Терміни Автохтони (в етнографії і історії) — первісні мешканці країни. Агон — змагання (спортивні, поетичні, музичні, театральні) під час релігійних свят у Давній Греції. Агора (грец.
Терміни
Автохтони (в етнографії і історії) — первісні мешканці країни.
Агон — змагання (спортивні, поетичні, музичні, театральні) під час релігійних свят у Давній Греції.
Агора (грец. άγορά — «площа») — у давніх греків назва міської площі, на якій відбувалися народні збори.
Аед (грецьк. aoidos — співець) — еллінський поет, котрий виконував епічний твір, акомпануючи собі на струнному щипковому інструменті — формінкзі, лірі чи кіфарі.
Академія (від грец. ’Ακαδήμεια) - різновид наукового або навчального закладу найвищого рівня, а також певних товариств із почесним членством.
Алітера́ція (від лат. ad — до і littera — буква) — стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуківзадля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його змістового зв'язку
Амфітеа́тр (грец. αμφιθεατρον) — антична споруда для різних масових видовищ; овальна арена, навколо якої уступами розташовувалися місця для глядачів.
Анімі́зм (від лат. anima — душа) — віра в існування душі і духів, які керують матеріальним світом.
Анна́ли (лат. annales від лат. annus — рік) — записи за роками найважливіших подій у Стародавньому Римі, а також у деяких країнах Західної Європи за середніх віків.
Антагоні́ст — персонаж, який є ворогом головного героя чи героїв, і боротьба з яким відіграє помітну, або навіть головну роль в сюжеті художнього твору.
Ант́ичність (від лат. antiquus старий, стародавній, старожитність) — період історії від 800 року до н. е. до 600 року н. е. у регіоні Середземного моря.
Арха́їка (грец. αρχαιος — стародавній) — ранній етап в розвитку мистецтва. Термін архаїка звичайно вживається щодо мистецтва Стародавнього Єгипту та Греції.
Архе — у досократівській давньогрецькій філософії першооснова, першопричина усього сущого, принцип.
Ареопа́г (грец. Αρειος παγος — пагорб Ареса) — вищий судовий і урядовий контролюючий орган Стародавніх Афін.
Архетип (від дав.-гр. ἀρχέτυπον — ‘прообраз, початкове зображення, давній слід’): первинний образ, оригінал; загальнолюдські символи, на яких базуються міфи, фольклор і культура в цілому (зла мачуха, вірний слуга і под.)
Архонт (дав.-гр. ἄρχων — «начальник, правитель») — дев'ять найважливіших урядовців із широкими повноваженнями у Стародавніх Афінах.
А́ттика (дав.-гр. ἡ Ἀττική, букв. «прибережна країна») — історична область у Стародавній Греції, заселена іонійцями, з центром у Афінах, а також одойменна адміністративна одиниця (периферія) у сучасній Греції.
Буколіка — жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне, щасливе життя на селі.
Ва́рвар (грец. βάρβαροι, «незрозуміле які») — зневажливий термін, яким позначають людину, представника певного народу або племені, що дійсно або уявно перебуває на доцивілізаційному або нижчому цивілізаційному рівні розвитку[1].
Геро́й (дав.-гр. ἥρως, hḗrōs — святий, священний, божественний, богатир, звитяжець, витязь) — людина, яка здійснює великі вчинки на благо людського суспільства.
Гедонізм — філософський напрям етики, який вважає радість від фізичного задоволення вищим благом і умовою щастя у житті.
Гі́мн (дав.-гр. ὕμνος; hýmnos — похвальна пісня) або славень — урочиста пісня, яка вихваляє та прославляє кого-небудь або що-небудь (первісно божество).
Гіпаніс -Південний Буг, Бог
Девтерагоніст- (гр., другий актор) у давньогрецькому театрі другий з трьох акторів учасників драми у давньогрецькому театрі. Введений Есхілом. Д. був підлеглий протагоністові.
Демос (дав.-гр. δῆμος) — в широкому сенсі слова — вільне населення давньогрецьких міст-держав, яке володіло громадянськими правами — на відміну від рабів,метеків, періеків та інших категорій залежного та неповноправного населення.
Діатриба — жанр античної літератури, створений філософами-кініками (III ст. до н. е.), власне, невелика за обсягом проповідь на популярну морально-етичну тему, подеколи у формі дискусії з уявним опонентом.
Діало́г (dialog) — двосторонній обмін інформацією (розмова, спілкування) між двома людьми (або у технічній мові - людиною та ЕОМ) в вигляді питань та відповідей.
Дифірамб (грец. Διθύραμβος) — особливий вид давньогрецької лірики. Первісно культова пісня на честь Діоніса.
Діонісії — у Стародавній Греції свята на честь бога Діоніса. Містерії, влаштовувані під час урочистих святкувань, заклали початкидавньогрецького театру.
Дуалі́зм — доктрина, котра стверджує, що фізичні предмети є незалежними у своєму існуванні у природі від розумовогоакту пізнання і знання. Дуалізм теж вважає, що існує різниця між «ментальними» (розумовими) та «реальними» предметами і подіями, так що останні існують незалежно від того чи вони є пізнаними чи непізнаними спостерігачем.
Дра́ма (грец. drama — дія) — один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення.
Закони Дванадцяти таблиць 451—450 до н. е. — кодифікація державного закону від народу (lex publica) у Стародавньому Римі.
Зе́вгма — це стилістична фігура, яка означає сполучення двох слів, які через присудок підходять один одному, аби створити комічне враження.
Евфемі́зм — заміна грубих або різких слів і виразів м'якшими, а також деяких власних імен — умовними позначеннями.
Еклога — різновид буколічної поезії, що будується за принципом діалогу між пастухами та пастушками.
Екстаз — позитивно забарвлений афект. Вища ступінь захвату, наснаги, інколи переходить в несамовитість.
Еле́гія — один із жанрів лірикимедитативного, меланхолійного, часом журливого змісту.
Елліністичний період, або Еллінізм — етап в історії країн Східного Середземномор'я з часу походів Александра Македонського (334-323 до н. е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 до н. е. підпорядкуваннямЄгипту.
Ентузіа́зм (грец. ενθουσιασμός, ενθουσίασις, досл. «захоплююсь божеством», тобто «натхнення, захоплення, порив») — стан піднесення, захоплення, натхнення.
Епіго́ни (грец. Ἐπίγονοι — нащадки, післянароджені) — починаючи з елліністичного періоду нащадки воїнів та полководців Александра Македонського — діадохів.
Епілій -Короткий наративний твір у класичній поезії, написаний дактилічним гекзаметром. Зазвичай на міфологічні сюжети, часто з романтичним забарвленням, характеризувався яскравим описом, алюзіями та вишуканим тоном.
Епігра́ма (грец. epigramma — напис) — жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом).
Епінікії (ін.-грец. Επινικιον) - в стародавній Греції хорові пісні на честь переможця на спортивних змаганнях священних ігор, виконувана зазвичай на батьківщині переможця під час всенародного вшанування при його поверненні.
Епісодій -(греч. epeisodion – вступающий). 1. Появление или присоединение артиста к уже стоящему на сцене хору, игравшему в греч. драме первоначально гл. роль; впоследствии вообще любые диалоги (между партиями хора), в которых развертывается 2. действие. Э. – ранняя форма театрального акта. 3. Все отрезки действия в драме, эпосе и речи, относительно самостоятельные и оформл. детали, в противоположность сюжету, определявшему осн. линию. Если Э. несущественны для гл. темы, они 4. остаются вставками (эпизодами).
Епітафія — короткий текст на честь померлого, що написаний на надгробній плиті, а також слово використовується в переносному сенсі.
Епіталама — у давньогрецькій ліриці — пісня на честь молодого подружжя, яку виконували після шлюбних урочистостей.
Епонім — божество, видатна людина або герой, на честь якого одержав своє ім'я який-небудь географічний об'єкт (місто, ріка, гора, місячний кратер і т. д., напр. Пелей, син Еака, епонім гори Пелія або Орхомен, епонім однойменного міста Орхомен у Беотії.
Е́пос (грец. epos — слово, оповідання) — різновид літературного (поряд з лірикою і драмою) роду, що оповідає про події, котрі нібито відбувалися у минулому (які немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).
Есхатологія — розділ теології і філософії, що складає систему поглядів і вірувань про кінець світу, а також про долю людства і Всесвіту після нього.
Іди́лія — одна з основних формбуколіки, невеликий, переважно віршовий твір, в якому поетизується сільське життя.
Інкуна́були — книги, видані в Європі від початку книгодрукування і до 1 січня1501 року.
Інвекти́ва — форма літературного твору, одна з форм памфлета, що висміює або гостро критикує реальну чи уявну особу або групу.
Інтерпретація (лат. interpretatio) — роз'яснення, тлумачення — відносно наукових та літературних текстів, а також творів образотворчого мистецтва
Канон(у художній літературі) – сукупність художніх творів, які вважаються класичними, "Золотим фондом" літератури та культури
Орієнтовні критерії добору літературних творів до канону:
· Висока художньо-естетична цінність твору;
· Висока аксіологічна цінність твору (наявність загальнолюдських і національних цінностей);
· Здатність твору бути актуальним для багатьох поколінь;
· Широке суспільне визнання;
· Компарабельність (плідність твору для порівняння): наявність ремінісценцій і алюзій, традиційних («вічних») образів, тем, проблем;
· здатність твору репрезентувати характерні риси творчості письменників, «великі стилі» літературних епох і національних літератур;
У процесі формування канону слід ураховувати місце художнього твору в каноні тієї країни, звідки він походить.
