1.Педагогічні здібності — це якості особистості, що виражаються в нахилах до роботи з дітьми, любові до дітей.Виділено головні групи здібностей. 1. Організаторські. Виявляються в умінні вчителя згуртувати учнів, залучити їх до праці,.2. Дидактичні. Конкретні уміння підібрати і підготовити навчальний матеріал, наочність, обладнання, доступно,переконливо і послідовно викладати навчальний матеріал,підвищувати навчально-пізнавальну активність)3. Перцептивні, що виявляються в умінні проникати в душевний світ вихованців, об'єктивно оцінювати їх емоційний стан, виявляти особливості психіки.4. Комунікативні, які виявляються в умінні вчителя встановлювати педагогічно доцільні стосунки з учнями..5. мовні – уміння ясно і чітко висловлювати свої думки і почуття засобами мови..6. Сугестивні, які виявляються в умінні вчителя здійснювати емоційний вплив на учнів. 7. Академічні – здібності до відповідної галузі науки. 8. Пед.уява – це спец. здіб. Що виражається у передбаченні наслідків своїх дій, у виховному проектуванні особистості учнів, пов»язаному з уявленням про те, що з учня вийде у майбутньому..9. Здат.до розподілу уваги (одночасно між декількома видами діяльності)
| Особистісні якості в учительській професії нероздільні з професійними. До останніх за звичай відносять набуті в процесі професійної підготовки і пов'язані з отриманням спеціальних знань, умінь, способів мислення, методів діяльності..Захоплення наукою – обов'язкова учительська якість. Науковий інтерес допомагає вчителеві формувати повагу до свого предмету, не втрачати наукової культури, бачити і вчити учнів бачити зв'язок своєї науки з загальними процесами людського розвитку. Особливість сучасного вчителя, вихователя в значній мірі визначається його ерудицією, високим рівнем культури. Той, хто хоче вільно орієнтуватися в сучасному світі, повинен багато знати. Ерудований педагог повинен бути і носієм високої індивідуальної культури. Учитель завжди є наочним зразком для учнів, своєрідним еталоном вчинків і поведінки. Авторитет вчителя – непов’язана з соц..статусом, примусом і винагородами здатність вчителя впливати на думки, почуття і поведінку учнів. |
| 2. Виховання – (у широкому значенні) увесь навч.-вих. процес, в результаті якого розвив. інструментальна та мотив.-ціннісна сфера особистості. Виховання – (у вузькому значенні) діяльність, спрямована на розвиток мотив.-ціннісна сфери особистості(почуттів, перконань, рис характеру).Предмет вивч.теорії виховання – мотив.-ціннісна сфера особистості. Виховання, яке здійснюється в умовах навчально-вих. закладів спеціально підготовленими фахівцями, називають пед.процесом. Особливості: відбув. в умовах соц. виховн. інститутів; здійсн. педагогами-фахівцями; має цілеспрямований, систематичний, планомірний характер; спрямовується на забезпечення всебічного розвитку вихованців. Поєднуються навчання і вихов(у вузькому знач), тому що є дві сфери(мотивац-ціннісна і інструм) Навчання – діяльність спрямована на розвиток інструментальної сфери особистості(досвіду і здібностей) Мета пед.процесу – всебічний розвиток дитини. Під змістом пед.проц слід розуміти систему знань, умінь, навичок, соц.цінностей, норм у процесі засвоєння яких відбувається розвиток особистості вихованця. Зміст навчання: Знання – це відображення людиною об»активної дійсності у формі фактів, уявлень, понять і законів науки. | Уміння – готовність свідомо і самостійно виконувати практичні і теоретичні дії на основі засвоєних знань, життєвого досвіду і набутих навичок. Навички – дії доведенні до автоматизації шляхом багаторазового повторення. Здібності – індивідуально-психолог.особливості, які є передумовою успішного виконання певної діяльності. Зміст виховання становлять: Переконання – усвідомлена потреба особистості, яка спонукає її діяти відповідно до своїх ціннісних орієнтацій. Почуття – форма переживання людиною свого ставлення до навк.дійсності.(інтелектуальні, моральні, естетичні) Потреба – це стан людини, який виникає на основі протиріччя між тим, що вона має і необхідним або бажаним для неї. Звичка – це дія, постійне виконання якої стало потребою. Характер – сукупність типових рис особистості, які визначають її поведінку в різних умовах.Методи навчання і виховання – це способи спільної діяльності педагога і учнів, спрямовані на виконання навчально-вих. завдань. Етапи процесу виховання: а) виділення конкретних рис і властивостей особистості, які передбачається виховати; б) вивчення вихованця і діагностика — проектування його особистості на основі зразка-ідеалу; в) засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей; г) вироблення досвіду поведінки відповідно до ідеалу; ґ) спонукання вихованця до самостійної роботи над удосконаленням своєї особистості. |
3. ефективність уроку за лежить від ретельності його підготовки. У підготовці виділяють такі етапи: ви вчення навч.програми, ознайомл. зі змістом навч.літер та відбір необх.матеріалу; орієнтація на мотивацію навч.діяльн. учнів; вибір методів і прийомів вивч. нов.матеріалу; календарно-тематичне планування (Календарне планування – це розподіл у часі окремих тем з урахуванням к-сті год, що визначається програмою на кожну тему, к-сті тижневих год, розкладом занять. Тематичне планування призначене для визначення оптимальних шляхів реалізації освітньої, розвиваючої і виховної функцій навчально-виховного процесу в системі уроків і позаурочних занять з даної теми або розділу навчальної програми. До цієї системи, в залежності від основної дидактичної мети, можуть ввійти як уроки різних типів і видів, так і інші форми організації позакласної та позаурочної роботи учнів.); підготовка наявних у школі засобів навчання з теми уроку; поурочне планування(тема, мета, актуал.опорних знань, формув.нових понять, застосування (закріплення)матеріалу, дом.завд).
| 4. Виділяють 4 основні етапи:1 Постановка проблеми, 2 формулювання гіпотез стосовно передбачуваних причин досліджуваного явища (що може бути виявлено в процесі дослідження), 3 перевірка гіпотези(збір і аналіз данних), 4 формулювання висновків. Методи пед.дослідження: описов і(методи збору даних: спостереження, вивчення документів і продуктів діяльності, опитування (бесіда, інтерв’ю, анкетування), тетування) і пояснювальні (експериментальні). Вивч.док – м. аналізу інформації,зафіксованої в рукописному або друк тексті, аудіо-відеозаписах.(журнали, плани уроків, конспекти, навч і вих. програми).Методи опитування забезпечують збір первинної інформації шляхом безпосередньої або опосередкованої взаємодії дослідника з опитуваним.Тест – стандартизований метод,дл визначення якостей і здібностей. особистості. Пед.експеремент – планомірна зміна умов пед.процесу і реєстрації відповідних наслідків(експериментатор спостерігає наслідки змін, які сам цілеспрямовано викликає у пед.процес. | 5. зміст освіти - сукупність систематизованих знань, умінь і навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил і практичної підготовки, що досягається в результаті навчально-виховної роботи. Він зорієнтований головним чином на знання як відображення духовного багатства людства, накопиченого протягом історичного розвитку. До основних компонентів змісту освіти (за І. Лернером) належать: 1. Досвід пізнавальної діяльності особистості. Він охоплює систему знань про природу, людину, суспільство, що забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу. 2. Досвід здійснення відомих способів діяльності (практичний досвід). Зміст цього досвіду становить система загальних інтелектуальних і практичних умінь та навичок, є основою конкретних видів діяльності: пізнавальної, трудової, громадської, ціннісно-орієнтаційної, комунікативної - участь у яких забезпечує здатність учнів оволодівати культурою народу. 3. Досвід творчої, пошукової діяльності. Він покликаний забезпечити готовність до пошуку шляхів розв'язання актуальних проблем, формування нових способів діяльності на основі вже відомих | . 4. Досвід ціннісних ставлень особистості до світу, діяльності. Це специфічний досвід, адже сфера почуттів людини не збігається зі змістом знань про навколишню дійсність, навичками й уміннями. Система мотиваційно-ціннісних та емоційно-вольових ставлень разом із знаннями та вміннями є умовою формування системи цінностей, ідеалів, світогляду особистості. Залежно від цілей і завдань освіти, основних принципів формування зміст загальної середньої освіти поділяють на державний і шкільний компоненти. Державний компонент визначає обов'язкові для вивчення навчальні предмети в усіхшколах. Це має забезпечити досягнення кожним випускником середньої школи мінімального обов'язкового освітнього рівня. Шкільний компонент розширює і поглиблює зміст загальноосвітньої підготовки школярів, забезпечує їхній індивідуальний розвиток, формування пізнавальних інтересів і нахилів. 1. Теорія матеріальної освіти (Я.-А. Коменський,) полягає в тому, щоб передати учням якомога більший обсяг знань із різних галузей науки, забезпечити енциклопедичність знань | 2. Теорія формальної освіти (Дж. Локк, Песталоцці) навчання як засіб розвитку здібностей і пізнавальних інтересів учнів, їхньої уваги, пам'яті. Недоліком є недооцінка значення гуманітарних наук для формування всебічно розвиненої особи. 3. Теорія дидактичного утилітаризму (Дж. Дьюї). Вона ґрунтується на пріоритеті індивідуальної і суспільної діяльності учня і має на меті забезпечення концентрації уваги на заняттях конструктивного характеру. 4.теорія екземпляризму (Г. Шейєрл), основна мета якої полягає в тому, щоб ознайомити учнів із репрезентативними частинами навчального матеріалу, привчити їх пізнавати ціле шляхом аналізу будь-якого типового для цієї цілісності факту чи явища; Основним джерелом змісту освіти на державному рівні є такі документи: навчальні плани.Базовий навч план - це основний документ, який є складовою державного стандарту загальної середньої освіти. Він визначає структуру змісту загальної середньої освіти Навчальна програма - документ, затверджений Міністерством освіти і науки України, який визначає зміст і обсяг навчального матеріалу з кожної дисципліни, розподіл його за роками, розділами і темами, а також перелік знань, умінь і навичок з кожного навчального предмета. |
|
|
| кожного виду роботи.) Лінійна система - безперервна послідовність матеріалу від простого до складного відповідно до принципів послідовності, систематичності, доступності (нове будується на основі вже відомого і в тісному зв'язку з ним). Лінійний принцип побудови програм дає економічність, оскільки унеможливлює надлишкове дублювання матеріалу. Концентрична система - повторне вивчення певних розділів, тем для більш глибокого проникнення в сутність явищ та процесів. Підручник - книга, яка містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, визначеними програмою і вимогами дидактики. Навчальний посібник - книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості. закритий посібник містить поради, спрямовані на ефективну роботу з підручником і використання його можливостей, дає чіткі настанови щодо проведення уроку з використанням підручника для учнів. Здебільшого його вважають додатком до підручника для учнів. Посібник відкритого типу пропонує вчителеві додаткову (наукову, педагогічну) інформацію, містить загальні пропозиції щодо організації процесу навчання, але не обмежує вчителя детальними інструкціями. Він зорієнтований на стимулювання вчителя до педагогічної творчості. | 6. Метод навчання - спосіб упорядкованої, взаємопов'язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.Тип пізнавальної діяльності характеризує рівень пізнавальної активності та самостійності учнів у навчанні. На цій підставі виокремлюють: Пояснювально-ілюстративний метод (спрямований на повідомлення готової інформації різними засобами (словесними, наочними, практичними) та усвідомлення і запам'ятовування цієї Інформації учнями. Виклад навчального матеріалу може здійснюватись у процесі розповіді, вправи, бесіди з опорою на засвоєння правила, практичної роботи на застосування знань, законів та ін.1.знання учням пропонують у "готовому" вигляді;2.учитель організовує сприймання знань різними способами;3.учні сприймають і осмислюють знання, фіксують їх у пам'яті;4.міцність засвоєння знань забезпечується через їх багаторазове повторення. );Репродуктивний метод (спрямований на відтворення учнем способів діяльності за визначеним учителем алгоритмом. Його використовують для формування вмінь і навичок школярів.1)-//-;2) учитель не тільки повідомляє знання, а й пояснює їх;3) учні засвоюють знання, розуміють, запам'ятовують і правильно відтворюють їх;4)-//-Виклад навчального матеріалу може відбуватись у |
процесі переказу прочитаного, вправи за зразком, роботи з книгою, аналізу таблиць, моделей за певним правилом. );Метод проблемного викладу(передбачає постановку вчителем перед учнями проблеми і визначення шляхів її розв'язання з приховуванням можливих пізнавальних суперечностей. Його застосовують переважно для розвитку навичок творчої навчально-пізнавальної діяльності, осмисленого і самостійного оволодіння знаннями.1) знання учням у "готовому" вигляді не пропонують2) учитель показує шлях дослідження проблеми, розв'язує її від початку до кінця;3) учні спостерігають за процесом роздумів учителя, навчаються розв'язувати проблемні завдання; )Частково-пошуковий метод(певні елементи знань повідомляє педагог, а частину учні здобувають самостійно, відповідаючи на поставлені запитання чи розв'язуючи проблемні завдання. 1) знання учням у "готовому" вигляді не пропонують, їх необхідно здобувати самостійно;2) учитель організовує пошук нових знань за допомогою різних засобів3) учні під керівництвом учителя самостійно розмірковують, розв'язують проблемні ситуації, аналізують, порівнюють, узагальнюють;Виклад навчального матеріалу може здійснюватись у процесі евристичної бесіди, коментованої вправи з формулюванням висновків, творчої вправи, лабораторної чи практичної роботи та ін. )Дослідницький метод (передбачає творче застосування | знань, оволодіння методами наукового пізнання, формування досвіду самостійного наукового пошуку. 1) учитель разом з учнями формулює проблему;2) нові знання не повідомляють, учні повинні самостійно здобути їх у процесі дослідження проблеми, порівняти різні варіанти відповідей, а також визначити основні засоби досягнення результатів;3) основною метою діяльності вчителя е оперативне управління процесом розв'язання проблемних завдань;4) навчання характеризується високою інтенсивністю, підвищеним інтересом, а знання - глибиною, міцністю і дієвістю.Оволодіння навчальним матеріалом може здійснюватись у процесі спостереження, пошуку висновків, під час роботи з книгою, письмової вправи з доведенням закономірності, практичних і лабораторних робіт (дослідження законів розвитку природи). ) | 7. Контроль знань, умінь і навичок учнів є багатофункціональною складовою навчального процесу, а саме виконує такі функції: освітню, мотиваційну, діагностичну, виховну, стимулюючу. Освітня функція вимагає такої організації контролю, щоб він сприяв розширенню й поглибленню знань і вмінь учнів, розвитку їхніх пізнавальних можливостей, підготовці до вивчення нового матеріалу, активізації навчальної діяльності. Правильно організований контроль стимулює роботу пам'яті, формування прийомів розумової діяльності учнів, впливає на глибину й міцність їхніх знань і тим самим забезпечує інтелектуальний розвиток особистості.Мотиваційна функція сприяє формуванню мотивів навчання, усвідомленню значущості й необхідності певних знань, умінь і навичок. Діагностична функція спрямована на визначення рівня знань, умінь і навичок з метою одержання науково обґрунтованої інформації для вдосконалення навчального процесу.Виховна функція полягає в залученні учнів до систематичної роботи, виробленні в них вольових якостей, почуття відповідальності, формуванні наполегливості й цілеспрямованості.Стимулювальна функція полягає в тому, що контроль навчальних досягнень учнів формує в них навички систематичної роботи, дає змогу бачити власні недопрацювання та успіхи, сприяє підвищенню інтересу до здобуття знань.\ | Види контролю засвоєння навчального матеріалу учнями зумовлюються дидактичною метою. Розрізняють попередній, поточний, періодичний (тематичний) та підсумковий контроль. Попередній контроль проводиться на початку навчального року перед вивченням нового розділу або теми й дає змогу виявити, чи готові учні до цього. Попередня перевірка знань здійснюється перед лабораторними роботами, навчально-практичними заняттями з біології. Це спонукає учнів до систематичного вивчення й повторення навчального матеріалу. Поточний контроль здійснюється майже на кожному уроці біології, а його дані застосовуються для забезпечення ритмічної навчальної роботи школярів, своєчасного виявлення відстаючих і надання їм допомоги в засвоєнні програмного матеріалу. Поточний контроль проводиться на початку уроку, щоб з'ясувати, як учні засвоїли попередній матеріал. При цьому зв'язок між учнями та вчителем має бути найтіснішим, бо без цього вчитель не зможе правильно організувати свою роботу. Періодичний контроль досить часто збігається з тематичним. На підставі його даних вживаються заходи для поліпшення організації навчального процесу, а також для запобігання зниженню успішності учнів. Тематичний контроль спрямований на перевірку основних знань із теми та рівня сформованості навчальних умінь. Він охоплює матеріал серії уроків і включає в себе як поточний контроль засвоєння матеріалу учнями, так і підсумковий — за | всією темою, а його дані використовуються для кількісного та якісного аналізу засвоєння програмної теми. Це дає змогу виявити, як учні засвоїли систему основних біологічних понять, істотні зв'язки та залежності між природними явищами й процесами. У старших класах для тематичної перевірки можна проводити узагальнювальні уроки й заліки, на яких опитують лише тих учнів, рівень знань яких до кінця не з'ясовано. Підсумковий (заключний) контроль забезпечується під час проведення перевідних і випускних екзаменів, а його дані використовуються як показники рівня засвоєння школярами навчального матеріалу. Цей вид контролю допомагає систематизувати знання учнів, перевірити, чи вміють вони виділяти найістотніше в навчальному матеріалі, чи розуміють взаємозв'язки між окремими розділами курсу біології. Методи контролю - це способи, за допомогою яких визначається результативність навчально-пізнавальної діяльності учнів і педагогічної роботи вчителя.1. щоденне спостереження за навчально-пізнавальною діяльністю учнів на заняттях, що дозволяє учителеві скласти уявлення про те, як учні сприймають і осмислюють навчальний матеріал, в якій мірі виявляють самостійність, кмітливість, творчість тощо; 2 усне опитування (індивідуальне і фронтальне, усні заліки, екзамени тощо) полягає в постановці перед школярами запитань за і |
змістом вивченого матеріалу і оцінюванні повноти, логічності і обґрунтованості їхніх відповідей; 3 письмовий контроль знань умінь здійснюється за допомогою письмових робіт (диктанти, перекази, класні й домашні твори, письмові відповіді на питання, реферати, вирішення різних задач і вправ) дозволяє виявити уміння послідовно викладати матеріал, висловлювати свої думки на письмі; 4 практична перевірка проводиться шляхом виконання учнями певних досліджень, лабораторних дослідів, трудових операцій, створення виробів, моделей тощо. Вона дає можливість перевірити уміння учнів застосовувати набуті знання на практиці. Т естовий контроль здійснюється за допомогою набору стандартизованих завдань, які дають можливість за порівняно короткий час перевірити засвоєння навчального матеріалу всіма учнями, виміряти обсяг і рівень конкретних знань, умінь і навичок.Дидактичні тести є порівняно новим методом (засобом) перевірки результатів навчання. Дидактичний тест (тест досягнень) – це набір стандартизованих завдань з визначеного матеріалу, який встановлює ступінь засвоєння його учнями. Перші їх зразки з'явилися наприкінці XIX століття. Перевага тестів у їх об'єктивності, тобто незалежності перевірки та оцінки знань від | учителя.Необхідно, щоб тест відповідав наступним вимогам: надійність, об'єктивність, валідність. Надійність тесту означає, що він показує ті ж результати неодноразово, в схожих умовах. Валідність означає, що тест виявляє і вимірює рівень засвоєння саме тих знань, які хоче виміряти розробник тесту. (приклад дид тест)У шкільній практиці найчастіше використовують тести, в яких завдання вимагає відповіді на питання. При цьому відповідь можна представляти, в одних випадках, заповненням проміжку в тексті, в Інших випадках потрібен вибір однієї з запропонованих відповідей (буває 3 - 5). У сучасних тестах перевагу мають останні завдання. Відповідями на питання є твердження, які утворюють ядро, дають правильну відповідь та не зовсім правильну. Правильна відповідь є доповненням ядра. Невірна відповідь, складена так, що від учня вимагається добре знати суть справи, щоб відрізнити її як помилкову від ядра і правильної відповіді. Форми тестових завдань - закритої форми пропонують вибрати одну правильну відповідь із декількох запропонованих(Альтернативніт.з, з. множинного вибору,); відкритої форми дозволяють вільно конструювати відповідь або доповнювати (завершувати) частковий варіант відповіді. | 8. Метод виховання -це спосіб впливу вихователя на свідомість, волю та поведінку вихованця з метою формування у нього стійких переконань і бажаних норм поведінки. Свідомість:Переконування —передбачає умисний цілеспрямований вплив на свідомість, волю й почуття вихованців з метою формування в них стійких переконань, певних норм поведінки. (шляхом звернення до його власного критичного мислення). Дискусія – обговорення суперечливих питань.(можна застосовувати так прийоми: п.заміни ролей(якби ти був на місці…якби ти вчинив), п.альтернативних наслідків(що трапиться якщо вчинити так),проблемні запитання). Приклад —передбачає організацію взірця для наслідування з метою оптимізації процесу соціального успадкування. Роль педагога-вихователя у цьому процесі полягає в організації позитивного прикладу, своєрідного ідеалу, який зміг би захопити вихованця. Підсвідомість: Навіювання — цілеспрямований, безпосередній вплив вихователя на підсвідому сферу психіки школяра з метою формування в нього потреби активно вдосконалюватися. У процесі навіювання вчитель найбільше користується словом,
| різними засобами емоційного впливу на школярів. Навіювання, або повчання — універсальний метод спілкування. Проникаючи у психіку людини, воно реалізується через вчинки, мотиви, установки, прагнення. Діти дуже піддаються навіюванню, тому його роль має особливе значення. Розрізняють пряме (команда, наказ, настанова) і непряме(не в наказов. формі, а як натяк, розповідь про який-н. випадок) навіюв. Педагогічно доцільна самопрезентація – намагання вихователя вплинути на враження про нього, що формується в учнів. Педагогічно недоцільна самопрезентація: підняття цінності учнів(похвала), конформізм (згода з думками, поглядами), позитивна самодемонстрація(описув. своїх талантів, здібностей), негативна самодемонстрація(викликати жалість в учнів). Умови пед.доцільної самопрезентації: виявити зацікавлене, доброзичливе ставлення; демонструвати грунтовні знання; бути вимогливим і справедливим; підтримувати оптимальну соціально-психологічну дистанцію. | 9. Метод виховання - це спосіб впливу вихователя на свідомість, волю та поведінку вихованця з метою формування у нього стійких переконань і бажаних норм поведінки.У вихованні важливим є організація діяльності, створення життєвих ситуацій, в яких формується досвід моральної поведінки дітей. Цьому сприяють такі методи: Вимога – безпосереднє спонукання учнів до тих чи інших дій або їх припинення. Прямі – наказ, розпорядження, погроза; непрямі – прохання, натяк, порада. Умови ефективності: Зрозумілі вимоги,Посильність вимог,Врахування індивідуальних особливостей та рівня вихованості учнів, Послідовність вимог. Привчання – це організація регулярного виконання певних дій з метою перетворення їх на звички. Умови ефективності: Чітке розуміння вихованцем необхідності дортимання правил поведінки, Неквапливість у вироблені звички, Вихователь повинен контролювати дії учні і в разі потреби надавати допомогу,Прискорення вироблення звичок у грі,Викликання звички позитивних емоцій в учнів. Доручення – це керування діяльністю учнів, у процесі якої кожен з них виконує певне завдання. Умови ефективності: Пояснити мету, важливість і |
необхідність доручення; Не навязувати доручення; Розподіляючи доручення, враховувати інтереси, нахили, здібності учнів; Усі учні мають мати певне доручення; Періодична зміна доручень; Градація труднощів доручень. Створення виховних ситуацій – спеціальна організація обставин, що стимулюють вияв і розвиток у вихованців певних якостей, переконань і ціннісних орієнтирів. Ситуація успіху. Ситуація конфлікту. Ситуація вибуху(Метод перевиховання, що носить назву "вибуху" розробив A.C. Макаренко, який вважав малоефективною перебудову особистості важковиховуваного еволюційним шляхом. ІІроте, оскільки використання цього методу вкрай загострює позитивні та негативні переживання особистості, він використовується рідко. "Вибух" передбачає загострення до крайньої межі конфлікту між індивідом та колективом. Члени колективу відверто висловлюють все, що накипіло. Важкий підліток опиняється перед альтернативою: або він змінюється, або стає об'єктом презир ства та зневаги. Під час "вибуху" підліток переживає внутрішню катастрофу, йому ніколи роздумувати, хитрувати, намагатись зберегти своє показове негативне "я". Відбувається руйнування негативних стереотипів поведінки, що створює передумови для використання інших методів перевиховання. Зрозуміло, що мегод "вибуху" може бути ефективним лише у сильному колективі, думка і ставлення | якого є значущими для підлітка. Існує декілька прийомів використання цього методу: нагнітання негативних переживань до крайньої межі, що викликає у вихованця сильне незадоволення собою; доведення до абсурду негативної лінії поведінки підлітка, коли власні недоліки для нього самого створюють неприємності; зіткнення негативних та позитивних якостей важковиховуваного. Вдаючись до методу "вибуху" педагог повинен ретельно зважити усі "за" і "проти", виключити можливість нервового зриву. (вмить змінюється ставлення, вмить призводить до позитивного результату). Рольова гра – імітація, умовне відтворення силами учнів реальних життєвих ситуацій
| 10. Типи важких підлітків: 1. Педагогічно занедбані, в яких опір педагогічним впливам зумовлений несформованістю особистості,низьким рівнем морального розвитку. Для них характерні негативні моральні якості, такі як нечесність, брехливість, грубощі тощо;2.Підлітки в яких опір зумовлений певним особливостям психічного розвитку (акцентуація: застрягаючий, екстравертований, інтравертований, збудливий, тривожний) 3.опір,зумовлений невмілими діями вихователя (оманлива або ситуативна важковиховуаність) (може з»явитися через упереджене ставлення вчит, навішування ярликів, різкість учителя, ігнорування вікови особл.учнів). 4.власне важковиховуані,опір викликаний сформованими захисним механізмами (причини: низький рівень особистісного розвитку; невдачі у навчанні, не знаходження спільної мови з однолітками; форма вираження: деструктивні способи самоствердження – дивний одяг, зачіска, агресивна поведінка, хуліганство…) Перевиховання — це перебудова ціннісних установок людини, зміна її способу життя з метою забезпечення соціальної адаптації. Етапи колекційної діяльності: 1аналіз причин відхилення у поведінці учня, сильних і слабких сторін його особистості 2 визнач.мети і способів викорінення недоліків і формув.позитивної якості 3. знецінення негативних форм поведінки 4. вибір виду діяльн., в якому найбільш успішно форм.позит.якість. 5. закріплення прищеплюваної якості та схвалення позитивних змін. | 11. Об'єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання, вміння та навички, досвід творчої діяльності, емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності.Оцінювання знань - визначення й вираження в умовних одиницях (балах), а також в оцінних судженнях учителя знань, умінь і навичок учнів відповідно до вимог шкільних програм.З метою забезпечення об'єктивного оцінювання рівня навчальних досягнень учнів запроваджено 12-бальну шкалу, побудовану за принципом урахування їх особистих досягнень. Вимоги: 1. Знання необхідно оцінювати об'єктивно. 2. Виставлення оцінки слід коментувати. 3. перевіряти і оцінювати знання учнів слід систематично, регулярно (дозволяє оперативно вносити корективи у навч.процес, дисциплінує учнів) 4. перевірка і оцінювання мають бути всеосяжними (перевіряти засвоєння знань, умінь, навичок з кожної теми) 5. Здійснювати індивідуальний підхід під час оцінювання (створювати не напружену атмосферу під час опитування, не підганяти учнів, давати час на обміркування) 6. Формування в учнів уміння самостійно контролювати, оцінювати і коригувати свою навчальну діяльність(оцінка – як умовний показник рівня знань, а не самоцінності)
| 12. Будь-яка діяльність передбачає наявність компонента мотивації. Проте існують специфічні методи стимулювання і мотивації, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, стимулювання пізнавальної активності і водночас сприяння збагаченню учнів навчальною інформацією. Вони передбачають єдність діяльності учителя й учнів: стимулів педагога і мотивів школярів. У психології поняття "мотив" означає конкретне спонукання, причину, що вимагає дії, вчинків, тому мотиви учіння визначають як ставлення учня до предмета діяльності, спрямованість на цю діяльність.Пізнавальні інтереси — це група мотивів, пов'язана зі змістом і процесом учіння й орієнтована на опанування способом певної діяльності. Мотивація діяльності тісно пов'язана з її стимулюванням, тобто процесом спонукання до дії.Залежно від ставлення до навчальної діяльності, її змісту мотиви учіння поділяють на внутрішні і зовнішні. Внутрішні мотиви пов'язані зі змістом навчальної діяльності та її процесом (пізнавальний інтерес, потреба в інтелектуальній активності, прагнення досягти кращого результату тощо). Зовнішні мотиви характеризують взаємодію особистості із зовнішнім середовищем (вимоги, натяки, вказівки тощо).Відповідно до цієї класифікації мотивів методи стимулювання навчальної діяльності умовно поділяють на |
підгрупи: методи формування пізнавального інтересу та методи формування почуття обов'язку і відповідальності у навчанні. Умови формування пізн.інтер.: особистісний фактор педагога, захопленість викладача предметом, емоційність навчального матеріалу, посильність завдань, регулярність оцінювання, різноманітність методів і прийомів, зв»язок з життям, включення учнів у самостійний пошук і «відкриття» нових знань. Зацікавленість вчителя, емоційність викладення, ораторська обдарованість педагога, вміння організувати диференційоване навчання та обрати адекватну рівню розвитку учнів його модель є важливими умовами розвитку пізнавального інтересу.Вчитель має не тільки створювати умови для засвоєння учнями певної системи знань, але й навчати прийомів їх застосування і пошуку. Тільки тоді можливий перехід від одного етапу розвитку пізнавального інтересу до іншого.Важливим в інтерактивних технологіях, з | ||||
14. Визначальними умовами навчання як діяльності є мета освіти і завдання (навчальні, виховні, розвиваючі) навчальної діяльності, потреби і мотиви навчально-пізнавальної діяльності школярів, зміст матеріалу, який підлягає засвоєнню учнями. Ці умови взаємопов'язані й взаємозалежні. Цілі навчання визначають його зміст. Результат навчання залежить від результату взаємодії всіх складових компонентів процесу. Усе це свідчить про те, що процес навчання є складною цілісною системою. Навчання має двосторонній характер і зумовлює необхідність тісної взаємодії учителя та учнів на всіх етапах навчальної роботи, починаючи з постановки її цілі і закінчуючи оцінюванням знань.Погляди на роль учителя у цих відносинах різні. Гербарт: гол.завд.вчит – передавати учням конкретні знання та уміння. Дьюї: гол.завд.вчит – стимулювати пізнавальну діяльність учнів. Традиційна концепція (Гербарт): учень – об»єкт навчання, одержувач готових знань; навч.програма будується «від часткового до загального» з акцентом на базових знаннях і уміннях; основна вимога – чітке виконання | навч.програми; навч.прогр і навч.проц спираються на підручник чи навч.посібник; вчитель подає матеріал у систематизованому, завершеному вигляді; вчитель оцінює ефективність навч-пізнав діял учнів за к-стю правильних відповідей; тести і контр роботи – єдине джерело інформації про рівень знань і умінь учнів;учні переважно працюють в умовах фронтального навчання в школі й індивідуального – вдома. Педоцентрична конц (Дьюї): учень – суб»єкт навч зі своїми власними поглядами й уявленнями про світ; навч прогр будується «від загального до часткового» з акцентом на узагальнених поняттях і вміннях; гнучкість проц. Навч з можливістю внесення варіацій у навч прогр; підручник – не основне джерело, пріоритет – оригінальні джерела, реальні об»єкти і явища дійсності; учитель виступає організатором навч-пізнав та дослідн діяльності учнів, не нав2язує свої знання та переконання; учитель цінує самостійні, нехай не завжди правильні, міркування учнів, свідомо виправлені ними помилки, розумні питання; оцінюються всі продукти пізнав діяльн, у тому числі докладенні зусилля, прогрес у навч.; учні багато часу як на уроці, так і під час виконання дом.завд працюють у малих групах, командах. «- гербарт» концепц. | вiдiрвана вiд інтересів i потреб учня та вiд життя. Вона не сприяє активізації розумових дій учня, пригнічує його самостiйнicть, iнiцiативнiсть i творчість. метою навчання є передавання готових знань, що пiдлягають заучуванню;учні – пасивні. «+ гербарт» найбільш досконалою визнавалася схема уроку, заснована на однакових для вcix «формальних ступенях»; учитель повинен дотримуватися методичних настановлень, не мaє права потурати учням, пристосовувати програму до їхніх вимог й інтересів. «Дьюї» ця концепц. активiзує пiзнавальну дiяльнiсть i сприяє розвитковi мислення, умiнню вирiшувати проблеми, дaє змогу розвивати учнiв. Однак абсолютизацiя такoї системи, її поширення на вci предмети та рівні викликає сумнiви, заперечення. Переоцiнка спонтанної дiяльностi учнiв, направленicть учiння тiльки на їхні iнтереси призволить до несистематичностi, випадкового добору навчального матерiалу. Таке навчання не є економiчним, бо передбачає великi витрати часу. Педагог стає консультантом i неможе керувати процесом учiння.
| 15. Виховання – (у широкому значенні) увесь навч.-вих. процес, в результаті якого розвив. інструментальна та мотив.-ціннісна сфера особистості. Виховання – (у вузькому значенні) діяльність, спрямована на розвиток мотив.-ціннісна сфери особистості. Предмет вивч.теорії виховання – мотив.-ціннісна сфера особистості. Моделі виховання(Вибір моделі залежить від рівня свідомості вихованця). Директивна. Виховання розглядається як безпосереднє, цілеспрямоване формування особистості відповідно до задуму наставника. Вихователь – скульптор, який визначає мету в-ння та шляхи її досягнення, учень – пасивний об’єкт.Міра свободи відсутня, роль учнів – виконання вказівок. + чіткий контроль сприяє досягненню результату, - відсутність самостійності, опір дітей та агресія вчителя, неврахування інтересів та ІВО. Прихованого впливу(повітряний змій і людина). В-ння розгляд. як маніпуляція, прихований вплив на особистість з метою розвитку в неї бажаних з погляду вихователя якостей. Учитель визначає мету в-ння та шляхи її досягнення, зацікавлює, приховано керує. Обмежена свобода. | Учень – активний об’єкт і суб’єкт. + врах. інтересів, немає прямого впливу, стосунки дружні, «-» займає більше часу, недостатня самостійність, крайній вияв маніпуляції. Сприяння(садівник і дерево). В-ння розгляд. як сприяння само актуалізації особистості, створення умов для спонтанного розвитку її нахилів та здібностей. Учитель –порадник, взаємодія, підтримка. Учень(суб»єкт) визначає шляхи, мету, займає керівну позицію. + можливість розвитку,повна самостійність та свобода, дружні відносини, врах. інтересів. – відсутність контролю, діти не вміють користуватися свободою, можуть приймати неправильні рішення. Невтручання. В-ння розглядається як саморозвиток(метафора: решітка, по якій вільно в»ється квітка).Дитина навчається керувати своєю поведінкою поступово, перебираючи на себе регулюючу ф-цію, яка спершу належить вихователю. Якщо ж зовнішня регуляція в ранньому віці відсутня, то поведінка дитини довгий час може залишатися спонтанною та безвідповідальною.У проц. в-ння слід поступово переходити від прямого формування особистості через приховані виховні впливи на неї до сприяння її саморозвитку. Важливо поступово розширювати межі його свободи, надавати йому більший простір для вияву власної ініціативи та самостійності. |
16. Принципи в-ння- вихідні положення, основні правила організації виховного процесу. 1. безумовне позитивне ставлення до особистості – позитивно ставитись до всіх, повинен прийняти її такою, якою вона є. 2. опора на позитивне- вимагає виявляти у учнів позитивні якості,і спираючись на них розвивати інші, недостатньо сформовані. Сухомлинський:ви-ння це не усунення недоліків, а зміцнення всього найкращого. 3. Поєднання поваги із вимогливістю.- позитивна реакція особистості на виховні впливи обумовлюється врахуванням її потреб.Якщо вихователь ставитиме вимогл без належної поваги до учня, він наштовхнеться на опір.Макаренко- якомога більше вимогливості до вихованця і якомога більше поваги до нього. 4. поєднання педагогічного керівництва з розвитком ініціативи і самодіяльності вихованців.важливим є розвиток учнівського самоврядування,важливо ставити учнів перед необхідністю робити вибір. 5. прихованість виховних впливів – макаренко- сутність педагогічної діяльності має бути прихована від вихованців і не виступати наперший план. 6. систематичність | і наступність – виховання здійснюється тільки через те, що вже є сформованим у особистості. Вимога передбачає те,що кожний захід має бути логічним продовженням іншого 7. Єдність і послідовність – усі сусп.. інститути повинні діяти спільно щодо вихованця,єдність забезпечується тісною взаємодією всіх учасників. Поведінка повинна бути послідовною, не хаотичною 8. емоційність в-ння – моральні цінності засвоюються за допомогою емоц. переживань. Важливо в учнів викликати бажану реакцію. В-ння стає ефективним,якщо вчитель створює такі умови - спирається на вікові потреба, інтереси;забезпечує емоційну насиченість колективної діяльності;формує радісну атмосферу.Емоційні стимули: гра,романтика, змагання, проблемно-пошукові ситуації, емоційно- образні засоби. 9. врахування вікових та індивід. особливостей. Темперамент: Ні хвилини спокою – для холерика. Довіряй,але перевіряй –сангвінік(часто обіцяє і не виконує), Не підганяй – флегматик(потрібний індивідуальний темп),Н е нашкодь – меланхолік. | 17. Принципи навчання - основні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи школи.: систематичності та послідовності навчання (Зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, які залежать від вікових закономірностей розвитку дітей. Передбачає системність у роботі вчителя (постійну роботу над собою, опору на пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, здійснення внутріпредметних і між-предметних зв'язків), а також системність у роботі учнів (систематичне відвідування школи, виконання домашніх завдань, уважність на уроках, порядок у виконанні домашніх завдань, час виконання завдань, систематичне повторення навчального матеріалу).), наочності ( Обґрунтований Коменським у праці "Велика дидактика", який сформулював "золоте правило" дидактики: "все, що тільки можна, подавати для сприймання відчуттями, а саме: видиме - для сприймання зором, чутне - слухом, запахи - нюхом, смакове - смаком, доступне дотику - | через дотик. Якщо якісь предмети одразу можна сприймати кількома відчуттями, нехай вони одразу охоплюються кількома відчуттями" ), свідомості й активності учнів у навчанні( Цей принцип є провідним, оскільки визначає головне спрямування пізнавальної діяльності учнів й управління нею. Свідомому засвоєнню знань сприяють: роз'яснення мети і завдань навчального предмета, значення його для вирішення життєвих проблем, для перспектив учня; використання у процесі навчання мислительних операцій (аналізу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції); позитивні емоції; мотиви навчання; раціональні прийоми роботи на уроці; критичний підхід у процесі викладання матеріалу та його засвоєння; належний контроль і самоконтроль. Свідомість у навчанні забезпечується високим рівнем активності учнів. Активізації пізнавальної діяльності сприяють: позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу; позитивні емоції, викликані навчальною діяльністю; тісний зв'язок навчання з життям, що актуалізує значення наукових знань; єдність інтелектуальної та мовленнєвої діяльності учнів; взаєморозуміння між учителем і учнями; використання на | практиці засвоєного матеріалу, умінь і навичок; систематичне повторення засвоєних знань; варіантність та диференціація вправ; робота щодо засвоєння важкого матеріалу доступними методами; використання знань для узагальнення інтелектуальних умінь при розв'язанні конкретних завдань; проблемне навчання; диференціювання матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів; використання сучасних технічних засобів навчання ), доступності ( Реалізація цього принципу передбачає врахування рівня розвитку індивідуальних, вікових особливостей учнів, дотримання правил: від простого - до складного, від відомого - до невідомого, від близького - до далекого. Сутність доступності полягає в тому, що діти повинні сприймати і розуміти пояснюваний матеріал. Доступно організувати навчання означає звертатися до найвищої межі можливостей учнів з метою постійного підвищення їх можливостей. Цю межу не можна переступати, оскільки чимало у змісті навчання стане незрозумілим. ), забезпечення міцності результатів навчання, науковості( Відповідно до нього, факти, знання, положення і закони, що вивчаються, повинні бути науково правильні. Реалізація цього принципу передбачає вивчення системи |
важливих наукових положень і використання у навчанні методів, близьких до тих, якими послуговується певна наука. Він вимагає: розкриття причинно-наслідкових зв'язків явищ, процесів, подій; проникнення в сутність явищ і подій; демонстрації могутності досягнень людських знань і науки та ознайомлення з методами науки, пізнання; розкриття історії розвитку науки, боротьби тенденцій; орієнтації на міждисциплінарні наукові зв'язки. ), зв’язку навчання з життям, теорії з практикою (Ґрунтується він на об'єктивних зв'язках між наукою і виробництвом, теорією і практикою. Теоретичні знання (загальноосвітні, політехнічні, спеціальні) є основою сучасної продуктивної праці, яка конкретизує їх, сприяє міцному, свідомому засвоєнню. Реалізацію цього принципу забезпечують використання на уроках життєвого досвіду учнів, набутих знань у практичній діяльності, розкриття практичної значимості знань, безпосередня участь школярів у громадському житті. Наголошуючи на важливості поєднання навчання з життям, Я.-А. Коменський вважав, що учень легше засвоюватиме навчальний матеріал, якщо знатиме, яку користь має те, що вивчається, в повсякденному житті.), | врахування вік. та індивід. Особливостей( Дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі по-своєму оволодівати навчальним матеріалом, ураховувати рівень розумового розвитку дітей, їх знань і вмінь, пізнавальної та практичної самостійності, інтересів, вольового розвитку, працездатності. Для цього учитель повинен уважно вивчати своїх учнів, знати їх індивідуальні інтереси та схильності, розвиток і домашні умови та ін. Значної уваги потребують виявлення причин відхилень у навчально-пізнавальній діяльності й поведінці окремих школярів та їх усунення. Обов'язок учителя - організувати індивідуальну допомогу відстаючим у навчанні. ) | 18. Проблемне навчання - організація вчителем самостійної пошукової діяльності учнів, у ході якої вони відкривають і засвоюють нові для себе знання і уміння. Проблемне навчання передбачає імітацію творчого процесу пізнання, моделювання головних його ланок: створення проблемної ситуації та керівництва пошуком шляху у готовому вигляді, а здобуваються внаслідок самостійної пізнавальної діяльності у проблемній ситуації. Вчитель ставить учня в проблемну ситуацію, в якій наявні знання не дають йому змоги розв'язати завдання, що змушує актуалізувати своє мислення. Якщо учень засвоїв загальний спосіб розв'язання навчальних завдань цього класу, то завдяки репродуктивному мисленню легко знайде вихід з такої ситуації.Незнання такого способу робить для нього пізнавальну ситуацію проблемною. Проблемна ситуація – психічний стан утруднення,який виникає внаслідок неможливості пояснити факт або розв’язати задачу за допомогою наявних знань і умінь.компоненти: невідоме,пізнавальна проблема,пізнавальні можливості.(виділяють чотири компоненти проблемної ситуації: | об'єкт (матеріал, що вивчається), суб'єкт (учень), мислена взаємодія (процес мислення, спрямований на об'єкт) та особливості цієї взаємодії (зважаючи на виявлені суперечності), аналіз яких переростає в пізнавальну потребу учня розкрити суть об'єкта, що вивчається. У навчальному процесі завжди є учень і матеріал, над яким потрібно думати. Матеріал сам по собі не викликає в суб'єкта пізнавальної потреби. Тому невід'ємною складовою проблемної ситуації є дія учня, його взаємодія з навчальним матеріалом, спрямована на засвоєння об'єкта пізнання. Викладачеві необхідно так подати навчальний матеріал, щоб він сприяв появі особливого виду мисленої взаємодії, залучив учня до проблемної ситуації та викликав у нього пізнавальну потребу. Одним із психологічних структурних елементів проблемної ситуації є інформаційно-пізнавальна суперечність, без якої проблемна ситуація неможлива.) Для учня проблемна ситуація виникає тоді, коли в нього є пізнавальна потреба та інтелектуальні можливості розв'язати завдання. Він усвідомлює суперечності між, відомим і невідомим, даним і шуканим, умовами і вимогами. Проблемне засвоєння знань можливе за
| наявності послідовної системи проблемних ситуацій, спрямованих на збагачення знань і дій. Умовою успішності проблемного навчання є високий творчий потенціал, інтелектуальна працездатність, професійна майстерність учителя. Він повинен ставити проблеми відповідно до пізнавальних можливостей школярів, організовувати їхню пізнавальну активність, дозувати свою допомогу, фіксувати стадії розв'язання проблеми. |
19. Метод проектів- навчання на активній основі,шляхом організації практичної діяльності учнів,враховуючи особисті інтереси. Метод набув великої популярності завдяки раціональному поєднанню теоретичних знань і їх практичного застосування. Основна теза методу проектів: «Я знаю, для чого мені потрібні знання і уміння, де і як я їх можу застосувати». Серед основних вимог до використання даного методу доцільно виділити наступні: - наявність значущої в дослідницькому або творчому плані проблеми чи задачі, для розв'язування якої потрібні інтегровані знання та дослідницький пошук; - практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних результатів; - самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність студентів; - визначення кінцевої мети проектів (спільних чи індивідуальних); - визначення базових знань з різних галузей, необхідних для роботи над проектом; - використання дослідницьких методів: визначення проблеми, дослідницьких задач, які випливають з проблеми, висунення гіпотез щодо їх розв'язування, обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналіз отримання даних, підведення підсумків, корегування, висновки (використання в ході спільного дослідження методів мозкової атаки і "круглого стола", статистичних методів, творчих звітів, | перегляду); - результати виконаних проектів мають бути певним чином оформлені (відеофільм, комп'ютерна газета, анімаційний мультфільм, веб-сторінка). Проекти класифікуються за різними критеріями: За домінуючим методом:дослідницькі(добре продуманий план, чітко визначенні завдання, актуальності проекту для всіх учасників, продуманих методів), творчі(не мають чіткої структури, розвивається відповідно до інтересів виконавця),інформаційні(збір інформації про певний об»єкт та ознайомл учасників з цією інформ., її аналіз, признач для широкої ауд), пригодницькі(структура відкрита, учасники виконують певні ролі, обумовл.проектом),практично-орієнтовані(мають чітко визначену орієнтацію від самого початку на практичний результат відповідно до соц інтересів учасників). за к-л учасників:індивідуальні,парні,групові за тривалістю: короткотермінові(1-2 уроки),середньої тривалості(від тижня до місяця),довготермінові(від 1 до декількох місяців). Етапи роботи над проектом:1. виявлення і формулювання заг пробл 2. виділення під проблем 3. обґрунтування гіпотез щодо можливих шляхів розв»язання проблеми 4. визначення методів збору й опрацювання даних для підтвердження гіпотез 5. збір даних 6. аналіз і обговорення отриманих даних 7. перевірка гіпотез 8. формулювання понять, узагальнень, висновків 9. практичне застосування висновків | 13.Форми позаурочної роботи — це види об'єднань, способи організації учнів і педагогів для спільної діяльності після навчальних занять, а також конкретні просвітницько-пізнавальні й виховні акції, розраховані на масову чи диференційовану учнівську аудиторію.Позаурочною називається різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, яку організовує в позаурочний час педагогічний колектив школи. Позашкільною роботою називають освітньо-виховну діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва. Завдання позаурочної та позашкільної виховної роботи: а) закріплення, збагачення і поглиблення знань, розширення загальноосвітнього світогляду, формування наукового світогляду, вироблення умінь і навичок самоосвіти; б) формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту,, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей і нахилів; в) організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; г) поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання. Зміст позаурочної та позашкільної роботи: розумове, естетичне, моральне, правове, екологічне, трудове, фізичне виховання; освітньо-пізнавальна діяльність; заняття з праці і техніки та профорієнтаційної роботи; заняття різними видами мистецтва; спортивно-масова робота; ігри та розваги; позакласне читання. | Принципи організації позаурочної та позашкільної виховної роботи — це добровільна участь учнів, розвиток винахідливості і творчості, взаємодія різних форм і видів. Позаурочні об'єднання повинні бути автономними і самобутніми, з наявною провідною ідеєю, добровільними, відкритими, мати самоврядування, комфортний мікроклімат, стиль взаємин дорослих і учнів "на рівних", бути динамічними за складом, співпрацювати з різними позаурочними структурами. Позаурочні форми орган.навч.: факультативи, семінари, предметні гуртки, студії, олімпіади, конкурси, вікторини. Семінарські заняття поділяють на підготовчі (просемінарські), власне семінарські заняття (9—12 клас), міжпредметні семінари-конференції. Розрізняють такі види власне семінарських занять: розгорнута бесіда; доповідь (повідомлення) — обговорення доповідей і творчих робіт, коментоване читання, розв'язування задач; диспут. Найскладніший вид семінару — міжпредметні семінари-конференції. їх практикують у старших класах під час вивчення історії, біології, фізики, хімії, математики та інших предметів за участю усіх учнів класу. Вчитель наперед визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні та додаткові питання з тем, розподіляє завдання між учнями з урахуванням їх індивідуальних можливостей, добирає літературу, проводить групові й індивідуальні консультації. Екскурсії. Відмінність екскурсії від | уроку як форми організації навчання полягає в тому, що вона не може бути жорстко обмежена в часі, і головний її зміст — сприймання учнями предметів і явищ у природній обстановці. Залежно від місця в навчальному процесі екскурсії поділяють: за відношенням до навчальних програм — програмні та позапрограмні; за змістом - тематичні й комбіновані; за часом проведення щодо матеріалу, який вивчається, — вступні, поточні, підсумкові; щодо навчального предмета — ботанічні, зоологічні, хімічні, фізичні та ін. Підготовку до екскурсії розпочинають заздалегідь. Виходячи зі змісту навчального предмета, вчитель визначає природні, виробничі або культурні екскурсійні об'єкти. Безпосередньо перед екскурсією складають її план і проводять інструктаж. Учням пояснюють, як поводитися під час екскурсії, дають вказівки, які слід провести самостійні спостереження і яку виконати роботу (зібрати матеріал для колекції, зробити записи й замальовки та ін.). Учитель дає учням завдання повторити необхідний матеріал, почитати додаткову інформацію про об'єкт екскурсії. Під час екскурсії вчитель або екскурсовод, використовуючи різні методи (розповідь, пояснення, бесіду, спостереження), розкриває зміст теми екскурсії. Бажано активізувати пізнавальну діяльність учнів методами бесіди та спостереження, що сприяє цілеспрямованому сприйманню об'єкта вивчення. Для цього на початку екскурсії дають загальну характеристику цього об'єкта, а відтак організовують | |||||
спостереження і виконання учнями практичних завдань Важливим є підсумковий етап екскурсії. Передусім це бесіда на самому об'єкті, під час якої учні отримують відповіді на запитання, уточнюють певні теоретичні й практичні знання навчальної програми з предмета. Проте основна робота проводиться на навчальних заняттях. За матеріалами екскурсії учні готують звіти у вигляді невеличких описів, колекцій, які згодом експонуються на виставці. Спостереження, зроблені під час екскурсії, вони використовують на наступних уроках, вивчаючи відповідний матеріал. Значення екскурсій полягає в тому, що: учні здобувають наочні знання в природних умовах; отримують багатий матеріал для спостережень; сприймають явища в цілісності; накопичують багатий матеріал для наступної роботи. Екскурсії також позитивно впливають на емоційну сферу школярів.
| 20. Етапи(стадії) засвоєння знань: сприймання, осмислення, узагальнення, закріплення, застосування.(Рубінштейн) Засвоєння – пізнавальна активність особистості, внаслідок якої формуються знання, уміння, навички. Кожна з цих стадій пов'язана з іншою і обумовлена характером взаємодії вчителя - учня. Кожна з них визначає кінцевий ефект засвоєння. Сприймання – первинне ознайомлення з новим матеріалом. Осмислення навчального матер відбувається паралельно з сприйманням: це розуміння інформ, встановлення зв»язків між явищами шляхом їх порівняння та аналізу. Узагальнення -виділення і об»єднання суттєвих рис, ознак предметів і явищ, здійснюються за допомогою операцій аналізу, абстрагування, порівняння і синтезу. Закріплення вимагає осмисленого, неодноразового відтворення матеріалу по частинах або в цілому. Застосування знань залежить від специфіки навч матер і здійснюється в різноманітних видах д-сті:вправи, лаб.роб, розв.задач, навч.дослідж. Рівні засвоєння знань(залежать від активності учнів у навчанні): рівень впізнавання(відтворення нової інформ при повторному її сприйманні), репродуктивний(виявляється в | точному чи близькому до точного відтворенні засвоєної інформ), рівень розуміння(виявл у здатності пояснити сутність понять, законів, правил, принципів), реконструктивний(застосування знань, умінь, навичок за зразком чи у подібній ситуац), творчий(здатність застосувати засвоєнні знання та уміння в новій, незнайомій ситуац). | 21. виховання - це спеціально організований суспільний процес, спрямований на розвиток у неї певних цінностей, потреб, рис характеру, знань, умінь, навичок і здібностей. Одне з найважливіших завдань виховання - розвиток індивідуальних особливостей людини, її здібностей, нахилів та обдарувань. Аналіз різних підходів до розуміння сутності виховання та його ролі в розвитку особистості дає підстави виділити дві основні концепції виховання: технократичну і натуралістичну. У технократичній концепції виховання розглядається як цілеспрямоване формування вихователем дитини відповідно до свого задуму, як різновид продуктивної діяльності, спрямованої на перетворення, «обробку» об'єкта праці. Вихователь при цьому стає подібним до скульптора, який за допомогою певних методів і засобів з необробленої брили творить досконалий образ, заздалегідь сформований у його уяві. Вихованець розглядається як пасивний матеріал, з якого можна «ліпити» все, що завгодно. В історичному аспекті технократична концепція виховання бере початок у поглядах Дж.Локка, який вважав, що в людей немає ніяких вроджених ідей і їхня поведінка, думки та почуття формуються під впливом зовнішнього середовища. Пізніше цей напрямок розвивали представники біхевіористичної концепції | виховання (Дж.Уотсон, Б.Скінер). Натуралістична концепція стверджує, що дитина розвивається спонтанно, сама по собі, як органічно зростає рослина. Виховання в цьому випадку трактується як догляд, сприяння, а вихователь нагадує садівника, який турботливо і обережно допомагає розвиткові, що природно відбувається сам по собі. Основи натуралістичної концепції були закладені в теорії природного виховання Ж.-Ж.Руссо. Далі її розвивали романтики і реформатори педагогіки, прихильники теорії вільного виховання (Л.Толстой, К.Вентцель), педоцентристи (Дж.Дьюі, С.Френе), представники гуманістичної психології (А.Маслоу, К.Роджерс). Обидві концепції відображають істотні аспекти виховання, але кожна окремо є однобічною. У технократичній перебільшуються можливості виховання, ігнорується активність вихованця, його спадкові особливості, задатки, психологічні закономірності розвитку. В свою чергу натуралістичний підхід недооцінює важливість технологічного аспекту виховання, як цілеспрямованої діяльності педагога. | |||||
22. Цю систему, яку згодом і названо класно-урочною, обґрунтував Я. Коменський ("Велика дидактика"). Вона передбачала роботу вчителя з цілим класом, комплектацію класів дітьми одного віку, наявність програм та розкладу уроків тощо. З часу виникнення кл-ур сист були розроблені такі вар.: батавська (СШАпоч20, індивідуалізація навчання за доп.розділення навч часу на 2 част. 1- звичайні уроки, учит працює з усім класом, 2 част – індивідуальні заняття з невстигаючими учнями, і тими,хто відчув труднощі у засвоєнні матер, або з тими, хто хоче глибше оволодіти знаннями), мангеймська (Європапоч20,Антон Зіккінгер; об»єднання учнів в класах не за віком, а за здібностями- класи для здібних, середніх і слабких учнів; слабким дуже важко було досяг високого рівня), система Трампа (50-тіСША Він виходив із принципу поєднання індивідуального, групового і масового навчання у співвідношенні: а) потоки в 100—160 учнів — для читання лекцій — 40 % навчального часу; б) групи з 10—16 учнів — для дискусій, відпрацьовування умінь та навичок — 20
| %; в) індивідуальна робота учнів з персональним добором інформаційних джерел (комп'ютерні програми, Інтернет тощо) — 40 %).Принципово інші були такі форми організ навч: Дальтон-план (система майстерень або лабораторна): пристосування темпу навч до можливостей кожного учня(Урочна організація навчання практично скасовувалася, акцент переносився на самостійну роботу учня, який, виконуючи тижневі та місячні завдання, намагався пройти свій шлях якомога швидше. Так формувалася еліта підприємливих, енергійних та ініціативних функціонерів. Деякі елементи організації за дальтон-планом використовують досі в заочному та дистанційному навчанні) та бригадно-лабораторна ф.н.( 20-ті СРСР модифікована версія даль тон-пл; навч завдання виконувала група; учитель, даючи завдання вказував обов»язковий мінімум для кожного учня; учні працювали самостійно в групах, але з часом, виявилось, що знання погіршились, бо учні не відповідальні за результати своєї д-сті) | 23.Установка учнів на спроможність повного засвоєння кожним з них навчального матеріалу і можливості отримання відмінних оцінок як головна умова успіху технології повного засвоєння знань. В основі її лежать ідеї,обґрунтовані в 60-х роках 20ст. америк. псих. Дж. Керроллом і Б. Блумом. Вихідним моментом цієї методики є загальна настанова,якою повинен перейнятись вчитель: усі учні здатні повністю засвоїти необхідний навчальних матеріал;його завдання – правильно організувати навчальний процес.Спрямованість на кінцевий результат як основна технологічна функція системи повного засвоєння. Точне і конкретне формулювання навчальних завдань,які підлягають повному засвоєнню; надання можливості засвоїти навчальний матеріал учням,яким не вдалось його засвоїти при першому викладі; взаємодопомога;додаткова корекційна робота,спрямована на кінцевий результат,повне засвоєння знань як важливі ознаки технології. Практична реалізація методики повного засвоєння включає таку послідовність кроків: 1.ознайомлення учнів з | методикою 2. Організація навчання із засвоєнням кожної навчальної одиниці. 3. Поточне оцінювання повноти засвоєного матеріалу кожним учнем.4. підсумкова оцінка досягнень кожного учня. Недоліки: краще підходить для навчального матеріалу,який піддається членуванню на окремі,послідовно зв’язані фрагменти. Самі творці застерігались щодо придатності цієї системи,педагог Андерсон вка Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 48 | Нарушение авторских прав
|