1. підприємство - це організаційно і економічно самостійна ланка виробничої сфери народного господарства,що спеціалізується на виготовленні продукції, виконання робіт і надання послуг.

1. підприємство - це організаційно і економічно самостійна ланка виробничої сфери народного господарства,що спеціалізується на виготовленні продукції, виконання робіт і надання послуг. Підприємства мають такі ознаки: виробничо-технічна єдність, організаційно-соціальна єдність, фінансова економічна самостійність. Економіка - це народне господарство країни,або галузь. Економіка вивчає специфіку виробничих процесів у певній галузі або у сфері суспільного виробництва. Економіка підприємства – наука, про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших затратах. 2. Основні законодавчі акти, які регулюють діяльність підприємств в Україні: 1) ЗУ «Про власність»; 2) «Про підприємство»; 3) «Про підприємництво в Україні. Структура ЗУ «Про підприємства»: Загальні умови створення підприємства.: 1) підприємство створюється згідно власника майна чи уповноваженого ним органу, підприємства засновника, організації або за рішенням трудового колективу у випадках і порядку передбачених у цим законом та іншими законами України.. 2) підприємство може бути створене в результаті виділення одного діючого підприємства; 3) у випадках коли для створення і діяльності підприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання видається відповідною радою народних депутатів; 4) підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації. Державна реєстрація. Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації, державна реєстрація підприємства здійснюється відповідно до ЗУ «Про підприємство». Стаття 7. Підприємство має право створювати філіали, представництва та відділення з правом відкриття поточних і розрахункових рахунків і затверджує положення про них. Стаття 8. Статут підприємства. Підприємство діє на підставі статуту. Статут затверджується власником майна, а для державних підприємств - власником майна за участю трудового колективу. 3. Статут підприємства – зібрання обов’язкових правил, що регулюють його взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання, а також індивідуальна діяльність. У ньому зазначена точна назва підприємства, місце знаходження, форма власності, вид діяльності, цілі підприємства. Колективний договір – угода між трудовими колективами та власником підприємства, яка щорічно переглядається і регулює їх виробничі, економічні і трудові відносини.

4. Виробнича та загальна структура підприємства - це склад, кількісне співвідношення і розміри внутрішніх підрозділів, форми їх побудови та взаємозв’язку. Виробнича структура характеризує частку окремих підрозділів. На виробничу структуру підприємства впливають такі фактори: 1. Масштаб підприємства. 2. Складність конструкції виробу. 3. Характер технологічного процесу. Якщо головним виробничим підрозділом є цех (адміністративно відокремлена частина підприємства, в якій використовується комплекс робіт відповідно до внутрішньо-заводської спеціалізації) то така виробнича структура називається цеховою. Цехи поділяються: 1) основні (обробні, складні) 2) допоміжні (ремонтні) 3) побічні (утилізаційні, відновлювальні) 4) обслуговуючі 5) підсобні (виробництво тари, тепличне господарство). при без цеховій виробничій структурі основою її побудови є виробнича дільниця. Корпус – об’єднання однотипних цехів – є основним підрозділом корпусної виробничої структури. Загальна структура підприємств включає, крім виробничих підрозділів, заклади соціально-культурного призначення та підрозділ апарату управління. 5. класифікація підприємств 1. Мета і характер діяльності: а) комерційні (одержання прибутку) б) некомерційні (благодійні фонди) 2. форма власності: - приватні (індивідуальні) засновані на власності однієї особи без права найму робочої сили. – сімейні засновані на власності і праці однієї сім`ї. – колективні; - державні; - муніципальні; - спільні підприємства; - іноземних громадян або організацій. 3. правовий статус і форма господарювання: одноосібні приватні підприємства; кооперативні; орендні; господарські товариства. 4. національна належність капіталу підприємств: національні; іноземні; змішані. 5. Галузево-функціональні види діяльності: промислові; с/г; будівельні; транспортні; торговельні; лізингові; банківські; 6. розміри підприємств за чисельністю: а) малі, до яких належать: у промисловості і виробництві – до 200 чол.; у ін.. галузях робочої сфери – до 50 чол.; у науковому обслуговуванні – до 100 чол.; у галузях невиробничої сфери – до 25 чол.; у роздрібній торгівлі – до 15 чол. б) середні; в) великі. 6. виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продуктів) - система адресних завдань, з виробництва і доставки продукції споживачам, відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договором поставок. Для того щоб правильно сформулювати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані необхідно представити таку важливу інформацію, яка характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів. Зіставленням виробничої програми займається маркетолог, де служба маркетингу вивчає ринок товарів, оптимального асортименту продукції та обсягу.

7. особливості: 1. Плани виробництва й реалізації продукції орієнтуються на ринкові потреби конкурентних споживачів на своєчасне і якісне виконання договірних зобов’язань. 2. На основі виробничої програми лежить договір на поставку певної продукції, при цьому підприємство самостійно вибирає постачальників, споживачів, встановлює ціни. 3. Планування виробничої програми повинно бути гнучким, повинні нормуватися показники плану виробництва і реалізації з врахуванням змін у постачанні сировини, фінансових можливостей покупців. 4. Плани виробництва і реалізації продуктів повинні бути багатоваріантними і забезпечувати оптимальний план організації, де цей план дасть можливість одержати високий прибуток. 8. показники: 1. Натуральний – це обсяг продукції в натуральних одиницях(метри, тонни); 2. Вартісний – обсяг товарної, реалізованої чистої, обсяги незавершеного виробництва. 9. Прогноз — науково обґрунтоване судження, що дає випереджаючу інформацію про розвиток об'єкта у майбутньому; — науково обґрунтоване передбачення можливого стану об'єкта у майбутньому, можливих шляхів і строків його досягнення. Економічне прогнозування — виявлення стану та можливих напрямків розвитку економічних явищ і процесів на різних рівнях економічної системи (мікро-, мезо-, макрорівні). Джерела прогнозної інформації: накопичені знання та досвід (теоретичні та емпіричні знання про закономірності розвитку процесів); фактична і статистична інформація про об'єкт прогнозування; економіко-математичні моделі. Класифікація прогнозів: За масштабом (мікропрогноз, галузевий, макропрогноз) За часом (оперативний, короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий) за об’єктом (природних ресурсів. Трудових ресурсів, інвестицій, науково-технічний, соціальний, зайнятості, доходів) за функціональною ознакою (пошукові, нормативні) Пошуковий прогноз базується на умовному перенесенні на майбутнє тенденцій розвитку об'єкта, що склалися у минулому та діють нині, абстрагується від факторів, здатних змінити ці тенденції. Мета пошукового прогнозу — з'ясувати, як розвиватимуться події за збереження існуючих тенденцій. Нормативний прогноз (на відміну від пошукового) розробляється на основі заданих цілей (нормативів) і передбачає визначення способів і терміну їх досягнення. 10.Способи прогнозування: експертний (лат. — досвідчений) — шляхом опитування спеціалістів стосовно об'єкта прогнозування; екстраполяції (лат. — поза і згладжувати) — збирання інформації про розвиток об'єкта у минулому і перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє; моделювання (франц. — ліпити, формувати) — дослідження, що базуються на побудові моделей об'єкта відповідно до очікуваних (бажаних) змін у його стані.

11. Планування— це процес визначення цілей, які передбачає досягти підприємство за певний період, а також способів досягнення цих цілей. Планування об'єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою, сприяє односпрямованості й скоординованості процесів, що уможливлює найефективніше використання наявних ресурсів і своєчасне розв'язання різноманітних завдань управління. Поряд із загальними принципами управління у плануванні існують також специфічні принципи, а саме: цільова спрямованість, системність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об'єкта і предмета планування. Стратегічне планування здійснюється поетапно. До основних належать такі етапи:Визначення місії підприємства.Формування стратегічних цілей.Аналіз зовнішнього середовища, оцінка актуальності й реальності місії та цілей.Аналіз потенціалу підприємства, перспектив його розвитку, оцінка адекватності потенціалу місії і цілям.Вибір генеральної стратегії.Аналіз стратегічних альтернатив.Розробка функціональних і ресурсних субстратегій.Запровадження, контроль і оцінка результатів. Оперативне планування — це завершальна ланка в системі планування діяльності підприємства, а також засіб виконання всіх попередніх планів. У процесі оперативного планування здійснюють детальну розробку планів підприємства і його підрозділів на короткі проміжки часу (місяць, декаду, добу і зміну). Розробка планів поєднується з питаннями організації їх виконання. Оперативне планування поєднує два напрями роботи: календарне планування і диспетчеризацію (оперативний облік, контроль і регулювання виконання плану). 12. Тактичні плани складаються з таких розділів: маркетингова діяльність — плани маркетингу для основних виробів і загальний план для всієї продукції підприємства; виробнича діяльність — випуск продукції в натурі й за вартістю, обгрунтування виробничої програми підприємства; науково-дослідні, конструкторсько-технологічні та експериментальні роботи — освоєння нових технологій і виробів; праця, кадри, соціальний розвиток колективу — персонал, фонд заробітної плати, продуктивність праці, умови праці та побуту; капітальні вкладення та капітальне будівництво — інвестиції, будівельно-монтажні роботи, введення в дію нових основних фондів; матеріально-технічне забезпечення — потреба в матеріальних ресурсах і джерела її задоволення; організація виробництва, праці та управління — удосконалення форм і методів організації, структурна перебудова; природоохоронна діяльність — заходи охорони й раціонального використання природних ресурсів; зовнішньоекономічна діяльність — показники зовнішньоекономічної діяльності, результати експортно-імпортних операцій;витрати, прибуток, рентабельність — собівартість виробів і сукупного обсягу випущеної продукції, прибуток, рентабельність;	13. Бізнес-план підприємства — це письмовий документ, де викладено суть, напрями і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Цей план є підставою для подальшої підприємницької діяльності, необхідною передумовою залучення інвестицій, інноваційно-інвестиційних проектів тощо. При цьому бізнес-план виконує дві функції: зовнішню (ознайомлення зацікавлених людей з ефективністю реалізації тієї чи іншої підприємницької ідеї) і внутрішню (відпрацювання системи управління реалізацією підприємницького проекту) функції. До типових розділів бізнес-плану належать такі: резюме — короткий огляд бізнес-плану, його ключових аспектів, повідомлення про наміри; галузь, підприємство та його продукція — поточна ситуація і тенденції розвитку галузі; опис продукції; стратегія підприємства; права власності; дослідження ринку — характеристика ринку продукту; цільовий ринок бізнесу; місцезнаходження підприємства; оцінка впливу зовнішніх чинників; маркетинг-план — стратегія маркетингу; очікувані обсяги продажу продукції; виробничий план — основні виробничі операції; машини і устаткування; приміщення; сировина, матеріали та комплектуючі; організаційний план — форма організації бізнесу; потреба в персоналі; власники і менеджери бізнесу; організація управління; кадрова політика; оцінка ризиків — типи можливих ризиків; способи реагування на загрози для бізнесу; фінансовий план — прибуток і збитки; план руху готівки; плановий фінансовий баланс; фінансові коефіцієнти. 14. основні фонди підприємства - це засоби праці виробничого і невиробничого призначення (машини, обладнання), які беруть участь у процесі виробництва протягом багатьох циклів, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, і переносять свою вартість на вартість готової продукції частинами, шляхом амортизаційних відрахувань. Основні матеріали – предмети праці, що складають матеріальну основу виготовленої продукції. Відповідно до діючої типової класифікації основних засобів — групуються залежно від функціонального призначення, галузевої належності, речовинно-натурального складу тощо.Залежно від функціонального призначення основні засоби поділяються на виробничі та невиробничі. Виробничі основні засоби — це засоби, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню. До них належать будівлі, споруди, силові машини та устаткування, передавальні пристрої, транспортні засоби, робоча худоба, багаторічні насадження, інші основні засоби, що діють у сфері матеріального виробництва. Невиробничі основні засоби — це засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва та передбачені для обслуговування потреб житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, освіти, культури. До них належать споруди, будівлі, машини, обладнання, апарати та інші засоби, що використовуються в невиробничій сфері.	15. Класифікація за виробничим призначенням - 1. Будівлі (цехи, корпуса, склади, погреба). 2. Споруди (тунелі, насосні станції, башти, нафтові і газові свердловини, мости). 3. Передавальні пристрої – засоби, за допомогою яких передаються всі види енергії (від машин двигунів до робочих машин, електро мереж, паро-, водо-, газо-, нафтопроводи). 4. Машини і обладнання (верстати, агрегати, обчислювальна техніка). 5. Транспорті засоби (вагони, автомобілі, тягачі, електрокари). 6. Інструмент (механізовані й ручні інструменти всіх видів). 7. Виробничий інвентар (лопати. Контейнери, стелажі, робочі столи). 8. Господарський інвентар (канцтовари, меблі, засоби забезпечення санітарного стану). Згідно з національними стандартами бух. Обліку в Україні, зокрема положення б/о №7 «основні засоби» класифікують за такими групами: 1. Земельні ділянки. 2. Капітальні витрати на поліпшення земель. 3. Будинки, споруди та передавальні пристрої. 4. Машини та обладнання. 5. Транспорті засоби. 6. Інструменти, прилади, інвентар. 7. Робоча і продуктивна худоба. 8. Багаторічні насадження. 9. Ін.. основні засоби, які не ввійшли в ці групи. 16. Зношування основних фондів – це втрата основними фондами своєї вартості. Види зношування – 1. Фізичні – це втрата основними фондами своїх споживчих властивостей, внаслідок чого вони перестають задовольняти вимоги, які до них ставлять. 2. Моральне – передбачене обезцінення основних фондів, викликане здешевленням відтворення основних фондів або використання більш продуктивних засобів праці. Облік основних фондів здійснюється в натуральних або вартісних показниках. 17. амортизація – перенесення вартості основних фондів, на вартість новоствореної продукції з метою її повного відновлення. Амортизаційні відрахування відносяться на витрати виробництва і з низ формується амортизаційний фонд підприємства, який використовує для відновлення основних фондів. В б/о для здійснення процесу амортизації основниі фонди поділяють на такі групи: 1. Будівлі, споруди. Їх компоненти, передавальні пристрої. 2. Транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові електро-механічні прилади та інструменти, інформаційні системи. 3. Інші основні фонди. Норма амортизації – річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів. 18. ремонт основних фондів – відновлення фізичного зношування окремих конструкцій (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів в працездатному стані протягом всього терміну служби. Ремонт: 1. Поточний ремонт – породжується випадковими поломками, що принципово не впливає на норми використання основних фондів. 2. Капітальний ремонт – породжується закономірним зношуванням основних фондів. 3. Відновний ремонт – особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням внаслідок стихійних лих, тривалої бездіяльності. Технічне переоснащення – здійснення заходів щодо впровадження нової техніки, технології на окремих дільницях, механізації і автоматизації виробництва, заміна застарілого обладнання, яке здійснюється згідно з планом технічного розвитку підприємства, без розширення виробничих площ.
19. Однієї з найбільше важливих задач розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього необхідно раціонально використовувати основні фонди і виробничі потужності. Збільшення обсягів виробництва промислової продукції досягається за рахунок: 1) введення в дію основних фондів і виробничих потужностей; 2) поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей. Для більш ефективного використання основних засобів підприємство може прийняти наступні заходи: - Введення в дію не встановленого устаткування, заміна і модернізація його; - Підвищення кваліфікації робочого персоналу, яке забезпечує більш ефективне і дбайливе поводження з устаткуванням. - Економічне стимулювання основних і допоміжних робітників, що передбачає залежність зарплати від випуску і якості вироблюваної продукції. Формування фондів стимулювання і заохочення робітників, які досягли високих показників роботи. - Проведення соціальних робіт, що передбачають підвищення кваліфікації робітників, поліпшення умов праці і відпочинку, оздоровчі заходи і ін. заходу, позитивно впливають на фізичний і духовний стани робітника. 20. Персонал підприємства – сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та мають практичний досвід і навики роботи. Персонал поділяється на 4 категорії: 1. Робітники (основні, допоміжні). 2. Службовці – працівники, які здійснюються підготовку і оформлення документацій, господарське обслуговування, облік і контроль (аналітики, обліковці, касир, діловоди, табельники). 3. Спеціалісти (вважаються працівники, які займаються інженеро-технічними, економічними та іншими роботами (інженери, бухгалтери. Юристи, психологи, соціологи, товарознавці)). 4. Керівники – працівники, які займаються посади керівників підприємства та його структурних підрозділів. Структура: всі кадри підприємства поділяються на промислово-ворибничий персонал – належать зайняті робітники в основних і допоміжних розділах підприємства (заводські лабораторії, дослідні установи. Непромисловий персонал - працівники, зайняті у невиробничій сфері підприємства. 21. класифікація персоналу: 1. За професіями – характеризує вид трудової діяльності, яка потребує спеціальних знань та практичних навичок. 2. За спеціальностями – виділяється в межах певної професії, характеризує відносно вузький вид трудової діяльності. 3. Кваліфікація – характеризує якість, складність праці і є сукупність. Спеціальних знань і навиків, які визначають ступінь підготовки працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності. 30. Процес визначення економічно обгрунтованої величини оборотних коштів підприємства, необхідних для нормальної діяльності, називається нормуванням оборотних коштів. Таким чином, нормування оборотних коштів полягає в розробленні та встановленні норм оборотності оборотних коштів за їх елементами та нормативів оборотних коштів. Норма оборотних коштів визначає мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей і розраховується в днях запасу (у відсотках від обсягу виконаних робіт, у гривнях тощо). Існують три методи розрахунку нормативів оборотних коштів: аналітичний (дослідно-статистичний), коефіцієнтний та метод прямого рахунку. Аналітичний метод (дослідно-статистичний ) передбачає здійснення аналізу наявних товарно-матеріальних ресурсів з наступним їх коригуванням та вилученням з них надлишків. Сутність коефіцієнтного методу полягає в уточненні діючих нормативів (через коефіцієнти) відповідно до змін у виробництві в наступному періоді. Метод прямого рахунку зводиться до розрахунку нормативів за кожним нормативним елементом в умовах досягнутого організаційно-технічного рівня виробництва. У практиці господарювання цей метод є основним. 31. існує ЗУ «Про інвестиційну діяльність», в якому визначається, що інвестиції – це сукупність усіх видів майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладається в об’єкти підприємницької діяльності, в результаті якої створюється прибуток, або досягається соціальний ефект. До інвестицій належать: кошти, цільові банківські вклади, інші папери, акції, рухоме та нерухоме майно, сукупність технічних та технологічних. Юридичні та фізичні особи, які здійснюють вклади капіталу називаються інвесторами. Інвестиційна діяльність підприємства – сукупність практичних дій інвесторів та учасників. Зо запозичують інвестиції для одержання прибутку або доходу. Основною метою інвестеційної діяльності є: 1. Високі темпи економічного розвитку підприємства. 2. Максималізація доходів від інвестиційної діяльності. 3. Забезпечення фінансової стійкості. 32. види інвестицій: 1. Об’єкт інвестування – фінансові інвестиції та реальні. 2. За характером інвестування – прямі та непрямі. 3. За періодом користування – коротко-, середньо-, довгострокові. 4. За формою власності інвестицій ресурсів – приватні, державні, іноземні, спільні.	22. чинники, що впливають на зміну професійно-кваліфікаційного складу кадрів підприємства: 1) зростання попиту на кваліфіковану робочу силу, що пов’язано із швидкими темпами оновлення продукції, ускладнення технологічних процесів. 2) перерозподіл працівників із сфери промислового та с/г виробництва, у сферу побутового обслуговування населення, торгівлі, інформаційну сферу. 3) досить висока питома вага зайнятих ручною некваліфікованою працею, що пов’язано із сповільненням темпів технічного переоснащення підприємств. 4) включення до складу трудових ресурсів, працівників з більш високим освітнім рівнем, ніж ті, які вибувають за межі працездатного віку. 5) неврахування системою освіти сучасних вимог і потреб у кваліфікованій робочій силі, що породжує невідповідність між реальним попитом підприємств у кадрах та їх пропозицією на ринках праці. 23. кадрова політика підприємств, основна мета якої полягає в забезпеченні кожного робочого місця і посади, персоналом відповідної професії, спеціальності і головне – кваліфікації. Кадрова політика як правило здійснюється після структурного аналізу професійно-кваліфікованого складу персоналу. Структурний аналіз персоналу базується на врахуванні рівня кваліфікації, вікового складу, тривалого стажу працівників, співвідношення працівників за статтю. Також при розробці кадрової політки оцінюється ефективність використання робочого часу на підприємстві, коефіцієнти плинності кадрів, прогнози зайнятості в регіоні та ін.. Управління персоналом – частина кадрової політки, основними функціями якого є: 1. Планування потреби в певних категоріях персоналу. 2. Набір на відбір персоналу. 3. Визначення заробітної плати і пільг. 4. Професійна орієнтація працівників до конкретних умов роботи. 5. Забезпечення процесу навчання персоналу. 6. Оцінка результатів трудової діяльності. 7. Підвищення або пониження в посаді, переміщення або звільнення. 24. продуктивність праці – показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу. Показники: 1. Виробіток – показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. 2. Трудомісткість – показник, обернений до показника виробітку, і характеризується величиною затрат праці (час) на виготовлення одиниці продукції. 25.Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом. Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях на планову чисельність промислово-виробничого персоналу. Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів. Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів. Обчислення економи робочої сили під впливом техніко-економічних факторів. Ці фактори згруповані так: 1)Підвищення технічного рівня виробництва. 2)Структурні зрушення у виробництві. 3)Вдосконалення у правління,організації виробництва і праці. 33. виробничі інвестиції – кошти, що відправляються на розширене відтворення основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури підприємства (розширення підприємства, технічне переоснащення діючих та споруджених нових, реконструкція). Розрізняють валові та чисті капіталовкладення. Валові інвестиції – загальна сума витрат капіталу на просте й розширене відтворення основних засобів. Чисті інвестиції – витрати капіталу лише на розширене відтворення основних фондів і вони визначаються як різниця між валовими капіталовкладеннями та сумою амортизаційних відрахувань. 34. структура виробничих інвестицій: 1. Галузева – характеризує розподіл капіталовкладень за галузями та видами виробництва. 2. Територіальна – співвідношення їх розподілу за економічними районами та областями країни. 3. Технологічна структура – співвідношення між основними складовими частинами: затрати на будівельно-вантажні роботи, вартість обладнання, вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного устаткування, а також інструментів. 4. Відтворювальна – передбачає відношення довгострокових витрат на нове виробництво, розширення реконструкцій. 5. За формами власності – свідчить про збільшення частки приватних інвестицій в загальному обсязі. 37. нематеріальні ресурси підприємства - складова частина потенціалу підприємства, яка забезпечує економічну користь протягом тривалого періоду і має ту особливість, що в них відсутня матеріальна основа здобування доходів. Це імідж, репутація, постійна клієнтура, раціоналізаторські пропозиції. 38.нематеріальні активи підприємства – цінності, що не є фізичними об’єктами, але мають вартість, оцінку, патенти, ліцензії, ноу-хау, права власності, захист доступу до нематеріальних активів та їх використання в господарській діяльності з метою одержання прибутку. До складу нематеріальних активів входять: 1. Права, що з’являються внаслідок володіння підприємством.2. монопольні права та привілеї на користь рідкісних ресурсів включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності. 3. Оправа, що з’являються внаслідок укладання підприємствами, іншими організаціями ліцензійних угод на використання об’єктів інтимної власності. 39. Принцип юридичного захисту об'єктів інтелектуальної власності досить простий: забороняється використання нематеріальних активі в без дозволу їхнього власника, або їхня підробка. Проте форми пра­вового захисту дуже різняться між собою залежно від типу активів. Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зраз­ки засвідчується патентами. Правова охорона знаків для товарів і послуг, зазначення похо­дження товару та фірмового найменування здійснюється на підставі їхньої державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг видається свідоцтво, яке засвідчує його пріоритет.	26. Оборотні засоби (фонди) – частина виробничих засобів підприємства, яка повністю споживається в кожному економічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції. Оборотні засоби складаються: 1. З виробничих запасів (предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства у виді запасів). 2. Незавершене виробництво (предмети праці, які ще не пройшли всіх стадій обробки). 3. Витрати майбутніх періодів (витрати на підготовку і освоєння нової продукції). 27. ефективному використанню виробничих запасів, зокрема матеріальних ресурсів сприяє їх нормування. Норма витрат матеріальних витрат – гранично-допустима кількість сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути використана для виробництва одиниці продукції. Методи нормування витрат матеріальних ресурсів: 1. Аналітично-розрахунковий (ґрунтується на аналізі конструкції виробу, виробничих умов, для його виготовлення). 2. Дослідно-виробничий (метод використовується для нормування витрат, допоміжних матеріалів та інструментів). 3. Звітно-статистичний (застосовуються на основі даних про фактичне використання матеріалів, сировини, у звітному періоді та їх корегування). 28. показники використання матеріальних ресурсів: 1. Матеріаломісткість – показник, що відображає кількість споживчих матеріальних ресурсів у натуральному або грошовому виразі на 1 продукцію (Мм= Мз / Q, Мз – загальна сума матеріальних затрат, Q – обсяг виготовленої продукції) 2. Матеріаловіддача – показник, обернений до матеріаломісткості, який визначається відношенням обсягу виготовленої продукції до величини споживчих матеріальних ресурсів (Мв = Q/ Мз) 29. основним джерелом сировини і матеріалів є: 1) зниження ваги виробів; 2) скорочення відходів і витрат сировини; 3) використання відходів; 4) використання вторинної сировини; 5) зменшення і ліквідація браку. Шляхи економії матеріальних ресурсів: 1) виробничо-технічна – якісна підготовка сировини до виробничого споживання, комплексна переробка сировини, застосування безвідходних та маловідходних матеріалів. 2) організаційно-економічні – підвищення рівня науковості нормування і планування діяльності підприємства.
40. Промислова власність – поняття, яке застосовують для позначення виключеного права на використання певних нематеріальних ресурсів. Серед об’єктів промислової власності найважливіше місце посідають винаходи. Винахід – результат діяльності людини в будь-якій області технології. Винаходу надається правова охорона, якщо він є новим, має винахідницький рівень та промислове застосування. Ліцензія надає право на використання винаходу. Промисловий зразок – результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. До промислових зразків відносяться форма, малюнок, колір або їх поєднання, що визначає зовнішній вигляд. Товарний знак – позначення для відмінності товарів та послуг, які виробляються або видають одні юридичні або фізичні особи від однорідних товарів та послуг. 41. заробітна плата – винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі. з/п склад з основної зарплати та додаткової. Основна з/п визначається тарифними ставками, посадовими окладами, а також доплатами у розмірах, встановленими чинним законодавством. Додаткова з/п визначається кінцевим результатом діяльності підприємства і виступає в формі премій, винагород, заохочувальних виплат, що не заперечить чинному законодавству. Функції з/п: 1. Відтворювальна – забезпечує нормальне відтворення робочої сили і відповідної кваліфікації. 2. Стимулююча – забезпечує встановлення таких розмірів оплати праці, які б спонукали працівників до продуктивної праці, досягнення найкращих результатів на робочих місця. 3. Регулююча – реалізує принцип рівня з/п залежно від рівня кваліфікації, складності праці, напруженості завдань фаху. 4. Соціальна – спрямована на забезпечення оплати праці за однакову роботу, тобто реалізацію принципу соціальної справедливості. 43. Фонд з/п – загальна сума грошових коштів, направлена на оплату праці робітникові і управлінському персональному підприємстві за визначений обсяг виконання роботи або виробництва продукції, а також на оплату невідпрацьованого часу, який підлягає оплаті відповідно до чинного законодавства. Є основний фонд з/п і додатковий. Фонд з/п складається з: 1.фонду основного.2. фонду додаткового. Фонд з/п обчислюються в таких одиницях виміру: людино-година, людино-ден, людино-місяць. 49. джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме: 1. Затрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок поліпшення використання засобів і предметів праці. 2. Затрати живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок росту продукційної сили. 3.адміністративно-управлінські витрати. Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі. Чинниками зниження собівартості є підвищення технічного рівня виробництва і вдосконалення організації виробництва і праці, зміна структури та обсягу продукції галузеві та інші фактори. 50. ціна – грошовий вираз вартості товару, кількість грошей, що сплачуються або одержуються за одиницю товару або послугу. Функції цін: 1. Обліково-аналітична - забезпечує облік результатів господарювання підприємства. 2. Стимулююча – сприяє раціональному використанню обмежених ресурсів. Науково-технічному прогресу, оновлення асортименту. 3. Розподільча – впливає на розподіл ресурсів доходів та фінансів у суспільстві. 4. Регулююча – здійснює збалансування між окремими виробництвами, попитом і пропозицією. 51.ціноутворення – процес обґрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів, визначення їх рівня, співвідношення та структури. Цілі діяльності підприємств щодо оптимізації цін на ринку: 1. Максимізація прибутку (зіставляються попит і витрати на виробництво з альтернативними цінами). 2. Лідерство на ринку (встановлюються низькі ціни з метою збільшення частки підприємства на ринку). 3. Лідерство в якості товарів (встановлюються відносно високі ціни, які повинні компенсувати високі витрати на науково-дослідні роботи). 52. ціна на будь-який товар складається з окремих елементів: собівартість і прибуток. Прибуток – різниця між продажною ціною товару або послугою і витратами на виробництво. Склад ціни: 1. Акцизний збір – непрямий податок, який встановлюється на високорентабельні та монопольні товари і включаються до його ціни. 2. Податок на додану вартість (ПДВ) – частина новоствореної вартості, яка сплачується до Державного бюджету на кожному етапі виробництва продукції. виконання робіт або надання послуг. 3. Націнки постачальницько-збутових організацій. 4. Торгівельні надбавки та знижки.	42. форми з/п: 1. Погодинна – передбачає оплату праці залежно від відпрацьованого часу і рівня кваліфікації. 2. Відрядна – передбачає суми заробітку від кількості виготовлених виробів, або обсягу виконаних робіт за певний проміжок часу. Системи оплати праці: 1. Пряма погодинна: Зп.пог. = Фміс.* Сг , грн.(Фміс. – фактично відпрацьований за місяць час. Визначається грн./міс; Сг - годинна тарифна ставка за розрядом робітника); 2. Погодинна-преміальна система: Зп.прем. = Зтар. + Д, грн. (Зтар. - сума заробітку, нарахована за прямою погодинною системою оплати праці; Д – сума преміальних доплат за досягнення певних якісних або кількісних показників); 3. Система посадових окладів – є різновидом погодинно-преміальної системи, за цією системою оплачується праця працівників, робота яких має стабільних характер. 4. Пряма відрядна: Зп.відр. = ∑ Рі * Nфі, грн. (Рі – відрядний розцінок за виготовлення одного виробу інного виду (грн./шт.; Nфі, фактична кількість виробів інного виду, виготовленої робітником за певний час); 5. Відрядно-преміальна: Зв.прем.= Зтар.в. * Дв,грн.. (Зв.прем – тарифний заробіток робітника при прямій відрядній системі о/п працівників; Дв - сума преміальних доплат в грн..). 6. Відрядно-прогресивна: Зв.прог. = Nвб. Рзв. + (Nф – Nвб.) * Р підв., грн.. (Nвб. - вихідна база для нарахування доплат, шт./міс; Рзв. – звичайний розцінок за один виріб; Nф – відповідний фактичний обсяг випуску продукції за місяць Р підв – підвищений розцінок з аодин виріб). 7. Непряма відрядна: Зч.в.підс. = Nфі * Рпві., грн.. (Nфі – фактично виконана кількість продуктів; Рпві. – непрямий відрядний розцінок, при обслуговуванні іншого основного робітника.) 8. Колективна система оплати праці - використовується в тому випадку, коли характер обладнання або специфіка технологій потребують зусиль групи працівників різної кваліфікації. 9. Акордна система – передбачає встановлення розцінки працівникові, або групі працівників не за окремі вироби чи операцій, а за весь обсяг робіт із визначеними строками його виконання. 44. організація з/п і формування її рівня складають основу соціально-трудових відносин у суспільстві, де вони охоплюють загальні інтереси усіх учасників трудового процесу. Будь-які зміни, що стосуються оплати праці. Впливають на доходи всіх членів суспільства, а також найважливіші макроекономічні показники. Механізм з/п (регулювання) складається з таких елементів: 1. Ринкове. 2. Державне. 3. Колективно-договірне. 4. Механізм визначення індивідуальної з/п. безпосередньо на підприємстві з використанням таких елементів, як тарифна сітка. Нормування праці форми і системи оплати праці та преміювання. Завдання організації з/п: 1. Підвищення заінтересованості кожного працівника, у виявленні і використанні резервів зростання ефективності своєї праці при можливості одержання додаткових коштів. 2. Досягнення прямої залежності з/п від індивідуальних кінцевих результатів оплати праці. 3. Оптимізація співвідношення в оплаті праці працівників різних категорій і професій, кваліфікаційних груп з врахуванням складності виконання робіт.	45. витрати виробництва – нераціональне використання виробничих ресурсів, що зменшують результати господарської діяльності підприємства. Витрати підприємства – сукупність матеріальних витрат і живої праці, що показує, скільки коштує виробництво підприємству і виступає в формі собівартості продукції. Операційні витрати – витрати операційної діяльності підприємства (основна діяльність) пов’язана з виробництвом та реалізацією продуктів (робіт, послуг), яке забезпечую основну частку його доходу. 46. класифікація витрат виражається такими ознаками: 1. Ступінь однорідності витрат: а) одноелементні(прості) витрати – витрати, які мають єдиний економічний зміст. б) комплексні витрати – різновид витрат, які охоплюють декілька елементів. 2 спосіб віднесення на окремі види продукції: а) прямі витрати – витрати, які пов’язані на одиницю виготовлення. б) непрямі витрати – витрати, пов’язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись на той чи інший вид продукції. 3. Зв'язок з обсягом виробництва: а) постійні витрати - витрати, де їхня сума не залежить від кількості виготовленої продукції. б) змішані витрати - загальна сума витрат за певний час, яка залежить від обсягу виробництва. 4. За економічними елементами і калькуляційними статтями. 47. собівартість продукції – сукупність витрат, виражених у грошовій формі, що йдуть на виробництво і збут продукції. види собівартості: 1. Залежно від часу формування затрат: планова, фактична, нормативна, кошторисна. 2. Залежно від місця формування затрат: цехова, виробнича, повна. 3. Залежно від тривалості розрахункового періоду: місячна, квартальна, річна.4. за складом продукції собівартості: товарна, валова, реалізована, незавершене виробництво. 5. За ступенем охоплення підприємства: індивідуальна, галузева. 48. вартісною формою витрат на підготовку виробництва, виготовлення продукції та її збут є собівартістю продукції. показники собівартості продукції, що використовуються в господарський практиці, є: 1. Затрати на 1 грн товарної продукції (в 1 грн. т.п.) В1грн.т.п. = стп / Qт.п., грн. (стп - собівартість всієї товарної продукції підприємства; Qт.п., - обсяг товарної продукції підприємства); 2. Собівартість окремих видів продукції (визначається на основі собівартості окремих видів продукції). 3. Зниження собівартості порівняльної товарної продукції (використовується на підприємствах зі сталим асортиментом продукції).

Дата добавления: 2015-09-29