1 Види корпорацій, порядок їх утворення і реєстрації.

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1 Види корпорацій, порядок їх утворення і реєстрації.

У законах про корпорації визначені види корпорацій, що можуть утворюватися і функціонувати на території країни. За англосаксонським правом корпорації можуть бути приватними закритими (private) і публічними відкритими (public). У США різниця між ними визначається часткою акцій, що перебуває в руках одного власника або великих власників. У Великобританії приватні компанії не мають права здійснювати публічну підписку на свої акції. У їх назві обов’язково має бути абревіатура Ltd. Публічні компанії вільно розміщують свої акції, у назві компанії має бути обов’язкова абревіатура PLC (Public Limited Company).

У зарубіжних країнах велику увагу приділяють вибору назви корпорації. У Великобританії компанія після заповнення відповідних документів подає заяву в Реєстраційне бюро компаній для затвердження назви. Для цього менеджери повинні вивчити алфавітний покажчик назв, що зберігається в Реєстраційному бюро. Якщо запропонована назва не відповідає державним стандартам, вона відхиляється.

Існують два основні види назв, які законом заборонені: 1) назви, що є копією існуючих, зареєстрованих у списках Реєстраційного бюро; 2) назви, використання яких означало б карний злочин або які могли б бути образливими

У Німеччині відомі такі форми юридичних осіб:

1) товариство з обмеженою відповідальністю (Gm BH);

2) акціонерне товариство (AG);

3) товариство з обмеженою відповідальністю і командитне товариство (Gm BH und C°).

Переважає перша форма юридичної особи (товариство з обмеженою відповідальністю). Відповідальність учасників обмежується розміром внесеного паю. Для акціонерного товариства законом визначений мінімальний розмір капіталу. У Німеччині мінімальний розмір статутного капіталу за номіналом для акціонерних товариств повинен становити 50 000 євро.

У Франції функціонують дві форми юридичних осіб: товариство з обмеженою відповідальністю для дрібного і середнього підприємництва, капітал якого розділений на рівні частки участі, й акціонерне товариство для великого підприємництва.

1.1 Утворення ш реєстрація корпорації

Для створення корпорації її засновники, як фізичні, так і юридичні особи, підписують установчий договір. Відповідно до національних законів, як правило, установлюється мінімальне число осіб-засновників. Наприклад, у ФРН потрібно не менше п’яти, у Франції — не менше семи осіб. Засновники повинні публічно оголосити про свої наміри створити корпорацію. Одночасно розробляється її статут. У законах визначаються обов’язкові реквізити статуту. У ньому має бути визначене:

· фірмове найменування і місцезнаходження товариства;

· предмет діяльності;

· номінальна сума капіталу;

· процедури ведення загальних зборів акціонерів.

У деяких країнах статут корпорації може бути розписаний детально. Так, наприклад, у США, відповідно до Модельного закону про підприємницькі корпорації, реквізити визначені більш докладно. Крім вищеназваних, включені:

· імена і місцезнаходження засновників — для фізичних осіб, назва акціонерного товариства і його місцезнаходження — для юридичних осіб;

· кількість акцій, що випускаються, за класами;

· порядок управління підприємницькою діяльністю;

· визначення повноважень ради директорів;

· номінал акцій, дозволених до випуску;

· визначення випадків, за яких акціонери несуть персональну відповідальність за борги корпорації, та інші положення.

· визначення випадків, при яких покладаються персональні зобов’язання на акціонерів за борги корпорації, та інші положення.

За англосаксонським правом визначаються внутрішні правила діяльності, які доповнюють статут і які можуть бути змінені рішенням Ради директорів.

У США статут корпорації (Articles of Incorporation, Certificate of Incorporation) є документом, який певною мірою прирівнюється до закону. Положення, визначені в законі, чинні тільки в тому разі, “якщо інше не написано в статуті” Отже, статут корпорації є для неї основним юридичним документом.

Корпорація стає офіційною юридичною особою тільки після реєстрації в спеціальних органах.

У західноєвропейських країнах (ФРН, Франції) заява про створення товариства подається в суд від імені засновників, членів правління і наглядової ради. У заяві вказується сума, на яку будуть оплачені акції, а також її виплачена частина. Члени правління повинні довести свою правоздатність. Особи, що притягалися до кримінальної відповідальності, можуть бути членами правління тільки після того, як мине кілька років, визначених законом. До заяви додається статут корпорації, документи, що підтверджують його ухвалення і призначення членів правління. Члени правління подають до суду або іншого органу реєстрації зразки своїх підписів. У США відповідно до Модельного закону про корпорацію до заяви додається 26 найменувань документів. За англосаксонським правом, крім статуту, подається документ про внутрішній регламент корпорації.

Закон може також визначати порядок контролю за створенням акціонерного товариства. Контроль покладається на правління, наглядову раду або на ревізорів, призначених судом. Він передбачає перевірку правильності і повноти даних, що їх надали засновники: про випуск акцій, про внески, відповідність вартості майнових внесків і придбаного майна, про номінальну суму виділених акцій. Засновники складають звіт про хід створення компанії.

Після реєстрації корпорація формує свій капітал. У випадках, коли вона була створена з іншої форми організації капіталу, наприклад з товариства, або через об’єднання двох чи більше раніше функціонуючих компаній, звичайно відбувається реструктуризація її капіталу.

За континентальним правом для реєстрації компанії мають бути оплачені всі акції. Відповідна сума після сплати всіх податків і зборів, пов’язаних із заснуванням товариства, передається в повне розпорядження правління. За англосаксонським правом частина акцій, яка визначена в статуті, може бути не оплачена під час створення компанії.

2 Бюджетування капітальних вкладень як процес упорядкування плану інвестицій у реальні активи і джерела їх фінансування.

2.1 Поняття бюджету капітальних вкладень

Розвиток підприємницької діяльності в умовах ринкової економіки припускає зміцнення і розширення конкурентної позиції. З цією метою корпорація здійснює відновлення основного капіталу на принципово новій технологічній основі. Корпорація складає проекти, кожний із який спрямований на створення нових або реконструкцію виробничих потужностей. Проекти можуть бути різних термінів, різних напрямків і обсягам фінансування. У літературі і практиці використовується поняття «бюджетування капітальних вкладень» (Capital Budgeting). Воно відбиває економічні відносини, що укладаються в корпорації з її контрагентами: фінансовими, банківськими, інвестиційними, страховими установами з приводу залучення необхідних фінансових фондів для інвестування в реальні активи. У західних підручниках поняття бюджетування капітальних вкладень визначено в такий спосіб. Термін «капітальний» характеризує основний капітал, тобто довгострокові інвестиції в реальні активи, використовувані для виробництва продукції, термін «бюджет» показує план із детальним описом майбутніх витрат і джерела їхній покриття. Таким чином, поняття бюджетування капітальних вкладень або бюджет капітальних вкладень показує планові витрати по інвестиціях, вибір проектів і джерела їх фінансування. Корпорація може одночасно здійснювати кілька проектів, тому в короткостроковому фінансовому плануванні передбачається загальна сума довгострокових інвестицій і відповідне фінансування на даний рік.

Бюджетування капітальних вкладень для корпорації є питанням першорядної важливості для зміцнення її конкурентної позиції. Воно визначає напрямок діяльності корпорації на багато років. Рішення щодо капітального бюджетуванню є основними при розгляді довгострокової перспективи прибутковості корпорації, що в остаточному підсумку визначає її економічне зростання.

2.2 Поняття проекту

Проект являє собою план майбутнього розвитку певної діяльності корпорації. Це діяльність може бути спрямована на досягнення конкретно поставлених цілей. Ми розглядаємо проект інвестиційний, тобто план вкладення капіталу в розвиток корпорації з метою досягнення економічних і соціальних задач. Інвестиційний проект може передбачати реконструкцію окремих підрозділів корпорації, будівництво нових цехів, упровадження нових технологій, інформаційних систем, розвиток НДДКР. Можуть бути прийняті також невеликі проекти, наприклад, щодо заміни певного верстата. Кожний із цих проектів обмежений за часом, визначено його початок і кінець. Проект припускає вкладення ресурсів: наукових, інтелектуальних, фінансових, матеріальних і трудових.

Проект відрізняється від виробничої системи, він відбиває однократну, а не циклічну діяльність підприємства. Випуск і реалізація продукції відбувається серійно, кінець випуску певних виробів часом не обмежується. Виріб знімається з виробництва тільки в тому випадку, якщо модель застаріла, і попиту на її немає. Проект, на відміну від циклічної діяльності: по-перше, визначає створення конкретного об’єкта, наприклад, упровадження нової інформаційної технології; по-друге, він обмежений за часом, наприклад, одним роком. З погляду системного підходу проект розглядається як процес переходу від вихідного становища в кінцеве, тобто одержання необхідного результату за участю ряду механізмів при урахуванні різноманітного роду обмежень.

Корпорація інвестує свій капітал як у реальні, так і у фінансові активи. Ми розглядаємо інвестиції найбільше типові для нефінансової корпорації, вкладення капіталу в реальні активи, тобто в будівництво виробничих і іншого роду об’єктів, купування устаткування та інші активи.

Вкладення капіталу в проект будівництва певного об’єкта припускає одержання не тільки реального зростання основних фондів або вирішення інших завдань, але і фінансову віддачу, тобто зростання продажів, прибутку, зміцнення або розширення конкурентної позиції. Досягнення усіх поставлених цілей пов’язано з ризиком. Рішення про створення і будівництво нової дочірньої компанії у віддаленому регіоні від материнської компанії припускає розширення ринків збуту, тобто зростання продажів. Припустимо, що інвестиційний проект розрахований на два роки, протягом яких кон’юнктура ринків може в цілому істотно погіршитися, або, зокрема, для нового товару, що буде вироблятися новою дочірньою компанією. Таким чином, вкладені ресурси не дадуть очікуваної віддачі, або ніякої віддачі, тобто гроші «вилетіли в трубу». Для запобігання можливого ризику здійснюється попередній аналіз проекту. Проект — це не чорний ящик, як визначили його деякі вчені. Це означає, що менеджери корпорації дорого сплачують тим експертам, що можуть у нього заглянути, тобто здійснити аналіз гаданих виграшів і втрат і дати висновок чи може бути ухвалений проект або його варто відхилити.

2.3 Управління проектами

Під управлінням проектами розуміють методологію організації, планування, фінансування і координацію матеріальних, трудових і фінансових ресурсів протягом проектного циклу, спрямовану на досягнення цілей шляхом застосування сучасних методів. Проект проходить певний цикл, що складається з кількох послідовних стадій. Він починається з розроблення ідеї концепції проекту і визначення задач, розроблення і робочого проектування, потім він переходить у юридичні стадії переговорів і прийняття рішень про фінансування, після чого починається здійснення проекту, з організацією контролю й оцінюванням використання ресурсів, кінцева стадія циклу — завершення проекту.

З фінансової точки зору управління проектом зводиться до організації процесу бюджетування (планування) капітальних вкладень.

2.4 Оцінка грошових потоків за проектом

Важливим питанням упорядкування бюджету капітальних вкладень за проектом є оцінювання грошових потоків. При здійсненні проекту формуються два зустрічні грошових потоки. Перший — інвестиції, що за часом можуть бути розподілені на ряд років. Другий — приростні чисті грошові потоки при здійсненні проекту, що будуть надходити з певного року при здійсненні проекту до його завершення.

У західній літературі відзначається велика складність оцінювання витрат, необхідних для інвестиційного проекту і щорічних чистих сум надходжень по здійснюваному проекті. Це складність пояснюється безліччю перемінних показників і числа учасників у здійсненні проектів. Необхідно різноманітні прогнози цін на нову продукцію, їхньої еластичності, реакції конкурентів, тенденцій у поводженні покупців і т. д. Складним питанням є визначення загальної суми вкладень у проект. Це становище можна підтвердити таким прикладом. У США кілька нафтових корпорацій здійснили найбільший проект по будівництву нафтопроводу на території Аляски. Початкова вартість проекту була визначена в 70 млн дол., фактична повна вартість будівництва нафтопроводу при здачі його в експлуатацію склала 7 млрд дол.

Проектні інвестиції, називані в літературі також інвестиційних витратах, здійснюються на початку проекту. По великих проектах вони відбуваються поетапно. Інвестиції направляються на купівлю земельної ділянки, на будівництво споруджень, будинків, купівлю устаткування, оплату будівельно-монтажних робіт.

У процесі будівництва об’єкта ціна на землю може значно підвищитися, тому початкова сума інвестицій може зрости. У тому випадку, якщо планований об’єкт буде побудований на власній земельній ділянці, те його оцінка відбувається також по ринковій вартості. Інвестиційний проект включає вкладення не тільки в довгострокові активи, але й у короткострокові. Приріст необхідного оборотного капіталу фінансується за рахунок початкових інвестицій. Відшкодування цих витрат відбувається по завершенню проекту і податком не оподатковується. Сума витрат по оборотному капіталі додається до післяналоговому грошового потоку останнього періоду.

Початкові інвестиції розглядаються як вихідні грошові потоки й у формулах визначаються з мінусовим знаком. На відміну від них вхідні приросні грошові потоки завжди позитивні і визначають суми, отримані при здійсненні проекту протягом певних років. Як відзначається в західній літературі, при аналізі інвестиційних проектів руху грошових потоків приділяється більша увага, чим отриманого прибутку.

3 Міжнародні конвенції щодо запобігання подвійному оподатковуванню.

Міжнародні податкові відносини - це відносини між країнами, що взаємно врегульовують сфери застосування податкового законодавства (або податкової юрисдикції) та інших питань оподаткування. Вони можуть регулюватися в одно -, двох - і багатосторонньому порядку. Таке регулювання застосовують переважно відносно прибуткових податків, які розраховуються на основі суми загальних доходів платника податків, що включає також доходи, отримані з-за кордону (беручи за основу принцип резидентства), що неминуче призводить до вторгнення в податкову юрисдикцію тієї держави, з якої були отримані ці доходи.

Міжнародні податкові відносини регулюються країнами в односторонньому порядку - завдяки прийняттю законодавчих актів, що визначають податкові режими для юридичних і фізичних осіб - нерезидентів даної країни, так і для її резидентів - юридичних і фізичних осіб, які мають доходи або здійснюють комерційну чи ділову діяльність за кордоном.

Практично всі країни світу розробили свої правила, що регулюють режим стягнення податків для своїх резидентів, які здійснюють діяльність за кордоном і отримують звідти доходи, а також для іноземних платників податків, що діють у країні. Відмінності підходів окремих країн до питань оподаткування породжують не тільки складності в оформленні необхідної податкової звітності, але й призводять до феномена під назвою " подвійне оподаткування ". Посилення інтернаціоналізації господарського життя загострює проблему подвійного оподаткування. У податковій практиці і теорії розрізняють подвійне економічне оподаткування та подвійне юридичне оподаткування.

Під подвійним економічним оподаткуванням розуміється ситуація, коли податок сплачують з одного й того ж доходу декілька його послідовних отримувачів. Наприклад, при оподаткуванні податком доходу підприємства як самостійного окремого платника та обкладання податком при розподілі прибутку доходу акціонера або пайовика.

Проблема подвійного економічного оподаткування вирішується при розробці національного податкового законодавства, в якому передбачаються норми, що дозволяють тим або іншим способом зараховувати акціонеру податок, сплачений підприємством при розрахунку податкових зобов'язань.

Подвійне юридичне оподаткування - це ситуація, коли один і той самий платник податків обкладається відносно одного й того ж доходу однаковими або схожими податками два і більше разів за один і той же період. Подібна ситуація може виникати і в тому разі, якщо платник податків здійснює економічну діяльність тільки в одній країні. Подвійне оподаткування також може виникнути при нестиковці загальнодержавного (центрального, федерального, конфедерального) законодавства та законодавства регіонів (штатів, провінцій, областей, земель), а також підзаконних нормативних актів органів місцевого самоврядування.

Не тільки платники податків зацікавлені в усуненні подвійного оподаткування доходів та майна, податковий тягар яких зростає багаторазово при послідовному оподаткуванні одного і того ж об'єкта в різних країнах. В цьому зацікавлені також держави, які прагнуть збільшення іноземних інвестицій та внутрішнього і зовнішнього товарообігу, підвищення конкурентоспроможності не тільки окремо національних підприємств, але й в цілому економіки. Податковий тягар фізичних і юридичних осіб, що здійснюють діяльність у сфері міжнародних економічних відносин, з подвійним оподаткуванням може досягати таких розмірів, при яких участь у міжнародній діяльності та розподілі праці для них буде економічно невиправданою.

Для уникнення міжнародного подвійного оподаткування або застосовуються односторонні заходи (залік сплачених за кордоном податків, скасування оподаткування доходів з іноземних джерел), або укладаються міжнародні податкові угоди, в тому числі угоди про недопущення та уникнення подвійного оподаткування доходів і майна.

Усунення подвійного оподаткування можливе в односторонньому порядку. Країна постійного місцеперебування може дозволити платнику податку враховувати при виконанні податкових зобов'язань податки, сплачені за кордоном. Однак це іноді призводить до невиправданих втрат бюджету і різного роду махінацій нечесних платників податків. Крім цього, країна постійного місцеперебування резидента виступає нетто-донором тієї країни, де підприємство або громадянин здійснюють економічну діяльність. Інший шлях врегулювання проблеми подвійного оподаткування - укладання міжнародних угод. У цьому випадку країни, що підписали такі угоди, йдуть на компроміс, домовляючись про застосування єдиних "правил гри" щодо категорій платників податків і про те, які податки будуть утримуватися на території кожного з учасників угоди. Ілюзорною є думка про те, що угоди про уникнення подвійного оподаткування надають податкові пільги або взагалі звільнення від податків. Це абсолютно не відповідає дійсності. Угоди й договори про уникнення подвійного оподаткування привносять в економіку країн цілий ряд найважливіших гарантій, необхідних для залучення іноземних інвестицій і, в кінцевому рахунку, для розвитку національної економіки. Зокрема, мова йде про закріплення принципу недискримінації в податковій сфері, гарантії стабільності режиму оподаткування як мінімум на 10-15 років (середній термін дії такого роду міжнародно-правових договорів), дотримання сторонами угод загальноприйнятих міжнародних правил і принципів у сфері оподаткування.

В угодах про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна, укладених Україною, використовуються такі механізми запобігання подвійному оподаткуванню:

1) податок, сплачений в іншій державі, з якою Україна має договір, іде в залік при обрахунку податкових зобов'язань в країні постійного місцеперебування;

2) звільнення доходів від оподаткування, якщо їх оподаткування було зроблено в країні - джерелі доходу. Переважна частка угод про уникнення подвійного оподаткування передбачає застосування залікового методу.

Міжнародне податкове право є основою для міжнародних податкових відносин. Це сукупність юридичних принципів та норм, які регулюють податкові міжнародні відносини. У міжнародних договорах та актах податкового законодавства деяких держав містяться норми міжнародного податкового права. Міжнародний договір у питаннях оподаткування - це угода між державами або суб'єктами міжнародного права, яка встановлює права та обов'язки між ними у сфері міжнародних податкових відносин. Основним джерелом міжнародного податкового права є міжнародні договори. У міжнародних податкових відносинах застосовуються різні найменування таких договорів: конвенція, декларація, пакт, договір, угода та інші. Міжнародні договори бувають багатосторонніми або двосторонніми.

Міжнародні податкові угоди за змістом поділяються на:

1) угоди про взаємні податкові пільги (митні конвенції, податкові статті Ломейської конвенції та інші);

2) угоди щодо усунення міжнародного подвійного оподаткування;

3) угоди про надання правової та адміністративної допомоги з податкових питань (Нордична конвенція 1972 р., угоди з США та Канадою, ФРН, Великобританією).

Окрему групу складають багатосторонні угоди з митних зборів і мит (Генеральна угода з тарифів і торгівлі - ГАТТ).

Існує більше трьох тисяч угод з питань оподаткування, які діють у сучасних умовах.

Міжнародні угоди стосовно уникнення подвійного оподаткування охоплюють всі види податків на капітал і доходи та мають дві основні цілі: запобігання подвійному оподаткуванню та боротьба з ухиленням від сплати податків. Угоди, зазвичай, складаються з чотирьох частин: перша перераховує види податків та осіб, охоплених угодою; друга містить конкретний опис режимів оподаткування, встановлених даною угодою по окремим видам доходів (заробітна плата, підприємницький прибуток, відсотки, дивіденди, роялті та ін.); третя містить статті, в яких передбачено порядок усунення подвійного оподаткування доходів та капіталу, право на обкладання податком яких зберігають обидві країни - учасниці угоди; в четвертій статті конкретизується порядок виконання угоди. Також угода може містити преамбулу та статті, які регламентують термін дії угоди і порядок її припинення.

Типові конвенції ОЕСР були розроблені з урахуванням відносин, що склалися всередині цієї групи країн, в них невиправдані переваги віддаються принципам оподаткування за місцем проживання (резидентства) одержувача доходів, а не за місцем одержання доходу, завдяки чому відстоюються інтереси лише країн - експортерів капіталу. Зростання числа країн, що розвиваються, призвело до необхідності розробки нової типової конвенції, в якій були б враховані інтереси країн - імпортерів капіталу. Генеральний секретар ООН в 1968 році ухвалив рішення про підготовку такої типової конвенції, яка б враховувала інтереси країн, що розвиваються. Типовий проект конвенції ООН для податкових відносин між індустріально розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, був затверджений у і 980 році як рекомендаційний документ ООН. Загострення міжнародних податкових відносин між країнами цих двох груп призвело до внесення у червні 1980 р. пропозиції Генеральним секретарем ООН про створення при ООН міжурядової ради з податкових питань. На сьогодні податковими питаннями займається Комітет ООН з транснаціональних корпорацій.

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Таблиця А.1 - Консолідований баланс корпорації «Мак Дональдс», млн. дол.

Активи	На 31 грудня 2010 р.	На 31 грудня 2011 р.
Поточні активи
Гроші і грошові еквіваленти	421,7	418,1
Дебіторська заборгованість	796,5	881,9
Запаси (за вартістю, яка не перевищує ринкову)	99,3	105,5
Передоплата та інші поточні активи	344,9	413,8
Усього поточних активів	1662,4	1819,3
Інші активи
Інвестиції й аванси афілійованим компаніям	824,2	990,2
Гудвіл, нетто	1278,2	1419,8
Інші активи	871,1	1015,7
Усього інших активів	2973,5	3425,7
Нерухоме майно й устаткування
Нерухоме майно й устаткування за початковою вартістю	23 569,0	24 106,0
Амортизація	(6521,4)	(6816,5)
Усього нерухомого майна й устаткування	17 047,6	17 289,5
Усього активів	21 683,5	22 534,5
Зобов’язання і власний капітал
Поточні зобов’язання
Кредиторська заборгованість	684,9	689,5
Облігації до оплати	275,5	184,9
Податок із прибутку корпорації	92,2	20,4
Інші податки	195,5	180,4
Нараховані проценти	149,9	170,6

Інші нараховані статті	608,4	824,9
Поточне погашення довгострокового боргу	354,5	177,6
Усього поточних зобов’язань	2360,9	2248,3
Довгострокові зобов’язання	8334,4	9184,8
Відстрочені податки	1084,9	1112,2
Опціони і форвардні контракти на звичайні акції	699,9	500,8
Власний капітал
Звичайні акції 0,01 дол. номіналом, затверджено до випуску 3,5 млрд. акцій, випущено 1660,6 млн. акцій	16,6	16,6
Додатково оплачений капітал	1441,8	1591,2
Компенсація за планом участі в прибутках корпорації	(115,0)	(106,7)
Нерозподілений прибуток	17 259,4	18 608,3
Інші доходи	(1287,3)	(1708,8)
Викуплені акції, за вартістю 379,9 і 355,7 млн. акцій	(8111,1)	(8912,2)
Усього власного капіталу	9204,4	9488,4
Усього, зобов’язання і власний капітал	21 683,5	22 534,5

Поточні активи корпорації Мак Дональдс на 31.12.2010 р. становили 1662,4млн.дол і включали (у процентному відношенні):
• гроші та грошові еквіваленти 25%
• дебіторська заборгованість 48%
• запаси 5,97%
• передоплата та інші статті 21,03%

Поточні активи корпорації Мак Дональдс на 31.12.2011 р. становили 1819,3млн.дол і включали (у процентному відношенні):
• гроші та грошові еквіваленти 23%
• дебіторська заборгованість 48,5%
• запаси 5,8%
• передоплата та інші статті 22,7%

Інші активи корпорації на 31 грудня 2010р. становили 2973,5 млн.дол, і включили (в процентному відношенні):

• інвестиції й аванси афілійованим компаніям 27,7%

• гудвіл,нетто 43%

• інші активи 29,3%

Інші активи корпорації на 31 грудня 2011р. становили 3425,7 млн.дол, і включили (в процентному відношенні):

• інвестиції й аванси афілійованим компаніям 23%

• гудвіл,нетто 41,4%

• інші активи 29,7%

Нерухоме майно та обладнання на 31 грудня 2010 р. становило 17047,6 млн.дол, включало(в процентному відношенні):
• майно та обладнання по первинній вартості 138,3%
• амортизація (38,3%)
• майно та обладнання 100,0%

Нерухоме майно та обладнання на 31 грудня 2011 р. становило 17289,5 млн.дол, включало(в процентному відношенні):
• майно та обладнання по первинній вартості 139,4%
• амортизація (39,4%)
• майно та обладнання 100,0%

Короткострокові (поточні) забов'язання на 31 грудня 2010р.складали суму 2360,9 млн.дол, включали (в процентному відношенні):

• кредиторську заборгованість 29%

• облігації до оплати 11,7%

• нараховані податки 12,2%

• нараховані відсотки 6,3 %

• інші нараховані суми 25,8%

• погашення довгострокового боргу 15%

Короткострокові (поточні) забов'язання на 31 грудня 2011р.складали суму 2248,3 млн.дол, включали (в процентному відношенні):

• кредиторську заборгованість 30,7 %

• облігації до оплати 8,2%

• нараховані податки 8,9%

• нараховані відсотки 7,6 %

• інші нараховані 36,7суми %

• погашення довгострокового боргу 7,9%

Довгострокові забов 'язання на 31 грудня 2010 р. складали суму 8334,4 млн.дол. з великою умовністю до цієї суми ми додамо відстрочені податки 1084,9 млн.дол.,і таким чином, всі довгострокові забов язання становлять 9419,3 млн. дол.

Довгострокові забов 'язання на 31 грудня 2011р. складали суму 9184,8 млн.дол. з великою умовністю до цієї суми ми додамо відстрочені податки 1112,2 млн.дол.,і таким чином, всі довгострокові забов язання становлять 10297,0млн. дол.

Проаналізуємо фінансову діяльність корпорації Мак Дональдс за допомогою коефіцієнтів:

Коефіцієнт поточної ліквідності, також коефіцієнт покриття, має бути вище одиниці,і визначається за формулою:

де:

ПА- поточні активи;

ПЗ-поточні забов' язання.

Коефіцієнт поточної ліквідності на 31 грудня 2010 р. дорівнює:

.

Коефіцієнт поточної ліквідності на 31 грудня 2011 р. дорівнює:

За фінансової звітності Мак Дональдс коефіцієнт поточної ліквідності з 2010 року до 2011 хоча і збільшився з 0,7 до 0,809 але нижче одиниці. Тобто короткострокові зобов'язання не покривалися поточними активами. Коефіцієнт показує можливу небезпеку неплатежів, однак необхідно брати до уваги рух грошових потоків, зокрема, рух прибутку, які є гарантією погашення боргів.

Коефіцієнт «швидкої ліквідності» («лакмусового папірця») визначається за формулою:

де:

ПА- поточні активи;

ПЗ-поточні забов' язання;

ЗНВ-запаси та незавершене виробництво.

Коефіцієнт показує здатність корпорації погашати свою короткострокову заборгованість у найбільш швидкі терміни.

Коефіцієнт «швидкої ліквідності» на31 грудня 2010 р. дорівнює:

Коефіцієнт «швидкої ліквідності» на31 грудня 2011 р. дорівнює:

Оборотність коштів, поміщених в запаси товарно-матеріальних цінностей або коефіцієнт використання запасів є важливим значенням для поліпшення показника ліквідності фірми. Тому для поліпшення показника ліквідності фінансові аналітики фірми вивчають питання, пов'язані з прискоренням оборотності коштів вкладених в запаси. Умови поставок та їх дисципліна в ринковому господарстві створить можливість мати мінімальний рівень запасів.

Коефіцієнт оборотності товароматеріальних запасів (ТМЗ) обчислюється за формулою:

де:

П- продажі;

ТМЗ-товароматеріальні запаси.

Коефіцієнт оборотності товароматеріальних запасів на 31 грудня 2010р дорівнює:

Коефіцієнт оборотності товароматеріальних запасів на 31 грудня 2011р дорівнює:

У корпорації Мак Дональдс запаси обертаються в продажах 143,4 разів у рік за 2010 і 140,9 разів за 2011 рік. Це положення пояснюється сутністю ресторанного бізнесу з його швидкою оборотністю.

Середній термін інкасації, тобто середній проміжок часу, необхідний для надходження коштів по рахунках дебіторів визначається за формулою:

Середній срок інкасації на 31 грудня 2010 р становить:

тобто дебітори оплачують свої рахунки на 20 день. Рух грошових потоків відносно швидкий.

Середній срок інкасації на 31 грудня 2011р становить:

тобто дебітори оплачують свої рахунки на 21 день. Рух грошових потоків відносно швидкий

Коефіцієнт оборотності (окупності) поточних активів визначається за формулою:

де:

П- прордажі;

ПА-поточні активи;

Коефіцієнт оборотності за 31грудня 2010р. дорівнює:

Коефіцієнт оборотності за 31грудня 2011р. дорівнює:

У нашому прикладі коефіцієнт дорівнює 8,57 та 8,17 разів що свідчить про ефективне використання поточних активів.

Коефіцієнт оборотності довгострокових активів, званий також коефіцієнтом окупності активів показує за який термін продажу корпорації покриють вартість коштів вкладених в будівлі, споруди, обладнання,обчислюється за формулою:

Коефіцієнт оборотності довгострокових активів на 31 грудня 2010 р дорівнює:

Коефіцієнт за 2010рік дорівнює 0,8 раз, тобто з кожного долара основних засобів корпорація отримує 0,8 дол. продажів за один рік.

Коефіцієнт оборотності довгострокових активів на 31 грудня 2011р дорівнює:

Коефіцієнт за 2011 рік дорівнює 0,86 раз, тобто з кожного долара основних засобів корпорація отримує 0,86 дол. продажів за один рік.

Необхідно також відзначити, що значення показника визначається особливістю галузі

Коефіцієнт оборотності (окупності) всіх активів визначається за формулою:

.

Коефіцієнт оборотності (окупності) всіх активів на 31 грудня 2010р дорівнює:

Коефіцієнт оборотності (окупності) всіх активів на 31 грудня 2011р дорівнює:

У нашому прикладі коефіцієнт дорівнює 0,66 разів за обидва роки що свідчить про низьку окупності: на кожен долар активів корпорація отримує 0,66 дол продажів за рік.

Зведемо усі розраховані коефіцієнти до таблиці

Таблиця 1

показники	рік	Нормативні значення
1. Коефіцієнт поточної ліквідності	0.7	0.809	≥1
2. Коефіцієнт «швидкої ліквідності»	0.66	0.76	≥1
3.Коефіцієнт оборотності товароматеріальних запасів	143.4	140.9	≤1
4.Середній термін інкасації	20.12	21.4	≤1
5.Коефіцієнт оборотності поточних активів	8.57	8.17	≤1
6.Коефіцієнт оборотності довгострокових активів	0.8	0.86	≥1
7.Коефіцієнт оборотності всіх активів	0.66	0.66	≥1

Дата добавления: 2015-10-21