1. Принцип Неймана. Архітектура Неймана

1. Принцип Неймана. Архітектура Неймана

Принципи фон Неймана:

1. Використання двійкової системи числення в обчислювальних машинах. Перевага перед десятковою системою числення полягає в тому, що пристрої можна робити досить простими, арифметичні і логічні операції в двійковій системі числення також виконуються досить просто.

2. Програмне керування ЕОМ. Робота ЕОМ контролюється програмою, що складається з набору команд. Команди виконуються послідовно один за одним. Створенням машини з збереженої в пам'яті програмою було покладено початок тому, що ми сьогодні називаємо програмуванням.

3. Пам'ять комп'ютера використовується не тільки для зберігання даних, але і програм. При цьому і команди програми й дані кодуються у двійковій системі числення, тобто їх спосіб запису однаковий. Тому в певних ситуаціях над командами можна виконувати ті самі дії, що і над даними.

4. Осередки пам'яті ЕОМ мають адреси, які послідовно пронумеровані. В будь-який момент можна звернутися до будь-якої комірки пам'яті за її адресою. Цей принцип відкрив можливість використовувати змінні в програмуванні.

5. Можливість умовного переходу в процесі виконання програми. Не дивлячись на те, що команди виконуються послідовно, в програмах можна реалізувати можливість переходу до будь-якої ділянки коду.

Найголовнішим наслідком цих принципів можна назвати те, що тепер програма вже не була постійною частиною машини (як наприклад, у калькулятора). Програму стало можливо легко змінити. А ось апаратура, звичайно ж, залишається незмінною, і дуже простий.

Архітекту́ра фон Не́ймана (архітектура фон Неймана-Екерта-Маклі), архітектура електронних обчислювальних машин, основною відмінністю якої від інших подібних архітектур є спільне зберігання даних та машинних команд в комірках однієї й тієї ж пам'яті, що унеможливлює їх розрізнення за способом представлення або кодування. Названа так на честь відомого математика та теоретика обчислювальної техніки Джона фон Неймана (John von Neumann), та по сьогодні залишається домінуючою схемою організації ЕОМ загального призначення.

Обчислювальна машина є машиною з архітектурою фон Неймана, якщо:

1. Програма та дані зберігаються в одній загальній пам'яті.

2. Кожна комірка пам'яті машини ідентифікується унікальним номером, який називається адресою.

3. Різні слова інформації (команди та дані) розрізняються за способом використання, але не за способом кодування та структурою представлення в пам'яті.

4. Кожна програма виконується послідовно, починаючи з першої команди, якщо немає спеціальних вказівок. Для зміни цієї послідовності використовуються команди передачі управління.

Машина фон Неймана, як і практично кожна сучасна ЕОМ загального призначення, складається з чотирьох основних компонентів:

1. Операційний пристрій (ОП), який виконує команди з визначеного набору, який називається системою (набором) команд, над порціями інформації, яка зберігається відокремленій від операційного пристрою пам'яті (хоча сучасні архітектури мають в складі операційного пристрою додаткову пам'ять (зазвичай банк регістрів), в якій операнди зберігаються порівняно короткий час безпосередньо в процесі проведення обчислень.

2. Пристрій управління (ПУ), який організує послідовне виконання алгоритмів, розшифрування команд, які поступають із запам'ятовуючого пристрою (див. нижче), реагує на аварійні ситуації та виконує загальні функції управління всіма вузлами обчислювальної машини. Зазвичай ОП та ПУ об'єднуються в структуру, яка називається центральним процесором. Слід звернути увагу, що вимога саме послідовного, в порядку надходження з пам'яті (в порядку зміни адрес в лічильнику команд) виконання команд є принциповою. Архітектури, які не додержуються такого принципу, взагалі не вважаються фон-нейманівськими.

3. Запам'ятовуючий пристрій (ЗП) — масив комірок з унікальними ідентифікаторами (адресами), в яких зберігаються команди та дані.

4. Пристрій вводу-виводу (ПВВ), який забезпечує зв'язок ЕОМ з зовнішнім світом, різними пристроями, які передають інформацію на переробку в ЕОМ та приймають результати.

Схематичне вираження схеми фон Неймана

2. Конфігурація комп*ютера

Конфігурацію ПК можна змінювати в міру необхідності. Але, існує поняття базової конфігурації, яку можна вважати типовою:

· системний блок;

· монітор;

· клавіатура;

· мишка.

Комп'ютери випускаються і у портативному варіанті (laptop або notebook виконання). В цьому випадку, системний блок, монітор та клавіатура містяться в одному корпусі: системний блок прихований під клавіатурою, а монітор вбудований у кришку.

Системний блок - основна складова, в середині якої містяться найважливіші компоненти. Пристрої, що знаходяться в середині системного блока називають внутрішніми, а пристрої, що під'єднуються ззовні називають зовнішніми. Зовнішні додаткові пристрої, що призначені для вводу та виводу інформації називаються також периферійними. За зовнішнім виглядом, системні блоки відрізняються формою корпуса, який може бути горизонтального (desktop) або вертикального (tower) виконання. Корпуси вертикального виконання можуть мати різні розміри: повнорозмірний (BigTower), середньорозмірний (MidiTower), малорозмірний (MiniTower).

Корпуси персональних комп'ютерів мають різні конструкторські особливості та додаткові елементи (елементи блокування несанкціонованого доступу, засоби контролю внутрішньої температури, шторки від пилу).

Корпуси поставляються разом із блоком живлення. Потужність блоку живлення є одним із параметрів корпусу. Для масових моделей достатньою є потужність 200-250 Вт.

Основними вузлами системного блоку є:

· електричні плати, що керують роботою комп'ютера (мікропроцесор, оперативна пам'ять, контролери пристроїв тощо);

· накопичувач на жорсткому диску (вінчестер), призначений для читання або запису інформації;

· накопичувачі (дисководи) для гнучких магнітних дисків (дискет).

Основною платою ПК є материнська плата (MotherBoard). На ній розташовані:

процесор - основна мікросхема, що виконує математичні та логічні операції;

чіпсет (мікропроцесорний комплект) - набір мікросхем, що керують роботою внутрішніх пристроїв ПК і визначають основні функціональні можливості материнської плати;

шини - набір провідників, по яких відбувається обмін сигналами між внутрішніми пристроями комп'ютера;

оперативний запам'ятовуючий пристрій (ОЗП) - набір мікросхем, що призначені для тимчасового зберігання даних, поки включений комп'ютер;

постійний запам'ятовуючий пристрій (ПЗП) - мікросхема, призначена для довготривалого зберігання даних, навіть при вимкненому комп'ютері;

роз'єми для під'єднання додаткових пристроїв (слоти).

Периферійні пристрої — пристрої, що здійснюють обмін інформацією між людиною (користувачем) і комп’ютером із метою розв’язання певних задач. До периферійних пристроїв належать пристрої введення-виведення інформації.

Пристрої введення — це пристрої, за допомогою яких можна ввести інформацію в комп’ютер від користувача. Стандартним пристроєм введення є клавіатура, хоча велика кількість сучасного програмного забезпечення вже орієнтована на роботу з мишею.

Клавіатура комп’ютера призначена для введення символьної та керуючої інформації. На стандартній клавіатурі (101 клавіша) виділяють такі групи клавіш: алфавітно-цифрові, керуючі, клавіші керування курсором, функціональні, спеціальні клавіші та цифрову (малу) клавіатуру.

Маніпулятори — це пристрої введення, що забезпечують природний спосіб спілкування користувача з комп’ютером і широко використовуються в сучасних програмах, наприклад миша, джойстик, трекбол, трекпоїнт.

Сканер — це пристрій, що дає можливість вводити в комп’ютер зображення з паперу чи іншої плоскої поверхні. Сканери розрізняються роздільною здатністю, кількістю кольорів, що сприймаються, або кількістю відтінків сірого кольору. За конструкцією розрізняються сканери ручні, планшетні, протяжні, проекційні.

Графічний планшет (дигітайзер) — пристрій для введення у комп’ютер контурних зображень по точках.

Світлове перо — пристрій, що визначає рух світла на екрані й передає інформацію про напрямок променя в комп’ютер, застосовується для вибору операцій у меню, малювання схем.

Пристрої виведення — це пристрої, призначені для виведення інформації з комп’ютера у вигляді, доступному для сприйняття користувачем. Стандартними засобами для відображення візуальної інформації є монітори (дисплеї).

Монітор (від англ. to monitor — відслідковувати), або дисплей (від англ. to display — показувати) призначений для виведення на екран текстової та графічної інформації.

Принтер призначений для виведення зображення на папір, плівку. Розрізняють матричні, струменеві, лазерні, термічні принтери.

Основні характеристики принтерів:

— ширина каретки принтера, що визначає максимально можливий формат документа;

— швидкість друку, яка визначає кількість знаків або сторінок, що друкуються принтером за одиницю часу (секунду або хвилину);

— роздільна здатність принтера, що визначає якість друку як кількість точок на дюйм — dpi (dots per inch) під час виведення символу.

Плоттер (графобудівник) забезпечує друк графічної інформації: схем, складних архітектурних креслень, художньої графіки, карт, тривимірних зображень високої якості.

Пристрої передавання — це пристрої, що забезпечують передавання інформації від одного пристрою до іншого.

3. Конструкція і основні типи пристроїв пам”яті

Типи запам'ятовувальних пристроїв:

· Кеш пам'ять

· Оперативна пам'ять

· Напівпостійна пам'ять

· Постійна пам'ять

· Зовнішня пам'ять

· напівпровідникова:

· EPROM

· флеш-пам'ять

· NVRAM

· RAM ОЗП ЗППВ - пристрій оперативної пам'яті

· ROM - пристрій постійної пам'яті

· VRAM

· WRAM

· FRAM

· Кеш-пам'ять

· Пам'ять на лініях затримки

· Магнітний барабан

· Пам'ять на магнітних сердечниках

· Core rope memory

· Магнітна стрічка

· Дискова пам'ять:

· НГМД

· НЖМД вінчестер

· Магнітооптична

· Оптична:

· CD-R

· CD-ROM

· CD-RW

· DVD-RAM

· DVD-ROM

· DVD-R

· Dvd+r

· DVD-RW

· Голографічна пам'ять

· Пам'ять на ЦМД - ЦМД-ЗП

· Магнітний диск

· Memory stick

· mylar tape

· Перфострічка

· Перфокарта

· Smartdisk

· Thin film memory

· Селектронова трубка (пристрій пам'яті на електростатичній трубці)

· Трубка Вільямса, пристрій пам'яті ЕПТ

Для пам’яті сучасних ПК характерний ієрархічний принцип побудови. Тобто, у складі підсистеми пам’яті повинні бути ЗП, яки виконують різні функції та побудовані на основі різних принципів, тому що вимоги до пристроїв пам’яті дуже суперечливі та не можуть бути виконані у єдиному пристрої.

За виконуваними функціями розрізняють такі типи ЗП:

- оперативні запам'ятовуючі пристрої (ОЗП, RAM – Random Access Memory);

- постійні запам'ятовуючі пристрої (ПЗП, ROM – Read Only Memory);

- зовнішні запам'ятовуючі пристрої (ЗЗП) або накопичувачі інформації.

Оперативний запам'ятовуючий пристрій -- це пам'ять комп'ютера, призначена для зберігання даних, адрес та програм, які використовує комп'ютер в даний момент часу. У комп'ютері ОЗП використовують як для зберігання програм і даних користувача, так і для зберігання системних програм і даних, які забезпечують власне функціонування самої обчислювальної машини. Сукупність останніх отримала назву операційної системи.

Постійні запам'ятовуючі пристрої призначені для зберігання певної одноразово записаної до них інформації, яка має зберігатися навіть за умов знеструмлення комп'ютеру. Такою інформацією є базові системні дані і програми, потрібні для завантаження операційної системи та керування роботою зовнішніх пристроїв комп'ютеру. Таким чином, постійний запам'ятовуючий пристрій -- це пам'ять комп'ютера, призначена для зберігання службових програм і даних, які не можуть бути змінені у процесі його роботи.

Зовнішня пам'ять може розглядатися як архівна пам'ять, призначена для довготермінового зберігання великих масивів інформації.

За способом доступом до інформації розрізняють такі типи ЗП:

1. ЗП з довільним доступом до інформації;

2. ЗП з прямим доступом до інформації;

3. ЗП з послідовним доступом до інформації.

4. Поняття віртуальної пам”яті

Віртуа́льна па́м'ять — схема адресації пам'яті комп'ютера, при якій пам'ять для запущеної програми реалізується однорідним масивом, в той час як насправді операційна система виділяє пам'ять блоками в різних видах пам'яті, включаючи короткочасну (оперативну) і довгочасну (жорсткі диски, твердотілі нагромаджувачі).

Також під віртуальною пам'яттю часто розуміють файл підкачки (Windows-системи), або окремий розділ на диску (Unix-системи). Ця пам'ять використовується для того, щоб дати можливість системі або користувачу одночасно виконувати більшу кількість програм, ніж це дозволяє фізична оперативна пам'ять.

Віртуальну пам'ять підтримують процесори, що працюють у захищеному режимі, починаючи з 80286 (випущено у 1982 році), але широко стали використовувати тільки в операційних системах і оболонках для 32-розрядних процесорів (80386 і новіші, починаючи з 1985 року).

5. Систе́мный блок ( сленг. системник, кейс, корпус) — функциональный элемент, защищающий внутренние компоненты компьютера от внешнего воздействия и механических повреждений, поддерживающий необходимый температурный режим внутри, экранирующий создаваемые внутренними компонентами электромагнитное излучение и являющийся основой для дальнейшего расширения системы. Системные блоки массово изготавливают заводским способом из деталей на основе стали, алюминия и пластика. Для креативного творчества используются такие материалы, как древесина или органическое стекло.

В системном блоке расположены:

· Материнская плата с установленным на ней процессором, ОЗУ, картами расширения (видеокарта, звуковая карта, сетевая плата).

· Отсеки для накопителей — жёстких дисков, оптических приводов и т. п.

· Блок питания.

· Фронтальная панель с кнопками включения и перезагрузки, индикаторами питания и накопителей, опционально гнёзда для наушников и микрофона, интерфейсы передачи данных.

6. Монітор

Моніто́р (monitor — слідкувати) або дисплей (display — відображувати) — електронний пристрій для відображення інформації. Сучасні комп'ютерні монітори бувають кількох типів:

· на основі електронно-променевої трубки (CRT).

· рідкокристалічні (LCD, TFT як підвид LCD)

· плазмові

· проекційні

· OLED-монітори

Плазмові і проекційні монітори використовують там, де потрібен великий розмір екрану (діагональ метр і більше).

Характеристики моніторів

· Розмір екрану — визначається довжиною діагоналі (традиційно вимірюється в дюймах)

· Співвідношення сторін екрану — стандартний (4:3) та широкоформатний (16:9, 16:10)

· Роздільність дисплею — кількість пікселів по вертикалі та горизонталі

· Глибина кольору — кількість біт на кодування одного пікселя (від монохромного (1 біт) до 32-бітного)

· Розмір зерна (для CRT) чи пікселя (для LCD)

· Частота оновлення зображення (виміруюється в герцах, для LCD практично однакова)

· Швидкість відклику пікселів (не для всіх типів моніторів, у LCD, як правило, суттєво нижча ніж у CRT)

· Максимальний кут огляду — максимальний кут під яким не виникає суттєвого погіршення якості зображення (актуально для LCD)

7. Клавіату́ра (англ. keyboard) — сукупність розміщених у певному порядку клавіш пристрою, що використовується для введення і редагування даних, а також керування виконанням окремих операцій.

Клавіша тут виступає як елемент клавіатури, натисканням якого генерується код відповідного знака або ініціюється деяка дія.

Клавіатури використовуються в найрізноманітніших пристроях — друкарських машинах, калькуляторах, мобільних телефонах, а також є однією з комплектуючих комп'ютера.

Основні типи клавіатур за призначенням - музичні та алфавітно-цифрові.

Клавіатури можуть мати різні конструкції:

· Механічні, історично найперші — рух клавіші за допомогою більш чи менш складної системи важелів тощо засобів безпосередньо виконує свою корисну функцію (напр. важелів в друкарській машині)

· Кнопкова — рух клавіші безпосередньо з'єднує або роз'єднує електричні контакти.

· Пружинна

· Мембранна — натискання опосередковується мембраною, яка також повертає клавішу до вихідного положення.

· Гумова — натиснення клавіші спричиняє певний тиск гуми на друковану плату, внаслідок відбувається значне зниження електричного опору між металевими провідниковими доріжками, що нанесені на плату.

· Безкнопкова

· Оптоелектронна

· Ємнісна — відносно рідко вживана — клавіша з'єднана з елементом, що змінює ємність конденсатора, частіше, шляхом його всуву між обкладками конденсатора.

· Герконова — натиснення клавіші спричиняє наближення магніту до геркону всередині якого відбувається замикання контактів

· Екранна

· Тактильна — на екрані висвітлюється зображення кнопки, дотик до зазначеного місця на екрані є рівнозначним її натисненню. Для реалізації цього виду клавіатури необхідний спеціальний тактильний монітор.

· Класична — на екрані висвітлюється зображення кнопки, по якому клацають мишкою. Цей вид клавіатури не вимагає спеціальних екранів. Перевагою екранних клавіатур над фізичними є можливість візуального відображення великої кількості наборів символів різних алфавітів.

8. Маніпулятор типу «миша», «мишка» (англ. mice, англ. mouse devices) — один з вказівних пристроїв вводу (англ. pointing device), які здійснюють інтерфейс користувача з комп'ютером.

Миша сприймає своє переміщення в робочій площині (зазвичай на частині поверхні стола) і передає цю інформацію комп'ютеру. Програма є у комп'ютері, у відповідь на переміщення миші виконує на екрані дію, яка відповідає напрямку та відстані цього переміщення. В універсальних інтерфейсах (наприклад у віконному) за допомоги миші користувач керує спеціальним курсором — вказівником — маніпулятором елементами інтерфейсу. Інколи використовується введення команд мишею без участі видимих елементів інтерфейсу програми: за допомоги аналізу рухів миші. Такий спосіб отримав назву «жести мишею» (англ. mouse gestures).

В доповнення до декодера переміщення, миша має від однієї до трьох і більше кнопок, а також додаткові елементи керування (колеса прокрутки (англ. scroll wheel), джойстики, трекболи, клавіші тощо), дії яких зазвичай зв'язані з положенням курсору в цей час (або складових специфічного інтерфейсу).

Елементи керування миші багато у чому являють втілення ідеї акордної клавіатури (тобто, клавіатури для роботи всліпу). Мишу початково створювали в якості доповнення до акордної клавіатури, яку вона фактично замінила.

9. Стример (від англ. streamer) — запам'ятовуючий пристрій на магнітній стрічці з послідовним доступом до даних, за принципом дії — звичайний магнітофон.

Переваги — велика місткість (до 4 Тб), невисока вартість інформаційного носія, стабільність роботи, надійність.

Недоліки — низька швидкість доступу до даних (стрічка повинна прокрутитися до потрібного місця); великі розміри.

Основне призначення — запис і відтворення інформації, створення резервних копій даних.

У ЕОМ, що випускалися до моменту появи і широкого розповсюдження жорстких дисків, пристрої, аналогічні стримерам, використовувалися як основний постійний носій інформації (ПЗП). Надалі, в мейнфреймах стримери стали використовуватися в системах ієрархічного управління носіями для зберігання рідко використовуваних даних.

Існує два базові методи запису:

· Лінійний магнітний запис

· Похило-рядковий магнітний запис

10. Моде́м — загальний термін, що позначає одну з груп устаткування ліній зв'язку — електронних пристроїв, що здійснюють узгоджене перетворення (базові методи модуляції і демодуляції) для передачі інформаційного сигналу через фізичне середовище відповідних типів і параметрів. Колискою М. вважається задача задіяння існуючих ліній, що вже використовувались для дротового телефонного зв'язку, як ефективний канал трансляції даних між телекомунікаційними електромеханічними пристроями (teleprinter), які до того могли бути з'єднані лише виділеними лініями (вирішено та реалізовано в 1940 р.).

За сферою застосування модеми можна поділити на такі групи:

· для комутованих телефонних каналів

· для виділених телефонних каналів

· для фізичних з'єднувальних ліній:

· модеми низького рівня (лінійні драйвери) або модеми на коротку відстань (англ. short range modems)

· модеми основної смуги (англ. baseband modems)

· для цифрових систем передачі (CSU/DSU)

· для стільникових систем зв'язку

· для пакетних радіомереж

· для локальних радіомереж

11. Комп'ютерний принтер (англ. printer — друкар) — пристрій для друку інформації на папір.

Процес друку називається виходом на друк, а документ, що вийшов, — роздруківка або тверда копія. Принтери мають перетворювач цифрової інформації (текст, фото, графіка), що зберігається в запам'ятовувальних пристроях комп'ютера, фотоапарата та цифрової пам'яті, у спеціальну машинну мову.

За технологією друку принтери поділяють на матричні, струменеві, лазерні й сублімаційні, а за кольором друку — кольорові й монохромні.

Монохромні принтери мають кілька градацій, звичайно 2-5, наприклад: чорний — білий, одноколірний (або червоний, або синій, або зелений) — білий, багатобарвний (чорний, червоний, синій, зелений) — білий.

З розвитком комп'ютерних технологій монохромні принтери поступаються місцем повнобарвним або скорочено-кольоровим, які друкують «весь спектр кольорів», видимий людським оком.

Інші принтери — матричні і інші — це історія і вони використовуються як спеціалізовані для друку на безперервний рулон паперу в лабораторіях, банках, бухгалтеріях, для друку на багатошарові бланки (наприклад, паспорти, авіаквитки), а також, коли важливий сам факт друку ударом. Вважається, що факт удару ускладнює внесення несанкціонованих змін до фінансового документа[джерело не вказано 52 дня].

Набули поширення багатофункціональні пристрої, в яких об'єднані принтер, сканер, ксерокс і факс. Таке об'єднання раціональне технічно і зручно в роботі. Широкоформатні (А3, А2) принтери іноді невірно називають плоттерами.

12. Структура програмного забезпечення ПК: системне та прикладне програмне забезпечення. Поняття операційної системи (ОС). Складові ОС.

Програми, які використовуються для роботи з комп ютером, можна поділити на три категорії:

v системні програми, які виконують різноманітні допоміжні функції, наприклад, використовуються для створення копій наявної інформації, для перевірки роботоздатності пристроїв комп'ютера і т. ін.;

» прикладні програми, що безпосередньо забезпечують виконання необхідних користувачу робіт: редагування текстів, створення малюнків, обробка інформаційних масивів тощо;

• інструментальні системи (системи програмування), які забезпечують створення нових програм для комп'ютера.

Програмне забезпечення можнаподілити на декілька підрозділів насамперед за функціональною ознакою:

1. Системне – а) операційні системи – керують ресурсами (фізичними та логічними) і процесами обчислювальної системи. MS – DOS; Windows 95, 98, 2000; OS/2; UNIX; Oracle. б) мереживне ПЗ: для керування спільними ресурсами в розподілених обчислювальних системах.в) сервісні програми – оболонки (DN, NC), утіліти- програми обслуговування дисків, антівіруси, архіватори. г) засоби розробки пограм: C++, TP, Visual Basic, Delphi.

2. Прикладне програмне забезпечення – для рішення певної задачі проблемної області: текстові процесори: блокнот (редактори),табличні процесори: Excel, Lotus,системи ілюстративної та ділової графіки, графічні процесори: Corel Draw; Page Maker, СКБД: Access; Visual Fox Pro,експертні системи,програми математичних підрахунків.

13. Призначення і типи операційних систем.

Операційна система – це набір команд, що автоматично завантажуються при включенні комп»ютера і використовуються для керування обчислювальними процесами, керування програмними і апаратними ресурсами ЕОМ. Призначення операційних систем полягає в наступному: розподіл ресурсів між працюючими програмами, відновлення їх в разі аврійної ситуації, управління завданнями користувачів, виділення пріоритетних задач тощо. Для роботи на ПК використовуються наступні типи операційних систем: MS DOS, Windows NT,Win “98,2000,XP,Vista" OS/2,Unix.

Як було сказано вище, операційною системою називають спеціалізований комплекс програм, які управляють роботою апаратних та прикладних програмних ресурсів комп'ютера самостійно або за вимогами користувача.

Залежно від способу виконання завдань операційні системи поділяють на три категорії:

1. Системи з однозадачним режимом роботи.

2. Системи з пакетною обробкою завдань.

3. Системи з розподілом часу між завданнями.

14. Які файли необхідні для роботи ОС MS DOS

MS – скорочена назва фірми Microsoft. DOS - абревіатура від англійського Disc Operation System (Дискова Операційна Система). Отже, для роботи з MS-DOS потрібна дискета або жорсткий диск, з якого можна завантажити дану ОС.

Склад ОС MS-DOS

Операційна система МS-DOS складається з наступних частин:

1 Базова система вводу-виводу (ВІ0S), яка знаходиться в постійній пам'яті комп'ютера (ПЗП). Ця частина ОС вмонтована в комп'ютер. Її призначення полягає у виконанні найбільш простих і універсальних послуг, пов'язаних із здійсненням вводу-виводу.

2 Завантажувач - це дуже коротка програма, яка знаходиться в першому секторі кожної системної дискети та вінчестера. Функція її полягає в завантаженні в ще двох модулів (розширення базової системи вводу-виводу І0.SYS та обробки переривань МSDOS.SYS), що і завершує процес завантаження МS-DOS. Необхідність в розширенні ВІ0S (тобто в підключенні модуля ІO.SYS) виникає при зміні конфігурації ЕОМ в процесі її експлуатації. Модуль обробки переривань забезпечує роботу файлової системи та пристроїв вводу-виводу даних.

3 Командний процесор МS-DOS обробляє команди, що вводяться користувачем. Він знаходиться у файлі СОММАND.СОМ на диску, з якого завантажується ОС. Деякі команди користувача, наприклад ТУРЕ, DIR, СОРУ, командний процесор виконує сам. Такі команди називаються внутрішніми. Для виконання решти команд, які є зовнішніми, командний процесор шукає на диску програму з відповідним ім'ям та завантажує її в. Закінчивши роботу програми, командний процесор знищує програму з ОП та виводить повідомлення про готовність до виконання команд (запрошення МS- DOS).

Дата добавления: 2015-10-21