Відкрита база тестів до ПМК

Відкрита база тестів до ПМК

1.Первинний лікарський контроль спортсмена проводиться для визначення:
1 – безпосередньої дії фізичних навантажень;
2 – можливості допуску до занять фізичними вправами;
3 – кумулятивної дії фізичних тренувань;
4 - адекватності виконання фізичних вправ;
5 - ступеня втомленості спортсмена після тренувального заняття;

2.Рельєфність м’язів можна визначити:
1 – соматоскопією,
2 – антропометрією,
3 – динамометрією;
4 - тонусометрією;
5 - соматометрією;

3.Силовим індексом оцінюється:
1 – пропорційність фізичного розвитку спортсмена;
2 – відмінності показників обстеженого від середніх однорідної групи;
3 – взаємозв’язок показників фізичного розвитку спортсмена;
4 – центильний інтервал показників фізичного розвитку спортсмена;
5 - середньоквадратичне відхилення показника досліджуваного в порівнянні з середніми однорідної групи

4.Проведений лікарський контроль під час тренувального заняття визначає:
1 - безпосередню дію фізичного навантаження;
2 – кумулюючу дію фізичних навантажень;
3 - відставлену дію фізичного навантаження;
4 – ступінь стомлення від фізичного навантаження в тренуванні;
5 – ступінь відновлення після фізичного навантаження.

5.Віддалена дія фізичного навантаження визначається і оцінюється при проведенні:
1 – первинного лікарського контролю;
2 – повторного оперативного контролю;
3 – повторного етапного контролю;
4 – повторного поточного контролю;
5 - лікарського контролю під час тренувального заняття;

6. При оцінці фізичного розвитку спортсмена методом індексів можна визначити:
1 – пропорційність його показників;
2 – їх взаємозв’язок;
3 – відмінності показників дослідженого від середніх однорідної групи;
4 – тісноту взаємозв’язку показників;
5 - величину середньоквадратичних відхилень показників обстеженого в порівнянні зі спортсменами однорідної групи;

7. Для визначення відставленої дії фізичного навантаження проводиться лікарський контроль:
1 – первинний;
2 – оперативний;
3 – поточний;
4 – етапний;
5 - під час тренувального заняття;

8. Визначення фізичного розвитку спортсмена проводиться для:
1 – оцінки адекватності тренувального заняття;
2 – індивідуалізації фізичних навантажень в тренувальному процесі;
3 – оцінки типу реакції на фізичне навантаження;
4 – оцінки тонусу парасимпатичного відділу ВНС;
5 – оцінки стійкості організму спортсмена до гіпоксії;

9.Кумулюючий ефект тренувального процесу у спортсмена визначається і оцінюється при проведенні лікарського контролю:
1 – первинного;
2 – етапного;
3 – оперативного;
4 - поточного;
5 – під час тренувального заняття;

10. Соматоскопією можна оцінити:
1 – мускульний тонус,
2 – соматотип спортсмена;
3 – мускульну силу;
4 – фізичну працездатність спортсмена;
5 – стійкість організму до гіпоксії;

11.При оцінці фізичного розвитку спортсмена методом індексів можна визначити:
1 – пропорційність його показників;
2 – їх взаємозв’язок;
3 – відмінності показників дослідженого від середніх однорідної групи;
4 – тісноту взаємозв’язку показників;
5 - величину середньоквадратичних відхилень показників обстеженого в порівнянні зі спортсменами однорідної групи;

12.Для визначення індексу маси тіла спортсмена потрібно вагу спортсмена співвіднести до:
1 - сили правої кисті;
2 – до зросту в сантиметрах;
3 – до зросту, вираженого в квадратних метрах
4 – обхвату грудної клітки
5 – обхвату стегон

13. Соматометричним методом лікарського контролю спортсмена визначається і оцінюється:
1 - успадкованість по кадіоваскулярним катастрофам;
2 - тип реакції системи кровообігу на фізичне навантаження;
3 - тонус симпатичного відділу ВНС;
4 – стійкість організму до гіпоксії;
5 - фізичний розвиток

14. Безпосередня дія фізичного навантаження визначається при проведенні лікарського контролю:
1 – етапного;
2 – поточного;
3 - оперативного:
4 – первинного;
5 - з визначенням фізичного розвитку;

15.Визначення фізичного розвитку спортсмена проводиться методом:
1- анамнестичним;
2 - лабораторним;
3 - пульсометричним;
4 - соматометричним;
5 - тонометричним

16.Для визначення відповідності використаного в занятті фізичного навантаження функціональним можливостям організму треба провести:
1 - поточний лікарський контроль;
2 - оперативний лікарський контроль;
3 - етапний лікарський контроль;
4 - функціональні проби з ізометричними навантаженнями;
5 – антропометрію спортсмена;

17.При оцінці фізичного розвитку методом індексів можна визначити:
1 – пропорційність антропометричних показників досліджуваного спортсмена;
2 – середньоквадратичне відхилення антропометричних показників дослідженого в порівнянні з середніми даними однорідної групи,
3 – взаємозв’язок антропометричних показників дослідженого;
4 - центильну величину досліджуваного спортсмена;
5 - соматотип спортсмена;

18.Фізичний розвиток спортсмена визначається і оцінюється:
1- анамнестичним методом;
2 - лабораторними методами;
3 - функціональними пробами системи кровообігу;
4 - соматометрією;
5 - гіпоксичними пробами;

19.Етапний лікарський контроль проводиться для визначення:
1 – допуску до занять спортивними тренуваннями;
2 – безпосередньої дії фізичного навантаження в тренуванні;
3 – ступеня стомлення після тренувального заняття;
4 – ступеня відновлення після тренувального заняття;
5 – кумулятивної дії фізичних навантажень в тренувальному процесі;

20. Пропорційність соматометричних показників фізичного розвитку спортсмена визначається і оцінюється методом:
1 – кореляційним;
2 – середньоквадратичних відхилень;
3 – тонусометрії;
4 – центильним;
5 – індексів;

21.Первинний лікарський контроль в спортивній медицині проводиться для визначення:
1- термінової дії фізичного навантаження;
2 – відставленої дії фізичного навантаження;
3 – кумулятивної дії фізичного навантаження;
4 – можливості допуску до спортивної діяльності;
5 - дострокової адаптації до фізичних навантажень;

22.Визначення і оцінка фізичного розвитку при лікарському контролі проводиться з метою:
1 - оцінки безпосередньої дії фізичного навантаження;
2 – оцінки кумулятивної дії фізичних навантажень;
3 – оцінки типу реакції на фізичне навантаження;
4 - визначення тонусу симпатичного відділу ВНС;
5 – визначення стійкості організму до гіпоксії;

23.Визначення і оцінка рельєфності мускулатури спортсмена проводиться методом:
1- антропометрії;
2 – соматоскопії;
3 – соматометрії;
4 –тонусометрії;
5 – динамометрії;

24. Відставлену дію фізичних навантажень в тренуванні можна визначити і оцінити:
1 – оперативним лікарським контролем;
2 – поточним лікарським контролем;
3 – під час тренувального заняття;
4 - через декілька місяців тренувальних занять;
5 – етапним лікарським контролем;

25. Пропорційність соматометричних показників фізичного розвитку спортсмена визначається і оцінюється методом:
1 – кореляційним;
2 – середньоквадратичних відхилень;
3 – тонусометрії;
4 – центильним;
5 – індексів;

26.Для визначення і оцінки фізичного розвитку спортсмена використовується:
1 – функціональна проба зі зміною положення тіла в просторі;
2 – гіпоксична проба;
3 – соматометрія;
4 – проба Штанге;
5 – проба Генча;

27.При оперативному лікарському контролі доцільно використовувати наступні методи:
1 – інструментальні;
2 – лабораторні;
3 – анамнестичні і соматоскопічні;
4 – динамометрію;
5 - спірографію;

28.Для визначення фізичного розвитку методом антропометричних індексів необхідно провести:
1 - соматоскопію,
2 – соматометрію;
3 – спірометрію;
4 – динамометрію;
5 – тонусометрію;

29.Оцінка фізичного розвитку спортсмена методом стандартів дає можливість визначити:
1 – тісноту зв’язку між показниками;
2 – пропорційність показників;
3 –величину середньоквадратичних відхилень показників досліджуваного від стандартних однорідної групи;
4 – область центиля досліджуваного спортсмена;
5 – взаємозв’язок декількох показників досліджуваного спортсмена;

30.Фізичний розвиток спортсмена визначається і оцінюється:
1- анамнестичним методом;
2 - лабораторними методами;
3 - функціональними пробами системи кровообігу;
4 - соматометрією;
5 - гіпоксичними пробами;

31.Функціональні проби в спортивній медицині проводяться з метою визначення:
1 – соматотипу спортсмена;
2 - постави спортсмена;
3 - прихованих патологічних відхилень в організмі спортсмена;
4 - фізичного розвитку спортсмена;
5 - адекватності фізичного навантаження під час тренувального заняття

32.Нормотонічний або фізіологічний тип реагування системи кровообігу на пробу Мартіне характеризується гемодинамічними змінами відносно спокою:
1 – зростанням пульсу і пульсового тиску менше 100%,
2 – значним збудженням пульсу і зменшення пульсового тиску,
3 – зростанням пульсу і пульсового тиску більше, ніж на 100%;
4- значним зростанням пульсу і значним падінням діастолічного тиску;
5 - значним зростанням пульсу і без змін пульсового тиску;

33.При пробі Мартіне збудження пульсу становило 115%, підвищення пульсового тиску – 125% відносно спокою, відновлення показників наступило на 5 хв. Таку реакцію системи кровообігу слід вважати:
1 – нормотонічною,
2 – гіпертонічною,
3 – дистонічною.;
4 - фізіологічною;
5 – астенічною;

34.Проба Штанге проводиться для визначення у спортсмена:
1 – рівня фізичного розвитку;
2 - схильності організму до гіпертензії;
3 схильності організму до гіпотензії;
4 – рівня фізичної працездатності;
5 - соматотипу спортсмена;

35. Тонус симпатичного відділу ВНС визначається фунуціональною пробою:
1 – Мартіне-Кушелевського;
2 – ортостатичною;
3 – Штанге;
4 – з хлоридом калію;
5 – з ізометричним навантаження кистьовим динамометром;

36.При проведенні проби з ізометричним навантаженням для визначення типу реакції системи кровообігу використовується навантаження, що відповідає:
1 – визначеній максимально можливій силі правої кисті;
2 – 10% від неї;
3 – 50 % від неї;
4 – 75 % від неї;
5 - 25 % від неї;

37.Фізіологічна реакція організму на фізичне навантаження характеризується:
1 – відсутністю зростання пульсу відносно спокою;
2 – зростанням пульсу;
3 – зниженням систолічного тиску;
4 – зростанням діастолічного тиску;
5 – зниженням ударного об’єму серця;

38.Для оцінки типу реакції системи кровообігу при проведенні проби Мартіне – Кушелевського використовується:
1 – динамометрія;
2 – спірометрія:
3 – електрокардіографія;
4 – пульсометрія;
5 – гоніометрія;

39.Визначення і оцінка тонусу симпатичного відділу ВНС проводиться пробою:
1 - з ізометричним фізичним навантаженням;
2 – з затримкою дихання;
3 – з динамічним фізичним навантаженням;
4 – зі зміною положення тіла в просторі;
5 – зі зміною умов зовнішнього середовища

40. Стійкість організму до гіпоксії можна визначити функціональною пробою:
1 - з ізометричним фізичним навантаженням;
2 – з динамічним фізичним навантаженням;
3 – з затримкою дихання;
4 – зі зміною положення тіла в просторі;
5 – з хлоридом калію;

41.Гіпотонічна реакція системи кровообігу на пробу Мартіне - Кушелевського характеризується:
1 – значною(більше 100 % від спокою) активізацією інотропного і хронотропного резерву серця,
2 – значною активізацією тільки хронотропного резерву серця,
3 – активізацією хронотропного і інотропного резерву серця. в межах 80 % відносно стану спокою;
4 – значним прискоренням ЧСС і зниженням систолічного АТ;
5 – значним прискоренням ЧСС і зниженням діастолічного тиску до «без кінцевого тону»;

42.На пробу Мартіне-Кушелевського пульс змінився від 60 до 84 уд\ хв, а пульсовий тиск – від 30 до 40 мм рт ст, з відновленням гемодинаміки на 1 хв. 30 сек. Таку реакцію системи кровообігу слід вважати:
1 –нормотонічною,
2 – гіпотонічною,
3 – гіпертонічною;
4 – дистонічною;
5 – ступеневою;

43.Гіпоксичні проби проводяться при лікарському контролі для визначення у спортсмена:
1 - соматотипу;
2 - рівня фізичного розвитку;
3 – загальної фізичної працездатності;
4 – прихованої схильності організму до гіпертензії;
5 - тонусу симпатичного відділу ВНС;

44.Для виявлення прихованих функціональних порушень в організмі спортсмена необхідно провести:
1 - соматоскопію;
2 – соматометрію;
3 – пульсометрію;
4 – функціональні проби;
5 - антропометрію;

45. Функціональною пробою зі зміною положення тіла з горизонтального в вертикальне можна визначити і оцінити:
1 – тонус симпатичного відділу ВНС;
2 – тонус парасимпатичного відділу ВНС;
3 – тип реакції системи кровообігу на динамічне фізичне навантаження;
4 - тип реакції системи кровообігу на ізометричне фізичне навантаження;
5 – стійкість організму до гіпоксії;

46. Оцінка типу гемодинамічної реакції на фізичне навантаження визначається величинами змін:
1 – частоти і глибини дихання;
2 – пульсу і артеріального тиску;
3 – амплітудних і інтервальних показників біоелектичної активності серця;
4 – життєвої ємкості легень;
5 - гематологічних показників;

47.Велоергометрична проба відноситься до проб:
1 – з ізометричними фізичними навантаженнями;
2 – зі зміною умов зовнішнього середовища;
3 – зі зміною положення тіла в просторі;
4 –з динамічним фізичним навантаженням;
5 –з визначенням тонусу симпатичного відділу ВНС;

48.Фізіологічна або нормотонічна реакція системи кровообігу на пробу Мартіне характеризується:
1 - зростанням пульсу і пульсового тиску на 80 % відносно спокою;
2 – зменшенням систолічного АТ відносно спокою;
3 – зростанням діастолічного тиску відносно спокою;
4 – зростанням пульсу більше, ніж на 120 % відносно спокою;
5 – зменшенням пульсу відносно спокою;

49.Стійкість організму до гіпоксії визначається і оцінюється пробою:
1 – з динамічним фізичним навантаженням;
2 – з ізометричним фізичним навантаженням;
3 – зі зміною положення тіла в просторі;
4 - з затримкою дихання на вдиху або видиху;
5 – Ромберга;

50. Дистонічний тип реакції системи кровообігу на фізичне навантаження характеризується змінами наступних показників відносно спокою:
1 – зростанням пульсу і пульсового тиску на 110 %;
2 – зростанням пульсу на 120 % і зниженням пульсового тиску;
3 – зростанням пульсу і і діастолічного тиску на 100 %;
4 – зростанням пульсу на 102 % і зниженням діастолічного тиску до 40 мм рт ст..;
5 - зростанням пульсу і пульсового тиску на 125 %;

51. При адекватних фізичних навантаженнях:
1 – зменшується ударний об'єм серця;
2 – збільшується периферичний опір судин;
3 – зменшується периферичний опір судин;
4 – збільшується кінцево - систолічний об’єм серця;
5 - знижується систолічний артеріальний тиск.

52. До проб зі зміною умов зовнішнього середовища можна віднести пробу:
1 – ортостатичну;
2 – Мартіне-Кушелевського;
3 – Штанге;
4 - з хлоридом калію;
5 – на велоергометрі;

53. Для симпатикотонії при ортостатичній пробі характерна зміна відносно спокою:
1 – зростання пульсу в межах до 10 уд/ хв.;
2 – зменшення пульсу;
3 – зростання пульсу на 30 уд\хв;
4 – зростання систолічного тиску на 40 мм рт ст.;
5 - зростання діастолічного тиску на 20 мм рт ст

54.При фізіологічній реакції організму спортсмена на пробу з 20 присіданнями за 30 секунд характерні зміни відносно спокою:
1 – систолічний тиск зростає на 50%;
2 – пульс зростає на 60 %;
3 – діастолічний тиск зростає на 60 %;
4 – систолічний тиск знижується на 40 %;
5 – пульс зменшується;

55. Гіпоксичні пробі проводяться для визначення у спортсмена:
1 – тонусу парасимпатичного відділу ВНС;
2 – тонусу симпатичного відділу ВНС;
3 - прихованої схильності до гіпертензії;
4 - типу реакції системи кровообігу на динамічне фізичне навантаження;
5 - типу реакції організму на ізометричне фізичне навантаження;

56.Астенічний тип реагування системи кровообігу на фізичне навантаження характеризується зміною відносно спокою:
1 – зростанням пульсу і пульсового тиску на 60 %;
2 - зростанням систолічного АТ без змін пульсу;
3 – зростанням пульсу без змін систолічного тиску,
4 – зростанням діастолічного тиску без змін систолічного;
5 – зростанням пульсового тиску без змін частоти серцевих скорочень;

57.Функціональні проби в спортивній медицині проводяться для визначення:
1 – фізичного розвитку спортсмена;
2 – соматотипу спортсмена;
3 - прихованих функціональних відхилень;
4 - адекватності фізичного навантаження в тренувальному занятті;
5 – постави спортсмена;

58.Нормотонічний тип реакції кровообігу на динамічне фізичне навантаження у чоловіків характеризується:
1 – зниженням систолічного АТ відносно стану спокою;
2 – збільшенням ЧСС і пульсового тиску до 80 % від рівня спокою;
3 - підвищенням діастолічного АТ;
4 – зростанням ЧСС на 120 % від спокою без змін пульсового тиску;
5 – зростанням пульсу і пульсового тиску на 110 % відносно спокою;

59.Для оцінки типу реакції системи кровообігу на фізичне навантаження використовується метод:
1 – пульсометрії;
2 – антропометрії;
3 – сомастоскопії;
4 – спірометрії;
5 – плантографії

60. До функціональних проб зі зміною умов зовнішнього середовища відноситься проба:
1 – ортостатична;
2 – Мартіне Кушелевського;
3 – Штанге;
4 – кліностатична;
5 – велоергометрична;

61.Зростання ефективності жувального апарату після певного циклу використання засобів ФР здійснюється переважно за рахунок механізму дії:
1. стимулюючої;
2.відновлюючої;
3.компенсуючої;
4. тонізуючої;
5.трофічної

62. Інтенсивність фізичного навантаження на весь організм хворого з запальними процесами в ЩЛД залежить від функціонального стану:
1 жувального апарату;
2.системи кровообігу;
3. рухового апарату
4. психоемоційної сфери;
5 – обміну речовин.

63. Груповий метод занять призначається хворим, які перебувають на руховому режимі:
1. суворому ліжковому;
2. палатному;
3. вільному;
4. розширеному постільному;
5.напівпостільному.

64. В ФР дозоване плавання це:
1. засіб;
2. форма;
3. метод заняття ФВ;
4.динамічна ФВ;
5.ізометрична ФВ.

65. Теренкур призначається хворим, які перебувають на руховому режимі:
1. суворому постільному;
2. напівліжковому;
3. вільному;
4. тренувальному;
5. розширеному постільному.

66. Працетерапія в ФР хворих призначається як:
1. засіб ФР;
2. форма занять ФВ
3. метод занять ФВ;
4. активна ФВ;
5.динамічна ФВ.

67.Найбільша інтенсивність заняття фізичними вправами повинна бути:
1. в заключній частині заняття;
2. на початку основної;
3. у ввідній;
4. наприкінці основної;
5. у середині основної.

68. Ходьба відноситься до:
1.гімнастичних ФВ
2. спортивно-прикладних вправ циклічного характеру;
3. ациклічних вправ;
4. пасивних ФВ;
5. ізометричних. ФВ

69. В корекції порушеної функції жування акцентується увага на фізичні вправи:
1.ізометрічні глобальні;
2.локальні динамічні;
3.статичні дихальні;
4.анаеробної спрямованості;
5. ідеомоторні для дихальних м’язів;

70. При заняттях на велотренажері ЧСС і частота дихання найбільше повинні зростати:
1. на початку основної частини
2. у заключній;
3. у ввідній;
4. у середині основної;
5. наприкінці основної

71. Пасивні фізичні вправи в фізичній реабілітації хворих стоматологічного профілю є:
1. засобом ФР
2. формою;
3. методом;
4. виконуються подумки;
5.виконуються за рахунок природних шкірно-м'язових рефлексів.

72. Теренкур це:
1. ходьба по рівній місцевості;
2. ходьба по місцевості з певним кутом підйому;
3.фізична вправа, що виконується на тренажерах;
4. пасивна фізична вправа;
5. активна фізична вправа.

73.Процедура лікувальної гімнастики у хворих стоматологічного профілю при вільному руховому режимі виконується:
1. груповим методом в залі ЛФК;
2. груповим методом в палаті;
3. індивідуальним методом;
4. 5-6 раз на день;
5. тривалістю 10-15 хвилин.

74.Хворим стоматологічного профілю, які перебувають на постільному руховому режимі, можна призначити наступні форми ФР:
1. дозовану ходьбу;
2. масаж;
3. – загартування
4. теренкур;
5. велотренування.

75. Збільшення частоти дихання, хвилинного об’єму дихання під дією фізичних вправ забезпечується переважно:
1. тонізуючим механізмом;
2. трофічним;
3. компенсаційним;
4.механізмом нормалізації функцій;
5. парасимпатичними впливами.

76. Посилення процесів регенерації за допомогою засобів ФР забезпечується переважно таким механізмом їхньої дії:
1. компенсаційним;
2. трофічним;
3. нормалізації функцій;
4.тонізюючим;
5.стимулююючим.

77.При напівліжковому руховому режимі в стаціонарі хворий стоматологічного профілю:
1. потребує сторонньої допомоги при самообслуговуванні;
2. може себе повністю обслуговувати;
3. не має потреби в постійному медичному нагляді;
4.може займатися ЛГ груповим методом;
5. може займатися дозованим плаванням

78.Величину інтенсивності фізичного навантаження в занятті визначають:
1 – тонометрією;
2 – динамометрією;
3 – спірометрією;
4 – пульсометрією;
5 - гнатодинамометрією

79. При гострих запальних процесах в області нижньої щелепи використовуються фізичні вправи для вирішення наступних спеціальних задач:
1-зміцнення динамічної витривалості скелетних м’язів;
2 - збільшення скоротливої функції міокарду;
3 – компенсації газообміну
4 - стимуляції периферичного кровообігу;
5 –нормалізації м’язової дистонії;

80.Для відновлення рухливості нижньої щелепи доцільно в ФР акцентувати увагу на фізичні вправи:
1 – ідеомоторні;
2 – рефлекторні;
3 – ізометричні глобальні;
4 - динамічні локальні
5 – динамічні глобальні

81. Дихальні вправи, які виконуються хворим тільки за допомогою основних дихальних м'язів, називаються:
1. динамічними;
2. статичними;
3. ідеомоторними;
4. пасивними;
5. ізометричними.
82.Збільшення рухливості ВНЧС при постімобілізаційній контрактурі за допомогою засобів ФР забезпечується переважно таким механізмом її дії:
1. стимулюючим;
2. трофічним;
3. відновлення функцій;
4. компенсаційним;
5. тонізуючим;

83. На амбулаторному і санаторно-курортному етапі ФР хворого стоматологічного профілю використовуються руховий режим:
1. суворий постільний;
2. вільний;
3. напівпостільний;
4. щадно-тренувальний;
5.розширений постільний.

84. Для стимуляції кровообігу в ЧЛО використовуються ФВ:
1 - ізометричні глобальні;
2 – ізометричні локальні;
3 – ідеомоторні;
4 - переважно рефлекторні;
5 - переважно спортивно – прикладні;

85. Посилення процесів регенерації за допомогою засобів ФР забезпечується переважно таким механізмом їхньої дії:
1. компенсаційним;
2. трофічним;
3. нормалізації функцій;
4. стимулюючим;
5.тонізуючим.

86.При напівліжковому руховому режимі в стаціонарі хворий стоматологічного профілю:
1. має потребу в постійному медичному нагляді, але може себе обслужити;
2. не може себе повністю обслужити;
3. не має потреби в постійному медичному нагляді;
4. має потребу в такому нагляді й сторонній допомозі при самообслуговуванні;
5. не має потреби в постійному медичному нагляді й допомозі при самообслуговуванні.

87.Для визначення адекватності виконання фізичних вправ використовують:
1 - хронометрію
2 - пульсометрію;
3 - спірографію;
4 – антропометрію;
5 - електроміографію

88. При правильній побудові заняття з лікувальної гімнастики ЧСС у хворих паралельно:
1 - зростає частота дихання
2 - зменшується частота дихання;
3 - зменшується ударний об’єм крові
4 – збільшується периферичний опір судин;
5 – збільшується кінцевий систолічний об’єм крові;
5 - 1.у вступній частині; 2. в заключній частині; 3. на початку основної частини; 4. в середині основної частини; 5. в кінці основної частини.

89.Для стимуляції коллатерального кровообігу в ЩЛО треба використовувати наступні засоби ФР:
1- локальні фізичні вправи;
2- лікувальну гімнастику;
3- дозовану ходьбу;
4 –велотренування;
5 – плавання

90.Велотренування хворим стоматологічного профілю можна використовувати в ФР при руховому режимі:
1. щадно-тренувальному;
2. суворому постільному;
3. розширеному постільному;
4. палатному;
5.- напівліжковому

91. Хворим стоматологічного профілю на стаціонарному етапі ФР призначається руховий режим:
1. - щадний;
2. - вільний;
3- щадно-тренувальний;
4- тренувальний;
5. - активний.

92. Дозована ходьба в ФР хворих стоматологічного профілю використовується для:
1- компенсації втрачених функцій ЧЛО.
2 – відновлення втрачених функцій ЧЛО
3 - стимуляції загального кровообігу
4 - стимуляції переважно локального кровообігу ЧЛО
5 – зростання ізометричної витривалості м’язів нижніх кінцівок

93Для вирішення спеціальних завдань ФР хворого стоматологічного профілю призначаються фізичні вправи:
1- субмаксимальної потужності;
2 – локальні динамічні;
3- максимальної аеробної потужності;
4 – аеробні;
5 - спортивно – прикладні;

94.Індиввідуальний метод проведення занять ФВ проводиться:
1 - методистом з 3-5 хворими в палаті;
2 – самостійно хворим після консультативних рекомендацій;
3- методистом з 6-8 хворими в палаті
4. - методистом з 10 хворими в залі ЛФК;
5 - методистом з окремим хворим

95.У ранньому післяопераційному періоді ФР хворого необхідно акцентувати увагу на:
1 – динамічні дихальні вправи з форсуванням вдиху;
2 – динамічні дихальні вправи з підручними засобами;
3 - грудний тип дихання з форсуванням вдиху;
4. – грудний тип дихання з подовженням видиху;
5 - поглиблення діафрагмального дихання;

96.Груповий метод занять з лікувальної гімнастики призначається хворим, які перебувають на:
1-суворому ліжковому руховому режимі;
2.-палатному;
3.-розширеному ліжковому;
4. в імобілізаційному періоді лікування після перелому стегна;
5. у ранньому післяопераційному періоді після апедектомії.

97. При ФР хворих стоматологічного профілю дозоване плавання використовується як:
1. засіб;
2. форма;
3. метод ФР;
4. гімнастична фізична вправа;
5.рефлекторна фізична вправа.

98. Ходьба відноситься до фізичної вправи:
1.- гімнастичнастичної;
2.-спортивно-прикладної циклічного характеру;
3- ациклічної;
4- ізометричної;
5.- рефлекторної;.

99. При використанні засобів ФР хворих травматологічного профілю виділяють наступні періоди:
1. ранній післяопераційний;
2. ранній післяімобілізаційний;
3. гострий;
4. видужання;
5. пізній післяопераційний.

100.У санаторних умовах ФР хворим призначають наступний руховий режим:
1. суворий ліжковий;
2.розширений ліжковий;
3. палатний;
4. вільний;
5. щадний.

101.Фізичні вправи, при яких відбувається скорочення м'язів без зміни їхньої довжини, називаються:
1. статичними;
2. динамічними;
3. стато-динамічними;
4. циклічними;
5. спортивно-прикладними.

102. При виконанні пасивних фізичних вправ рухи виконуються:
1. самостійно хворим;
2.методистом без вольового зусилля хворого;
3. відтворюються в думках;
4. з використанням природних шкірно-м'язових рефлексів;
5. на спеціальних механічних пристроях.

103. Статичні дихальні вправи здійснюються:
1. при участі рухів рук нагору при вдиху;
2. з нахилом тулуба вперед при видиху;
3. з розведенням рук у сторони при вдиху;
4. при участі тільки діафрагми й міжреберних м'язів;
5. з нахилами тулуба в сторони на вдиху.

104. Велотренування в ФР хворих стоматологічного профілю відноситься до: 1. гімнастичних вправ;
2. спортивно-прикладних вправа;
3.ізометричних вправ
4. форми заняття фізичними вправами циклічного характеру
5 – форми заняття фізичними ідеомоторними вправами

105.Процедура трудотерапії - це:
1. засіб ФР;
2. форма використання фізичних вправ;
3. метод занять фізичними вправами;
4. комплекс пасивних вправ;
5.комплекс рефлекторних вправ.

106Рефлекторні фізичні вправи:
1 - виконуються в уяві хворого;
2 -. виконуються методистом лікувальної фізкультури без участі хворого;
3 - базуються на вроджених шкірно - м'язових рефлексах;
4 - супроводжуються тільки напругою м'язів без зміни їхньої довжини;
5 - використовуют механічні пристрої

107. До аеробних, глобальних, циклічних вправ можна віднести:
1 – ідеомоторні вправи для рук;
2 - рефлекторні вправи для тулуба;
3- швидкісно – силові вправи з підніманням ваг;
4 - дозовану ходьбу;
5 - масаж;

108.При правильній побудові заняття лікувальною гімнастикою ЧСС у хворих найбільше зростає у наступній частині заняття:
1. вступній;
2. заключній;
3. на початку основної;
4. в кінці основної;
5. в середині основної.

109. При напівліжковому руховому режимі в стаціонарі хвора:
1. потребує сторонньої допомоги при самообслуговуванні;
2. може себе повністю обслужити;
3. не має потреби в постійному медичному нагляді;
4. може займатися дозованою хибою;
5 - може займатися вело тренуваннями в залі ЛФК

110. Плавання - це фізична вправа:
1. пасивна;
2. ідеомоторна;
3. циклічна спортивна-прикладна;
4.ізометрична;
5. анаеробна.

111. З хворими, які перебувають у стаціонарі на ліжковому режимі, процедура лікувальної гімнастики проводиться:
1. груповим методом;
2. індивідуальним методом;
3. тривалістю 40 хвилин;
4. у залі ЛФК;
5. 1 раз на день.

112. Теренкур - це:
1. ходьба по рівній місцевості;
2. ходьба по місцевості з певним кутом підйому;
3.фізична вправа, що виконується на тренажерних пристроях;
4. рефлекторна фізична вправа;
5. ігрова фізична вправа.

113. Регіональні гімнастичні вправи включають мязи:
1. тулуба;
2 нижніх кінцівок;
3. жувальні
4. верхніх кінцівок
5 черевної стінки.

114.При вільному руховому режимі в стаціонарі хворий:
1. не має потреби в сторонній допомозі при самообслуговуванні;
2. потребує допомоги при самообслуговуванні;
3. потребує постійного медичного нагляду;
4.не може займатися ЛГ в залі груповим методом;
5.ФР проводиться тільки в палаті.

115.Ідеомоторні фізичні вправи -це:
1. вправи, які методист виконує за хворого;
2.подумки виконуються хворим;
3. активно виконує сам хворий;
4.виконуються в ізометричному режимі м'язового скорочення;
5. виконуються з використанням природних шкірно-м'язових рефлексів.

116. Статичні дихальні вправи виконуються:
1. з участю рухів рук вверх під час вдиху;
2. з нахилом тулуба вперед під час видиху;
3. з участю тільки діафрагми й міжреберних м'язів;
4. з поворотом тулуба під час вдиху;
5. з нахилом тулуба убік під час вдиху.

117. При пасивних фізичних вправах відповідний рух виконує:
1. самостійно хворий;
2. методист без вольового зусилля хворого;
3. подумки сам хворий;
4. сам хворий на велотренажері;
5. сам хворий перед дзеркалом.

118. Фізичні вправи, при яких скорочуються м'язи без зміни їхньої довжини, називаються:
1.статичними;
2. динамічними;
3. пасивними;
4. ідеомоторними;
5. рефлекторними

119. При напівліжковому руховому режимі в стаціонарі хворий:
1. потребує сторонньої допомоги при самообслуговуванні;
2. може себе повністю обслуговувати, але потребує постійного медичного нагляду;
3. не має потреби в постійному медичному нагляді;
4. має потребу в такому нагляді й допомозі при самообслуговуванні;
5. не має потреби в постійному медичному нагляді й допомозі при самообслуговуванні.

120. Груповий метод занять лікувальною гімнастикою призначається хворим, які перебувають на наступному руховому режимі:
1. строгому постільному;
2.палатному;
3.вільному;
4. розширеному постільному;
5. ліжковому;

121. Регіональні гімнастичні вправи включають мязи:
1. тулуба;
2 нижніх кінцівок;
3. жувальні
4. верхніх кінцівок
5 черевної стінки.

122.Статичні дихальні вправи здійснюються:
1. при участі рухів рук нагору при вдиху;
2. з нахилом тулуба вперед при видиху;
3. з розведенням рук у сторони при вдиху;
4. при участі тільки діафрагми й міжреберних м'язів;
5. з нахилами тулуба в сторони на вдиху.

123.При вільному руховому режимі в стаціонарі хворий:
1. не має потреби в сторонній допомозі при самообслуговуванні;
2. потребує допомоги при самообслуговуванні;
3. потребує постійного медичного нагляду;
4.не може займатися ЛГ в залі груповим методом;
5.ФР проводиться тільки в палаті.

124.Індиввідуальний метод проведення занять фізичними вправами проводиться:
1 - методистом з 3-5 хворими в палаті;
2 – самостійно хворим після консультативних рекомендацій;
3- методистом з 6-8 хворими в палаті
4. - методистом з 10 хворими в залі ЛФК;
5 - методистом з окремим хворим

125.Для стимуляції кровообігу в ЩЛО використовуються ФВ:
1 - ізометричні глобальні;
2 – ізометричні локальні;
3 – ідеомоторні;
4 - переважно рефлекторні;
5 - переважно спортивно – прикладні

126. Масаж обличчя проводять:
1- по обидва боки від середньої лінії проти напрямку лімфотоку;
2 – по обидва боки від середньої лінії у напрямку лімфотоку;
3 – з одного боку від середньої лінії проти напрямку лімфотоку;
4 – до нижнього кута нижньої щелепи проти напрямку кровотоку носа, очей і верхньої половини щік;
5 – від грудини по передній поверхні шиї вверх

127.Гнатодинамометрією можна визначити:
1 - ефективність жувального апарату;
2 - тривалість біоелектричної активності жувальних м’язів;
3 – амплітуду біоелектричної активності жувальних м’язів;
4 - величину жувального тиску зубного ряду;
5 - біомеханіку жувального апарату;

128.Для визначення і оцінки скорочувальної здатності кругового м’язу ока необхідно:
1 – максимально розкрити очі
2 – максимально зажмурити очі
3 – вказівні пальці розмістити на внутрішньому краї очної орбіти
4 - вказівні пальці розмістити на переніссі
5 – максимально скосити очі назовні, всередину

129.Прийом переривчастої вібрації в стоматології використовується для:
1- підвищення тонусу тканин ЩЛД
2 – зниження тонусу тканин ЩДЛ
3 - гальмування процесів збудження в ЦНС
4 – компенсації жувальної функції
5 - сповільнення крово і лімообігу в ЩЛД

130.Електроміографією можна визначити і оцінити:
1 - величину жувального тиску зубного ряду
2 - біомеханіку жувального апарату
3 – біоелектричну активність жувальних м’язів
4 - ефективність жувального апарату
5 - величину жувального тиску окремих зубів зубного ряду

131. Тривалість і кратність процедури масажу обличчя становить:
1 – 40 хвилин через день;
2 – 5-15 хвилин 2 рази на тиждень;
3 – 5-15 хвилин 2-3 рази на день;
4 – 30 хвилин 2-3 рази на день;
5 – 60 хвилин щоденно

132.Позитивна динаміка показників проби Рубінова характеризується:
1- збільшенням тривалості біоелектричної активності жувального апарату;
2 –зменшенням тривалості біоелектричної активності жувального апарату;
3- скороченням часу появи ковтання прожованих горіхів; 3 – подовженням часу появи ковтання;
4 - збільшенням амплітуди біоелектричної активності жувального апарату;
5 – збільшенням жувального тиску;

133.Для визначення скоротливої здатності колового м’язу рота необхідно:
1 – вказівними пальцями фіксувати шкіру в кутиках рота, зміщуючи її всередину
2 – вказівними пальцями фіксувати шкіру в кутиках рота, зміщуючи її в сторони
3 – максимально розкрити рот
4 - максимально стиснути губи
5 – максимально стиснути зуби

134.При використанні масажного прийому прогладжування руками масажиста
1 –зсувається шкіра пацієнта в ділянці масажу
2 – ледь доторкується до шкіри масованої поверхні ділянки
3 - ковзає у напрямі від лімфоузлів
4 - торкається пацієнта кістковими виступами кистей
5 – ковзає по шкірі швидко і аритмічно

135.При нормальному функціонуванні СНЩС:
1- рот відкривається зі значними коливаннями щелепи із сторони в сторону
2.- рот відкривається до 2 см (один зігнутий палець пацієнта)
3 – рот відкривається більше 3см (два - три зігнутих пальці пацієнта)
4 - нижня щелепа зміщається в сторони до 1 см
5 – нижня щелепа не зсувається вперед верхньої

136. Протипоказанням до призначення масажу обличчя є:
1 – перелом нижньої щелепи в ділянці кута;
2 – флегмона щелепно-лицьової ділянки після оперативного втручання;
3 – артрит скронево-нижньощелепного суглобу;
4 – наявність чужорідних тіл поблизу великих судин обличчя і шиї;
5 – контрактура скронево-нижньощелепного суглобу

137.Проба Рубінова в стоматології визначає:
1 - величину жувального тиску;
2 - тривалість біоелектричної активності жувального апарату;
3 – амплітуду біоелектричної активності жувального апарату;
4 – тривалість часу появи ковтання прожованих горіхів;
5 – величину маси прожованих та просіяних горіхів;

138. В ФР процедура масажу:
1 – триває годину;
2 – триває 5 – 15 хвилин;
3 – проводиться до 5 разів на день;
4 – після процедури масажу відпочинок не потрібен;
5 – курс масажу становить 3 процедури

139. Масаж обличчя повинен проводитись:
1 – у положенні пацієнта лежачи;
2 – проти напрямку шкіряних ліній;
3 – у положенні масажиста спереду пацієнта, що сидить на стільці;
4 – однією рукою;
5 – обома руками одночасно в напрямку шкіряних ліній

140. Для.визначення скоротливої здатності язика необхідно:
1 – висунути язик і тримати його якнайдовше без будь - яких рухів
2 – кінчиком язика опертись на нижній зубний ряд і визначити час утримування його в такому положенні
3 – кінчиком язика опертись на верхній зубний ряд і визначити час утримання його в такому положенні
4- кінчик висунутого язика захватити і запропонувати втягнути його назад
5 – кінчиком язика якнайшвидше робити колові рухи і визначити їх кількість за 1 хвилину

141. Показанням до призначення масажу ЩЛД є:
1 – наявність остеомієліту нижньої щелепи;
2 – перелом нижньої щелепи в ділянці кута після шинування
3 – наявність флегмони підборіддя до оперативного втручання;
4 - гнійний процес щелепно-лицьової ділянки;
5 – наявність чужорідних тіл поблизу великих судин обличчя і шиї

142.Негативна динаміка показників гнатодинамометрії характеризується:
1- збільшенням тривалості біоелектричної активності жувального апарату;
2 –зменшенням тривалості біоелектричної активності жувального апарату; 3- скороченням часу появи ковтання прожованих горіхів;
3 – подовженням часу появи ковтання;
4 - збільшенням амплітуди біоелектричної активності жувального апарату;
5 – зниженням жувального тиску

143.Протипоказанням до призначення масажу є:
1 – погане перенесення процедури;
2 – перелом нижньої щелепи в періоді іммобілізації;
3 – контрактура скронево-нижньощелепного суглобу;
4 – грубий рубець ЩЛД;
5 – перелом верхньої щелепи в ранньому після іммобілізаційному періоді

144.Масаж обличчя проводять:
1 - з одного боку від середньої лінії;
2 – від нижнього кута нижньої щелепи до верхньої половини щік;
3 – по обидва боки від середньої лінії у напрямку лімфотоку;
4 – вверх від грудини до підборіддя;
5 – у положенні пацієнта лежачи

145.Для визначення скоротливої здатності м’язів м’якого піднебіння і глотки необхідно:
1 – виміряти на спірограмі величину резерву вдиху
2 – виміряти на спірограмі величину резерву видиху
3 – виміряти ЖЕЛ з затиснутим носом
4 – виміряти ЖЕЛ без затискання носу
5 – виміряти тривалість затримки дихання на вдиху.

146. Протипоказанням до призначення масажу ЩЛД є:
1- контрактура скронево-нижньощелепного суглобу;
2 – абсцес підборіддя після оперативного втручання;
3- перелом обох щелеп при двощелепному шинуванні;
4 – інфікована рана щелепно-лицьової ділянки;
5 – ранній після операційний період після розтину флегмони щоки

147.Для визначення біомеханіки жувального апарату в стоматології використовується проба:
1- гнатодинамометрія;
2 – з ви значенням жувального тиску на різці зубів;
3 – мастикаціографія;
4- з визначенням тривалості біоелектричної активності жувальних мязів;
5 - Христиансена

148.Масажний прийом прогладжування слід робити:
1- за ходом крово - і лімфотоку;
2 – проти крово- і лімфотоку;
3 – вологою рукою;
4- зміщувати шкіру;
5 – з одночасними напруженнями м’язів хворого

149.Для визначення жувального тиску зубного ряду в цілому використовують:
1 – електроміографію
2 – пробу Рубінова
3 – пробу Христиансена
4 –гнатодинамометрію
5 – мастикаціографію

150.Для визначення ефективності жування пробою Рубінова необхідно:
1 - прожувати 5 грам сухариків
2 - прожувати зернята лісного горіху
3 - зважити всю прожовану масу до просушування її
4 – зважити прожовану масу до просушування і просіювання її через ситечко
5 - прожовування можна перервати до появи ковтального рефлексу

151. Техніка виконання масажного прийому прогладжування на обличчі наступна:
1 – рука, злегка торкаючись, має ніжно, м’яко і ритмічно ковзати по шкірі в темпі 100 рухів на хвилину;
2 – рухи проводяться від середини обличчя в обидва боки до підщелепних і підборідних лімфатичних вузлів;
3 – проводити прогладжування від підщелепних і підборідних лімфатичних вузлів до середини обличчя;
4 – прийом прогладжування підвищує збудливість нервової системи;
5 – прогладжування обличчя здійснюється всією долонею однієї руки

152.Масажний прийом прогладжування:
1 – сприяє розсмоктуванню набряків, гематом, випотів;
2 – підвищує тонус мімічних і жувальних м’язів;
3 – стимулює процеси консолідації травмованих кісток;
4 – підвищує силу м’язів;
5 - підвищує збудливість нервової системи

153.Лікувальний прийом масажу розминания
1- сприяє зменшенню процесів збудження в центральній нервовій системі;
2 - сприяє зменшенню тонусу масованих м'язів;
3 - використається в підготовчому етапі процедури масажу;
4 - використається в заключному етапі процедури масажу;
5 - сприяє. підвищенню процесів збудження в центральній нервовій системі;

154.Мастикаціографією можна визначити:
1-.порушення акту жування
2 – долю участі кожного зуба в функції жування
3 - силу жувального тиску зубного ряду
4 - тонус жувальних м’язів
5 – жувальній коефіцієнт зубів по Агапову

155.Для тяжкого ступеня порушення скоротливої здатності мязів язика при його утриманні лікарем характерно:
1 - відсутність будь - яких його рухів
2 - ледве замітна фібріляція мязів язика
3 - активне втягування язика
4 – недостатньо повне втягування язика
5 - повне втягування язика

156. Розтирання обличчя проводять:
1 - у ділянках виходу гілочок трійчастого і лицьового нервів і за ходом цих нервів;
2 – рухи здійснюються тільки за ходом лімфатичних і кровоносних судин;
3 - темп рухів становить 24 на хвилину;
4 - розтирання знижує тонус м’язів;
5 – при розтиранні не можна зміщувати і розтягувати тканини

157.Безперервна вібрація використовується для:
1.зниження підвищеної збудливості нервових стволів і закінчень;
2. запобігання м'язових атрофій;
3. підвищення працездатності м’язів,
4.розтягування рубців та спайок,
5.підвищення еластичності шкіри.

158.Масажний прийом погладжування:
1 – локально зменшує вираженість больових відчуттів;
2 – збільшує тонус м’язів;
3 – виконується в напрямку від лімфатичних вузлів;
4 – виконується в темпі 80 рухів за 1 хв.;
5 – збільшує збудливість нервових процесів

159. Для визначення ефективності функції жування в стоматології використовують:
1 - міотонусометрію
2 – гнатодинамрметрію
3 – жувальну пробу Рубінова
4 – масцікаціографію
5 – міографію

160.Для легкого ступеня слабкості скоротливої здатності колового м’язу рота характерно:
1 – ледве помітна фібриляція при складанні губ у трубочку, при фіксованих кутиках роту
2 – повне стискання губ в трубочку
3 –недостатньо повне стискання губ у трубочку
4 –відсутність будь – яких рухів губами
5 – повна відсутність стискання губ в трубочку

161. При виконанні массажного прийому розминанні обличчя:
1 – знижується тонус м’язів рота і щічних ділянок;
2 – треба значно розтягувати шкіру;
3 – розминати мязи з різким сіпанням;
4 – виконувати 50 рухів за хвилину;
5 – захоплюючи шкіряну складку і розтягувати її

162.Кріомасаж проводиться:
1 – не тільки на уражених ділянках обличчя, але і навколо них;
2 – тільки на уражених ділянках обличчя;
3 – тривалість процедури 15 хв. і більше;
4 – кратність процедури 1 раз на день;
5 – може викликати стійку синюшність

163.При масажі обличчя і шиї прийомом прогладжування масажні рухи повинні проводитися:
1. за ходом лімфотоку;
2. проти нього;
3. У будь якому напрямі;
4. У швидкому темпі;
5. Із зрушуванням шкіри

164. Для тяжкого ступеня функціональної неповноцінності скоротливої здатності мязів м’якого неба і глотки характерно:
1 - зниження ЖЕЛ, виміряної без затиснення носу
2 – різниця показників «звичайної» ЖЕЛ і ЖЕЛ з затиснутим носом до 500 мл
3 - різниця показників «звичайної» ЖЕЛ і ЖЕЛ з затиснутим носом 600 мл
4 - вищезгадана різниця більше 1000 мл
5 – різниця складає 1000 мл

165.Величину жувального тиску на різних зубах зубного ряду можна визначити:
1 – функциональною пробою з утриманням кінчика язика
2 - гнатодинамометрією
3 - міотонометрією
4 – мастікаціографією
5 - міографією

166. Заняття ЛГ груповим методом призначається хворому, який перебуває
на наступному руховому режимі:
1– суворому постільному
2 – палатному
3 – вільному
4 – розширеному постільному
5 – напівпостільному

167. Вправи для мімічних м’язів відносяться до:
1 – спортивно-прикладних ФВ
2 – форми ФР
3 – засобу ФР
4 – методу ФР
5 – глобальних ФВ

168. Хворий, який перебуває на палатному руховому режимі в умовах стаціонару:
1 – потребує допомоги при самообслуговуванні
2 – потребує постійного медичного спостереження
3 – не потребує постійного медичного спостереження
4 – може рухатися тільки в межах лікарні
5 – може виходити за межі лікарні

169. Прискорення резорбції запального інфільтрату за допомогою
використання засобів ФР досягається в першу чергу за рахунок
наступного механізму лікувальної дії:
1– тонізуючого
2 – трофічного
3 – компенсаторного
4 – стимулюючого
5 – відновлення порушеної функції

170. За режимом роботи м’язів ФВ поділяються на:
1 – динамічні
2 – аеробні
3 – субмаксимальні
4 – ідеомоторні
5 – активні

171. Вправи для жувальних мя’зів в ФР хворих стоматологічного профілю
відносяться до:
1 – спортивно – прикладних
2 – рефлекторних
3 – гімнастичних
4 - аеробних глобальних
5 – анаеробних ациклічних

172. Вправи для мімічних м’язів в ФР хворих з запальними процесами
обличчя використовуються для:
1 – відновлення об’єму рухів ВНЩС
2 – відновлення координації жувального апарату
3 – стимуляції кровообігу в лицьовій ділянці
4 – відновлення загальної працездатності хворого
5 – компенсації жування

173. Для визначення сили жувального апарату хворого з запальним процессом ЩЛД після певного етапу ФР можна використати:
1 – динамометрію
2 – спірометрію
3 - велоергометрію
4 – гнатодинамометрію
5 – електроміографію

174.Для стимуляції глобального кровообігу в ФР хворого з запальним
процесом ЩЛД доцільно використовувати:
1 – вправи для мімічних мязів в формі ЛГ
2 – вправи для жувальних мязів в формі механотерапії
3 – велотренування
4 – масаж комірцевої зони
5 - лікувальне положення голови;

175. Адекватність виконанння фізичних вправ визначається:
1 – спірографією
2 – тонусометрією
3 - пульсометрією
4 – динамометрією
5 - мастикоціографією

176. Інтенсивність фізичного навантаження на весь організм хворого з запальними процесами в ЩЛД залежить від функціонального стану:
1 жувального апарату;
2.системи кровообігу;
3. рухового апарату
4. психоемоційної сфери;
5 – обміну речовин.

177. Груповий метод занять призначається хворим з запальними процессами в ЩЛД які перебувають на руховому режимі:
1. суворому ліжковому;
2. палатному;
3. вільному;
4. розширеному постільному;
5.напівпостільному.

178. Теренкур призначається хворим запальними процессами ЩДЛ, які перебувають на руховому режимі:
1. суворому постільному;
2. напівліжковому;
3. вільному;
4. тренувальному;
5. розширеному постільному

179.Найбільша інтенсивність заняття фізичними вправами повинна бути:
1. в заключній частині заняття;
2. на початку основної;
3. у ввідній;
4. наприкінці основної;
5. у середині основної.

180.При використанні масажного прийому прогладжування у хворого з запальними процессами ЩЛД руками масажиста
1 –зсувається шкіра пацієнта в ділянці масажу
2 – ледь доторкується до шкіри масованої поверхні ділянки
3 - ковзає у напрямі від лімфоузлів
4 - торкається пацієнта кістковими виступами кистей
5 – ковзає по шкірі швидко і аритмічно

181. Ходьба відноситься до:
1.гімнастичних ФВ
2. спортивно-прикладних вправ циклічного характеру;
3. ациклічних вправ;
4. пасивних ФВ;
5. ізометричних. ФВ

182. В корекції порушеної функції жування акцентується увага на фізичні вправи:
1.ізометрічні глобальні;
2.локальні динамічні;
3.статичні дихальні;
4.анаеробної спрямованості;
5. ідеомоторні для дихальних м’язів;

183. Протипоказанням до призначення масажу обличчя є:
1 – перелом нижньої щелепи в ділянці кута;
2 – флегмона щелепно-лицьової ділянки після оперативного втручання;
3 – артрит скронево-нижньощелепного суглобу;
4 – наявність чужорідних тіл поблизу великих судин обличчя і шиї;
5 – контрактура скронево-нижньощелепного суглобу

184.Пасивні фізичні вправи в фізичній реабілітації хворих стоматологічного профілю є:
1. засобом ФР
2. формою;
3. методом;
4. виконуються подумки;
5.виконуються за рахунок природних шкірно-м'язових рефлексів.

185. В ФР процедура масажу:
1 – триває годину;
2 – триває 5 – 15 хвилин;
3 – проводиться до 5 разів на день;
4 – після процедури масажу відпочинок не потрібен;
5 – курс масажу становить 3 процедури

186.Процедура лікувальної гімнастики у хворих стоматологічного профілю при вільному руховому режимі виконується:
1. груповим методом в залі ЛФК;
2. груповим методом в палаті;
3. індивідуальним методом;
4. 5-6 раз на день;
5. тривалістю 10-15 хвилин.

187.Хворим стоматологічного профілю, які перебувають на постільному руховому режимі, можна призначити наступні форми ФР:
1. дозовану ходьбу;
2. масаж;
3. – загартування
4. теренкур;
5. велотренування.

188. Збільшення частоти дихання, хвилинного об’єму дихання під дією фізичних вправ забезпечується переважно:
1. тонізуючим механізмом;
2. трофічним;
3. компенсаційним;
4.механізмом нормалізації функцій;
5. парасимпатичними впливами.

189.Масажний прийом прогладжування:
1 – сприяє розсмоктуванню набряків, гематом, випотів;
2 – підвищує тонус мімічних і жувальних м’язів;
3 – стимулює процеси консолідації травмованих кісток;
4 – підвищує силу м’язів;
5 - підвищує збудливість нервової системи

190.Реєстрація біомеханіки жувального апарату здійснюється функціональною пробою:
1 - Рубінова
2 - електроміографією
3 – Христиансена
4 – масцикаціографією
5 – гнатодинамометрією

191. Посилення процесів регенерації за допомогою засобів ФР забезпечується переважно таким механізмом їхньої дії:
1. компенсаційним;
2. трофічним;
3. нормалізації функцій;
4.тонізюючим;
5.стимулююючим.

192.При напівліжковому руховому режимі в стаціонарі хворий стоматологічного профілю:
1. потребує сторонньої допомоги при самообслуговуванні;
2. може себе повністю обслуговувати;
3. не має потреби в постійному медичному нагляді;
4.може займатися ЛГ груповим методом;
5. може займатися дозованим плаванням

193.Величину інтенсивності фізичного навантаження в занятті визначають:
1 – тонометрією;
2 – динамометрією;
3 – спірометрією;
4 – пульсометрією;
5 - гнатодинамометрією

194. При гострих запальних процесах в області нижньої щелепи використовуються фізичні вправи для вирішення наступних спеціальних задач:
1-зміцнення динамічної витривалості скелетних м’язів;
2 - збільшення скоротливої функції міокарду;
3 – компенсації газообміну
4 - стимуляції периферичного кровообігу;
5 –нормалізації м’язової дистонії;

195.Для відновлення рухливості нижньої щелепи доцільно в ФР акцентувати увагу на фізичні вправи:
1 – ідеомоторні;
2 – рефлекторні;
3 – ізометричні глобальні;
4 - динамічні локальні
5 – динамічні глобальні

196. На амбулаторному і санаторно-курортному етапі ФР хворого стоматологічного профілю використовуються руховий режим:
1. суворий постільний;
2. вільний;
3. напівпостільний;
4. щадно-тренувальний;
5.розширений постільний.

197. Для стимуляції кровообігу в ЩЛД використовуються ФВ:
1 - ізометричні глобальні;
2 – ізометричні локальні;
3 – ідеомоторні;
4 - переважно рефлекторні;
5 - переважно спортивно – прикладні;

198. Посилення процесів регенерації за допомогою засобів ФР забезпечується переважно таким механізмом їхньої дії:
1. компенсаційним;
2. трофічним;
3. нормалізації функцій;
4. стимулюючим;
5.тонізуючим.

199.Для зниження м’язового тонусу використовується прийом масажу:
1. переривчаста вібрація;
2 інтенсивне разминання;
3. швидке прогладжування;
4. інтенсивне швидке розтирання;
5 повільне прогладжування

200. Для визначення ефективності жувального аппарату пробою Христиансена хворому пропонується:
1 – прожувати 8 гр лісного горіху протягом 14 секнд
2 – прожувати 5 гр миндального горіху, здійснивши при цьому 50 жувальних рухів
3 – прожувати 8 гр лісного горіху до появи ковтального рефлексу
4 - прожувати 800 мг лісного горіху до появи ковтального рефлексу
5 – прожувати 7 гр лісного горіху до появи рефлексу ковтання

201.При напівліжковому руховому режимі в стаціонарі хворий стоматологічного профілю:
1. має потребу в постійному медичному нагляді, але може себе обслужити;
2. не може себе повністю обслужити;
3. не має потреби в постійному медичному нагляді;
4. має потребу в такому нагляді й сторонній допомозі при самообслуговуванні;
5. не має потреби в постійному медичному нагляді й допомозі при самообслуговуванні.

202.Для визначення адекватності виконання фізичних вправ використовують:
1 - хронометрію
2 - пульсометрію;
3 - спірографію;
4 – антропометрію;
5 - електроміографію

203. При правильній побудові заняття з лікувальної гімнастики у хворих паралельно з ЧСС:
1 - зростає частота дихання
2 - зменшується частота дихання;
3 - зменшується ударний об’єм крові
4 – збільшується периферичний опір судин;
5 – збільшується кінцевий систолічний об’єм крові;

204.Для стимуляції коллатерального кровообігу в ЩЛО треба використовувати наступні засоби ФР:
1- локальні фізичні вправи;
2- лікувальну гімнастику;
3- дозовану ходьбу;
4 –велотренування;
5 – плавання

205.Велотренування хворим стоматологічного профілю можна використовувати в ФР при руховому режимі:
1. щадно-тренувальному;
2. суворому постільному;
3. розширеному постільному;
4. палатному;
5. напівліжковому

206.Позитивна динаміка ефективності жувального аппарату після певного етапу ФР хворого стоматологічного профілю характеризується:
1 - зменшенням остатку в ситечці просушених і просіяних прожованих міндальних горіхіа при пробі Христиансена
2 - зменшенням амплітуди крутизни нисходящого коліна біомеханічної кривої жувння на мастікаціограмі
3 - зменшенням амплітуди біоелектричної активності жувальних мязів на електроміографії
4 - збільшенням остатку в систечці просушених і просіяних прожованих лісних горіхів при пробі Рубінова
5 – збільшенням остатку в ситечці просушених і просіяних прожованих міндальних горіхів при пробі Христиансена

207.Показаннями до призначення масажу є:
1. загроза виникнення тромбоемболії;
2. порушення дренажної функції бронхів;
3. наростання кількості лейкоцитів у крові;
4. гнійні враження шкіри;
5.гектичне підвищення температури тіла.

208.Хворим стоматологічного профілю на стаціонарному етапі ФР призначається руховий режим:
1. - щадний;
2. - вільний;
3- щадно-тренувальний;
4- тренувальний;
5. - активний.

209. Дозована ходьба в ФР хворих стоматологічного профілю використовується для:
1- компенсації втрачених функцій ЩЛД.
2 – відновлення втрачених функцій ЩЛД
3 - стимуляції загального кровообігу
4 - стимуляції переважно локального кровообігу ЩЛД
5 – зростання ізометричної витривалості мязів нижніх кінцівок

210.Для вирішення спеціальних завдань ФР хворого стоматологічного профілю призначаються фізичні вправи:
1- субмаксимальної потужності;
2 – локальні динамічні;
3- максимальної аеробної потужності;
4 – аеробні;
5 - спортивно – прикладні;

211.Масаж обличчя льодом здійснюється:
1 – тільки уражених ділянок обличчя;
2 – не тільки уражених ділянок обличчя, але й навколо них;
3 – кратність масажу – 1 раз на добу;
4 – тривалість масажу – до 30 хв.;
5 – масаж проводиться тільки прийомом прогладжування

212.Індиввідуальний метод проведення занять фізичними вправами проводиться:
1 - методистом з 3-5 хворими в палаті;
2 – самостійно хворим після консультативних рекомендацій;
3- методистом з 6-8 хворими в палаті
4. - методистом з 10 хворими в залі ЛФК;
5 - методистом з окремим хворим

213.У ранньому післяопераційному періоді ФР хворого необхідно акцентувати увагу на:
1 – динамічні дихальні вправи з форсуванням вдиху;
2 – динамічні дихальні вправи з підручними засобами;
3 - грудний тип дихання з форсуванням вдиху;
4. – грудний тип дихання з подовженням видиху;
5 - поглиблення діафрагмального дихання;

214.Груповий метод занять з лікувальної гімнастики призначається хворим, які перебувають на:
1-суворому ліжковому руховому режимі;
2.-палатному;
3.-розширеному ліжковому;
4. в імобілізаційному періоді лікування після перелому стегна;
5. у ранньому післяопераційному періоді після апедектомії.

215.Самомасаж ясен виконувати наступним чином:
1 – погладжувати ясна вказівним пальцем у напрямку від шийки до верхівки коренів зубів;
2 – перед процедурою можна не очищати ясна від нальоту і слизу;
3 – прополоскати рот холодною водою;
4 – погладжувати ясна від верхівки коренів зубів до шийки зуба;
5 – розтирати ясна коловими рухами по вертикалі.

216. Ізометричні напруги жувальних м’язів в іммобілізаційному періоді ФР хворого з переломом нижньої щелепи можуть сприяти:
1 – стимуляції глобального кровообігу
2 – стимуляції локального кровообігу
3 – відновленню об’єму рухів СНЩС
4 - стимуляції утворення внутрішньо суглобової рідини;
5 - стимуляції трофіки хрящів іммобілізованих СНЩС;

217. Ідеомоторні вправи для жувальних м’язів в періоді іммобілізації травмованої верхньої щелепи можуть сприяти:
1– стимуляції глобального кровообігу
2 – стимуляції локального кровообігу
3 – відновленню об’єму рухів СНЩС;
4 - стимуляції утворення внутрішньо суглобової рідини;
5 - збереженню рухового стереотипу в ЦНС;

218.Кріомасаж обличчя у ФР хворих з переломами щелеп може сприяти:
1 – зниженню м’язового тонусу в області травми щелепи
2 - стимуляції локального крово- і лімфообігу
3 – стимуляції глобального крово- і лімфообігу
4 – відновленню об’єму рухів в СНЩС
5 – стимуляції утворення внутрішньо суглобової рідини

219.Гнатодинамометрією можна визначити:
1 - ефективність жувального апарату
2 - тривалість біоелектричної активності жувального апарату
3 – амплітуду біоелектричної активності жувального апарату
4 - величину жувального тиску зубного ряду
5 - біомеханіку жувального апарату

220. Позитивна динаміка ефективності жувального аппарату після певного етапу ФР хворого з переломом верхньої щелепи результатами за проби Рубінова характеризується:
1- збільшенням тривалості біоелектричної активності жувального апарату
2 – зменшенням тривалості біоелектричної активності жувального апарату
3- скороченням часу появи ковтання прожованих горіхів
4 - збільшенням амплітуди біоелектричної активності жувального апарату
5 – збільшенням жувального тиску

221.Для визначення динаміки ефективності жувального апарату в процесі ФР хворого з контрактурою СНЩС використовується:
1- тонусометрія
2 – спірометрія
3 – проба Рубінова
4 – пульсометрія
5 – проба Мартіне – Кушелевського

222.Розслабленню м'язів сприяє масажний прийом:
1 - погладжування
2 – переривчаста вібрація
3 - інтенсивні розтирання
4 – розминання
5. - рублення;

223. Заняття ЛГ груповим методом призначається хворому, який перебуває на наступному руховому режимі:
1– суворому постільному
2 – палатному
3 – вільному
4 – розширеному постільному
5 – напівпостільному

224. За режимом роботи м’язів ФВ поділяються на:
1 – динамічні
2 – аеробні
3 – субмаксимальні
4 – ідеомоторні
5 – активні

225.Адекватність виконання призначених ФВ загального впливу у ФР хворого з переломом кісток щелеп визначається:
1 - спірометрією
2 – динамометрією
3 – пульсометрією
4 - соматометрією
5 – гнатодинамометрією

226.Підвищенню тонусу м'язів сприяє прийом масажу:
1 - погладжування
2 – легкого розтирання
3 – безпереривної вібрації
4 – переривчастої вібрації,
5 - струшування;

Дата добавления: 2015-11-04