Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Тема : Камеральне трасування. Показники траси.



Самостійна робота №9

Тема: Камеральне трасування. Показники траси.

Питання, які необхідно розглянути:

План

1. Технологія камерального трасування на напружених і вільних ходах.

2. Показники траси і їх аналіз.

 

Рекомендована література:

1.Основы проектирования и постройки железных дорог. Кантор И. И., Пауль В. П. Изд-во „ Транспорт " 1971 232 ст.

2.Кантор И. И., Гулецкий В. В. Основы проектирования и постройки железных дорог. М. „Транспорт " 1990 272 ст.

Контрольні питання:

1. Що таке магістральний хід.

2. Принцип трасування на вільних і напружених ходах.

3. Які основні показники траси.

 

Самостійна робота №9

Тема: Камеральне трасування. Показники траси.

Укладання магістрального ходу. Трасуванню дороги повинно передувати уточнення наміченого напрямку траси шляхом укладання магістрального ходу. Магістральний хід являє собою перше наближення траси, що відповідає визначеному значенню керівного (чи іншого обмежуючого) нахилу. Укладання магістрального ходу звичайно починають з ділянок напруженого ходу траси. Для цього на карту наносять лінію нульових робіт, тобто лінію, що має нахил трасування проведення на карті в

горизонталях лінії заданого нахилу необхідно обчислити закладення (км):

де — перетин горизонталей, м; — нахил трасування, °/00

Рис. 4.14. Варіанти лінії нульових робіт

Відкладаючи вимірником у масштабі карти відстань сі між сусідніми горизонталями, одержують лінію нульових робіт (рис. 4.14), що так називається тому, що якщо по ній провести трасу, а потім нахилом трасування нанести проектну лінію, то в точках перетинання горизонталей можна одержати «нульові» земляних робіт (нахил місцевості дорівнює нахилу проектної лінії).

При укладанні магістрального ходу необхідно здійснити найбільш раціональне ув'язування напруженого і вільного ходів. На кожній ділянці подолання висотної перешкоди при даній різниці відміток і прийнятому керівному нахилі мінімальна довжина ділянки напруженого ходу визначається формулами (4.1), (4.2). Загальна ж довжина траси складається з довжини ділянок напружених і вільних ходів. Тому необхідно так укласти лінію на ділянках напруженого ходу, щоб довжина ділянок вільних ходів і, отже, загальна довжина лінії були найменшими. На рис. 4.14 на ділянці від станції А в напрямку до Б показані два положення напруженого ходу траси (від станції А до точки В), з яких одне (суцільна лінія) дозволяє значно зменшити довжину вільного ходу й одержати більш коротку трасу всієї ділянки лінії.



Укладання лінії нульових робіт, як правило, ведуть від фіксованих точок, розташованих на більш високих відмітках (наприклад, сідло на вододілі), у напрямку на спуск. При наколці лінії нульових робіт на затяжній ділянці напруженого ходу орієнтовно враховують розташування роздільних пунктів. Хоча при наступному трасуванні положення їх може трохи змінитися, це не відіб'ється істотно на довжині і загальному напрямку траси (штрихова лінія на рис. 4.15).

 

 

 
 

 
 

Рис. 4.15. Розташування роздільного пункту на ділянці напруженого ходу.

Рис. 4.16. Приклади укладання лінії нульових робіт: а — правильно; б — неправильно.

Укладання лінії нульових робіт потрібно вести з урахуванням можливого положення траси при відповідних нормах проектування плану лінії. Як приклад на рис. 4.16 показані правильна і неправильна наколки лінії нульових робіт. Остання не забезпечить укладання траси при значеннях радіусів, що допускаються, кривих і прямих уставок між ними.

При наколці лінії нульових робіт не можна перейти хоча б через одну горизонталь, тому що це приведе до збільшення обсягу земляних робіт на всій наступній ділянці напруженого ходу (рис. 4.17).

Від такого неправильного рішення варто відрізняти рішення, прийняте при прокладці лінії через лог (рис. 4,18). У даному випадку положення, показане суцільною лінією, неправильно, тому що гострий кут при наколці 120-й горизонталі не забезпечить уписування траси при радіусах кривих, що допускаються, і не дасть необхідної висоти насипу в логу для розміщення водопропускного спорудження (висота насипу в цьому місці повинна бути не менш 2,5-3 м). Лінія нульових робіт, показана штрихової на рис. 4.18, вирішує зазначену задачу, при цьому відзначимо, що, перетинаючи ряд горизонталей при переході через лог (між горизонталями 125-й і 120-й), лінія нульових робіт потім знову збігається з черговий 115-й горизонталлю.

 

Технологія камерального трасування. Після визначення раціонального положення магістрального ходу приступають до трасування дороги. Трасування виконують від осі початкової станції невеликими ділянками, при цьому одночасно з укладанням лінії в плані складають схематичний подовжній профіль траси (рис. 4.19).

На ділянках напруженого ходу застосовують наступний порядок трасування:

1. На карті, орієнтуючись на лінію нульових робіт, наносять ділянка плану траси довжиною не більш 2...3 км. При цьому лінія нульових робіт спрямляється для раціонального зменшення числа кутів повороту і забезпечення припустимих величин радіусів кривих і довжин прямих уставок між ними. При нанесенні траси на карту використовують прозорий шаблон кругових кривих у масштабі карти (рис. 4.20).

2. На схематичному подовжньому профілі від проектної оцінки, отриманої при трасуванні попередньої ділянки вільного ходу, чи від відмітки початкової станції, якщо напружений хід проектується на початку траси, проводять проектну лінію нахилом .

3.На подовжній профіль наносить відмітки землі по осі траси. Оскільки траса відхилилася від лінії нульових робіт (див. п. 1), то утворяться насипи і виїмки, які характеризують на профілі взаємним положенням проектної лінії і лінії поверхні землі. Якщо обсяги земляних робіт на даній ділянці виявилися надмірно великі, то перевіряють доцільність зсуву осі траси в плані: при глибоких виїмках трасу зміщають убік більш низьких відміток землі (униз по косогорі), при високих насипах — зміщають нагору по косогорі.

 


робіт: а — план; б — подовжній профіль; 1 — профілі землі; 2— проектна лінія.

Рис. 4.18. Укладання лінії нульових робіт при перетинанні лога: а план;

 


проектної лінії (попередньо нанесеної нахилом зм'якшуючи керівний нахил відповідно до положення кривих і значенням радіусів.

5. Визначивши довжину й нахили елементів профілю, підраховують проектні оцінки на переломах профілю з точністю до 0,01 м. По обчислених оцінках на профіль остаточно наносять проектну лінію.

Рис. 4.20. Шаблони кругових кривих (числа вказують радіуси кривих в м)

6. На схематичному повздовжньому профілю виписуються робочі відмітки в характерних точках профілю (див. рис. 4.19). Після цього приступають до трасування наступного ділянки.

Трасування лінії на ділянках вільного ходу відрізняється від трасування на напруженому ході наступним. Після того як на планшеті запроектована ділянка плану лінії, на подовжній профіль спочатку наносяться відмітки землі, а потім уже підбирають положення проектної лінії, найбільш доцільне по обсягах земляних робіт і сумі подоланих висот. Отже, при трасуванні на вільному ході міняється черговість виконання перших трьох пунктів роботи. Пункти 4—7 виконують у тій же послідовності, що при трасуванні напружених ходів.

Показники траси і їхній аналіз. Основними показниками траси є: довжина варіанта км; довжина геодезичної лінії км; коефіцієнт розвитку траси ; протяг вільних і напружених ходів, км і %.

 

 

Рис. 4.21. Приклад коректування траси на ділянці напруженого ходу: а — план траси; б — подовжній профіль.

Зіставлення коефіцієнта розвитку траси зі співвідношенням вільних і напружених ходів дозволяє судити про тім, наскільки вдало намічені керівний нахил і напрямок даного варіанта і які доцільно розглянути рішення для інших варіантів траси. Наприклад, якщо коефіцієнт розвитку лінії великий і при цьому ділянки напруженого ходу мають велику

питому вагу (більш 50 %), то з метою скорочення довжини траси необхідно розглянути варіант більш крутого керівного нахилу. Навпаки, якщо при невеликому коефіцієнті розвитку питома вага ділянок напруженого ходу невеликий, то за рахунок збільшення довжини напружених ходів може бути застосований більш положистий керівний нахил. У такому випадку більш положистий керівний нахил не повинен привести до істотного подовження лінії, а може лише викликати деяке збільшення обсягів будівельних робіт. Подібний варіант тим більше конкурентноздатний, чим вище розміри руху на проектованій лінії.

Якщо траса має великий коефіцієнт розвитку при незначній довжині ділянок напруженого ходу, то це свідчить звичайно про неправильне трасування варіанта.

 


Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 32 | Нарушение авторских прав




<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Тема: Трасування в сейсмічних районах. | Самостійна робота № 9 (10 годин)

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)