1.Сучасний поділ та осн. класифікації країн світу.

1.Сучасний поділ та осн. класифікації країн світу. Виділяють 3 великі групи: 1)Високорозвинені (індустр., постінд.) – Зх. Європа, Пн. Америка, Пд. Корея, Японія, Австралія, Нова Зеландія. 2)Слаборозвинені – кр. Африки, кр. Азії (Сінгапур, Тайвань), Латинська Америка. 3)Транзитивні (перехідної екон.) – Сх. і Центр. Європа, країни СРСР. На підставі культурного розвитку ЮНЕСКО виділяє 6 культ. рег.: 1)Європейсько-північноамер. 2)Далекосхідний (Китай, Корея, Японія, Таїланд, Малайзія) 3)Арабо-мусульманський (Індонезія, Пакистан) Індійський (Індія, Непел) 4)Тропічно-африканський (країни «чорної» Африки) 5)Латиноамериканський	2. Особливості соц-екон розвитку Японії По закінченню Другої світової війни в Японії були зруйновані великі міста, транспортні та інформаційні мережі, промисловість. Зараз Японія входить до числа найбільш розвинених країн світу - Велику вісімку. В області соц-економічних відносин були проведені наступні перетворення: 1) Аграрна реформа 1946 - 1949 рр.., ліквідувала велике поміщицьке землеволодіння. 2)декартелізація в промисловості і банківській справі. 3)з'явилася значна кількість середніх, відносно самостійних підприємств. 4) трудящі одержали права на: створення профспілок, укладення колективних договорів, проведення страйків; соціальне страхування; 8-годинний робочий день і т. д. 5) жов. 1946 р. - прийнята нова Конституція. 6)виборче право мають усі громадяни, які досягли 20 років	3. Італія у повоєнні десятиліття, італійське «економічне диво». У 1950—1951 pp. було досягнуто довоєнного рівня у виробництві. Наступні 10 років середній приріст у промисловості дорівнював 10 %. Виробництво виросло у два рази. 3/4 промислового виробництва становила продукція машиноб, автомобілеб, хімії тощо. Італія перетворилася на індустріально-аграрну державу. "екон. диву" — сприяли такі фактори: 1)аграрна реформа, яка зумовила розширення внутрішнього ринку; 2)звільнення промисловості від непродуктивних затрат завдяки ліквідації корпоративної системи та автаркії; 3)оновлення основного капіталу та кредити згідно з "планом Маршалла"; 4)структурні зміни в економіці, спрямовані на створення нових галузей: електротехніки, нафтохімії, автомобільної промисловості; 5)раціональне використання патентів та ліцензій; 6)вступ Італії до "Спільного ринку"; 7)дешевизна робочої; 8)низький рівень військових витрат, оскільки армія значною мірою утримувалася за рахунок коштів, що надходили зі США.	4. ХВ, її причини, учасники, етапи та історичні наслідки. “ ХВ ”- військово-політична конфронтація держав світу після Другої світової війни (др. пол. 40-х-60-ті рр.), при якій утворювалися військово-політ блоки та угрупування, існувала реальна загроза миру. Посилювався міжнародний вплив СРСР та США, характерною рисою цього періоду були “гонка «озброєнь». ХВ розпочалася, коли розбіжності в поглядах породили підозру і недовір'я між США та СРСР. ХВ почалася з публічних заяв. У1946 році Сталін оголосив про неможливість миру в світі. Черчилль підкреслив, що Британії та США потрібно протидіяти радянській загрозі. ХВ спричинила тривалу виснажливу для економіки гонку озброєнь. Західні держави з їхнім потужним промисловим потенціалом, передовими технологіями і гнучкою ринковою економікою виявились у кращій ситуації, ніж СРСР та його союзники. Офіційний розпуск Організації Варшавського Договору в лютому 1991 р. і розвал СРСР (грудень 1991 р.) ознаменували остаточне завершення ХВ.	5.Повоєнна ФРН, її екон і політ життя. Німецьке «екон диво» 1949 року на територіях американської, британської та французької зон окупації створена Федеративна Республіка Німеччина (ФРН), на території радянської зони окупації — Нім Демократична республіка (НДР). 9 листопада 1989 – зруйновано Берлінську стіну. Наприкінці 50-х років ситуація в ФРН характеризувалася загальним економічним піднесенням. Маючи потужну економіку, ФРН увійшла до "Спільного ринку" (1958). Вона займала друге місце у світі за обсягом експорту та валюти золотих запасів, а вивіз капіталу збільшився у 30 разів. Серед основних причин процвітання слід назвати, високу заробітну плату, активну соціальну політику, трансформацію капіталізму. У 1966 p., у країні криза надвиробництва стала поява безробітних. Уряд вдався до підвищення непрямих податків, квартплати і збільшив обсяг замовлень. У 1967 р. було створено кон'юнктурний фонд. Уряд дістав право підвищувати прибуткові податки на 10 %. Ці засоби призначалися для стабілізації економіки.
21. Типологізація країн та регіонів сучасного світу за ІРЛП та культурно- цивіл ознаками згідно класифікації ООН. На підставі культурного розвитку ЮНЕСКО виділяє 6 культ. рег.: 1)Європейсько-північноамериканський 2)Далекосхідний (Китай, Корея, Японія, Таїланд, Малайзія) 3)Арабо-мусульманський (Індонезія, Пакистан) 4)Індійський (Індія, Непел) 5)Тропічно-африканський (країни «чорної» Африки) 6)Латиноамериканський Високий ІРЛП (Ісландія, Норвегія, Австралія, Канада, Ірландія). Середній ІРЛП (Україна, КНР, Туреччина, Грузія, Молдова). Низький ІРЛП (Замбія, Нігер, Ефіопія, Чад).	8. Україна і держави СНД. Розвал РС стався внаслідок глибокої політ й екон кризи. Пік кризи припав на 1991 рік. У вер 1991 р. прибалтійські союзні республіки – Латвія, Литва, Естонія – на сесії Верховної Ради СРСР заявили про вихід зі складу РС, що означало початок фактичного його розвалу. 8 грудня 1991 р. в Біловезькій пущі відбулася зустріч голови Верховної Ради Білорусі Шушкевича, Президента Росії Єльцина, Президента Укр Кравчука. Підписали Мінську угоду про створення СНД. СНД створено відповідно до положень Мінської угоди (3) від 8 грудня 1991 р., а також Алма-Атинської декларації (11) від 21 грудня 1991 р. Грузія набула членства в СНД 1994 р. Країни Балтії від самого початку існування СНД однозначно заявили про своє негативне ставлення до неї.	9. Португалія у новітні часи На поч. 20 століття в Португалії почав діяти республіканський рух. Після революції 1910 року Португалію було проголошено республікою. Упродовж наступних 16 років у країні змінюється 44 уряди. У 1933 році міністр економіки Антоніу Салазар здійснює державний переворот і встановлює в країні профашистську диктатуру Нової держави. Встановлений жорсткий порядок рятує економіку країни, але призводить до повної ізоляції Португалії від Європи і всього світу. Салазар відійшов від справ у 1968 р. 25 квітня 1974 року в країні відбулася Революція гвоздик, в результаті якої було повалено півстолітню диктатуру і відкрився шлях до демократії. У 20 столітті Португалія поступово втрачала свої останні колонії. У 1961 р. вона отримала важку поразку від Індії і втратила Гоа. Заморські колонії Португалії стали незалежними в 1975 році. У 1999 році повернуто незалежність останній з колоній, яка була передана Китаю.Після вступу в ЄС, в основному завдяки субсидіям, економіка Португалії розвивається досить швидко. Будуються сучасні дороги та автомагістралі.Нова конституція була прийнята в 1982 році, у ній обмежуються права президента.У 1986 Маріу Соареш був обраний першим за 60 років цивільним президентом. У тому ж році Португалію прийнято в ЄС, що сприяло її стабільному економічному зростанню. У 2002 країна перейшла на євро.	7.Особливості соціально-економічного розвитку країн Сх. Азії У др пол ХХ ст. колоніалізм вже майже повністю вичерпав себе. 1етап(1945-1955) розпочався революціями у В’єтнамі та Індонезії. 2-й етап(сер 50 – кін 60-х) незалежність отримали 7 країн Азії. На 3-му етапі(пер пол70-х) ліквідовано залишки колись могутніх колоніальних імперій. Індія,Пакистан,Філіппіни, Кенія,Марокко,Туніс зміцнили зв’язки із зх країнами. Низка інших країн зазнала тиску з боку СРСР та була змушена обрати соціалістичну орієнтацію. Риси: централізоване регулювання економіки, відсутність приватної власності, диктатура, колективна діяльність. Встановлювались авторитарні режими. Б країн Сходу переживали економічні труднощі.Їх господарство повільно пристосовувалось до світового ринку, зберігало монокультурний характер, орієнтувалось на вивіз сировини, нац.економіки були слабі, відбувався демографічний бум, Але більшість країн перетворились на аграрно-індустріальні або індустріальні. У 70-90р заявили про себе країни Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур,Таїланд,Малайзія.	16.Зовнішньополітична стратегія США Економ, військовий, науково-технол, політ потенціал цієї країни завжди дозволяв їй визначальним рег і світовим суб’єктом міжнародних відносин. США зберігають за собою статус наддержави. США зробили великий внесок у розгром фашизму і мілітаризму в роки ДСВ. США- єдина країна, чия екон вийшла з війни значно зміцненою. Основні суперники США або тимчасово вибули з конкурентної боротьби або потрапили у фін-економічну залежність від США. США використали ці обставини для можливості оволодіти новими ринками, збільшити експорт товарів й капіталів, створити розгалужену зону обігу власної нац валюти – долара. Спостерігається зростання військової потужності США. На 1945 р. ця держава досягла найвищого за свою історію рівня військової потуги. США монопольно володіли ядерною зброєю. Гол. цілями зовн. Пол.. США у перші повоєнні роки були: зміцнення національної безпеки, створення союзу західних демократичних країн, протидія поширенню комунізму, посилення позицій США в усьому світі.
23. Створення ООН та її діяльність. Зміни у розподілі сил після ДСВ вимагали створення міжнародної організації з метою підтримання і зміцнення миру та безпеки. Головні проблеми щодо створення організації безпеки було узгоджено на конференції представників СРСР, США й Великої Британії в Думбартон-Оксі 1944 р. На конференції було підготовлено проект статуту організації. Радянську делегацію очолив Молотов, британську — Іден. На відкриття конференції приїхали делегації з Європи, Азії, Африки. 26 червня 1945 р. учасники конференції ООН підписали Статут ООН; серед тих, що підписали його, була також Українська РСР. Всього 50 держав підписали Статут ООН, а 24 жовтня 1945 р. він набрав чинності. Цей день вважається днем створення ООН. Основне призначення ООН — забезпечення загального миру та безпеки в усьому світі.	26.Країни Західної Європи після ДСВ. «План Маршала» Зросла роль США у Європі завдяки реалізації «Плану Маршалла», адже тоді було надано фінансово-економічну допомогу 16-ти країнам континенту, включаючи й Західну Німеччину. У 1947 р. був оприлюднений цей план оздоровлення Європи. 5 чер 1947 р., Дж. Маршалл заявив: «Роль нашої країни має полягати в тому, щоб надати дружню підтримку Європі при складанні програми її економічного відновлення. Ця програма має бути спільною для всіх і виробленою спільно». Програма екон. Відродження буде спрямована проти голоду, злиднів, відчаю і хаосу. Висунута програма заслуговувала на підтримку, однак створені в 1944 р. МВФ і Міжнародний банк реконструкції та розвитку не мали достатніх ресурсів для її реалізації. Проте такі ресурси були наявними у США. Отже, метою плану було відновлення господарства, зруйнованого за роки війни. Ті ж 16 західноєвр. країн, що прийняли умови, протягом чотирьох років, з 1948 по 1951, отримали 17 млрд.	13. Франція. Постать де Голля Фр. в роки війни довелося пережити найбільші потрясіння. Вартість франка порівняно з довоєнною зменшилась у 6 разів. У країні нараховувалось понад 600 тис. безробітних. Процвітала спекуляція. Чорний ринок, на якому ціни в 10-20 раз перевищували державні, поглинав величезну кількість продукції. Значно послабшали позиції Франції в колоніях. Шарль де Голль - 1944 -1946 рр. - голова Тимчасового уряду Франції. З 1947 р. керував діяльністю політичної партії "Об'єднання французького народу" (ОФН). У 1958 р. глава уряду Франції. 21 грудня 1958 р. обраний президентом Французької Республіки. 28 квітня 1969 р. добровільно пішов у відставку. Тимчасовий уряд прагнув поліпшити екон. становище країни. У 1944 - 1945 рр. було націоналізовано ряд вугільних шахт, заводи авіаційних компаній, автомобільної фірми "Рено", окремі значні фірми, підприємства енергетики, морський транспорт, Французький. Збільшувалась зарплата робітникам і службовцям, пенсії ветеранам війни, скасовувалися податки на зарплату малооплачуваних робітників. Особи, які співробітничали з фашистами виганялися з державного апарату. Корінне населення колоній допускалося до адміністративних посад у себе на батьківщині Дії Тимчасового уряду де Голля в 1944-1946 рр. сприяли відродженню французької держави. У зовнішній політиці де Голль мав на меті три основних завдання: відродити велич Франції, зміцнити її незалежність і самостійність, послабити вплив США в Європі.	15. СРСР у повоєнні часи Завдяки участі СРСР в післявоєнні роки виникли міжнародні суспільні організації: Світовий конгресу світу, Всесвітня федерації демократичної молоді (ВФДМ), Міжнародної демократична федерація жінок (МДФЖ), Всесвітня федерація профспілок (ВФП) та ін. З 1946 р. сталася загострення міжнародних відносин. Головним став конфлікт між СРСР та США. 1949-1950 рр.. стали апогеєм ХВ. Було створено НАТО, а також низку інших блоків за участю США. У 1950-1953 рр.. під час корейської війни відбулося військове зіткнення між СРСР та США. СРСР у свою чергу установив блокаду Берліну. У 1949 р. на основі західних зон окупації була створена ФРН. Берлінський криза 1948-1949 рр.. Для СРСР він мав важкі наслідки: втрата міжнародної довіри, ослаблення позицій в Німеччині та Берліні, прискорення створення НАТО. Найважливішим напрямом зовнішньої політики СРСР у перші повоєнні роки стало забезпечення безпеки країни. Від своїх союзників В. Сталін вимагав проведення політичних і соціально-економічних перетворень по радянській моделі, що породило чимало протиріч. З метою підтримки Заходу комуністичних партій, а також робітників і громадських організацій у різних країнах світу постановою ЦК ВКП (б) від 1952 при ВЦРПС було створено Фонд допомоги лівим робочим організаціям, кошти в який надходили з відрахувань комуністичних партій соціалістичного табору.	17. Канада. Постать П.Трюдо. Канадазорієнтована на внутр. аспекти розвитку. У пол сис домінували дві партії – Ліберальна й Прогресивно-консервативна. Після закінчення ДСВ, ліберали тричі перемагали на виборах до парламенту (1945, 1949, 1953 рр.). В 1947 р. ухвалено Закон про канадське громадянство, обговорювався проект розробки нового прапора. У 1952р.вперше генерал-губернатором Канади став канадець за походженням Мессі. У зовн пол уряди надавали великого значення американському ринку. На парл виборах 1957 року перемогу отримала Прогр-консерв партія. В основі програми ідея розвитку економічної, політичної та військової співпраці з провідними країнами Заходу. Гострими для Канади 1960-1970-х рр. були етнічні проблеми. Особливістю цієї країни є наявність 2–ох великих чисельних етнічних груп – англо–канадців і франко – канадців. Національна проблема в Канаді – це, проблема провінції Квебек. В провінції з’явилися організації, які виступали за відокремлення Квебеку від Канади. У 1968 році була навіть створена Квебекська партія. П.Трюдо став у 1968 році прем’єр-міністром. У програмі Трюдо одне з головних місць відводилося подоланню кризи. У 1969 році парл. ухвалив закон про надання французькій мові статусу другої державної мови. Квебекська криза загострилася: у 1976 р. на виборах у провінції до влади прийшла Квебекська партія. Нею було поставлено питання про вихід зі складу Канади. Проведено у Квебеку референдум з цього питання (1980), лише 40% виборців провінції висловилося за надання Квебеку незалежності. Після цього проблема франко- канадського Квебеку залишалася невирішеною.
19. Рос. федерація Становлення рос. державності відбувалося в умовах здійснення радикальних екон. реформ, програма яких була ініційована Єльциним у 1991. Вона передбачала введення вільних цін на товари та послуги з січ 1992, створення умов для розвитку конкуренції в російській екон. Проведення антимонопольної політики сприяло переходу до ринкової екон. Але ці екон реформи супроводжувалися соц-екон кризою. Посилювалися політ нестабільність. У кв 1994 був підписаний “Договор об общественном согласии”, який сприяв розвитку рос державності. Негативно впливала на внутрішню стабільність держави чеченська війна. Єльцин офіційно оголосив Путіна своїм наступником на посаду президента Росії, на поч гр 1999 р він зробив заяву про свою відставку. На виборах у бер 2000 Путіна обрали президентом РФ. 2004 Путін був переобраний президентом. У травні 2000 року створено сім федеральних обл..; - створювалась Державна Рада; - проголошувалась боротьба з проявами сепаратизму. З перших днів свого президентства В. Путін звернув особливу увагу на реформування і зміцнення ВПК та силових структур. 2008-2012 – президент Медведєв. 2012 – Путін.	20. Виникнення тоталітарних режимів у країнах Східної Європи Східноєвр. країни об'єднуються у «соціаліст табір» на чолі з СРСР. Країни «соціалістичного табору» стикалися з політ і соц. кризами. Першою такою кризою став конфлікт між СРСР і Югославією. Приводом до початку конфлікту стало підписання договору про дружбу, співробітництво між Югославією і Болгарією. Сталін був незадоволений цими неузгодженими з ним кроками. Після смерті Сталіна за ініціативою нового Хрущова почалось поступове врегулювання відносин. У сер 50-х років стали помітними кризові явища в розвитку східноєвр країн. Помилки при проведенні індустріалізації і колективізації. Знижувався рівень життя, значно обмежувалась демократія. Влітку 1953 р. - відкриті виступи проти радянського режиму. Найбільшим виступом було повстання в Угорщині. Другою великою кризою були події у Чехословаччині у 1968-1969 pp У 1980-1981 pp. криза у Польщі. В Угорщині у 1989 р. утворення проголошена Угорська Республіка і прийняті поправки до Конституції. У Чехословаччині зміни почалися з багатотисячних демонстрацій у листопаді 1989. Гострого характеру набули події в Румунії, де у 1965 р. встановлена диктатура Чаушеску. Протягом 80-х років у цій країні впав рівень життя, процвітало вихваляння «успіхів соціалізму». ситуації в Східній Європі. Чехія, Польща та Угорщина з березня 1999 р. стали членами НАТО. У 2002 р. до НАТО були запрошені ще кілька східноєвр. держав, у тому числі Словаччина, Румунія, прибалтійські країн.	22. Африка.Постать Мандели. Особливе значення мав 1960 рік, коли Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію про надання незалежності колишнім колоніальним країнам. 1960 визнано „роком Африки”, одразу 17 країн стали незалежними. З Алжиром Франція використал засоби перешкодити незалежності. Лише в 1962 році завдяки підтримці світової громадськості та ООН Алжир став незалежним. В першій половині 70-х рр.. ХІХ століття було ліквідовано залишки колись могутніх колоніальних імперій. У 1975 році впала остання з них – португальська, надавши незалежність Анголі, Мозамбіку, Сан-Томе і Принсіпі. До середини 90-х рр. одинадцять країн Південної Африки набули державного статусу. Зазначимо, що більшість африканських країн зберегли тісні зв’язки з метрополіями. Багато з них входять до Британської та Французької співдружності націй. Прихід до влади у Південно-Африканській Республіці нового уряду, який узявся за ліквідацію расистської системи, зумовив надання в 1990 році незалежності Намібії – останній колонії в Африці.	12. Основні причини розпаду колоніальної системи у повоєнну добу, етапи та регіони деколонізації. Розпад англійської імперії розпочався ще у міжвоєнну добу, коли Англія визнала незалежність Іраку (1932) та Єгипту (1936). Серед національних рухів в англійських колоніях найсильніше виявився індійський, особливо, коли його очолив Ганді (1869—1948). У 1947 Англія визнала незалежність Індії. Індійські мусульмани не приєдналися до індійського національного руху й добилися утворення окремої національної держави — Пакистану (1947). У 1948 проголошено незалежність інших англійських колоній — Цейлону (з 1971 — Шрі Ланка) і Бірми. На відміну від розпаду англійської імперії, який відбувався порівняно мирно, здобуття незалежності французькими колоніями у Північній Африці й Індо-Китаї супроводжувалося війнами і масовими насильствами в Алжирі (1954—1962), В'єтнамі, Лаосі, Кампучії (1945—1954). З 1960-х рр. процес деколонізації охопив Африку. Як і в Азії, приклад дала Англія, проголосивши у 1957 незалежність Гани. Протягом декількох років незалежність здобули більш ніж 20 африканських колоній. Останніми відмовилися від своїх колоній у Африці Португалія (1974), Родезія (1980), Південна Африка (1990). Проголошення незалежності у країнах Азії й Африки у багатьох випадках відкрило шлях до нових воєн, у яких націоналістичні лозунги тісно перепліталися з соціалістичними і комуністичними.	11. Розвиток країн Латинської Америки. Постать Фіделя Кастро. 1 січня 1959 року революція перемогла, а Ф. Кастро став прем’єр-міністром Куби. Своє завдання Ф. Кастро вбачав у зміцненні незалежності Куби від США. Він націоналізував усю американську власність і пішов на зближення з СРСР, що сприяло швидкому перетворенню Ф. Кастро на прибічника комунізму, а Куби – на типову тоталітарну соціалістичну країну. Заходи, передбачені програмою, сприяли прискоренню темпів економічного розвитку. У цілому за період з 1950 до 1975 року ВНП країн Латинської Америки зріс у 4 рази. Регіон з аграрного, сировинного перетворився на аграрно-індустріальний. Перемога на президентських виборах 1970 року в Чілі Сальвадора Альєнде, який негайно перейшов до радикальних перетворень - обернулася соціально – економічною кризою. Скориставшись цим, генерал Августо Піночет вчинив 1973 року державний переворот і встановив у країні диктатуру. За часів правління Піночета чілійська економіка розвивалася успішно завдяки використанню новітніх технологій. Протягом 80-90-х років авторитарні режими було повалено в 13 країнах регіону. У Нікарагуа й Сальвадорі тривалий час продовжувалася громадянська війна. На той час у Латинській Америці залишалася лише одна країна з диктаторським режимом – Куба. Після розвалу СРСР комуністичний режим опинився в дуже тяжкому становищі, але Ф. Кастро утримує владу в країні. В економіку залучаються американські, японські, німецькі, французькі, британські інвестиції. Іноземний капітал проникає в нові галузі: електротехніку, машинобудування, виробництво автомобілів тощо. У квітні 2001 року було прийнято рішення, яке втілило в життя ідею заснування загальноамериканського спільного ринку.
6.Країни Східної Азії (Китаю, Японії, Південної Кореї та ін.). КИТАЙ. "Великий стрибок" (1958) повинен був перетворити Китай протягом дуже короткого часу на одну з найбільш економічно розвинених країн світу. Перед народним господарством було поставлено нездійсненні завдання з різкого збільшення виплавки чавуну і сталі, видобутку вугілля. Для здійснення "великого стрибка" в сільському господарстві ставилося завдання створити замість колективних господарств комуни і зібрати фантастичний урожай. 740 тис. кооперативів було перетворено на 23,6 тис. «народних комун». У власність комун перейшли всі засоби виробництва з усуспільненням навіть домашньої птиці та посуду. Було ліквідовано ринки у містах і селах, заборонено торгівлю. Замість отримання великого урожаю, на що сподівалися китайські керівники, урожайність у країні різко впала. "Великий стрибок" закінчився повним провалом. Промислове виробництво скоротилося, господарські зв'язки було порушено, в деяких регіонах почався голод. На ліквідацію тяжких наслідків "великого стрибка" було витрачено декілька років. За цей час Мао Цзедун підготував новий, експеримент під назвою "культурна революція" (1966—1976 pp.). ЯПОНІЯ. У 1952 р. при уряді Японії було утворено Раду з питань економіки – орган, який координує всю економічну політику через відповідні державні інститути. «Економічним дивом» стали називати у всьому світі період надзвичайно швидких темпів економічного зростання Японії: по 11% на рік. Високі були й темпи зростання, в основному за рахунок розвитку важкої індустрії та хімічного виробництва. В окремі періоди (1956-1960) темпи промислового зростання досягали 16% в рік, а темпи розвитку машинобудування - 28%. Поч. 1960-х рр. вступ до Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). До кінця 1960-х рр. Японія за загальним обсягом валового продукту своєї економіки вийшла на 2-е місце в світі, поступаючись лише США. У 1965 р. Японія буквально вирвалася на зовнішні ринки. У 1970 р. Японія вже виробляла понад 5 млн. автомобілів. ПД. КОРЕЯ. Починаючи з 70-х років, спеціальними законами виділялися 7 галузей першочергової уваги: машинобудування, електроніка, текстильна промисловість, чорна металургія, кольорова металургія, нафтохімія, кораблебудування. Поряд із залученням іноземних інвестицій, починаючи з 80-х років, економічна політика Південної Кореї була спрямована на залучення з-за кордону сучасних технологій. 29.Глобальні проблеми розвитку сучасного світу. Енергетичні та економічні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення. Таким чином, до глобальних проблем сучасності, вирішення яких є першочерговими, слід віднести: - проблеми існування й розвитку людства з метою запобігання нової світової війни і забезпечення миру для усіх народів. Воєнно-політична конфронтація і пов’язана з нею гонка озброєнь є однією із головних загроз для людства. Особливу загрозу для усього світу представляє ядерна зброя; - енергетична проблема на сучасному етапі. Вирішення її тісно пов’язано з підвищенням ефективності використання енергії; зменшення брудних відходів та забруднення атмосфери внаслідок нових технологій, очищення використаних газів; змінами структури топливно-енергетичного балансу; - глобальні екологічні проблеми. Вони пов’язані з забрудненням повітря, води, грунту, із значними змінами клімату на землі. Тому і виникла необхідність об’єднання зусиль світового співтовариства запобігання катастрофічному забрудненню навколишнього середовища. Слід зазначити, що за останні роки вироблено основні напрямки міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища (створення міжнародних фінансових фондів охорони навколищнього середовища, співробітництво з ліквідації екологічних катастроф, у використанні природних ресурсів світового океану тощо.) - подолання голоду та бідності, які є сьогодні одними із основних проблем людства, з якими тісно переплітаються і багато інших проблем. На початку ХХІ століття на землі нараховується майже 1 млрд. людей, яким щорічно загрожує смерть від недоїдання. - ліквідація небезпечних захворювань. Проблеми зростання небезпечних захворювань викликані загальними протиріччями у розвитку людства і пов’язані перш за все з рівнем соціального забезпечення людини, екологією, способом життя. Тому боротьба з небезпечними захворюваннями залежить як від самої людини, міжнародних організацій, так і всього світового співтовариства. Необхідно зауважити, що всі вони викликані не лише значним зростанням впливу діяльності людини на навколишній світ, а й вагомими суперечностями суспільного соціального розвитку в цілому.	10. Внутрішньополітичний розвиток Іспанії. Іспанія ввійшла в ХХ сторіччя з величезною економічною кризою. Наступна за нею політична нестабільність вилилася в державний переворот, здійснений генералом Примо де Рібера. Він впровадив військову диктатуру, що зберігалася до 1930 року, коли він подав у відставку і відправився в Париж, де і вмер. На виборах 1931 перемогли ліві фракції. Бачачи такі результати, король відрікся від трону і залишив країну. Була проголошена Друга Республіка. Наступна епоха ознаменувалася великими політичними кризами і безладдям. Лютневі вибори 1936 року знову стали тріумфом лівих партій у так називаному Народному Фронті. 1 жовтня генерал Франко був проголошений головою держави в національній зоні і визнаний головою в Німеччині й Італії. Італійська і, особливо, німецька підтримка мали набагато більше значення, чим допомога, що робив республіканській Іспанії СРСР, тому в 1939 році війна закінчилася перемогою націоналістів. Не дивлячись на те, що Франко зберігав нейтралітет під час Другої Світової війни, його військова диктатура привела до інтернаціональної відчуженості в політичній і економічній сферах. У 1956 році Марокко одержує незалежність і пускає в хід план економічної стабілізації країни. У 1969 році Франко проголошує Хуана Карлоса де Бурбон, принца Іспанії своїм спадкоємцем на королівський трон. Після смерті Франко 1975 року, була затверджена конституційна монархія. На перших демократичних виборах президентом вибрали Адольфо Суареса, представника партії демократичного центра. Він зробив важливі політичні реформи і почав переговори про вступ Іспанії в Європейську Співдружність. Після його відставки в 1981 році, на церемонії проголошення президентом його послідовника Кальво Солето, відбулася спроба державного перевороту, що була ліквідована за один день. Наступні вибори 1982 року принесли перемогу представникові соціалістичної партії Іспанії – Фелипе Гонсалесу, що зберігав свої президентські повноваження ще три терміни. 1985 став роком вступу Іспанії в НАТО, а в 1986 країна стала членом Європейського Союзу. У 1992 році Іспанія залучила до себе увагу на міжнародній арені, провівши Олімпійські Ігри в Барселоні і проголосивши Мадрид культурною столицею Європи. 30.Демократичні революції кінця 80 - початку 90-х рр. XX ст. у країнах Східної Європи. Революції кінця 1980-х – початку 1990-х рр. виявилися наслідком глибокої системної кризи у політичній, соціально-економічній, духовній сферах, яку переживали протягом свого існування країни Східної Європи. Комуністичні режими сприяли політичному і економічному банкрутству східноєвропейських країн. Події, які відбувалися в цей час, були за своїм характером революційними, народними, демократичними, антитоталітарними. Вони призвели до змін кардинального характеру суспільно-політичних та соціально-економічних відносин в країнах Східної Європи, до глибоких змін на міжнародній арені, до змін геополітичних обставин у світі. Загальні риси революцій в країнах Східної Європи: Намагання опозиційних політичних сил ліквідувати монопольну владу правлячої компартії та на основі широкої демократії повністю поновити життя суспільства. Антисоціалістичні лозунги з метою ліквідації тоталітарно-бюрократичного соціалізму. Мали мирний характер (за виключенням Румунії) Командно-бюрократичні системи в країнах Східної Європи виявили свою нездатність до проведення глибоких реформ в різних сферах. Масовість, широка участь інтелігенції, молоді, робітників і службовців. Жоден з лідерів комуністичних режимів не був залишений при владі після революції.	14. Великобританія у новітній історії Європи, її політичний та економічний розвиток. Постать Прем'єр-Міністра Маргарет Тетчер. 26 липня 1945 р. Англійці проголосували за лейбористів, які сформулювали мету - створити в Англії процвітаючу державу. Лідер лейбористів Клемент Еттлі сформував уряд. У результаті реформ, було націоналізовано вугільну, газову, металургійну галузі промисловості, електроенергетику, зв'язок, транспорт, Англійський банк. Здійснювали також програму соціальних реформ: скасування антипрофспілкових законів, розширення безкоштовної системи охорони здоров'я та розширення житлового будівництва. У зовн. Пол. залишались на позиції союзу з США. У 1949 р. Англія стала членом НАТО. Найскладнішою проблемою для післявоєнної Великобританії була доля колоніальної імперії. Реформи лейбористів призвели до непомірного зростання державних витрат і різкого збільшення дефіциту державного бюджету. Фінансові труднощі сприяли перемозі у 1951 р. консерваторів на чолі з У.Черчіллем. Консерватори здійснили часткову денаціоналізацію, скоротили соціальні програми. У 50-ті роки Англія вступила в смугу економічного піднесення. Але темпи розвитку були надто низькими. В 1964 р. прем'єр-міністром став Г.Вільсон. Було продовжено націоналізацію, встановлено контроль за квартплатою, цінами, підвищено пенсії і соціальні виплати, створено національне управління по цінах і прибутках. Країну охопило масове безробіття. Матеріальне становище англійців погіршилось. Наприкінці 60-х років загострилась ірландська проблема. Католицька меншість Ольстера почала в 1968 р. боротьбу за громадянські права. 4 червня 1979 р. був сформований уряд на чолі з Маргарет Тетчер. Напрямки політики: 1. Жорсткі заходи у боротьбі з інфляцією. 2. Підтримка приватного підприємництва. 3. Приватизація нафтової, авіакосмічної, суднобудівної та інших галузей промисловості. 4. Запровадження антипрофспілкових заходів - обмеження прав страйкуючих на пікетування, боротьба зі страйками, що визнані незаконними і т.д. Політика кабінету М. Тетчер відзначалась твердістю і рішучістю, вона враховувала реальні потреби часу. Наприкінці 80-х років уряд Тетчер зіткнувся з низкою гострих проблем: європейська економічна інтеграція, протести населення проти введення "подушного" податку та ін. Важливим здобутком Т.Блера стало підписання Угоди про політичне врегулювання ольстерської проблеми. 24.Формування військово-політичних блоків після Другої світової війни. Створення НАТО та Організації Варшавського договору. Організація Північноантлатичного договору (НАТО) – військово – політична організація, яка утворена у 1949 р. у складі 12 держав для забезпечення колективної оборонної стратегії країн Західної Європи, США та Канади. Утворення Північноатлантичного блоку стало однією з переломних подій післявоєнного світу, адже викликало негативну реакцію СРСР. Загалом із заснуванням НАТО посилилось протистояння у світі, взаємна недовіра і підозра, його поділ на два ворожих табори, гонка озброєнь, у т.ч. ядерних, зупинити яку не вдавалося протягом подальших років. Це призвело до утворення військового угруповання, що протистояло НАТО - Організації Варшавського договору. З кінця ХХ століття діяльність НАТО трансформувалася у бік урегулювання конфліктів за допомогою миротворних сил, забезпечення безпеки в Європі та інших регіонів світу. Створений у 1955 році так званий Варшавський договір став фактично геополітичною противагою НАТО і конфронтація між цими блоками сформувала упереджене ставлення населення як України, так і інших пострадянських країн до цілей і засобів діяльності організації Північноатлантичного договору. Країни — учасниці: Албанія, Болгарія, Угорщина, НДР, Польща, Румунія й СРСР. Цілями Варшавського договору проголошувалися забезпечення безпеки країн — учасниць Варшавського договору і підтримка миру в Європі. Держави Варшавського договору створили Об'єднане командування збройними силами, яке керувало разом з Військовою радою і штабом діяльністю Об'єднаних збройних сил (штаб знаходився в Москві). Вищий орган Організації Варшавського договору — Політичний консультативний комітет (ПКК). 26 квітня 1985 р. Варшавский договір продовжено на 20 років. У лютому 1990 р. були скасовані військові органи договору. 1 липня 1991 р. у Празі Болгарією, Угорщиною, Польщею, Румунією, СРСР і Чехословаччиною підписано протокол про припинення дії Варшавського договору.	27.Європейський Союз. ЄССоюз та Україна. Перший крок у бік створення сучасного Євросоюзу був зроблений в 1951: ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія підписали договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі, метою якого стало об'єднання європейських ресурсів з виробництва сталі й вугілля, в дію даний договір вступив з липня 1952 року. З метою поглиблення економічної інтеграції ті ж шість держав в 1957 заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, Спільний ринокі Європейське співтовариство з атомної енергії.. Найважливішим і найширшим за сферою компетенції з цих трьох європейських співтовариств було ЄЕС, так що в 1993 році воно було офіційно перейменоване в Європейські спільноти. Процес розвитку і перетворення цих європейських співтовариств в сучасний Європейський союз відбувався шляхом, по-перше, передачі все більшого числа функцій управління на наднаціональний рівень (поглиблення) і, по-друге, збільшення числа учасників інтеграції (розширення). Як незалежна держава Україна прагне встановити добрі відносини з усім світовим співтовариством. Цьому сприяє обрання Україною статусу неприєднання до будь – яких військових блоків, добровільна відмова від володіння ядерною зброєю. Стратегічною метою України є вступ до Європейського Союзу. Бажання України не реалізується через невідповідність економічного механізму України нормам і вимогам ЄС. У 1994 році була підписана угода про партнерство і співробітництво між ЄС і Україною. Вона набула чинності у 1998 році. Основні пункти угоди: розвиток тісних політичних стосунків шляхом постійного діалогу з політичних питань; сприяння торгівлі та інвестиціям гармонійним економічним стосункам; забезпечення основ для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного та культурного співробітництва; підтримка України в її зусиллях зміцнювати демократію та завершення переходу до ринкової економіки. У 1999 році була прийнята “Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України”, мета якої - сприяння демократичним перетворенням в Україні як фактора зміцнення миру, стабільності та процвітання в Європі. 25.«Перебудова» та розпад СРСР. Виникнення нових незалежних держав. Перебудова — загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985—1991 роках. До початку 1990-х років Перебудова призвела до загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, що спричинило ліквідацію влади КПРС і розпад СРСР. З початком Перебудови стали відбуватися зміни у відносинах між республіками. Давали про себе знати протиріччя, закладені ще за утворення СРСР. Союзні республіки не мали реальної рівності в рамках Радянського Союзу і державного суверенітету. 1986 рік став роком перших за радянських часів зіткнень на національному ґрунті. Хвиля суспільного невдоволення прокотилася в республіках Прибалтики, в Україні, в Білорусії. Прагненню республік відокремитися від СРСР сприяли економічна криза, що паралізувала народне господарство всіх республік, і розпад економічних зв'язків. У 1988-1989 роках були створені народні фронти в більшості союзних республік. Починаючи з листопада 1988 союзні республіки почали приймати декларації про суверенітет та поступово звикали не зважати на союзне законодавство. Описані вище події увійшли в історію як «парад суверенітетів». Виникла небезпека розпаду СРСР, тому виникла потреба укладення нового союзного договору. 17 березня 1991 було проведено всесоюзний референдум з питання про збереження СРСР. «Ново-Огарьовський процес». Після поразки путчу розпад СРСР прийняв неконтрольованого характеру. Політичні лідери багатьох республік заявляють про відділення від СРСР (до 16 грудня це зробили всі союзні республіки). У вересні 1991 колишнього Радянського Союзу вже фактично не існувало. Латвія, Литва та Естонія стали повністю незалежними державами, їх офіційно визнала влада СРСР. Грузія, Вірменія, Україна і Молдова також прагнули проводити повністю незалежний курс. Прискорило ліквідацію СРСР і погіршення економічного становища. Республіки втомилися від нерішучості центру і вважали, що краще вибиратися з кризи поодинці. Спроби президента М. С. Горбачова зберегти об'єднання радянських республік у якій-небудь державній формі виявилися безрезультатними. Розпад СРСР завершили Біловезькі угоди. 8 грудня 1991 керівники трьох республік - Росії, України та Білорусії, що були державами - засновниками СРСР, оголосили, що Союз РСР припиняє своє існування».	18. Розбіжності в стані країн антигітлерівської. Поділ світу на дві протилежні системи. Головним наслідком Другої світової війни став воєнний розгром фашистської Німеччини та її союзників, які відкрито претендували на перерозподіл світу. Фашизм як суспільна система, альтернативна і демократії, і комунізму, був знищений. Друга світова війна та її наслідки призвели до суттєвих змін у розвитку країн світу та міжнародних відносин: - перш за все це стосується таких великих держав як СРСР та США, які мали значний вплив на всю післявоєнну історію світу. Після Другої світової війни самою сильною в економічному відношенні країною стали США, які вийшли на перше місце у світі за обсягом промислового виробництва, зміцнили свої позиції як світового кредитора. Перемога СРСР у війні принесла не тільки свободу, але й зміцнила тоталітарний режим. СРСР та США стали після війни “ наддержавами. Навколо цих держав стали об’єднуватися їх союзники. Історичний розвиток показує, що у другій половині ХХ століття СРСР та США визначали всі політичні рішення світового масштабу. Суттєві зміни відбулися після Другої світової війни у міжнародних відносинах країн світу. Як відомо, ще в роки війни почалася формуватися нова система міжнародних відносин, заснована на принципах мирного співіснування (проведення конференцій глав уряду СРСР, США та Великобританії: Тегеранської (1943), Кримської (Ялтинської) (1945), Берлінської (Потсдамської) (1945). Проте, після закінчення війни у відносинах між державами відбулися значні зміни внаслідок існування двох принципово протилежних систем, які на той час називали соціалістичною і капіталістичною. Одна система включала держави, в яких утверджувалися моделі радянського зразка, засновані на безроздільному пануванні компартій у всіх сферах життя. Ці країни дотримувалися прорадянської як внутрішньої так і зовнішньої політики. Друга система включала держави, які поділяли демократичні цінності та принципи ринкової економіки. Між країнами цих двох систем було встановлено довготривале протистояння, яке увійшло в історію, як період “холодної війни ” (1945-початок 90-х років ХХ ст.). Створення у квітні 1949 року Організації Північноатлантичного договору (НАТО) різко загострило протистояння між двома сторонами. Аналогічні НАТО воєнно – політичні союзи – СЕАТО, СЕНТО були створені в Азії. У травні 1955 року держави радянського блоку заснували Організацію Варшавського договору. Із цього часу протистояння стало носити блоковий характер. Воєнно- політична конфронтація держав після Другої світової війни, під час якої здійснювалася гонка озброєнь, створювалися військово – політичні блоки, велися локальні війни, реально існувала загроза розв’язання нової світової війни, не призвела до прямого зіткнення збройних сил двох суспільних систем в цілому. Велику роль у підтримці миру та міжнародної безпеки, вирішенні гострих соціально – економічних проблем, розвитку міжнародного співробітництва в умовах “холодної війни” відіграла Організація Об’єднаних Націй (ООН), яка була утворена на установчій конференції ООН у квітні 1945 року в Сан-Франциско (США). 28. Канада. Квебекська криза. Україна та Канада. Канада, більше була зорієнтована на внутрішні аспекти свого розвитку, вона не мала значних геополітичних амбіцій на зразок США. У політичній системі Канади домінували дві партії поміркованого характеру – Ліберальна й Прогресивно-консервативна. Після закінчення Другої світової війни, користуючись економічним піднесенням в країні, ліберали тричі перемагали на виборах до парламенту (1945, 1949, 1953 рр.) У основі програми лібералів були принципи захисту вільного підприємництва, але із використанням регулюючої функції держави. Уряд лібералів започаткував курс на послаблення політичних зв’язків з Великою Британією і почав активну діяльність в напрямку досягнення повного суверенітету. У зовнішній політиці уряди лібералів надавали великого значення американському ринку. Значне зростання імпорту із США вкрай негативно позначилося на зовнішньоторговельному балансі країни. На парламентських виборах 1957 року перемогу отримала Прогресивно-консервативна партіяЦя партія виступала також за обмеження ролі держави в економіці, за скорочення державних видатків. Важливим кроком на шляху демократизації країни стало ухвалення у 1960 році Білля про права. Втім, у 1960-ті рр. політичне становище в Канаді відзначалося нестабільністю. Почав проявлятися цілий комплекс кризових явищ – у двопартійній системі влади, у сфері міжнародних стосунків, у соціально-економічній, фінансовій галузях. Проте, найбільш гострими для Канади 1960-1970-х рр. були етнічні проблеми. Національна проблема в Канаді – це, насамперед, проблема провінції Квебек. Загострення саме національного питання створило загрозу для існування Канади як федеративної держави. Адже франко-канадці Квебека почали претендувати на збільшення своєї ролі у політичному і економічному житті країни. У 1968 році була навіть створена Квебекська партія. Проблему Квебека намагався вирішити лідер Ліберальної партії П.Трюдо, що став у 1968 році прем’єр-міністром Канади. За ініціативою нового прем’єра у 1969 році канадський парламент ухвалив закон про надання французькій мові статусу другої державної мови на федеральному рівні. У подальшому квебекська криза лише загострилася: і залишалася невирішеною. Українці в Канаді. За даними Статистики Канади у 2006-му році в країні мешкало більш ніж мільйон канадців українського походження (переважно громадяни Канади): україноканадці восьма за чисельністю етнічна група в Канаді. Канада третя країна світу з найбільшим числом етнічних українців — після України й Російської Федерації.

Дата добавления: 2015-08-29