні соціологічні теорії пов'язують в одне ціле всі галузі соціологічного знання незалежно від об'єкта, функцій та рівня, а відносини між загальними, спеціальними та галузевими теоріями будуються, у свою чергу, за типом зворотного зв'язку. Зупинимося на основних спеціальних соціологічних теоріях докладніше.
1 9 4
Розділ 10. СОЦІОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ
р-я3 В результаті вивчення цього розділу Ви повинні вміти:
розкривати сутність соціології особистості, визначити її предмет та об'єкт дослідження; / визначати зміст поняття "особистість" та особливості соціологічного підходу до її вивчення;
характеризувати головні теорії і концепції особистості та показувати відмінність між ними;
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 19 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |