Основним видом діяльності більшості підприємств (окрім спеціалізованих – банки, кредитні спілки, фінансові групи тощо) є виробництво продукції, товарів, послуг, що пов’язано з наявністю різних видів

Вступ

Основним видом діяльності більшості підприємств (окрім спеціалізованих – банки, кредитні спілки, фінансові групи тощо) є виробництво продукції, товарів, послуг, що пов’язано з наявністю різних видів виробничого, комерційного, транспортного ризиків. Виробничу діяльність супроводжує фінансова, яка, в свою чергу, також генерує різноманітні види ризиків.

Будь – який підприємець прагне вести свою діяльність таким чином, щоб звести можливу величину збитків до мінімуму, а величину прибутків – до максимуму. Щоб досягти успіху в цьому необхідно в рамках підприємства використовувати здобутки науки у сфері управління ризиками та передовий досвід підприємств, що успішно впроваджують систему ризик-менеджменту.

Неодмінною складовою системи ризик – менеджменту є принципи управління фінансовими ризиками. Саме в цьому і полягає актуальність теми курсової роботи.

Метою курсової роботи є оцінка фінансових ризиків досліджуваного об’єкта та надання рекомендацій щодо мінімізації фінансових ризиків.

Основними завданнями роботи є:

1. розглянути теоретичні аспекти управління фінансовими ризиками на підприємстві, а саме:

- поняття «фінансового ризику», його особливостей;

- питання класифікації, аналізу та оцінки фінансових ризиків, а також принципів управління ними;

- поняття «принципів і політики управління фінансовими ризиками», його сутності та етапів розробки;

2. провести аналіз та оцінку фінансових ризиків об’єкта дослідження;

3. надати рекомендації щодо зменшення впливу ризиків на фінансово – господарську діяльність.

При написанні курсової роботи використовувалися такі методи дослідження: розрахунково-аналітичний, логічний, описовий.

Предметом дослідження є фінансові ризики діяльності підприємства.

Об'єкт дослідження є ВАТ «Перетворювач».

Теоретична та інформаційна основа: у першому розділі розглянуто теоретичні аспекти проведення принципів управління фінансовими ризиками на підприємстві. Другий розділ включає в себе проведення аналіз та оцінку ризиків фінансової діяльності об’єкта дослідження. У третьому розділі надані рекомендації щодо мінімізації фінансових ризиків та напрями покращення управління ними.

Розділ 1.Теоретичні аспекти управління фінансовими ризиками на підприємстві

1.1. Сутність та класифікація фінансових ризиків

З розвитком ринкових відносин здійснення підприємницької діяльності відбувається в умовах зростаючої невизначеності. Саме невизначеність стану зовнішнього середовища та внутрішньої ситуації змушує підприємця брати на себе ризик, який може зумовлювати як виграш, так і втрати.

Вважають, що термін «ризик» — грецького походження, який бере початок від слів ridsikon, ridsa — «стрімчак, скеля» і пов’язується, у першу чергу, з появою небезпеки або непевності в будь-якій сфері господарської діяльності та суспільно-еконо­мічного життя. У сучасній західній економічній літературі розглядають дві теорії ризику: класичну та неокласичну (рисунок 1.1).

Рисунок 1.1. Сутнісна характеристика теорій ризику

Істотний недолік класичної теорії, на думку її критиків, полягає в обмеженості розуміння сутності ризику та його економічного змісту. Відповідно до положень даної теорії ризик є чинником формування лише частини прибутку. Противники неокласичної теорії ризику наголошують на тому, що вона не враховує фактора задоволення від ризику, згідно з яким підприємець може піти на великий ризик[8, с. 99-100].

Ризики існували завжди, проте датою народження ризик-менеджменту як системного підходу і нового управлінського рішення формально можна вважати середину XXстоліття. В 1955 р. професор страхування Уейн Снайдер вперше запропонував термін «ризик-менеджмент», а Рассел Галлахер в 1956 р. вперше описав професію ризик-менеджера. З цього часу почалося узагальнення і активний аналіз усіх знань про ризики, почалося формування нової управлінської науки [1].

Не зважаючи на те що питання ризику вивчається вже на протязі досить значного проміжку часу, серед науковців й досі немає єдиної думки щодо визначення ризику.

Одним з найпоширеніших визначень ризику є можливість небезпеки, невдачі та понесення втрат. В економічній літературі найчастіше зустрічаються наступні трактування ризику:

– ймовірність підприємства зазнати збитків в результаті здійснення підприємницької діяльності [17, с.32];

– діяльність, пов’язана з подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору, у процесі якого є можливість якісно і кількісно оцінити ймовірність досягнення передбаченого результату, невдачі, відхилення від мети [6, с. 7];

– можливий розкид результатів, можливе їх коливання навколо очікуваного значення[15, с. 6];

– ймовірність втрати підприємством частини своїх ресурсів, недоодержання доходів чи появи додаткових витрат у результаті здійснення певної виробничої і фінансової діяльності [11, с. 8];

– об’єктивно-суб’єктивна категорія, що пов’язана з подоланням невизначеності, випадковості, конфліктності в ситуації неминучого вибору і яка відображає ступінь досягнення суб’єктом очікуваного результату [10, с. 22].

З позиції фінансової діяльності ризик — це ймовірність виникнення збитків, втрат або недоотримання прибутку порівняно з прогнозним варіантом. З огляду на за­значене, важливо чітко визначитися в розумінні фінансового ризи­ку.

Особливість зазначених ризиків полягає в тому, що вони є наслідком взаємовідносин між суб'єктами ризику, тобто виника­ють через так званий людський фактор, не мають природних стабілізаторів рівня ризику. А відтак, вони мають небезпечну влас­тивість — постійно змінюватись, не підлягають узагальненню, є су­то індивідуальними, характеризують притаманні тільки даному суб'єкту господарської діяльності особливості: вид діяльності, її об­сяг, конкурентне середовище, надійність партнерів, кваліфікацію спеціалістів тощо[7, с. 352].

Для розуміння природи ризику фундаментальне значення має зв’язок ризику та прибутку. Проблема взаємовідношення даних категорій — одна з ключових концепцій у виробничо-господарській діяльності підприємств.

Ризик є одним із факторів формування прибутку, тому одержання істотної частини прибутків зумовлено диференційованим управлінням ризиком. Перед кожним суб’єктом господарювання постає проблема вибору між високим прибутком від ризикових операцій (з небезпекою втратити на тільки прибуток, а й вкладений капітал) та низьким прибутком від без ризикових проектів. Очевидно, що нульовий ризик забезпечує найнижчий прибуток , а за найвищого ризику, , прибуток має найбільше значення Взаємозв’язок між прибутком і рівнем ризику можна зобразити графічно. З рисунку 1.2 видно, що більш високий ризик пов’язаний з імовірністю отримання більш високого прибутку. Принциповий вибір стосовно прийняття ризикового рішення залежить від переваги підприємця між очікуваною прибутковістю (рентабельністю), вкладених у проект коштів та їх надійністю, під якою розуміється не ризикованість, ймовірність отримання прибутків [8, c. 105-106].

Рисунок 1.2. Залежність прибутку від рівня ризику

Фінансовий ризик є однією з найбільш складних категорій, яка пов’язана зі здійсненням господарської діяльності, якій властиві наступні основні характеристики:

1. Економічна природа. Фінансовий ризик проявляється у сфері економічної діяльності підприємства, тісно пов’язаний з формуванням його прибутку і характеризується можливими економічними збитками в процесі здійснення фінансової діяльності.

З урахуванням перелічених економічних форм свого прояву фінансовий ризик характеризується як категорія економічна, що займає визначене місце в системі економічних категорій, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності.

2. Об’єктивність прояву. Фінансовий ризик є об’єктивним явищем в функціонуванні будь-якого підприємства, він супроводжує майже всі види фінансових операцій і всі напрямки його фінансової діяльності.

3. Ймовірність реалізації. Проявляється в тому, що ризикова подія може як відбутися, так і не відбутися в процесі здійснення фінансової діяльності підприємства.

4. Невизначеність наслідків. Фінансовий ризик може супроводжуватись, як суттєвими фінансовими втратами для підприємства, так і формуванням додаткових доходів.

5. Суб’єктивність оцінки. Рівень ризику носить суб’єктивний характер. Ця суб’єктивність, тобто нерівнозначність оцінки даного об’єктивного явища, визначається різним рівнем повноти і достовірності інформаційної бази, кваліфікації фінансових менеджерів, їх досвіду в сфері ризик-менеджменту та іншими факторами[2, с. 201-201].

Зростання ступеню впливу фінансових ризиків на результати фінансової діяльності підприємства і в цілому на результати вироб­ничо-господарської діяльності пов'язане зі швидкою зміною еко­номічної ситуації і кон'юнктури фінансового ринку, розширенням сфери фінансових відносин підприємства, появою нових фінансо­вих технологій, фінансових інструментів та іншими факторами.

Фінансові ризики мають об'єктивну природу через невизна­ченість зовнішнього середовища по відношенню до підприємства. Зовнішнє середовище містить в собі об'єктивні економічні, соціальні і політичні умови, за наявності яких підприємство здійснює свою діяльність і до динаміки змін яких воно змушене пристосовуватись. Причин виникнення фінансових ризиків дуже багато. Основні з них зображено на рисунку1.3.

Рисунок 1.3. Причини виникнення фінансових ризиків

Першопричини їх виникнення знаходяться у площині структу­ри капіталу, адже фінансовий ризик зумовлений нераціональним співвідношенням власних і позикових коштів. Велика частка пози­кових коштів у капіталі підприємства нерідко знижує їх ефек­тивність. Це пов'язано зі значними витратами на обслуговування кредитів, які можуть перекрити вигоди від їх залучення. Такі ризи­ки іноді називають ризиками структури капіталу: при неза­довільній структурі капіталу виникає ризик того, що підприємство залучатиме кошти за ризиковою ставкою і врешті-решт стане не­платоспроможним і, як результат, збанкрутує [7, с. 359-360].

Фінансовий ризик – ризик, який виникає при здійсненні фінансового підприємництва або фінансових операцій і пов'язаний з імовірністю втрат фінансових ресурсів [10, c. 128].

Під фінансовим ризиком підприємства розуміється імовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходу або капіталу в ситуації невизначеності умов здійснення його фінансової діяльності.

Фінансові ризики підприємства надзвичайно різноманітні і щоб ефективно управляти ними, їх класифікують за певними ознаками (таблиця 1.1)[15, c. 79-80].

Ризик зниження фінансової стійкості підприємства генерується недосконалістю структури капіталу (надмірна частка використовуваних позикових коштів), що породжує незбалансованість позитивного та від’ємного грошових потоків підприємства за обсягами.

Ризик неплатоспроможності підприємства виникає внаслідок зниження рівня ліквідності обігових коштів, що породжує розбалансованість позитивного та від’ємного грошових потоків підприємства в часі.

Таблиця 1.1

Класифікація фінансових ризиків

За місцем виникнення	Ризик зниження фінансової стійкості Ризик неплатоспроможності (або ризик незбалансованої ліквідності) Інвестиційний ризик Інфляційний ризик Процентний ризик Валютний ризик Депозитний ризик Кредитний ризик Податковий ризик Інші види ризиків
За видами фінансових операцій	Ризик фінансування бізнесу Ризик довгострокового інвестування Ризик управління оборотним капіталом
За об’єктом	Ризик окремої фінансової операції Ризик різних видів фінансової діяльності Ризик фінансової діяльності підприємства в цілому
За сукупністю інструментів	Індивідуальний фінансовий ризик Портфельний фінансовий ризик
За комплексністю дослідження	Простий фінансовий ризик Складний фінансовий ризик
За джерелами виникнення	Зовнішній(систематичний) або ринковий ризик Внутрішній (несистематичний) або специфічний ризик
За фінансовими наслідками	Ризик, що призводить до збитків Ризик, що призводить до втраченої вигоди Ризик, що призводить як до збитків, так і до додаткових вигід
За тривалістю впливу	Постійний фінансовий ризик Тимчасовий фінансовий ризик
За рівнем фінансових втрат	Припустимий фінансовий ризик Критичний фінансовий ризик Катастрофічний фінансовий ризик
За можливістю передбачення	Прогнозований фінансовий ризик Непрогнозований фінансовий ризик
За можливістю страхування	Ризик, що підлягає страхуванню Ризик, що не підлягає страхуванню

Інвестиційний ризик характеризує можливість виникнення фінансових втрат в процесі здійснення інвестиційної діяльності підприємства. Відповідно до видів цієї діяльності розподіляються і види інвестиційного ризику – ризик реального та фінансового інвестування.

Інфляційний ризик характеризується можливістю знецінення реальної вартості капіталу (у формі фінансових активів підприємства), а також очікуваних доходів від здійснення фінансових операцій в умовах інфляції. Оскільки цей вид ризику в сучасних умовах має постійний характер і супроводжує практично всі фінансові операції підприємства, у фінансовому менеджменті йому приділяється постійна увага.

Відсотковий ризик полягає у непередбачуваній зміні відсоткової ставки на фінансовому ринку (як депозитної, так і кредитної). Причиною виникнення даного виду фінансового ризику є зміна кон’юнктури фінансового ринку під впливом державного регулювання, зростання або зниження пропозиції вільних грошових ресурсів та інші фактори. Негативні фінансові наслідки цього виду ризику проявляються в емісійній діяльності підприємства (при емісії як акцій, так і облігацій), в його дивідендній політиці, в короткострокових фінансових вкладеннях та інших операціях.

Валютний ризик властивий підприємствам, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Він проявляється в недоотриманні передбачених доходів в результаті безпосереднього впливу зміни обмінного курсу іноземної валюти, що використовується у зовнішньоекономічних операціях підприємства, на очікувані грошові потоки від цих операцій.

Так, імпортуючи сировину і матеріали, підприємство програє від підвищення обмінного курсу відповідної іноземної валюти по відношенню до національної. Зниження цього курсу визначає фінансові втрати підприємства при експорті готової продукції.

Валютний ризик включає в себе декілька основних підвидів: трансляційний ризик, операційний та економічний ризики.

Депозитний ризик відображає можливість неповернення депозитних внесків. Він зустрічається відносно рідко і пов’язаний з неправильною оцінкою та невдалим вибором комерційного банку для здійснення депозитних операцій підприємства.

Кредитний ризик має місце у фінансовій діяльності підприємства при наданні ним товарного (комерційного) або споживчого кредиту покупцям. Формою його прояву є ризик неплатежу або несвоєчасного розрахунку за відпущену продукцію в кредит готову продукцію, а також перевищення розрахункового бюджету по інкасуванню боргу.

Податковий ризик має ряд проявів: імовірність введення нових видів податків та зборів на здійснення окремих аспектів господарської діяльності; можливість збільшення рівня діючих ставок податків та зборів; зміна строків та умов здійснення окремих податкових платежів; імовірність відміни діючих податкових пільг у сфері господарської діяльності підприємства.

Структурний ризик генерується неефективним фінансуванням поточних затрат підприємства, що обумовлює високу питому вагу постійних витрат в загальній їх сумі. Високий коефіцієнт операційного лівереджу при несприятливих змінах кон’юнктури товарного ринку та зниженні валового обсягу позитивного грошового потоку за операційною діяльністю генерує значно високі темпи зниження суми чистого грошового потоку за цим видом діяльності.

Криміногенний ризик. У сфері фінансової діяльності підприємств він проявляється у формі оголошення його партнерами фіктивного банкрутства; підробки документів, що забезпечують незаконне присвоєння сторонніми особами грошових та інших активів; крадіжки окремих видів активів власним персоналом та ін.

Група інших фінансових ризиків досить широка, але за імовірністю виникнення або рівнем фінансових втрат вона не дуже значима для підприємств, як попередні. До них відносяться «форс-мажорні ризики», які можуть привести не тільки до втрати передбачуваного доходу, але і частини активів підприємства (основних засобів, запасів ТМЦ); ризик несвоєчасного здійснення розрахунково-касових операцій (пов’язаний з невдалим вибором обслуговуючого комерційного банку); ризик емісійний та ін. [3, с. 524-526].

1.2. Принципи управління фінансовими ризиками

Управління фінансовими ризиками підприємства являє собою процес передбачення і нейтралізації їх негативних фінансових наслідків, пов’язаних з їх ідентифікацією, оцінкою, профілактикою і страхуванням.

Управління фінансовими ризиками підприємства ґрунтується на певних принципах, основними з яких є:

1. Усвідомлення прийняття ризиків. Фінансовий менеджер повинен усвідомлено йти на ризик, якщо він сподівається отримати відповідний дохід від здійснення фінансової операції. Звичайно, після оцінки рівня ризику окремих операцій можна застосувати тактику “уникнення ризику”, але повністю виключити ризик з фінансової діяльності підприємства неможливо, тому що фінансовий ризик об’єктивне явище, яке властиве більшості господарських операцій.

2. Керованість прийнятими ризиками. До складу портфеля фінансових ризиків повинні включатися переважно ті з них, що піддаються нейтралізації в процесі управління незалежно від їх суб’єктивної чи об’єктивної природи. А ті ризики, що не підлягають управлінню, наприклад, ризики форс-мажорної групи, можна лише передати страховику.

3. Незалежність управління окремими ризиками. Ризики є незалежними один від одного і фінансові втрати по одному з ризиків портфеля не обов’язково збільшить ймовірність настання ризикового випадку по іншим фінансовим ризикам, тобто фінансові втрати по різним видам ризиків є незалежними один від одного і в процесі управління ними вони повинні нейтралізуватися індивідуально.

4. Порівнянність рівня прийнятих ризиків з рівнем прибутковості фінансових операцій. Підприємство повинно приймати в процесі здійснення фінансової діяльності лише ті види фінансових ризиків, рівень яких не перевищує відповідного рівня прибутковості по шкалі «прибутковість – ризик».

5. Порівнянність рівня прийнятих ризиків з фінансовими можливостями підприємства. Можливий розмір фінансових втрат підприємства в процесі проведення тієї чи іншої ризикованої операції повинен відповідати частці капіталу, яка зарезервована для його покриття. В іншому випадку настання ризикового випадку призведе до втрати певної частини активів, що забезпечує інвестиційну або операційну діяльність підприємства, тобто знизить його потенціал формування прибутку і темпи подальшого розвитку.

6. Економічність управління ризиками. Витрати підприємства на нейтралізацію відповідного фінансового ризику не повинні перевищувати суму можливих фінансових збитків по ньому навіть при максимальній ймовірності настання ризикового випадку.

7. Врахування фактору часу в управлінні ризиками. Чим довший період здійснення фінансових операцій, тим ширший діапазон супутніх їй фінансових ризиків, тим менша можливість забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків за критерієм економічності управління ризиками.

8. Врахування стратегії підприємства в процесі управління ризиками. Система управління фінансовими ризиками повинна базуватися на загальних принципах, критеріях і підходах, що відповідають обраній підприємством стратегії розвитку.

9. Врахування можливості передачі ризиків.

З урахуванням розглянутих принципів на підприємстві формують спеціальну політику управління фінансовими ризиками[2, с. 213-216].

Політика управління фінансовими ризиками є складовою загальної фінансової стратегії підприємства і полягає у розробці цілої системи заходів з виявлення фінансових ризиків, оцінювання рівня їх концентрації та імовірності виникнення, попередження небажаних наслідків ризикових подій та компенсації понесених втрат.

Ідентифікація окремих видів ризиків пов’язаних з фінансовою діяльністю підприємства. Процес ідентифікації здійснюються за наступними трьома етапами:

1. В розрізі кожного напряму фінансової діяльності (окремих видів фінансових операцій) визначають властиві їм зовнішні (систематичні) види фінансових ризиків;

2. Визначається перелік внутрішніх (несистематичних) фінансових ризиків, які властиві окремим видам фінансової діяльності, або намічених фінансових операцій підприємства (ризик зниження фінансової стабільності, ризик неплатоспроможності, структурний ризик, кредитний ризик);

3. Формується загальний портфель фінансових ризиків, що пов’язані з майбутньою фінансовою діяльністю підприємства.

Метою встановлення основних факторів впливу на рівень фінансових ризиків є виявлення рівня керованості окремих видів фінансових ризиків, а також визначення шляхів можливої нейтралізації їх негативних наслідків. Фактори впливу на рівень фінансових ризиків поділяють на об’єктивні (фактори зовнішнього характеру) і суб’єктивні (фактори внутрішнього характеру).

До об’єктивних факторів належать:

- рівень економічного розвитку країни;

- характер державного регулювання фінансової діяльності підприємства;

- темпи інфляції в країні;

- кон’юнктура попиту і пропозиції на фінансовому ринку;

- рівень конкуренції в окремих сегментах фінансового ринку;

- рівень криміногенної ситуації в країні (регіоні);

- фактори форс-мажорної групи.

До суб’єктивних факторів належать:

- основні параметри фінансової стратегії підприємства;

- фінансовий менталітет власників і менеджерів в політиці допустимих ризиків;

- розмір власного капіталу підприємства;

- структура використовуваного капіталу;

- склад використовуваних активів;

- характер використовуваних фінансових інструментів при здійсненні окремих фінансових операцій;

- достатність використовуваної інформаційної бази фінансового менеджменту;

- характеристика партнерів по фінансовим операціям;

- рівень кваліфікації фінансових менеджерів.

Вибір конкретних методів оцінки ймовірності виникнення окремих видів ризику визначається наступними факторами:

- видом фінансового ризику;

- повнотою і достовірністю інформаційної бази, сформованої для оцінки рівня ймовірності різних фінансових ризиків;

- рівнем кваліфікації фінансових менеджерів (ризик-менеджерів), що здійснюють оцінку;

- технічною і програмною озброєністю фінансових менеджерів; можливістю використання сучасних комп’ютерних технологій проведення такої оцінки;

- можливістю залучення до оцінки складних фінансових ризиків кваліфікованих експертів та ін. [2, с. 217, 220, 223-224].

Оцінка можливих фінансових втрат, пов’язаних з окремими ризиками, залежить від характеру фінансових операцій, що здійснюються, обсягу задіяних в них активів (капіталу) і рівнем коливання доходів при відповідних їм фінансових ризиках.

За рівнем можливих фінансових втрат, пов’язаних з окремими фінансовими ризиками, виділяють чотири групи фінансових операцій:

а) без ризикові фінансові операції, за якими можливі фінансові втрати не прогнозуються. До таких фінансових операцій, наприклад, може бути віднесено хеджування (один з видів біржових операцій), придбання короткострокових державних облігацій (при низьких темпах інфляції) і деякі інші (в цьому випадку фінансові втрати = 0);

б) фінансові операції з прийнятним рівнем втрат. Критерієм такого рівня є можливість фінансових втрат в розмірі розрахункової суми чистого прибутку за операцією, що розглядається (в цьому випадку фінансові втрати ≤ суми розрахункового чистого прибутку);

в) фінансові операції з критичним рівнем втрат. Критерієм такого рівня є можливість фінансових втрат в розмірі розрахункової суми валового доходу за операцією, що розглядається (в цьому випадку фінансові втрати ≤ суми розрахункового валового доходу);

г) фінансові операції з катастрофічним рівнем втрат. Критерієм такого рівня виступає можливість втрати всього власного капіталу по виду фінансової діяльності, що розглядається, або відповідної великомасштабної фінансової операції (в цьому випадку фінансові втрати ≤ суми власного капіталу).

Попередження окремих фінансових ризиків здійснюється тільки при несистематичних (специфічних) фінансових ризиках в розрізі окремих операцій. Основною метою профілактики окремих фінансових ризиків є забезпечення зниження ймовірності їх виникнення. Профілактика фінансових ризиків полягає в розробці і реалізації підприємством системи відповідних превентивних заходів [7, с. 383-385].

Нейтралізація ризиків за рахунок внутрішніх механізмів фінансової стабілізації у ряді випадків є неможливою. В цьому разі єдиним запобіжним заходом по усуненню збитків від настання ризиків є зовнішня їх нейтралізація.

Сутність зовнішнього страхування фінансових ризиків полягає в “передачі” фінансових ризиків (а відповідно, і фінансових втрат по них) стороннім господарюючим суб’єктам – партнерам по господарській діяльності, страховим компаніям тощо.

В процесі зовнішнього страхування фінансові ризики “передаються” повністю або частково. Критерієм вибору страховика в процесі зовнішнього страхування фінансових ризиків є рейтинг страхової компанії, рівень її платоспроможності, перелік послуг по страхуванню конкретних видів цих ризиків, що надаються нею.

Внутрішнє страхування фінансових ризиків передбачає формування підприємством певного “ризикового капіталу” в формі страхового (резервного) фонду, спеціальних цільових резервних фондів, відповідних резервних статей в капітальних і поточних бюджетах підприємства. Отже, таке страхування є системою заходів, що розробляється підприємством з метою забезпечення нейтралізації негативних наслідків фінансових ризиків в процесі господарської діяльності.

При оцінці ефективності страхування фінансових ризиків, слід пам’ятати, що внутрішнє і зовнішнє страхування фінансових ризиків вимагає певного відволікання фінансових ресурсів підприємства. Тому в кожному конкретному випадку необхідно визначати, наскільки негативний ефект такого відволікання спів ставний з розміром страхового відшкодування при виникненні страхового випадку[7, с. 396-398].

Розроблена на підприємстві політика управління фінансовими ризиками може бути оформлена у вигляді спеціального документу – «бізнес-плану ризик-менеджменту», в якому відображаються такі основні розділи:

- фінансова ідеологія підприємства щодо прийняття ризиків, що відображена у фінансовій стратегії і фінансовій політиці по основним аспектам його діяльності;

- основні види ризиків, притаманні фінансовій діяльності підприємства (портфель фінансових ризиків підприємства, створений за результатами їх ідентифікації в розрізі видів фінансової діяльності і основних фінансових операцій);

- групування видів фінансових ризиків за ступенем ймовірності їх виникнення і можливому розміру фінансових втрат у разі настання ризикової події;

- рекомендовані форми нейтралізації ризиків окремих напрямів фінансової діяльності і основних фінансових операцій;

- проект бюджету по нейтралізації фінансових ризиків з розрахунком ефективності витрат;

- проект заходів (з зазначенням строків виконання і відповідальних осіб) по забезпеченню нейтралізації фінансових ризиків і їх моніторингу.

Розроблений документ дозволяє в концентрованій формі викласти принципи і механізми політики управління фінансовими ризиками та їх ефективність [2, с. 225-226].

1.3 Методи оцінки фінансових ризиків

Підприємець, приймаючи рішення, в першу чергу, повинен оцінити масштаби ризику, які загрожують його фірмі в разі вибору саме такого напряму дій. Логічно розглядати оцінку ризику як інтегрований етап процесу управління ризиком, що включає якісний і кількісний аналіз ризику, а також співвіднесення отриманого об’єктивного уявлення про ступінь ризику із суб’єктивним його сприйняттям особою, що приймає рішення [13, с. 458].

Призначення аналізу ризику – надання потенційним партнерам необхідні дані для прийняття рішення про доцільність участі в проекті і передбачити заходи щодо захисту від можливих фінансових втрат [16, с. 302].

Завданням якісного аналізу ризику є визначення можливих видів ризику, оцінка принципового ступеня їх небезпеки і виділення факторів, що впливають на рівень ризику [11, с. 58].

Якісний аналіз є чи не найскладнішим у економічній ризикології. Він потребує ґрунтовних знань як теорії економіки, бізнесу, фінансів, так і низки спеціальних предметів, необхідних для підготовки конкурентноздатного на ринку праці фахівця певного напряму. Необхідна також наявність певного практичного досвіду в обраній сфері економічної діяльності [4, с. 130].

Доповнює якісний аналіз кількісна оцінка підприємницького ризику. Кількісний аналіз ризику – числове визначення величини окремих видів ризиків, а також сукупного ризику всього вибраного напряму підприємницької діяльності [10, с. 209]. Кількісне вираження рівня ризику не може бути однозначним. Залежно від методу оцінки ризику його величина може змінюватися.

Для кількісного визначення рівня ризику застосовують різні методи: від складного імовірнісного аналізу до суто інтуїтивних. Нині вітчизняні менеджери зазвичай покладаються на інтуїцію, авторитет чи на досвід попередників. Лише незначний відсоток керівників здатний оцінити ризик із використанням економіко-математичних методів [5, с. 15].

Методи кількісної оцінки ризику є до певної міри універсальними, проте з їх допомогою не завжди вдається оцінити. Це пов’язано з браком часу, інформації, кваліфікації. Крім того, існують види ризиків, які вимагають принципово особливого підходу до їх оцінки [11, с. 66]. Зазвичай всі методи оцінки ризику об'єднують у чотири групи:

1) експертні — дають змогу визначити рівень ризику в тому разі, коли відсутня необхідна інформація для здійснення розрахунків або порівняння, ґрунтуються на опиту­ванні кваліфікованих спеціалістів з наступною статистич­но-математичною обробкою результатів цього опитування;

2) економіко-статистичні — застосовуються лише за наявності достатньо великого обсягу статистичної інформації для отримання точної кількісної величини рівня ри­зику. Обчислюють середньоквадратичне відхилення, кое­фіцієнт варіації, β-коефіцієнт тощо;

3) розрахунково-аналітичні — призначені для розрахун­ку відносно точного кількісного вираження рівня ризику на основі внутрішньої інформаційної бази самого підприємства (переважно застосовуються при оцінці ризику неплатоспро­можності і ризику зниження фінансової стійкості);

4) аналогові — дають змогу оцінити рівень ризику по окремих операціях на основі порівняння з аналогічними, вже багаторазово здійснюваними операціями. При цьому для порівняння використовують як власний, так і зовніш­ній досвід здійснення таких операцій [10, с. 247].

Найпоширенішими і універсальними є методи доцільності витрат, експер­тних оцінок, статистичний, аналітичний та ряд інших.

Метод експертних оцінок носить більш суб'єктивний характер порівняно з іншими методами. Ця суб'єктивність є наслідком того, що група експертів, яка займається аналізом ризику, виголошує власні суб'єктивні судження як про попередню ситуацію, так і про перспективи її розвитку.

Найчастіше даний метод застосовується при недостатній кількості інфор­мації або при визначенні ступеню ризику такого напряму підприємницької діяльності, який не має аналогів, що також не дає можливості аналізувати по­передні показники.

В найбільш загальному вигляді сутність даного методу полягає в тому, що підприємство виділяє певну групу ризиків і розглядає, яким чином вони можуть вплинути на його діяльність. Цей розгляд зводиться до надання бальних оцінок за ймовірність виникнення того чи іншого ризику, а також до ступеня його впливу на діяльність фірми [17, с. 61].

За стабільності внутрішнього та зовнішнього середови­ща підприємства, достатньої кількості даних про перебіг окремих операцій (доходи і втрати), процесів, напрями економічної активності використовують процедури ста­тистичного методу оцінки ризику. Цей метод ґрунтується на теорії ймовірностей розподілу випадкових величин. Ма­ючи достатньо інформації про реалізацію певних видів ри­зику в минулих періодах, суб'єкт ризику здатен оцінити ймовірність реалізації їх у майбутньому [10, с. 255].

Аналітичний метод оцінювання ризику — система статистичних оцінок наоснові попереднього експертного відбору ключових па­раметрів з подальшим аналізом впливу факторів ризику на них. Він є комбінацією статистичного оцінювання і принципів експертного аналізу.

Основними перевагами аналітичного методу є об'єд­нання факторного аналізу параметрів, які впливають на ризик, і виявлення можливих способів зниження його ступеня [10, с. 269].

Метод доцільності витрат. Сутність цього методу ґрунтується на тому факті, що вит­рати за кожним напрямом діяльності, а також за окремими її елементами мають різний ступінь ризику. Наприклад, ступінь ризику за витратами, пов'язаними з купівлею сировини, буде вищим, ніж за витратами на зарплату.

Перевага цього методу полягає втому, що, знаючи статті витрат з максимальним ризиком, можна знайти шляхи його зниження. Наприклад, знаючи, що ризик пов'язаний з орен­дою транспортного засобу, можна переглянути питання про перевезення товару.

Основний недолік методу полягає в тому, що (як і при ста­тистичному методі) підприємство не аналізує джерела ризику, а приймає ризик як цілісну величину, ігноруючи його складові [6, с. 74-78].

Оцінка ризику на основі аналізу фінансового стану підприємства. Фінансове становище фірми — це комплексне поняття, що ха­рактеризується системою абсолютних і відносних показників, які відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів підприємства. Аналіз цих показників дозволяє оцінити фінансову стійкість фірми. А як відомо залежність між фінансовою стійкістю і ризиком прямо пропорційна. Крім того, як тільки підприємство стає фінансово нестійким, виникає ризик банкрутства [11, с. 67].

Метод аналогій використовують у тому разі, коли інші методи оцінки ризику неприйнятні. Суть даного методу полягає в тому, що при аналізі ступеня ризику певного напряму підприємницької діяльності доцільно використовувати дані про розвиток саме таких і аналогічних напрямків у минулому.

Аналіз попередніх факторів ризику здійснюється на основі інформації, одержаної із різних джерел, таких як опубліковані звіти компаній про свою попередню діяльність, інформації, розповсюджуваної державними організаціями, даних страхових компаній і т.д. Одержані таким чином дані обробляються з метою виявлення залежностей між плановими результатами діяльності фірми з урахуванням потенційних ризиків.

Об’єктивна важкість при використанні даного методу для оцінки ступеня ризику полягає в тому, що дані минулих періодів повинні застосовуватись в теперішній момент часу без урахування того факту, що будь-який напрям підприємницької діяльності знаходиться в постійному розвитку [17, с. 67].

Розділ 2.Аналітична оцінка ризиків фінансової діяльності ВАТ «Перетворювач»

2.1. Загальна характеристика об’єкта дослідження

Запорізький державний завод "Перетворювач" був збудований і введений в дію в 1965 році. Завод створювався як підприємство, що спеціалізується на випуску перетворювальної техніки та приборів силової електроніки. Проте у 1995 р., у зв’язку зі зміною власника, реорганізацією виробництва, відокремленням виробництва напівпровідникових приладів в самостійну одиницю, підприємство було перейменовано у ВАТ "Запорізький завод "Перетворювач" зі спеціалізацією на випуск перетворювальної техніки на напівпровідникових приладах для перетворення змінного току в постійний.

Загальне керівництво ВАТ «Заводом «Перетворювач» здійснює орган управління, призначений засновником згідно Статуту підприємства і законодавства України.

Відповідно до затвердженої організаційної структури в управління ВАТ «Заводу «Перетворювач» входять:

— одне дочірнє підприємство;

— чотири самостійних підприємства (з правом ведення самостійного балансу і виступають платниками податків);

— функціональні основні, допоміжні та обслуговуючі підрозділи.

До складу «Запорізького заводу «Перетворювач» входять декілька структурних пiдроздiлiв-цехiв зі спецiалiзацiєю на заготiвельнi та складальні роботи. Крім того, підприємство має комплекс по пiдготовцi виробництва, вимiрювальнi лабораторії та iспитний цех. Адмiнiстративний апарат складається з конструкторських та технологічних пiдроздiлiв, а також служб фiнансово-економiчного забезпечення дiяльностi товариства.

ВАТ «Запорізький завод «Перетворювач» виробляє перетворювачi для всiх галузей народного господарства: чорна та кольорова металургія, хімічна промисловість, верстатобудування, залізничний транспорт, транспорт і т.д. – на рiзнi токовi та напруговi характеристики, силовi напiвпроводниковi прилади, товари споживчого призначення, запаснi частини та iншу продукцiю. Продукцiя ВАТ «Запорiзького заводу «Перетворювач» призначається для реконструкцiї великих пiдприємств та обладнання промислових об’єктів, що будуються. Крiм того, вироби товариства направленi на енергозбереження, тому мають застосування практично в усiх галузях господарства.

Особливістю роботи підприємства є широка номенклатура і одиничний випуск перетворювальної техніки, тривалий цикл виготовлення, наявність великої кількості постачальників комплектуючих та матеріалів з країн СНД.

Основними ринками збуту продукцiї є пiдприємства кольорової та чорної металургії України i Росiї (МК «Запоріжсталь», МК «Криворіжсталь» та ін.). Машинобудування, в якому здiйснює свою дiяльнiсть ВАТ «Запорiзький завод «Перетворювач», на сьогоднi, через негативнi тенденцiї розвитку економiки України, перебуває в занепадi. Вiдсутнiсть навіть у експортерів достатньої кiлькостi коштiв на переобладнання виробництва призводить до недостатнього попиту на продукцiю пiдприємства. Основними конкурентами є ВАТ ХЕМЗ, Уралелектротяжмаш та iншi.

Підприємство ВАТ «Перетворювач» розташовується на 23,69 га., в т.ч.:

- промислові площі займають 15,31 га.

- об’єкти соцкультпобуту – 8,38 га.

Юридична адреса підприємства: 69069, м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, 9.

2.2.Оцінка фінансових ризиків діяльності ВАТ «Перетворювач»

Суттєвою проблемою діагностики ризиків, з якою найчастіше стикаються підприємці, є дефіцит інформації, часу, а іноді навіть і неможливість проведення розрахунку через відсутність необхідних даних.

Тому особливий інтерес представляє оцінка підприємницького ризику на основі аналізу фінансового стану підприємства. Це один із самих доступних методів відносної оцінки ризику як для керівника підприємства, так і для його партнерів, оскільки джерелами інформації виступає фінансова звітність підприємств, а саме баланс і звіт про фінансові результати.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, що характеризується системою абсолютних і відносних показників, що відбивають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів підприємства. Аналіз даних показників дозволяє оцінити фінансову стійкість підприємства, що у свою чергу є критерієм оцінки ризику. Варто відмітити, що залежність між фінансовою стійкістю підприємства і ризиком прямо пропорційна: як тільки підприємство стає фінансово нестійким - виникає ризик банкрутства. Аналіз фінансового стану підприємства є одним з елементів попередження банкрутства на самих ранніх стадіях.

З погляду оцінки рівня ризику особливий інтерес представляє вивчення спеціальних коефіцієнтів, розрахунок яких заснований на існуванні визначених співвідношень між окремими статтями фінансової звітності.

Найбільш важливими для аналізу є коефіцієнти, що характеризують:

- коефіцієнт поточної ліквідності

- коефіцієнт швидкої ліквідності

- коефіцієнт абсолютної ліквідності

- коефіцієнт заборгованості

- коефіцієнт маневреності

- коефіцієнт автономії

- коефіцієнт фінансової стійкості

Ці показники дають чітку уяву про фінансово-економічний стан підприємства і дозволяють виявити і оцінити ризики, які супроводжують його діяльність [12, с. 209].

Методи розрахунків, які використовувалися при розрахунку вище сказаних показників представленні в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Показники	Методи розрахунків (формули)	Роки
Коєфіцієнт поточної ліквідності	Оборотні активи – Витрати майбутніх періодів Поточні зобов’язання – Доходи майбутніх періодів	0,02	0,01
Коєфіцієнт швидкої ліквідності	Оборотні активи – Запаси - Витрати майбутніх періодів Поточні зобов’язання + Доходи майбутніх періодів	0,98	0,97
Коєфіцієнт абсолютної ліквідності	Грощові кошти та їх еквіваленти Поточні зобов’язання + Доходи майбутніх періодів	0,01	0,05
Коєфіцієнт заборгованості	Боргові зобов’язання Сукупні активи	0,71	0,72
Коєфіцієнт маневреності	Оборотні активи – Поточні зобов’язання Власний капітал	0,04	0,03
Коєфіцієнт автономії	Власний капітал Підсумок балансу	0,29	0,28
Коєфіцієнт фінансової стійкості	Власний капітал Загальна сума зобов’язань	0,40	0,38

Аналітичні дані для розрахунку комплексного показника ризику з використанням показників ліквідності та фінансової стійкості, їхніх нормативних значень і бальної шкали з урахуванням ознаки динаміки подані в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Аналітичні дані для розрахунку комплексного показника ризику

	Фінансові коефіцієнти	Інтервал значення коефіцієнта за зонами ризику
	Безризикова (3 бали)	Припустима (2 бали)	Критична (1 бал)	Катастрофічна (0 балів)
	1. коефіцієнт поточної ліквідності	(2,00;∞)	(1,50; 2,00]	(1,00; 1,50]	(-∞;1,00]
	2. коефіцієнт швидкої ліквідності	(1,00; ∞)	(0,70; 1,00]	(0,50; 0,70]	(-∞; 0,50]
	3. коефіцієнт абсолютної ліквідності	(0,20; ∞)	(0,15; 0,20]	(0,10; 0,15]	(-∞;0,10]
	4. коефіцієнт заборгованості	(-∞; 0,50)	[0,50; 1,00)	[1,00; 1,50)	[1,50; ∞)
	5. коефіцієнт маневреності	(0,20; ∞)	(0,10; 0,20]	(0,05; 0,10]	(-∞; 0,05]
	6. коефіцієнт автономії	(0,60; ∞)	(0,40; 0,60]	(0,10; 0,40]	(-∞;0,10]
	7. коефіцієнт фінансової стійкості	(0,90; ∞)	(0,80; 0,90]	(0,60; 0,80]	(-∞; 0,60]
	Зміна показника в динаміці ± 0,5 бала

Область, у якій втрати не очікуються, називають без ризиковою зоною, їй відповідають нульові втрати.

Зона припустимого ризику — це область, у межах якої ве­личина ймовірних утрат не перевищує очікуваного прибутку і, отже, діяльність підприємства має економічну доцільність. Межа зони припустимого ризику відповідає рівню втрат, рівному розрахунковому прибутку.

Зона критичного ризику — це область можливих утрат, що перевищують величину очікуваного прибутку аж до величини повної розрахункової виручки (суми витрат і прибутку). Тут підприємець ризикує не тільки не одержати ніякого доходу, але й понести прямі збитки в розмірі всіх здійснених витрат.

Зона катастрофічного ризику — це область ймовірних ут­рат, що перевершують критичний рівень і можуть досягати ве­личини, рівної власному капіталу підприємства. Катаст­рофічний ризик може привести підприємство чи підприємця до краху і банкрутства. Крім того, до категорії катастрофічно­го ризику (незалежно від величини майнового збитку) варто віднести ризик, пов'язаний із загрозою життю і здоров'ю лю­дей і виникненням економічних катастроф[6, с. 53].

Наступним кроком є визначення бальної шкали. Присвоєння бала здійснюється виходячи з відповідності (або невідповідності) значення показника допустимому діапазону.

0 балів – значення показника стійкості у звітному періоді не належить допустимому діапазону та в порівнянні з попереднім періодом зазнало негативних змін. Таким чином, ситуація на підприємстві щодо показника з мінімальним значенням за шкалою є гранично негативною;

1 бал – значення показника стійкості у звітному періоді не належить допустимому діапазону, однак: або є резерв для його поліпшення (значення показника в порівнянні з попереднім періодом покращилося); або тенденція на погіршення діяльності підприємства не є закріпленою в динаміці (у попередньому періоді значення показника належало допустимому діапазону);

2 бали – значення показника у звітному періоді належить допустимому діапазону, однак: або є тенденція до його погіршення (значення знизилося в порівнянні з попереднім періодом, однак залишилося в межах допустимого діапазону); або тенденція на поліпшення діяльності підприємства не є закріпленою в динаміці (у попередньому періоді значення показника не належало допустимому діапазону);

3 бали – значення показника у звітному періоді належить допустимому діапазону та в порівнянні з попереднім періодом збільшилося в позитивному напрямі. Тобто ситуація на підприємстві щодо показника з максимальним значенням за шкалою є гранично позитивною.

Для прийняття компромісних рішень виділяють проміжні бали:

0,5 бала – значення показника стійкості у звітному періоді не належить допустимому діапазону та було таким же самим у попередньому періоді (тобто тенденції до погіршення або поліпшення стану немає);

2,5 бала – значення показника стійкості у звітному періоді належить допустимому діапазону та було таким же самим у попередньому періоді (тобто тенденції до погіршення або поліпшення стану немає).

Таблиця 2.3

Бальна шкала оцінки ризику втрати стратегічної стійкості

Бал	Належність значення показника допустимому діапазону: належить (+), не належить (–)	Напрям зміни значення показника в динаміці	Бальна характеристика показника стійкості
Звітний період	Попередній період
0,0	–	–	Негативний	Значення показника не належить допустимому діапазону, ситуація за звітний період змінилася в сторону погіршення порівняно з попереднім періодом
0,5	–	–	Без змін	Значення показника не належить допустимому діапазону, ситуація за звітний період не зазнала змін порівняно з попереднім періодом
1,0	–	–	Позитивний	Значення показника не належить допустимому діапазону та за звітний період намітилася тенденція до його поліпшення порівняно з попереднім періодом
–	+	Не враховується	Значення показника не належить допустимому діапазону, а в попередньому періоді належало допустимому діапазону
2,0	+	–	Значення показника у звітному періоді належить допустимому діапазону, а в попередньому періоді було поза його межами
+	+	Негативний	Значення показника належить допустимому діапазону, однак за звітний період намітилася тенденція до його погіршення порівняно з попереднім періодом
2,5	+	+	Без змін	Значення показника належить допустимому діапазону й за звітний період не зазнало змін порівняно з попереднім періодом
3,0	+	+	Позитивний	Значення показника належить допустимому діапазону й за звітний період покращилося порівняно з попереднім періодом

На базі розробленої аналітичної таблиці та розрахованих фінансових коефіцієнтів за 2 роки (2009 р. та 2010 р.) були нараховані бали, з урахуванням динаміки показників по роках (таблиця 2.4).

Таблиця 2.4

Бальна шкала для розрахунку комплексного показника ризику

	Фінансові коефіцієнти	Значення коефіцієнта	Бальна шкала
	Базисний рік	Звітний рік	Базисний рік	Звітний рік
	1. коефіцієнт поточної ліквідності	1,02	1,01	1,5
	2. коефіцієнт швидкої ліквідності	0,98	0,97	0,5	0,5
	3. коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,01	0,05		0,5
	4. коефіцієнт заборгованості	0,71	0,72
	5. коефіцієнт маневреності	0,04	0,03	0,5	0,5
	6. коефіцієнт автономії	0,29	0,62	2,5
	7. коефіцієнт фінансової стійкості	0,40	0,38	1,5
	Сума в балах	---	---	9.5	9.5

Підсумувавши бальні оцінки всіх показників розраховуємо їх середнє значення (комплексний показник ризику) за формулою:

, (2.1)

де КПР – комплексний показник ризику;

– значення і-го показника, бал;

­– кількість використовуваних показників.

Таким чином, комплексний показник ризику для підприємства ВАТ «Перетворювач» склав:

2009 р.:

2010 р.:

Отже можна зробити висновок про те, що підприємство, як у базисному так і у звітному періоді залишалося у припустимій зоні ризику. На основі отриманого значення КПР необхідно віднести підприємство до певної зони ризику. Величину бальної оцінки можна прийняти за центральне значення інтервалу. Тобто, якщо величина припустимого ризику оцінювалась в 2 бали, то зону припустимого його рівня можна прийняти в інтервалі КПР (1,5; 2,5], зону критичного ризику (із центром 1) – КПР (0,5; 1,5]. Отже без ризикову зону і зону катастрофічного ризику відповідно в інтервалах КПР (-∞; 0,5] і КПР (2,5;∞).

Таким чином, ВАТ «Перетворювач» в базисному році знаходилося в припустимій зоні ризику, і в звітному залишалося на тій самій позиції.

Розділ 3.шляхи мінімізації фінансових ризиків та напрямки покрашення управління ними

В реальних господарських ситуаціях, в умовах дії різноманітних чинників ризику можуть використовуватися різні механізми зниження кінцевого рівня ризиків, що впливають на ті або інші сторони фінансово-господарської діяльності підприємства. В загальному вигляді система впливу на фінансові ризики передбачає використання таких основних функцій: ідентифікація ризику; контроль; моніторинг; вимірювання ризику; прийняття ступеня ризику; вибір методів впливу на ризик; реалізація обраних методів; оцінка результатів. Враховуючи аналіз останніх досліджень з питань управління фінансовими ризиками нефінансових організацій, зокрема розробки і реалізації ефективних заходів запобігання і мінімізації фінансових ризиків, дозволило нам виділити наступні концептуальні підходи, щодо зниження впливу фінансових ризиків на діяльність підприємства:

· розробка політики в області управління фінансовими ризиками;

· проведення оцінки ризиків, пов'язаних з виконанням завдань в області ефективної діяльності організації у конкретних, індивідуальних умовах;

· проведення аналізу ситуації ризику, тобто виявлення факторів ризику і оцінка його вірогідного рівня, прогнозування поведінки суб’єкта господарювання за таких умов та спостереження за процесом реалізації ризикових рішень, установлених системою планових фінансових показників і нормативів;

· вимір ступеня відхилення фактичних результатів від передбачених та розробка декількох альтернативних рішень і вибір найбільш прийнятного й правомірного з них;

· проведення кількісного визначення фінансового ризику, який суб’єкт господарювання готовий брати на себе, і ступеня його прийнятності та розподілити фінансові і операційні ресурси з метою максимізації можливостей по досягненню оптимального співвідношення ризику і прибутковості;

· контроль реалізації пріоритетних показників фінансового розвитку з врахуванням чинників ризику не лише по підприємству в цілому, але і в розрізі окремих його секторів відповідальності, передбачати можливість порівняння контрольованих показників з середньогалузевими, забезпечувати взаємозв'язок даних фінансових показників, що складаються в умовах ризику, з іншими важливими показниками фінансово-господарської діяльності підприємства;

· підготовка і планування заходів з нейтралізації, компенсації вірогідних негативних наслідків ризику та визначення доступних шляхів і ефективних заходів мінімізації фінансових ризиків;

· розробка оперативних ризикових рішень по нормалізації фінансової діяльності підприємства відповідно до передбачених цілей і показників;

· та інші.

Загалом, сутність концепції полягає у необхідності розвитку і створення кожною установою власних систем управління фінансовим ризиком, орієнтованих на встановлений кожним підприємством прийнятий рівень ризику у відповідних умовах, в рамках єдиної корпоративної системи і розробити організаційну структуру, що забезпечуватиме впровадження систем найефективнішого управління ризиками. Встановивши зв'язок між ризиками і ефективністю своєї діяльності, підприємства набувають упевненості в прийнятті ризиків, в яких приховані можливості отримання можливої вигоди.

Наведені концептуальні підходи щодо зниження впливу фінансових ризиків на діяльність підприємств передбачають наявність таких поетапних кроків, як гарантії ідентифікації, оцінки, аналізу і розробки ефективної системи управління ризиками. Їх не так складно втілити в життєдіяльність організації, але без них будь-який процес управління ризиками на підприємстві недосконалий. Таким чином, такі, на наш погляд, основні причини, з яких необхідно й подальше розвивати, удосконалювати і впроваджувати системи управління ризиками в єдиній системі функціонування підприємства, з урахуванням специфіки підприємства і адаптації їх до сучасної економіки XXI століття. Нові знання, методології і стандарти мають бути використані повною мірою для процвітання і фінансової стійкості підприємства.

Залежно від величини можливих фінансових втрат, можна виділити чотири основні зони фінансового ризику:

- безризикова зона: ризик зовсім незначний, фінансових втрат практично немає, гарантується фінансовий результат в обсязі розрахункової суми прибутку; зона допустимого ризику: ризик середній, можливі фінансові втрати в обсязі розрахункової суми прибутку;

- зона критичного ризику: ризик високий, можливі фінансові втрати в обсязі розрахункової суми валового доходу;

- зона катастрофічного ризику: ризик дуже високий, можливі фінансові втрати в обсязі суми власного капіталу підприємства.

Виділення окремих зон фінансового ризику залежно від суми очікуваних втрат і чинників, які їх зумовлюють, має бути основою формування системи управління фінансовими ризиками підприємства. Оскільки підприємство практично не може впливати на зовнішні ризики, то основну увагу необхідно приділяти внутрішнім механізмам нейтралізації ризиків, до яких належать:

- диверсифікація, що є процесом розподілу інвестованих коштів між різнимиоб'єктами вкладення капіталу, безпосередньо не пов'язаними між собою. Диверсифікацію здійснюють з метою зниження рівня ризику і втрат доходів.

Цей метод дає змогу уникнути частини фінансового ризику на основі розподілу капіталу між різноманітними видами діяльності (наприклад, придбання інвестором акцій п'яти різних акціонерних товариств замість акцій одного підприємства збільшує імовірність отримання ним середнього доходу в п'ять разів і, відповідно, у п'ять разів знижує рівень ризику). Диверсифікація передбачає отримання додаткової інформації про варіанти вибору й очікувані результати. Як наслідок, виникає можливість здійснити точніший вибір і зменшити ризик втрати фінансових рерультатів підлприємства;

- лімітування – це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту тощо. Лімітування застосовують для зниження фінансового ризику в кредитній та інвестиційній діяльності підприємства;

- самострахування є децентралізованою формою створення натуральних і грошових страхових фондів безпосередньо на підприємствах, особливо тих, чия діяльність піддається ризику. Основне завдання самострахування полягає в оперативному подоланні тимчасових труднощів у фінансово-комерційній діяльності;

- хеджування дає можливість зменшити ризик за допомогою укладення відповідної угоди. Найчастіше хеджування застосовують як засіб страхування вартості товарів або прибутку, а також валютних ризиків підприємства. Хеджування є системою економічних відносин учасників фінансового ринку, що пов'язані зі зниженням кредитних та цінових ризиків, яке виникає внаслідок одночасності та протилежного спрямування торгових угод на ринку і терміновому ринку реального товару.

Окрім зазначених вище методів, для зменшення рівня фінансовоих ризиків підприємство може здійснити їхнє страхування у страхових організаціях. Страхування передбачає захист майнових інтересів суб'єктів господарювання і громадян у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, сформованих зі страхових внесків. Сутність страхування полягає в розподілі збитку між усіма учасниками господарської операції.

Страхування виконує чотири основні функції: ризикову, попереджувальну, ощадну, контрольну. Зміст ризикової функції виражається у відшкодуванні ризику. У межах дії цієї функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості між учасниками страхування через наслідки випадкових страхових подій. Ризикова функція страхування є головною, тому що страховий ризик безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування – відшкодування матеріального збитку потерпілим. З огляду на це, страхування можна розглядати як ефективний спосіб зниження фінансових ризиків підприємства.

Наявна група фінансових ризиків, які підприємства не страхують, але часто саме ці ризики є потенційними джерелами їхнього додаткового прибутку або витрат. Втрати внаслідок реалізації ризику, що не підлягає страхуванню, відшкодовуються тільки за рахунок власних коштів підприємства.

Висновки

Не зважаючи на те що питання ризику вивчається вже на протязі досить значного проміжку часу, серед науковців й досі немає єдиної думки щодо визначення ризику. Одним з найпоширеніших визначень ризику є можливість небезпеки, невдачі та понесення втрат.

З позиції фінансової діяльності ризик — це ймовірність виникнення збитків, втрат або недоотримання прибутку порівняно з прогнозним варіантом.

Дата добавления: 2015-09-29