Дослідження Є. Слуцького вражає вмінням аналізувати та своєю різнобічністю. В ньому відображено тогочасний стан відомої теорії, виявлено її сильні й слабкі місця на основі глибокого аналізу першоджерел. Є. Слуцький широко використав математичний апарат, без якого, як він сам говорив, не зміг би «... показати справжню взаємодію теорії попиту і пропозиції (в її сучасній конструкції) і теорії витрат виробництва. В теорії цінності благ вищих порядків і благ комплементарних математичний метод також вносить значні спрощення і принципову ясність і прозорість».
Застосування математичних методів до аналізу й обґрунтування теорії граничної корисності є не єдиною заслугою Є. Слуцького. Він також зробив спробу звести погляди її окремих представників у єдину систему. В контексті формування економічних поглядів Є. Слуцького теорія граничної корисності прикметна ще й тим, що в ній визначено проблеми і напрями тих майбутніх наукових пошуків, результати яких принесли українському ученому світове визнання.
Крім розглядуваної праці, особливу позицію Є. Слуцький зайняв у низці інших, присвячених теорії кореляції, які досі залишаються серед найкращих щодо розуміння основ логічних побудов англійської статистико-економічної школи. Статистико-економічні праці вченого публікувалися в Києві, Лондоні та Петербурзі.
Є. Слуцький став фундатором маржиналістської математичної теорії споживання. Розпочалося дослідження цієї проблеми з публікації у 1915 р. в італійському часописі «Giornalle deqli economist revista di statistical», № 1 його статті «До теорії збалансованого бюджету споживача». Сама ідея та методологія цієї статті започаткували якісно новий етап у розвитку теорії попиту, визначили принципово нові підходи до проблеми взаємозв'язку ціни, попиту та функції корисності. Застосувавши складний математичний апарат, учений виявив умови, за яких функція корисності досягає свого максимуму, та запропонував способи обчислення її параметрів. Він запропонував математичні методи, які дають змогу досліджувати величини функції корисності та функції попиту залежно від руху цін і зміни доходів споживача.
Саме Є. Слуцький першим увів в аналіз поняття рівноважного стану бюджет споживача, а також його стійкість. Рівновага споживацького бюджету існує тоді, коли корисність благ, яка йому відповідає, має однакову - або найбільшу величину серед усіх найближчих до нього станів. Стан рівноваги бюджету є стійким, якщо будь-яке відхилення від нього зменшує корисність набору благ, і нестійким - коли ця корисність збільшується.
При аналізі стабільності споживацького бюджету учений виявив умови, за яких функція корисності досягає свого максимуму. На основі цього він сформулював основне обмеження при визначенні максимуму цієї функції - дохід споживача. Основне обмеження стабільності бюджету споживача Є. Слуцький відобразив алгебраїчне:
де S - дохід споживача,
р - ціна придбання благ певного набору,
х - кількість благ у даному наборі (комбінації).
Рівновага бюджету споживача буде досягнута за такого набору благ 
, коли його корисність виявиться максимальною.
Успішно оперуючи математичними методами. Є. Слуцький дослідив поведінку функцій корисності та попиту залежно від співвідношення цін і доходів, можливостей взаємозаміни (субституції) споживчих благ та їх взаємодоповнюваності (комплементності). Він запропонував математичне трактування субституції та комплементності благ. Поведінку функції корисності дослідник проаналізував за змін в індивідуальному попиті - як функцію доходу, коли виникає ефект доходу, і за змін попиту - як функцію ціни, коли виникають і ефект доходу, і ефект заміщення. Слуцький сформулював найважливішу умову рівноваги споживача: рівність між граничною нормою заміщення одного блага (у) іншим (х) та співвідношенням цін (р) цих благ:
Дослідження Євгена Слуцького мали значний вплив на розвиток маржиналізму, вони заклали фундамент теорії поведінки споживача, яка нині стала важливим елементом теорії попиту. Український учений не лише розвинув математичний напрям маржиналізму, але й здійснив певний вплив на еволюцію світової економічної думки. Зокрема, ідеї Є. Слуцького, з дещо модернізованим математичним апаратом, та його теорія споживацької поведінки стала важливим відгалуженням економетрики, вона розвивалася і поглиблювалася у працях таких відомих економістів, як Нобелівські лауреати К. Ерроу, Ж. Дебре, а також X. Гаутаккер, І. Фішер та інші.
Як член Української академії наук (УАН) у 20-х роках учений опублікував чимало цінних праць у «Записках» академії наук та у «Віснику статистики». Мають вагому наукову цінність його статті «До питання про логічні основи вирахування ймовірності», «Про деякі схеми кореляційного зв'язку і про систематичні помилки емпіричного значення кореляції», «До питання про вирахування доходу держави від емісії», «Про один досвід побудови теорії середніх величин без допомоги теорії ймовірності», «До питання про закон великих чисел» та інші.
З великого наукового доробку Є. Слуцького. напевне, найціннішою публікацією є його праця в «Записках» УАН «Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки», опублікована українською і німецькою мовами у 1926 р. Це невелике за обсягом дослідження учений поділив на кілька частин, розглянувши у першій основні формально-праксеологічні поняття (системи, ситуації тощо). Так, структурно впорядковане різноманіття він називав перспективою, стан системи разом із перспективою, якій ця система відкрита, вважав ситуацією. «Система перебуває у своїй ситуації або у процесі зміни, - говорив він, - доки її ситуація залишається оптимальною».
Загалом у цій праці учений здійснив логічний розгляд цілої низки понять, розбудував каркас їх взаємозалежностей, віддавши кожному з них відповідне місце в задуманій системі. Є. Слуцький вважав, що не можна ґрунтовно пізнати господарське утворення, не проаналізувавши «формально-праксеологічні основи економіки», де відбивається вся структура майна: первісні предмети господарства, можливості розпорядження, прості сподівання. Формальна економіка - це не самостійна наука, а окрема дисципліна в межах формальної праксеології. Термін «праксеологія» був вжитий у 1898 p., але вперше окреслив понятійний апарат цієї науки Є. Слуцький; її завданням він вважав розробку принципів раціональної поведінки людей за різних умов. За умови подальшого розвитку цієї теорії учений міг би здійснити стрибок у напрямі потенційної наукової революції. Однак спроби українського ученого запропонувати нові парадигми економічної науки опиралися на теорію ймовірностей, яка не терпіла пануючих в СРСР ідеологічних і політичних обмежень.
Учений продовжив дослідження психологічних засад раціональної поведінки господарських суб'єктів та моделювання довготривалих економічних коливань, які ґрунтувались на неокласичних принципах в іншій праці - «Складання випадкових причин як джерело циклічних процесів» (1927).
Є. Слуцький широко застосовував математику до аналізу економічних процесів. Він досліджує зростання врожаїв у Російській Імперії за 115 років, ціни на пшеницю за 369 років, здійснював математичне забезпечення розроблюваної в США теорії довгих економічних хвиль, яку розвивав Кондратьєв, учень Михайла Туган-Барановського. Тим самим він доказав значимість та універсальність математичних методів при дослідженні економіки.
Висновки
Таким чином, господарський розвиток України та економічна думка у другій половині XIX - на початку XX ст. пройшли традиційні для європейської цивілізації стадії, хоча й мали свої особливості. Впродовж XIX ст. економіка України еволюціонувала в бік капіталістичних відносин. Однак не всі галузі розвивалися рівномірно, що призводило до очевидних диспропорцій. На Сході України, у першу чергу, розвивались галузі важкої промисловості - добувна та металургійна, що зумовило потребу у будівництві залізниць та підштовхнуло внутрішню та зовнішню торгівлю. Диспропорції в промисловості характеризувались низьким рівнем розвитку машинобудування, легкої, хімічної та інших галузей, які виробляли товари народного вжитку. Аналогічна ситуація була і в Західній Україні, де, крім добувної, розвивалась лісопереробна галузь. Все це було зумовлено тим, що українські землі перебували під колоніальним гнітом двох імперій - Російської та Австро-Угорської, котрі в порівнянні із західноєвропейськими країнами були значно відсталішими. Імперії були зацікавлені в Україні як у багатому ресурсно-сировинному придатку, який екстенсивне використовували при обмежених фінансових затратах. Капіталовкладення здійснювали переважно іноземні банкіри та промисловці, одержуючи надприбутки.
Ситуація у сільському господарстві була не кращою. Після аграрних реформ 1848 і 1861 pp. були ліквідовані феодально-кріпосницькі відносини, але селяни не одержали сподіваної землі, її викуп затягувався на півстоліття. Становлення ринкового господарства в аграрній сфері відбувалося двома шляхами - американським і прусським, причому перший мав поширення в південно-степовій зоні України. Через укрупнення господарств там значно швидше впроваджувались нові агротехнології, здійснювались певні інвестиції. Найбільш поширеними були вирощування зерна та буряківництво, що дозволило Україні посісти домінуючі позиції в імперії Романових з експорту пшениці, цукру.
В 90-х роках XIX ст. індустріалізація охопила деяку частину народного господарства України, але її масштаби і темпи гальмувались колоніальною політикою імперій та були перервані першою світовою війною. Особливе місце в господарському житті займала кооперація, яка в промисловості проявилась в акціонерних товариствах з переважаючим іноземним капіталом, а в аграрній сфері слугувала колективному захисту інтересів звільнених із кріпацтва, але знедолених селян.
Особливості розвитку економіки України та боротьби економічних ідей і теорій на рубежі століть знайшли своє відображення в працях українських учених. Хоча значна частина з них перебувала під впливом марксизму, але з часом вони звільнялися від його ортодоксії, що в умовах більшовицького режиму робило їх «ворогами народу» і в кращому випадку примушувало до еміграції. Найвищого рівня досягла українська суб'єктивно-психологічна школа маржиналізму, представлена особами М. Туган-Барановського та Є. Слуцького. Математичний напрям цієї школи поширював і популяризував неокласичні ідеї, а його представники вийшли завдяки розробці власних теорій на світові позиції, на них посилались як на знаних авторитетів відомі європейські учені-економісти.
Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 25 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |