|
Там, де фройдівська теорія статей ґрунтувалась на пенісній сексуальності з перевагою чоловічого над жіночим, юнгівська психологічна теорія, виходячи з ескізу психічної цілісності, як у чоловіків, так і в жінок, давала змогу розвинути іншу теорію статі, поєднуючи чоловіка і жінку глибинним внутрішнім зв'язком. Але з огляду на те, що неусвідомлене жінки має маскулінний (лат. masculinus — чоловічий) відбиток, а неусвідомлене чоловіка — фемінний (лат. femina — жінка), цілісність чоловіка і жінки має свої особливості. Юнг вважав за необхідне розрізняти, а не протиставляти чоловіка й жінку, а також їхні духовні шляхи, враховуючи відмінність особливостей свідомості й неусвідомленого. Так, свідомості жінки більшою мірою, ніж чоловіка, властиві поєднувальні властивості Еросу, а не усвідомлення і роздуми, що асоціюються з Логосом, тому неусвідомлене жінки (Анімус) за законом психічної компенсації співвідноситься з батьківським Логосом. У чоловіків Ерос (функція відношення) досягає меншого свідомого розвитку, ніж Логос, але «внутрішня» сутність чоловіка міцно пов'язана з материнським Еросом. Аніма, Анімус зумовлюють природну наявність ірраціональних настроїв у чоловіків та ірраціональних думок у жінок. Таємниця жінки, за Юнгом, полягає в тому, що джерелом життя для неї є духовний образ (Анімус), який вона вважає Еросом: жінка творить своє життя, живе Еросом, однак інше життя — не те, яке вона створює, а те,
Аналітична психологія К.-Г. Юнга 139
керує нею, — являє себе як осмислений дух (Ані-мус). Відповідно, невидимим джерелом чоловічого життя є не Логос, а Аніма, що представляє енергію життєвості..
Якщо Персона є своєрідним мостом між Его-свідо-
містю і зовнішнім світом, то Анімус і Аніма — виходом з індивідуальної свідомості (Его) у світ колективного неусвідомленого. У праці «Про виявлення особистості» Юнг зазначав, що кожний чоловік носить у собі вічний образ жінки, не конкретної особи, а певний типовий образ жіночості. Він неусвідомлений, це «безпосередній фактор споконвічного походження, зафіксований у живій органічній системі людини, відбиток або архетип усього успадкованого досвіду фемінності, сховище всіх відбитків, коли-небудь залишених жінкою». Так і в кожній жіночій істоті є вроджений образ чоловіка (об-'. раз мужності). Будучи неусвідомленим, він «завжди не- * свідомо проектується на предмет любові і лежить в ос-;" нові всякого захоплення або навіть відрази».
Аніма та Анімус виявляються через проекції. З'яв- f ляючись у снах, видіннях, фантазіях, несвідома душа, набуває персоніфікованої форми, втілення в образі. Ана- '_ літична психологія називає його душевним образом.
Душевний образ — психічний образ, що формується у сфері неусвідомленого відповідно до статевої приналежності людини.
Оскільки чоловіча душа має жіночу природу, реальним носієм її образу найчастіше виступає жінка, жіно- ' чої душі — чоловік. Всюди, де спостерігається магічне притягання між статями, варто, на думку Юнга, аналізувати проекції душевних образів. Тому в художніх творах чоловіків несвідома душа зображена у вигляді жіночого персонажа, а в творах жінок — у вигляді чоловіче- ' го. Творчу особистість можна аналізувати за проекціями «внутрішньої жінки» або «внутрішнього чоловіка». Архетип Аніми в художній літературі та міфології яскра-?? втілений в образах Єви як земної матері, Святої Діви Марії як духовної матері, Єлени як сексуальної спокусливої жіночості, Софії як мудрої жіночості. Пояснюючи Аніму, Юнг зазначав, що вона не є фігурою, яка замінює атФ, навпаки, всі нумінозні (божественні) властивості, кими часто наділяють материнський образ, є похідни-и від колективного архетипу Аніми. Могутність цього РХетипу втілена в образі Матері-Вітчизни, України у ті Тараса Шевченка.
Психоаналіз і літературознавство
Архетип Анімусу з'являється в жіночих сновидіннях і творчих фантазіях в образах героїв, що втілюють фізичну силу, духів-провідників, духовних учителів і на вищому рівні — Сина Божого як Логоса (Слова). Кожний із цих архетипних образів може бути спроектований на реального чоловіка, в якого закохується жінка. Так, у драмі Лесі Українки «Одержима» образ Сина Божого спроектовано на образ сина людського, реального чоловіка — Сергія Мержинського, її коханого, що помирав на очах поетеси у тяжких тілесних стражданнях.
Про позитивний і негативний вплив Аніми й Анімусу на психологічне життя чоловіка чи жінки Юнг писав у статті «Практика психотерапії». Негативний вплив проявляється як «одержимість Анімою» або «одержимість Анімусом». Йдеться про ті психічні ситуації, коли Персона відсутня, а психічна сутність чоловіка зливається з несвідомою душею, тобто Анімою, що робить його занадто фемінним. Одержимість Анімусом у подібній ситуації маскулінізує жінку. Протилежні ситуації означають втрату внутрішньої сутності і одержимість Персоною (соціальною маскою). Так, коли антипод Персони — Аніма — залишається неусвідомленим (чоловік не визнає власної слабкості, зливаючись із соціальною роллю), душевний образ, як правило, проектується в реальну особу жінки: нашого героя, іронізував Юнг, можна виявити «під каблуком у своєї дружини». На його думку, молоді чоловіки, культивуючи мужність, легко переживають втрату Аніми, але послідовна втрата неус-відомленої жіночої сутності в другій половині життя означатиме зниження вітальності, життєвої пластичності тощо. Яскравим прикладом психологічної катастрофи чоловіка, пов'язаної з втратою душі, може бути образ Лукаша із «Лісової пісні» Лесі Українки.
Психологія любові, за Юнгом, означає, що особа протилежної статі стає предметом пристрасної любові або пристрасної ненависті завдяки несвідомим проекці" ям. Вплив цієї особи може бути катастрофічним для індивіда: свідоме пристосування до об'єкта, який представляє душевний образ, стає неможливим тому, що суб'єкт не усвідомлює своєї душі. Тоді «одержимість Анімою» перетворюється на одержимість реальною особою. Психотерапією ситуації «одержимості об'єктом» є усвідомлення власних проекцій, що допомагає позбутися «магічної» залежності..~.ч»а.< •., j><j ^.шциі.чаю.»../-•
Аналітична психологія К.-Г. Юнга 141
Інтеграція Тіні як осягнення індивідуального неус-' ломленого засвідчує перший етап аналітичного проце-v з допомогою якого можна почати пізнання Аніми, Анімусу. Якщо Тінь може бути усвідомлена через стосунки з будь-яким партнером, то Аніма й Анімус — лише через стосунки з партнером протилежної статі, бо тільки в межах цих стосунків починають діяти такі проекції.
Фройд, як відомо, з допомогою едіпової ситуації акцентував на особливому чуттєвому зв'язку сина з матір'ю. Юнг цей зв'язок пояснював, орієнтуючись на універсальну сутність: на початку життя чоловіка Аніма зливається із всесильною матір'ю, що накладає відбиток на чоловічу долю. Архетипна проблема Аніми, що локально виявляється у чуттєвому зв'язку сина з матір'ю, набуває розширеного культурного характеру. Антична людина, за Юнгом, Аніму усвідомлювала як богиню або відьму, середньовічна — як Небесну Богиню або Церкву, а сучасний чоловік часто позбавлений будь-якого символічного та релігійного осмислення, тому Аніму переважно переживає у проекціях на протилежну стать, стосунки з якою катастрофічне ускладнилися на етапі модернізації (фемінізації) культури, коли жінка прагне взяти активну участь у культуротворчому процесі.
Патологічні стосунки між чоловіком та жінкою, стали, на думку Юнга, передумовою фройдівського психоаналізу, який глибинні універсальні непорозуміння між статями пояснив через сексуальність. Фройд, визначивши, що сексуальні порушення спричинили відчутні невротичні кризи, сплутав, вважав Юнг, причину з наслідком, оскільки сексуальні проблеми є одним із патологічних наслідків зіткнення людської свідомості з невдалим пристосуванням до архетипного несвідомого світу. Йдеться про патріархальну свідомість, яка не хоче визнати, що світ змінився, що потрібно адаптуватися до нових умов. Аналізуючи сновидіння своїх пацієнтів, Юнг переконався, що в колективному несвідомому відбуваються значні зміни, у суть яких не проникнув індивідуалістично орієнтований атеїстичний, ортодоксально патріархальний психоаналіз Фройда.
Вивчаючи таємні вчення, Юнг звертав увагу на неповноту християнської Трійці та необхідність ідеї архе-типної повноти цього символу, який повинен стати «четверицею», тобто включити в себе образ Земної Жі-
142 Психоаналіз і літературознавство
ночості, яка репрезентує Тіло і є символом архетипу Аніми. Наголошуючи на перетворенні Трійці на четве-рицю, Юнг охарактеризував духовний розвиток сучасної цивілізації як зустріч з Анімою. Він вважав, що не-підготовлена психологічно зустріч може завдати великої шкоди, оскільки чиста форма кожного архетипу перебуває поза людським розумінням, а безпосередня зустріч з архетипом загрожує людській душі, яка може втратити цілісність і загинути у його руйнівному полі. Тому надію покладають на мистецтво, релігію, зокрема модернізований католицизм, який нейтралізує жах перед Анімою з допомогою символічного образу Богоматері. Юнг також зауважив, що католики менш підвладні психічним розладам, ніж атеїсти, а тому його психотерапія була спрямована на те, щоб пробудити в пацієнта таку міфологічну та релігійну установку, з допомогою якої можна було б відновити втрачену цілісність особистості, зняти конфлікт свідомого з несвідомим, чоловічого з жіночим тощо.
а Самість
Центральним поняттям, яке Юнг використовував на позначення феномену цілісної сутності психіки, є Самість.
і Самість — архетип цілісності, який у сновидіннях, фантазування*, КІ! міфології та релігії виявляється у формі об'єднувального символу.
~е
J Позаособистісний вимір Самості означає Бога. З цього архетипу Самості, що охоплює всю психіку, виникає індивідуальна самосвідомість. У статті «Про Самість» Юнг так характеризував Самість серед архетипів Тіні, Аніми, Анімусу: якщо фігура Тіні належить до царства безтілесних привидів, проте тісно зв'язана з індивідуальним неусвідомленим, Аніма й Анімус виявляються як проекції на інших людей, то Самість як архетип цілісності може реалізуватись емпірично в індивідуальному сновидінні або творчості (образ «надординарної особистості») або як релігійна міфологема (об'єднана двоїстість у взаємодіїіньтаянь, хреста тощо). Отже, «цілісність» лише на перший погляд здається абстрактною ідеєю, вона має емпіричний характер, оскільки індивідуальна психіка виявляє Самість у формі спонтанних та автономних СИМВОЛІВ.. '- '
Jl
Аналітична психологія К.-Г. Юнга 143
Індивідуальні «мандали» («магічні кола»), які малюють пацієнти під час психотерапевтичних сеансів, за спостереженням Юнга, символізують порядок, що є компенсацією психічної дезорієнтації, тобто порушеної півноваги. Через зображення впорядкованого світу (художнього твору) автор пов'язує й підкорює нестримні сили, які вирують у його внутрішньому світі. Таким чином, «мандала» (твір), символічно окреслюючи порядок,' прагне трансформувати внутрішній хаос у космос; міфологічне — світ диявола у світ Бога. Це означає, що основу психічної діяльності становить інтегральний принцип — об'єднання в ціле окремих частин. Згідно з юнгівською психологією, для здоров'я психіки Его-сві-домість повинна постійно підтримувати зв'язок із Са-містю. Релігійною мовою це означає, що людина повинна підтримувати зв'язок із Богом. За переконанням Юнга, Бог не є фізичною реальністю, тому ніхто й не знає, який Він, і ніхто не стане Богом сам; Бог є психічною реальністю, і розмова про Бога — завжди розмова про образ Бога, що виникає на основі внутрішніх інтеграційних психічних процесів. Лише через індивідуальне психічне буття і встановлюється вплив Бога на людину.
Обґрунтовуючи у глибинній психології буття Бога, Юнг протиставив себе Ніцше, як пророку модерністської епохи, її прихід Ніцше, як відомо, виразив ідеєю смерті Бога. У 1937 р. Юнг писав, що «наш час є часом зникнення і смерті Бога». Його реакцією на цю епоху було те, що він науково обґрунтував значення цілісного богообразу у внутрішньому світі людини, самої ідеї Бога з позиції психічної гігієни та індивідуальної свободи людини. Очевидно, невипадково розвиток психоаналізу в напрямі індивідуальної релігійності збігся з пошуками філософії екзистенціалізму (існування).
Екзистенціалізм (лат. existentia — існування) — напрям філософи XX ст., зосереджений на аналізі специфічно людського способу існування, тобто безпосереднього переживання людиною себе і своєї ситуації як «буття-у-світі», що здійснюється конкретно і кінеч-но — «тут-/-тепер».
Дослідженню абстрактного суб'єкта екзистенціалізм протиставив конкретну людину в реальній ситуації 11 безпосереднього життєвого досвіду як онтологічну основу, тобто основу вчення про буття. Екзистенціалізм, к І психоаналіз, пропонував різні варіанти орієнтації юдини. Атеїстичний екзистенціалізм з «обезбоженим»
144 Психоаналіз і літературознавство
простором буття (Ж.-П. Сартр, А. Камю, М. Мерло-Пон-ті) зважав на те, що людина приречена на свободу і самотність, а тому в пошуках своєї істинності, керуючись власним страхом і наважуючись на ризик, діє автономно. У релігійному екзистенціалізмі (К. Ясперс, Г.-0. Марсель, М. Бердяев) свобода та істинність людського існування пов'язуються з вірою в Бога. Спільним в екзистенціалізмі та аналітичній психології Юнга було те, що, заперечуючи фройдизм як раціональний детермінізм, тобто жорстку сексуальну зумовленість у дослідженні людини, вони утверджували специфіку людського існування як індивідуальну свободу, невичерпну творчість та особисту відповідальність. >?
Процес індивідуації
Юнг писав, що його життя було пронизане однією ідеєю і мало одну мету: відкрити таємницю людської особистості. На основі цього пошуку він дійшов висновку, що психічне здоров'я залежить від індивідуального прий-няття-переживання релігійної або філософської установки. У теорії індивідуації Юнг розглянув цю філософсько-релігійну установку як становлення Самості, тобто становлення Бога у внутрішньому бутті особистості.
Індивідуація (лаг. individuation — неподільність) — розвиток психологічного індивіда як цілісної істоти, спрямований на виокремлення з колективної психології.
Процес індивідуації передбачає два етапи. На першому відбувається «зовнішня» ініціація, тобто посвячення людини у зовнішній світ, що завершується формуванням Персони. На другому етапі — посвячення у світ внутрішній, що зумовлює відокремлення індивідуальної психології від колективної. Оскільки в індивідуації особистість відокремлюється від підпорядкування колективності, то цю провину вона повинна спокутувати. Замість себе, як пише Юнг, людина мусить запропонувати викуп, тобто дати колективу такі цінності, які будуть рівнозначні її відсутності в колективній сфері. Це відповідає духовному релігійному закону: кому більше дано, з того більше й спитають. Тому Індивідуація не має нічого спільного з крайнім індивідуалізмом, який абсолютизує індивідуальний шлях. Крайній індивідуалізм, на думку Юнга, патологічний і нежиттєвий, оскільки вступає у непримиренний конфлікт із колектив-
дналітична
психологія К.-Г. Юнга
нормою, проголошуючи себе нормою, яку нато-Н?сть утворює лише сукупність індивідуальних шляхів. Т дивідуаЦІя веде до реального оцінювання колективних норм: коли життя орієнтовано винятково колектив-тобто колективна норма претендує на абсолютну цінність, колективне нормування людини обертається на індивідуальну аморальність. Лише те суспільство, на думку Юнга, буде життєздатним, яке зуміє зберегти свій внутрішній зв'язок, тобто колективні цінності, але за умови значущої свободи індивіда.
Індивідуація символізує процес розвитку і трансформації особистості на шляху осягнення нею індивідуального психічного ескізу цілісності, що є основою її повної самореалізації та реалізації вищого божественного призначення. Оскільки назовні прагне вирватися і реалізуватися не лише «природна» людина, а й людина «духовна» (за словами Парацельса, у кожного з нас два тіла: одне утворене з елементів, а друге — із зірок), то психічний аналіз, за Юнгом, мав допомогти такій цілісній людині стати тим, ким вона є, тобто допомогти усвідомити себе у світі відповідно до власної цілісної «програми». Психотерапевтична практика Юнга наочно довела, що коли людина знаходила шлях для цілісного розвитку і самовираження, неврози минали. А тому ідея духовного (релігійного) синтезу протилежностей зайняла вагоме місце в його аналітичній психології. Разом з цим процес індивідуації вів не до роз'єднання, а до важливого для особистості поєднання з цілим (колективним).
Висновки
Основою аналітичної психології (подібно до психоаналізу) став самоаналіз. Саме різний особистісний психологічний досвід Фройда і Юнга дав життя різним теоріям. Вчення Фройда вийшло з індивідуального досвіду неврозу, який тягнувся з дитинства і був пов'язаний з едіповими бажаннями, що зумовило утвердження жорсткої батьківської авторитарності. Цей невроз був викликаний страхом перед ірраціональним світом, пе-Ред психозом (божевіллям), до якого міг призвести кожен невроз. Саме страх перед втратою опертя, перед си-ою І хаосом ірраціонального зробив Фройда аскетом, оралістом і раціоналістом, який усі свої внутрішні зу-ля віДДав на зміцнення свідомості, щоб вона одно-
146 Психоаналіз і літературознавств
значно запанувала в його психічному житті. Отже, інди-відуально знайдений Фройдом шлях самозцілення став основою психоаналізу. Така психотерапевтична орієнтація зумовила недовіру до жінки як до ірраціональної істоти, а також до окультизму, релігії й ірраціональної сфери. Фройд був глибоко переконаний, що окультизм релігія, пророцтва, інтуїція тощо — необгрунтовані й шкідливі людські ілюзії, оскільки «провадять... у царину психозу, чи то індивідуального, чи то масового», відвертаючи потоки безцінної енергії від дійсності1.
Юнг, на відміну від Фройда, не мав страху перед психозом, який став його безпосереднім досвідом зустрічі з ірраціональним світом. Цей досвід відкрив прямий шлях до пізнання божественного. Юнг побачив істину у власній психічній катастрофі: психоз постав як перехідний момент особистої духовної трансформації, пов'язаної з символічною смертю, тобто зі «смертю» попередньої особистості та процесами внутрішнього оновлення і переродження. Юнгівський погляд на психологічну духовну кризу стимулював розвиток глибинної психології у другій половині XX ст., яка зосередилася на перехідних моментах, коли людина прагне народитися заново, але через незнання і дуже часто з тавром «божевілля» зациклюється на одній зі стадій такого процесу2. Отже, Юнг провів унікальний експеримент, в якому символічно пережив власну смерть, смерть своєї колишньої сутності і народився в новій — як автор аналітичної психології. Під час цієї «творчої кризи» він мав змогу пережити все те, що бачив серед своїх пацієнтів у психіатричній клініці. Саме цей індивідуальний досвід душі зумовив інше розуміння несвідомого, з яким Юнг запрагнув порозумітися не традиційним шляхом насильства (як це зробив Фройд), а шляхом примирення і визнання його сили.
Принципово інше ставлення до несвідомого визначило нові орієнтири психологічної теорії. Якщо для Фройда несвідоме залишилося найпершим ворогом, то в Юнга воно ввійшло у світ високих особистісних цінностей: Фройд заперечив Бога, Юнг пізнав і визнав Його.
'Див.: Фройд,3. Лекція 35. Світогляд... — С. 630. Див.: Духовный кризис: Когда преобразование личности становится кризисом. / Под ред. С. Греф и К. Гроф. Пер. с англ. М., 2000.
Аналітична психологія К.-Г. Юнга 147
ість фройдівської однобічності, яка випливала з ме-психоаналізу (раціонального шляху опанування сфе-ти Воно), постала цілісність аналітичної психології, Ідо виростала з духовної значущості обох сфер — свідо-о ^ несвідомого. Замість аскетичної моралі Фройда, в якій добро і зло були на різних полюсах, народжувалась віталістична нова етика аналітичної психології. Юнг звертав увагу на небезпеку фіксації тільки на добрі, добропорядності: пригнічення в несвідомому темного (злого) аспекту людини наснажує цей аспект підпільною І енергією, яка несподівано може прорватися у свідомість
І і і знищити її. Тому замість традиційної моралі, на яку орієнтувався Фройд, тобто моралі, побудованої на диференціації (розчленуванні цілого) і дихотомії (поділі цілого на дві частини), ідеалом нової етики стала психологічна цілісність протилежностей. Відповідно, інтимне життя Юнга було дуже далеким від аскетичного життя Фройда.
Замість патріархального фройдівського ставлення до жінки цілком логічно в аналітичній психології сформувалося модерне постпатріархальне мислення. Юнг не раз наголошував, що основні його відкриття були зроблені завдяки жінкам. В аналітичній практиці він оточив себе ученицями й популяризаторками. Дружина Юнга засвоїла його методи й прийоми і на практиці застосовувала його психотерапевтичний метод. Психологічну теорію Юнг розбудовував на основі реабілітації • жіночого елементу у світобутті, визнанні того, що неусвідомлене як першооснова має материнський, жіночий характер. Така позиція розхитувала раціоцен-тричну наукову методологію: з'явилося самостійне поле містичних смислів, не виявлених традиційними. науковими міркуваннями. Так, доповненням до причинності в Юнга постала синхроністичність: за певних обставин події зовнішнього світу збігаються з внутрішніми психологічними станами, передчуттями та відчуттями цих подій; такий збіг зумовлений універсальною єдністю світу, пізнати яку людина не здатна за допомогою раціонального мислення. Тому єдина психічна Реальність вимагатиме інших (позараціоналістичних) позначування. Власне, аналітична психологія
Юнга
заклала основи для переходу від модерністського
осмислення, орієнтованого на протилежності, до постмо-Дєрністського розмивання меж між протилежностями.
Психоаналіз і літературознавство '
Ідучи синтезуючим шляхом, аналітична психологія звільнялася не лише від однобічності раціоналізму, матеріалізму та патріархальності, але й загалом від тієї програми несвободи (наприклад, зумовленої «тавром дитячої сексуальності» у Фройда), в яку людина могла потрапити через ортодоксальний розвиток психоаналітичного вчення.
На відміну від концепції несвідомого у Фройда, де воно було несумісним з вищою сутністю свідомості, несвідоме в теорії Юнга стало «символом того, що релігійною мовою є сам Бог» (Фромм). Тому суттєва відмінність між Фройдом і Юнгом може бути проаналізована через відношення психоаналізу до релігії.
У праці «Майбутнє однієї ілюзії» раціоналіст Фройд провів психоаналітичну інтерпретацію інфантилізму релігійної віри, що ґрунтується на низькому рівні усвідомлення. З розвитком свідомості релігійна віра, на його думку, має щезнути, звільнивши розум від авторитарності та насильства релігійної ілюзії. Вважаючи релігію небезпечною моделлю, яка перешкоджає розвитку свідомості, Фройд водночас обстоював такі абсолютні цінності, як знання, розум, істина, логос. Вони, як помітив Фромм, є етичним ядром усіх великих релігій1, тому й ставлення Фройда до релігії було не таким простим і схематичним: захищаючи етичне ядро релігії, він відкидав лише її теїстичний аспект, реальну значущість містичного контакту з божественною сутністю світу. Фройдівський психоаналіз, по суті, намагався замінити релігію, оскільки заснована на раціо, а не на вірі, інтелектуальна істина давала людині нову систему орієнтації у світі.
Романтик Юнг розглядав людську психіку не лише у раціональному, айв ірраціональному ракурсі, тому в аналітичній психології міфологічна істина, тобто форма цілісного ірраціонального переживання і раціонального тлумачення дійсності, потіснила односторонню інтелектуальну. Він був глибоко переконаний, що вся особистість, мислення ґрунтуються на «емоційній матриці», що й зумовлює метафізичну потребу в релігійній установці. Розвиток релігійної віри, звільненої від нежиттєздатних догматів, релігійного бюрократизму, авторитарності, тобто розвиток живої емоційної релігійності як щоразу по-новому пережитої міфології повинен був,
.: Фромм Э. Психоанализ и религия... — С. 255. •
Юнга
Аналітична психологія К.-Г.
я Юнгом, звільнити людину від катастрофічного для душі незнання Бога і допомогти досягти радості буття яа шляху розв'язання щоденної проблемності людського існування...... _
Отже, вийшовши далеко за межі психіатри, Фройд І Юнг запропонували дві різні системи орієнтації людського існування, дві моделі психоаналітичної інтерпретації людини. Фромм, вирізняючи психоаналітиків, що пішли шляхом Юнга і практикують релігію, і послідовників Фройда, які вважають релігію симптомом нерозв'язаних невротичних конфліктів, стверджував, що вибір кожного залежить від індивідуальності, оскільки «знання не має ніякої цінності, якщо не виростає з нас самих». Ніякий авторитет, ніякий учитель не навчить нічому, крім сумнівів, зазначав він, слова і системи мислення є навіть небезпечними, тому що легко перетворюються на об'єкти поклоніння, а життя щоразу має бути осягнуте і пережите відповідно до індивідуального переживання та розуміння.
Запитання. Завдання
ї
1. Що б ви назвали «візитною карткою» фройдівського психоаналітичного тлумачення несвідомого, а що — кантівського аналітично-психологічного?
2. Юнг оцінював релігію та магію так: «Не тільки християнство з його символікою спасіння, але й всі релігії взагалі, аж до магічних практик примітивних суспільств, є видами психотерапії, які лікують і зцілюють хвороби душі і породжені ними недуги тіла». Які, на вашу думку, специфічні особливості з-поміж цих «психотерапевтичних» рис має художня література?
3. На основі чого можна порівняти художній твір із розгорнутою «мандалою», яка символізує Самість?
4. Яким чином виявляються архетипи Тіні, Аніми/Анімусу, Самості?
5. Що таке душа в юнгівській аналітичній психології? Яке відношення до свідомості має душа?
6. Чи вважаєте ви правомірним твердження німецького романіста та есеїста Оскара Шміда, що вчення Юнга несе в собі велике звільнення від хворобливої атмосфери, створеної психоаналізом?
7. Прочитайте працю Е. Фромма «Психоаналіз і релігія». Хто авторитетніший для автора у психоаналітичній реформі людини: Фройд чи Юнг?
8. Чи буде правильно, якщо психоаналіз Фройда структурно зобразити як
, а аналітичну психологію Юнга як
Несвідоме — свідоме
о
9. Порівняйте психологічну таємницю жінки за Фройдом і за Юнгом 10. Проаналізуйте місце «Фауста» Гете в житті та психологічній теорії Юнга. Зверніть увагу на таке юнгівське зізнання: «Мої заняття алхімією мали безпосереднє відношення до Гете. Гете таємничим способом був захоплений цим віковічним процесом архетипних перетворень. «Фауста» він розумів як opus magnum, або opus divinum1. Він невипадково називав його своїм «головним твором» і говорив, що все його життя вмістилося в цю драму. Авторська творча субстанція була, в широкому смислі, виявом об'єктивних процесів, великим сновидінням mundus archetypus2».
11. Сформулюйте міфологічні прозріння Юнга з твору «Сім настанов померлим...» як наукові концепції аналітичної психології: «Бог і диявол суть Творіння, вони не анулюють себе, але протистоять одне одному як сущі протилежності»; «Будь-яка зірка є Бог, і будь-який простір, який наповнює зірка, є диявол»; «У безмірній віддаленості одна єдина зоря стоїть у зеніті. Це і є той єдиний Бог цієї однієї людини, це є її світло, її Плерома, її божественність».
12. Проаналізуйте міфологічне подану Юнгом у ранньому творі «Сім настанов померлим...» відмінність між чоловічим і жіночим елементами світобудови. «Духовне за своєю суттю жіноче, і тому ми називаємо його mater coelestis, мати небесна. Плотське породжує і прагне. Воно за своєю суттю мужнє, і тому ми називаємо його phallos, батько єства. Плотське чоловіка більше від єства, плотське жінки більше від духу. Духовне чоловіка від небес, воно спрямоване до вищого. Духовне жінки більше від єства, воно спрямоване до нижчого... Чоловік і жінка, перебуваючи одне біля одного, перетворяться в диявола, якщо не роз'єднають свої духовні шляхи, адже сутністю Творіння є розрізнення».
13. Дослідіть тему «Романтизм і репрезентація колективного несвідомого». Проаналізуйте творчість Шевченка як сходження до «країни мертвих». Простежте, як відкриття «колективного неусвідомленого» пов'язане з поетичними прозріннями європейських поетів-романтиків.
14. Проведіть теоретичне дослідження «Архетипна теорія аналізу літературних текстів у Н. Фрая». Зверніть увагу на те, як трансформується юнгівська психологічна теорія архетипів у теорії літературного архетипу канадського літературознавця.
15. Визначте тему дослідження (на матеріалі творчості В. Винни-ченка) за такими проблемами: проблема психологічного пізнання Тіні в теорії «чесності з собою» («Чесність з собою», «Записки кирпатого Мефістофеля» та ін.); образ винниченкового «Мефістофеля» порівняно з образом гетівського Мефістофеля.
16. Поміркуйте над студією «Гомосексуальний дискурс в українській прозі: міф чи реальність?». Порівняйте підхід до гомосексуального вияву психологів Юнга та Фройда. Поміркуйте над ідеологією впровадження гомосексуального дискурсу в постмодерну культурну ситуацію.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 29 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |