Сучасний філософський образ науки.

Сучасний філософський образ науки.

В античності філософію розуміли як науку всіх наук. Таке царське становище філософії звертало в її ведення усі види людських знань. Проте ніяка сфера людського духу, і філософія в тому числі, не може увібрати в себе всю сукупність спеціально-наукових знань про світобудову. Філософ не може підміняти собою роботу медика, біолога, математика, фізика і т. п.

Багаторічна суперечка філософії і науки про те, що більше потребує суспільство - філософію чи науку, який їхній дійсний взаємозв'язок, породив безліч точок зору на їх співвідношення.

Спеціальні науки служать окремим конкретним потребам суспільства - техніці, економіці, навчанню, законодавству і пр. Вони вивчають свій специфічний зріз дійсності, свій фрагмент буття, обмежуються окремими частинами світу.

Філософію ж цікавить світ в цілому, вона замислюється про усеохоплюючу єдності всього сущого. У цьому сенсі справедливо визначення філософії як науки «про першооснови і першопричини».
Історичні паралелі філософії і науки досить очевидні. Філософія і наука - «ланки єдиного ланцюга» у спрямованості людського інтелекту до розуміння основ буття, у сфері натурфілософії, космології, онтології вони збігалися один з одним. За справедливим зауваженням Ф. Франка, один кінець цього ланцюга стосувався заснування - безпосередньо пізнаваних спостережень, інший, більш високий, поєднувався з інтелігібельнми принципами. Весь ланцюг від спостережуваних фактів до інтелігібельних принципів називалася і наукою, і філософією.

Поділ науки і філософії частенько обумовлюється тим, що наука володіє безпосередньою практичною значущістю, а філософія - ні: на підставі відкриттів і досягнень науки можна побудувати технічні споруди, інтелігібельносні ж міркування філософії не мають практичного значення, марні, а іноді і просто шкідливі. наука дає методи винаходи фізичних і хімічних пристосувань, філософія дає методи, за допомогою яких можна направляти поведінку людей. Таким чином, філософія досягає своєї практичної мети навіть ще більш прямим шляхом, ніж власне наука..

У відповідь на потребу осмислити статус і соціокультурні функції науки в умовах науково-технічної революції (НТР) лише у другій половині XX в. виникла нова дисципліна - філософія науки.
Філософія повинна зробити предметом свого аналізу розгляд науки як сукупного цілого в її антропологічному вимірі, нести відповідальність за науку перед людством.
Роздумами з приводу негативних наслідків застосування досягнень науки обтяжена не наука, а філософія. Досягнення науки не можуть функціонувати в суспільстві спонтанно і безконтрольно. Функції контролю, який передбачає запобігання негативних наслідків найсучасніших наукових і технологічних розробок, пов'язаних із загрозою існуванню самого роду Ноmo sapiens, винесені за межі науки. Однак їх здійснення знаходиться не тільки у владі філософів і філософії. Філософія осмислює природу суспільного світовідчуття і життєдіяльності людей, що не потрапляє в поле зору приватних наук.

Наука забезпечує тільки прикладне та технічне пізнання, а для глибинного розуміння Всесвіту необхідна філософія. Вона пояснює важливість відкритих наукою законів і принципів. Образно кажучи, сучасна філософія «харчується» досягненнями конкретних наук.

Взаємовплив філософії і науки, коли розвиток філософії стимулюється розвитком приватних наук, а інтелектуальні інновації філософського осягнення світобудови служать «будівельним матеріалом» епохальних відкриттів, обгрунтовується з урахуванням наступних обставин. Філософія є формою теоретичного освоєння дійсності, яка спирається на категоріальний апарат, що увібрав в себе всю історію людського мислення.

Наука XX в. з особливою ясністю виявляє свої міцні зв'язки з філософією, які раніше навряд усвідомлювалися.

«У наш час, писав А.Ейнштейн, - фізик змушений займатися філософськими проблемами в набагато більшому ступені, ніж це доводилося робити фізикам попередніх поколінь. До цього фізиків змушують труднощі їх власної науки».

У міру розвитку науки, ускладнення її завдань все більше виявляється необхідність в спеціальному дослідженні її філософських підстав.

«У найдрібніших системах, як і в найбільших, - писав М.Борн, - в атомах, як і в зірках, ми зустрічаємо явища, які нічим не нагадують звичні явища, і які можуть бути описані тільки за допомогою абстрактних концепцій. Тут ніякими хитрощами не вдається уникнути питання про існування об'єктивного, незалежного від спостерігача світу, світу «по той бік» явищ».

Тому, на думку М.Борна, сучасна фізика ніяк не може обійтися без звернення до філософії, що здійснює «дослідження загальних рис структури світу і наших методів проникнення в цю структуру».

Філософія не потрібна для повсякденної роботи вченого, вона потрібна лише для певних категорій вчених і лише в певні періоди розвитку науки.

на питання, чи потрібна філософія для науки можна відповісти так. Наука не розвивається монотонно і структуру має, як чудово зазначив академік Немчинов, не одноповерхову, а багатоповерхову. Головна маса наукової роботи проходить у межах одного поверху: це робота цінна, ефективна, але проводиться вона на міцній основі, розробленими вже методами і тому доступна плануванню; філософія тут потрібна лише для деякого загального розвитку, а творча філософська робота відсутня. Але нагромаджуються суперечності, заходять в безвихідь, виникає необхідність пробиратися в наступний поверх. Чим більш численні тупіки, тим важче пробиватися в наступний поверх, тим радикальніше і глибше виявляється ломка звичних понять. Передові уми починають розуміти, що те, що здавалося вічним, абсолютною істиною, не є такою: потрібно грунтовна філософська робота. Тому найбільші наукові революції завжди пов'язані безпосередньо з перебудовою звичних філософських систем. Але протягом довгого періоду історії людства такі розумові революції призводили до того, що одну систему "абсолютних" істин змінювала інша система з тієї ж претензією на абсолютність.

Специфіка та основні напрямки дослідження науки в філософсько метологічній спадщині.

Наука завжди була тісно пов'язана з філософією. Видатні вчені всіх часів внесли величезний внесок у її розвиток. Піфагор, Аристотель, М. Коперника, Р.Декарт, Г. Галілей, І. Ньютон, Г.В.Лейбніц, А.Сміт, В.Гумбольт, Ч.Дарвін, Д.І. Менделєєв, К. Маркс, Д. Гільберт, Л.Е.Я.Брауер, А.Пуанкаре, К. Гедель, А. Ейнштейн, Н.Бор, В.І.Вернадський, Н. Вінер, І. Пригожин, А. Дж.Тойнбі, Дж.М. Кейнс, П. Сорокін, Ф.Соссюр, Л.С.Виготський, З.Фрейд, М.М.Бахтин не тільки мали видатні досягнення, що визначили головні напрямки розвитку науки, але й істотно вплинули на стиль мислення свого часу, на його світогляд.
Філософське осмислення досягнень науки почало набувати особливо велике культурне значення починаючи з XVII століття, коли наука стала перетворюватися на все більш значне суспільне явище. Але аж до другої половини XIX століття їх обговорення не було досить систематичним. Саме в цей час філософські та методологічні проблеми науки перетворюються в самостійну область досліджень.

1. Позиція механістів

Будь-які явища дійсності являють собою процеси, що здійснюються в просторі й часі, що вони причинно обумовлені і підкоряються невеликій кількості законів, на основі яких можна дати їм як завгодно точний опис. Механісти прагнули пояснити всі явища природи на основі законів механіки.
Однак при спробах філософськи осмислити досягнення науки з цих позицій вчені зіткнулися з величезними труднощами. Потужний вибух теоретичних ідей і швидке розширення засобів і методів наукового пізнання не вдавалося вмістити в несуперечливу картину світу і цілісну послідовну теорію пізнання.

1. Погляди позитивістів

Згідно позитивізму, справжнім знанням є факти і емпіричні закономірності. Наукові теорії дають лише систематизацію фактів і емпіричних закономірностей, які мають тенденцію ставати все більш досконалими. Наука не беззмістовна. Вона міцно спирається на здоровий глузд. Вчений, який прагне досягти успіху в науці, не потребує ніякої філософії. Інформованість про результати наукових досліджень, професійне володіння спеціальними методами, гарне почуття здорового глузду і трохи везіння - ось все, що йому потрібно.

Ці ідеї, хоча вони і не були підтримані більшістю вчених, безсумнівно, сприяли розвитку уявлень про науку. Навколо робіт позитивістів велися бурхливі дискусії, що виявили істотні розбіжності в трактуванні проблем методології науки.

1. «Коперніканський поворот» у філософії

Однак позитивізм знайшов нову силу в контексті бурхливого розвитку науки в XX сторіччі і знову привернув увагу до проблем філософського осмислення науки. На думку неопозітівістов, їхні попередники в критиці філософії та виявленні природи науки, хоча і намітили правильний напрямок, самі не змогли піти по ньому досить енергійно і послідовно. Положення радикально змінилося в результаті небаченого перш розвитку логіки.
Зародження нового різновиду позитивізму - логічного позитивізму, в рамках якого філософія і методологія науки стали предметом спеціального вивчення. Філософи, говорять неопозітівісти, претендують на особливе знання про світ. Таким чином, філософія як особлива наука не має права на існування.

М. Шлік наступним чином описує майбутнє філософії: «Звичайно, будуть ще багато ар'єргардних боїв...; філософські письменники будуть ще довго дискутувати старі уявні питання, проте врешті-решт їх перестануть слухати, і вони будуть схожі на акторів, які продовжують грати довгий час, перш ніж помітять, що глядачі поступово дременули».

4. Філософія як антична діяльність

Отже, філософія принципово неможлива як особлива наука.

Невже на цьому закінчилася історія філософії?

Ні, це не кінець, говорять неопозітівісти. Швидше доречно говорити про її початок. Так, філософія неможлива як наука. Але звідси ще не випливає, що вона неможлива і не потрібна. Новий погляд на сутність філософії був висунутий Б.Рассел, а потім розроблений Л.Витгенштейном. У «Логіко-філософському трактаті», виданому в 1921 р., Вітгенштейн висловив всі основні положення майбутньої доктрини логічного позитивізму.

- «Уся філософія є" критика мови "».

- «Мета філософії - логічне прояснення думок».

- «Філософія не теорія, а діяльність».

- «Філософська робота складається, по суті, з роз'яснень».

- «Результати філософії - не деяка кількість" філософських пропозицій ", але прояснення пропозицій».

- «Філософія повинна прояснювати і строго розмежовувати думки, які без цього є як би темними й розпливчастими». Філософія неодмінно повинна бути науковою.

Завдання філософа - виявити те, що притаманне науці як такій по її природі.
А цього можна досягти, вважають логічні позитивісти, тільки на шляху логічної реконструкції науки.

Як говорив Х.Рейхенбах, філософські муки «можна заспокоїти тільки за допомогою уроку логіки». Ті ж, хто відчувають до неї неприязнь, нехай не прагнуть досягти успіхів у філософії. Їхня доля інша. Нехай ці люди спробують докласти здібності «в менш абстрактних застосуваннях сили людського розуму».

5. Протистояння позитивізму

Однак ці ідеї позитивізму не знаходять визнання у сучасних вчених. Видатні представники науки XX в. так само рішуче, як і їх попередники, стверджують, що метою їхньої теоретичної діяльності є осягнення закономірностей світобудови.
До основ науки відносяться фундаментальні принципи, понятійний апарат, ідеали, норми і стандарти наукового дослідження. Прийнято вважати, що про зрілу науку слід говорити лише в тому випадку, коли можна встановити що є її основою наукову картину світу. Наука сьогодні розвивається з урахуванням глибокої спеціалізації, а також на стиках міждисциплінарних областей, що свідчить про її інтеграції. Однак всі наукові знання, незважаючи на їх дисциплінарну диференціацію, включають в себе:

• ідеали і норми Познання, характерні для даної епохи і конкретних стосовно специфіки досліджуваної області;

• наукову картину світу;

• філософські основи.

Дата добавления: 2015-09-30