далі просунутися не змогли. Рішення про остаточне визволення Криму було прийняте радянським командуванням навесні 1944 р.

ІІиступ 4-го Українського фронту розпочався 8 квітня 1944 р. з півночі, а 11 квітня з і'ііііону Керчі почався наступ Окремої Приморської Армії. 13 квітня радянські війська ми іьнили Сімферополь. 5 травня розпочався штурм Севастополя. Особливо жорстокі бої І и і; і горнулися на Сапун-горі. 9 травня 1944 р. місто було звільнене. Залишки німецьких иІНськ капітулювали на півострові Херсонес.

Визволення Криму забезпечило подальший успіх радянських військ на південному фланзі радянсько-німецького фронту.

Міста Севастополь і Керч були відзначені почесним званням «місто-герой».

Вінницька область. 10 липня 1941 р. німецькі війська дісталися Вінниці. 21 лип- після окупації, Вінниця й північні райони області увійшли до генерального округу

• Полинь» рейхскомісаріату «Україна». Південні райони області увійшли до складу румунської окупаційної зони — Трансністрії.

Спочатку керівники підпільного обкому не змогли вийти до потрібного району, однак незабаром у Вінниці виник підпільний центр під керівництвом І. Бевза. На початок ІІМ2 р. у Вінниці було 17 підпільних організацій і груп. Проте навесні та влітку 1942 р. ІІІнницький підпільний центр був знищений, а підпільники розстріляні, зокрема і їх кірівник І. Бевз.

Через переміщення центру операцій на південне крило радянсько-німецького фронту и чітку 1942 р. ставка Гітлера була перенесена зі Східної Пруссії на околиці Вінниці.

Наступ у напрямку Вінниці військ 1-го Українського фронту розпочався 24 грудня- І ІМ3 р. У результаті була звільнена частина Вінницької області.

Другий етап операцій із вигнання окупантів із Правобережної України припадає на ііі'резень—квітень 1944 р. 18 березня 1944 р. Вінницю було звільнено від німців.

Волинська й Рівненська області. На початку Другої світової війни Волинська та Ріиненська області входили до складу Польщі (Волинське воєводство). Згідно з радян- ті.ко-німецькими таємними домовленостями (Додатковий протокол до радянсько-ні- мецького Пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р.), цей регіон входив до радянської іони впливу.

17 вересня 1939 р. радянські війська Українського фронту перейшли радянсько- иольський кордон і впродовж трьох днів окупували територію Волині. Польські частин майже не чинили опору. 28 вересня було укладено радянсько-німецький договір

• І Іро дружбу і кордони», який визначав лінію кордону і, зокрема, входження Волині до і к чаду СРСР. 27 жовтня 1939 р. Народні Збори Західної України ухвалили Декларацію про входження Західної України до складу УРСР. На території Волині були створені Волинська і Рівненська області УРСР. На цих територіях розпочався процес радянізації, унаслідок якої переважно позитивні настрої населення до входження до складу УРСР і і І'СР змінилися на негативні.

Згідно з планом «Барбаросса» (план нападу Німеччини на СРСР), через Волинь спрямовувався головний удар німецької групи армій «Південь». На напрямку головного удару порогу вдалося створити кількісну перевагу.

Однією з перших областей, що постраждали від німецьких військ, була Волинська. '.'■' -29 червня 1941 р. НКВС провів масове винищення політв'язнів, у результаті чого иигинули близько 5 тис. осіб.

У перші дні війни на Волині розгорнулася одна з найбільших танкових битв. Радян- і і.ке командування, прагнучи зупинити наступ противника, організувало контрудар механізованими корпусами, який виявився невдалим. Головні сили радянських військ І Іівденно-Західного фронту були розгромлені. Незважаючи на поразку, бої на Волині штримали просування німецьких військ на тиждень, що дало змогу організувати ра- пшському командуванню оборону на київському напрямку.

Після окупації Волинська область була включена до генерального округу «Волинь» рейхскомісаріату «Україна». Місто Рівне стало центром рейхскомісаріату Україна.

Волинь була найсприятливішим регіоном для розгортання руху Опору в Україні. Уже в 1941 р. тут розпочинають свою діяльність радянські партизани, проте на початок І 'М2 р. вони були майже повністю розгромлені. У 1943 р. через Волинь здійснили рейд і'сднання партизанських загонів під командуванням О. Федорова, С. Ковпака. Але цей регіон не став базою для радянського руху Опору, хоча тут і діяли окремі невеликі ра- призначення позачергових виборів. Четвертим Указом Президента України від 31 липня 2007 р. вибори було призначено на ЗО вересня.

2 серпня 2007р. в Україні почалася передвиборча кампанія, у якій узяли участь 20 партій і передвиборчих блоків. На виборах 3% -вий бар'єр подолали три партії: Партія регіонів (34,37 %), «Блок Юлії Тимошенко» (30,71 %), Блок «Наша Україна—Народна самооборона» (14,15 %), Комуністична партія України (5,39%), «Блок Литвина» (3,96%). Соціалістична партія України набрала 2,86 % і до парламенту не потрапила.

У новому складі Верховної Ради України «Блок Юлії Тимошенко» і блок «Наша Україна—Народна самооборона» утворили парламентську більшість у складі 227 депутатів. Головою Верховної Ради України було обрано А. Яценю- ка, а Прем'єр-міністром України — Ю. Тимошенко. Натомість гостра політична боротьба в Україні триває.

■ Дати: 26 березня 2006 р. — вибори до Верховної Ради України; 6 липня

2006 р. — обрання Головою Верховної Ради України О. Мороза; 2 квітня

2007 р. — Перший Указ Президента про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України; 27 травня 2007 р. — політичні домовленості між політичними силами про припинення політичної кризи; 31 липня 2007 р. — Четвертий указ Президента про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України; 30 вересня 2007 р. — дострокові вибори до Верховної Ради України.

'їШЩШШі' Регіональні додатки Інформація до білета 12, питання 2.

Наш край у роки Другої світової та Великої Вітчизняної воєн

Автономна Республіка Крим. Для контролю акваторії Чорного моря й підвезення румунської нафти німці планували використати Кримський півострів як плацдарм.

Німецьке військо, сили якого переважали, у середині вересня 1941 р. захопили Ішунські позиції.

Військами в Криму керував віце-адмірал М. Левченко та його заступник із сухопутних військ генерал П. Батов. Однак німецькі війська змогли прорвати оборону. Радянські війська змушені були відступити в район Севастополя та Керчі. Німецько-румунські війська взяли в облогу Севастополь. Героїчна оборона міста тривала 250 днів. Щоб допомогти захисникам міста, у січні 1942 р. була проведена Керченсько-Феодосійська десантна операція, у результаті якої було звільнено Керченський півострів, але далі радянські війська просунутися не змогли. Плануючи наступ на південному фланзі радянсько-німецького фронту, німецьке командування навесні 1942 р. розпочало ліквідацію радянського угруповання в Криму. Під командуванням фельдмаршала Манштейна німецькі війська спочатку розгромили радянське угруповання на Керченському півострові (радянські втрати склали лише полоненими 180 тис. осіб), а потім розпочали вирішальний штурм Севастополя. 4 липня 1942 р. місто було захоплене. Решта захисників міста продовжували опір на півострові Херсонес до 7 липня. Радянські війська втратили близько 100 тис. полоненими і 50 тис. загиблими.

Після розгрому радянських військ на всій території Криму був установлений окупаційний режим. Його жертвами стали тисячі жителів півострова. У роки окупації в гірській частині Криму діяли партизанські загони.

Визволення півострова розпочалося в листопаді—грудні 1943 р. під час здійснення Керченсько-Ельтигейської десантної операції. У цей же час радянські війська прорвали укріплення ворога на турецькому валу на Перекопському перешийку й захопили плацдарм на південному березі Сиваша, але далі просунутися не змогли. Рішення про остаточне визволення Криму було прийняте радянським командуванням навесні 1944 р.

11 вступ 4-го Українського фронту розпочався 8 квітня 1944 р. з півночі, а 11 квітня з і'ііііону Керчі почався наступ Окремої Приморської Армії. 13 квітня радянські війська ті іьнили Сімферополь. 5 травня розпочався штурм Севастополя. Особливо жорстокі бої |кмгорнулися на Сапун-горі. 9 травня 1944 р. місто було звільнене. Залишки німецьких «ІИеьк капітулювали на півострові Херсонес.

Міста Севастополь і Керч були відзначені почесним званням «місто-герой».

Вінницька область. 10 липня 1941 р. німецькі війська дісталися Вінниці. 21 липни, після окупації, Вінниця й північні райони області увійшли до генерального округу

• Волинь» рейхскомісаріату «Україна». Південні райони області увійшли до складу румунської окупаційної зони — Трансністрії.

Спочатку керівники підпільного обкому не змогли вийти до потрібного району, однак незабаром у Вінниці виник підпільний центр під керівництвом І. Бевза. На початок 11112 р. у Вінниці було 17 підпільних організацій і груп. Проте навесні та влітку 1942 р. Вінницький підпільний центр був знищений, а підпільники розстріляні, зокрема і їх керівник І. Бевз.

Наступ у напрямку Вінниці військ 1-го Українського фронту розпочався 24 грудня- 1043 р. У результаті була звільнена частина Вінницької області.

Другий етап операцій із вигнання окупантів із Правобережної України припадає на березень—квітень 1944 р. 18 березня 1944 р. Вінницю було звільнено від німців.

Волинська й Рівненська області. На початку Другої світової війни Волинська та І'Іпненська області входили до складу Польщі (Волинське воєводство). Згідно з радян- і і.ко-німецькими таємними домовленостями (Додатковий протокол до радянсько-ні- чецького Пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р.), цей регіон входив до радянської ІОНИ впливу.

17 вересня 1939 р. радянські війська Українського фронту перейшли радянсько- нольський кордон і впродовж трьох днів окупували територію Волині. Польські частин майже не чинили опору. 28 вересня було укладено радянсько-німецький договір

• Про дружбу і кордони», який визначав лінію кордону і, зокрема, входження Волині до і к чаду СРСР. 27 жовтня 1939 р. Народні Збори Західної України ухвалили Декларацію про входження Західної України до складу УРСР. На території Волині були створені Волинська і Рівненська області УРСР. На цих територіях розпочався процес радянізації, унаслідок якої переважно позитивні настрої населення до входження до складу УРСР і і І'СР змінилися на негативні.

Однією з перших областей, що постраждали від німецьких військ, була Волинська.

-29 червня 1941 р. НКВС провів масове винищення політв'язнів, у результаті чого иигинули близько 5 тис. осіб.

У перші дні війни на Волині розгорнулася одна з найбільших танкових битв. Радян- і і.ке командування, прагнучи зупинити наступ противника, організувало контрудар чі'ханізованими корпусами, який виявився невдалим. Головні сили радянських військ ІІІвденно-Західного фронту були розгромлені. Незважаючи на поразку, бої на Волині нітримали просування німецьких військ на тиждень, що дало змогу організувати ра- ч н нському командуванню оборону на київському напрямку.

Після окупації Волинська область була включена до генерального округу «Волинь» реіїхскомісаріату «Україна». Місто Рівне стало центром рейхскомісаріату Україна.

Волинь була найсприятливішим регіоном для розгортання руху Опору в Україні. Уже в 1941 р. тут розпочинають свою діяльність радянські партизани, проте на початок 1042 р. вони були майже повністю розгромлені. У 1943 р. через Волинь здійснили рейд і єднання партизанських загонів під командуванням О. Федорова, С. Ковпака. Але цей (іигіон не став базою для радянського руху Опору, хоча тут і діяли окремі невеликі радянські загони. Серед них вирізнявся загін полковника Д. Медведева, який прикривав діяльність^-радянського розвідника М. Кузнецова.

У той же час Волинь стає центром для формування українського збройного опору.' У 1941 р. тут утворюється «Поліська Січ» Тараса Бульби (Боровця). Збройні партизанські загони українських націоналістів уперше виникли саме на Волині й Поліссі. Восени 1942 р. розрізнені загони українського руху Опору були об'єднані в Українську повстанську армію (УПА) на чолі з Р. ІПухевичем (Тарасом Чупринкою).

У 1943 р. на Волині сталися події, які увійшли в історію під назвою «Волинська трагедія». Цього ж року на цих територіях розгортається збройне протистояння між українцями і поляками, яке перетворилося на справжню трагедію двох народів.

Визволення Волині від німецьких загарбників, яке почалося в 1944 р., було пов'язане з проведенням Рівненсько-Луцької операції, у результаті якої-2 лютого 1944 р. були звільнені міста Луцьк і Рівне.

Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Черкаська області. Середнє Подніпров'я було одним із провідних економічних центрів УРСР та СРСР, тому радянське командування намагалося утримати за собою цей регіон. У липні 1941 р. лінія фронту стабілізувалася. Після невдалих штурмів Києва німецьке командування в серпні 1941 р. повернуло головні ударні сили на південь і в районі Умані оточило головні сили радянських військ на Правобережжі. 4 серпня 1941р. було захоплено Кіровоград, а 22 серпня 1941 р. — Черкаси. Залишки радянських військ відступили до Дніпра. Жорстокі бої розгорнулися за Дніпропетровськ, Запоріжжя. Наприкінці серпня радянські війська відійшли на лівий берег Дніпра. 25 серпня було захоплено Дніпропетровськ, 14 жовтня

1941 р. — Запоріжжя. Відступаючи, радянські війська підірвали плотину Дніпрогеса. Ще 8 вересня ворог оволодів плацдармом на лівому березі Дніпра в районі Кременчука, що створило загрозу для радянських військ, які обороняли Київ і чинили опір на Лівобережжі. У вересні—жовтні 1941 р. вся територія цих областей була окупована. У районі Чернігівки потрапили в оточення та були розгромлені частини військ Південного фронту.

Території областей увійшли до складу рейхскомісаріату «Україна». Фашистами було введено жорстокий окупаційний режим. Так, у Дніпропетровську за замах на гітлерівського офіцера було вбито 100 людей. Загалом жертвами окупації стали сотні тисяч осіб. У грудні 1941 р. з Кривого Рогу та інших міст почалося відправлення шахтарів на роботи до шахт Німеччини.- Крім того окупанти намагалися організувати видобуток марганцевих і залізних руд у цьому регіоні.

На території регіону в роки війни діяв рух Опору. Сприятливі умови для партизанської боротьби мала Черкаська область (Холодний Яр). Тут діяв партизанський загін під командуванням Савченка, на Кіровоградщині — Куценка, Нечаева, Щученка, на Дніпропетровщині — Жученка. У районі Нікополя з кількох партизанських загонів було утворено з'єднання кількістю близько 700 осіб.

Війська Південного фронту та 6-ї армії Південно-Західного фронту прагнули навесні

1942 р. захопити переправи через Дніпро в районі Дніпропетровська й Запоріжжя, проте їм це не вдалося.

Після розгрому німецьких військ під Сталінградом і загального наступу радянських військ узимку 1943 р. ударні частини радянських військ у лютому 1943 р. майже досягли околиць Дніпропетровська. Але контрудари німецьких військ примусили радянські війська відступити, і визволення регіону було відкладене аж до осені 1943 — зими 1944 р.

Восени 1943 р. війська Степового фронту почали форсувати Дніпро в напрямку Полтава—Кременчук, Південно-Західного фронту — Дніпропетровськ—Запоріжжя, Південного фронту — пониззя Дніпра.

Восени 1943 р. було звільнено багато міст: 14 жовтня — Запоріжжя, 25 жовтня — Дніпропетровськ, із 14 по 20 жовтня — Черкаси, Чигирин, Знам'янка. У результаті Кор- сунь-Шевченківської операції від окупантів було звільнене все Правобережжя.

Донецька й Луганська області. Донбаський регіон мав стратегічне значення як для СРСР, так і для німецько-фашистських загарбників.

За допомогою населення радянське керівництво почало створювати оборонні рубежі: траншеї, протитанкові рови тощо. До лав народного ополчення приєдналося багато ліо- дей, були створені дивізії народного ополчення.

Німецькі війська розпочали наступати в районі Бердянська іі Мелітополя» жовтні 1941 р. Потім вони здобули Маріуполь і вийшли до південних районів Донецького Лясейну. Незважаючи на відчайдушну оборону 383-ї дивізії Червоної армії, територія і італійської (Донецької) області була захоплена.

Після невдалого весняного 19 12 р. наступу радянських військ під Харконим улітку 1042 р. війська Південно-Західного фронту були змушені залишити Донбас (22 липня ІІМ2р. радянські війська залишили місто Свердловськ - останній населений пункт УІ'СР).

Як і в інших регіонах України, окупанти встановили на території краю жорстокий окупаційний режим, жертвами якого стали тисячі жителів. Проте нацистське панування не було тривалим. Луганська (Ворошиловградська) область була звільнена під час зимового 1943 р. наступу радянських військ. Із 13 серпня по 22 вересня 1943 р. була проведена Донбаська наступальна операція, у результаті якої окупантів було вигнано з Донецької області. Відступаючи, ворог намагався залишити за собою * випалену землю».

Героїчною сторінкою руху Опору в регіоні стала діяльність у Краснодоні молодіжної підпільної організації «Молода гвардія».

Житомирська область. Війна на землі Житомирщини прийшла вже н перші дні Всій кої Вітчизняної війни. Так, Житомир уже в перші години війни зазнав бомбового удару. Житомирська область розташовувалася на шляху головного удару Групи армій • Південь», що наступала на Київ. Область захищали війська Південно-Західного фронту. Після битви в районі Луцьк—Дубно—Броди—Рівне німецькі війська зчинили напад на район Новоград-Волинського й Шепетівки, проте радянські війська завдали їм контрудар від Коростеня в район річки Случ і Житомира. У результаті були утворені Коростенський, Новоград-Волинський, Шепетівський укріплені райони.

7 липня 1941 р. німецькі танкові війська захопили Бердичів, Новоград-Волинський, II липня — Житомир. Далі було заплановано захопити Київ.

Після загарбання області на її території вже у липні почалося масове винищення і ирейського населення айнзацгрупами.

Під час окупації область увійшла до складу рейхскомісаріату «Україна». У Житомирі була розташована польова штаб-квартира Гіммлера.

Північні раііони області були сприятливими для розгортання партизанської Гюроті.би, тому вже після перших днів окупації тут розпочався активний рух Опору. Його організаторами виступали як органи радянської влади, так і оточені частини Червоної армії. Крім того, саме в червні—листопаді 1941 р. тут розгорнула свою діяльність «Поліська Січ» (м. Олевськ). У листопаді 1942 р. на кордоні області з Білорусією сформувався партизанський край, який став однією з баз радянського партизанського руху в УРСР.

Після звільнення Києва в 1943 р. розпочалося визволення Житомирської області. Радянські війська перейшли в наступ на Коростень, Житомир, Фастів. Проте в результаті запеклих боїв, утративши багатьох бійців, німцям удалося знову захопити Житомир.

Наприкінці 1943— на початку 1911р. відбулася Житомирсько-Бердичівськя операція, у результаті якої 31 грудня 1943 р. Житомир було звільнено. У середині січня 1944 р. була відвойована і вся Житомирська область.

Закарпатська область. У 1938—1939 рр. територія області входила до складу Угорщини (І Віденський арбітраж, агресія Угорщини проти Карпатської України). У 1939— 1944 рр. на території краю існували угорські порядки, місцеве русинське (українське) населення зазнавало утисків.

У роки війни радянське командування намагалося розгорнути у краї партизанський рух, але без особливих успіхів.

Із наближенням радянських військ до кордонів Чехо-Словаччини постало питання про подальшу долю Карпатської України. У радянсько-чехословацьких переговорах з емігрантським урядом Е. Бенеша і в договорі про дружбу, взаємодопомогу і післявоєнне співробітництво між ЧСР та СРСР (12 грудня 1943 р.) питання про Карпатську Україну вирішувалось на користь Чехо-Словаччини.

Операція з визволення Закарпаття розпочалася наприкінці 1944 р. У Карпатах у фашистів були добре укріплені оборонні споруди («лінія Аргіада»), Водночас із наступальною операцією радянських військ відбулося Словацьке національне повстання.

дянські загони. Серед них вирізнявся загін полковника Д. Медведева, який прикривав діяльність" радянського розвідника М. Кузнецова.

У той же час Волинь стає центром для формування українського збройного опору. У 1941 р. тут утворюється «Поліська Січ» Тараса Бульби (Боровця). Збройні партизансь-,; кі загони українських націоналістів уперше виникли саме на Волині й Поліссі. Восени 1942 р. розрізнені загони українського руху Опору були об'єднані в Українську повс- і танську армію (УПА) на чолі з Р. ІПухевичем (Тарасом Чупринкою).

Визволення Волині від німецьких загарбників, яке почалося в 1944 р., було пов'язане з проведенням Рівненсько-Луцької операції, у результаті якої 2 лютого 1944 р. були звільнені міста Луцьк і Рівне.

Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Черкаська області. Середнє Подніпров'я було одним із провідних економічних центрів УРСР та СРСР, тому радянсь-: ке командування намагалося утримати за собою цей регіон. У липні 1941 р. лінія фронту ¹стабілізувалася. Після невдалих штурмів Києва німецьке командування в серпні 1941 р. повернуло головні ударні сили на південь і в районі Умані оточило головні сили радянських військ на Правобережжі. 4 серпня 1941 р. було захоплено Кіровоград, а 22 серпня 1941 р. — Черкаси. Залишки радянських військ відступили до Дніпра. Жорстокі бої 1 розгорнулися за Дніпропетровськ, Запоріжжя. Наприкінці серпня радянські війська відійшли на лівий берег Дніпра. 25 серпня було захоплено Дніпропетровськ, 14 жовтня

1941 р. — Запоріжжя. Відступаючи, радянські війська підірвали плотину Дніпрогеса. ' Ще 8 вересня ворог оволодів плацдармом на лівому березі Дніпра в районі Кременчука, що створило загрозу для радянських військ, які обороняли Київ і чинили опір на Лівобереж- ' жі. У вересні—жовтні 1941 р. вся територія цих областей була окупована. У районі Чернігівки потрапили в оточення та були розгромлені частини військ Південного фронту.

Території областей увійшли до складу рейхскомісаріату «Україна». Фашистами було | введено жорстокий окупаційний режим. Так, у Дніпропетровську за замах на гітлерівського офіцера було вбито 100 людей. Загалом жертвами окупації стали сотні тисяч осіб, і У грудні 1941 р. з Кривого Рогу та інших міст почалося відправлення шахтарів на роботи } до шахт Німеччини.- Крім того окупанти намагалися організувати видобуток марганцевих і залізних руд у цьому регіоні.

Війська Південного фронту та 6-ї армії Південно-Західного фронту прагнули навесні

1942 р. захопити переправи через Дніпро в районі Дніпропетровська й Запоріжжя, проте їм це не вдалося.

Після розгрому німецьких військ під Сталінградом і загального наступу радянських військ узимку 1943 р. ударні частини радянських військ улютому 1943 р. майже досягли околиць Дніпропетровська. Але контрудари німецьких військ примусили радянські війська відступити,, і визволення регіону було відкладене аж до осені 1943 — зими 1944 р.

Восени 1943 р. було звільнено багато міст: 14 жовтня — Запоріжжя, 25 жовтня — 1 Дніпропетровськ, із 14 по 20 жовтня — Черкаси, Чигирин, Знам'янка. У результаті Кор- сунь-Шевченківської операції від окупантів було звільнене все Правобережжя.

За допомогою населення радянське керівництво почало створювати оборонні рубежі: траншеї, протитанкові рови тощо. До лав народного ополчення приєдналося багато лїо-.! дей, були створені дивізії народного ополчення.

Німецькі війська розпочали наступати в районі Бердянська й Мелітополя в жовтні 1941 р. Потім вони здобули Маріуполь і вийшли до південних районів Донецького пііссйну. Незважаючи на відчайдушну оборону 383-ї дивізії Червоної армії, територія і італійської (Донецької) області була захоплена.

Після невдалого весняного 19 12 р. наступу радянських військ під Харковим улітку 11)12 р. війська Південно-Західного фронту були змушені залишити Донбас (22 липня 11)42 р. радянські війська залишили місто Свердловськ - останній населенні! пункт УГСР).

Як і в інших регіонах України, окупанти встановили на території краю жорстокий окупаційний режим, жертвами якого стали тисячі жителів. Проте нацистське панування не було тривалим. Луганська (Ворошиловградська) область була звільнена під час димового 1943 р. наступу радянських військ. Із 13 серпня по 22 вересня 1943 р. була проведена Донбаська наступальна операція, у результаті якої окупантів було вигнано з Донецької області. Відступаючи, ворог намагався залишити за собою «випалену землю».

Житомирська область. Війна на землі Житомирщини прийшла вже в перші дні Вені кої Вітчизняної війни. Так, Житомир уже в перші години війни зазнав бомбового удару. Житомирська область розташовувалася на шляху головного удару Групи армій • Південь», що наступала на Київ. Область захищали війська Південно-Західного фронту. Після битви в районі Луцьк—Дубно—Броди—Рівне німецькі війська зчинили напад на район Новоград-Волинського й Шепетівки, проте радянські війська завдали їм контрудар від Коростеня в район річки Случ і Житомира. У результаті були утворені Коростенський, Новоград-Волинський, Шепетівський укріплені райони.

Після загарбання області на її території вже у липні почалося масове винищення і врейського населення айнзацгрупами.

Під час окупації область увійшла до складу рейхскомісаріату «Україна». У Житомирі була розташована польова штаб-квартира Ґіммлера.

Північні райони області були сприятливими для розгортання партизанськоїборотьби, тому вже після перших днів окупації тут розпочався активний рух Опору. Його органі- щторями виступали як органи радянської влади, так і оточені частини Червоної армії. Крім того, саме в червні—листопаді 1941 р. тут розгорнула свою діяльність «Поліська Січ» (м. Олевськ). У листопаді 1942 р. на кордоні області з Білорусією сформувався партизанський край, який став однією з баз радянського партизанського руху в УРСР.

Наприкінці 1913— на початку 1941р. відбулася Житомирсько-Бердичівська операція, у результаті якої 31 грудня 1913 р. Житомир було звільнено. У середині січня 1944 р. була відвойована і вся Житомирська область.

Операція з визволення Закарпаття розпочалася наприкінці 1944 р. У Карпатах у фашистів були добре укріплені оборонні споруди («лінія Аргіада»). Водночас із наступальною операцією радянських військ відбулося Словацьке національне повстання.

Були проведені Кирпатсько-Дуклінська та Західно-Карпатська наступальні операції, і 28 жовтня 1944 р. Закарпаття було звільнене.

Зі вступом радянських військ на територію Карпатської України ситуація змінилася. Радянське керівництво стало розглядати цей регіон як важливий стратегічний плацдарм для посилення впливу в Центральній та Південно-Східній Європі. Для досягнення своїх стратегічних цілей радянське керівництво використало антифашистський і національно-визвольний рух населення краю.

Із звільненням краю від фашистської окупації вийшли з підпілля Народні комітети, які стали відігравати роль органів місцевого самоврядування, і комуністи, які 19 листопада 1944 р. заснували самостійну Комуністичну партію Закарпатської України. Відновлення чехословацької адміністрації гальмувалось. Більша частина краю була включена до зони, на яку поширювалась влада радянської воєнної адміністрації.

За таких умов 26 листопада 1944 р. в місті Мукачеве було скликано з'їзд Народних комітетів. На ньому було схвалено Маніфест про возз'єднання з Радянською Україною, обрано Народну Раду як верховний законодавчий орган влади Закарпатської України і сформовано уряд. Досить швидко було створено всі атрибути державності Закарпатської України — суд, прокуратуру, збройні сили, органи управління на місцях тощо.

Події в Закарпатті непокоїли уряд ЧСР. Міністр закордонних справ Я. Масар^ик відверто заявив, що Закарпаття не буде віддано, бо «Росію не можна пускати в Європу». Однак хід подій змушував керівників Чехо-Словаччини враховувати нові обставини. Позиція населення Закарпаття була чіткою і послідовною — до України. СРСР, порушуючи попередні угоди, прагнув якнайшвидше вирішити долю Закарпаття на свою користь. Усі спроби уряду ЧСР перенести це питання на обговорення повоєнної міжнародної конференції наражались на протидію сталінського керівництва. Зрештою уряд ЧСР змушений був поступитися. У червні 1945 р. договір між ЧСР та СРСР юридично закріпив рішення з'їзду в Мукачевому. 22 січня 1946 р. було видано указ Президії Верховної Ради СРСР про утворення в складі УРСР Закарпатської області. Цей акт одночасно ліквідовував без згоди населення Закарпатську Україну як державне утворення.

Івано-Франківська область. Станіславська область (у 1962 р. перейменована на Івано- Франківську) до 1939 р. входила до складу Польщі. Після укладення «пакту Молотова— Ріббентропа» регіон як складова Східної Галичини потрапив до радянської зони впливу. 1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна, а 17 версия 1939 р. Червона армія здійснила «визвольний похід» на Західноукраїнські землі. Згодом ці землі Станіслав- щини увійшли до складу УРСР як Станіславська область. Включення до складу УРСР супроводжувалося процесом радянізації.

На початку Великої Вітчизняної війни Івано-Франківська область була окупована німецькими військами. Незважаючи на рівність сил, радянські війська Південно-Західного фронту відступали. Через швидкий відступ органи НКВС контролювали організацію процесу евакуації, знищували політв'язнів.

Станіславська область, відповідно до німецького плану, увійшла до складу дистрикту «Галичина».

Були утворені два напрямки боротьби з окупантами — націоналістичний та комуністичний. Комуністичний партизанський рух активізувався завдяки партизанській армії С. Ковпака, яка влітку 1943 р. наступала на території західних областей України. Націоналістичний рух був представлений підпіллям ОУН та партизанськими загонами УПА. Чорний ліс на Станіславщині став однією з головних баз УПА.

Визволення Правобережної України уможливило визволення від німецько-фашистських окупантів і Західної України. У липні—серпні 1944 р. завдяки Львівсько-Сандо- мирської наступальної операції радянські війська змогли прорватися в район Коломиї. 27 липня 1944 р. місто Станіслав було звільнене.

Київ. Згідно з планом «Барбаросса» група армій «Південь» мала здобути Київ уже після першого тижня війни. Але події розгорталися інакше. Уже 23 червня 1941 р. головні частини німецьких військ були контратаковані радянськими механізованими корпусами в районі міст Луцьк—Рівне—Дубно—Броди. Розгорілася перша у Другій світовій війні грандіозна танкова битва, що тривала до 29 червня; Хоча Червона армія зазнала поразки, їй удалося зупинити просування німецьких військ на тиждень. Тим часом Київ готувався ни оборони: приводився у бойову готовність київський укріплений район (УР), що налічу- ііїїм 220 оборонних споруд; підприємства міста переводились на випуск воєнної продукції; Пудувалися оборонні споруди навколо міста (три лінії, перша на відстані 85 км).

Після поразки у прикордонних боях радянські війська почали відходити налінію ук- ін шіень старого кордону («Лінія Сталіна»), на якій передбачалося зупинити просування німецьких військ. Не всі радянські частини змогли вдало здійснити маневр з відходу. • липня 1941 р. німецькі війська зуміли прорвати оборону на етиці 5-ї й 6-ї радянських "|імій і вийшли до оборонних споруд міста. Цей день вважається початком Київської і іратегічної оборонної операції, що тривала 83 дні. Німецьке командування оцінило прорив як вирішальну перемогу, і падіння Києва вважалося справою найближчого часу.

I Ірите німецькі частини, що підійшли до першої смуги оборони, не змогли її подолати. Перший штурм Києва 11 —14 липня виявився для ворога невдалим, як і наступні спроби

II володіти містом. Героїзм захисників міста (понад 120 тис. бійців, із яких 33 тис. — народне ополчення) стійко тримали оборону. 21 серпня А. Гітлер приймає рішення припинити лобові атаки міста. Рід Києвом ворог утратив 100 тис. осіб. Наступ на Київ тимча- ■ ово припинився. Проте оперативна ситуація навколо Києва залишалася складною. На початку вересня танкові армії Гударіана та Клейста форсували Десну і Дніпро і вийшли ті Лівобережжя, створивши загрозу оточення військ Південно-Західного фронту, що ііпхищали Київ. Щоб урятувати війська цього фронту від оточення, потрібен був їх не- і іійний відступ, але Верховний головнокомандувач Й. Сталін відмовився від цього плану. У результаті радянські війська були оточені та зазнали великих утрат. Практично пігинуло все керівництво фронту на чолі з М. Кірпоносом, 663 тис. червоноармійців потрапили в полон. 19 вересня 1941 р. гітлерівські війська увійшли до Києва.

778 трагічних днів тривала нацистська окупація міста. Понад 200 тис. киян стали жертвами «нового порядку». Із них більше 100 тис. (переважно євреїв) були розстрі- піні в Бабиному Яру. Нацисти вдалися до масового пограбування культурних цінностей. Ііільше 100 тис. жителів міста були вивезені на примусові роботи до Німеччини.

В умовах нацистського терору кияни чинили опір окупантам. На літо 1942 р. у місті діяло близько 40 радянських підпільних груп, а також існувала розгалужена система українського національного підпілля.

Після перемоги у Курській битві радянська армія почала визволення України. Во- і'іши 1943 р. війська 1-го Українського фронту під командуванням М. Ватутіна провели операцію з визволення Києва. 6 листопада 1943 р. столиця УРСР була звільнена. Проте ціна, якою був здобутий такий успіх, виявилась дуже високою. При форсуванні Дніпра II боях на плацдармах загинуло понад мільйон червоноармійців.

У роки війни кияни здійснили чимало трудових подвигів. У східних районах СРСР пп перемогу працювало 197 київських підприємств, Академія наук УРСР та її 19 інститутів. Серед працівників тилу було 335 тис. евакуйованих киян.

За бойовий та трудовий подвиг у роки Другої світової війни десятки тисяч киян були нагороджені орденами і медалями, визволителі міста були нагороджені медаллю «За низволення Києва», а столиця України відзначена почесним званням «місто-герой».

Львівська область. Напередодні Другої світової війни Львівська область входила до складу Польщі. За таємною угодою між Й. Сталіним і А. Гітлером, ця територія належала до радянської зони впливу. 1 вересня 1939 р. німецькі війська здійснили непровоковану агресію проти Польщі. Німецькі частини просувалися душе швидко, і вже 17 вересня досягли околиць Львова. Тим самим німецькі війська перетнули умовну розмежувальну лінією між.іонами впливу Німеччини і СРСР. Натомість польські частини, що обороняли місто, учинили сильний опір. Тим часом радянські війська перетнули радянсько-польоький кордон І стрімко рушили на Львів. 22 вересня польські війська капітулювали перед частинами Червоної армії, які вступили у місто. 28 вересня 1939 р. було підписано радянсько-німець- кий договір «Про дружбу і кордони», за яким було визначена лінія розподілу Польщі.

27 жовтня 1939 р. у Львові Народні Збори Західної України прийняли Декларацію про входження Західної України до складу УРСР. На території Східної Галичини було утворено чотири області, серед яких і Львівська. Тут розпочався процес радянізації, нкий чим далі, тим більше викликав опір населення. На чолі антирадянського опору стала ОУН. Із початком Великої Вітчизняної війни однією з церших областей, що по-

Були проведені Карпатсько-Дуклінська та Західно-Карпатська наступальні операції, і 28 жовтня 1944 р. Закарпаття було звільнене.

Зі вступом радянських військ на територію Карпатської України ситуація змінилася. Радянське керівництво стало розглядати цей регіон як важливий стратегічний плацдарм для посилення впливу в Центральні й та Південно-Східній Європі. Для досягнення своїх стратегічних цілей радянське керівництво використало антифашистський і національно-визвольний рух населення краю.

Івано-Франківська область. Станіславська область (у 1962 р. перейменована на Івано- Франківську) до 1939 р. входила до складу Польщі. Після укладення «пакту Молотова— Риббентропа ь регіон як складова Східної Галичини потрапив до радянської зони впливу. 1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна, а 17 версия 1939 р. Червона армія здійснила «визвольний похід» на Західноукраїнські землі. Згодом ці землі Станіслав- щини увійшли до складу УРСР як Станіславська область. Включення до складу УРСР супроводжувалося процесом радянізації.

Станіславська область, відповідно до німецького плану, увійшла до складу дистрикту «Галичина».

Київ. Згідно з планом «Барбаросса» група армій «Південь» мала здобути Київ уже після першого тижня війни. Але події розгорталися інакше. Уже 23 червня 1941 р. головні частини німецьких військ були контратаковані радянськими механізованими корпусами в районі міст Луцьк—Рівне—Дубно—Броди. Розгорілася перша у Другій світовій війні грандіозна танкова битва, що тривала до 29 червня; Хоча Червона армія зазнала поразки, їй удалося зупинити просування німецьких військ на тиждень. Тим часом Київ готувався по оборони: приводився у бойову готовність київський укріплений район (УР), що налічу- " и н 220 оборонних споруд; підприємства міста переводились на випуск воєнної продукції; Пудувалися оборонні споруди навколо міста (три лінії, перша на відстані 85 км).

Після поразки у прикордонних боях радянські війська почали відходити налінію ук- ін п нень старого кордону («Лінія Сталіна»), на якій передбачалося зупинити просування німецьких військ. Не всі радянські частини змогли вдало здійснити маневр з відходу. • липня 1941 р. німецькі війська зуміли прорвати оборону на етиці 5-ї й 6-ї радянських 'і|>мій і вийшли до оборонних споруд міста. Цей день вважається початком Київської ' гратегічної оборонної операції, що тривала 83 дні. Німецьке командування оцінило прорив як вирішальну перемогу, і падіння Києва вважалося справою найближчого часу. Проте німецькі частини, що підійшли до першої смуги оборони, не змогли її подолати. Перший штурм Києва 11—14 липня виявився для ворога невдалим, як і наступні спроби н»олодіти містом. Героїзм захисників міста (понад 120 тис. бійців, із яких 33 тис. — народне ополчення) стійко тримали оборону. 21 серпня А. Гітлер приймає рішення припинити лобові атаки міста. Щд Києвом ворог утратив 100 тис. осіб. Наступ на Київ тимча- і оно припинився. Проте оперативна ситуація навколо Києва залишалася складною. На початку вересня танкові армії Гударіана та Клейста форсували Десну і Дніпро і вийшли пн Лівобережжя, створивши загрозу оточення військ Південно-Західного фронту, що ніхищали Київ. Щоб урятувати війська цього фронту від оточення, потрібен був їх не- і нйний відступ, але Верховний головнокомандувач Й. Сталін відмовився від цього плану. У результаті радянські війська були оточені та зазнали великих утрат. Практично шгинуло все керівництво фронту на чолі з М. Кірпоносом, 663 тис. червоноармійців потрапили в полон. 19 вересня 1941 р. гітлерівські війська увійшли до Києва.

778 трагічних днів тривала нацистська окупація міста. Понад 200 тис. киян стали жертвами «нового порядку». Із них більше 100 тис. (переважно євреїв) були розстрі- пші в Бабиному Яру. Нацисти вдалися до масового пограбування культурних цінностей. Ііільше 100 тис. жителів міста були вивезені на примусові роботи до Німеччини.

Після перемоги у Курській битві радянська армія почала визволення України. Во- ■ нни 1943 р. війська 1-го Українського фронту під командуванням М. Ватутіна провели ітерацію з визволення Києва. 6 листопада 1943 р. столиця УРСР була звільнена. Проте ціна, якою був здобутий такий успіх, виявилась дуже високою. При форсуванні Дніпра п боях на плацдармах загинуло понад мільйон червоноармійців.

У роки війни кияни здійснили чимало трудових подвигів. У східних районах СРСР ня перемогу працювало 197 київських підприємств, Академія наук УРСР та її 19 інститутів. Серед працівників тилу було 335 тис. евакуйованих киян.

За бойовий та трудовий подвиг у роки Другої світової війни десятки тисяч киян були нагороджені орденами і медалями, визволителі міста були нагороджені медаллю «За іпізволення Києва», а столиця України відзначена почесним званням «місто-герой».

Львівська область. Напередодні Другої світової війни Львівська область входила до складу Польщі. За таємною угодою між Й. Сталіним і А. Гітлером, ця територія належала до радянської зони впливу. 1 вересня 1939 р. німецькі війська здійснили непровоковану агресію проти Польщі. Німецькі частини просувалися душе швидко, і вже 17 вересня досягли околиць Львова. Тим самим німецькі війська перетнули умовну розмежувальну лінією між ■іонами впливу Німеччини і СРСР. Натомість польські частини, що обороняли місто, учинили сильний опір. Тим часом радянські війська перетнули радянсько-польський кордон і стрімко рушили на Львів. 22 вересня польські війська капітулювали перед частинами Червоної армії, які вступили у місто. 28 вересня 1939 р. було підписано радянсько-німець- кий договір «Про дружбу і кордони», за яким було визначена лінія розподілу Польщі.

27 жовтня 1939 р. у Львові Народні Збори Західної України прийняли Декларацію про входження Західної України до складу УРСР. На території Східної Галичини було утворено чотири області, серед яких і Львівська. Тут розпочався процес радянізації, н кий чим далі, тим більше викликав опір населення. На чолі антирадянського опору стала ОУН. Із початком Великої Вітчизняної війни однією з перших областей, що постраждали від німецьких військ, була Львівська. 22—29 червня 1941 р. НКВСбуло проведене масове винищення політв'язнів у Львові та інших містах.

ЗО червня 1941 р. німці були вже у Львові. Того ж дня бандерівське крило ОУН проголосило у Львові відновлення незалежної Української держави на чолі з прем'єр-міністром Я. Стецьком (найближчим соратником С. Бандери). Невдоволені сміливістю українців підрозділи СС у вересні 1941 р. заарештували и стратили багатьох членів похідних груп ОУН.

На польській території, захопленій німцями, було створено «генеральне губернаторство» із центром у Кракові. До нього 1 серпня 1911 р. були приєднані Львівська, Дрогобицька, Станіславська й Тернопільська області України із центром у Львові під назвою «дистрикт Галичина». Такий крок викликав невдоволення українського населення.

Улітку 1942 р. у Львові завершилося об'єднання підпільних груп у велику підпільно-партизанську організацію «Народна гвардія». Вона діяла на території українських областей, що входили до «генерального губернаторства».

У липні 1944 р. була утворена Українська Головна Визвольна Рада (УГВР). Ініціатором її створення була ОУН. Новостворена організація відкидала расову та етнічну винятковість, закликаючи неросійські народи СРСР об'єднатися проти СРСР.

Наступ на Львів радянські війська розпочали в червні 1944 р. 27 липня 1944 р. місто було звільнене від нацистів.

Проте мир на ці землі не прийшов — територія Східної Галичини стала головною базою збройного антирадянського опору, яку вели загони УПА і підпілля ОУН.

Миколаївська й Херсонська області. Наприкінці літа 1941 р. області були окуповані нацистськими військами групи армій «Південь» і румунськими підрозділами. 16 серпня був захоплений Миколаїв, а 19 серпня — Херсон.

Західні райони Миколаївської області увійшли до складу Трансністрії, а східні, разом з Херсонською областю, — до рейхскомісаріату «Україна». Як і в інших областях України, окупаційний режим супроводжувався масовим винищенням мирного населення, пограбуванням тощо.

У роки окупації на Херсонщині діяв партизанський загін на чолі з Є. Гірським. Загін робив нальоти на тилові об'єкти супротивника, обстрілював колони автомашин і обози.

Вихід радянських військ до Дніпра восени 1943 р. створив передумови для визволення Херсонської й Миколаївської областей від нацистської окупації.

Радянське командування прагнуло, завдавши сильного удару від Овруча до Херсона, розгромити супротивника частинами та вийти до річок Південний Буг, Інгулець і Дніпро.

13 березня 1 944 р. було звільнено Херсон, після чого радянські війська почали форсування Дніпра і пониззя Південного Бугу. 28 березня 1944 р. був звільнений Миколаїв.

В результаті Одеської наступальної операції радянських військ німців було відкинуто на 150—180 км і звільнено Миколаївську та Херсонську області.

Одеська область. Сучасні межі Одеської області включають території Одеської та Ізмаїльської областей, що існували у довоєнний період. Ізмаїльська область була утворена у липні 1940 р. після приєднання Південної Бессарабії до УРСР. Крім того у 1940 р. до складу Одеської області було включено частину районів Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки.

Із початком Великої Вітчизняної війни з військ Одеського воєнного округу було створено Південний фронт, який майже місяць стримував німецько-румунські війська на радянсько-румунському кордоні. У перший день війни було навіть проведено вдалу десантну операцію у гирлі Дунаю. Проте поразки радянських військ на інших ділянках фронту змусили частини Червоної армії відійти до Одеси.

Радянські війська обороняли Одесу із серпня до жовтня 1941 р. Незважаючи на нестачу зброї, боєприпасів, продуктів харчування, питної води й людей, вони тримали оборону із суходолу. Саме це зірвало плани німецького командування щодо «блискавичного просування» на півдні України. Після того, як радянські війська залишили місто, тут установився румунський окупаційний режим. Одеська область стала складовою Трансністрії. У роки окупації в Одесі існував рух Опору, який активно діяв в одеському порту, здійснюючи акції саботажу. З одеських катакомб діяли збройні загони. Територія області й місто були звільнені в результаті Одеської наступальної операції в березні—квітні 1944 р.

За героїзм жителів Одеси місто було відзначено почесним званням «місто-герой».

Полтавська область. На початку вересня 1941 р. німецько-фашистські війська запон или плацдарм на лівому березі Дніпра в районі Кременчука. Це створило загрозу и и ходу німецьких танкових частин на оперативний простір на Лівобережжі. Усі спроби радянських військ витіснити ворога з плацдарму не мали успіху. Зрештою 1-ша танкова і оупа нацистів, прорвавшись із плацдарму з 18 вересня 1941 р. захопила м. Полтаву.

Для полтавчан почався трагічний період нацистської окупації, жертвами якого стали і псячі жителів міста й області. Незважаючи на терор, полтавчани чинили опір ворогу. Узимку і навесні 1942 р. діяла підпільна комсомольсько-молодіжна група з 20 осіб, якою і ерувала студентка Харківського університету Ляля Убийвовк, яка організовувала диверсії, утечі радянських військовополонених із концтабору тощо. Однак в травні 1942 р. і ієни групи були схоплені гестапо й розстріляні. Нові підпільні групи формувалися в різних районах області.

23 вересня 1943 р. Полтаву було звільнено від нацистів. Воїни 84-ї Харківської і 13-ї гвардійської стрілецьких дивізій першими ввійшли до міста. На честь Полтавської битті на пам'ятнику був піднесений червоний прапор. Усвідомлюючи, що їм не вдасться втримати Лівобережжя, окупанти почали застосовувати тактику «випаленої землі». Перед тим як залишити місто, фашисти вбивали людей, підпалювали будинки, через що місто було майже повністю зруйноване.

Сумська область. У вересні—жовтні 1941р. область окупували німецькі війська. 10 жовтня нацисти вступили до Сум. Ця окупація тривала два роки та супроводжувалася масовим винищенням населення. Найбільше постраждали міста Щорс і Конотоп, Ііуринський, Середино-Будський, Хильчицький райони. До Німеччини були вивезені н шзько 78 тис. осіб. Німцями були утворені концтабори на територіях Конотопського й «умського районів. Під час війни в області було вбито й замордовано понад 110 000 осіб.

Проте жителі області не бажали миритися з нацистським «новим порядком». Північні райони області входили До території Брянського партизанського краю (лютий 1942 р. —листопад 1943 рр.). Саме тут відбувалося формування з'єднання С. Ковпака.

Визволення Сумщини почалося після перемоги радянських військ у Курській битві. Окупанти, усвідомлюючи неминучість поразки, під час відступу застосовували тактику • випаленої землі»: повністю спалювали села (Нова Гута, Гаврилова Слобода, Голубівка, Ііілоусівката ін.), зруйнували десятки підприємств, Залізничних станцій, розграбували тисячі колгоспів. Загальна сума збитків, завданих господарству області, перевищила І І млрд крб.

Місто Суми було визволене 2 вересня 1943 р.

Тернопільська область. Тернопільська область у складі УРСР була утворена в результаті приєднання Західної України до СРСР у вересні 1939 р. Як і в інших новоприєд- ианих областях, тут здійснювалися заходи із радянізації. Ставлення населення до цих заходів було неоднозначним.

1 серпня 1941 р. Тернопільська область була включена до дистрикту «Галичина» Генерального губернаторства. Північні райони області увійшли до складу рейхскомісаріату «Україна».

Після окупації території області тут виник рух Опору. Підпільники Тернопільщини саботували постачання хліба окупантам, чинили різні диверсії. Територією Тернопільщини в 1943 р. пройшов легендарний Карпатський рейд з'єднання С. Ковпака. Партизанам удалося перервати роботу залізничної лінії Тернопіль—ГІідволочиськ, що мала велике значення для постачання німецьких військ.

На території Тернопільської області розгорнули свою діяльність партизанські загони, створені ОУН, а згодом — з'єднання УПА. Вони деякий час контролювали частину території області.

Операція з вигнання окупантів із Правобережної України проходила в березні— квітні 1944 р. 11 березня угруповання 1-го Українського фронту вийшло на рубіж Тернопіль—Проскурів і перетнуло залізничну магістраль Львів—Одеса, оточивши німців із заходу. 15 квітня 1944 р. Тернопіль був звільнений від нацистів. Місто було зруйноване майже вщент. Навесні 1944 р. на території Тернопільщини велися кровопролитні бої танкових армій.

страждали від німецьких військ, була Львівська. 22—29 червня 1941 р. НКВСбуло проведене масове винищення політв'язнів у Львові та інших містах.

ЗО червня 1941 р. німці були вже у Львові. Того ж дня бандерівське крило ОУН проголосило у Львові відновлення незалежної Української держави на чолі з прем'єр-міністром Я. Стецьком (найближчим соратником С. Бандери). Невдоволені сміливістю українців підрозділи СС у вересні 1941 р. заарештували й стратили багатьох членів похідних груп ОУН.

На польській території, захопленій німцями, було створено «генеральне губернаторство» із центром у

Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 28 | Нарушение авторских прав

<== предыдущая лекция	\|	следующая лекция ==>
Медицинское законодательство 5 страница	\|	Правовые основы стандартизации

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.051 сек.)