1. Теоретичні основи управління державним боргом

1. Теоретичні основи управління державним боргом

1.1 Економічний зміст, форми, причини та наслідки державного боргу

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.

Економічна суть державного боргу виявляється через такі дві його функції:

1) фіскальну — залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;

2) регулюючу — коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів центральним банком країни.

За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Внутрішній державний борг – сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).

Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.

Зовнішній державний борг – сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Рис. 1.1. Складові частини зовнішнього державного боргу.

Рис. 1.2 Джерела погашення зовнішнього держвного боргу

Відповідно до Закону України про Державний бюджет на відповідний рік, визначається граничний розмір дефіциту бюджету та джерела його покриття за рахунок внутрішнього та зовнішнього фінансування, а також встановлюється граничний розмір державного внутрішнього та зовнішнього боргу України на 1 січня наступного за бюджетним роком з визначенням напрямів використання фінансових ресурсів.

Розмір державного боргу звітного періоду та включає операції за цей день.

Науково обґрунтовано, що внутрішній борг, як правило, є більш вигідним і менш небезпечним, ніж зовнішній, оскільки сплата відсотків за внутрішнім боргом залишається в межах своєї країни, а в умовах помірних відсоткових ставок і суттєвого залучення коштів населення він не є тягарем для майбутніх поколінь. Фактично (у випадку внутрішнього боргу) населення різних вікових груп позичає один в одного грошові ресурси. У результаті рівень споживання в країні не зменшується, а відбувається лише перерозподіл доходу. Дещо іншої оцінки заслуговують зовнішні позики, які перебувають у власності нерезидентів, і сума відсоткових платежів за якими вивозиться за кордон, надовго обтяжуючи платіжний баланс та створюючи залежність країни-боржника від країни-кредитора.

Кожна держава має право самостійно визначити класифікаційну ознаку і законодавчо її закріпити. В Україні, зокрема, у Бюджетному кодексі (ст. 12 "Класифікація боргу") законодавчо закріплено, що борг класифікується за типом кредитора.

Рис.1.3 Класифікація державного боргу за сукупністю боргових зобов'язань держави.

За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті.

Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку.

Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталів.

Рис. 1.4 Класифікація державного боргу за терміном залучення коштів.

Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.

Рис.1.5 Причини створення та збільшення державного боргу.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

• відношення боргу до ВВП;

• відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів, що можна побачити на рис. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку.

Рис. 1.6 Об'єктивні фактори формування державного боргу.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров’я країни.

Рис. 1.7 Джерела погашення внутрішнього державного боргу.

Джерела погашення внутрішнього державного боргу представлені на рис. 1.7. Джерелами погашення зовнішнього боргу також можуть бути золотовалютні резерви країни.

Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день.

Розрізняють первинний борг, який дорівнює сумі основного боргу без нарахованих відсотків і непогашений борг, який складається із основної суми боргу і нарахованих відсотків.

Розрізняють поточний і капітальний державний борг. Поточний борг – сума основного боргу, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до сплати у цей період відсотків за усіма випущеними на цей момент позиками. Капітальний борг – загальна сума боргу й відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Окрім цього, в Україні борг класифікується у фінансовій та статистичній звітності на державний прямий і державний гарантований.

Гарантований державою борг – загальна сума боргових зобов’язань суб’єктів господарювання – резидентів України щодо отриманих та непогашених на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено державними гарантіями.

Згідно з прийнятою в світі методологією гарантії оплати боргів підприємств такі борги, а також інші умовні зобов’язання не враховуються до того моменту, поки державні органи не вимушені розпочати виплати з метою погашення боргу.

Борг, гарантований державою, під яким розуміють боргові зобов'язання резидентів в особі державних органів та державних підприємств і організацій, а також сукупність боргів приватних фірм, виконання яких гарантовано державою, має неоднозначну оцінку у фахівців. З одного боку, платежі щодо обслуговування такого боргу здійснюються із власних ресурсів позичальника, а з іншого — у випадку неплатоспроможності позичальника — це додатковий тягар на державний бюджет. З цієї позиції заслуговує уваги трактування державного боргу як сукупності прямих зобов'язань уряду перед внутрішньою економікою і зовнішнім сектором, акумульованих у результаті бюджетних операцій у минулому, котрі мають бути покриті за рахунок бюджету у майбутньому. З цього погляду в поняття державного боргу доцільно включати лише борг, що визнається урядом і реально до нього належить. Натомість гарантований урядом борг не є боргом уряду. Тобто у такому випадку державним (урядовим) боргом вважається лише борг, нагромаджений тими структурними елементами уряду, витрати і доходи яких відображаються у державному бюджеті. Але на практиці у більшості випадків держава не несе відповідальності лише за тією частиною боргу, за якою вона не давала спеціальних гарантій.

Немає також однозначної позиції щодо меж статистичного охоплення та кількісного відображення в офіційній звітності сумарної величини державної заборгованості.

Рис.1.8 Класифікація боргу за заборгованістю.

Офіційно визнаний державний борг (іншими словами борг класичного типу) — борг, оформлений кредитними угодами або держаними цінними паперами, що передбачає погашення основної суми боргу та виплату відсотків у чітко визначені строки. До офіційного державного боргу належить заборгованість перед юридичними особами за внутрішніми державними позиками, заборгованість перед Національним банком України за прямими кредитами, зовнішня заборгованість за кредитами міжнародних фінансових інституцій (окрім позик МВФ) та урядів іноземних держав, за товарними поставками країн СНД, заборгованість за позиками іноземних комерційних банків, за міждержавними кредитними лініями та за облігаціями зовнішньої державної позики.

Другий тип боргу включає невиконані фінансові зобов'язання держави перед суб'єктами економіки (неоплачені державні замовлення, заборгованість із заробітної плати перед працівниками бюджетної сфери, невідшкодований податок на додану вартість і найбільшою мірою, гарантії держави щодо компенсації знецінених заощаджень громадян в установах Ощадного банку). Іншими словами, це прийняті державою певні зобов 'язання без документального оформлення строків їх погашення, які формують заборгованість, що в складі офіційно визнаної державної не враховується, проте є державною за внутрішньою природою та економічним змістом.

Констатація факту існування державного боргу не дає чіткої оцінки реального фінансово-економічного стану держави та ефективності її фінансової політики у тому числі боргової. Поява і зростання державного боргу — складне явище, зумовлене низкою факторів, яке в умовах окремої держави може мати свою специфіку.

Отже, як ми бачимо, державний борг це складний економічний механізм,який має свої особливості.

Правильне розуміння сутності державного боргу має велике значення, адже він впливає на економіку країни і на рівень життя населення. Тому знання і розуміння цього механізму є дуже важливим для розвитку господарства. В наступному підрозділі детальніше розглядаються механізми управління державним боргом та державні запозичення.

1.2 Методи управління державним боргом та державні запозичення.

Державні органи управління повинні враховувати, що державний борг завжди має раціональні межі, за рамками яких він із стабілізуючого фактору перетворюється в фактор, який починає гальмувати розвиток фінансової системи. Управління державним боргом без врахування об’єктивних вимог та інтересів суб’єктів фінансових відносин нерідко призводить до негативних наслідків. Результатом може бути зниження рівня боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.

Управління державним боргом здійснює Міністерство фінансів України, або за його дорученням та від імені інші організації та установи.

Рис. 1.9 Мета управління державним боргом.

Управління державним боргом має за мету: досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та інше.

Рис. 1.10 Основні засади управління державним боргом.

Безпечний рівень боргу - це такий його рівень, при якому держава може своєчасно і в повному обсязі виконувати свої боргові зобов'язання без допомоги міжнародних фінансових організацій (чи інших суб'єктів), без проведення реструктуризації цих зобов'язань чи оголошення дефолту.

Базовими показниками, на підставі яких у Міністерстві фінансів України приймається рішення про управління державним боргом, є:

Відношення державного боргу до ВВП (критичним рівнем для цього встановлюється діапазон від 60% (за методологією Міжнародного Валютного Фонду) до 80 – 100% (за методологією МБРР)).

Відношення державного боргу до доходів державного бюджету базового року, за яким бюджет затверджений (за методологією МВФ граничне значення цього показника є 300%).

Відношення загальної суми річних платежів за державним боргом до ВВП (критичним рівнем для нього часто встановлюється діапазон 10 – 15%). Крім зазначених вище показників, існує ще близько 30 індикаторів, які тією чи іншою мірою характеризують рівень боргової безпеки держави.

Рис. 1.11 Завдання до виконання при реалізації та управлінні державним боргом.

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

Принцип безумовності – забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов’язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

Принцип зниження ризиків – розміщення і погашення позик таким чином, щоб максимально знизити вплив коливань кон’юктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов’язань;

Принцип оптимальності структури – підтримання оптимальної структури боргових зобов’язань за термінами обертання і погашення;

Принцип зберігання фінансової незалежності – підтримка оптимальної структури боргових зобов’язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

Принцип прозорості – дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в державі, рівень інфляції, ділову активність суб’єктів підприємницької діяльності, ступінь ризику країни щодо неповернення боргу тощо.

Також до принципів (основних правил) управління державним боргом відносять:

1) забезпечення потреб держави у позикових ресурсах;

2) мінімізації витрат з урахуванням ризиків;

3) розвитку і підтримки внутрішнього ринку державних цінних паперів;

4) дотримання стратегії управління державним боргом;

5) обов’язковості виконання зобов’язань за державним боргом своєчасно і в повному обсязі;

6) врахування умовних зобов’язань держави;

7) безпеки – забезпечення рівня державного боргу та умовних зобов’язань на економічно безпечному рівні (передбачає такий рівень, за якого можливим є виконання зобов’язань);

8) економічної обґрунтованості рішень, що приймаються, - державні запозичення, надання державних гарантій, погодження запозичень місцевих бюджетів і «державних підприємств (як там у нас звучить)» та інші операції, пов’язані з управлінням державним боргом, мають бути обґрунтованими з відповідними розрахунками їх доцільності та наслідків;

9) координації політики управління державним боргом з фіскальною та грошово-кредитною політиками;

10) прогнозованості і планування – рішення при управлінні державним боргом приймаються на основі обґрунтованих планів та прогнозів щодо потреб держави у фінансових ресурсах та розвитку макроекономічних показників;

11) прозорості і публічності – інформація про управління державним боргом (в тому числі, про умови державних запозичень, про здійснені платежі, методологію розрахунків) є публічною та обов’язково оприлюднюється;

12) самостійності – держава не несе відповідальності за борговими зобов’язаннями органів місцевого самоврядування, господарюючих суб’єктів державного сектору економіки, та суб’єктів господарювання приватного сектору – резидентів України (в тому числі, фінансового, банківського);

13) обліку і підзвітності – всі операції стосовно управління державним відображаються в обліку;

14) ефективності – забезпечення мінімальних витрат держави на погашення і обслуговування державного боргу при максимально можливих вигодах для суспільства;

15) відповідальності – посадові особи, які беруть участь в управлінні державним боргом, несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Рис. 1.12 Напрями управління державним боргом.

Мобілізація коштів з метою формування фонду фінансових ресурсів для забезпечення погашення і обслуговування державного боргу може проводитися в різних формах. Це емісія та розміщення боргових цінних паперів держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; залучення кредитів державними органами управління як від вітчизняних, так і зарубіжних кредиторів, проведення взаємозаліків заборгованостей між державами.

До факторів, які відносяться до непрямих форм мобілізації ресурсів відносяться: проведення додаткових первинних емісій грошових коштів центральним банком; накопичення заборгованості за виплатою заробітної плати в державному секторі економіки (пенсій, компенсацій та інших платежів населенню, передбачених законодавством); продаж забов’язань держави фінансовим установам (як правило, з дисконтом) з метою зменшення переносу виплат на віддаленіші строки; проведення роботи з ліквідації бюджетної заборгованості суб’єктів господарської діяльності.

Ефективне управління державним боргом передбачає розв’язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов’язань держави з використанням різноманітних методів.

Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання державою своїх зобов’язань.

За умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними відсотків, можуть прийматися наступні рішення, показані на рис.1.13.

Рис. 1.13 Методи регулювання державного боргу при неспроможності держави погасити позики та відсотки за ними.

Новація – домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов’язання з певного фінансового кредиту іншим зобов’язанням.

Уніфікація позик – об’єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.

Конверсія – одностороння зміна дохідності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності з позик, отриманих державою.

Консолідація – зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати за зобов’язаннями на пізніший термін.

Обмін облігацій за регресивним співвідношенням – кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації.

Відстрочення погашення позик проводиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик.

Анулювання боргу – відмова держави від усіх забов’язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.

Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (відсоток, сума, строки сплати) переглядаються. Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках «Паризького клубу». Найбіднішим країнам-боржникам з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного із варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами «Паризького клубу». Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов’язань; зниження відсотків за обслуговування боргу. Зараз загальноприйнятим методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу(борговий своп), яка може набирати таких форм:

Викуп боргу – надання країні-боржникові можливості викупити власні боргові забов’язання на вторинному ринку боргів. Викуп боргів здійснюється за грошові кошти зі знижкою з їх номінальної ціни.

Капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація боргу передбачає надання іноземним банкам можливості обмінювати боргові забов’язання даної країни на акції її промислових, торговельних та інших корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові забов’язання на вторинному ринку цінних паперів зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів.

Конверсія «борг-борг», тобто заміна існуючих боргових забов’язань новими борговими забов’язаннями. У цьому випадку змінюються умови боргових забов’язань: відсоток доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старими, при збереженні номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових забов’язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових забов’язань; може змінитися валюта боргу тощо.

Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових забов’язань новими є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави. Викуп боргу країною-боржником означає остаточне погашення її забов’язань перед кредиторами. Втім, зазначені методи зменшення боргового тягаря мають певні недоліки, що пов’язані насамперед зі скороченням валютних резервів країни-боржника та з інфляційним тиском конверсійних операцій.

Також для покриття державного боргу можуть реалізовуватися такі заходи:

1) використання валютних резервів держави;

2) використання золотих резервів держави;

3) збільшення обсягів експорту товарів і послуг;

4) одержання іноземних позик і кредитів (у якості надзвичайного заходу.

Управління державним боргом розглядається у вузькому та широкому розумінні. Під управлінням державним боргом у широкому розумінні вважається формування одного з напрямків фінансової політики держави, пов’язаної з його діяльністю в якості позичальника, кредитора і гаранта. Управління державним боргом у широкому розумінні розглядається як один з напрямків фінансової політики, входить у компетенцію державних органів влади і управління. Саме вони визначають загальний обсяг бюджетного дефіциту, і, отже, обсяг позик, необхідний для його фінансування, основні напрямки й цілі впливу на грошовий обіг, кредит, виробництво, зайнятість, можливість і доцільність здійснення різних загальнодержавних програм.

Під управлінням державним боргом у вузькому розумінні вважається сукупність дій, зв’язних із підготовкою до випуску і розміщенням довгострокових зобов’язань держави, регулюванням ринку державних цінних паперів, обслуговуванням і погашенням державного боргу, наданням кредитів і гарантій.

Рис. 1.14 Класифікація державного боргу за формою залучення коштів.

Як показано на рис.1.14,за формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії.

Державні запозичення – залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.

Розрізняють: державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку; державне зовнішнє запозичення – державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

Державне запозичення може здійснюватись лише з метою:

1) фінансування дефіциту державного бюджету;

2) підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;

3) на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку.

Державна гарантія – зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Рис. 1.15 Основні способи реалізації державних гарантій та запозичень.

Формою надання державної гарантії є державна порука.

При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

1.3 Боргова безпека держави як складова фінансової безпеки

Перевищення певного гранично допустимого обсягу державного боргу може спричинити проблеми спроможності країни виконувати свої платіжні зобов'язання повною мірою. Вивчення вітчизняними вченими питання впливу державного боргу на економіку знайшло своє вираження в аспекті поняття боргової безпеки.

У широкому розумінні під борговою безпекою держави розуміють певний рівень внутрішньої і зовнішньої державної заборгованості з урахуванням вартості обслуговування та ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень й оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втраті суверенітету та руйнуванню вітчизняної фінансової системи.

У вузькому розумінні боргову безпеку держави можна визначити як оптимальне співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями з урахуванням сумарної величини державного боргу та вартості обслуговування його складових.

Звісно, вплив всіх факторів кількісно оцінити складно, особливо якісних, тому для аналізу стану державного боргу та боргової залежності країни використовується система певних індикаторів.

Рис. 1.16 Чинники, що впливають на рівень боргової безпеки

Якісною характеристикою боргової безпеки держави є визначення боргового навантаження і рівня платоспроможності. Для оцінки цих параметрів світова практика використовує близько двох десятків показників-індикаторів і ще більшу кількість їх граничних значень. Така широка гама індикаторів та їх граничних значень зумовлена різноманітністю методик, що застосовуються для їх розрахунку, а також специфікою розрахунку та застосуванням певних макроекономічних показників кожною окремою державою, родом заборгованості (державна, приватна, гарантована державою) і джерелами її погашення.

При управлінні держаним боргом важливе значення має розрахунок коефіцієнтів платоспроможності держави та її ліквідної позиції. У міжнародній практиці з цією метою використовують різноманітні показники. Зокрема, для аналізу боргової безпеки держави Світовий банк пропонує використовувати Мінімальну стандартну модель, де визначено основні боргові індикатори. Також відома модель показників боргової безпеки, розроблена фахівцями МВФ.

Боргова безпека країни є досить складним та суперечливим явищем. Чинники законодавством України на сьогодні не визначено єдиної системи індикаторів боргової безпеки. Також немає єдиного підходу до оцінки боргової безпеки і в працях дослідників. Рекомендовані граничні значення та нормативи цих індикаторів різняться як на світовому, так і на рівні України.

Зокрема, у проекті Закону України «Про державний борг України» зазначено, що Міністерство фінансів України визначає та оприлюднює методологію розрахунків показників боргового навантаження, яке, у свою чергу, пропонує наступні показники для оцінки рівня фінансової безпеки:

1) співвідношення обсягу державного боргу до ВВП (критичний рівень - 60%);

2) співвідношення обсягу державного боргу до доходів державного бюджету України (критичний рівень - 300%);

3) співвідношення платежів за державним боргом до ВВП (критичний рівень - 7 %);

4) співвідношення планових платежів з обслуговування державного боргу до експорту товарів і послуг (критичний рівень - 20-25%);

5) співвідношення платежів за державним боргом до доходів Державного бюджету України (критичний рівень - 45%);

6) співвідношення дисконтної вартості боргу до експорту - довгострокова платоспроможність (критичний рівень - 200-250%);

7) співвідношення запланованих платежів з обслуговування боргу до суми бюджетних доходів - навантаження на бюджет (критичний рівень - 25-30%).,

В Україні вже зроблено перший крок до систематизації різних підходів на державному рівні. Так, у 2007 році наказом Міністерства економіки України була затверджена Методика розрахунку рівня економічної безпеки України.

Запропонована методика передбачає оцінку стану складових економічної безпеки, в тому числі й боргової безпеки України на основі відповідних показників. Вітчизняна методика базується на комплексному аналізі індикаторів економічної безпеки для її інтегральної оцінки. За допомогою методики можливо також визначити рівень складових економічної безпеки, зокрема боргової безпеки держави. Для оцінки останньої передбачено 9 індикаторів (табл. 1.1).

На думку науковців, перелік індикаторів стану боргової безпеки держави не є достатнім для всебічного аналізу стану боргової безпеки. Оскільки боргова безпека держави - це такий рівень внутрішньої і зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування та ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень й оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету та руйнуванням вітчизняної фінансової системи, то, крім індикаторі платоспроможності та ліквідності, які знайшли своє відображення у методиці, слід також передбачити й індикатори ефективності розміщення позик.

Таблиця 1.1

Індикатори економічної безпеки Міністерства економіки України

№ з/п	Показник	Нормативне значення
1.	Відношення загального обсягу зовнішнього боргу до ВВП	≤ 25 %
2.	Рівень зовнішньої заборгованості на 1 особу	≤ 200 дол. США
3.	Відношення державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг	≤ 70 %
4.	Відношення сукупних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до доходів державного бюджету	≤ 20 %
5.	Відношення відсоткових платежів з обслуговування зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг	≤ 12 %
6.	Відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до доходу державного бюджету, %	≤ 20 %
7.	Відношення обсягу внутрішнього боргу до ВВП, %	≤ 30 %
8.	Відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування внутрішнього боргу до доходів державного бюджету, %	≤ 25 %
9.	Відношення заборгованості уряду за державними цінними паперами до ВВП, %	≤ 30 %

Безперечно, питання доцільності залучення кредитних ресурсів державою для покриття бюджетного дефіциту чи реалізації певних державних програм лежить у площині ефективності розміщення та використання позик. І хоча, на перший погляд, державний борг не загрожує економічній безпеці до тих пір, поки держава спроможна обслуговувати його, проблеми боргової безпеки варто вирішувати на початкових етапах їх виникнення.

В основному, методики оцінки боргової безпеки, які використовуються міжнародними фінансово-кредитними установами, зокрема Модель Міжнародного валютного фонду (2003 р.) та Мінімальна стандартна модель Світового банку для оцінки боргової безпеки держави, не передбачають показників ефективності розміщення позик. На думку вчених, саме тому в окремих випадках зазначені методики не спрацьовують, про що зазначено, наприклад, С. Солодовніковим: «Австралія у 30-их роках та Бразилія в 70-х роках XX ст. успішно вирішували проблеми обслуговування зовнішнього боргу, не дивлячись на те, що коефіцієнт обслуговування боргу у них помітно перевищував 20%, і навпаки, Індонезія в кінці 60-х років XX ст. та Заїр у 1975 р. змирилися з банкрутством, хоча їх коефіцієнт обслуговування боргу не перевищував відповідно 10% і 12%». Пропозиції щодо доповнення моделей оцінки боргової безпеки відповідними індикаторами висуваються зарубіжними та вітчизняними науковцями.

Рис.1.17 Напрямки розміщення залучених державою коштів.

Показники ефективності розміщення залучених державою позик перш за все, повинні відображати напрямки розміщення, як показано на рис.

Очевидно, що інвестиційне розміщення позик є більш ефективним. Таким чином, важливим показником ефективності розміщення залучених державою позик є відношення капітальних видатків державного бюджету до обсягу річних запозичень.

Більш реальним показником, котрий відображає частку позичених державою фінансових ресурсів, що мають інвестиційне спрямування, є відношення обсягу кредитних ресурсів, вкладених в інвестиційні проекти, до обсягу річних державних запозичень. Проте на практиці існують труднощі визначення такого індикатора, оскільки відсутня необхідна статистична інформація щодо обсягу кредитних ресурсів, залучених державою, які мають інвестиційне спрямування. Часто державні позики не мають чіткого цільового призначення. Наприклад, кошти, які спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту, надходять загалом до бюджету (у «загальний котел»), тому неможливо чітко визначити у подальшому за рахунок позикових чи непозикових джерел здійснюються ті чи інші видатки бюджету.

Враховуючи вищезазначене, доцільно посилити контроль за ефективністю використання державних позик. Тому на рівні держави варто вести статистику щодо напрямків розміщення кредитних ресурсів. Ту ж їх частку, що спрямовується загалом до бюджету, вважати такою, що спрямовується на поточне споживання.

З метою більш детального аналізу ефективності розміщення кредитних ресурсів варто також застосовувати результативні показники, які б відображали прибутковість та рентабельність відповідних інвестиційних програм, що фінансуються за рахунок залучених державою позик.

Аналіз зовнішньої заборгованості суверенних боржників з позицій фінансової безпеки держави потребує ґрунтовного вивчення як можливих механізмів скорочення заборгованості, так і оцінки платоспроможності держави. Для цього у світі розробляються методологічні підходи та використовуються різні методики розрахунку економічно безпечного рівня зовнішнього боргу, розраховуються порогові значення основних індикаторів, що характеризують, з одного боку, рівень платоспроможності держави і впливають на її кредитний рейтинг на зовнішньому ринку, а з іншого - відображають стан боргової безпеки країни, як одного із найвпливовіших факторів фінансової стабільності. При цьому платоспроможність держави та її кредитний рейтинг виступають свого роду індикаторами довіри кредиторів до держави, визначаючи рівень суверенного ризику як для кредитора, так і для боржника.

Рис. 1.18 Система заходів щодо мінімізації боргових ринків.

Боргову безпеку держави, як елемент національних інтересів, доцільно розглядати з позицій комплексного підходу, як підсистему у складній, багаторівневій системі фінансово економічної безпеки держави. Враховуючи альтернативні погляди на цю проблему, під борговою безпекою держави слід розуміти певний критичний рівень державної заборгованості, який дозволяє зберегти стійкість фінансової системи країни до внутрішніх і зовнішніх загроз, забезпечити певний рівень відносної незалежності держави, зберігаючи при цьому економічну можливість країни здійснювати виплати на погашення основної суми і відсотків (відповідно до зафіксованого у кредитному контракті графіку платежів), підтримуючи належний рівень платоспроможності та кредитного рейтингу. Тобто, виконання умов боргової безпеки спрямовується на задоволення економічних потреб держави у фінансових ресурсах із врахуванням того, що перевищення цього критичного рівня може призвести до незворотних процесів щодо можливостей повернення боргів, їхнього обслуговування, до так званої боргової кризи або кризи ліквідності, чи одновекторної фінансової, економічної і навіть політичної залежності від кредиторів.

Оцінюючи рівень боргового тягаря в державі, доцільно, з точки зору методології, чітко розмежовувати два поняття:

Ø платоспроможність у широкому розумінні (або загальна платоспроможність);

Ø платоспроможність у вузькому розумінні (або стан ліквідності).

Перший термін, згідно загальноприйнятої у світі концепції, означає здатність країни боржника залучати іноземні позичкові ресурси і обслуговувати свій зовнішній борг, не порушуючи при цьому нормальний хід відтворювального процесу, і передбачає підтримку певних стабільних темпів економічного зростання. Для характеристики загальної платоспроможності країн в міжнародній практиці використовуються ті показники, які порівнюють обсяг зовнішнього боргу з основними параметрами відтворювального процесу (динаміка ВВП, норма нагромаджень, капіталовіддача та інші). Трактування платоспроможності у вузькому розумінні, як стану ліквідності, передбачає наявність у країни в даний момент чи період часу певної суми міжнародних платіжних засобів, достатньої для погашення поточних боргових зобов’язань. Оцінка ліквідності, таким чином, базується на порівнянні розмірів поточних (прогнозованих) платежів за зовнішнім боргом з наявними (прогнозованими) обсягами ліквідних ресурсів (експортна виручка, золотовалютні резерви, резервна позиція в МВФ, та інші). Отже, зміст двох категорій - загальної платоспроможності і ліквідності - досить відмінний. Відповідно, боргова криза як криза загальної платоспроможності відрізняється від кризи ліквідності, оскільки остання може бути як симптомом першої, так і виникнути самостійно.

Отже, боргова безпека країни є досить складним та суперечливим явищем. Діючим законодавством України на сьогодні не визначено єдину систему індикаторів боргової безпеки. Також не має єдиного підходу до оцінки боргової безпеки і в роботах дослідників. Рекомендовані граничні значення та нормативи цих індикаторів також різняться як на світовому рівні, так і на рівні України.

Тому, необхідно у найкоротші строки розробити та затвердити стратегію боргової політики, здійснювати виплати на обслуговування державного боргу; аналізувати основні макроекономічні показниками боргової безпеки України; заохочувати інвесторів вкладати кошти у реальний сектор економіки, створити привабливі умови для ведення підприємницької діяльності (у тому числі виходу її з тіні), створити міцну правової базу для розвитку економіки; сприяти привабливості державних боргових інструментів тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1) Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua

2) Царук О. Концептуальні основи та статичні індикатори оцінки боргової безпеки держави / О. Царук // Світ фінансів. – 2009. – № 1 (10).

3) Економічна безпека / [Варналій З. С., Мельник П. В., Тарангул Л. Л. та ін.]; під ред. З. С. Варналія. – [1-е вид.]. – К.: Знання, 2009.

4) Слав’юк Н.Р. Боргові кризи в країнах Європейського союзу [Електронний ресурс] / – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/fkd/2012_1/ part1/38.pdf

5) Особливості та пріоритети боргової політики України. Гальчинський А.С., Варналій З.С., Майстришин В.Я. та ін. - К.: **, 2008.

6) Лютий, І. О. Державний кредит та боргова політика України: монографія / І. О. Лютий, Н. В. Зражевська, О. Д. Рожко. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 352 С.

7) Пасько О. В. Економічні та політичні аспекти регулювання державного боргу: Україна і світ / О. В. Пасько // Фінанси і кредит, 2006. – №4. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Vsnau/2010_2/ 6Pasko.pdf.

8) Богдан Т. Боргова безпека та її роль у гарантуванні фінансової стабільності / Т. Богдан // Вісник Національного банку України. – 2012. – № 4.

9) Лісовенко В.В. Державний зовнішній борг України: оптимізація формування та управління – Монографія. – К.: Світ, 2001. – 222 с.

10) Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р., № 2542 – ІІІ// Відомості Верховної Ради України від 21.09.2001-2001 р., № 37, стаття 189.

11) Закон України “Про державний внутрішній борг України” від 16.09.1992 р., № 2604-XII// Відомості Верховної Ради України від 13.10.1992-1992 рр., № 41, стаття 598.

12) Василишин Р. Взаємозв’язок бюджетного дефіциту і державного боргу України // Вісник УАДУ. – 1999. – №4. – С.200-207.

13) Закон України "Про Державний внутрішній борг" [електронний ресурс] / / Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2604-12

14) Барановський О. Боргова безпека // Банківська справа.- 2007.- № 4.- с. 60-64; 2008.- № 1.- с. 28-32.

15) Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Паякін Ю.І. Основи економічних знань. – К.: Вища школа. – 2007. – с.544.

16) Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. Навч. посібник для вузів. – 2-е видання. – К.: Наукова думка, 2002. – 304с.

17) Радіонова І.Ф., Бурлай Т.В. Модель дефіциту бюджету України //Фінанси України. – 2005. - №9. – с.9-15.

Дата добавления: 2015-09-29